Програма соціологічного дослідження



Сторінка1/10
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.08 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


О. В. Ярмак


МЕТОДИ ЗБОРУ ТА АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

2010

ЗМІСТ


Тема 1. Проект і програма соціологічного

дослідження..................................................................................


4


Тема 2. Методи соціологічного дослідження і збору соціологічної

інформації.....................................................................................


12


Тема 3. Спостереження, експеримент і метод аналізу документів як

методи збору соціологічної інформації....................................


17


Тема 4. Опитування як метод збору соціологічної інформації.............

24

Тема 5. Фокусоване групове інтерв’ю як найбільш популярний

якісний метод у соціології.........................................................


38


Тема 6. Якісні методи в соціології...........................................................

51

Тема 7. Методи досліджень, що застосовуються в суміжних з

соціологією сферах .....................................................................

61


Тема 8. Вимір в маркетингових і соціологічних

дослідженнях................................................................................


73

Тема 9. Соціологічні методи в маркетингу ……………………………


Тема 10. Соціологічні методи в медіадослідженнях …………………

80

104

Тема 11. Соціологічні методи в електоральній соціології та

політичному маркетингу…………………………………

117


Бібліографічний список............................................................................

131


Тема 1
Проект І програма соціологічного дослідження


  1. Поняття соціологічного дослідження. Поняття, структура та функції проекту дослідження.

  2. Програма соціологічного дослідження: поняття та структура.

  3. Генеральна та вибіркова сукупність. Репрезентативність вибірки. Типи вибірок і процедури відбору.

  4. Етапи проведення соціологічного дослідження.

  5. Різновиди соціологічного дослідження.



1. Поняття соціологічного дослідження. Поняття, структура та функції проекту дослідження. Соціологічне дослідження – це система методів, за допомогою яких одержують достовірну соціологічну інформацію, що визначається як знання про різні сторони громадського життя. Це – комплекс заходів, спрямований на практичне вирішення соціальних проблем.

Соціологічні дослідження можна розділити на теоретико-прикладні та прикладні. Далі вам доведеться стикатися в основному з іншим типом досліджень, які мають замовлений характер. У таких дослідженнях найважливішим етапом роботи є підготовка ескізу дослідження.

Ескіз проекту дослідження містить такі складові:


  1. інформаційні потреби;

  2. програма дослідження;

  3. генеральна сукупність і вибірка;

  4. інструментарій (анкета, опитний лист, щоденник спостереження, документ, гайд тощо);

  5. збір інформації;

  6. оброблення та аналіз даних;

  7. звіт (оформлення результатів дослідження);

  8. потреби та ресурси;

  9. графік і кошторис;

10) загальна вартість дослідження.

2. Програма соціологічного дослідження: поняття та структура. Програма соціологічного дослідження — це документ, в якому викладено теоретико-методологічні передумови (загальна концепція) відповідно до основних цілей і гіпотез дослідження із зазначенням правил процедури, а також логічної послідовності операцій для перевірки гіпотез.

Програми підрозділяють:



  • залежно від мети – на предметні, що викликані зіткненням інтересів у тій або іншій групі, і гносеологічні, спричинені недостатністю інформації про об'єкт дослідження;

  • залежно від масштабу – на загальнонаціональні, регіональні, міські, районні;

  • залежно від глибини – на однопланові, які зачіпають одну сторону відносин, і системні, що вносять дисбаланс у всю систему.

Програма емпіричного дослідження містить теоретико-методологічну і процедурну (або методичну) частини.

Теоретико-методологічний розділ програми дослідження складається:

  • з визначення проблеми дослідження та проблемної ситуації. Проблемна ситуація — соціальне протиріччя між усвідомленням науково-пізнавальної або практичної потреби та незнанням засобів її задоволення. Проблеми відповідно до мети дослідження бувають гносеологічного (логіко-пізнавального) і предметного характеру. Гносеологічні проблеми, спричинені недостатністю інформації про стан, тенденції змін соціальних явищ і процесів. Предметні проблеми – це протиріччя, спричинені зіткненням інтересів тієї або іншої групи населення, соціальних інститутів;

  • визначення об'єкта та предмета дослідження. Об'єкт дослідження в широкому розумінні – це носій тієї або іншої соціальної проблеми, певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Предмет дослідження – властивості, сторони, відносини та процеси даної реальності (тобто даного об'єкта), які відокремлені дослідником для цілеспрямованого вивчення;

  • визначення мети та завдань дослідження. Мета дослідження – це очікуваний кінцевий результат дослідження. Завдання дослідження формулюють відповідно до його мети і гіпотез. Його метою є пошук відповіді на запитання: «Які шляхи вирішення проблеми, що досліджується?»;

  • формування гіпотез. Гіпотеза – це обґрунтоване припущення щодо структури соціального об'єкта, характеру зв'язків між елементами, факторів, які визначають ці зв'язки. Висування гіпотез визначає логіку всього процесу дослідження.

Гіпотези розрізняються за своїми пізнавальними функціями та об'єктами дослідження:

1. За функціями у пізнавальному процесі розрізняють описові та пояснювальні гіпотези. Описова гіпотеза — це припущення про властивості досліджуваного об'єкта. Мета описових гіпотез — виявлення складу або структури об'єкта, розкриття механізму або процедурних особливостей його діяльності, визначення функціональних характеристик об'єкта. Пояснювальна гіпотеза — це припущення щодо причин виникнення об'єкта досліджень.

2. За об'єктом дослідження розрізняють загальні та приватні гіпотези.

Загальною гіпотезою називають обґрунтоване припущення про закономірні зв'язки і емпіричні залежності. Загальні гіпотези виконують роль “будівельних лісів” у розвитку наукових знань. Будучи доведеними, вони стають науковими теоріями і є значним внеском у розвиток наукових знань. Приватна гіпотеза — це обґрунтоване припущення про походження і властивості одиничних фактів, конкретних подій і явищ.

Поряд з термінами «загальна» і «приватна» гіпотези в науці використовується термін «робоча гіпотеза». Робоча гіпотеза — це висунуте на перших етапах дослідження припущення, яке є умовним і дозволяє згрупувати результати спостережень і дати їм первісне пояснення. Специфіка робочої гіпотези – це виконання функції першого систематизатора фактів. Подальша функція робочої гіпотези двояка. З робочої вона може перетворитися в стійку, плідну гіпотезу. Разом з тим вона може бути замінена іншими гіпотезами, якщо буде встановлена її несумісність з новими фактами.

Вимоги до гіпотез:

1. Гіпотеза не повинна містити неперевірених понять.

2. Гіпотеза не повинна бути надто складною.

3. Гіпотеза має бути несуперечливою. Це означає, що припущення не повинне суперечити вихідному емпіричному матеріалу і містити внутрішніх протиріч.

4. Гіпотеза має бути принципово перевірною. Принципова неперевірюваність гіпотези прирікає її на вічну проблематичність та унеможливлює перетворення в достовірне знання.

5. Гіпотеза має бути повною, тобто емпірично і теоретично обґрунтованою. Ймовірність гіпотези залежить від ступеня її обґрунтованості та визначається за допомогою кількісних або якісних оцінних стандартів.

6. Пізнавальна цінність гіпотези визначається її інформативністю, що виражається в прогнозованій та пояснювальній чинності гіпотези, тобто в її здатності пророкувати, де і як відшукати нові, ще невідомі факти, і дати їм раціональне пояснення.


  • Інтерпретація і операціоналізація головних понять. Головні поняття – це абстрактні поняття, що використовуються при аналізі, наприклад «дисципліна праці». На цьому етапі здійснюються процедури, які деталізують поняття до такого рівня, щоб можна було перевірити гіпотезу емпірично. Ці процедури здійснюються у два етапи: інтерпретація – переклад термінів на мову, що підлягає виміру, тобто створення точніших, спрощених понять; операціоналізація – дроблення поняття на складові. Існує два види операціоналізації: структурна (розчленування на складові елементи) і факторна (розчленування за передбачуваними причинами).

Процедурний розділ програми необхідний для визначення генеральної та вибіркової сукупності дослідження, методів збору інформації, інструментарію, методів логічного оброблення даних та їхнього аналізу.

3. Генеральна та вибіркова сукупність. Репрезентативність вибірки. Типи вибірок і процедури відбору. Генеральна сукупність – це об'єкти, що територіально і у часі локалізовані та на які будуть поширюватися висновки. Вибіркова сукупність – це частина генеральної сукупності за строго заданими правилами. Елементи вибірки називаються одиницями аналізу (ними можуть бути індивіди і групи). Термін «вибірка» має двояке значення. Це і процедура відбору елементів досліджуваного об'єкта, і сукупність елементів об'єкта, що вибрана для безпосереднього дослідження.

Сукупність усіх елементів об'єкта соціологічного дослідження називається генеральною сукупністю. Частина генеральної сукупності, яка відібрана для безпосереднього вивчення, визначається як вибіркова сукупність і називається вибіркою.

Побудова вибірки зводиться до вирішення трьох основних проблем:

1. Визначення обсягу вибірки, тобто кількості людей, яких слід опитати для одержання якісної інформації. Число об'єктів генеральної сукупності N значно перевищує обсяг вибірки n. Наприклад, якщо з 1000 деталей відібрано для дослідження 100 деталей, то обсяг генеральної сукупності N = 1000, а обсяг вибірки n = 100.

2. Визначення типу вибірки – це побудова конкретної схеми процедури відбору.

3. Оцінення якості вибірки – це визначення, з якою ймовірністю та ступенем точності результати дослідження вибіркової сукупності можна переносити на ту чи іншу частину населення.

Визначення якості вибірки містить опис вимог, що дозволяють оцінити валідність, надійність і репрезентативність вибіркової сукупності стосовно об'єкта дослідження.

Надійність і валідність – основні параметри визначення якості інформації. Надійність – це певна гарантія того, що отриманий результат правильно відображає досліджувану реальність.



Валідністю (обґрунтованістю) інформації називається підтвердження того, що досліджувалися саме ті явища, які соціолог планує досліджувати. Надійність інформації на етапі формування вибірки забезпечується з урахуванням випадкових помилок. Випадкові помилки вибірки неминучі внаслідок неоднорідності досліджуваного контингенту. Якщо із загальної сукупності випадково відбирати деяку її частину, то за теорією ймовірності можна визначити величину, на яку відхилиться значення ознаки у вибірці стосовно даного значення сукупності в цілому. Ця величина називається випадковою помилкою, або помилкою вибірки. При надійній вибірці ймовірність помилки становить 3…5%. Записують це так: Р = 0,05...0,03.

Головним емпіричним критерієм надійності є стабільність результатів, що характеризує властивість одержувати дані з тим самим результатом у різних дослідженнях, які виконані в однакових умовах.



Репрезентативністю називається властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності. Вибіркова сукупність буде репрезентативна (представницька), якщо вона відображає структуру, істотні властивості та характеристики генеральної сукупності, тобто є її зменшеною моделлю. Репрезентативність забезпечується: дизайном вибірки (стратегією та процедурами її формування) і розрахунком мінімального обсягу вибірки. Дизайн – це засіб проектування вибірки, що визначається характеристиками генеральної сукупності та цілями дослідження.

Відхилення вибіркової сукупності від генеральної за будь-якими головними характеристиками називається помилкою репрезентативності: чим більше величина цих відхилень, тим більше помилка репрезентативності. Головне завдання дослідника - врахувати помилку репрезентативності та випадкові помилки при інтерпретації й узагальненні результатів дослідження.



З метою мінімізації помилок необхідно враховувати такі умови:

  • групи мають розрізнятися за головними ознаками, що диференціюють вибірку;

  • за всіма іншими параметрами (стать, вік, рівень освіти, рід занять тощо) групи мають бути максимально ідентичними.

В емпіричній соціології є два головних підходи, що визначають тип вибірки: ймовірний і цілеспрямований. Ймовірний відбір краще здійснювати в тих випадках, коли дослідник має можливість скласти повний список одиниць відбору, а цілеспрямований – коли дослідник має відомості про характеристики.

Ймовірні вибірки. В емпіричній соціології прийнято вважати, що ймовірність очікуваної події – це відношення числа очікуваних подій до числа всіх можливих подій. Типи ймовірних вибірок:

1. Одноступінчаста випадкова вибірка. Ймовірний підхід нерідко називається випадковим, або стохастичним, оскільки мається на увазі випадковий відбір одиниць спостереження із загального переліку одиниць генеральної сукупності. Головне правило при випадковому відборі – однакова ймовірність кожної одиниці генеральної сукупності потрапити у вибірку. При цій вибірці картки перемішують, і з ящика з картками виймають першу, яка попалася або повторно попалася (випадковий безповторний і випадковий повторний відбір).

2. Багатоступінчаста випадкова вибірка. У цій вибірці генеральна сукупність розбивається на підсукупності - одиниці відбору. З їхнього числа на першому щаблі у випадковому порядку відбирають частину підсукупностей, а з відібраних підсукупностей – одиниці спостереження.

3. Механічна, або систематична, вибірка. Всі елементи зводять в єдиний список, і з нього через однакові інтервали вибирають певну кількість респондентів. Крок відбору дорівнює величині генеральної сукупності, яку поділено на величину вибіркової сукупності. Наприклад, генеральна сукупність становить 2 тис. чоловік, а вибіркова – 200. Отже, крок при відборі респондентів дорівнюватиме 10, тобто кожен десятий з генеральної сукупності буде включений у вибіркову сукупність. Якщо ж генеральна сукупність має ще більші розміри, то для визначення вибіркової сукупності використовують таблицю випадкових чисел.

4. Районована (стратифікована) вибірка. Попереднє угруповання одиниць генеральної сукупності за типами, що розрізняються.

5. Кластерна, або гніздова (серійна), вибірка. Цей тип вибірки протилежний районованій вибірці. Якщо при районуванні дослідник виділяє різнотипні підсукупності, то при гніздовій - генеральна сукупність розбивається на однотипні групи («гнізда»), всередині яких утримуються різнорідні одиниці спостереження.

Цільові, або цілеспрямовані, вибірки. В основі цих вибірок лежать статистичні дані опису об'єкта дослідження з найбільш значущих характеристик генеральної сукупності. Як джерело інформації з опису об'єкта дослідження використовують дані державної статистики, результати попередніх опитувань і досліджень.

Типи цілеспрямованих вибірок:



1. Типова вибірка. Відбір одиниць здійснюється не випадковим чином. Дослідник свідомо відбирає те або інше “гніздо” (населений пункт, підприємство, школу, виборчу дільницю тощо), але при цьому він керується головним чином тим, що це «гніздо» було найбільш типовим серед усіх одиниць репрезентації. Типовість об'єкта може встановлюватись як розрахунковим способом, так і за експертними оцінками компетентних осіб.

2. Квотна, або пропорційна, вибірка. Основу вибірки становлять відомості про найважливіші пропорції генеральної сукупності, наприклад розподіл за віковими, професійними групами, за статтю, національністю, типом населеного пункту тощо. За даними пропорціями, виходячи із загального обсягу вибіркової сукупності, обчислюють відповідні квоти, які розподіляються серед інтерв'юерів. Існує два види техніки квотного відбору. Перший полягає у тому, що пропорції записують у вигляді одновимірних розподілів за кожним з параметрів; після відбору кожної одиниці її параметри вилучають з подальшого відбору. Інша техніка передбачає підготовку багатовимірної таблиці (бланка квот), в якій всі необхідні пропорції корелюються.

3. Цілеспрямовані вибірки – це не тільки квотний, але й стихійний відбір, що застосовується в основному в пілотажних дослідженнях і припускає відбір «першого зустрічного». Ілюстрацією цього методу є поштові опитування читачів періодичної преси або опитування покупців, які купують той або інший товар. Оскільки в цьому випадку ускладнюється оцінення репрезентативності вибірки, висновки дослідження поширюються лише на опитану сукупність.

До стихійного відбору належить і метод «снігової грудки», коли пошук одних респондентів здійснюється за рекомендацією інших. Наприклад, необхідно опитати 200 чоловік, але відомі адреси лише десяти чоловік – за їх підказом і триває пошук інших респондентів для досягнення необхідного обсягу вибіркової сукупності.



Метод головного масиву зручний у пілотажних дослідженнях для з'ясування будь-якого контрольного питання. При використанні даного методу обсяг вибіркової сукупності становить 60…70% від обсягу вибіркової сукупності.

В дійсності в дослідженнях не застосовується окремо той чи інший тип вибірки. Вибірки є багатоступінчастими і містять кілька етапів, кожний з яких визначається тим або іншим типом вибірки. Одноступінчасті вибірки зустрічаються вкрай рідко.



4. Етапи проведення соціологічного дослідження. Можна виділити чотири головних етапи соціологічного дослідження:

1. Підготовчий. Під час виконання цього етапу готується ескіз дослідження, ідентифікується проблема, визначаються об'єкт і предмет дослідження, його мета та завдання, формується робоча гіпотеза, розробляється інструментальна база, готується кошторис матеріальних витрат.

2. Етап планування програми дослідження, на якому готується програма і формується бюджет дослідження, планується вибірка, визначаються методи, інструментальна база.

3. На етапі реалізації дослідження здійснюються (за необхідності) пілотажне дослідження, підбір і підготовка персоналу, вибір форми його контролю, саме польовий етап, тобто етап збору інформації.

4. Етап оброблення та аналізу інформації містить підготовку первинної інформації для комп'ютерного оброблення: редагування і кодування даних; оброблення та аналіз інформації; підготовку аналітичного звіту, формування висновків і рекомендацій.

5. Різновиди соціологічного дослідження. Залежно від глибини аналізу і цілей дослідження розрізняють пошукове, описове, тестове, прогнозне, пілотажне (розвідувальне), аналітичне. Частіше здійснюються пілотажні (розвідувальні), описові та аналітичні (каузальні) дослідження.

Пілотажне дослідження - це попереднє дослідження. Застосовується в ситуації, коли мало вивчено предмет дослідження, для уточнення гіпотез і завдань, відпрацьовування дослідницьких методик.

Метою описового дослідження є одержання емпіричних даних та описових характеристик щодо предмета дослідження.

Аналітичне дослідження визначає причинно-наслідкові зв'язки елементів і характеристики об'єкта.

За видом використовуваних джерел інформації розрізняють польові та кабінетні дослідження. Найпоширенішим видом соціологічного дослідження є польове дослідження, що припускає безпосереднє і всебічне вивчення будь-якого соціального факту в природних, звичних для об'єкта умовах.

В соціологічній практиці поширені такі види польового дослідження, як пілотажне, про яке йшлося вище (пілотажним може бути як самостійне дослідження, так і етап польового дослідження), панельне, лонгітюдне та ін.

З метою перевірки методики, процедур і методів організації масового польового дослідження, а також якості інструментарію для збору первинної соціологічної інформації виконується пілотажне (від англ. Pilot – дослідна установка), або пробне, дослідження. Під час пілотажного дослідження встановлюється не тільки валідність (від англ. valid – той, що має чинність, обґрунтований), тобто обґрунтованість конкретних методик збору первинної соціологічної інформації, але і з'ясовується обсяг можливих утрат і перекручувань інформації в результаті різних обставин, які не були враховані при розробленні програми і визначенні методик дослідження.

Якщо передбачається вивчення динаміки певного соціального об'єкта в часі, то в цьому випадку здійснюють панельне дослідження (від англ. panel – панель). Це повторне соціологічне дослідження, яке ведеться за тією ж самою програмою та методикою з певним часовим інтервалом. При панельному дослідженні простежують і аналізують, як впливають зміни зовнішнього середовища на характеристики об'єкта дослідження. Зараз цей вид польового дослідження найчастіше називають моніторингом (від англ. to monitor – перевіряти, контролювати, попереджати).

Різновидом повторного польового дослідження є лонгітюдне дослідження (від англ. longitude – довгота). Цей вид дослідження припускає тривале періодичне дослідження одних і тих самих соціальних об'єктів. Лонгітюдне дослідження може бути виконано при аналізі життєвого циклу людини (поведінки, мотивів, ціннісних орієнтацій людини, що простежуються в певні періоди її життя), при вивченні динаміки родин, навчальних груп, а також поведінки окремої людини в таких соціальних процесах, як міграція, соціальна мобільність, соціалізація. Цей вид дослідження дозволяє вивчити структурні зміни суспільства в різні історичні епохи. Тому його іноді називають генетичним дослідженням (від гр. genesis – походження).

Залежно від динаміки проведення розрізняють точкові (разові) і повторні дослідження. Точкові дають інформацію про стан об'єкта в момент вивчення, повторні – спрямовані на вивчення об'єкта в динаміці.

До повторного дослідження, в свою чергу, належать вже згадані панельні та лонгітюдні; когортні, у процесі яких вивчаються більш специфічні сукупності протягом певного часу; трендові, коли вивчаються ті ж самі об'єкти, що належать до якоїсь сукупності, через рівні проміжки часу.

Залежно від величини вибірки розрізняють суцільні та вибіркові дослідження. У випадку вибіркового дослідження вивчається частина генеральної сукупності, а отримані результати поширюються на всю генеральну сукупність. За територіальною ознакою розрізняють регіональні, національні, міжнародні дослідження; за використовуваними методами і характером одержуваних результатів – кількісні або якісні дослідження.
Тема 2
Методи соціологічного дослідження І

збору соціологічної інформації
1. Головні методи збору соціологічної інформації, їх співвідношення. Кількісні методи збору соціологічної інформації: визначення, різновиди, характеристика.

2. Якісні методи збору соціологічної інформації: визначення, різновиди, характеристика.


1. Головні методи збору соціологічної інформації, їх співвідношення. Кількісні методи збору соціологічної інформації: визначення, різновиди, характеристика. Усі методи збору інформації в соціологічних дослідженнях можна розділити на дві великі групи: кількісні й якісні.

Кількісні дослідження призначено для вивчення об'єктивних, кількісно вимірюваних характеристик поведінки людей. Кількісні дослідження є переважно описовими. Оброблення інформації в таких дослідженнях здійснюється за допомогою впорядкованих кількісних процедур. У кількісних дослідженнях до вибірки ставляться певні вимоги, що базуються на теорії ймовірності та математичній статистиці. У зв'язку з цим можливе перенесення висновків, отриманих на основі вивчення вибіркової сукупності, на всю генеральну сукупність. До кількісних методів збору інформації належать опитування, спостереження, аналіз документів та експеримент.

Якісні дослідження призначено для одержання глибинної інформації. Ці дослідження можна назвати інтерпретаційними. Вони дозволяють одержати інформацію про мотиви поведінки людей, тобто одержати відповідь на запитання: «Чому?». Вимоги до вибірки та математичного підтвердження вірогідності отриманої інформації до таких досліджень незастосовні. До якісних методів збору інформації належать фокусоване групове інтерв'ю, глибинне інтерв'ю, тести, аналіз протоколу, проекційні методи, біографічний метод.

Кількісні та якісні дослідження не можна протиставляти, оскільки вони взаємозалежні та доповнюють одне одного. Тільки при такому підході до їхнього застосування можна одержати достовірну інформацію. Результати якісних досліджень можуть бути переведені в кількісну форму за допомогою, наприклад, такого кількісного методу, як контент-аналіз. При виконанні кількісних досліджень часто використовують якісні технології одержання інформації (асоціації, незакінчені пропозиції, питання-пастки тощо). Проте необхідно пам'ятати, що кількісні та якісні методи мають свої специфічні дослідницькі цілі, призначення, об'єкти вивчення.

Якісне дослідження – це процес відкриття, тоді як кількісне – процес доказу та підтвердження.

Перейдемо до характеристики головних кількісних методів збору соціологічної інформації. Спостереженняце метод збору первинної інформації, при якому відбувається спрямоване, систематичне, безпосереднє візуальне, слухове сприйняття (простежування) та реєстрація необхідних для дослідження ситуацій, фактів, що піддаються контролю і перевірці. Особливістю цього методу в соціології є безпосередній особистий контакт дослідника з досліджуваним об'єктом (явищем). Найчастіше даний метод застосовується в лонгітюдних і монографічних дослідженнях.

Інструментаріями методу спостереження є: картка спостереження, в якій надається інформація про спостережувані особи; протокол спостереження – розширений варіант картки; щоденник спостереження - документ, у якому систематично реєструються відомості про об'єкт у процесі спостереження.

Аналіз документів. У соціології будь-яка інформація, що зафіксована в друкованому або рукописному тексті, на фото або кіноплівці, називається документальною. Класифікація видів документів проводиться за різними підставами: за засобами фіксації (аудіо-, відеозапис, тексти тощо); за статусом або авторством (офіційні або неофіційні); за ступенем персоніфікації (особистісні та безособистісні); за функціями (інформативні та регулятивні); за змістом (історичні, правові, економічні); за джерелом інформації (первинні та вторинні).

Виділяються два основних методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз це якісний аналіз документів. Необхідність у цьому виді аналізу обумовлена тим, що більшість документів не призначена спеціально для дослідницьких цілей соціолога. Якщо буде потреба, в рамках традиційного аналізу можуть використовуватися спеціалізовані документи: психологічні, юридичні, лінгвістичні тощо. Цей метод припускає висування гіпотез, логічність тексту, обґрунтованість і вірогідність відомостей.



Контент-аналіз (від англ. contents зміст) дозволяє перевести в кількісні показники масову текстову, фонетичну інформацію (листи, газети, передачі телебачення і радіо, фото- та кіноматеріали) з наступним її статистичним обробленням. Контент-аналіз застосовується за наявності великих масивів документальних джерел, які недоступні для традиційного аналізу. Контент-аналіз починається з виявлення змістовних одиниць (або одиниць аналізу), якими можуть бути окремі слова (терміни, географічні назви, імена політичних діячів тощо); теми, що виражені в змістовних абзацах, частинах текстів, статтях; жанр публікацій. Одиниці аналізу можуть збігатися або не збігатися з одиницями рахунку, що є кількісною характеристикою змістовних одиниць. Для реєстрації одиниць рахунку розробляється спеціальна кодувальна картка. Контент-аналіз має велике значення при аналізі відкритих питань анкет та інтерв'ю.

Експеримент. До числа своєрідних і складних методів збору соціологічної інформації належить експеримент. Експеримент найкраще проводити у подібних умовах, спочатку в невеликих (до декількох десятків) групах досліджуваних.

Експерименти розрізняються як за характером експериментальної ситуації, так і за логічною структурою доказу гіпотез. За характером експериментальної ситуації експерименти бувають: польові, коли об'єкт дослідження перебуває в природних умовах свого функціонування, і лабораторні, коли експериментальні групи формуються штучно.

За логічною структурою доказу гіпотез розрізняють лінійний і паралельний експерименти. У лінійному експерименті бере участь тільки контрольна група. У паралельному експерименті одночасно беруть участь дві групи: контрольна і експериментальна. Їхній склад має бути ідентичним за всіма характеристиками (як головними, так і нейтральними). Характеристики контрольної групи залишаються постійними протягом усього періоду експерименту, а експериментальної змінюються.

Опитування це спосіб одержання інформації в опитувально-відповідній формі про суб'єктивний стан людей, мотиви їхніх вчинків, думки, ставлення до подій, про потреби та наміри. Докладніше про різновиди та процедури опитувальних методик і якісних методів викладено в лекції № 4. У соціологічних дослідженнях застосовуються чотири види опитування: анкетування, інтерв'ю, експертне опитування, соціометричне опитування.

Інтерв'ю (від англ. interview - бесіда, зустріч) – це цілеспрямована, проведена за певним планом бесіда, що припускає прямий контакт інтерв’юера (того, хто ставить запитання) з респондентом (тим, хто на них відповідає) в усній формі. Інтерв'юер або записує відповіді на магнітофон, або фіксує їх на папері.

За технікою проведення розрізняють вільні (нестандартизовані), формалізовані (стандартизовані) і напівформалізовані інтерв'ю. Вільні (нестандартизовані) інтерв'ю основані на вільному діалозі без строгої деталізації запитань. Різновидами вільного (нестандартизованого) інтерв'ю є фокусоване інтерв'ю, що належить до якісних методів. Формалізоване інтерв'ю припускає наявність заздалегідь сформульованих запитань, їхню послідовність і можливі варіанти відповідей. При проведенні напівформалізованого інтерв'ю допускається формулювання додаткових, уточнюючих запитань поряд із заздалегідь розробленими.



Експертне опитування (від лат. expertus досвідчений) припускає одержання інформації про об'єкт дослідження від фахівців-професіоналів. Експертів відбирають за рівнем їхньої компетенції. Кількість опитаних у цьому виді опитування коливається від декількох одиниць до декількох десятків людей. Як правило, експертні опитування застосовуються в пілотажних дослідженнях, які спрямовані на уточнення гіпотез, розроблення прогнозу.

Соціометричне опитування (від лат. socius - загальний і гр. metron міра) має на меті кількісний вимір і аналіз структури взаємин у малих групах. У ситуаціях, як правило, вигаданих респондентами, пропонується зробити вибір, кого із членів групи хотілось би мати як партнерів у певній ситуації, а кого ні. Для цього аналізують кількість позитивних і негативних виборів для кожного члена групи. За допомогою соціометрії можна виявити ступінь згуртованості або роз'єднаності в групі, визначити позиції кожного її члена з погляду симпатій або антипатій, виявивши при цьому «лідерів» і «аутсайдерів».

При анкетуванні (або анкетному опитуванні), на відміну від інтерв'ю, респондент дає відповіді в письмовому вигляді. Соціологічна анкета – це об'єднана дослідницьким задумом система запитань, які спрямовані на виявлення кількісно-якісних характеристик об'єкта та предмета аналізу. Для оцінення якості анкети проводиться пілотажне дослідження. Під час його виконання перевіряють зміст анкети, формулювання і послідовність запитань, варіантів відповідей тощо. Пілотаж проводиться на мікровибірці (до 100 чоловік) у формі інтерв'ю з фіксацією відповідей респондента, його реакцій на зміст запитань, їхнє розуміння та сприйняття, а також з обов'язковою фіксацією часу, який витрачено на опитування. Все це дозволяє виявити недоліки інструментарію, відкоригувати його та адаптувати анкету до масової роботи.

Анкетні опитування класифікують на поштові (різновид – пресовий), телефонні, інтернет-опитування. Поштовим опитуванням зараз користуються вкрай рідко. Для швидкого збору інформації звертаються до телефонних опитувань, що проводяться за допомогою комп'ютера (телефонні інтерв'ю САТІ). Розрізняють відкриті опитування, коли респонденти висловлюються у вільній формі. У закритому опитному листі всі варіанти відповідей заздалегідь передбачені. У напівзакритих анкетах комбінують обидві процедури. Зондажні, або експрес-опитування, застосовуються при дослідженнях громадської думки та містять усього 3-4 пункти основної інформації та кілька пунктів, що пов'язані з демографічними і соціальними характеристиками опитуваних. Такі анкети нагадують бланки всенародних референдумів.



2. Якісні методи збору соціологічної інформації: визначення, різновиди, характеристика. Метод аналізу протоколу основано на застосуванні специфічної методики збору інформації. При цьому методі респондент, який знаходиться в ситуації вибору товару, повинен ухвалити рішення щодо покупки, описати факти, навести аргументи, що вплинули на його вибір. При тривалому процесі ухвалення рішення протоколи наочно демонструють окремі етапи, дозволяючи виявити закономірності.

Проекційні методи – це методи збору інформації, які основані на спеціальних заходах (прихованих стимулах), що спонукають респондента при формулюванні відповідей спиратися на власні установки, цінності, переваги. Застосовуючи проекційні методи, респондента просять описати будь-яку ситуацію від імені діючих героїв (наприклад на фото) і пояснити, що він з приводу цього думає і як би сам зробив у такому випадку.

Біографічний метод побудовано на аналізі біографій. Він досить ефективний при дослідженні тенденцій поколінь, вивченні впливу будь-якого явища на життя чоловіків і жінок, представників різних вікових груп.

Тестування використовується при розробленні нової рекламної кампанії товару, вивченні його якісних характеристик. Тести розподіляють на home-test і holl-test. Нome-test це тестування в домашніх умовах споживання товару, holl-test на фокусах-групах під час глибинних інтерв'ю.

Глибинне інтерв'ю – це тематична бесіда з вільним формулюванням запитань. При цьому вживають заходи, що сприяють зняттю напруження або зниженню «захисних реакцій» респондента, виправленню несприятливого враження від невдалих моментів бесіди. Головне призначення глибинного інтерв'ю допомогти дослідникові виявити мотиви поведінки споживачів, розібратися в аспектах їхнього способу життя, одержати інформацію про деякі особливості використання продуктів, про причини і реакції на маркетингові стимули, що є присутніми на ринку.

Найпопулярнішим якісним методом одержання соціологічної інформації є метод фокусованого групового інтерв'ю. Фокус-група – це форма опитування, в основі якої лежить всебічне обговорення проблеми з підібраною групою людей, яке проводиться модератором (ведучим) з метою встановлення якісних параметрів поведінки людей. Специфічною особливістю фокус-групи є групова взаємодія учасників, що породжує їхню реакцію на запитання модератора. Висловлення різних думок переростає в їх обговорення. Думки учасників під час дискусії можуть змінюватися. Тому основне завдання модератора створити комфортні умови кожному члену групи для висловлення своєї думки.


Тема 3
Спостереження, експеримент і метод аналізу документів Як методи збору соціологічної інформації


  1. Основні характеристики методу спостереження.

  2. Спостереження як процес: етапи проведення, збір та оброблення інформації.

  3. Класифікація спостережень.

  4. Метод експерименту: загальна характеристика.

  5. Види експерименту та методи експериментального відбору груп.

  6. Поняття документа в соціології. Класифікація документів.

  7. Види аналізу документів.


1. Основні характеристики методу спостереження. Соціологічне спостереження (оbservation) метод збору первинної інформації про події, явища і процеси, що відбуваються в певних умовах, реєструються дослідником безпосередньо. Спостереження незамінне джерело соціологічної інформації на стадії загальної розвідки. Як самостійний захід воно є основним методом для дослідження мітингів, демонстрацій тощо. Його застосовують також як доповнення до інших джерел одержання інформації.

До спостереження як методу збору соціологічної інформації звертаються за різних обставин:



  • по-перше, для того, щоб одержати попередній матеріал для уточнення напрямків запланованого дослідження. Здійснюване в подібних цілях спостереження розширює бачення досліджуваного явища, сприяє визначенню «діючих осіб», відкриває перед дослідником невідомі йому раніше прошарки, «зрізи» соціальної дійсності, дає йому можливість відійти від традиційного розуміння досліджуваної ним соціальної проблеми;

  • по-друге, метод спостереження використовують, коли треба одержати ілюстративні дані, які істотно «пожвавлюють» статистичний аналіз або результати масового опитування;

  • по-третє, спостереження є основним способом одержання первинної інформації. Якщо перед дослідником стоїть ця мета, то йому необхідно зіставити позитивні та негативні аспекти методу.

Найважливіше достоїнство методу спостереження полягає в тому, що він удосконалюється одночасно з розвитком досліджуваних явищ, процесів.

Недоліки методу спостереження поділяють на об'єктивні  це ті, які не залежать від спостерігача, та суб'єктивні  це ті, що безпосередньо залежать від спостерігача, тому що пов'язані з його особистісними, професійними особливостями.



Об'єктивними недоліками, насамперед, є:

  • обмеженість, принципово особливий характер кожної ситуації, що спостерігається;

  • складність, а часто і просто неможливість повторення спостережень. Соціальні процеси незворотні, їх не можна заново «програти», щоб дослідник зміг зафіксувати необхідні йому риси, а також події, що відбулися;

  • висока трудомісткість методу. Здійснення спостереження найчастіше припускає участь у зборі первинної інформації великої кількості людей досить високої кваліфікації.

Труднощі суб'єктивного плану при використанні спостереження – це розходження в соціальному статусі спостерігача і спостережуваних, несхожість їхніх інтересів, ціннісних орієнтацій, стереотипів поведінки тощо.

Об’єктом соціологічного спостереження може бути колектив підприємства або його окрема група, лідери страйкового руху тощо. Предмет соціологічного спостереження - це зафіксована в програмі дослідження сукупність ознак (факторів поведінки) об'єкта спостереження.
Ситуація спостереження – це ситуація, при якій можуть виявитися категорії спостереження. До категорії соціологічного спостереження належать конкретні ознаки із числа тих, що зафіксовані як предмет спостереження і водночас задовольняють такі вимоги. Ці ознаки мають:

  • бути значущими для вирішення певних у загальній програмі дослідження завдань;

  • виражати ті операціональні поняття, що визначені в програмі дослідження;

  • мати кількісний характер.

Протокол спостереження методичний документ, що узагальнює дані всіх карток реєстрації одиниць спостереження та має основні оцінні показники:

  • коефіцієнт стійкості спостереження (КСС) характеризує збіг результатів, отриманих одним і тим самим спостерігачем у різний час;

  • коефіцієнт узгодженості спостерігачів (КЗС) показує ступінь збігу даних, отриманих одночасно різними спостерігачами в різний час;

  • коефіцієнт надійності спостереження (КНС).

Інструментарієм даного методу є щоденник спостереження документ, у якому фіксуються результати спостереження в закодованій або загальнозрозумілій формі, а також дії спостерігача та реакції спостережуваних.

Одиницею спостереження (unit observation) є окремий акт поведінки спостережуваних, у якому виявляються категорії спостереження в обговорених ситуаціях і за певних умов. Картки реєстрації це документи, в яких усі дії одиниць спостереження фіксуються в строго формалізованому та закодованому вигляді. Кількість карток спостереження має відповідати кількості одиниць спостереження.

2. Спостереження як процес: етапи проведення, збір та оброблення інформації. До процедури спостереження ставляться такі вимоги:

  • визначення завдання та мети (для чого? з якою метою?);

  • вибір об'єкта, предмета та ситуації (що спостерігати?);

  • вибір засобу спостереження, який найменше впливає на досліджуваний об'єкт та найбільше забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати?);

  • вибір засобів реєстрації спостережуваних (як вести запис?);

  • оброблення та інтерпретація отриманої інформації (який результат?).

Таким чином, перш ніж почати спостереження, необхідно визначити об'єкт, сформулювати проблеми, поставити дослідницькі завдання, підготувати інструментарій, засоби опису результатів. Перша підстава вимоги наявність чіткої цільової установки. Відповідно до мети має бути визначено план спостереження, зафіксований у  схемі. Плановість і систематичність спостереження є його самими істотними рисами як наукового методу.

Для спостереження як засобу збору даних характерна така риса: теоретичні подання дослідника включають не тільки в пояснення спостережуваного, але і  у сам процес спостереження, в опис спостережуваного. Спостереження цілісного потоку активності суб'єкта та його опис можливі тільки шляхом штучного вичленовування в ньому певних «одиниць» активності, яким надаються певні назви.

Виділення цих «одиниць» дозволяє:


  • обмежити процес спостереження певними рамками: в яких властивостях, проявах і відносинах сприймається спостерігачем досліджувана реальність;

  • вибрати певну мову опису спостережуваного, а також засіб фіксації даних спостереження, тобто засіб звіту спостерігача про сприймане явище;

  • систематизувати та контролювати запровадження в процес визначень емпіричних даних теоретичного «погляду» на досліджуване явище.

Якісний опис є першою стадією відображення результатів спостереження, що відбувається як процес кваліфікації спостережуваних подій. Емпіричним фактом явище, що відбувається, стає тільки після опису його спостерігачем.

Кількісні оцінки даних спостереження. Існують два головних способи одержання кількісних даних під час спостереження:

1) психологічне шкалування, що використується головним чином у вигляді бальних оцінок;

2) вимір часу, або хронометраж. Хронометраж лежить в основі застосування методики часових проміжків. Другим його видом є методика часових вибірок, коли із цілісного спостережуваного процесу для фіксації даних вибираються окремі певні проміжки часу, що вважаються представницькими – репрезентативними – для більш тривалого періоду спостереження. На практиці якісний і кількісний описи подій спостерігачем використовують в комбінаціях.

Кількісні оцінки можна фіксувати безпосередньо під час спостереження, а можна виставляти після завершення спостережень.



3. Класифікація спостережень. Залежно від змісту цілей дослідження спостереження підрозділяють на вільні (іноді їх називають нерегульованими і навіть нецілеспрямованими), коли є мінімальні обмеження стосовно того, що і коли спостерігати, і  цілеспрямовані, якщо в схемі або плані чітко визначені мета, організація спостереження і варіанти звіту спостерігача. Цілеспрямоване спостереження за особливостями його організації може бути суцільним і вибірковим залежно від того, чи є прояви, процеси, об'єкти, що цікавлять дослідника.

Залежно від звітності спостерігача спостереження буває неструктуризованим, або неформалізованим (non-standardized observation). При його проведенні відсутній детальний план дій спостерігача, визначено лише загальні риси ситуації, зразковий склад спостережуваної групи. Неструктуризоване спостереження зустрічається переважно в розвідувальних, пошукових соціологічних дослідженнях.

Якщо дослідник має достатню інформацію про об'єкт дослідження та заздалегідь здатний визначити значущі елементи досліджуваної ситуації, а також скласти докладний план та інструкції для фіксації результатів спостереження, відкривається можливість проведення структуризованого (standardized observation) спостереження. Цьому типу спостереження відповідає високий ступінь стандартизації, для фіксації результатів використовуються спеціальні документи, бланки, досягається певна близькість даних, одержаних різними спостерігачами.

За ступенем формалізованості виділяють неконтрольоване, або нестандартне, та контрольоване спостереження. У першому варіанті дослідник користується загальним принциповим планом, у другому – події реєструються за детально розробленою процедурою. У цьому випадку є бланк для спостереження, що заповнює спостерігач, використовуються також кіно- і фотодокументи (наприклад, спостереження за учасниками під час ділової гри, наради, лекції, мітингу тощо).


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка