Проблема прогресу моралі



Скачати 301.78 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір301.78 Kb.

Проблема прогресу моралі

На буденному рівні свідомості проблема прогресу моралі зводиться до співвідношення моралі батьків (старшого покоління) і дітей (молодшого покоління). Етику цікавить увесь історичний процес розвитку моралі, починаючи з її зародження до сучасного стану, основні тенденції цього розвитку (прогрес і регрес) та їх співвідношення.


Сутність і концепції прогресу моралі

Прогресом є тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Протилежний напрям складного і суперечливого процесу розвитку називається регресом.

Щодо сутності й особливостей прогресу моралі в етиці ще не вироблено єдиної точки зору, оскільки досі не визначено його критеріїв. Проте аналіз цього феномену потребує хоча б робочого визначення.

Прогрес (лат. progressus — рух уперед, успіх) моралі процес становлення людського в людині, формування гуманістичних стосунків між людьми.

Звичайно, людське в людині не вичерпується мораллю, а мораль не вичерпується стосунками між людьми, оскільки й ставлення людини до самої себе, до живої і неживої природи також належить до сфери моралі, а відповідно, й компетенції етики.

У поглядах на проблему прогресу моралі окреслилися оптимістичні, песимістичні, а також індеферентні («ні прогресу, ні регресу») концепції.

Оптимістичні концепції на проблему прогресу моралі. Оптимізм (лат. optimus — найкращий) — світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.

Оптимістичні концепції найчастіше класифікують на дві групи. В одних мораль розглядається заздалегідь приреченою на прогрес, в інших її розвиток ставиться в залежність від свідомості, волі, готовності людей захищати і творити добро, боротися зі злом, самовдосконалюватися.

Концепції, що утворюють першу групу, мають у своїй основі раціоналістичний підхід, згідно з яким конкретні моральні проблеми можна осмислити шляхом одержання логічного висновку з єдиного загального принципу. Так, згідно з принципом саморозвитку (К. Маркс) усе в світі розвивається, а отже, і мораль перебуває в розвитку, якому властиві дві тенденції — прогрес і регрес. Визначальну роль відіграє прогрес. Напрям розвитку всього існуючого, зокрема й моралі, схематично можна зобразити у вигляді спіралі. Така схема розвитку моралі була б прийнятною, якби була менш абстрактною. Крім того, нею нерідко послуговувались, обґрунтовуючи найдикіше свавілля.

В історії етичних учень раціоналізм як філософський напрям, особливе ставлення до дійсності реалізовувався з різним ступенем послідовності. Навіть етичні погляди Сократа не можна вважати суто раціоналістичними. Не переконують у цьому твердження про ототожнення Сократом доброчесності зі знанням про доброчесність, оскільки він вважав, що людина, яка знає, що таке добро, не буде чинити зла. Однак це спрощене розуміння етичних поглядів Сократа, про що свідчить хоча б його висловлювання: «Я знаю, що нічого не знаю». Саме в цій тезі зосереджена мудрість Сократа, його етико-норма-тивна програма: «Коли я знаю, що нічого не знаю, і при цьому знаю також, що від знання доброчесності залежить доброчесність життя, то в мене є напрям і простір правильного пошуку. Ясне знання свого незнання повинне спонукати людину шукати — шукати моральну істину. Знаюче незнання Сократа є закликом і вимогою постійно думати над тим, чи правильно ми живемо, є філософсько-обґрунтованим попередженням проти самовдоволеності і заспокоєності».



Песимістичні концепції на проблему прогресу моралі. Песимізм (лат. pessimus — найгірший) — пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому. Ця точка зору виникла дуже давно. Ще давньогрецький поет Гесіод писав, що тогочасне суспільство явно регресує порівняно з минулим, золотою добою, коли люди були наділені особливими доброчесностями.

Золоту добу багато давніх народів уявляли як пору людського існування, коли люди нібито були вічно молодими, не знали турбот і прикрощів. Вони були подібними до богів, хоч і смертними: смерть приходила до них, мов солодкий сон. Міфи про втрачений рай, золоту добу, яка ніколи не повернеться, були особливо поширені серед народів Давнього Сходу. Це знайшло відображення і в Старому Завіті, згідно з яким Адам і Єва спершу були безгрішними, не знаючи смерті, і тільки після гріхопадіння все в їхньому житті змінилося.

Переоцінювали мораль первісного суспільства (взаємне шанобливе ставлення, взаємопідтримку, взаємовиручку, піклування про менших і слабших, первісну рівність і справедливість) і марксисти, які розглядали первіснообщинний лад як первісний комунізм. Розклад первіснообщинного ладу і виникнення первіснообщинного суспільства вони характеризували як злодійство, насилля, підступність, зраду. Загалом марксизм визнавав, що перехід від первіснообщинного до рабовласницького ладу є прогресом, а класове суспільство — необхідним злом, через горнило якого людство має пройти, щоб зрештою побудувати світле майбутнє — комунізм. Це виявляється в різкій критиці моралі експлуататорі в-рабо-власників, феодалів, буржуазії і схильності ідеалізувати мораль безкласового суспільства, зокрема первісного. Правда, критично мислячі вчені часто висловлювали й протилежні думки. Так, російський історик Борис Пор-шнєв (1905—1972) писав, що внутрішній світ первісної людини був таким самим нерозвинутим, як і її жалюгідний зовнішній побут. Проте в розумінні майбутнього, зокрема й моралі, марксизм відзначається граничним оптимізмом.

Аргументами на користь песимістичних концепцій моралі були факти, що свідчили про кризу й занепад моралі в перехідні періоди історії людства (перехід від родового ладу до рабовласницького, від первіснообщинного до феодального, від феодального до буржуазного).

Песимістичними настроями пронизані погляди на людину, її культуру, зокрема й моральну, романтиків — німецького письменника, філософа Фрідріха фон Харденберга Новаліса (1772—1801), англійсько-шотландського прозаїка Вальтера Скотта (1771 —1832), англійського поета Джорджа-Ноеля-Гордона Байрона

(1788—1824), В. Гюго та консерваторів — французького прозаїка і політичного діяча Франсуа-Рене де Шатобріа-на (1768—1848), французького історика, соціолога, політичного мислителя Алексіса де Токвіля (1805—1859). Ці настрої набули ще більшого поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. Так, А. Шопенгауер вва^кав, що життя за своєю суттю є стражданням. На думку його співвітчизника, філософа Едуарда Гартмана (1842— 1906), людство, усвідомивши неможливість щастя, вічності і неминучість страждань, визнає існування світу абсурдним і пройметься жаданням небуття.

Пронизані песимізмом ідеї проповідували представники неоконсерватизму, екзистенціалізму тощо. Так, на думку німецького філософа-екзистенціаліста Карла Яс-перса (1883—1969), усе, що впродовж тисячоліть становило світ людини, зазнало краху.

Творцям і прибічникам «філософії життя» також характерні песимістичні погляди. Наприклад, Ф.-В. Ніц-ше, досліджуючи стан тогочасної культури, дійшов висновку, що Європа перебуває напередодні кризи, а нігілізм, що утвердився на її теренах, — явище не випадкове. Він свідчить, що «вищі цінності втрачають свою цінність». Причину цього Ніцше вбачав у християнській релігії з її фарисейською мораллю у демократичних та соціалістичних теоріях, спрямованих на те, щоб урівняти всіх людей, зробивши сильних слабкими, а слабких — сильними. Закликаючи до «переоцінки цінностей», насамперед моральних, Ніцше стверджував, ніби традиційна мораль руйнує інстинкти і життя загалом. У своєму вченні про «волю до влади» він пропонував «знищити мораль, щоб звільнити життя». Однак його пропозиції створити нову мораль були нереалістичними.

Сповнені песимізму й етичні концепції екзистенціалістів. Людина, на їх думку, приречена на самотність, безглузде й абсурдне існування. Так, згідно з концепцією датського філософа Серена К'єркегора (1813—1855) зовнішнє буття людини є «недійсним існуванням». У своєму сходженні до «дійсного існування», «екзистенції», до себе людина долає естетичний, етичний і релігійний етапи. Здійснюючи вибір на естетичному етапі, вона орієнтується на насолоду у найпримітивнішій формі. Принципом вибору на етичному етапі є обов'язок. Людина певною мірою звільнена від зовнішніх обставин, вона справді обирає себе, самовизначається. Таке самовизначення є абстрактним, оскільки спирається лише на розум, орієнтується на норми морального закону. На релігійному етапі вибір здійснюється за принципом страждання. Цей вибір є конкретним і завершує сходження людини до себе. Саме тут вона осягає всю повноту «дійсного буття», свою екзистенцію.

Песимістичні концепції буття людини мають значні об'єктивні підстави (може йтися тільки про те, чи є ці підстави достатніми), це передусім відчуження людини, яке існувало й існує дотепер. Так, Е, Фромм вважав, що весь устрій західного суспільства втратив надію й віру, намагаючись відмовою від моралі заглушити почуття безнадійності й пустоти, страху і безсилля, що спричинює відмову від своєї індивідуальності, конфор мізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Пронизані песимізмом концепції моралі є породженням розчарування в гуманістичному спрямуванні людського розуму. Виявилося, що розвиток науки, техніки, промисловості не завжди супроводжується духовним, моральним розвитком. Суто раціоналістичний підхід не дає змоги збагнути, наприклад, чому обидві світові війни розпочала країна, яка дала світові стільки талановитих філософів, учених, митців. Тому деякі мислителі дійшли висновку, ніби розвиток науки і техніки, промисловості спричинює духовне спустошення, моральний занепад людей. Так, швейцарський філософ польського походження Юзеф-Марія Бохенський (нар. 1902) писав, що віра в прогрес є однією з най-шкідливіших помилок. У сфері моралі, мовляв, на зміну можливому на певний час прогресу рано чи пізно приходить регрес. На його думку, становище жінки в Єгипті XVI—XIV ст. до н. е. було кращим, ніж у сучасній йому Швейцарії.

Як особливо переконливі докази зростання аморалізму дослідники використовують жахливі й потворні злочини, скоєні в першій половині XX ст.: кривава революція в Росії, голодомор 1933 р. в Україні, масовий терор проти так званих ворогів народу у колишньому СРСР, знищення людей, насамперед єврейської національності, німецькими фашистами, дискредитація, знищення пам'яток культури минулого (пролеткульт, китайська «культурна революція»). У попелі багать із книг, які час від часу розпалюють різні фанатики, нерідко згасає надія і віра деяких людей у прогрес, зокрема й у сфері моралі.

Песимістичні настрої посилюються зі зростанням тероризму, вбивств на замовлення, викрадення людей з метою перетворення їх на рабів чи отримання викупу. Особливою проблемою є штучне пов'язування цих видів злочинів з боротьбою за свободу, релігійними ідеалами тощо, що дискредитує як ідею свободи, так і релігійні цінності.

Не додають оптимізму зростання злочинності, корупції, всевладдя олігархів, розгул розпусти, наркоманії, нездатність держави захистити майно, честь, гідність, а нерідко й фізичне існування громадян.

Отже, на користь песимістичної концепції моралі існують численні аргументи. Проте навряд чи можна вважати їх достатніми для категорично песимістичних висновків.

Об'єктивною основою песимістичного світогляду є наявність у суспільному бутті могутніх сил зла, які, модифікуючись, супроводжують людство на всіх етапах його розвитку. Відчутну роль відіграє при цьому суб'єктивне начало, оскільки жодні раціональні аргументи на користь прогресу, наявності сенсу життя не можуть бути психологічно достовірними для людини, яка глибоко розчарувалася в житті, не вірить у силу добра.

Попри все те, немає жодних підстав абсолютизувати сили зла. Щодо цього ніяк не можна погодитися з Ю.-М. Бохенським, що віра в прогрес є найшкідливі-шою помилкою. Значно шкідливіша зневіра в існування сенсу життя, прогресу, оскільки вона відбирає в людини надію і віру.

Індеферентні концепції («ні прогресу, ні регресу») на проблему прогресу моралі. Вони ґрунтуються на твердженні, що якісних змін у царині моралі не відбувається («Немає нічого нового під Сонцем»). їх прихильники визнають, що мораль окремих народів періодично зазнає то розвитку, то занепаду, та загалом залишається на тому самому рівні. Подібні процеси відбуваються й у сфері моралі окремих людей. Дехто з них досягає досить високого рівня розвитку моральної культури, проте вона йде в небуття разом зі смертю її носія. І кожна новонароджена людина змушена все починати спочатку.

Обґрунтовуючи цю точку зору, російський філософ Микола Лоський (1870—1965) писав, що центральним елементом світу є особистість як позачасовий субстан-ційний діяч, який здатний розвиватись, але неспроможний передати особистий досвід, зокрема й моральний. З іншого боку, жодна особистість не може механічно засвоїти творчий досвід інших людей, і їй доводиться набувати його самостійно. Заперечуючи моральний поступ людства, В. Соловйов писав, що всі доступні його сучасникам моральні почуття і душевні порухи були доступними й героям Гомера. Тому Одіссей, на його думку, жодною мірою не поступався сучасній людині.

На користь концепцій «ні прогресу, ні регресу» вчені наводили твердження, що поведінка людини зумовлюється не так соціальним середовищем, як спадковістю. А оскільки біологічний розвиток відбувається набагато повільніше, ніж розвиток суспільства, то мораль варто розглядати як незмінний феномен.

Об'єктивною основою цієї концепції є наявність могутніх сил добра і зла, результати боротьби яких далеко не однозначні, а тим більше не очевидні. Суб'єктивною її основою є світоглядна невизначеність людини, яка в будь-який час може змінитися песимістичною чи оптимістичною точкою зору. Для багатьох людей невизначеність, роздвоєність є переконанням. Про особливості такого сприйняття і переживання буття можна судити на підставі міркувань французького письменника, філо-софа-екзистенціаліста Альбера Камю (1913—1960): «...пам'ять про цей день усе підтримує мене й допомагає приймати з однаковим самовладанням і радощі й урази. Нічого не відкидати, навчитися поєднувати білу і чорну ниті в одну натягнуту до краю струну — про що я ще можу мріяти в наші тяжкі часи?» Боротьба зі злом, на думку А. Камю, породжує зло: «тривала боротьба за справедливість поглинає любов...» Вихід із такої ситуації багато хто вбачає у примиренні з реальністю. Саме такий світогляд живить концепцію «ні прогресу, ні регресу».

Об'єктивною основою концепції «ні прогресу, ні регресу» є вічність зла. Кожна конкретно-історична форма зла рано чи пізно здолається добром. Проте його місце займає нова форма зла, оскільки життя — це вічна боротьба добра і зла.

Основні віхи прогресу моралі

Обґрунтування тези щодо прогресу в царині моралі передбачає з'ясування основних віх її розвитку, а також порівняльний аналіз моралі різних історичних епох.

Основними віхами історичного розвитку моралі є відмова від канібалізму; упорядкування статевих стосунків; визнання представників інших родів і племен за повноцінних людей (крім того, різних народів і націй); визнання повноцінності культур усіх народів і права кожного народу на свою національну культуру, зокрема мову; визнання свободи совісті. До них можна зарахувати й відмову від рабства, кріпосництва, інквізиції, захист тваринного і рослинного світу від винищення (Червона книга тощо), заборону війн, страти людей.

Теоретичне розв'язання проблеми прогресу моралі наштовхується на численні труднощі. Йдеться насамперед про невиправдане ототожнення моралі як ідеального феномену (власне моралі, моралі у вузькому розумінні цього слова) з моральністю, тобто реальними стосунками між людьми, які контролюються громадською думкою з огляду на те, добрими вони є чи ні. Наприклад, випадки проміскуїтету, інцесту і навіть канібалізму трапляються і в наш час, проте це свідчить насамперед про характер моральності людей, причетних до цих випадків, а не про мораль, норми належної поведінки, підтримувані громадською думкою відповідного суспільства, а тим більше — людства.

Не сприяє теоретичному розв'язанню цих проблем ототожнення чи навіть зближення понять «мораль» і «етика». Тому про рівень моралі, моральності народу мало свідчать трактати на теми моралі, тобто дослідження з етики. Адже можна бути талановитим ети-ком, проголошувати гуманістичні ідеї, а жити за протилежними принципами, чинити зло, завдавати людям шкоди. Та й рівень морального розвитку людини не прямо залежить від її теоретичних знань, стан моралі суспільства визначають морально не досконалі особистості (хоч вони приносять йому славу), а система моральних норм і цінностей, якою керується громадська думка цього суспільства. Наприклад, дуже висока моральна позиція Сократа не може бути поширена на народ і державу, які прирекли на смерть кращого з синів.

Між мораллю як ідеальним феноменом, моральністю і теорією моралі (етикою) немає безпосереднього зв'язку. При загалом високому рівні моралі суспільства (що виявляється в характері громадської думки) моральність може бути низькою. А розвиток етики безпосередньо не свідчить про поступ моралі (етика особливо інтенсивно розвивалася в період суспільних криз). Це необхідно враховувати, визначаючи критерії прогресу моралі, з'ясовуючи, яка з тенденцій її розвитку домінує.

Чи не найскладнішим при розв'язанні проблеми історії моралі та її майбутнього є питання про критерії прогресу моралі. У минулому до таких критеріїв зараховували «найбільше щастя найбільшій кількості людей» (І. Бентам); єдність, солідарність людей і любов тощо.

Серед критеріїв морального прогресу сучасні автори виокремлюють:



  • зростання обсягу духовної свободи особистості і розширення можливостей її вдосконалення;

  • посилення впливу моральних засад на всі сфери суспільного життя;

  • здатність моралі переборювати конфліктні ситуації;

  • підвищення рівня морального протесту проти бездуховності й аморалізму;

  • теоретичний розвиток моралі, постійне збагачення етики;

  • формування нових, досконаліших засобів впливу і контролю за моральною поведінкою людей;

  • ступінь духовної зрілості особистості, її здатність зробити вселюдські моральні цінності сенсом власного життя, відповідність її ідеалу свобідної і рівноправної особистості;

  • розширення сфери дії моралі, підвищення її ролі в житті суспільства й особистості;

  • зростання загального рівня освіти, розвиток етичних досліджень і збільшення обсягу моральної освіти (школа, засоби масової інформації (ЗМІ), мистецтво і література).

Навіть побіжний огляд свідчить, що не всі перелічені вище критерії науково обґрунтовані, оскільки, наприклад, мораль не піддається теоретичному розвитку, а використання засобів контролю за моральною поведінкою людей може мати надто невтішні наслідки.

Уже саме виникнення моралі свідчить про прогрес людини. Мораль, її норми є вищими, ніж доморальні засоби регулювання стосунків між людьми, оскільки норми моралі винятково універсальні, пластичні, що дає змогу особі самостійно приймати рішення і діяти у будь-якій життєвій ситуації. Іноді моральними вважають дії за відсутності вибору, характеризуючи, наприклад, поведінку первісної людини як об'єктивно задану, жорстко детерміновану, включаючи до моральних норм і по-заморальні. На цій підставі позитивними моральними якостями первісної людини вважають і такі, що не були результатом свідомого морального вибору.

Безперечно, де немає вибору, немає і моралі. А вибір передбачає наявність у людини самосвідомості. Можна, мабуть, погодитися, що суб'єктом морального ставлення до світу спочатку була не окрема людина, а рід, плем'я, до якого вона належала. Невипадково з виникненням роду ввійшли в обіг поняття «свій», «чужий», а поняття, що свідчать про наявність самосвідомості («мій», «твій»), виникли, очевидно, в період переходу від первіснообщинного до рабовласницького ладу. Якщо всесилля роду розглядати як результат делегування (передавання) індивідом своїх повноважень роду, то можна дійти висновку, що й індивід причетний до вибору, а отже, й до сфери моральних стосунків.

Свідченням морального прогресу в первісному суспільстві є упорядкування статевих стосунків і відмова від канібалізму.

Суттєві зрушення відбулися у сфері моралі з переходом первісного суспільства до рабовласницького. Про моральний прогрес тодішнього суспільства свідчили такі явища буття:


  • інтенсивне становлення самосвідомості особи, намагання теоретично осмислити її (самосвідомість). Цю думку підтверджує висловлювання «Пізнай самого себе», яке приписують то Фалесу, то Сократу;

  • розвиток суспільного життя, проникнення моралі в політичні, правові та інші відносини, у сферу виробництва, науки тощо;

  • розширення можливості морального вибору;

  • розширення сфери дії моральних норм, які раніше стосувалися лише ставлення до одноплемінників. На цьому етапі відбулося формування уявлення про моральну цінність кожної особистості незалежно від кровної, расової, національної належності. Л.-А. Сенека, наприклад, вважав людину найсвященнішим предметом для іншої людини, раба за його природою прирівнював до інших людей, в його душі вбачав ті самі начала гордості, честі, мужності, великодушності, які даровані й іншим людським істотам, хоч би яким був їх соціальний стан;

  • визрівання уявлення про право кожного народу на свою культуру;

  • виникнення спеціального вчення про мораль (етики), завданням якого е свідомий і цілеспрямований вплив на мораль, реальні стосунки між людьми з метою їх удосконалення, гуманізації.

Виявити поступ моралі з приходом феодального ладу нелегко. Побутує думка, ніби феодалізм є загалом регресом людства. Аргументують її тим, що на першій стадії він відрізнявся від рабовласницького суспільства примітивнішими продуктивними силами, поверненням до панування натурального господарства, занепадом засобів сполучення, зниженням рівня культури, зокрема й моральної. Згідно з марксистською концепцією, навпаки, феодалізм — крок уперед в історії людства, оскільки він є необхідною ланкою в процесі вдосконалення способу виробництва. До того ж на відміну від раба і колона феодально залежний селянин був частково зацікавлений у розвитку виробництва, з чим рахувався і феодал, визнаючи в селянинові юридичну особу.

Моральні стосунки між селянами і стосунки між селянами та феодалами принципово відрізнялися від стосунків між рабами і між рабами й рабовласниками. Проте моральний поступ епохи виявляється насамперед у сфері стосунків між представниками панівного класу: між рабовласниками в рабовласницькому суспільстві, між феодалами — у феодальному.

Про моральний прогрес феодального суспільства свідчать такі факти:


  • значно розвинутіші моральні стосунки селян порівняно зі стосунками рабів;

  • значно гуманніше ставлення феодала до селянина, ніж ставлення рабовласника до раба. Селянин був визнаний суб'єктом і об'єктом морального відношення (раб не вважався людиною, а тому не міг бути об'єктом морального відношення);

  • захист релігією, що відігравала істотну роль у житті феодального суспільства, всезагального характеру моралі. Так, Ісус Христос згідно з християнським віровченням віддав себе як спокутну жертву за всіх людей, а не тільки за майбутніх християн. А зі слів апостола

Павла «Слава і честь, і мир усякому, хто робить добро» можна зробити висновок, що висока мораль доступна кожній людині. Ця позиція християнства позитивно впливала на станово-корпоративну мораль тієї епохи;

— нейтралізація релігійною свідомістю негативного впливу на світогляд людини, прагматичного, практично-утилітарного ставлення до світу, яке в усьому прагне лише користі, зважаючи тільки на її антипод — шкоду;

— розвиток дворянської культури і моралі. Епоха Відродження засвідчила суттєвий моральний

поступ людства. Воно ніби прокинулося від середньовічної сплячки, відкрило для себе вражаючі досягнення культури минулого (античності), заглянуло в майбутнє, в якому бачились різноманітні величні справи вільних від земних і небесних владик людей.

В епоху Відродження панувало передчуття безмежної свободи, жадоби до життя, земного щастя. Тоді визнавали тільки один культ — культ земної краси, возвеличували індивіда, його буття. І цей індивід невдовзі голосно заявив про себе. Спонукав Його до цього капіталізм, що не міг перемогти без такої могутньої зброї, як індивідуалізм.

Проте захоплена творчими перспективами людина епохи Відродження часто поводилася нерозсудливо, егоїстично, жорстоко, аморально.

Передумовами утвердження капіталістичного суспільства було визрівання нової людини, яку не задовольняли феодальні реалії. її світобачення, світовідчуття, моральні уявлення потребували принципово іншого суспільства.

Про прогрес моралі у буржуазному суспільстві свідчать:



  • руйнування феодальних моральних стосунків, заснованих на моральній нерівності станів, вічності суспільної ієрархії. Буржуазна мораль не визнавала заданих соціальною ієрархією ролей, успадкованої дисципліни, общинних, патріархальних традицій і звичаїв, своїми головними принципами проголосила свободу і рівність. Нові відносини між людьми мислилися як вільний і добровільний зв'язок рівних у своїх правах та інтересах індивідів, які вільно розпоряджаються своїм майном, власністю, діяльністю, життям не на шкоду іншим;

  • набуття мораллю всезагального характеру. Мораль буржуазного суспільства орієнтувалася не лише на

«своїх» людей (первісне суспільство), на вільних громадян (рабовласницьке), на конкретний стан, корпорацію (феодальне), а була мораллю для всіх людей незалежно від раси, нації, віросповідання, соціального статусу. Важливу роль у формуванні всезагальної моралі відіграло створення світового ринку;

  • створення умов для масового формування людини як особистості (особистості були й раніше — серед вільних громадян у рабовласницькому суспільстві, навіть серед рабів, феодалів). Це виявилось у духовній довершеності людини, в її здатності інтеріоризувати вселюдські цінності в особистісні цінності й мотиви поведінки. Відомо, що здатність людини усвідомлювати, відчувати і переживати себе як виокремлену із суспільства, нації, класу, колективу, сім'ї цінність породжує індивідуалізм як принцип буття і свідомості. У буржуазному суспільстві він цілком узгоджувався з ідеєю моральної автономії особистості, що є передумовою становлення зрілої моралі;

  • усепроникність моральних стосунків, удосконалення всіх сфер суспільного життя. У буржуазному суспільстві значно розширилися можливості вибору (свободи) в економічному, політичному, релігійному житті особистості, що було гарантовано проголошеними буржуазією природними (притаманними кожній людині від природи за правом її народження) правами і свободами. Це право на життя, на влаштування його на власний розсуд, право на свободу, на вибір світогляду, вільну діяльність, на незалежність від волі інших людей, на свободу підприємництва тощо. Усі вони ґрунтуються на свободі приватної власності. Історія свідчить, що позбавлені приватної власності люди є беззахисними і будь-коли можуть бути позбавлені волі та життя;

  • нове розуміння морального ідеалу. Рівень моральної досконалості людини у буржуазному суспільстві пов'язують з її особистою незалежністю, свободою, моральним суверенітетом, а основними чеснотами вважають активність, ініціативність, творчий підхід до справи, підприємливість, діловитість, ощадливість і бережливість, здорове честолюбство і кар'єризм, відповідальність у ділових стосунках, особливо у фінансових зобов'язаннях;

  • зростання морального впливу на життя людства міжнародних структур: Організації Об'єднаних Націй (ООН), правозахисних організацій тощо.

Загалом прогрес моралі не є простим лінійним процесом. Кожен етап її розвитку пов'язаний з набутками і втратами. Наприклад, з переходом до феодального суспільства було втрачено такі позитивні особливості родоплемінної моралі, як несуперечливість, загально-значущість і неоднозначність. Формування у феодальному суспільстві станово-корпоративної моралі теж було кроком назад порівняно з мораллю, що існувала серед вільних громадян рабовласницького суспільства. Якщо для Платона невимушене спілкування (його він описує в одному з основних своїх творів — «Тімеї») різних за своїм соціальним статусом людей не є дивиною, то за феодалізму спілкування без умовностей було неможливим.

Утвердження моралі буржуазного суспільства теж не обійшлося без певних утрат. Буржуазний спосіб життя ґрунтується на засадах, згідно з якими раціональне, розумне ототожнюється з корисним. Більше того, відповідно до етики прагматизму добро й істина теж ототожнюється з користю. Тому невипадково найактивніші, най-ініціативніші, найраціональніше налаштовані вихідці із Західної Європи в XVII ст. побачили вигоду в запровадженні рабства, яке проіснувало до початку XIX ст.

Щоб збагнути причини різноманітних відхилень у буржуазній моральності, необхідно взяти до уваги, що людина перебуває в численних відношеннях із дійсністю — практично-утилітарному, політичному, релігійному, моральному, естетичному тощо, кожне з яких домінує залежно від життєвої ситуації: у черзі за дефіцитним товаром — практично-утилітарне; на мітингу — політичне; у храмі — релігійне; в театрі, філармонії, картинній галереї — естетичне. Від виду відношення людини до дійсності залежать її цілі, мотиви, думки, уявлення, почуття, емоції.

Буржуазний спосіб життя робить людину схильною абсолютизувати практично-утилітарне відношення, внаслідок чого прагматична цінність предметів і явищ (користь) нерідко заступає цінності життя і культури (добро, красу, а іноді й істину). Про негативні наслідки переоцінювання, абсолютизації практично-утилітарного відношення писав К. Маркс: «Для зголоднілої людини не існує людської форми їжі, а існує тільки ЇЇ абстрактне буття як їжі... Пригнічена турботами, нужденна людина несприйнятлива навіть до найпрекраснішого видовища; торговець мінералами бачить лише меркантильну вартість, а не красу і не своєрідну природу міне-рала». А перспектива отримати високий відсоток прибутку може штовхнути капіталіста навіть на злочин. Схильність буржуа до переоцінювання, абсолютизації практично-утилітарного відношення до дійсності ще не свідчить про мораль буржуазного суспільства, оскільки вона покликана гармонізувати стосунки між людьми, перебороти крайній індивідуалізм, егоїзм, прагматизм, бездушний розрахунок. Буржуазне суспільство, враховуючи негативні тенденції свого способу життя, впродовж століть виробляло їм противаги. Формування моральних вимог, їх прийняття громадською думкою і стало однією з таких противаг. Про мораль (у вузькому значенні слова) буржуазного суспільства свідчить авторитет і сила громадської думки, а про моральність — реальне життя, характер реальних стосунків людей цього суспільства. Досконалішої від буржуазної моралі людство поки що не знає. Проте це не дає підстав стверджувати про досконалість моральності цього суспільства. Злочинність, розпуста, наркоманія свідчать, що моральність (і навіть мораль) є малоефективною, нездатною адекватно впливати на буття сучасних людей. Особливо недосконалі стосунки людей як особистостей, що виявляється в характері товаришування, дружби, любові (зокрема, кохання), спілкування. Західні етики майже одностайно пишуть про незатишність сучасної людини, про домінування настроїв самотності й покинутості, про гі-пертрофований прагматизм людських стосунків, про холодність, байдужість, а то й ворожість між людьми.


Моральні виклики сучасного світу

Люди, яким випадає жити на переломі століть, часто вважають себе щасливими. Нерідко оволодівають ними й апокаліптичні (передчуття кінця світу) настрої. Переймаються вони й есхатологічними (релігійне вчення про кінцеву долю людини і Всесвіту) роздумами. Сучасне людство, будучи озброєним могутніми знаннями, історичним досвідом, не чекає кінця світу. Проте, маючи вражаючі техногенні досягнення, могутні засоби глобального комунікативного зв'язку та інші здобутки, воно нерідко почувається стурбованим і навіть розгубленим.

Усе більше сучасних мислителів (філософів, футороло-гів, програмістів та ін.) проймаються нігілістичними настроями. їх турбують численні глобальні проблеми, від розв'язання яких залежить не тільки прогрес людства, але і його виживання. Кожна з цих проблем має і моральний аспект. За словами сучасного американського філо-софа-футуролога Алвіна Тоффлера, прогнози вчених стали своєрідним футурошоком цивілізації, адже «мільйони відчувають патологію, що витає в повітрі, але не розуміють її коріння. Воно криється не в політичній доктрині або тим більше в містичній безнадії чи ізоляції, притаманній людському єству; патологія ця також не має стосунку до науки, технології або законодавчих вимог соціальних змін». Спричинена вона, на його погляд, не-контрольованим, неперебірливим поступом людства в майбутнє. За твердженнями його співвітчизника Альбе-ра Гора, людство зіткнулося з кризою, яку саме і породило. Воно тоне в морі інформації, будучи нездатним її осмислити: «Замість того щоб шукати нових шляхів осмислення і засвоєння вже створеного, ми далі ще швидшими темпами виробляємо нову інформацію». Серед учених побутує думка, що зростання ролі інформаційних процесів у сучасній цивілізації є своєрідним технологічним ліфтом, з якого важко вибратися, що передвіщає «кінець історії».

Крім цих, існують ще проблеми голоду, злиденності, неграмотності, демографічного вибуху, суперечності між багатими і бідними країнами, збереження довкілля тощо. Всі вони свідчать, що планета і людство вступають у нову стадію розвитку, і на них чекають неймовірно важкі випробування.

Хоча віра у всесилля розуму істотно похитнулася в минулому столітті, оптимістично налаштовані мислителі все-таки покладають великі надії на розум, науку, техніку і технології, запровадження всеосяжних комунікативних зв'язків, які, на їх переконання, дадуть змогу розв'язати глобальні проблеми людської цивілізації і світу. Головне, чого тепер потребує світ, який мріє про щастя, стверджував Б. Рассел, — це інтелект. Проте, як свідчить історія, розум, знання самі по собі не є ні добром, ні злом. Усе залежить від того, якій меті підпорядковано розум, служать знання. Лише завдяки моральним чеснотам розум олюднюється і стає джерелом добра.

Одні мислителі вбачають причину глобальних проблем У складностях і суперечностях зовнішнього світу, інші вважають, що розв'язання більшості суперечностей, життєвих проблем передбачає внутрішню перебудову самої людини. Так, англійський учений Стівен Хо-кінг (нар. 1942) переконує у необхідності поліпшення розумових і фізичних властивостей людства, якщо воно хоче впоратися з наростаючою складністю світу, своєчасно й адекватно реагувати на нові випробування. Тому людству необхідно вдосконалювати себе, щоб біологічні системи випереджали електронні. За твердженнями російського фізика, філософа Андрія Сахарова (1921— 1989), надзавданням людських інститутів є збереження в людстві всього людського. Все більше мислителів сходяться на думці, що запобігти деградації людства можна лише завдяки його моральному вдосконаленню, подоланню егоїзму, егоцентризму, споживацького ставлення до природи, оскільки їх непідконтрольність може спричинити екологічну катастрофу планетарного масштабу. Не менш важливим є звільнення людства від культу техногенних новацій, тотальне захоплення якими нерідко вступає у непереборні суперечності з моральними засадами. Двадцяте століття, за словами сучасного японського філософа Дайсаку Ікеда, вже попередило людство про те, що воно не виживе, якщо моральні і етичні категорії гуманізму не ввійдуть у повсякдення, якщо у відносинах між народами і людьми не діятимуть моральні норми співжиття.

Людина є творцем і руйнівником, продовжувачем роду людського і його нищителем, будівничим культури і носієм дикості, варварства. Все залежить від цілей її діяльності. «Нині, —розмірковував англійський історик, соціолог Арнольд Тойнбі (1889—1975), — вперше ми знаємо, що наше майбутнє залежить від того, що ми самі робимо... Результати подальшого розвитку науки залежатимуть від того, наскільки використання її здійснюватиметься з добрими або злими цілями, в етичному сенсі слів «добрий» і «злий». Зло, породжене наукою, не може зцілитися самою наукою».

Мораль є могутнім чинником прогресу суспільства, однак лише за умови, що її дія підсилюється правовою базою держави, а ці права не тільки декларуються, а й виконуються. Розв'язання глобальних проблем людства залежить від узгоджених дій світової спільноти.

Проте наддержави нерідко не рахуються не тільки зі світовою громадською думкою, але й з рішенням 00Н. Якщо людство справді прагне розв'язати глобальні проблеми, то воно повинне посилити авторитет, вплив міжнародних організацій, які займаються розв'язанням цих проблем. А для цього необхідний постійний діалог людей різних культур, різних світоглядів, релігій, моральних традицій.

В останні десятиліття XX — на початку XXI ст. особливою загрозою для людства став тероризм, який часто прикривається релігійними гаслами. Однак жодна з релігій не може бути теоретичною базою тероризму, а терористи, які намагаються сховати свою сутність під релігійними гаслами, приносять сповідуваній релігії більше зла, ніж усі войовничо налаштовані проти них іновірці й атеїсти. Водночас і політики повинні задуматися, чи не є сплеск тероризму також результатом недосконалої, історично застарілої їх політичної практики, використовувати у протидії тероризму не тільки силу, а й могутність розуму. А наука має обережно і відповідально послуговуватися такими термінами, як «війна цивілізацій». Адже безперечним є те, що у глобалізованому світі мають зазнати суттєвого вдосконалення, гуманізації засоби досягнення внутрішніх і зовнішніх політичних цілей, принципи і механізми взаємодії народів різних культур, моральна культура особистості.

Непростий етап свого розвитку переживає й українське суспільство, що спричинено трансформацією його політичної, економічної, соціальної систем, зміною багатьох особистісних і суспільних цінностей, духовних, моральних орієнтирів, інтеграцією у світове співтовариство зі збереженням власної самобутності.
Особливості моралі майбутнього

Спрогнозувати розвиток моралі можна на підставі аналізу глобальних тенденцій у сучасному світі і їх перспектив. Цими проблемами переймається футурологія. Значні напрацювання щодо цього мають учені Римського клубу: А. Тоффлер, М. Месарович, Дж. Форрес-тер (США), Е. Пестель (ФРН), К. Фрімен (Англія).

Необхідними передумовами розвитку моралі є гуманізація всіх сфер життя суспільства і людства загалом, стосунків між людьми і ставлення людини до природи, подолання глобальних загроз.

Найреальнішими з них дослідники вважають ігнорування законів існування і розвитку природи, таємниць буття людської особистості як системи, яка саморегулюється, самостимулюється, саморозвивається. Історія людських цивілізацій свідчить, що їх піднесення і занепади перебувають в органічному зв'язку з рівнем розвитку і станом самопочуття людей як особистостей. Побутує думка, що духов но-емоційна життєздатність людини як цілісної особистості має тенденцію до зниження; спади в розвитку народів і цивілізацій, що періодично повторюються, стають усе глибшими, а людина стає системою, що стимулює своє самознищення.

Певною мірою усвідомлюючи ці загрози, людство вишукує засоби збереження, а то й піднесення своєї духовно-емоційної життєдіяльності. Правда, більшість із них є штучними, скоріше замінниками життя, ніж життям. Це ігри, хобі і навіть мистецтво, що не вимагає визнавати зміст його творів за дійсність. До таких засобів належить і релігія, хоча віруючі переконані в її природності, справжності. Одні з цих засобів дають практичний ефект, підносячи на певний час рівень духовно-емоційної життєздатності людини, не викликаючи негативних наслідків. Інші, будучи покликаними давати насолоду і життєву енергію, діють на неї руйнівно (алкоголізм, наркоманія, розпуста тощо).

Поширеним парадоксом є те, що підневільна, обтя-жена турботами, пригнічена, нужденна людина має певний рівень духовно-емоційної життєздатності, а немало заможних і вільних людей переживають нудьгу, а то й відмовляються від життя. Несвобідна людина живе мрією про свободу і благополуччя. Проте, домігшись їх, вона іноді починає відчувати і переживати абстрактність і примарність цих мрій: досягнута мрія, виявляється, не задовольняє її, а свобода пригнічує.

Прив'язаність людини до світу, буття знову й знову піддається випробуванню на міцність і надійність, роз'їдається сумнівами, навіть руйнується свідомість особистості, яка зневірилась у наявності сенсу життя. Це особливо відчутно у кризові періоди. Тому обґрунтування сенсу життя має бути фундаментальнішим, а аргументи на його користь — логічно і психологічно ґрунтовнішими, достовірнішими, переконливішими.

Психологічна переконаність у наявності сенсу життя залежить не стільки від рівня освіти людини, скільки від її життєвого досвіду, насамперед від реальної прив'язаності до світу (наявність улюбленої справи, коханої людини тощо). Та навіть це не завжди гарантує вдоволеність людини життям. Наприклад, коли зазнають краху ідеали, якими жила значна частина суспільства, то всі види життєдіяльності втрачають сенс.

Крім того, можна жити змістовно і бути невдоволе-ним життям. Оскільки сенс людського життя не є виокремленим, локалізованим, доступним безпосереднім відчуттям і переживанням феноменом, він ніби «розчинений» у буднях, повсякденній життєдіяльності, а тому недоступний для безпосереднього осягнення і натуральних форм відображення. Можливо, саме тому людство, відчуваючи відповідний дискомфорт, інтуїтивно почало вдаватися до штучних образів, завдяки яким вдавалось більш-менш адекватно відчувати і переживати сенс життя. Йдеться про художні образи і мистецтво загалом. Низький рівень естетичної, зокрема художньої, культури людини є причиною її несприйнятливості до краси як найадекватнішої форми вираження сенсу життя. Тому людина, яка послуговується тільки натуральними (нештучними, нехудожні-ми) образами, приречена на невдоволення життям, постійне переживання нудьги, що негативно впливає на її моральну культуру. Моральна досконалість людини передбачає високий рівень її духовно-емоційної життєздатності, який залежить від змістовності життя та естетичної культури індивіда.

Ніякі інші досягнення не можуть компенсувати недостатній рівень духовно-емоційної життєздатності людини. Адже чим більше вона знає, чим ширша картина світу представлена в її теоретичній сфері свідомості, тим важче ця картина піддається духовно-емоційному освоєнню: чим ширший для людини світ, тим незатишніше вона може почуватися в ньому. Це стосується як незайманої природи, так і природи, освоєної людством з практично-утилітарними цілями, що фактично може залишатися відчуженою від людини як цілісної особистості.

Зосереджуючись на цих проблемах, футорологія пропонує такі засоби підвищення духовно-емоційної життєздатності, моральної культури людини:

— формування принципово нових футурологічних ідей, концепцій, ідеалів. З розвитком людства існуючі концепції постійно піддаватимуть сумніву і запереченню: релігійні — за недооцінку життя в цьому світі, логічну недостовірність; нерелігійні — за відсутність ідей вічного життя, оскільки пропонований ними сенс життя не настільки значущий, щоб народжуватися і жити всього кілька десятків років;



  • створення нових і вдосконалення існуючих психологічно переконливих засобів тлумачення сенсу життя людини, яка уявляє, має почуття, страждає й радіє, є смертною і наївно вірить у безсмертя. Стосовно релігії — це удосконалення процедури богослужінь, розвиток образності й емоційності проповідей; для нерелігійних концепцій — розвиток мистецтва, особливо високих його жанрів, піднесення естетичної культури людей;

  • формування шанобливого ставлення кожної людини до цінностей родини, родоводу, нації, людства, здатності осягати таємниці тих кодів, завдяки яким людина й може прилучитися до цих цінностей;

  • відкриття в кожній дитині (людині) її обдаровань, талантів, призначення, без реалізації яких життя має обмежений сенс.

Прогрес моралі виявлятиметься в розширенні сфери її застосування, зростанні її відповідності високим цінностям життя і культури, підвищенні авторитету, постійному розширенні діапазону морального вибору особистості. Правда, збільшення можливостей позитивного вибору пов'язане з можливостями зла, тобто негативного вибору. Якщо настане такий час, коли одна людина зможе врятувати все людство, то це означатиме, що вона зможе і знищити його.


Запитання. Завдання

  1. Чи можна вважати мораль формою суспільної свідомості? Наведіть аргументи за і проти.

  2. Підтвердіть або спростуйте відповідними аргументами правомірність запропонованого у посібнику визначення моралі.

  3. У чому виявляється антиномічність моралі?'

  4. Охарактеризуйте особливості моралі.

  5. Розкрийте структуру моралі та з'ясуйте сутність її компонентів.

  6. У чому полягають відмінності моралі і моральності?

  7. Охарактеризуйте природні, суспільні передумови виникнення моралі.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка