Проблеми підлітків: шляхи розв'язання



Скачати 158.53 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір158.53 Kb.
Проблеми підлітків: шляхи розв'язання
Самопізнання, виділен­ня і зіставлення свого «Я» з іншими створює умови для самовдосконалення. Підліток, оцінюючи здібності, досягнення, зовнішню приваб­ливість, моральність, свою со­ціальну роль у колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і прагне завоювати по­вагу та довіру інших. На основі відношення між рівнем вимог та реальними успіхами у нього формується, відповідно, висока чи низька самоповага.

Підлітковий і юнацький вік є перехідними періодами від залежного дитинства до відпові­дальної і самостійної дорослості. Цей етап доволі тривалий (від 11—12 до 24—25 років), з віковими кризами і винятково важливими змінами у структурі особистості. Найбільше проблем, труднощів виникає саме у роботі з підлітками.

Шкільному психологу, соціальному пра­цівнику, усім тим, хто надає допомогу під­літку, при зустрічі з ним відкривається його складний світ. Допомога буде ефективною, якщо спеціаліст зможе побачити молоду лю­дину у кількох вимірах: у контексті всієї со­ціальної ситуації розвитку підлітка, в історії його розвитку, у його теперішньому і май­бутньому, у системі взаємин з дорослими, ровесниками, із самим собою.

Надаючи допомогу конкретному під­літку, необхідно сприймати його не лише як унікального індивіда із властивими йому особливостями темпераменту, характеру, але і враховувати його вік. Підлітковий пе­ріод (від 11—12 до 14—15 років) — це епоха в житті людини, період суттєвих змін у фізіо­логічному і психічному розвитку, у соціаль­ному статусі, у формах поведінки.



Спілкується підліток з дорослими і ровес­никами, але їхня роль у формуванні його особистості неоднакова. Якщо у спілкуван­ні з дорослими підліток засвоює суспіль-но значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ро­весниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної (моральної) проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в по­зиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов він може засвоїти не всі морально-етичні норми. Лише у стосунках з ровесниками він рівний, коли є одночас­но організатором і виконавцем, приятелем і суперником, другом, який зберігає чиюсь таємницю, і тим, хто сам довіряє свій секрет комусь.

Спілкування підлітка з дорослими. Підлі­ток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійною орієн­тацією на дорослого. Це може виявлятись у наслідуванні старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими. Однак вплив ровесників не може применшити зна­чення безпосередніх контактів з дорослими, спільних дій з ними. Саме у спільній діяль­ності дорослий має реальні шанси впливати на становлення особистості підлітка, на його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію у сто­сунках із дитиною.

Для підлітка характерна зміна ставлен­ня до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їхні слова і вчинки, аналізува­ти поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недові­ри, але водночас відчуває тривогу і страх при потребі долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, та не зав­жди відверто зізнається у цьому.

Український педагог В. Сухомлинський вдало відобразив через монолог підлітка основні суперечності його стосунків з дорос­лими: «Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не оцінюйте кожен мій крок, не повивайте мене пелюшками нагляду і недовіри, не на­гадуйте і словом про мою колиску. Я — са­мостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною — висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і що вище ступає моя нога, то шир­ший горизонт відкривається мені, то більше я бачу людей, то краще пізнаю їх, то більше людей бачить мене. Від величі до безмеж­ності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка стар­шого друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб усі вважали, наче я самостій­но, самотужки дістануся вершини».

Дорослий має бути другом підлітка, але особливим — другом-приятелем, другом-наставником. Його завдання — допомог­ти дитині пізнати себе, оцінити свої сили і здібності, знайти своє місце у світі дорос­лих. Підлітки багато чого довіряють дорос­лим, якщо відчувають їхню прихильність, їхня байдужість же дуже болить. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди морально-духовному розвит­ку підлітка. Присутність поруч дорослого друга є найважливішою умовою нормаль­ного розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важлива для підлітка спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. Така співпраця може виявлятися по-різному. Підліток може допо­магати батькам по господарству, навіть ради­ти їм щось у певних справах, але дорослі теж мають дослухатися до його думки. Старший може залучити його до справ, якими зайня­тий сам. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовна близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливо ставитися до людей.

У підлітковому віці дитина прагне зро­зуміти, що означає бути дорослим, про­водить паралелі між учинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нетерпиме ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визна­ють свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і ні) стає вчитель, якого інколи учні звинува­чують у несправедливості. Батькам не слід заохочувати необ'єктивне ставлення підлітка до педагога, доцільніше спонукати його за­мислитися над своєю поведінкою і зробити моральні, адекватні ситуації висновки.

У зв'язку з появою в дітей підлітково­го віку нових психологічних особливостей, інколи їхні стосунки з дорослими супрово­джуються конфліктами, негативними фор­мами поведінки, зокрема проявами грубо­сті, впертості. Це пов'язано, як правило, із прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб на їхні думки, бажання та на­строї зважали, не терплять недовіри, байду­жості, насмішок, нотацій, особливо у при­сутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити і попередити конфлікт легше, ніж подола­ти його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу молодої людини, її переживань, захоплень, труднощів і осо­бистісних проблем, поєднують високий рі­вень вимог з повагою. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним — означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповідей на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості й довіри, розуміння і співчуття.

Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприйняти його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, дбати про гармонійний розвиток його особистості, виховувати мо­ральні риси, спільно з ним аналізувати вчин­ки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до нової соціаль­ної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, у соціальному й особистісному самоствер­дженні та самовираженні.

Ефективне спілкування має будуватися з урахуванням того, який психологічний клі­мат існує у групі і які у підлітка стосунки з ровесниками, якою мірою він включений у колектив класу і задоволений навчальною діяльністю, яка його активність як організа­тора (чи дезорганізатора), може, він зовсім відчужений,

Спілкування підлітка з ровесниками. Ха­рактерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками і трохи стар­шими за себе. Ці стосунки дуже важливі у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього він повинен відповідати очікуван­ням однолітків, що не завжди є моральним. У товаристві ровесників починає виробля­тися нова система кри­теріїв оцінювання по­ведінки та особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові мо­рально-етичні вимоги. У результаті самосві­домість набуває ново­го рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та особистісних рис друзів у підлітка скла­дається система вимог не лише до них, а й до себе. У своїх това­ришах він цінує при­нциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доб­роту, силу, а часом і правду. Значущими є також риси, що прямо стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терп­лять зарозумілості, хвалькуватості, зверх­ності.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить із друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають однакові книжки, слухають однакову музику, обирають схожий одяг та манеру поведінки. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні риси.

Дуже важлива для підлітка оцінка друзями його особистісних рис, знань і вмінь, здіб­ностей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і нега­раздів, які дорослим часто здаються незна­чущими.

Для групи підлітків-ровесників харак­терні непостійність, змінність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, по­силення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутріш­нього осмислення і переосмислення, пере­живання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможли­вий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої сили, випробовує різні соціальні ролі, формує та вдосконалює себе.

Багато труднощів і проблем підлітків по­яснюються основною суперечністю його роз­витку — рухом до відособлення і соціаліза­цією. Ці взаємопов'язані процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка, і для людей навколо нього.

У психології поняття соціалізації розгля­дають по-різному. Ми його розуміємо як за­своєння підлітком нових для себе соціальних ролей, входження у дедалі ширші соціальні відносини і те, що для підлітка новою психо­логічною реальністю (порівняно з молодшим школярем) стає група ровесників.

Смисл процесу відособлення полягає у пошуку підлітком своєї автономії. Понят­тя «автономія», що прийшло у вітчизняну психологію з американської гуманістичної психології, точно описує стан індивідуаль­ного буття людини. Людина є автономною настільки, наскільки вона усвідомлює свій особистий простір, його межі, здатна спів­віднести свою автономію з автономією іншої людини. Той, хто є автономним, не допускає порушень кордонів не лише свого особис­того, але й фізичного простору. Психолог Т. Гаврилова розглядає автономію як повагу до свого (та інших) права на особливе при­ватне життя.

Відстоюючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний серйозно і з повагою ставитися до автономії інших лю­дей. У сім'ї ця його риса породжує чимало труднощів для близьких. Підліток егоцент­ричний і вимагає поважати свою інтимність: не слухайте його розмов, не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуватися з друзя­ми, не заходьте до його кімнати без дозволу. Проте він і не припускає, що й інші члени сім'ї теж мають право на відпочинок, таєм­ницю, відособленість. Він живе так, ніби інші мають присвятити йому своє життя, віддаючи його до останку.

Підліткова дружба є нестійкою саме через те, що підлітку ще недоступне розуміння цінності автономії іншого. У будь-якому конфлікті він вважає себе жертвою, не вміє зрозуміти свою долю вини у розриві або напруженні взаємин.

У процесі соціалізації та відособлення іс­нує ще один аспект: потреба бути пов'язаним із групою і пошук власної ідентичності. За допомогою поняття «ідентичність» пси­хологи описують уявлення людини про себе як про відмінну від інших особистість, таку, що має унікальні риси, світобачення і сві­товідчуття.



Підліток прагне до прийняття тієї гру­пи ровесників, інтереси якої він поділяє. Це може бути шкільний клас, компанія од­нокласників чи друзів із двору. Для підлітків група — це не просто діти, яких він вважає цікавішими за інших і з якими хоче відпочи­вати. Це — співтовариство зі своїми норма­ми, правилами, відмінними від інших. Бути членом підліткової групи означає бути своїм серед своїх, жити за спільними законами, ра­зом протистояти іншим. Відторгнення групи підліток сприймає не як применшення цінності своєї особистості, а загрозу залишатися поза групою часто вважає трагедією.

Потреба підлітка бути пов'язаним із гру­пою суперечить прагненню самовизначи­тися, бажанню набути свою ідентичність. Що старшим стає підліток, то гостріше по­стає запитання: «Я знаю, хто ми, хто вони, а хто ж я? Який я? Хто я поза групою, без усіх?». Настає момент, коли навіть лідер гру­пи, який для всіх — безумовний авторитет, запитує себе про це.

Будь-який дорослий пам'ятає болючі для нього ситуації, коли доводилося йти за групою, підкоряючись її рішенням і не поділяючи їх. Треба — обов'язково всім класом — зірвати урок, «довести» осоруж­ного вчителя, зчинити бійку з іншою ком­панією. Тих, хто йде проти, група жорстоко карає, не обов'язково фізично. Є таке слово «бойкот». Якщо не зробиш те, що вирішила група, будуть бойкотувати: не розмовляти, не помічати, ігнорувати. Вчора ти була най­кращою подругою, а сьогодні ти —невидим­ка, ти є і водночас тебе не існує.

Нормальний підліток не розчиняється у групі, він цікавий самий для себе. У нього є уявлення про те, яким він є сьогодні, яким буде завтра. У старших підлітків формують­ся плани на майбутнє і деякі перспективи самозміни.

Важливим моментом самовизначення під­літка стає його ставлення до своєї тілесності, до своєї статі. Особливо інтенсивно розви­вається фізичне «Я» у віці 14—15 років — відбувається оформлення переживання ним своєї статі, стаються серйозні зміни у його статевій свідомості.

У старших підлітків взаємини між хлопчи­ками і дівчатками набувають нових відтінків: вони хочуть подобатися одне одному не як партнери в іграх, а як представники іншої статі. Секс і сексуальні взаємини входять в їхнє життя не як заборона, а як реальність, до якої вони готуються долучитися.

Відчуваючи себе іншим (новим і дорос­лим), підліток вимагає, щоб і дорослі ви­знавали це. Ставлення підлітків до дорос­лих є суперечливим: підліток прагне бути незалежним від оцінок і думок дорослого, від його волі і влади над собою, від контролю й опіки, і водночас дорослий потрібен під­літку як порадник, старший товариш, улюб­лений батько, досвідчений учитель.

Без дорослого підлітку практично не­можливо зорієнтуватися у заплутаному світі людських взаємин, важко знайти межі між добром і злом, розібратись у собі. Підліток шукає у дорослому зразків, незалежно від того, які саме (позитивні чи негативні) зраз­ки його приваблюють.

Що старшим стає підліток, то болючі­шою є його боротьба з дорослими за свою свободу. Він сам хоче визначати спосіб жит­тя, інтереси, форми відпочинку. З віком він стає дедалі нетерплячішим до авторитарно­го стилю вчителів і батьків, до моралізатор­ства дорослих, нав'язування уявлень про те, що йому корисно або шкідливо.

Батькам, які виховують підлітків, дово­диться бути гнучкішими: змінювати свою позицію при переході дитини від молодшого шкільного віку до підліткового, допомага­ти їй соціалізуватися, здобувати автономію, самовизначатися. Дорослий змушений ви­рішувати, здавалося б, несумісні завдання: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати його до самостійного життя і по­стійно спостерігати за ним.

Один із парадоксів підліткового віку по­лягає у невідповідності потреби підлітка у свободі і ступенем доступної йому відпові­дальності. У вітчизняній практиці виховання донедавна була відсутня проста і дуже важли­ва для розвитку підлітка установка: він від­повідальний за те, що робить і що вибирає. Зарубіжний досвід дає нам поштовх до ос­мислення того, як саме виховувати у під­літків відповідальність. Зрозуміло, що спів­відношення свободи і відповідальності має бути підлітку під силу, відповідати і його психічному, і фізичному потенціалу.

Якщо батьки (учителі, соціальні працівники) не дають підлітку свободи і не вимага­ють відповідальності, то він не прагне стати дорослим. І на консультаціях, і у приватно­му житті ми зустрічали дітей, які чимдуж прагнуть залишитися у дитинстві. Спершу дорослих, особливо батьків, влаштовує слух­няна дитина, але вже у 14 років вони ро­зуміють усю катастрофічність затриманого розвитку.

Труднощі та проблеми підлітків, як пра­вило, породжені неблагополуччям у сім'ї і школі, частіше за все ці причини неблагополуччя взаємопов'язані. Психологам, со­ціальним працівникам, які працюють з під­літком і мають йому допомогти, необхідно знати, як саме сімейні ситуації найбільше впливають на навчання, взаємини з учите­лями та ровесниками.

Підліток набагато важче, ніж молодший школяр, переживає розлучення батьків або хронічні конфлікти між ними. Але водно­час підліток здатен налагодити взаємини з батьком, як правило, більш дружні, ніж до розлучення.

Неприховані та приховані конфлікти між батьками негативно відбиваються на підліт­ку. Ті батьки, які зберігають сім'ю «заради дітей», не досягають своєї мети. Засвоюючи модель відчужених взаємин, підліток неми­нуче відтворить їх у власній родині.

Повна сім'я аж ніяк не гарантує повно­цінного розвитку особистості. Якщо батько у повній сім'ї функції виховання передає мамі, то в підлітку він часто виявляє істоту невизначеної статі. Для нормальної статевої ідентичності підлітка йому необхідна лю­бов і матері, і батька, любов і турбота обох батьків. І хлопчику, і дівчинці необхідна безумовна любов, що не залежить від їхніх здобутків і оцінок.

Взаємини підлітка із братами і сестрами, на відміну від молодших школярів, не є та­кими конфліктними. Проте трапляються випадки неприйняття підлітками дітей від нового шлюбу матері, особливо у багатодіт­них сім'ях. Часто важко переживають появу сестер хлопчики, які народилися першими.

Глибокою внутрішньою проблемою під­літка може бути материнське відторгнення. Психологи і психіатри знають, що таке буває, коли жінка не готова до материнства, якщо у неї були тяжкі пологи, а дитина — ослаб­лена і хвороблива, якщо дитина схожа на чоловіка-нелюба, якщо стать дитини не така, як чекала матір.

Що раніше дитина відчує відторгнення або недостатню любов матері, то глибший конфлікт між прагненням любові і страхом не отримати її. Якщо у дошкільному чи мо­лодшому шкільному віці нелюба дитина та її мама не отримують кваліфікованої психоло­гічної допомоги, то у підлітковому проблеми стануть ще гострішими, болючішими.


Нещасливий удома молодший школяр не вміє налагоджувати взає­мини з ровесниками, дратує вчителя пасивністю або над­мірною рухливістю. Шкільні конфлікти нелюбої дитини підсилюються її конфліктами з батьками. У підлітковий вік вона входить, готова до всіх видів негативізму.



Шкільні конфлікти нелюбої дитини породжують її непри­йняття школи, яке у підлітко­вому віці лише зростає. Після зіткнень з учителями, різкого погіршення успішності школа стає місцем, де школяр лише спілкується з товаришами. Як правило, такі учні згур­товуються у зграйку і пере­творюються на мучителів пе­дагогів. Буває так, що група «важких» протистоїть іншій частиш учнів класу. І зрештою вони знаходять середовище, яке їм підходить, — у дворі.

Дворова компанія стає до­мом і сім'єю. Норми та пра­вила цієї «родини» всім зро­зумілі. Вони непохитні. Кожен там почувається захищеним, впевненим, а всі разом вони протидіють чужим. Якщо дворова компанія криміналізується під впливом старших хлопців, то важкі підлітки за­лишають сім'ю і школу. Вони не довіряють дорослим, знайти з ними спільну мову майже неможливо. Фактично, вони вже недоступні для впливу психолога і займатися ними по­винні соціальні працівники. Хоча реально ними частіше не займається ніхто.

У підлітковому віці загострюються про­блеми єдиних дітей і дітей самотніх матерів. Особливо це стосується хлопчиків. Хлоп­чики — єдині діти, зазвичай украй інфан­тильні і несамостійні через надмірну опіку, їх не приймає підліткова група, часто вони стають об'єктом знущань, а інколи і насиль­ства однокласників. Якщо вони сумлінні у навчанні, дисципліновані, то їм заздрять, їх дражнять. Такі школярі — безпомічні, не вміють за себе постояти, а пізніше — уже дорослими — згадують своє шкільне життя як суцільне пекло.

Дуже схоже складається і доля хлопчиків, яких виховують без батька. У їхніх взаєминах із матір'ю розвивається специфічна форма емоційного зв'язку — «симбіоз». Нещасливі в любові самотні матері прив'язують до себе синів, роблячи їх одночасно і заміною чо­ловікові, і вічними дітьми. Вони не здатні допомогти їм подорослішати, стати авто­номними, не хочуть готувати їх до відриву від сім'ї, до самостійного життя.

Надаючи допомогу підлітку, психолог зобов'язаний визначити зону своєї компе­тенції. Психолог працює з труднощами ді­тей і дорослих, а психотерапевт — з їхніми проблемами. Слід пам'ятати про відмінності між труднощами і проблемами. Особистісні труднощі — це переживання перешкод у самореалізації, у задоволенні тих чи ін­ших актуальних потреб, у прийнятті рішень. Психолог-консультант допомагає самостійно долати труднощі, змінити щось у тій реальності, в якій вони виникають. Той, хто звер­тається до психолога для подолання своїх труднощів, тією чи іншою мірою усвідомлює їх і може описати чи визначити.

Говорячи про проблеми, ми маємо на увазі внутрішні конфлікти, які заважають нормальній життєдіяльності людини (грі, праці, навчанню, спілкуванню). Внутрішній конфлікт виникає між актуальною потребою людини і неможливістю її задовольнити. Залежно від ступеня дезінтеграції особис­тості доцільно розрізняти конфлікти ядра і периферії (Т. Гаврилова).



Ядерний конфлікт визначає всю поведінку людини, а периферійний — лише у значущих для неї сферах. Перші, як правило, не усві­домлювані, а другі — або усвідомлювані, або близькі до цього.

Оскільки до практичного психолога звер­таються і з проблемами, і з особистісними труднощами, то важливо розрізняти, що стоїть за скаргою. Якщо йдеться про підлітка, то бесіду необхідно побудувати так, щоб з'ясувати, чи можна обмежитися консультативною допомогою. Нагадаємо, що особистісне консультування здійснюєть­ся у формі підтримки, поради, інформації, спільного пошуку рішення.

За скаргою, при уважному аналізі, психо­лог знайде або проблему підлітка, або його труднощі. Якщо, наприклад, 11-річний підлі­ток скаржиться, що діти у класі з ним не то­варишують, ображають його, це означає, що він або не вміє побудувати свої взаємини з однокласниками, або його не приймають, оскільки він сам не приймає себе.

У першому випадку психолог допоможе знайти способи зацікавити однокласників, захопити їх справою, яку він придумає сам. У другому — необхідна глибока психотера­певтична робота з підлітком та його матір'ю. Завдання психолога — пояснити батькам, що причина негараздів підлітка має сімейне коріння, і буде краще, якщо вони звернуться до сімейного психотерапевта.



Якщо особистісні труднощі підліт­ка пов'язані з неправильним вихованням, то психологу варто поговорити з батьками, розповісти про особливості розвитку у під­літковому віці, обговорити способи поведін­ки з підлітком, допомогти батькам пере­будувати свій стиль виховання відповідно до очікувань дитини.


Ольга Комісарова, психолог НВК "ЗОШ №34 І – ІІІ ступенів – економіко-правовий ліцей "Сучасник", м. Кіровоград

Газета "Психолог" №15 - 16, 2009


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка