Прокопів Валентина Василівна Калуш 2011 План Вступ Особистісно орієнтована освітня технологія Вимоги до сучасного уроку урок



Сторінка2/4
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.58 Mb.
1   2   3   4

ТЕ, ЩО Я ЧУЮ, ЗАБУВАЮ,

ТЕ,ЩО Я БАЧУ, ПАМ´ЯТАЮ,

ТЕ,ЩО Я РОБЛЮ, Я РОЗУМІЮ.


І тільки зараз ці три прості твердження обґрунтовують необхідність змін у системі навчання. За результатами дослідження проведеного Національним тренінговим центром у 90-х р.р. видно, що найменших результатів можна досягти за умови пасивного навчання (лекції – 5%, читання – 10%), а найбільших за умови інтерактивного (дискусійні групи – 75%, навчання інших і засвоєння отриманих знань відразу ж після засвоєння – 90%). Досягнення середнього рівня в процесі засвоєння відео-аудіо матеріалів – 20 %, демонстрація 30%.

Ці дані підтверджуються дослідженнями сучасних психологів. За їхніми оцінками учень, може, читаючи очима запам’ятати 10% інформації, слухаючи – 26%, розглядаючи – 30%, обговорюючи – 70%, спільна діяльність, діяльність з обговоренням – 90%, навчання інших – 95%.

Отже, набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча, розповісти – набагато простіше, доступніше і безумовно, швидше. Ми можемо швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.

Процес навчання не автоматичне викладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи учня і його власної активної участі в цьому процесі. Пояснення і демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можні досягти тільки за допомогою інтерактивного навчання.

Існує один аспект у системі освіти, якого сучасні зміни торкнулись несуттєво. Це провідна організаційна форма навчальної: діяльності - урок. Урок є основоположним елементом. освітньої системи. З яких би позицій не розглядалась загальна освіта, будь-який її аспект так чи інакше націлений на організацію і проведення ефективного урок .
На жаль, в сучасних умовах у переважній більшості учні, продовжують одержувати готові знання, урок ведеться у формі монологу викладача. Якщо такий підхід здійснювати регулярно і протягом довгого часу, то ми отримуємо низку негативних наслідків: нездатність, учнів до аналізу, до самостійного осмислення інформації, до прийняття незалежних рішень та ін.

На таких уроках наростає стомлюваність учнів. Вони стомлюються не стільки від великих об'ємів матеріалу, яким оволодівають ( так звані перевантаження, про які говорять)., скільки від недосконалості технології уроку, від методичної одноманітності й власної пасивності.

Одноманітність і пасивність у навчальній діяльності формують в учнів безсилля при розв'язуванні проблем, які виникають у житті, безініціативність, утриманство. Дійсно, з часом вони звикають до того, що їм усе дається в готовому вигляді, думати не треба. Вони і не вчаться думати самі. З цим вони й виходять у життя.

Таким чином, суспільно-економічна криза, яка виникла у нашій країні, втягнула в цей стан і систему освіти Однак, проблеми, що заявились в освіті сприяли "вибуху" творчої активності педколективів, наполегливому і часто результативному пошуку нових технологій навчання, які генеральною освітньою метою сучасної школи визначили збереження і розвиток індивідуальної своєрідності особистості учня.

При інтерактивному навчанні процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове), де учень і викладач є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Більшість педагогів і науковців у цілому світі сьогодні погоджуються з тим, що треба переходити від "передачі знань" до "навчання життю". Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, навичок і цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.

Тож, прості твердження Конфуція обґрунтовують необхідність використання в системі освіти активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:



Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу і обговорюю-я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю - я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Інтерактивні технології охоплюють чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи й прийоми, що стимулюють процес пізнання, а також умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. Технологія інтерактивного навчання - така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якою він повинен публічно відзвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Однак, розглядаючи інтерактивні технології як інноваційні, слід пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не сприйматимуть її як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв'язків. Розроблена і описана технологія ~ це одне, а її реалізація на уроці - зовсім інше, бо несе відбиток особистості, інтелекту конкретного викладача.

2. Вимоги до сучасного уроку.

Для того, щоби вивчення було найбільш ефективним,

учень повинен самостійно відкрити настільки

велику частину виучуваного матеріалу,

наскільки це за цих обставин можливо.

Сказав видатний венгерський математик Д. Пойа


  • Що найперше ми маємо пам’ятати про урок?

Сучасний урок — це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому кожний кон­кретний викладач визначає для себе ті форми роботи, які для нього найприйнятніші, відповідають тій методиці, якій він віддає перева­гу в роботі. Саме урок — те місце, де відбуваються основні процеси навчання, виховання й розвитку особистості.

Урок — це логічно закін­чений, цілісний, обмежений певними рамками відрізок навчально-виховного процесу. Водночас — це дзеркало за­гальної педагогічної культури викладача, мірило його інтелекту­ального скарбу, показник його кругозору, ерудиції.

За попередні роки змінилося багато педагогічних цінностей. З’явилися не тільки нові завдан­ня, а й нові засоби навчання. Головне, що сьогодні урок

роз­глядають не тільки як діяльність викладача чи як форму навчання, а й як діяльність учня.

Урок — це жива клітина навчально-виховно­го процесу.

Урок — не самоціль. Це лише інструмент ви­ховання й розвитку особистості.

Уроксистема соціальна, що може існувати лише за взаємодії викладача з учнями та учнів одне з одним.

Складність феномена під назвою «урок» полягає в тому, що він, відбуваючись у ПТНЗ, дуже міцно пов’язаний із педагогічними процесами під час оволодіння професією.



2.1 Урок у системі особистісно орієнтованого навчання

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладається.

Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і викладач по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб’єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати викладач за допомогою всієї групи на уроці.

Робота на уроці з суб’єктним досвідом учня вимагає від викладача спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.

У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Викладач постійно звертається до групи із запитанням типу:


  • що ви знаєте про це?

  • які ознаки властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)

  • де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?

  • з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, викладач потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення викладач не просто чуйний до учнів, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

Основні вимоги до уроку

Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:



  • пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;

  • орієнтація та процес навчання;

  • орієнтація на особистісні досягнення учнів;

  • створення емоційно-актуального фону уроку;

  • чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;

  • раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;

  • використання активних методів навчання;

  • зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

  • формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

  • заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

Загально-педагогічні вимоги до уроку


  1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

  2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

  3. Орієнтація на процес навчання.

  4. орієнтація на особистісні досягнення учнів.

  5. Тривимірне навчання.

  6. Створення емоційно-актуального фону уроку.

  7. Педагогічний такт і культура мови.

  8. Пізнавальна самостійність учнів.

  9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку.

  10. Безперервний поступ.

Дидактичні вимоги до уроку


  1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.

  2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.

  3. Використання активних методів навчання.

  4. Зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.

  5. Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.

  6. Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.

  7. Використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін.

  8. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.

  9. Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

  10. Організоване закінчення уроку.

Психологічні вимоги


  1. Врахування психологічних особливостей кожного учня.

  2. Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.

  3. Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.

  4. Педагогічна етика і психологічний такт.

Гігієнічні вимоги


  1. Температурний режим.

  2. Норми освітлення.

  3. Провітрювання.

  4. Відповідність нормативам шкільних меблів.

  5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.

Самоаналіз уроку


  • Місце даного уроку в темі;

  • специфіка уроку;

  • тип уроку;

  • реалізація навчальної, розвиваючої, виховної мети уроку;

  • розподіл навчального часу;

  • використані методи навчання;

  • використані форми навчання;

  • здійснення диференційованого підходу до навчання;



3. Типи та види уроків, методика підготовки та вибору

Яким же має бути сучасний урок? Які його ознаки, чим він повинен відрізнятись від уроків, які ще використовуються зараз у педагогічній практиці, але вже не задовольняють у повній мірі вимог щодо впровадження 12-бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів?

Чи може сучасний урок бути радісним і цікавим для учнів? Чи може він розкрити творчий потенціал особистості, поставивши її в ситуацію морального вибору й підготувати до самостійного рішення? Досвід викладачів ПТНЗ доводить, що може, однак лише за умови, якщо процес навчання перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної технології самого викладача і навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань.

Сучасним можна назвати той урок, що побудований на засадах розвиваючого навчання, а також сприяє розвитку в учнів розумових операцій: умінь аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, класифікації, визначення причинно-наслідкових зв’язків та залежностей між різноманітними фактами, явищами, а також виробленню навичок логічного структурування.

Використання на уроках різних інноваційних технологій (як то тести чи розвиток критичного мислення) забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з предмета, дає відчуття потреби в самоосвіті, формує стійкий інтерес до матеріалу, що вивчається, сприяє розвитку творчої особистості.

Але ж всі інноваційні процеси стосуються, насамперед, уроку, особливо його структури.

Організаційну форму навчання викладач обирає, залежно від теми, яка вивчається, та на підставі системного підходу до викладання свого предмета.

У сучасній дидактиці уроки класифікують залежно від провідної дидактичної мети:



  • уроки засвоєння нових знань;

  • уроки осмислення нових знань, формування умінь і навичок на основі знань, або уроки закріплення вивченого;

  • уроки повторення, узагальнення і систематизації вивченого;

  • уроки контролю і корекції знань;

  • уроки аналізу контрольних робіт.

Під структурою уроку слід розуміти певну послідовність дій викладача, спрямованих на досягнення виховної мети.

Виходячи із загальної ідеї сучасних наукових уяв­лень про урок, його мета має триєдиний характер і складається з трьох взаємопов’язаних, взаємодійних аспектів: пізнавального, розвивального й виховно­го. Мета — це заздалегідь запрограмований ре­зультат, який людина має отримати в майбутньому в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності. Чи не основна частина всіх помилок у навчанні, вихованні та управлінні ПТНЗ спричинена через нечітке уяв­лення мети діяльності, прорахунків у її формулю­ванні.

Згадаємо: «Ніщо так гарно не запам’ятовують учні, як помилки своїх викладачів»?

Тому тут треба проявити свій та­лант. А талант — це здатність роби­ти те, чого нас ніхто не вчив.

Краса — це все те, на що див­ляться з любов’ю. Тож любов учня треба завоювати. Для цього треба використовувати хоч якусь «ро­дзинку», якийсь «тік» для серця ди­тини на кожному уроці. І однією із таких родзинок і є мультимедіа і комп’ютери.

Мета кожного уроку має три обов’язкові складові частини .



Визначаючи виховну мету занять, необхідно враховувати її приоритетні напрямки:

  • формування національної свідомості, любові до рідної землі, поваги до культури та історії свого народу;

  • шанобливого ставлення до культури всіх народів, що проживають на території України;

  • формування творчої, працелюбної особистості;

  • розвиток духовної культури особистості;

  • формування екологічної культури;

  • розвиток індивідуальних здібностей і забезпечення умов їх реалізації.

Навчальною метою може бути:

  • забезпечення під час уроку засвоєння (повторення закріплення) понять, законів, теорій;

  • формування ( продовжити формування, закріпити) певних вмінь;

  • формування системи знань з теми;

  • контроль рівня засвоєння знань, отриманих під час попередніх уроків;

  • узагальнення, систематизація та закріплення знань з теми;

  • навчання учнів використанню знань для вирішення практичних завдань тощо.

Завдання розвитку мислення (розвиваюча мета) – розвиток пізнавальних інтересів і здібностей учнів:

  • формування загально-навчальних вмінь та навичок (робота з підручниками, узагальнення, планування, самоконтроль тощо);

  • сприяння розвитку волі, наполегливості під час навчання, розвитку пам’яті (уяви, технічного мислення, мови, самостійності тощо);

  • розвиток емоцій учнів шляхом створення ситуацій здивування, переживань тощо;

  • розвиток зацікавленості учнів у навчанні шляхом доведення важливості матеріалу, що вивчається (використання ігор, проблемних ситуацій тощо).

Таким чином, проблемні уроки можна підвести під наступну схему:

І. Тема уроку:

  1. Мета (дидактична, виховна, розвиваюча).

  2. Тип уроку (вид).

  3. Методи навчання, викладання ( або їх поєднання на різних етапах уроку).

  4. Використання технічних та комп’ютерних засобів навчання, засобів наочності, джерел інформації ( підручники, періодичні видання, художня література та ін.).

ІІ. Актуалізація знань та активізація розумової діяльності:

  1. Опорні зв’язки ( поняття та факти).

  2. Зв’язок із попереднім уроком, з інформаційним матеріалом.

  3. Тип самостійної роботи.

  4. Засоби та способи індивідуалізації.

  5. Засоби збудження інтересу учнів до теми, до уроку та утворення емоційного середовища.

  6. Форма контролю за ходом уроку, оцінка навчальних досягнень.ІІІ. ІІІ. Засвоєння нових понять та засобів дії:

  1. Нові поняття та засоби їх засвоєння.

  2. Основні та другорядні проблеми.

  3. Вид самостійної роботи, її зміст (індивідуальна робота).

  4. Проблемні та інформаційні питання (для утворення проблемних ситуацій та постановки проблем) і питання, що будуть запропоновані учням.

  5. Варіанти засобів розв’язання завдань, можливі підказки для вирішення складних проблем у процесі сприймання й осмислення учнями нового навчального матеріалу.

IV. Формування умінь та навичок:

    1. Вид самостійної роботи (фронтальна та диференційована).

    2. Конкретні вміння та навички для опрацювання навчального матеріалу (вміння формулювати питання, знаходити причину за наслідком, вирішувати типові завдання та ін.).

    3. Засвоєння знань, зміцнення умінь у процесі узагальнення, систематизації, застосування знань, умінь і навичок на практиці.

    4. Засоби отримання зворотної інформації.

V. Домашнє завдання:

    1. Повторення, підведення підсумків уроку, повідомлення домашнього завдання.

2) Вид самостійної роботи (диференційовані завдання творчого характеру, їх обсяг, джерела інформації) поради, як її краще виконати.

Викладач використовує поєднання перелічених елементів структури уроку, визначаючи їх послідовність залежно від дидактичної мети уроку, змісту навчального матеріалу, рівня підготовки учнів, конкретних умов проведення уроку.

З огляду на те, що урок є елементом педагогічної системи, його технологія - це складова частина педагогічної технології, під якою розуміють систему дій, що підвищують ефективність навчання. Підготовка до уроку – один з головних обов’язків щоденної роботи викладача. Її необхідно починати з аналізу підсумків попередніх уроків за реалізацією поставлених цілей, а також відповідність їх щодо дидактичних, виховних і організаційних вимог.

Підготовка до уроку складається з наступних елементів:


  1. Визначення змісту та відбір матеріалу запланованого на урок, з урахуванням його специфіки та складності.

  2. Уточнення теми заняття, чітке визначення навчальної, виховної та розвиваючої мети заняття і шляхів її реалізації.

  3. Визначення форми та методу проведення уроку, типу уроку та його структури, з розподілом часу.

  4. Уточнення завдань для вправ і самостійних робіт, а також контрольних запитань.

  5. Складання плану уроку та конспекту викладання матеріалу.

  6. Підготовка матеріально-технічної бази, ТЗН, наочних посібників.

Під час підготовки до уроку значне місце займає складання плану. Складати план уроку можна як текст, таблицю в зошиті або на бланках затвердженої у даному навчальному закладі форми. Але незалежно від форми, у плані повинні визначатись:

        • чітко і зрозуміло, по-можливості, коротко сформульована тема;

        • визначена триєдина мета у відповідності з вимогами програми;

        • вказане обладнання уроку (дидактичне, наочне, ТЗН);

        • розписаний хід уроку ( за планом структури уроку у відповідності з його типом).

Велику роль у активізації інтелектуального розвитку учнів і забезпечення викладачеві можливості керувати їх пізнавальною діяльністю відіграють методи навчання, які визначаються як способи взаємопов’язаної діяльності викладача та учня.

Методи навчання можна поділити за джерелами знань та формою викладу навчального матеріалу.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка