Психологічні особливості самооцінки дітей старшого дошкільного віку



Скачати 82.12 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір82.12 Kb.
В. В. Томак, І. В. Розіна

Південноукраїнський національний педагогічний

університет імені К.Д.Ушинського
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Однією з найбільш значних і актуальних тем у психології можна вважати проблему становлення самосвідомості і самооцінки особистості. В рамках дослідження самосвідомості самооцінки відводиться провідна роль - вона характеризується як стрижень цього процесу, показник індивідуального рівня його розвитку, як об'єднуючий початок, включений в процес самоусвідомлення.

Самооцінка є одним з істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує в індивіда потреба відповідати не тільки рівнем, оточуючих, але й рівнем власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає не просто як знання самого себе, не як сума окремих характеристик, але як певне ставлення до себе, передбачає усвідомлення особистості як деякого стійкого об'єкта.

Самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її ставлення до світу, до людей, до самого себе. Являє собою складний по психологічній природі феномен. Вона включена в безліч зв'язків і відносин з усіма психічними утвореннями особистості і виступає в якості важливої детермінанти всіх форм і видів її діяльності та спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і вдосконалення його відбувається протягом усього життя людини.

Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися самим собою. В даний час все більш очевидно вплив самооцінки дошкільника на його поведінку, міжособистісні контакти

Цей вік - початковий період усвідомлення дитиною себе, мотивів і потреб у світі людських відносин. Тому важливо в цей період закласти основи для формування диференційованої адекватної самооцінки. Все це дозволить дитині правильно оцінити себе, реально розглядати свої сили до завдань і вимогам соціального середовища, відповідно до цього самостійно ставити перед собою цілі і завдання.

Самооцінка – це оцінка особою самої себе, своїх можливостей, здібностей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка відноситься до фундаментальних утворень особистості. Вона в значній мірі визначає її активність, відношення до себе і до інших людей [7].

Розрізняють загальну і приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис вдачі. У загальній, або глобальній самооцінці відображається схвалення або несхвалення, яке переживає людина по відношенню до самої себе. Людина може оцінювати себе адекватно і неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високою і низькою, розрізнятися за ступенем стійкості, самостійності, критичності [5].

Процес формування самооцінки суперечливий і нерівномірний. Це обумовлено тим, що приватні оцінки, на основі яких формується глобальна самооцінка, можуть знаходитися на різних рівнях стійкості і адекватності. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути узгодженими, взаємно доповнювати один одного або суперечливими, конфліктними. У глобальній самооцінці відображається суть особистості. [1]

Отже, функції самооцінки і самоповаги психічного життя особистості полягають в тому, що вони виступають внутрішніми умовами регуляції поведінки і діяльності людини. Завдяки включенню самооцінки в структуру мотивації діяльності, особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси з метою і засобами діяльності.

Таким чином, найважливіший компонент цілісної самосвідомості особистості, яким є самооцінка, виступає необхідною умовою гармонійних відношень людини, як з самою собою, так і з іншими людьми, з якими вона спілкується і взаємодіє [7].

Важливі новоутворення в розвитку самосвідомості, пов'язані із зародженням самооцінки, відбуваються в кінці раннього віку. Дитина починає усвідомлювати власні бажання, що відрізняються від бажання дорослих, переходить від позначення себе в третій особі до особистого займенника першої особи – «Я ». Це веде до народження потреби діяти самостійно, стверджувати, реалізовувати своє «Я». На основі уявлень дитини про своє «Я» і починає формуватися самооцінка [5]

У психологічній літературі, як у вітчизняній, так і зарубіжної самооцінці приділена велика увага. Проблема розвитку самооцінки, структури, функцій, обговорюються в роботах Л. І. Божович, І. С. Кона, М. І. Лісіна, А. І. Липкіной, Е. Еріксона, К. Роджерса та інших психологів. Закономірності формування самооцінки у дитячому віці були досліджені О. А. Белобрикіной, Л. І. Божович, В. А. Горбачової, А. В. Захарової, А. Х. Липкіной, М. І. Лісіної, В. С. Мухіної, Є. І. Савонько, Л. І. Уманець та інші. Разом з тим, особливості проявів самооцінки в старшому дошкільному віці вивчені ще не достатньо. Самооцінка інтерпретується як особистісне утворення, що приймає безпосередню участь в регуляції поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, що формується за активної участі самої особистості і відображає своєрідність її внутрішнього світу.

Аналізуючи матеріал за даною темою, ми бачимо що, однією із сторін розвитку мотивів поведінки в дошкільному віці є підвищення усвідомленості. Дитина починає все більш розумітися у наслідках своєї поведінки. Це стає можливим у зв'язку з тим, що у дошкільника розвивається самосвідомість, яка виявляється в самооцінці своїх досягнень і невдач, своїх якостей і можливостей.

Вступаючи в дошкільний вік, дитина починає усвідомлювати факт свого існування. Розвиток справжньої самооцінки починається з реалістичних оцінок дітьми своїх умінь, результатів своєї діяльності і конкретних знань. Менш об'єктивно в цей період діти оцінюють якості своєї особистості. Дошкільнята схильні переоцінювати себе, на що їх направляють переважно позитивні оцінки оточуючих їх дорослих. [2].

Старші дошкільники можуть вірно усвідомлювати свої переваги і недоліки, враховуючи при цьому ставлення до них з боку оточуючих.

До кінця дошкільного віку співвідношення емоційного і когнітивного компонентів кілька гармонізується. Створюються сприятливі умови для розвитку когнітивного компонента самооцінки, для інтелектуалізації ставлення дитини до себе, подолання прямого впливу на його самооцінку з боку дорослих. Численні дослідження показують, що одним із внутрішніх утворень, що виникають в результаті оцінки, є самооцінка дитини. Старший дошкільний вік є важливим періодом для становлення самооцінки для подальшого її розвитку та впливу на особистість. [4]

Так недиференційована самооцінка призводить до того, що дитина шести-семи років розглядає оцінку дорослих як результатів окремої дії, як оцінку своєї особи в цілому, тому використання осуду і зауважень при навчанні дітей цього віку повинно бути обмеженим. Інакше у них з'являється занижена самооцінка, невіра в свої сили, негативне відношення до навчання. [4]

Неадекватна занижена самооцінка також може сформуватися у дитини як результат частого неуспіху в якійсь значущій діяльності. Істотну роль в її формуванні відіграє демонстративне підкреслення цього неуспіху дорослими або іншими дітьми. Спеціальними дослідженнями встановлені наступні причини появи у дитини заниженої самооцінки. Об'єктивні недоліки: низький ріст, неприваблива зовнішність тощо; вигадані недоліки: уявна повнота, відсутність здібностей; неуспіх в спілкуванні: низький соціометричний статус в групі, непопулярність серед однолітків; загроза відчуження в дитинстві: нелюбов батьків, виховання в «їжакових рукавицях» тощо; надмірна сензитивність до зовнішніх оцінок, тощо [5].

Діти із заниженою самооцінкою переживають відчуття неповноцінності, як правило, вони не реалізують своїх потенцій, тобто неадекватна занижена самооцінка стає чинником, гальмуючим розвиток особи дитини.

Метою емпіричного дослідження було вивчення самооцінки дітей старшого дошкільного віку. В дослідженні були використані наступні емпіричні методи: бесіда, спостереження, аналіз продуктів діяльності та конкретні проективні методики – «Неіснуюча тварина», «Будинок. Дерево. Людина», «Малюнок сім'ї», тест «Дитячо-батьківські відносини»

За даними проективних методик – «Неіснуюча тварина», «Будинок. Дерево. Людина» була виявлена наступна закономірність: у 35% дітей спостерігається підвищена емоційна тривожність, у 40% занижена самооцінка і невпевненість в собі, а так само труднощі в спілкуванні з однолітками. За допомогою тесту «Малюнок сім'ї» ми прослідкували взаємозв'язок емоційного стану дітей з обстановкою в сім'ї.

Наступним кроком нашого дослідження було проведення тесту «дитячо-батьківських відносин», варіант для батьків, з метою виявлення стилю виховання в сім'ї.

Порівняльний аналіз даних проективних методик і тесту «Дитячо-батьківських відносин» переконав нас в тому, що ключовим чинником, що впливає на формування самооцінки дитини, виступає стиль виховання, який домінує в тій або іншій сім'ї.

Виявлено, що у сім'ях, де переважає контролюючий (авторитарний) стиль виховання у дітей формується занижена самооцінка, невпевненість в собі, виявляються труднощі в спілкуванні з однолітками і високий рівень емоційної тривожності. У сім'ях з демократичним і змішаним стилем виховання, згідно нашого дослідження, рівень емоційної тривожності середній і низький, діти проявляють комунікабельність, достатньо впевнені в собі, товариські, а формування самооцінки у цих дітей відбувається в сприятливих умовах.

Діти із заниженою самооцінкою переживають відчуття неповноцінності, як правило, вони не реалізують своїх потенцій, тобто неадекватна занижена самооцінка стає чинником, який гальмує розвиток особистості дитини. Аналіз дослідження тривожності дозволив виявити, що у 45% досліджуваних високій рівень тривожності, що виражається в схильності виражати неспокій в самих різних життєвих ситуаціях, зокрема в таких, об'єктивні характеристики яких цього не допускають. Очевидно, що діти, що мають таку самооцінку, знаходяться в постійному психічному перенапруженні, яке виражається в стані очікування неприємностей, наростаючої нестримуваної дратівливості, емоційної нестійкості. Дослідження симптомокомплексу «незахищеність» - 24% дітей мають середній рівень вираженості незахищеності і 50% дітей – низький рівень незахищеності. По симптомокомплексу «тривожність» - високий рівень тривожності мають 46% дітей, середній рівень тривожності мають 20% дітей і низький рівень – 34% дітей групи. 76% дітей мають середній рівень вираженості по симптомокомплексу «недовіру до себе» і 17% дітей мають низький рівень. По симптомокомплексу «відчуття неповноцінності»: 60 % дітей мають середній рівень вираженості, 16% дітей – низький рівень і 24% мають середній рівень. 26% дітей мають високий рівень вираженості по симптомокомплексу «ворожість» і 74% дітей мають низький рівень. По симптомокомплексу «трудності спілкування» 20% високий рівень; середній рівень 25% чоловік і низький рівень – 55% чоловік.

Аналізуючи данні по симптомокомплексам, ми побачили взаємозв'язок рівня тривожності, і його вплив на рівень самооцінки і трудностей спілкування, а саме у дітей з високим і підвищеним рівнем тривожності спостерігаються труднощі в спілкуванні, які з'являються, можливо, в результаті заниженої самооцінки.

Визначено, що у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку низька самооцінка ще не є постійним показником, і може бути змінена при проведенні відповідних психолого-педагогічних заходів, а також може бути суттєво підвищена, якщо педагоги і батьки, що виховують дитину, дотримуватимуться потрібних рекомендацій.



Перспективним на майбутнє є розробка психологічного тренінгу щодо підвищення рівня самооцінки у дітей старшого дошкільного віку.

Література


  1. Анциферова Л.И. Психология формирования и развития личности. – Психология личности. Хрестоматия/ Л.И. Анциферова. – М.: 2002. – 400 с.

  2. Белобрыкина О.А. Влияние социального окружения на развитие самооценки старших дошкольников // Вопросы психологии. – 2001.– №4.

  3. Битянова Н.Р. Проблема саморазвития личности в психологии/ Н.Р. Битянова – М.: Обзор, 1998. – 48 с.

  4. Бороздина Л.В. Влияние уровня самооценки на продуктивность учебной деятельности // Новые исследования в психологии. – №1, 1997. – С.3-15.

  5. Бурменская Г.В., Карабанова О.А., Лидере А.Г. Возрастно психологическое консультирование. — М., 1990.

  6. Возрастная и педагогическая психология: Учебник для студентов пед. ин-тов // Под ред. В.В. Давидова, Т.В. Драгунова, Л.Б. Ительсон, М.: Образование, 2003. – 340 с.

  7. Дендеберя Е.В. Как поднять самооценку. Психологический практикум. – Ростов Н/Д: Феникс, 2003. – 311 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка