Проблеми соціальної мобільністі як форми відтворення соціальної структури



Скачати 44.29 Kb.
Дата конвертації14.09.2017
Розмір44.29 Kb.
Грищенко Н.І., Ващенко О. Проблеми соціальної мобільності як форми відтворення соціальної структури українського суспільства // Фактори та умови модернізації предмету досліджень представників суспільних наук: міжнар. наук.-практ. конф., 04-05 липня 2014 р.: тези доп. – Дніпропетровськ, 2014.– С. 38-40.


ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНІСТІ ЯК

ФОРМИ ВІДТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА


ГРИЩЕНКО Н.І.

старший викладач

ВАЩЕНКО О.

студентка 4 курсу

Національний авіаційний університет

М.Київ, Україна


В сучасному українському суспільстві процеси соціальної мобільності та чинники, що її визначають, все частіше потрапляють до центру уваги вчених і дослідників різних галузей науки.

П. Сорокін визначав соціальну мобільність як переміщення індивідів всередині соціального простору, будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковане людською діяльністю, з однієї соціальної позиції до іншої [1, с. 374].

Робота П. Сорокіна з даної проблематики заклала підвалини для подальших досліджень сутності соціальної мобільності. Зокрема одним із перших було дослідження соціальної мобільності на теоретико - емпіричному рівні у Великобританії під керівництвом Девіда Гласса (50-ті рр. ХХст.). Дослідники з дванадцяти країн організувала систематичне вивчення елементів соціальної мобільності, а також її наслідків для класової ідентифікації та класових антагонізмів; створення шкали престижу професій для виміру міжгенераційних змін в ієрархічному просторі престижу [2, c. 273].

В Україні дослідження соціальної мобільності хоча і проводилися, але включно до 90-х рр. ХХ ст. не були репрезентативними та не давали можливості для порівняння отриманих даних.

Сучасний стан соціології соціальної мобільності загалом характеризується наявністю численних конкуруючих теоретико-методологічних підходів, методів емпіричних досліджень та статистичних методів аналізу даних, а також накопиченням значного масиву соціологічних даних, у тому числі щодо міжнаціональних порівняльних досліджень.


Зазвичай об’єктом детального емпіричного аналізу, як зазначає Оксамитна С.М., стає міжгенераційна соціально-класова й освітня мобільність, дані щодо якої уможливлюють оцінку глибини стратифікованості суспільства, часових змін стабільності, зростання чи зменшення рівності чи нерівності можливостей, а також використовуються для опрацювання і втілення певних заходів соціальної політики у розвинених демократичних країнах. Мова йде про ті види соціальної мобільності, які умовно можна вважати об’єктивними, досліджуваними на підставі порівняння об’єктивних соціально-статусних, класових та освітніх характеристик самих респондентів та їхніх батьків [3, c. 5].

Рівень соціальної мобільності часто використовується як показник ступеня відкритості та рухливості будь-якого суспільства.


Соціальна мобільність є серйозним позитивним чинником суспільного розвитку, стабілізуючи конкретно-історичне суспільство, пристосовуючи його до змін у ситуації економічних, політичних та інших типів відносин. Але самі по собі соціальні переміщення не змінюють характеру соціальної структури суспільства.

Як домінуючий у соціальній мобільності українського суспільства можна виділити економічний фактор, який став загальновизнаним критерієм соціального успіху, соціальної захищеності й можливості просування до вищих верств. В уявленнях населення багатство також є основним чинником, що визначає відносини нерівності.

Соціальне розшарування та формування різних за рівнем добробуту та соціальними ознаками груп є невід’ємною рисою перетворень, які відбуваються в сучасному українському суспільстві.

За даними дослідження Голенкової З. Т., основними факторами, що визначають соціальне розшарування суспільства, більшість респондентів (91,3% і 91,2% відповідно) назвали владу й дохід, освіта та професія посідають лише п'яте (35, 6%) і, відповідно, сьоме (30,1%) місця [4, с.80].

Професія виступає наступним фактором соціальної мобільності. У сучасному українському суспільстві відбуваються такі трансформаційні процеси, які посилюють соціальну мобільність. Розвиток різних форм власності та підприємницької діяльності підвищують рівень мобільності як добровільної, орієнтованої на досягнення, так і вмотивованої, що базується на необхідності підвищення кваліфікаційного рівня. Поступово складаються і розвиваються форми мобільності, традиційні для ринкової економіки: територіальна, галузева, внутрішня і міжфірмова та професійно-кваліфікаційна.

В умовах постійних трансформацій освіта позиціонується молоддю як ресурс для соціальної мобільності і засвоєння нових соціальних ролей, капітал для інвестування при досягненні бажаного соціального статусу. Вищий навчальний заклад перетворюється в структуру, яка дає індивіду навики безперервної адаптації.

Отже, в українському суспільстві увесь простір соціальної стратифікації визначається все ж таки переважно одним показником, а саме матеріальним при різкому зменшенні значущості інших критеріїв диференціації, які перестають відігравати вирішальну роль.

В основі багатьох процесів, що зумовлюють функціонування та розвиток системи соціальної мобільності у суспільстві, лежить соціальна нерівність між індивідами.



Використана література:
  1. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Наука, 1992. – 398 с.

  2. Коваліско Н. В., Хоронжий А. Г. Регіональна трудова мобільність. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 165 с.

  3. Лапин Н.И. Эмпирическая социология в Западной Европе. М.: Издательский дом ГУ ВШЭ, 2004. 122 с.

  4. Голенкова З. Т. Динамика социоструктурной трансформации // СОЦИС, 2006. – №10. – С. 80 – 85.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка