Профілактика і подолання девіацій у важких підлітків



Скачати 153.48 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір153.48 Kb.
Профілактика і подолання девіацій у важких підлітків

Методист ММК Рачова Н.М.

«Вихователь – ким би він не був – одним із батьків, вчителем, позашкільним працівником чи іншою людиною, має передбачати всі впливи середовища на дитину, а також визначити свої можливості, свої функції».

В.М. Оржеховська
Сучасна школа має безліч проблем і найболючіша серед них зростаючі труднощі у вихованні дітей і підлітків, збільшення кількості асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів. Кількість дітей, що належать до «групи ризику», різко зросла. Останніми роками суспільство відчуває занепокоєння великою кількістю підлітків, які ніде не навчаються, не працюють та жебракують. Щорічно зростають злочини, скоєні за участю підлітків. Зараз проблема підліткової злочинності — доволі серйозна: вона молодшає (половина злочинів скоєна 14-15-річними) і стає дедалі жорстокішою.
Покарання чи адміністративні стягнення, що часто застосовують батьки і педагоги віддаляють таких дітей від них. Ми звикли діяти стереотипно, підганяючи життєві ситуації під звичний стандарт. Ці ж діти постійно змушують нас думати, підбирати нешаблонні рішення і застосовувати індивідуальний підхід.

На думку американського психолога К. Роджерса з-поміж факторів, які впливають на прогноз майбутньої поведінки неповно­літніх правопорушників (психологічна ат­мосфера у сім'ї, умови шкільного навчан­ня, ступінь впливу знайомих, фізичний розвиток, спадковість і т. ін.), найбільш вагомим є фактор самопізнання — чіткос­ті та реалістичності пізнання себе та сво­го оточення.

Вже в початковій школі привертають увагу діти з низькими пізнавальними потребами, інтересами та недоліками виховання. У молод­шого школяра є віра в те, що він зможе вчитися, але після того, як він зіткнеться з труднощами у навчанні й отримає нега­тивні оцінки своєї навчальної діяльності, він з часом втрачає бажання вчитися, віру у свої сили та можливості. Труднощі у навчанні призводять до неуспішності. Факторами, що впливають на успішність, є несформованість навичок навчальної ді­яльності, недоліки розвитку психічних про­цесів, неадекватність використання учнями своїх усталених індивідуально-психологічних особливостей.

Проблема важковиховуваних дітей, що перейшли в середню ланку школи, доповнюється проблемою підліткового віку. Коли «важким» за різними ознаками можна вважати майже кожного учня. «Переломний», «важкий», «критичний», - так ще називають підлітковий вік,— час фізичних, емоційних, інтелектуальних і соціальних змін, що з’єднує дитинство і зрілість. А зміни завжди створюють напругу і приносять занепокоєння.

У сучасних умовах важкими підлітками називають тих дітей, чия поведінка різко відрізняється від загальноприйнятих норм і перешкоджає повноцінному вихованню. Тому часто до важких відносять дітей, що істотно розрізняються за своїми індивідуальними особливостями. Саме такі підлітки найчастіше стають на шлях правопорушень, тому що найчастіше відкидаються колективом однокласників. Психіка у підлітків нестійка, вони можуть бути грубими, брутальними, цинічними у стосунках з однолітками і дорослими, схильними до депресії, апатії, роздратування та агресії. Важкі підлітки поводяться з напускною незалежністю, відкрито висловлюються про своє небажання учитися, у них відсутнє поважне відношення до вчителів, авторитет однолітків завойовується за допомогою фізичної сили. Одна із самих характерних рис важких дітей — психічна незрілість, відставання від вікових норм, підвищена сугестивність, невміння співвідносити свої вчинки з нормами поводження. Поведінка важковиховуваних підлітків значно виходить за межі соціальної, вони погано підда­ються, більше того, як правило, активно опираються виховному впливу з боку вчи­телів та батьків. Такі учні складають «гру­пу ризику» з точки зору можливості вчи­нення ними правопорушень.

Не маючи змоги самоствердитись у сфері навчання, невстигаючі учні часто виконують компенсаторні ролі, пов'язані з різного роду девіаціями. Так, поведінка класного блазня, «клоуна», поведінка бешкетника, вживання наркотиків і алкоголю, агресивність та протиправна поведінка утворюють єдиний блок.

Девіантна поведінка спочатку завжди бу­ває невмотивованою. Підлітки, як прави­ло, хочуть відповідати вимогам суспільства, але через по­гане володіння нормальними засобами со­ціальної адаптації або подолання трудно­щів, невідповідні соціальні умови, матеріальні нестатки вони не можуть цього зробити. Поштовхом до девіантної поведінки часто стають соціальні чинни­ки: травматичні життє­ві події, вплив девіантної субкультури або групи, а також індивідуально-особистісний чинник — локус контролю та рівень самоповаги.

Підлітки скоюють девіантні вчинки , привертаючи до себе увагу тих однолітків, які сприймають такий стиль поведінки. Але разом з тим девіантні вчинки посилюють потребу підлітків у соціальному схвален­ні групи, особливо, якщо вони виховувались у нор­мальному середовищі, де такі вчинки за­суджувались. Ці дії викликають негативне ставлення до виключення девіантних підлітків із спілкування з «нормальними». Соціальне відчуження сприяє активізації контакту підлітків з девіантним середовищем, зменшує можливість соціального контролю і сприяє подальшому посиленню девіантної поведінки. У результа­ті девіантні вчинки з невмотивованих ста­ють вмотивованими.

Більше половини випадків девіантної поведінки підлітків обумовлені недоліками сімейного виховання. Батьки живуть у напруженому ритмі праці чи пошуку роботи і, нерідко, перестають контролювати поведінку дитини, покладаючись на школу чи стихійне навчан­ня вулиці.

Труднощі і проблеми підлітків, як правило породжуються із неблагополуччям у сім’ї і школі, частіше всього ці причини неблагополуччя взаємозв’язані. Психологам, соціальним педагогам, які працюють з підлітком і покликані йому допомогти, необхідно знати, якого роду сімейні ситуації найбільше впливають на його навчання, взаємини з учителями та ровесниками.

Деякі батьки, опустившись на соціальне дно, зовсім склали з себе відповідальність за виховання. І коли родина не є місцем, у якому діти почуваються захищеними, вони попадають під негативний вплив своїх однолітків та дорослих.

Особливої уваги потребують учні, батьки яких в сучасних соціально-економічних умовах змушені виїжджати на заробітки. Батьки залишають своїх дітей на родичів, приятелів та сусідів. Зрозуміло, що ці особи не можуть компенсувати справжній батьківський догляд.

У матеріально стабільних сім'ях батьки нерідко надміру зайняті роботою і теж приділяють дітям мало уваги. В таких сім’ях - низький рівень емоційної близькості і довіри. Браку бать­ківської турботи не можуть компенсувати гувернери чи педагоги престижних освітніх закладів, на професіоналізм яких покладаються заможні бать­ки. Нерідко, сподіваючись за високу плату отримати найкращі освітні послуги, батьки переводять дітей у корумповані освітні заклади, отримуючи натомість відчуженість та шкоду від педагогічного маніпулювання. Моральні засади матеріально та соціально стабільних сімей не завжди виявля­ються здатними витримати випробування владою і грошима. Для таких сімей характерна моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість дітей, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації.

Тому працівникам психологічної служби необхідно надавати більше уваги питанням організації педагогічної батьківської просвіти, інформувати батьків або осіб, що їх замінюють, про особливості виховання учнів, про недопущення будь-якого насильства над дитиною в сім’ї. Батькам необхідно роз'яснювати, що не можна переносити на дітей свій пригнічений психологічний стан. Адже незадовільний виховний клімат в сім'ї, надмірна суворість в стосунках відчужує дитину, вона може вирости замкнутою і жорстокою. Батькам важливо пам'ятати про необхідність створення атмосфери поваги, любові, і взаєморозуміння в родинному колі. Тільки спільна праця, спільні духовні інтереси, правильна організація дозвілля - запорука сімейного благополуччя.

Без тісного контакту з батьками, їхньої особистої участі у вихованні дітей та підлітків така робота буде малоефективною.

За відсутності педагогічного такту у деяких вчителів у дитини можуть сформуватися спотворені уявлення про реальний стан речей та стосунки між нею й дорослими. Думки про несправедливе ставлення педагога можуть спричинити виникнення в дитини почуття образи, спровокувати агресивність, упертість, конфлікти з учителями. Зухвала поведінка підлітка є виявом протесту проти такої оцінки педагога. Учень може дедалі більше замикатися в собі, протиставляючи вимогам дорослого неслухняність, різкість та грубість. Схильність до такої поведінки може бути спричинена особливостями характеру дитини (додаток 1).

Щоб правильно проводити профілактичну роботу щодо попередження і подолання девіацій у підлітків необхідно вміти розрізняти такі типи важковиховуваних учнів: конфліктно-ситуативний переважно з позитивною спрямованістю особистості, неврівноважено-ситуативний з незначною негативною спрямованістю особистості, нестійкий переважно з негативною спрямованістю особистості та стійкий з негативною спрямованістю особистості. У практичній роботі найчастіше зустрічаються змішані типи важковиховуваних, тому цей поділ досить умовний. Але знання особливостей кожного типу допоможе педагогу визначити стратегію корекційної роботи з учнями.

1.Формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу учнів, відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок незначні. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Позитивне ставлення до навчання сполучається з відносно високою працездатністю. За результатами соціометрії незначна частина таких підлітків – ізольовані. Право­порушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих учнів досить щирих, довірливих бесід, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Корисний постійний контакт з батьками.

2. Другий тип важковиховуваних підлітків характери­зується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб — бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних рекетирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійні навички.

Такі підлітки погребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні.

3.Підлітки третього типу формуються у несприят­ливому середовищі, Вони схильні до вживання спиртних напоїв. У них примітивні матеріальні погреби. Агресивні, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих, у них явно виражене прагнення до самостійності. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Часто є ініціаторами різноманітних правопорушень, але рідко виступають у ролі лідерів. Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші.

До таких підлітків необхідно виявляти чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення.

4. Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у вкрай несприятливому середовищі. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Мають примітивні потреби. Негативно і цілеспря­мовано впливають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони — лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Такі підлітки потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу.

Напрямки роботи психологічної служби з важковиховуваними учнями

1.Вивчення соціально-психологічних характеристик сімей для визначення потенційної «групи ризику» серед учнів.

2.Здійснення психологічного супроводу учнів. Створення умов для самовиховання, самовдосконалення, самореалізації шляхом застосування особистісно зорієнтованого підходу до виховання дітей і підлітків.

3.Психодіагностика індивідуальних особливостей та акцентуацій учнів, соціометричні дослідження колективу та соціального статусу.

4.Психологічна корекція неадекватної поведінки.

5.Психологічна підтримка в подоланні психотравмуючих ситуацій.

6. Проведення роботи з батьками (або особами, що їх замінюють) з метою покращення умов сімейного виховання, застосування засобів адміністративного впливу на батьків, котрі згубно впливають на виховання дітей.

7.Проведення постійного обліку дітей і підлітків з девіантною поведінкою, які не відвідують заняття, бродяжать, схильні до вживання алкоголю, наркотиків, психотропних речовин тощо.

8.Формування у дітей та підлітків навичок правової культури шляхом усвідомлення, проведення тижнів правових знань, впровадження спеціальних курсів («Підліток і закон», «Конфліктологія», «Я маю право» тощо).

9.Орієнтувати учнів на здоровий спосіб життя шляхом впровадження у навчально-виховний процес здоров’язберігаючих технологій; формування в учнів почуття відповідальності за власне життя і здоров'я, за наслідки своїх дій шляхом отримання відповідних знань, умінь і навичок для своєчасного їх застосування в різних життєвих ситуаціях; реалізації програм «Рівний-рівному», «Діалог».

10.Організація позакласної роботи, що передбачає змістовний відпочинок учнів на канікулах, участь у туристичній і краєзнавчій роботі, спортивних секціях, клубах, гуртках за інтересами, відвідування театрів, музеїв, виставок та ін., залучення до цієї роботи підлітків, що складають «групу ризику».

11. Участь у роботі ради з профілактики правопорушень; проведення психолого-педагогічних консиліумів.

13.Участь в організації та проведенні рейдів-перевірок «Урок», «Перерва», «Діти вулиці», «Дозвілля», «Канікули» тощо.

14.Організація зустрічей з центрами соціальних служб для молоді, кримінальною міліцією.

З метою вивчення факторів, що сприяють поглибленню проблем девіантної поведінки можна запропонувати для учнів таку анкету.

Анкета


  1. Чи достатньо тебе люблять батьки?

  2. Чи тебе кривдили вчителі (били, обзивали)?

  3. Чи ображали тебе батьки (били, обзивали)?

  4. Чи було в тебе бажання втекти з дому?

  5. Чи вимагали в тебе гроші старшокласники?

  6. Чи був ти учасником бійки?

  7. Чи тебе хтось примушував курити? Хто?

  8. Чи бачив ти наркотики у реальній життєвій ситуації?

  9. Чи знаєш ти, які документи захищають права дитини?

  10. Як ти гадаєш, у скільки років ти будеш дорослим (не дитиною)?

  11. Чи тебе хтось примушував красти? Хто?

  12. Чи кривдили тебе однокласники? Як саме (били, ображали)?

  13. Чи примушував, пропонував тобі хтось пити спиртне? Хто?

  14. Чи ти робив зло іншим людям?

  15. Чи шкодуєш ти про якийсь свій негарний вчинок?

  16. Чи вважаєш ти себе захищеним державою?


Рекомендації педагогам у роботі з важковиховуваними учнями

  1. Вироблення правильних фор­м поведінки у ставленні до такої ди­тини.

  2. Врахування індивідуальні особливос­ті кожної дитини, а також специфіку її шкільної та родинної ситуації, праг­нення знаходити індивідуальний підхід до учнів.

  3. Коректне і тактовне включення дитини у життя класного колективу.

  4. Здійснення правильної ро­боти з профілактики прогулів та право­порушень учнів.

  5. Організація навчального процесу з ура­хуванням індивідуально-психологічних особливостей учнів.

  6. Підтримка тісної взаємодії з роди­ною для вивчення індивідуально-особистісних особливостей учнів.

  7. Виховування в учнів впевненості в собі, в своїх можливостях, змінюючи тим са­мим ставлення до навчання, при цьому учень сам повинен брати участь у поста­новці мети, усвідомленні умов та шля­хів її досягнення.

8.Створення ситуації успіху на уроках з найважчих для учня предметів.

Додаток1


Особливості учнів з акцентуаціями характеру і робота з ними

Гіпертемічний тип

Діти з таким типом акцентуації завжди в гарному настрої. Якщо трапляються вибухи гніву й роздрату­вання, то вони швидко минають, піднесений настрій супроводжується бажанням діяти та спілкуватися, за­вдяки чому вони легко сходяться з людьми, стають лідерами. Прагнуть усього нового, завдяки чому ви­являють енергійність, ініціативу, творче мислення. Однак, з іншого боку, надмірна діяльність може ви­литися в розкиданість інтересів, відсутність цілеспрямованості, що призводить до того, що часто такі учні не доводять розпочату справу до кінця. Підвищена товариськість може привести до недостатньої розбір­ливості в контактах. Виражене прагнення до само­стійності.

Цінують волю, тому можуть протестувати проти спроб дорослих втручатися в їхнє життя. Протест най­частіше виражається в навмисних порушеннях правил, у втечі з дому. Як правило, погано переносять будь-який режим і дисципліну.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими ді­тьми:

• захоплювати новими оригінальними завданнями;

• ді­тей (не слід докоряти їм у ліні й вимагати фізичної активності).

Лабільний тип

Для таких підлітків також характерна зміна на­строю, але, на відміну від попереднього типу, тут не­має регулярної зміни настрою. Настрій змінюється дуже різко та з найнезначнішого приводу. Для вихо­ду зі стану пригніченості достатньо невеликого заохо­чення, зміни виду діяльності. Такі діти, як правило, мають непогану інтуїцію! Вони здатні щиро любити, співпереживати чужому горю, відчувати прихильність до близьких і друзів, але лише в тому випадку, якщо відчувають взаємність. Вони люблять компанії для одержання нових вражень. Не є лідерами, їм більше до душі роль «улюбленця».



Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими ді­тьми:

  • постійно пропонувати виконувати різні завдання.

Сенситивний тип

Діти з таким типом вирізняються вразливістю, м'якосердям. Боязкі та сором'язливі серед незнайомих людей, у новому для них оточенні. У звичних умо­вах зі знайомими людьми вони достатньо товариські. Люблять проводити час із молодшими. Прив'язані до близьких людей. Вирізняються слухняністю, їх уважа­ють «домашніми дітьми». У них добре розвинене по­чуття обов'язку, відповідальності, висока вимогливість до себе й оточуючих. Характерним є комплекс влас­ної неповноцінності. Вони надмірно чутливі до думки оточуючих. Важкою виявляється ситуація, коли такі учні стають об'єктом глузувань або підозри в поганих учинках, тому дуже скуто почуваються біля дошки.



Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими ді­тьми: по можливості підтримувати таких дітей, коли вони відповідають біля дошки.

Демонстративний тип

Діти з таким типом акцентуації виокремлюються насамперед постійним прагненням звернути на себе увагу оточуючих. Вони хочуть захоплення, подиву, співчуття. Такі учні згодні бути об'єктом образ, обу­рення, аби лише бути поміченими. Вони часто бре­шуть, причому дуже мистецьки, бо мають чудові ак­торські здібності. Ніколи не бувають безкорисливими у взаєминах з іншими людьми.



Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими ді­тьми:

  • не акцентувати уваги на поведінці таких дітей;

  • оцінюючи відповіді та вчинки, мотивувати своє ставлення.

Шизоїдний тип

Характерна риса — нестача інтуїції: у розмові з оточуючими не відчувають моменту, коли потріб­но вислухати й поспівчувати, а коли, навпаки, краще промовчати. Постійно перебувають у власному сві­ті, побудованому ними та сповненому фантазій і за­хоплень. У свій внутрішній світ нікого не пускають, мають оригінальні захоплення, начитані. Діти з таким типом, як правило, усвідомлюють свою несхожість на інших і часто самі страждають від самотності, невмін­ня налагодити контакти з оточуючими, знайти собі друга.



Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими ді­тьми:

  • намагатися використовувати їх досить добре роз­винене письмове мовлення;

  • використовувати їхню ерудицію, оригінальність суджень.

Конформний тип

Діти з таким типом вирізняються постійним під­коренням думці більшості. Вони прагнуть робити «як усі», одягатися «як всі», думати «як усі». Якщо оточен­ня гарне, то такі діти особливих проблем не мають. Але, потрапивши в погане середовище, вони, згодом, засвоюють усі манери, звички й правила поведінки членів групи й тоді вимагають особливої уваги з боку дорослих. Такі діти можуть відмовитися відповідати лише тому, що перед цим інший учень отримав по­гану оцінку.



Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими ді­тьми:

  • керувати, не чинячи на них прямого тиску;

  • запобігати спілкуванню конформних дітей з невід­повідними людьми.

Отже, профілактична робо­та з важковиховуваними, головним завданням якої є соціальна адаптація учнів , захист від впливу конфліктів, життєвих негараздів, самотності, вироблення в них імунітету до негативних впливів соціального оточення, має проводитись систематично у тісному контакті з учителями, батька­ми, працівниками психологічної служби. Лише спільними зусиллями усього педагогічного колективу можна створити у школі атмосферу морально-психологічної підтримки для всіх, хто цього потребує.

Література

  1. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – м,: Владос-пресс, 2001;

  2. О. В. Скворчевська «Секрети психології на допомогу вчителю»;

  3. Бібліотека «Шкільного світу». Психічне здоров’я дитини/ Т.Гончаренко.-К.,2003;

  4. «Соціальний працівник» №5, 2007 СПД-ФО Главник В.О.;

  5. Бібліотека «Шкільного світу». Дитина у кризовому соціумі: як її розуміти і виховувати. К, «Редакція загально педагогічних газет, 2004;

  6. Швець «Девіантна поведінка школярів. Робота психолога з її подолання»

«Психолог» №23-24, 2004.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка