Психологічна готовність до шкільного навчання (ПГ)



Скачати 74.71 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір74.71 Kb.
Матеріали підготувала ст. викладач кафедри психології Боговарова О.І.
Психологічна готовність до шкільного навчання (ПГ) –
певний стан психічного розвитку особистості дитини у перехідний період від дошкілля до шкільного віку, який зумовлює формування в неї здатності брати участь у шкільному навчанні (Л.І.Божович,О.В.Запорожець, Л.А.Венгер, Й.Шванцара, Дубровіна І.В)

За Л.А.Венгером, у дитини дошкільного віку не може бути вже сформованих "шкільних" якостей в чистому вигляді, оскільки вони, як і будь-які інші, складаються в ході тієї діяльності, для якої вони є необхідними. Отже, вони не можуть з'явитися без порушень специфічних умов життя та діяльності, що є характерними і необхідними для повноцінного розвитку дитини у дошкільному віці. Виходячи з цього, ПГ, по-перше, полягає не в тому, що у дитини виявляються сформованими саме "шкільні" якості, а в тому, що вона оволодіває передумовами до наступного їх засвоєння та розвитку.

По-друге, настання ПГ не завжди чітко визначається хронологічним критерієм. Повна ПГ до навчання в школі може сформуватися і задовго до, і набагато пізніше фактичного відвідування школи. Розмежуємо поняття "ПГ" та "шкільна зрілість".

Шкільна зрілість, або функціональна готовність, свідчить про те, якою мірою відповідає дозрівання певних мозкових структур, нервово-психічних функцій дитини умовам і завданням шкільного навчання. Її визначення достатньо для вирішення питання про початок відвідування дитиною школи.

Системне поняття "ПГ" - ширше за змістом, складається з трьох компонентів (Л.А.Венгер, А.Л.Венгер, В.В.Холмовська, І.В.Дубровіна, Н.Й.Гуткіна, Є.І.Рогов та ін.): інтелектуальної, особистісної та соціально-психологічної готовності. Ці складові є важливими як для успішності навчальної діяльності дитини, так і для її швидкої адаптації до нових умов, а також безболісного входження у нову систему відносин. Їхні ознаки:



а) в інтелектуальній сфері:

- наявність основних уявлень про природні і соціальні явища, загального запасу знань про оточуючий світ, про людей, про себе;

- диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість),

- керована концентрація уваги,

- аналітичне мислення (здатність до виявлення основних ознак і зв'язків між явищами, здатність до відтворення зразка), розвинені форми мислення — наочно-образне, наочно-схематичне і т.д.;

- раціональний підхід до дійсності (відносне послаблення ролі фантазії),

- логічне запам'ятовування,

- інтерес до занять, де результат може бути досягнутий тільки ціною зусилля, інтерес до нових знань,

- оволодіння на слух розмовною мовою і здатність розуміння і застосування символів узагалі,

- розвиток тонкої моторики руки і сенсомоторних координацій (зорово-рухової,слухово-рухової та ін.);

- розвинена творча уява;



б) в особистісній сфері:

- сформованість позитивної Я-концепції дитини, наявність переважно завищеної самооцінки;

- мотиваційна готовність (розвиток навчальної мотивації: бажання ходити до школи, здобувати нові знання, бажання зайняти нову соціальну позицію — позицію школяра);

-емоційно-вольова готовність:інтелектуалізація переживань, тобто свідома орієнтація у власних емоціях і переживаннях, їхня вербалізація; узагальнення і сталість афективних переживань, що призводить до вибірковості у стосунках з однолітками; "розумність" емоцій, їхня передбачуваність, здатність до програмування наслідків своїх та чужих вчинків за рахунок виникнення емоційної уяви; розвиток емоційної децентрації та емпатії, моральних почуттів; досягнення порівняно високої емоційної стійкості (менше імпульсивних реакцій); сформованість відповідного рівня довільності поведінки та діяльності, здатності до самоконтролю;



в) соціально-психологічна готовність :

- здатність виконувати соціальну роль учня в ситуації шкільного навчання; потреба спілкуватися з іншими (у системах "учень-учитель", "учень-учень", "учень-батьки");

- сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, що володіє особливими соціальними функціями; здатність виконувати його вказівки;

- розвиненість необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки, бути доброзичливим та ін.), певних комунікативних здібностей;



  • уміння підкорятися інтересам і звичаям дитячих груп, а також брати участь в їх встановленні; спроможність відстоювати власну точку зору.

Функції сучасної практичної діагностики психологічної готовності до шкільного навчання:
- інформаційна (виявлення за допомогою сучасних діагностичних систем та окремих методик відомостей про стан, особливості, рівні, властивості досліджуваного об'єкта – ПГ дітей 5-6-річного віку до навчання в школі);

- комунікативна (дотримування правил безоцінного, розвивального спілкування з дитиною в процесі діагностики, коли створюються умови для вільного прояву та розвитку її особистості);

- пропедевтична (грец. propaideuo – попередньо навчаю; визначення під час діагностики не лише актуального розвитку дитини, але й "зони найближчого розвитку". Адже навчання починається не в той момент, коли психологічні функції, що лежать в основі тієї чи іншої діяльності, виявляються вже зрілими, а тоді, коли відповідні функції починають перший і основний цикли свого розвитку – за Л.С.Виготським, "Мислення і мовлення");

- експресивна (можливість безпосереднього емоційного відреагування дитиною певних афективних комплексів, "заторів", розв'язати деякі особистісні проблеми, що потребує високої професійної психологічної підготовки діагноста та обгрунтованого вибору певного методичного арсеналу з урахуванням власних можливостей);

- функція індивідуалізації (дозволяє, по-перше, дорослим побачити унікальний портрет кожної дитини, а не просто традиційну статистичну норму, що відповідає певному віковому нормативу чи стандарту; по-друге, й сама дитина в процесі діагностики усвідомлює ступінь власної готовності до навчання та свою неповторність.

Лише за умови впровадження всіх розглянутих принципів психодіагностика готовності дитини до навчання у школі спрацьовуватиме на розвиток самосвідомості дитини, її особистості, на розкриття її потенціальних можливостей.



Діагностичний етап дослідження є передумовою подальшої розвивальної та, в разі потреби, спеціальної корекційної роботи . З іншого боку, завдання корекції можуть бути правильно поставлені лише на основі повної діагностики та оцінки найближчого ймовірного прогнозу розвитку, який визначається виходячи з поняття "зона найближчого розвитку".
Діагностичні методики для дітей старшого дошкільного віку

  1. Комплексна програма діагностики ПГ

  2. Додаткові методики для визначення передумов ПГ до шкільного навчання:

- схема спостереження за дошкільником для складання характеристики його ПГ;


- діагностика уявлень про школу, адекватних майбутній навчальній діяльності;

- діагностика орієнтування в навколишньому, запасу знань, ставлення до школи.

3. Орієнтований тест Керна-Йирасека на визначення функціональної готовності дітей.

4. Комплексна діагностична програма визначення рівня ПГ ( Кумарина Г.Ф. та ін).

5. Дослідження мотивації до шкільного навчання (методика М.Р.Гінзбурга).

6. Діагностика та розвиток довільності психічних процесів дитини:

методики "Графічний диктант"(Ельконін Д.Б.), "Будиночок" (Гуткіна Н.Й.), "Візерунок"(Цеханська Л.І.), "Так" і "ні" (Гуткіна Н.Й.), "Ввічливість", "Луна", "Зразок і правило"(Венгер А.Л.)7. Дослідження особливостей моторики (рухової координації).

8. Вивчення індивідуальних особливостей дітей 6-7-річного віку:

- діагностика типу темперамента;

- бліц-тест визначення способу пізнання дітей від 5 до 7 років.

9. Діагностика властивостей уваги дітей (концентрованості, перемикання, розподілу, стійкості, обсягу, рівня продуктивності, довільності).

10. Діагностика дислексії у дітей як профілактика порушень при навчанні читанню.



Рекомендації для вихователів щодо роботи з гіперактивними дітьми

ПРОФІЛАКТИЧНА РОБОТА З ГИПЕРАКТИВНОЮ ДИТИНОЮ

1. Виробити разом з дитиною і розташувати в зручному для неї місці правила поводження в групі дитячого садка. Просити дитину вголос промовляти ці правила.

2. Перед початком заняття дитина може сказати, що вона хотіла би побажати собі сама під час виконання завдання.

3. Виробити разом з дитиною систему заохочень і покарань за бажану і небажану поведінку.

4. Заздалегідь домовлятися з дитиною про час гри, про тривалість прогулянки і т.д

5. Про закінчення часу дитині повідомляє не дорослий, а заведений заздалегідь будильник, кухонний таймер, що буде сприяти зниженню агресії дитини.

6. Навчити дитину можливим формам прояву гніву та пропонувати умови для цього.
«ШВИДКА ДОПОМОГА» ПІД ЧАС РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНОЮ ДИТИНОЮ
1. Відвернути дитину від її капризів.

2. Запропонувати вибір (іншу можливу в даний момент діяльність).

3. Поставити несподіване запитання.

4. Відреагувати несподіваним для дитини образом (пожартувати, повторити дії дитини).

5. Не забороняти дії дитини в категоричній формі.

6. Не наказувати, а просити (але не підлещуватися).

7. Вислухати те, що хоче сказати дитина (у противному випадку вона не почує вас).

8. Автоматично, тими самими словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральним тоном).

9. Сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує..

10. Залишити в кімнаті одну (якщо це безпечно для її здоров'я).

11. Не наполягати на тому, щоб дитина будь-що вибачилася.

12. Не читати нотацій (дитина все одно їх не чує).



ЯК ГРАТИСЯ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ





  1. Під час підбору ігор (особливо рухливих) варто враховувати такі індивідуальні особливості гіперактивних дітей, як невміння тривалий час підкорятися груповим правилам, швидка стомлюваність, невміння вислуховувати і виконувати інструкції (зосереджуватися на деталях).

  2. У грі їм важко дочекатися своєї черги і рахуватися з интересами інших. Тому включати таких дітей у колективну роботу доцільно поетапно. Починати можна з індивідуальної роботи, потім підключати дитину до ігор у малих підгрупах, і тільки після цього переходити до колективних ігор.

2. Особливо важливо в ігровій формі проводити тренування слабких функцій , щоби грою зацікавити дитину (тоді їй легше буде сфокусуватися на завданні).

3. При підборі ігор враховувати, що гіперактивній дитині важко одночасно бути уважною, контролювати свою поведінку і нерухомо сидіти. Тому на початкових етапах роботи необхідно підбирати ігри на тренування тільки однієї психічної функції, наприклад, ігри, що сприяють розвиткові уваги.



4. Потім можна ускладнювати роботу, переходячи до ігор, що сприяють розвиткові двох (а потім і трьох) функцій одночасно, наприклад, розвитку уваги і контролю поведінки.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка