Профілактика синдрому «професійного вигорання» у професійній діяльності педагога



Скачати 152.5 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір152.5 Kb.
Профілактика синдрому «професійного вигорання» у професійній діяльності педагога

Білокопита І.І., практичний психолог Вікнянського ДНЗ

Заставнівського р-ну, Чернівецької обл.
За даними дослідження американського  Національного інституту проблем здоров'я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст.. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання».

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це  ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими  людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.  Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.

Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Існують різні визначення «вигорання», однак у найбільш загальному вигляді воно розглядається як відповідна реакція на тривалі професійні стреси міжособистісних комунікацій, що включає в себе три компоненти: емоційне виснаження, деперсоналізацію й редукцію персональних досягнень. Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація (дегуманізація) —  цинічне відношення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють. Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

Професія педагога дуже складна, пов'язана з постійним емоційним виснаженням, напругою, має низьку соціальну захищеність, відсутній престиж професії, блокуються активні соціальні потреби людини. Психологи дослідили, що: 73, 6% педагогів помічають у себе порушення емоційної сфери (погіршення настрою, надмірна дратівливість, вразливість); 52% – порушення пам'яті та уваги; 43, 5% – погіршення розумової і фізичної працездатності; 80% мають хронічні хвороби (особливо хвороби нервової системи). Лише 9,6% почуваються достатньо здоровими.

Одним із проявів професійної дезадаптованості педагогів є «синдром професійного згорання».

Психотерапевт Валентина Паробій називає цілу низку причин, які можуть спричинити синдром професійного вигорання. Серед них: 1) Тісне та постійне спілкування з людьми, переважно в складних ситуаціях (при цьому до груп ризику належать лікарі (особливо реаніматологи, психіатри, психологи), педагоги (особливо у дитячих колоніях), працівники сервісних служб, які приймають скарги, продавці, а також працівники постійного цейтноту - менеджери-управлінці, робітники екстрених служб); 2) Надмірне залучення людини до потреб клієнтів (відвідувачів, пацієнтів), бажання будь-що допомогти, занадто глибоке співчуття та співпереживання іншим; 3) Залежність від сторонньої оцінки, коли досягнення результату є не очевидним відразу (представники "процесних" професій: працівники приймалень комісій, сервісів, державних установ, вчителі, вихователі, лікарі-терапевти, продавці, винагорода, яких не залежить від продажів); 4) Відсутність професійної мотивації (коли кожен працівник сам на сам зі своїми виробничими завданнями, а винагорода не залежить від результатів роботи та докладених зусиль); 5) Конфлікти та конкуренція всередині колективу; 6)Дисбаланс у внутрішніх цінностях людини, коли на перше місце ставиться робота, а решта сфер (сім'я, відпочинок, дружба, самовдосконалення та здоров'я) зазнають утисків через обмеження у часі.

Дослідники називають п’ять ключових груп симптомів, характерних для синдрому емоційного вигорання [2].

1. Фізичні симптоми (фізична втома, виснаження; зміна ваги; безсоння; поганий загальний стан здоров'я, неритмічне дихання, нудота, запаморочення тощо; підвищення артеріального тиску; виразки й запальні захворювання шкіри; хвороби серцево-судинної системи).

2. Емоційні симптоми (брак емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті; байдужність; відчуття безпорадності і безнадії; агресивність, дратівливість; тривожність, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; істерія; втрата ідеалів, професійних перспектив; збільшення деперсоналізації; почуття самотності).

3. Поведінкові симптоми: під час навчання з'являється втома; байдужність до харчування; мале фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки - падіння, травми, аварії тощо; імпульсивна емоційна поведінка.

4. Інтелектуальні симптоми (зниження інтересу до нових теорій та ідей у навчанні, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія, втрата інтересу до життя; більша схильність до шаблону, ніж до творчого підходу; байдужність до нововведень; мала участь чи відмова від участі в розвиваючих експериментах; формальне виконання роботи).

5. Соціальні симптоми (низька соціальна активність; зниження інтересу до дозвілля, захоплень; обмеження соціальних контактів; відчуття ізоляції, нерозуміння інших; відчуття браку підтримки з боку родини, друзів, колег. Таким чином, синдром емоційного вигорання характеризується поєднанням симптомів порушення у психічній, соматичній і соціальній сферах життя.

Аналіз конкретних досліджень синдрому «професійного вигорання» показує, що основні зусилля психологів були спрямовані на виявлення факторів, що викликають вигорання. Б. Перлман і Е. Хартман [4] виділили три групи перемінних, що роблять вплив на розвиток синдрому вигорання в професіях типу «людина – людина»: особистісні, рольові й організаційні.
Особистісні фактори - екстраверсія / інтроверсія; реактивність, стать; вік; сімейний стан; стаж роботи; рівень освіти; витривалість; локус контролю; самоповага; рівень емпатії; поведінкова реакція на стрес по типу А; ступінь задоволеності роботою; мотивація й ін. Рольові фактори - рольові конфлікти; рольова невизначеність. Організаційні фактори - умови роботи; робочі перевантаження; дефіцит часу; тривалість робочого дня; невизначений зміст праці; робота, що вимагає виняткової продуктивності і підвищеного професіоналізму; число клієнтів, гострота їхніх проблем, глибина контакту з клієнтом; ступінь самостійності і можливість приймати рішення; характер керівництва і т.п.

Швидко визначити свій рівень емоційного вигорання можна за методикою Бойко. Ство­рена ним «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» дає змогу оцінити прояви синдрому за дванадцятьма основними симптомами, що зазвичай супроводжують три компоненти «професійного вигорання» (додаток 1) [1]. В.В. Бойко характеризує компоненти згаданого синдрому так (додаток 2):



  1. Перший компонент - «напруження» - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю.

  2. Другий компонент - «резистенція» - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою,
    байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних
    справ та комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми.

  3. Третій компонент - «виснаження» характеризується психофізичною

перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень.

Фрейденбергер, початково описуючи “вигоряючих” як “(емпатійних) співчутливих, гуманних, м’яких людей, які легко захоплюються, є ідеалістами, орієнтованими на інших, інтровертованими, фанатичними і, водночас, нестійкі до стресів” [3], далі визначив типи особистостей, найбільш схильних до емоційного вигорання:

1. Гіпервідповідальний тип. Повністю присвячує себе роботі, має тенденцію занадто багато брати на себе. Стиснутий з трьох сторін: владою своїх потреб, потреб клієнтів та керівництва.

2. Односпрямований працівник, надмірно відданий роботі, чиє життя поза нею незадовільне. Він використовує роботу як замінник соціального життя, настільки заглиблюючись в неї, що не залишається часу на себе. Це призводить до втрати власного Я.

3. Авторитарний робітник, який покладається на свої повноваження, щоб керувати іншими людьми, і очікує покори з боку підлеглих понад усе, не зважаючи на величезні емоційні витрати.

4. Самовпевнений адміністратор, який оцінює себе як незамінного працівника.

5. Трудоголік – професіонал, який схильний ототожнюватися з тими, з ким і для кого він працює. Він ризикує занадто і на тривалий час втягнутися в роботу, втрачаючи себе у житті.

До характеристик особистості, схильної до емоційного вигорання, пізніше додається імпульсивність, низька емоційна стійкість та не­ефективні стилі поведінки в конфліктних ситуаціях (зокрема, пасивне уникання) [5].

Цілком очевидно, що синдром емоційного вигорання не є одномоментним чи швидким формуванням і не залишається стабільним чи статичним, - його можна визначити не лише як стан, а правомірніше тлумачити як процес, що і намагаються зробити деякі науковці (хоча, й не завжди виправдано).

Пропонуємо основні рекомендації, дотримання яких може допомогти запобігти синдрому емоційного вигорання або знизити ступінь його прояву:


  • Навчитися розпізнавати стрес. Назвіть 5 найбільш важливих джерел стресу. Яка ваша реакція на них. Як можна знизити вплив стресорів? Які стресори є рутинними для вас? Які стресори виникають найчастіше у вашому житті? Чи хочете ви й надалі відчувати вплив стресорів? Яких стресорів ви можете уникнути і яким чином? Як ваш організм реагує на стресори? Які ви використовуєте прийоми подолання стресу?

  • Навчіться управляти своїм часом. Визначіть основні цілі та завдання. Співвіднесіть результати виконання з можливостями їх реалізації. Складіть розклад виконання справ. Навчіться говорити «Ні». Делегуйте свої повноваження.

  • Навчіться знімати емоційну напругу. «Тіло не боліє окремо від душі» (Сократ). Якщо ми навчимося управляти своїми емоціями, то станемо більш здоровими. Найбільш ефективним методом є аутотренінг та медитація.

  • Учіться планувати. Заздалегідь програвайте в уяві різні варіанти поведінки.

  • Визнайте і прийміть обмеження. Не ставте перед собою абсолютно неосяжні цілі. «Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями» (Г. Сковорода).

  • Будьте позитивним. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих. «Світ належить оптимістам. Песимістам – стан душі» (Ф. Гізе). Учіться терпіти і прощати.

  • Формування настанови на діяльність.

Отже, адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль,  у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання, ні емоційне вигорання нам не загрожуватиме!
Література

1.       Бойко В.В. Энергия эмоций. – 2-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2004. – 474 с.

2.       Малец Л. Внимание: „выгорание”//Персонал. - 2000. - № 2. - С. 99 - 102.

3.       Психология менеджмента: Учебник для вузов/Под ред. Г.С.Никифорова. – СПб.: Питер, 2004. – 639 с.

4. Психология менеджмента: Учебник для вузов / под ред. Г.С.Никифорова. – СПб.: Питер, 2004. – 639 с.

5. Синдром эмоционального выгорания // http://alfastress.ru/index.php?px.


Додаток 1

Експрес-діагностика рівня емоційного вигорання

Джерело: http://mediapsyholog.narod.ru/index6.html

Інструкція. Дайте відповідь «так» чи «ні» на поставлені запитання.

1. Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар'єри.

2. Я помилився у виборі професії або профілю діяльності і зараз займаю не своє місце.

3. Коли я відчуваю втому або напруження, то намагаюся скоріше закінчити справи.

4. Моя робота притуплює емоції.

5. Я відверто втомився від проблем, з якими доводиться мати справу на роботі.

6. Робота приносить мені все менше і менше задоволення.

7. Я б змінив місце роботи, якби трапилася нагода.

8. Через втому або напруження я приділяю своїм справам менше уваги, ніж потрібно.

9. Я спокійно сприймаю претензії до мене з боку керівництва та колег.

10. Спілкування з колегами спонукає мене триматися осторонь від людей.

11. Мені все важче встановлювати і підтримувати контакти з колегами.

12. Психологічний клімат на роботі мені видається дуже важким і складним.

13. Бувають дні, коли мій емоційний стан негативно впливає на результат роботи.

14. Я дуже переживаю за свою роботу.

15. Колегам я приділяю уваги більше, ніж отримую від них.

16. Я часто радію, коли бачу, що моя робота приносить людям користь.

17. Останнім часом на роботі мене переслідують невдачі.

8. Я зазвичай виявляю інтерес до колег і не лише з питань, що стосуються справи.

19. Я іноді ловлю себе на думці, що працюю автоматично, без душі.

20. На роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що мимоволі бажаєш їм чогось поганого.

21. Успіхи у роботі надихають мене.

22. Ситуація на роботі, у якій я опинився, здається майже безвихідною.

23. Я часто працюю понад силу.

24. У роботі з людьми я керуюся принципом: не витрачай нерви і бережи здоров'я.

25. Іноді я йду на роботу з важким почуттям: як усе набридло, нікого б не бачити і не чути.

26. Іноді мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль, яких я докладаю.

27. Якби мені пощастило з роботою, я був би щасливішим.

28. Зазвичай я підганяю час: скоріше б закінчився робочий день.

29. Працюючи з людьми, я зазвичай ніби ставлю екран, що захищає мене від чужих страждань та негативних емоцій.

30. Моя робота мене дуже розчарувала.

31. Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те, чого я досягаю в силу обставин.

32. Моя кар'єра склалася вдало.

33. Якщо видається нагода, я приділяю роботі менше уваги, але так, щоб цього ніхто не помічав.

34. До всього, що відбувається на роботі, я втратив інтерес.

35. Моя робота погано на мене вплинула – озлобила, притупила емоції, зробила нервовим.



Бланк для відповідей

НС

1

6

11

16

21

26

31

ЗК

2

7

12

17

22

27

32

РПО

3

8

13

18

23

28

33

ЕВ

4

9

14

19

24

29

34

ОВ

5

10

15

20

25

30

35

Ключ

НС

- 1 (36)

+ 6 (2)

+ 11 (2)

- 16 (10)

- 21 (5)

+ 26 (5)

+ 31 (3)

ЗК

+ 2 (10)

+ 7 (5)

+ 12 (2)

+ 17 (2)

+ 22 (5)

+ 27 (1)

- 32 (5)

РПО

+ 3 (5)

+ 8 (5)

+ 13 (2)

- 18 (2)

+ 23 (3)

+ 28 (3)

+ 33 (10)

ЕВ

+ 4 (2)

+ 9 (3)

- 14 (2)

+ 19 (3)

+ 24 (5)

+ 29 (5)

+ 34 (10)

ОВ

+ 5 (5)

+ 10 (3)

+ 15 (3)

+ 20 (2)

+ 25 (5)

+ 30 (2)

+ 35 (10)


Результати:

9 балів і менше – симптом не проявляється;

10-15 – симптом формується;

16 і більше – проявляється.



НС. Симптом «незадоволеності собою»: людина не задоволена рівнем докладених зусиль та результатом власної діяльності, вважає, що здатна на більше, але через власні лінощі або малодушність виявилася неспроможною. Причиною НС може бути внутрішній моральний конфлікт між загальнолюдськими цінностями та принципами особистості або між останніми та вимогами дійсності. Відчуття НС може виникати у творчих особистостей, людей, чий розум потребує інтелектуально складних завдань, коли вони тривалий час опиняються у «простої». Таким чином, НС такого ґатунку характерна для особистостей, що самоактуалізуються, вона є імпульсом для внутрішньої роботи над собою та самовдосконалення. НС може бути фоном негативної самоконцепції – негативних установок щодо себе, які склалися під впливом думок, висловлювань значущих для особистості людей. У такому випадку НС являє собою неадекватну занижену самооцінку, що спричиняє негативне ставлення до себе, а загалом і до світу. Характерна для людей, які знаходяться у депресивному або невротичному стані. Рекомендації: час, робота з фасилітатором, перегляд рейтингу цілей, позитивна психотерапія, тренінг спілкування у групі, робота над Я-концепцією.

ЗК. Симптом «загнаності в кут»: людина реально оцінює обставини, що склалися, але вважає, що не здатна щось змінити і в результаті досягти бажаної мети. В людини виникає почуття фатуму – нездатності впливати на хід подій. Характерний для станів, що передують афекту або післяшокових етапів (залежно від домінування симпатичної або парасимпатичної НС у людини). За наявності симптому ЗК, рівень працездатності та ефективності праці значно знижується. Можливе загострення хронічних хвороб. Більш яскраво виявляються психосоматичні ознаки. У чоловіків ЗК частіше виявляється за несприятливих економічних умов або/та в ситуаціях цейтноту на робочому місці. У жінок симптоми ЗК частіше пов'язані з негативними емоційними переживаннями у зв'язку з конфліктною сімейною ситуацією. ЗК властива для людей пенсійного та передпенсійного віку, що може тягнути за собою неадекватність поведінки, оцінки намірів оточуючих, нівелювання цінності прожитого життя, «безперспективний трудоголізм». Рекомендації: зміна зовнішніх обставин, тривалий (достатній) відпочинок, переведення на посаду експерта, яка не передбачає необхідності прийняття рішень в екстремальних ситуаціях, але має ореол загального визнання.

РПО. Симптом «редукція професійних обов'язків»: часто викликана «паперовою тяганиною», непродуктивною організацією робочого місця та/або робочого дня. У деяких випадках РПО може бути пов'язана з несприятливим психологічним кліматом у колективі або мікрогрупі, в якій працює людина. Спостерігається за сімейних негараздів, що не дають сконцентруватися на роботі. РПО можлива за асинхронності темпів професійного росту працівника та темпів його кар'єри, за відсутності визнання значущості особистого внеску в загальну справу. Рекомендації: аналіз ставлення індивіда до групи, перегляд системи стимулів та заохочень працівника, реорганізація умов праці.

ЕВ. Симптом «емоційна відстороненість»: спостерігається ефект «кам'яного обличчя», людина справляє враження над-ділової та зібраної. Високий рівень самоконтролю. ЕВ властива для осіб, що займають керівні посади: необхідність приймати «об'єктивні рішення» змушує не звертати увагу на «людський фактор». Людина з симптомами ЕВ відчуває себе ніби чаша, наповнена негативними емоціями. Захисні механізми психіки запобігають психічному «згоранню», тому людина закривається, замикається у собі, відгороджуючись від будь-яких емоційних подразників. Наслідки – психосоматичні хвороби, міжособистісне відчуження, дистрес, депресія. Рекомендації: емоційно-раціональна психотерапія, тренінг організаційних умінь для управлінців, арт-терапія.

ОВ. Симптом «особистісна відстороненість/деперсоналізація»: людина відчуває себе спостерігачем, глядачем, а «справжнє життя» відбувається не за її участю, а ніби на сцені чи на екрані. Відчуття власної відсутності у житті близьких людей, зокрема, збідніння емоційної насиченості стосунків («мене не розуміють»). За духовної кризи – відчуття відсутності власного Я. Симптом ОВ спостерігається за деяких акцентуацій характеру та/або граничних психічних станів, що межують з психопатологією. Людина неспроможна приймати рішення. «Сильні» особистості наполегливо, іноді нав'язливо займаються самоаналізом. «Слабкі» – виявляють схильність до втечі від самого себе за допомогою алкоголю, наркотиків, самообману.
Додаток 2

Структура синдрому «професійного згорання»

     


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка