Програма навчальної дисципліни «Соціологія девіантної поведінки»



Скачати 119.89 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір119.89 Kb.
Міністерство освіти і науки України

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Кафедра соціології


«Затверджую»

Перший проректор Елькін М.В.

____________________ 2009 р.


ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«Соціологія девіантної поведінки»

Мелітополь, 2009



УДК

Соціологія девіантної поведінки. Програма навчальної дисципліни. – МДПУ імені Богдана Хмельницького, 2009 р.

Розробники: Шкода В.В., доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри.

Рецензенти: Рущенко І.П., проф., д.с.н..

Затверджено Вченою радою МДПУ імені Богдана Хмельницького


Протокол № , від . 2009 р.

Мета


Вивчення курсу “Соціологія девіантної поведінки” має своїм завданням дати студентам знання про сутність та види девіантної поведінки, з`ясувати особливості взаємодії норми і відхилення, розкрити роль позитивних та деструктивних девіацій в розвитку суспільства.

Метою викладання курсу “Соціологія девіантної поведінки” є озброєння студентів знаннями про роль і місце девіацій в розвитку суспільства, про механізми перетворення девіацій в норми і навпаки, що є важливою складовою еволюційних та революційних перетворень у суспільстві.

В курсі висвітлюються проблеми формування девіантної поведінки в ході соціалізації, розкривається сутність агресивної поведінки, аналізуються фактори, що впливають на поширення девіацій у суспільстві, з`ясовується роль соціального контролю як засобу подолання деструктивних девіацій. Подані найголовніші теорії походження та розвитку девіацій. Спеціальну увагу приділено специфіці виявлення девіантної поведінки в молодіжному середовищі, аналізуються результати соціологічних досліджень наркоманії, алкоголізму та інших крайніх проявів девіантної поведінки молоді.

Завданням курсу є:


  • цілеспрямована просвіта молоді з питань негативних та позитивних девіацій;

  • формування у молодих людей чіткого уявлення про негативні наслідки девіантної повединки як для суспільства, так і для особистості.

  • опанувати необхідні теоретичні і практичні навики для вивчення девіантної поведінки в ході соціологічних досліджень.

Курс “Соціологія девіантної поведінки” є необхідним елементом в циклі курсів, що репрезентують спеціальні соціологічні теорії, такі як “Соціологія конфлікту”, “Соціологія молоді”, “Соціологія сім`ї”, “Соціологія особистості”, а також базовим відносно курсів конкретно-соціологічного рівня.
Структура програми навчальної дисципліни

«Соціологія девіантної поведінки»
Опис предмета навчальної діяльності «Соціологія девіантної поведінки»

Курс:4


Підготовка бакалаврів

Напрям, спеціальність


освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

Кількість кредитів:


1,5

Модуль 2

Напрям 0301 Соціологія

Обов‘язкова


Рік підготовки 4

Семестр 8

Лекцій 14

Семінари 12


Змістових модулів: 4

Напрям 0301 Соціологія

Самостійна робота 28

Загальна кількість годин:54

ІНДЗ

Тижневих годин: 2

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

Вид контролю:


залік

Вступ

Кожен з нас щодня стикається з різноманітними проявами соціально небажаної поведінки - агресією, шкідливими звичками, протизаконними діями. Фахівці, що займаються подібними проблемами, багато років шукають відповіді на низку запитань. Які причини такої поведінки? Що примушує людину знову і знову завдавати шкоди собі і оточенню? Як уникнути цього? Нарешті, чи правомірне використання терміну «поведінка, що відхиляється»?

Девіантне викликає живий інтерес у соціологів, психологів, філософів, лікарів, педагогів, працівників правоохоронних органів. Тема поведінки, що відхиляється, носить міждисциплінарний і дискусійний характер. Пов'язаність терміну з поняттям «соціальна норма» багаторазово ускладнює проблему, оскільки межі норми дуже умовні, а людини абсолютно нормального за усіма показниками просто не існує.

Різноманіття підходів проявляється і при рішенні таких практичних завдань, як діагностика девіантної поведінки особистості і соціальних груп, її профілактика і подолання в ході надання соціально-психологічної допомоги і розробки і реалізації соціальных програм.

Основна мета курсу в тому, щоб допомогти студентам сформувати науково обгрунтовані, цілісні уявлення про сучасний стан проблеми девіантної поведінки.

Досвід викладання цього курсу показує, що в сприйнятті матеріалу існує декілька труднощів. По-перше, це багатозначність поняття «Поведінка, що відхиляється», і пов'язана з цим термінологічна плутанина. По-друге, це внутрішньо властиве кожному з нас протиріччя між потребою в особистій свободі і обмеженнями соціуму. Само існування феномену поведінки, що відхиляється, підтверджує той факт, що дилема «свобода або необхідність», навіть всупереч очікуванням суспільства, є предметом особистого вибору кожної людини. Відому складність представляє і те, що зведення з проблеми поведінки, що відхиляється, доводиться шукати в різних дисциплінах, наприклад в психології, медицині, праві, педагогіці. Наявна література, як правило, носить або вузько спеціальний, або занадто популярний характер. Літератури по соціології поведінки, що відхиляється, явно недостатньо, як недостатньо і ефективних технологій дії на нього.

Пропонований студентам курс є спробою огляду наявних наукових підходів і узагальнення практичного досвіду у вивченні і подоланні поведінки, що відхиляється, розглядається в його соціологічному аспекті.
Пояснювальна записка

«Соціологія девіантної поведінки» є навчальний курс, в якому розглядаються соціальні девіаціїї (девіантність) і реакція суспільства на них (соціальний контроль). Як наукова дисципліна „соціологія девіантної поведінки” становить самостійну галузь соціологічного знання, яка вивчає і аналізує різні прояви соціальних відхилень.

Мета вивчення курсу: надати студентам базові знання в галузі соціології девіантної поведінки, ознайомити з соціологічним уявленням про девіантну поведінку, з основними методами профілактики девіантної поведінки та оволодіння соціологічними методами дослідження девіантних відхилень.

Курс передбачає, що студенти мусять оволодіти наступними знаннями:

  • знати визначення поняття соціальної норми, її функції

  • знати зміст і функції соціального контролю, типи і види соціального контролю

  • знати основні теорії девіантної поведінки

  • розуміти зміст широкого колу понять таких як: девіація, делінквентність, аномія, аддиктивна поведінка, ретретизм, соціальна дезорганізація,

  • знати основні методи профілактики девіантних відхилень.


Студенти повинні набути наступних навичок та вмінь:

  • оперування категоріями, термінами, що використовуються у соціології девіантної поведінки;

  • набути навичок самостійно опрацьовувати літературу з проблем девіації, реферувати тексти та виступати з рефератами на семінарських заняттях;

  • вміти застосовувати набуті теоретичні соціологічні знання для інтерпретації і пояснення феномену девіації;

  • набути навичок розробляти методики та складати інструментарій для конкретно-соціологічних досліджень за проблематикою соціології девіантної поведінки.



Заліковий кредит. Соціологія девіантної поведінки 1,5


Модуль 1. Девіація як об‘єкт соціологічного дослідження

Змістовий модуль 1. Феномен девіації: визначення, причини виникнення, класифікація
Тема 1. Соціологія девіантної поведінки як спеціальна соціологічна теорія

Місце соціології девіантної поведінки в системі соціо-гуманітарних дисциплін. Об’єкт, предмет, сутність і зміст соціології девіантної поведінки . Характери стика основних теорії і концепцій девіацій. Біологічні, психологічні, соціологічні теорії девіацій. Індивідуальні і соціальні відхилення. Критерії девіацій. Соціальна діагностика девіантної поведінки: конструктивні і деструктивні девіації.

Предмет соціології девіантної поведінки. Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії. Інтегративна роль цінностей, норм. Поняття соціальної норми, її функції. Спільність та відмінність мораль й права. Поняття “цінність”. Норма як правило кращого. Визначення поняття девіантної поведінки. Види девіантної поведінки.
Тема 2. Соціальна норма та девіації: основні теорії.

Проблема аномальної душі та гріховного тіла в античності та серед ньовіччі. Негативні якості особистості (Платон, Аристотель).

Протилежність душі в епоху еллінізму. Аврелій, Августин, П. Абеляр, Т. Аквінський про сутність людини.

Мислителі Відродження про джерела гріховної поведінки особистості (М. Кузанський, Е. Роттердамський, Т. Мор, Н. Макіавеллі, М. Монтень).

Девіантна особистість як наслідок соціальних негараздів (вчення Нового часу: Ф. Бекон, Т. Гоббс). Недоброчесна (девіантна) поведінка за Р.Декартом. Дж. Локк про девіантну поведінку. Французькі матеріалісти про природу соціальних відхилень у поведінці людини.

Проблема девіантності в німецькій класичній філософії. Імператив моральності І. Канта. Погляди І. Фіхте щодо сутності людини. Девіантна поведінка як свідоме порушення чужого права (Г. Гегель).

Проблема девіантної особистості у вченнях ХХ ст. Психоаналітична теорія (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Еріксон, К. Юнг, Е. Фром) Соціокультурний напрям (К. Хорні). Диспозиціональні погляди Г.Олпорта. Біхевіоризм (Б. Скіннер). Соціальнокогнітивний напрям А. Бандури. Когнітивний напрям Дж. Келлі. А. Маслоу. Екзистенціалізм.

Соціологічне пояснення девіантної поведінки. Теорія аномії Э.Дюркгейма. Теорія аномії Р.Мертона. Типологія форм індивідуального пристосування за Р. Мертоном. Культурологічний підхід. Теорія конфлікту. Теорія стигматизації (Г.Беккер). Теорія соціальної дезорганізації. Сучасні теорії девіантної поведінки.



Тема 3. Типи девіацій і соціальний контроль

Девіантна, делінквентна і кримінальна поведінка. Суспільне ставлення до соціальних відхилень: культурно-історична динаміка. Проблеми соціальної корекції відхилень. Види соціального контролю. Інститути соціального контролю і типи санкцій. Способи реалізації соціального контролю: соціалізація, груповий тиск, примус. Форми соціального контролю: ізоляція, обмеження контактів, реабілітація, повернення до нормального життя. Неформальний контроль: покарання, переконання, переоцінка норм, винагорода. Співвідношення зовнішнього (жорсткі санкції, посилення боротьби із злочинністю та іншими формами девіацій) і внутрішнього (засвоєння особистістю нових нормативних вимог до поведінки в суспільстві, підсилення непрямого контролю через ідентифікацію з позитивними групами) соціального контролю як чинників обмеження девіантної поведінки. Підсилення ролі внутрішнього контролю та переніс ваги на “контроль” через розширення соціальних можливостей для задоволення базових потреб людини. Стабілізація економіки та підсилення соціального захисту особистості – індикатори якісних змін в девіантних процесах. Зміни структури діяльності інституціональних органів, які здійснюють санкції щодо осіб з девіантною поведінкою: розширення і перетворення форм соціальної допомоги (наркологічної, суіцидологічної, геронтологічної тощо). Проблема профілактики девіантної поведінки. Соціальна профілактика і соціальна обумовленість поширення захворюваності на СНІД.



Модуль 2. Девіації в сучасному соціальному просторі

Змістовий модуль 2. Суспільні процеси та інтровертивні й екставертивні девіації

Тема 4. Соціалізація і формування делінквентної поведінки

Вплив мікросередовища на формування девіантної поведінки. Девіантна поведінка як форма незгоди з суспільними нормами на індивідуальному та груповому рівні. Взаємозв`язок соціального і біологічного в детермінації антисуспільних вчинків. Роль виховання у формуванні певного типу поведінки. Особливості образу думок девіанта, що реалізуються на поведінковому рівні. Вплив особистісних рис на схильність до відхилень. Поняття про “здорову” і “патологічну” особистість. “Паранормальна особистість”, причини паранормальності і її соціальні наслідки. “Харизматична особистість” (Трельч, Вебер). Соціальний портрет харизматичної особистості. “Трансвітальна особистість”, соціальний тип “трансвітала”. “Геніальна особистість”, проблеми взаємин геніальної особистості і суспільства. Доля генія як соціологічна проблема. “Акцентуйована особистість” в соціології. Девіантна особистість як соціальний тип. Рольові та позиційні відхилення. Аморальна поведінка і аморальний тип особистості. Соціальні наслідки відхилень. Чинники, що впливають на розповсюдження девіацій в суспільстві. Урбанізація і девіації. Теорія “наклеювання” ярликів (Беккер, Лемперт, Хофнагель) і феноменологічна соціологія (Сілвермен, Уолш, Філіпсон): відхилення не як внутрішня якість, та як результат соціальної оцінки і санкцій. Колективна девіація. Підлітки як група особливого ризику. Теорія диференційованого зв`язку Е.Сатерленда. Десоціалізація і ресоціалізація.


Тема 5. Агресивна поведінка як основа насильства

Визначення агресивної поведінки. Агресія і наміри. Типи агресивної поведінки (за Бассом): фізична — активна — пряма; фізична—активна—непряма; фізична—пасивна—пряма; фізична—пасивна—непряма; вербальна — активна — пряма; вербальна—активна—непряма; вербальна—пасивна—пряма; вербальна—пасивна—непряма. Ворожа та інструментальна агресія: агресія як ціль і як засіб. Агресія, що обумовлена подразником і агресія, що обумовлена внутрішньою мотивацією. Реактивна та проактивна агресія.

Соціальні, індивідуальні та біологічні основи агресивної поведінки. Агресія: інстинкт, мотивація, навчання? Агресія як інстинкт: психоаналитичний напрям (Фрейд); еволюційний напрям (Лоренц, Ардрі, соціобіологія). Мотиваційна теорія агресивної поведінки. Теорія фрустрації — агресії (Доллард, Міллер). Сукупний вплив фрустрацій на агресивну поведінку. Загроза покарання як блокатор агресії. Модель “зміщеної агресії” Міллера. Теорія поштовху до агресії Берковіца. Аверсивні стимули та готовність до агресивних дій. Агресинве збудження: теорія переносу агресивного збудження Зільмана. Когнітивні моделі агресивної поведінки. Модель утворення нових когнітивних зв`язків Берковіца. Модель агресивної поведінки в теорії соціального навчання Бандури. Засвоєння агресивної поведінки (біологічний досвід, безпосередній дусвід, вікарний досвід). Агресія в природних умовах (наркотики, алкоголь, сексуальна агресія). Попереджувальні заходи і керування агресією.
Тема 6. Гендер і девіантна поведінка

Рівні злочинності серед чоловіків та жінок. Гендер і агресія. Чоловіки та жінки як злочинці. Чоловіки та жінки як об`єкти агресії. Причини гендерних відмінностей в агресії: генетика чи соціальні ролі? Злочинність і криза маскулінності. Поширення насильства серед жінок. Дівчата в банді.

Злочинність проти жінок: домашні насильства, сексуальні домагання. згвалтування. Сексуальна агресія. Характеристика сексуального агресора. Алкоголь і сексуальна агресія. Вплив порнографії на агресію. Вплив еротики на ставлення до жінок. Природа сексуального агресивного образу. Сексуальна дисфункція і сексуальна девіація. Сексуальні збочення як форми сексуальних девіацій.

Соціологічні аспекти сексології та сексопатології. Сексуальні девіації та їх класифікація. Девіації в ставленні до об`єкта. Девіації по способу реалізації сексуальних дій. “Культурні” сексуальні відхилення. Гомосексуалізм та його форми. Соціально-політичні проблеми “голубої” культури. Соціальні наслідки відхилень в сексуальній поведінці.


Тема 7. Девіантна поведінка молоді

Визначення молоді як особливої соціальної групи. Характеристика головних рис психофізіологічного складу молоді. Молодіжна субкультура як особлива форма організації молоді. Стиль життя, мислення, звичаї, норми і цінності молодіжної субкультури. Конфлікт “батьків” і “дітей”. Спроби створення власних опозиційних світоглядів. Провідні тенденції девіантної поведінки молоді в сучасних умовах. Кримінальна активність неповнолітніх. Причини “омолодження” девіантного середовища в сучасному суспільстві. Соціально-психологічні особливості неповнолітніх злочинців. Груповий тиск і групова мотивація як фактори залучення неповнолітніх до різних форм девіантної поведінки. Зростання виявів крайніх форм девіантної поведінки (наркоманія, проституція, алкоголізм) у молодіжному середовищі: причини і засоби подолання. Моделі залучення до вживання наркотиків молоді; соціальний статус батьківської сім`ї та соціальна позиція неповнолітніх, що починають вживати наркотики. Мотиви першої проби. Профілактика молодіжних девіацій — комплексний характер впливів. Спеціалізовані заклади по реабілітації неповнолітніх. Профілактика правопорушень через охорону прав дітей. Гуманізація превентивної практики, створення мережі спеціальних соціальних служб допомоги сім`ям і підліткам.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка