«Проведення знезараження житла, установ, територій уражених токсичними і біологічними речовинами»



Скачати 237.75 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір237.75 Kb.


Національна академія наук України

Київський університет права

Залікова робота

з дисципліни «Цивільний захист»

на тему:

«Проведення знезараження житла, установ, територій уражених токсичними і біологічними речовинами»

Виконав: студент групи ПСК – 52

Велікжанін Євген Володимирович

Київ 2013

План

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ I Загальна характеристика токсичних і біологічних речовин

1.1. Поняття токсичних і біологічних речовин…………………………………….5

1.2.Наука токсикологія………………………………………………………………8

Розділ IIОбеззаражування споруд, техніки, предметів

2.1. Процес та способи обеззаражування…………………………………………11

2.2. Спеціальна обробка людей……………………………………………………16

2.3. Знезаражуючі речовини та розчини…………………………………………..17

Висновок…………………………………………………………………………….21

Список використаної літератури…………………………………………………..22




Вступ

Людина постійно удосконалює себе, як фізично так і розумово, створюючи і вдосконалюючи знаряддя праці. Постійна нестача енергії змушувала людей шукати і визначити нові джерела, виводити їх не задумуючись про те що буде у майбутньому. Таких прикладів безліч: паровий двигун спонукав людину до створення величезних фабрик, що призвело до миттєвого погіршення стану екології у містах. Іншим прикладом служить створення каскадів гідроелектростанцій,затопивших величезні території Франції, які змінили невпізнанно екосистеми окремих районів.

На цей час у всьому світі відкрито, здобуто, синтезовано кілька мільйонів хімічних речовин і сполук. Більшість із них тією чи іншою мірою використовується у промисловості, сільському господарстві, медицині та у побуті. Збільшення необхідних або мимовільних контактів людини з хімічними речовинами може негативно впливати на її здоров'я, викликаючи отруєння.

Теоретично можливо отруєння будь якою фізіологічно активною речовиною, але на практиці частіше спостерігається отруєння найбільш розповсюдженими в побуті речовинами, а їх кількість сягає п'ятсот найменувань.

Трансформація українського суспільства на ринкових засадах пов'язана з низкою світоглядних питань принципового характеру, які ще не повною мірою знайшли своє осмислення як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Серед таких питань — проблема забезпечення безпеки людини у навколишньому середовищі. Наприкінці XX — початку XXI століть ця проблема набуває все більшої гостроти. Це пояснюється особливостями нашого часу: глобальним забрудненням біосфери, великою кількістю промислових і транспортних аварій, високим рівнем виробничого і побутового травматизму, смертності, поширенням інфекційних захворювань, загрозливими масштабами соціально-політичних небезпек — тероризму, захоплення заручників та ін. Суспільство постійно зазнає великих втрат у вигляді людських жертв, матеріальних збитків, руйнуванні довкілля.

Відбуваються все більш відчутні суперечності між суспільством, природою і техногенною сферою.

Щороку в країні з різних причин погіршується стан здоров'я більше ніж 2,5 млн. людей, у тому числі смертельно — понад 76 000 осіб, або 250 осіб щодня. Кількість осіб, які загинули на 100 000 померлих у нашій державі, майже у 9—12 разів більша, ніж у розвинутих державах Європи.

Територія України, що становить 603,7 тис . кв . км, розташована в центрі Європи і характеризується різноманітними природними умовами та високою щільністю населення. Країна має розвинену промисловість з надвисокою концентрацією в окремих регіонах. Серед промислових комплексів є радіаційно-, хімічно-, вибухо-, пожежо- і гідрологічно небезпечні. Кризові явища в економіці країни, нестабільність протягом останніх десятиріч погіршили умови функціонування названих вище об'єктів. Тому останнім часом значно зросла вірогідність виникнення аварій і катастроф, які є реальною загрозою для населення, економіки та природного середовища.

Вплинути на зменшення аварій, катастроф можна змінивши певні поняття людської свідомості та відповідальності.
Розділ I Загальна характеристика токсичних і біологічних речовин

1.1. Поняття токсичних і біологічних речовин


Токсинами називають хімічні речовини рослинного, тваринного, мікробного походження, які мають високі токсичні властивості й можуть уражати організм людини і тварини.

Основне призначення токсинів — це знищення або тимчасове виведення зі строю людей, а також диверсії в тилу. Для досягнення однакового уражаючого ефекту необхідна бойова концентрація ботулінового токсину в два рази нижча концентрації Ві-Ікс і у шість разів — зарину.

У бойових умовах для зараження приземного шару атмосфери токсини можуть розпилювати у вигляді дрібнодисперсного аерозолю за допомогою авіаційних генераторів-аерозолів, касет або боєголовок ракет з дистанційним підривником. Такі способи використання можуть призвести до зараження токсинами повітря над великими площами і спричинити масові ураження людей і тварин.

При витраті ботулінового токсину 5—6 кг/км2 утворюється хмара аерозолю з глибиною поширення до 6 км. На цій території концентрація токсину призведе до знищення або виведення з ладу 60 % людей, якщо заходи їх захисту не будуть вжиті протягом 1 хв. Уражаюча дія аерозолю зберігається до 12 год.

Токсини часто відносять до біологічної зброї. Проте існують вагомі докази належності їх до хімічної зброї, оскільки за хімічним складом вони не відрізняються від хімічних сполук і можуть бути одержані синтетичним шляхом, не життєздатні й за будь-яких умов не можуть розмножуватися, вони не мають інкубаційного періоду, прихований період залежить тільки від дози і шляхів надходження в організм, ураження токсинами не є інфекційним захворюванням, а застосовують їх наоснові тих же принципів, що й ОР.

Залежно від походження всі токсини поділяють на три групи: фіто-токсини — рослинного походження, одержувані від окремих рослин; зоотоксини — тваринного походження, продуковані деякими видами тварин і входять до складу отрути цих тварин, часто з виділенням у навколишнє середовище; мікробні токсини, які виробляються багатьма видами мікроорганізмів і є причиною отруєнь та захворювань.[2, с.172-173]

Одним із видів небезпек виступають біологічні речовини – це збудники інфекційних захворювань.

До них належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо. Характерними властивостями цих речовин є:

– висока ефективність зараження людей;

– здатність викликати захворювання у результаті контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

– наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву певного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

– певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

– здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей тощо.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти багатьма шляхами:

– через верхні дихальні шляхи (повітрям);

– через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);

– через проникнення у кров (в основному передаються кровоносними паразитами);

– через шкіру;

– через слизові оболонки.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають: чуму, сибірську язву, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (воду, молоко, продукти), вживаючи які, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють і комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.



Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхах. Під час спілкування хворого із здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови – з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають у верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворюваннями ведеться шляхом ізоляції хворих людей, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки, а також при використанні різних видів гігієни.

Біологічна (або бактеріологічна) зброя – це спеціальний вид зброї, зарядженої біологічними засобами, призначений для масового ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об’єктів. Основу такого виду зброї становлять патогенні організми (бактерії, віруси, грибки, рикетсії) та токсини, що виробляють бактерії.Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тварин не існує. Лише необхідно досконало знати симптоми їх дії, вміти відрізняти їх серед інших і якомога менше з ними “зустрічатися”.[3, с. 207-208]

Табл. 1.1 Основні інфекційні захворювання, спричинені біологічною зброєю

Хвороби

Шляхи передачі інфекції

Прихований період, діб

Тривалість втрати працездатності, Діб

Чума

Повітряно-крапельний контакт з легеневими хворими, через укуси бліх, від хворих гризунів

3

7—14

Сибірка

Контакт із хворими тваринами, їх шерстю, шкурами, споживання зараженого м'яса, вдихання інфікованого пилу

2—3

7—14

Сап

Те саме

3

20—30

Туляремія

Вдихання пилу, інфікованого збудниками, контакт із хворими гризунами, споживання інфікованої води

3—6

40—60

Холера

Споживання зараженої води та їжі

3

б—ЗО

Жовта лихоманка

Через укуси комарів, від хворих тварин і людей

4—6

10—14

Натуральна віспа

Повітряно-крапельний контакт, через інфіковані предмети

12

12—24

Плямиста лихоманка скелястих гір

Через укуси кліщів-переносників (від хворих гризунів)

4—8

90—180

Ботулізм

Споживання їжі, що містить токсини

0,5—1,5

40—80

1.2. Наука токсикологія

Токсикологія (від грець. токсикон - отрута, логос-вчення) - наука, що вивчає отруйні речовини та викликані ними отруєння організму.

Токсикологія вивчає фізичні і хімічні властивості отрути шляхи їх введення і дії на організм, розробляє методи якісного та кількісного визначення отрути в організмі чи навколишньому середовищі, питання лікування і профілактики отруєнь.

Сфери застосування хімічних речовин дуже різноманітні, а знання вже настільки широкі, що загальна токсикологія поділена на окремі галузі.



Виробнича токсикологія пов'язана з вивченням хімічних речовин у промисловості, сільському господарстві і їх впливом на навколишнє середовище.

Військова токсикологія - вивчає дію бойових отруйних речовин у бойовій обстановці та застосування інших хімічних речовин у військах.

Харчова токсикологія займається харчовими отруєннями.

Під отруєнням розуміють розлад здоров'я або смерть людини, що викликані отрутою, яка потрапила до організму.

Не всяка хімічна речовина, введена до організму, є отрутою. Наприклад, кухонна сіль, без якої не готується майже жодна страва, при вживанні одночасно великої кількості призводить до тяжкого розладу водно-сольового обміну, що може закінчитися навіть смертю.



Отрутою прийнято вважати речовину, яка, будучи введеною в організм із зовні, у невеликій кількості, діючи хімічно чи фізико-хімічно, за певних умов викликає розлад здоров'я чи смерть.

Із визначення поняття отрути очевидно, що нею не можуть бути токсичні речовини, які утворюються в організмі, внаслідок порушення внутрішньо органного чи клітинного обміну, хімічні речовини, яких для розладу здоров'я потрібно прийняти велику кількість, хвороботворні агенти та інші.



Умови дії отрути на організм людини

У природі не існує таких хімічних речовин чи токсинів, які б, потрапивши до організму, при будь-яких умовах діяли як отрута. Тому і сам термін "отрута" можна вважати за умовний. Наприклад, слабка хлористоводнева (соляна) кислота виробляється у шлунку спеціальними залозами і сприяє перетравлюванню та засвоюванню страв, а 5-10 г тієї ж, але концентрованої кислоти, введеної у шлунок, достатньо для того, щоб викликати отруєння зі смертельним кінцем. Практично всі лікарські препарати, прийняті у великих дозах, або коли їх концентрація зросте до певного рівня, можуть стати отруйними.

Токсична дія хімічної речовини на організм залежить, від деяких умов, які характеризують отруту та організм,

З боку отрути це:

- хімічна структура;

- фізичний (агрегатний) стан;

- доза;

- концентрація;



- розчинність у воді чи жирах;

- шляхи введення;

- супутні речовини, що вводилися до організму разом з отрутою;

- умови та термін зберігання отрути до застосування. З боку організму це

- вік людини;

- стан здоров'я;

- маса тіла;

- звикання до конкретної хімічної речовини;

- в деяких випадках - статева належність.

Звісною мірою на дію отрути впливає і навколишнє середовище.



Щоб отрута почала діяти, вона повинна бути введена до організму і розчинитися у його середовищах - воді чи жирах.

Якщо ж речовина нерозчинна у цих середовищах, вона не може справити на людину токсичної дії.



Якраз через це нерозчинний у рідинах організму сірчанокислий барій застосовується як контрастна речовина прирентгенівському дослідженні травного тракту, тоді як розчинні солі - вуглекислий тахлористий барій, потрапивши до організму, можуть викликати отруєння.

Має значення і початковий агрегатний стан отрути; тверда маса, рідина чи газ. Відомо, що газоподібна та рідка речовини діють значно швидше й ефективніше за тверду. [4, с. 186-187]



Розділ II Обеззаражування споруд, техніки, предметів

2.1. Процес та способи обеззаражування


Біологічний захист

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає:

- своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

- запровадження режимів карантину та обсервації;

- знезаражування осередку ураження;

- необхідне знезаражування людей, тварин тощо;

- своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;

- проведення екстреної та специфічної профілактики;

- додержання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання та населенням.

Радіаційний і хімічний захист

Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінки радіаційної і хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог радіаційного і хімічного захисту забезпечується шляхом:

- завчасного накопичення і підтримки в готовності засобів індивідуального захисту і приладів дозиметричного і хімічного контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються відповідно до встановлених зон небезпеки, забезпечення зазначеними засобами насамперед особового складу формувань, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об'єктів господарювання і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження та навколо них;

- своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах господарювання;

- створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів дозиметричного та хімічного контролю;

- надання населенню можливостей придбавати в установленому порядку в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

- завчасного пристосування об'єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

- розроблення загальних критеріїв, методівта методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

- завчасного створення та використання засобів колективного захисту населення від радіаційної та хімічної небезпеки;

- пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної та хімічної небезпеки.[1]

Забруднення радіоактивними та зараження отруйними і біологічнонебезпечними речовинами під час відповідних надзвичайних ситуацій вимагає проведення комплексу робіт щодо очищення споруд, техніки, товарів, в т.ч. харчових продуктів, обробки засобів індивідуального захисту, що використовувалися під час ліквідації наслідків аварії.



Обеззаражування проводиться за такою послідовністю:

1) Обеззаражування території об'єкту;

2) Обеззаражування будинків та приміщень;

3) Обеззаражування тари, технологічного устаткування, посуду;

4) Обеззаражування продовольчих товарів, води та непродовольчих товарів.

Для обеззараження використовуються технічні засоби для миття та видалення бруду з поверхні предметів, а також для видалення верхнього забрудненого шару, а саме:

- поливо-мийні машини, обприскувачі, пожежні машини;

- бульдозери, грейдери, спеціальні дорожні машини;

-гідропульти;

- ручні обприскувачі;

- пилососи, щітки, скребки та ін.

Залежно від виду небезпечних речовин, які потрібно видалити та нейтралізувати, обеззараження поділяється на дезактивацію, дезінфекцію та дегазацію.



Дезактивація - видалення радіоактивних речовин.

Дезактивацію проводять, знімаючи верхній забруднений шар поверхні, змітаючи забруднення, при цьому доцільно використовувати пилососи, змиваючи радіоактивні речовини. Для підвищення ефективності змивання використовують кислоти, луги, фосфат натрію, трилон Б, щавелеву та лимонну кислоти, солі цих кислот, аміачну воду (20-24%), водні розчини мила (50 г мила на 10 л води), водні розчини (0,3%) синтетичних миючих засобів (пральні порошки).



Дегазація - видалення та нейтралізація отруйних та сильнодіючих речовин.

Дегазація може проводитись хімічним або механічним способом. Хімічний спосіб передбачає застосування дегазуючих розчинів, механічний - зрізання і видалення верхнього зараженого шару. До дегазуючих речовин відносяться хімічні сполуки, які вступають в реакцію з отруйними речовинами і перетворюють їх в нетоксичні сполуки. Для дегазації застосовують речовини окислювально-хлоруючої дії (гіпохлориди, хлораміни) і лужні (їдкі луги, соду, аміак, солі амонію тощо), а також такі спеціальні розчини як: дегазуючий розчин № 1, що містить 5% розчину гексахлормеламіну або 10% розчину дихлораміну в дихлоретані, він призначений для дегазації БОР типу іприт і У-газів; дегазуючий розчин № 2 - водний розчин 2% їдкого натру, 5% мо-ноетамоламіну та 20% аміаку і призначений для дегазації БОР типу Зоман.



Дезінфекція - знищення хвороботворних мікробів та нейтралізація токсинів.

Дезінфекцію проводять хімічним, фізичним, механічним або комбінованим способом.



Хімічний спосіб передбачає застосування спеціальних дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроорганізми і руйнують біотоксини.

Для дезінфекції, а також часто і для дегазації, застосовують такі речовини та їх розчини:

o хлорне вапно,

o водний розчин хлорного вапна,

o їдкий натр (каустична сода),

o водний розчин їдкого натру (10%),

o формальдегід (35-40% водний розчин),

o перекис водню,

o спеціальні препарати.

Фізичний спосіб дезінфекції використовується переважно для невеликих предметів, білизни, посуду. Він передбачає застосування тривалої дії високих температур (кип'ятіння, нагрівання в автоклаві, використання перегрітої пари, відкритого вогню тощо) з метою знищення мікроорганізмів та руйнування токсинів.

Механічний спосіб передбачає видалення мікроорганізмівта токсинів разом з верхнім шаром предметів або їх миття. Цей спосіб потребує утилізації забруднених речовин і води.

Для перевірки якості дезінфекції проводять бактеріологічні дослідження.

Під час проведення робіт з обеззараження необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:

- всі роботи повинні виконуватися в засобах індивідуального захисту;

-взоні РР зараження здійснювати контроль за одержаними дозами опромінення;

- в зоні хімічного зараження уникати застою ОР, в приміщенні працювати з відчиненими дверима та вікнами;

- в період роботи не пити води, не їсти, не палити і не знімати засобів індивідуального захисту (ЗІЗ);

- на відкритій місцевості під час проведення робіт знаходитись з навітряної сторони по відношенню до зараженого об'єкта (предмета);

- для уникнення перегріву тіла необхідно дотримуватися гранично допустимого часу безперервної роботи в захисному одязі;

- знімати ЗІЗ тільки у спеціально відведених місцях після спеціальної обробки;

-після проведення робіт провести обеззараження інструменту, приладів.

Дезінфекція.Територію, будинки дезінфікують 20%-м розчином хлорного вапна та іншими дезінфікуючими речовинами; устаткування та інвентар обробляють 6%-м розчином перекису водню;металевий інвентар та посуд - кип'ятять в 2%-му розчині кальцинованої соди протягом 1,5 год. після чого промивають водою.

Санітарна обробка передбачає комплекс заходів щодо знезараження населення та особового складу формувань цивільної оборони від радіоактивних, отруйних речовин та хвороботворних мікроорганізмів.

За правилами проводять повну та часткову санітарну обробку.



Часткова санітарна обробка передбачає механічне очищення, миття та обробку засобами, що входять до індивідуальних протихімічних пакетів відкритих ділянок шкіри, зовнішніх поверхонь одягу, взуття, засобів індивідуального захисту. Як правило, часткову обробку проводять в зонах зараження та забруднення.

2.2. Спеціальна обробка людей

При повній санітарній обробці, крім загального обеззараження і миття тіла, замінюється одяг і білизна.

Санітарна обробка особового складу формувань та населення проводиться в санітарно-обмивних пунктах, що, як правило, формуються на базі бань, санперепускників, душових, можливе влаштування тимчасових пунктів в польових умовах.

Взуття, одяг, білизну та засоби захисту обробляють у відділеннях обеззараження. Станції обеззараження одягу влаштовують на базі хімчисток, побутових комбінатів, а деколи підприємств, що мають печі та автоклави. [4,с. 421-425]



Рис. 2.1. Схема пункту санітарної обробки:

1 – місце прийому документівта коштовностей; 2 – роздягальне відділення;
3 – обмивальне відділення; 4 – одягальне відділення; 5 – місце видачі документів
та коштовностей; 6 – ДДА; 7 – водозабірний колодязь; 8 – водовідвідна канава;
9 – склад чистого одягу; 10 – лікарі

 

2.3. Знезаражуючі речовини і розчини

Розчин для дезактивації готується наоснові порошку СФ-2У (СФ-2) шляхом розчинення останнього у воді з розрахунку отримання 0,15 %-го розчину (на 20 л бідон (каністру) — 30 г, на 100 л бочку — 150 г, на цистерну 6000 л — 9 кг).

Миючий порошок СФ-2У — однорідний дрібнодисперсний порошок від блідо- до темно-жовтого кольору, добре розчиняється у воді при температурі 10—15 °С, розфасовується в пакети масою 300, 500, 750 г.

Розчин для дегазаціїХЧ, це 5 %-й розчин гексахлормеламіну (ДТ-6) або 10 %-й розчин дихлораміну (ДГ-2 і ДТХ-2) у дихлоретані, призначається для дегазації Х-газів отруйних речовин типу іприт, і для дезінфекції. Температура замерзання розчину — -35 °С.

Розчин для дегазації № 2-ащ — водний розчин 2 % їдкого натрію, 5 % моноетаноламіну і 20 % аміаку; призначається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Температура замерзання — -40 °С.

Розчин для дегазації № 2-бщ — водний розчин 10 % їдкого натру, 25 % моноетаноламіну; призначається для дегазації отруйних речовин типу зоман. Температура замерзання розчину — ЗО °С.

Якщо немає розчинів для дегазації № 2-ащ і № 2-бщ для дегазації приладів і техніки, заражених отруйними речовинами типу зоман, може використовуватися 20—25 %-й водний розчин аміаку або 5—10 %-й водний розчин їдкого натру.

Водна суспензія ДТС-ГК використовується в дегазаційних машинах і комплектах для дегазації приладів і техніки, які заражені Х-газами й іпритом.

Водні кашки ДТС-ГК і хлорного вапна використовуються для дегазації і дезінфекції металевих, гумових і дерев'яних виробів. Кашки готуються шляхом ретельного перемішування двох об'ємівДТС ГК або хлорного вапна з одним об'ємом води. Для дегазації отруйних речовин можуть використовуватись розчинники: дихлоретан, бензин, гас, дизельне паливо, спирт, а також 0,3 % -ві водні розчини миючих порошків СФ-2У, "Дон", "Ера** та ін. Усі вказані розчини не знищують отруйні речовини, а тільки сприяють змиванню їх із зараженої поверхні.

Речовини, які використовують для виготовлення розчинів для дегазації: гексахлормеланін, дихлорамін, їдкий натр, аміачна вода, моноеталноламін, ДТС-ГК, хлорне вапно.

Гексахлормеланін (ДТ-6) — кристалічний порошок білого або слабо-жовтого кольору із запахом хлору. Не розчиняється у воді, добре розчиняється в дихлоретані. Температура плавлення 125—135 °С.

Дихлораміни (ДТ-2, ДТХ-2) — білі або злегка жовтуваті порошки із запахом хлору. В сухому вигляді стійкі, у воді не розчиняються, добре розчиняються в дихлоретані.

Дихлоретан — летуча, безколірна або злегка жовтувата рідина із запахом спирту або хлороформу. Температура кипіння — +84 °С, температура замерзання--35 °С. У воді не розчиняється, при підпалювані горить. При потраплянні в організм людини викликає сильне отруєння або смерть, пари шкідливі при тривалому вдиханні. Дихлоретан використовується як розчинник речовин ДТ-6, ДГ-2, ДГХ-2 для дегазації.

Їдкий натр (каустична сода) — білі шматки або дрібні лусочки. На повітрі поглинає воду, зберігається в герметичній тарі. Добре розчиняється у воді. Концентровані розчини (більше 3—5 %) роз'їдають шкіру людини і руйнують тканини, взуття.

Аміачна вода — це 20—25 %-й розчин аміаку у воді. Вона викликає подразнення слизових оболонок очей і носа, на шкіру людини практично не діє. Температура замерзання аміачної води залежить від наявності в ній аміаку і становить для 8 % -го розчину — 10 °С, для 12 %-го розчину — 17, для 25 %-го розчину — 40 °С.

Моноеталоамін — в'язка рідина жовтого кольору, що має слабкий аміачний запах, не діє на шкіру людини. Технічний продукт має не менше 80 % головної речовини.2/3 головна сіль гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК) — це білий порошок із запахом хлору. У воді розчиняється помірно, в органічних розчинниках не розчиняється; потрапляючи на шкіру, може викликати подразнення. Під дією тепла, вологи і вуглекислоти повітря розпадається. Тому має зберігатися в герметичній тарі в прохолодному місці, закритому від прямих променів сонця.

Хлорне вапно — речовина білого або злегка жовтого кольору, подібна за властивостями до ДТС-ГК, від якої відрізняється меншою активністю для дегазації та дезінфекцією, у воді розчиняється погано, не розчиняється в органічних розчинниках, гігроскопічна.

Для дезінфекції приладів і техніки використовують розчини формальдегіду, фенолу та його похідні (крезол, лізол, нафтозол); розчин для дегазації № 1, № 2-ащ, № 2-бщ; суспензії і кашки ДТС ГК і хлорного вапна; водні розчини порошку СФ-2У (СФ-2).

Водні розчини миючих засобів мають слабку дію на хвороботворних мікробів і використовуються тільки для зниження засівання мікробами поверхонь і нейтралізації токсинів.

Для дезінфекції приладів і техніки, що заражені вегетативними формами мікробів, використовується 3—5 % -й розчин формальдегіду, 1 % -ва суспензія ДТС-ГК, 2 % -й розчин монохлораміну. Для дезінфекції приладів і техніки, що заражені споровими формами мікробів, найбільш ефективним є 17—20 %-й водний розчин формальдегіду (формаліну), що містить 10 % за масою монохлораміну (20 кг монохлораміну на 80 л води); суміш ретельно перемішується до повного розчинення монохлораміну. Потім перемішуються різні об'єми отриманого розчину і формаліну.

Формальдегід — безкольоровий задушливий газ, що розчиняється у воді. Використовується 35—40 % водний розчин формальдегіду, який називається формаліном.

Фенол — тверда речовина рожево-коричневого кольору, добре розчиняється у воді. У практиці частіше використовується зафарбована в рожевий колір рідка карболова кислота, що складається з 90 % фенолу і 10 % води.

Крезол — масляниста темно-бура рідина, слабко розчиняється у воді, добре розчиняється у кислотах і лугах; використовується у вигляді 3—5 %-х гарячих мильних крезолових розчинах.

Лізол — розчин крезолів у рідкому (калійному) милі, червоно-бура масляниста рідина, що добре розчиняється в воді, для дезінфекції приладів і техніки використовується 3—5 %-й водний розчин.

Нафтазол — суміш 65 % нафтенового мила, 35 % крезолу, що діє при дезінфекції і митті, як 5—10 %-й водний розчин використовується з тією же метою, що лізол. [2, с. 431-432]



Висновок

Наприкінці минулого і початку ХХІ століття проблема гарантування і підвищення безпеки у разі виникнення надзвичайних ситуацій стає однією з важливих соціально-політичних, економічних, соціально-демографічних та екологічних проблем. Ризик виникнення різного роду небезпек на території України залишається високим. Зростає масштабність наслідків аварій, катастроф і стихійних лих, що створює проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідації або мінімізації їх наслідків.

Останніми роками зусиллями органів виконавчої влади, наукових установ розроблено і прийнято низку законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, нагромаджено значний досвід у проведенні заходів з попередження аварій, катастроф і стихійного лиха та ліквідації їх наслідків, створена наукова база протидії цим негативним явищам.

Розглянувши дану тематику, я вважаю, що суспільству потрібно надавати більше інформації про стан навколишнього природного середовища і дана інформація має бути достовірною. Для того, щоб люди знали, як діяти в певних ситуаціях, оскільки у нас вже є досвід аварії на Чорнобильській атомній електростанції, в якій багато осіб не знали, як захистити себе і своїх близьких,не надавалась достовірна інформація, внаслідок чого було багато життів покалічено.

Проблема збереження життєдіяльності людини має глобальний характер, тому кожна людина повинна зробити свій внесок у її вирішення як заради сьогоднішнього суспільства, так і для добробуту прийдешніх поколінь.

Життя — це те, що люди більш за все прагнуть зберегти і менш за все бережуть. (Ж. Лабрюйєр)

Список використаної літератури

1. Закон України«Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 40, ст.337.

2. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К., 2003. - 455 с.

3. Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини: навч. посібник - 6-те вид., перероб. і доп. Вид-во: Знання / Рік: 2007 / Стор.: 332.

4. Запорожець О.І. Безпека життєдіяльності: підр. - Вид-во ТОВ "Центр учбової літератури" К., 2013. – 448 с.

5. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. В.Г. Цапка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К., 2003. - 397 с.

6. Атаманчук П.С., Мендерецький В.В., Панчук О.П., Чорна О.Г. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 276 с.

7. Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 384 с.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка