Професійно-технічна освіта



Сторінка13/14
Дата конвертації29.04.2016
Розмір2.72 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Розділ 2. Організація діяльності у напрямку соціалізації дітей, які мають вади фізичного розвитку в умовах громадської організації

2.1. Форми і методи роботи в умовах громадської організації щодо соціалізації дітей з фізичними вадами

Метод є шляхом, способом досягнення мети і розв’язання завдання, а форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи. О.В.Безпалько, зупиняючись на соціально-педагогічному аспекті характеристики форм роботи, визначає їх як варіанти позитивної активності дітей та молоді, що спрямовані на розв’язання соціально-педагогічних завдань. Автор характеризує такі специфічні ознаки форми роботи: функціональність, структурність, інтегративність тощо.

В практиці соціально-педагогічної діяльності активно використовують такі методи, як індивідуальна і групова робота.

Індивідуальна соціальна робота – один з найпоширеніших методів діяльності соціального педагога і соціального працівника. Ґрунтується на результатах систематичного вивчення клієнтів у ході спостереження, аналізу їх життєдіяльності, соціальної активності, працездатності, запитів та інтересів.

Технологічний процес індивідуальної роботи повинен складатись з трьох основних етапів.

Перший етап – оцінка реальної ситуації. Основний принцип дії спеціаліста полягає в тому, щоб допомогти клієнту визначитися і з’ясувати для себе реальний стан справ в проблемній ситуації, а також побачити невикористані можливості.

Другий етап – визначити до чого прагне клієнт, яких результатів чекає. Основний принцип дій спеціаліста – допомогти клієнту зрозуміти чого він прагне, тобто визначитись з цілями і задачами.

Третій етап – соціальна дія. Допомога клієнту діяти у відповідності з поставленими цілями.

Перетворення внутрішнього світу учасників – важливий результат групової роботи.

Я.Лейман виділяє наступні етапи групової роботи:



  1. Уточнення проблеми яку вирішують;

  2. Уточнення спрямування діяльності, її планування;

  3. Аналіз проблеми;

  4. Вироблення альтернативних рішень, їх оцінка [18, 15-17].

Важливим методом соціально-педагогічної роботи, що використовують громадські організації у своїй роботі з дітьми з вадами є метод стимулювання прогресивної громадської думки стосовно формування в суспільстві позитивного і гуманного ставлення до цієї категорії людей, їх сімей, створення атмосфери доброзичливості і розуміння їх проблем.

Неповторним і корисним у реабілітаційному процесі з дітьми є конструювання, яке доступне за будь-яких умов у школі, вдома, у гуртку. Найбільш поширеним матеріалом для конструювання є папір, картон, нитки, тканина, солома тощо. Із цих матеріалів діти під керівництвом дорослих роблять багато цікавих речей: ляльок для паличкового театру, паперові іграшки, ялинкові прикраси, карнавальні маски, сувеніри, аплікації на пластиліні. Конструювання за своїм змістом дуже близьке до образотворчої діяльності. У ньому відображається навколишня дійсність, робляться ескізи, застосовуються прикраси. Результати конструювання мають практичне значення, оскільки ця діяльність спрямована на отримання певного, заздалегідь продуманого продукту, відповідно до його функціонального призначення. Конструювання має творчий характер.

До методів роботи з дітьми з особливими потребами відносять і театральну діяльність. Перевтілення, емпатія, гра дозволяють учасникам приміряти на себе будь-який образ. Гра дозволяє їм стати більш упевненими у власних силах – спочатку в межах театральної студії, на сцені, а потім перенести цю впевненість у повсякденне життя. В ході роботи над образом діти вчаться долати свої індивідуальні комплекси аби успішно представити свій образ на сцені. А робота над сценарієм, костюмами створює атмосферу групової згуртованості, взаємопідтримки, емоційного піднесення, натхнення.

На емоційний стан дітей позитивний вплив здійснює музикотерапія і вокал. У практичній діяльності соціального педагога музикотерапія – на особливому місці, як один з методів підвищення соціальної активності, комунікативних здібностей особистості.

Доцільно застосовувати в соціально-педагогічній діяльності танець, прозу, кіно, відео, телебачення, тощо. Також у роботі громадських організацій активно застосовуються такі методи роботи, як тренінги, арттерапія, музикотерапія, аромотерапія, бібліотерапія, зоотерапія, працетерапія, лялькотерапія.

Багаторічна практика роботи закордонних та вітчизняних фахівців показує, що одним з найбільш дійевих методів реабілітації цього контингенту є реабілітація засобами фізичної культури та спорту. Систематичні тренувальні заняття, участь в змаганнях не тільки підвищують адаптацію дітей до умов життя, які змінилися, розширюють їх функціональні можливості, допомагають оздоровленню організму. У тих дітей які займаються спортом, у порівнянні з дітьми, які не займаються спортом, більше виявляються такі особистісні характеристики, як бажання позбутися відчуття «провини перед суспільством», увага до свого здоров’я тощо. І навпаки, у дітей, які систематично не займаються фізичними вправами і не беруть участі у спортивних змаганнях, проявляється надмірне незадоволення станом здоров’я, домінують такі особистісні якості, як емоційне пригнічення, слабка особистісна ініціатива, відсутність бажання підтримувати стосунки з друзями [35, 56-61].

Можливості для регулярної спортивної діяльності дітей різноманітні. Важливо, щоб діти якомога раніше були зацікавлені у активній співпраці з тренером і зрозуміли, що під впливом регулярних тренувань у них можуть відбутися значні позитивні функціональні зміни та покращання спортивних результатів. На жаль, після закінчення роботи в групі часто діти відмовляються від виконання цілеспрямованих фізичних вправ і занять спортом, з огляду на відсутність належної уваги і контролю з боку лікарів, педагогів тощо.

Доцільність використання саме спорту має три основних положення:



  • психологічний вплив спортивних ігор і змагань полегшує компенсацію фізичних, психічних, соціальних змін особистості дитини, нормалізуючи його соціальну значимість, підвищуючи психоемоційну стійкість в умовах стресу;

  • дозоване застосування підвищених фізичних навантажень при заняттях спортом виявляє резервні можливості організму, прискорюючи процеси реадаптації;

  • підвищення комунікативної активності, соціальна підтримка в умовах змагань має велике значення як у сімейно-побутовій сфері, так і в процесі підготовки до трудової діяльності.

Крім того, застосування систематичних навантажень сприяє розвиткові компенсаторних механізмів, відновленню здатності до маніпулятивних дій, що включає побутове і професійне навчання і перенавчання, необхідність і можливість соціально корисної трудової діяльності. Тому, заходи з фізичної реабілітації є дуже важливими як для дитини і її родини, так і для суспільства в цілому через те, що ефективна спортивно-оздоровча робота безпосередньо пов’язана з економічною рентабельністю, підвищенням працездатності, зменшенням захворювань, активізацією суспільної діяльності дітей [19, 26-54].

Туристичну діяльність можна розглядати як форму дозвілля і відпочинку, як загальнооздоровчий фактор, як метод реабілітації та спорт. Звичайно, туризм вимагає підвищених вимог до самоорганізації, дисципліни, відповідальності за свої дії та вчинки. Юні туристи вчаться взаємодопомозі, вмінню знаходитись в колективі, підкорятись інтересам групи.

Форма (організаційна форма) – це спосіб організації діяльності соціального працівника та клієнта соціальної роботи. Варто зазначити, що крім терміну «форма соціальної роботи» в сучасній психолого-педагогічній літературі використовують терміни «справа», «захід». Щодо останнього терміну, то його більш влучно використовувати стосовно масових форм роботи.

В роботі громадських організацій для дітей з особливими потребами застосовуються різноманітні форми роботи.



Виділяють такі форми за різними критеріями:

  1. За кількісним складом учасників: індивідуальні (бесіди, ігри, вправи, творчі завдання); колективні (диспути, конкурси, рольові ігри, усні журнали); масові (свята, концерти, вогнища, тематичні дні, фестивалі).

  2. За напрямом виховної діяльності: пізнавально-розвиваючі (конкурс, усний журнал, бесіда, тематичний вечір, заочна мандрівка, диспут, вікторина); художньо-естетичні (вечір, конкурс, свято, концерт, дитяча вистава, перегляд та обговорення фільму, бал); спортивні (змагання, спортивно-туристичні конкурси, мала олімпіада, рухливі ігри, збір-похід та ін); трудові (трудовий десант, конкурс умільців, день добрих справ).

  3. За домінуючим засобом виховного впливу: словесні (бесіда, диспут, загонові збори, літературне читання); практичні (змагання, ярмарок, аукціон, похід); наочні (конкурс творчих робіт, емблем, плакатів, газет).

  4. За складністю побудови: прості (бесіда, диспут, вікторина, зустріч); складні (усний журнал, свято, творча гра, ярмарок); комплексні (тематичний день, тематичний тиждень, місячник, фестиваль).

  5. За характером змістового наповнення: інформаційні (бесіда, диспут, усний журнал, прес – конференція); практичні (змагання, виставки, похід, екскурсія); інформаційно – практичні (конкурс, гра – мандрівка, тематична акція) [47, 167-168].

Однією з основних форм роботи в громадських організаціях для дітей-інвалідів є гра, зокрема рухливі, рольові, пізнавальні, дидактичні ігри, ігри-загадки, скоромовки, творчі ігри. За їх допомогою можна не тільки вирішити завдання вдосконалення основних фізичних рухів, а й завдання комплексного впливу на всі сфери особистості, що формується.

Ігрова діяльність, як стверджує О. Молчан, має яскраво виражений творчий характер, залучає і активізує фантазію, вигадку, імпровізацію, винахідливість та ініціативність, глибокі емоційні переживання, спонукає до творчості. А це є одним з найрезультативніших шляхів до розвитку творчих здібностей. Успіх у грі як один з найсильніших стимулів надає дітям впевненості у власних силах, покращує настрій, підвищує загальний тонус організму, стимулює активність. До того ж, як одна з найемоційніших форм соціально-культурної діяльності, гра має суттєве пізнавальне значення [16, 42-44].

Соціальному педагогу важливо вміти організувати в роботі з проблемною категорією дітей і образотворчу діяльність, оскільки презентуючи свої роботи на виставках діти самостверджуються.

Окрім дозвіллєвих форм роботи важливе місце посідає трудова діяльність і формування трудових навичок (наприклад, робота на комп’ютері, організація зайнятості, працевлаштування, виставок творчих робіт молодих інвалідів). Істотну роль у житті дітей з вадами відіграє інформаційно-консультативна робота громадських організацій. Вона спрямована на максимальне задоволення потреб членів організацій – людей з особливими потребами у різноманітній інформації, захист їхніх прав та інтересів.

Створення клубів спілкування для дітей інвалідів на сьогодні є актуальною і ефективною формою роботи в рамках комплексного підходу до вирішення проблем інтеграції людей з вадами у сучасне суспільство. Безпомилково можна сказати, що ця справа йде назустріч гострому соціальному захисту групи населення, яке, не маючи достатньої матеріальної і соціальної підтримки держави при обмежених хворобою власних можливостей, має нагальну потребу мати можливість культурного і духовного розвитку та самоствердження. Клуби спілкування – одна з ефективних форм реалізації допомоги в подоланні негативних наслідків соціального виключення.



Існують різні клубні утворення:

1) художньо-творчі колективи (музичні, хореографічні, кіно-, фотостудії і інші об’єднання художньої діяльності);



  1. клубні колективи природничонаукового характеру (друзі природи, квітоводи, твариноводи);

  2. групи технічної творчості (авіамоделісти, радіоаматори);

  3. самодіяльні колективи, в яких діти оволодівають прикладними знаннями та вміннями. Це гуртки художньої вишивки, в’язання, малювання, домоводства, крою і шиття;

  4. спортивно-фізкультурно-оздоровчі (шахово-шашкові гуртки, секції настільного тенісу, туристичні клуби);

  5. клуби, діяльність яких не має однозначної спрямованості. Члени таких клубів намагаються провести час в колі однолітків, їх приваблює можливість зустрічатися з цікавими людьми, відпочити, розважитись. Надалі в таких клубах влаштовують гуртки за інтересами.

Частіше всього спілкування в таких клубах чи клубних об’єднаннях характеризується як взаємодія на основі активного психічного відображення. Спілкування має неформальний характер, тобто являє собою форму неофіційних і нормативно нерегламентованих взаємодій. Такому спілкуванню притаманні вільна вибірковість, велика емоційна насиченість. В умовах такого спілкування людина зустрічається з людиною не як з членом тієї чи іншої організації, а як з особистістю. З базових понять: «клуб», «спілкування», «людина з вадами розвитку» випливає, що для органічного поєднання їх в одне ціле організаторові клубу потрібно, окрім власної підготовки, ще багато інформації відносно реального становища людей з особливими потребами в міському регіоні. Тут у пригоді стають особисті бесіди з майбутніми відвідувачами клубу, їх батьками, ознайомлення з результатами індивідуального аматорства, колекціями, фотороботами, картинами, наслідками творчості. Особливо треба приділяти увагу вивчення психічного стану та рівню розумового розвитку людини з особливим потребами – факторам від яких в великій мірі залежить їх можливість до спілкування у клубі.

Такі форми роботи, як «телефон довіри» або «пошта довіри» теж є досить актуальною. Адже тут діти з обмеженими можливостями висловлюють свої наболілі питання, пропозиції і прагнуть їх вирішити. Тут працюють досвідчені спеціалісти, які допомагають дітям у тяжкі хвилини.

У практиці соціально-педагогічної роботи в громадських організаціях для дітей з особливими потребами використовуються довготермінові і короткотермінові форми роботи.

Серед короткотермінових варто назвати кризово-інтервентну і проблемно-орієнтовану моделі взаємодії.

Кризово-інтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надання допомоги безпосередньо у кризових ситуаціях, які можуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими травмуючими подіями. Втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскільки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується на прояв допомоги. В такий період використовуються як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педагога є надання емоційної підтримки і спроба пом’якшити вплив стресової ситуації. Допомога вважається успішною, якщо вдається зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння проблеми і почне розвиватися адаптивна реакція.

Наступною сходинкою є проблемно-орієнтована модель взаємодії, яка є короткотерміновою стратегією роботи, тривалість якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизно 10-12 контактів із клієнтом. Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення практичних питань, зосереджується лише на тій проблемі, яку усвідомлює клієнт і над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт переходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про результативність роботи спеціаліста. Основний принцип роботи в рамках цієї програми полягає в концентрації уваги на пом'якшенні основних проблем через визначення і вирішення спершу простих завдань, а поступово й складних, що переконує клієнта у його спроможності вирішувати проблему.



Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються на психолого-соціальному підході. Психосоціальна модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти дитину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причинно-наслідкові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.

Сьогодні громадськими організаціями також часто застосовується така довготривала модель роботи, як патронаж (або надання послуг клієнту вдома). Патронаж – одна із форм соціальної роботи, яка полягає у відвідуванні спеціалістом клієнта вдома з діагностичними, контрольними чи адаптивно-реабілітаційними цілями, що дозволяє налагоджувати і підтримувати тривалі зв’язки з ним, своєчасно виявляти проблемні ситуації, надаючи термінову допомогу [24, 41-45].

Отже, проаналізувавши найбільш розповсюдженні форми і методи роботи з дітьми, які мають вади фізичного розвитку можна визначити, що основним в роботі є формування індивідуальності, самоствердження. Зазначеній категорії дітей необхідно дати можливість творчого розвитку, самовдосконалення, саморозвитку. Саме це й виявляється при застосуванні багатьох форм і методів роботи.

2.2. Особливості роботи з сім’єю, що має дитину з обмеженими функціональними можливостями щодо її адаптації в соціумі

Надзвичайно важливою є соціально-педагогічна робота з сім’єю, оскільки тільки у співпраці з сім’єю з усіма її можливостями можна вирішити проблему дитини з вадами повноцінно.

Одна з важливих задач соціального педагога при роботі з сім’єю в якій народилась дитина з обмеженими функціональними можливостями – допомогти матері та батьку в цій нелегкій для них ситуації. Перший етап соціальної реабілітації дитини з обмеженими можливостями – допомогти батькам змінити своє життя так, щоб і дитині допомогти, і зберегти активність батьків у соціумі. Для цього потрібно у пологових будинках створити комісії, групи фахівців, котрі вирішуватимуть надзвичайну ситуацію: народження дитини з патологією. Завданням цієї комісії є первинна психотерапевтична і просвітницька робота з матір’ю, членами родини (особливо з батьком) і перші поради-рекомендації. Зі свого боку в центрах соціально-психологічної підтримки матерів таку жінку повинні прийняти як фахівці, так і матері, які вже виховують дітей-інвалідів. Все це стосується будь-якого часу встановлення захворювання у дитини.

Другий етап – входження у життя сім’ї дитини-інваліда. На жаль, далеко не кожний батько сприймає дитину-інваліда. Поки що немає загальної статистики, проте факт, що більшість сімей дітей-інвалідів без батька, безперечний. Багато б хто з батьків зостався у сім’ях або став краще ставитися до своєї хворої дитини і до життя, якщо б мали можливість спілкуватися, бачитися з іншими сім’ями, іншими батьками, усвідомили, що хворої дитини не треба соромитися, що їй потрібна любов батька.

Отже, завдання другого етапу – створення груп взаємодопомоги батьків, і не тільки батьків, а й всіх членів сім’ї, передусім братів і сестер.

Згідно із положенням Комісії захисту прав дитини ООН брати і сестри дітей з особливими потребами – це діти, які потребують захисту і реабілітації. Зокрема відомо, наскільки важко їм не відвернутися від хворого брата або сестри, котрі стали для них джерелом страждань. Брати і сестри інвалідів- особливі діти. Залежно від взаємин у сім’ї вони можуть бути опорою і захистом не тільки своїм рідним, але й багатьом хворим людям, оскільки здатність до співчуття вихована у них з дитинства. З них можуть вийти прекрасні лікарі, вчителі, справжні, а не випадкові соціальні працівники. Проте може статися й навпаки – не отримавши підтримки в добрих починаннях, можуть зламатися і відмовитися від хворого брата або сестри. Ось чому в своїй діяльності соціальний педагог,психолог повинен працювати не тільки з дітьми з вадами, а й обов’язково з їхніми братами, сестрами, друзями, однолітками. Тому підхід до реабілітації дитини з особливими потребами, може не дати відповідного результату, якщо не зважати на її оточення.

Дітям з обмеженими можливостями потрібні здорові діти для швидкої соціальної адаптації, підтримки та спілкування, а здоровим дітям – хворі, щоб у них виховувалося живе співчуття. Неможливо виховати здатність співчувати в умовах, коли здорові діти практично ізольовані від хворих однолітків [16, 37-38].

Тому третім етапом є виховання і розвиток братів і сестер дітей-інвалідів. Але не тільки братів і сестер. В наших навчальних закладах дітей навчають багатьом наукам, проте не має програм, де йшлося б про те, що далеко не у всіх людей є однакові можливості рухатися, адаптуватися, спілкуватися. Діти виховуються так, начебто навколо них взагалі не існує багатьох хворих однолітків. Тому логічно формується четвертий етап соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

Четвертий етап соціальної реабілітації – інтегроване виховання дітей, що передбачає не тільки навчання в інтегрованих класах. Практичний досвід такого навчання вже є в багатьох школах поза нашої країни. Узагальнюючи результати, можна сказати: це дуже важко, але цілком можливо, а результати інтегрованого навчання важко переоцінити, оскільки змінюється ставлення до хворих не тільки у дітей, котрі навчаються з ними в одному класі, а й у багатьох учнів школи. Мова про це вже йшла на сторінках 26-27 роботи, де ми показали результати опитування викладачів та майстрів виробничого навчання.

Можна назвати таку форму роботи, як соціально-психологічний тренінг сімей, який сьогодні перестав бути предметом практичної психології і займає помітне місце в соціальній роботі. Тренінг – це поєднання багатьох прийомів індивідуальної і групової роботи, наприклад, індивідуальні вправи з метою управління своїм тілом, емоціями; рольові ігри в малих групах; система домашніх завдань, виступів, дискусій; використання відеоматеріалів, прийомів арттерапії, ігротерапії тощо. Адже і сьогодні групова дискусія і рольова гра в різних модифікаціях і поєднаннях лежать в основі тренінгових програм. Тренінг – один із перспективних методів вирішення проблеми психолого-педагогічної освіти батьків. А однією з ознак тренінгів є гнучкість та індивідуальність, оскільки їх програми мають враховувати потреби батьків, завдання реабілітаційного процесу і розробляються відповідно до цілей, спільно визначених педагогами і батьками.

За своїм призначенням тренінги можуть бути спрямовані на розвиток комунікативних умінь, психологічних навичок зняття стресу, саморегуляції, умінь психотерапевтичного виливу на раннє розвиваюче навчання, модифікацію поведінки дитини тощо.

Розвиток навичок соціальних контактів родин з інвалідами здійснюється також у формі терапевтичних груп із «завуальованими цілями». Цільові групи можуть створюватися при центрах соціальної реабілітації інвалідів, відділеннях реабілітації дітей і підлітків з обмеженими можливостями, а також при громадських організаціях. Проведення в цих установах свят, концертів самодіяльності за участю родин створює сприятливий фон для реабілітаційної роботи. Одне з головних завдань соціального педагога – розробка індивідуальної програми реабілітації. Існуючі психолого-медико-педагогічні комісії, де з першого візиту дитини коло незнайомих людей визначає спосіб її навчання, не вирішать всіх проблем. У батьків тут практично немає ніяких прав, тільки обов’язки. Повинні бути не комісії, а постійно діючі психологічні консультації з широким доступом батьків до інформації про методи і шляхи розвитку дитини. Для того, щоб скористатися інформацією, батьки повинні навчитися визначати, що краще для дитини, як сполучати роботу і догляд за дитиною. Батьки мають усвідомити, що сьогодні не можна бути пасивними, якщо їх дитина хвора, адже саме вони повинні обрати той напрям, який дасть найкращі результати [45, 44-47].

Одним з найважливіших завдань соціально-педагогічного спрямування у роботі з дітьми, які мають особливі потреби є абілітування (пристосування), з метою створення умов для соціалізації дитини та задоволення її життєвих потреб:


  1. формування позитивної самооцінки батьків;

  2. зниження рівня тривожності;

  3. розвиток умінь самоаналізу та подолання психологічних бар’єрів, що заважають гармонійному розвитку відносин у системі «батьки-дитина» та повноцінному самовираженню;

  4. формування позитивних настанов у свідомості батьків;

  5. корекція батьківсько-дитячих відносин з активною участю матері, починаючи з ранніх етапів розвитку дитини;

  6. гармонізація подружніх відносин;

  7. удосконалення комунікативних форм поведінки;

  8. формування навичок адекватного спілкування з суспільством;

  9. інформування батьків стосовно особливостей розвитку дитини з вадами;

  10. ознайомлення з методами виховання дітей даної категорії [54, 145].

Виконуючи роль посередника у відносинах особистість-людина-суспільство, соціальний педагог, психолог впливають на формування морально і фізично здорових стосунків в родині серед дорослих і дітей. Фахівець аналізує та вивчає індивідуально-психологічні та вікові особливості дітей та батьків, їх інтереси, коло спілкування, умови життя, традиції, педагогічну культуру батьків, взаємовідносини членів родини з суспільством. Для цього використовується різноманітні методи психолого-соціальної і педагогічної роботи, індивідуально підібраних з урахуванням особливостей кожної родини. Одним з основних методів вважається соціально-педагогічний супровід сім’ї.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка