Психіка людини як основний фактор безпеки життєдіяльності. Організм людини



Скачати 104.2 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір104.2 Kb.
Психіка людини як основний фактор безпеки життєдіяльності.

Організм людини – це сукупність тілесних (соматичних), біофізіологічних та психічних систем.

Організм як біофізіологічну систему розглянуто раніше.



Психіка – це властивість нервової системи, завдяки якій:

– здійснюється зв’язок із зовнішнім світом;

– координується робота всього організму;

– організм діє у відповідь на подразнюючі сигнали (рефлекси).

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.

Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек обумовлюється психофізіологічними якостями людини. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди. Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує дослід, залежать від безлічі різноманітних факторів та їх комбінацій.

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.



Психологічні особливості людини
Якості людини – це ті її властивості, які виявляються по-різному, залежно від умов, ситуацій. Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.
Здібності – це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). 
Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні – притаманні багатьом людям, спеціальні – це такі властивості, які дають змогу досягти високих результатів у якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, що виявляються у творчому розв’язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні – талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей – геніальність. 
Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатком. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей. Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття. 
Відчуття – це основа знань людини про навколишній світ. Це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття. 
Сприйняття – це відображення у свідомості людини предметів як цілісних образів при їх безпосередній дії на органи чуття. Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяний минулий досвід, очікування, застереження, значимість для людини того, що вона сприймає. Інформація, що сприймає людина, накладається на ту, яка у неї вже є.
Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками:
– провідним аналізатором (зорове, слухове, дотикове тощо);
– формою існування матерії (простір, час, рух);
– активністю (сприйняття мимоволі й навмисне).
Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку. 
За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити небезпечну ситуацію і адекватно відреагувати на неї. Особливе значення мають такі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефіциту часу, сприйняття простору тощо. 
Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам’яті.
Пам’ять – одна із найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття – це початковий етап пізнавального процесу, відображення об’єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам’ять – це відображення реальності, що діяла в минулому
Пам’ять – це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, уміння, звички). Людська пам’ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву). 
Генетична пам’ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції упродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами й інстинктами та передається спадково.
Набута пам’ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі види набутої пам’яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну та логічну). 
Рухова пам’ять – це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички. 
Зорова та слухова пам’ять є образною пам’яттю, коли інформація сприймається і фіксується через певні органи чуття. 
Емоційна пам’ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, у якій цей емоційний стан виник уперше. 
Символічна пам’ять поділяється на словесну й логічну. Словесна пам’ять формується слідом за образною. Характерна риса її – точність відтворення. Особливості логічної пам’яті виявляються у запам’ятовуванні лише суті тексту. 
Набута пам’ять поділяється за формами на: миттєву, короткочасну, проміжну й довготривалу. 
Миттєва пам’ять – це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в пам’яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам’яті – 10–60 с. 
Частина інформації із миттєвої пам’яті потрапляє до короткочасної, час збереження якої – декілька хвилин. 
Інформація з короткочасної пам’яті після певного перекодування потрапляє до проміжної пам’яті, де вона зберігається, доки не з’являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам’яті становить години. Процес очищення проміжної пам’яті відбувається переважно у сні, й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка та призначення. 
Обсяг довготривалої пам’яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній інформації. При необхідності використання інформації із довготривалої пам’яті вона знову переводиться до короткочасної. 
Усі види пам’яті взаємопов’язані за обсягом, точністю відтворення і забуванням. 
На розвиток якості пам’яті людини впливають її фізичний і психічний стан, тренованість, професія, вік. Пам’ять погіршується з віком. До 20–25 років пам’ять покращується і до 30–40 років залишається на тому ж рівні. Потім здатність запам’ятовувати й згадувати поступово йде на спад. Професійна пам’ять зберігається і в похилому віці. 
Реалізація різних видів і форм пам’яті зумовлюється особивостями сприйняття інформації, потребами й мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом організму. Пам’ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини, та проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню. 
Мислення – це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв’язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори. 
Мислення спрямовується на вирішення певних завдань – від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Уся мислима діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація. 
Аналіз – це поділ подумки предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів. 
Синтез – поєднання подумки в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять. 
Узагальнення – виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об’єкта. 
Абстракція – виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.
Конкретизація – перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. 
Для забезпечення надійності та безпеки у складних ситуаціях слід виділити такі риси мислення: винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, роздумливість. 
Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами. 
Види рухових реакцій:
– сенсорні реакції як реакції на зовнішній вплив, у яких реалізований зв’язок сприйняття та адекватного руху;
– сенсорна координація, що включає координацію рухів руки, обох рук та рук і ніг.
Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особливо пов’язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність. Для підвищення рівня сенсорної та рухової активності важливу роль відіграє увага.
Увага займає особливе місце серед психічних явищ. Увага – це спрямованість та зосередженість у свідомості на об’єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності. 
До основних функцій уваги належить вибір впливів, регулювання і контроль діяльності доти, доки не буде досягнута її мета. Увагу характеризують концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг. 
Концентрація уваги – це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні.
Стійкість уваги – це тривалість привертання уваги до одного й того самого об’єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, всього 2–3 секунди, довільна увага досягається вольовим зусиллям, послабляється через 15 хв. напруженої праці. 
Розподіл уваги – це здатність людини одночасно концентрувати увагу на декількох об’єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій. 
Переключення уваги – це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане переключення уваги призводить до неуважності. 
Обсяг уваги – це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості. Як правило, свідомість відбиває 7 2 предмети (магічне число “7”). 
За всіх обставин управління увагою – це передумова ефективної життєдіяльності та безпеки людини.
Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції. 
Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання. 
Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес. 
Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть). 
Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. 
Почуття – стійкий емоційний стан, який має чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.
Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту. 
Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію. Це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу боротьби, втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність діяльності, пасивна – ефективність діяльності різко зменшується. 
Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).
Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.
Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.
Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, дає відчуття впевненості у своїх силах.
Отже, емоціональна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.
Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення її безпеки життєдіяльності. 


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка