Проблема етики спілкування вчителя з учнями



Скачати 35.24 Kb.
Дата конвертації08.09.2017
Розмір35.24 Kb.
Проблема етики спілкування вчителя з учнями

Одна з найважливіших гуманістичних ідей педагогічної спадщини В. Сухомлинського – визнання безумовної цінності людської особистості, її індивідуальності, неповторності внутрішнього світу. Як справедливо зауважує педагог, не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині Людину. Не випадково в багатьох працях видатний педагог знов і знову повертався до розгляду завжди актуального питання педагогічної етики, етики спілкування вчителя з учнями.

Розмірковуючи над складним питанням про те, що ж означає хороший вчитель, В. Сухомлинський писав: "Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам був дитиною” (Сухомлинський В.О. Вибр. твори. У 5 Т. – К., 1977. – Т.4 – с.49). Іншою важливою відмінністю справжнього педагога, на думку видатного вчителя є розуміння і відчуття, що "без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо”.

Василь Олександрович вважав, що виховання – це не викорінення недоліків, а зміцнення в дитині всього найкращого. Виховання здійснюється у взаємостосунках, в основі яких мають бути не влада і підкорення, а тільки повага і любов. Вихователь і вихованець пов’язані між собою: вихованець бажанням стати кращим, а вихователь – бачити вихованця кращим, ніж він є тепер. Створюючи радість для інших, людна відчуває гордість за себе, що і є найважливішим стимулом виховання. Щоб виховати гуманну людину, ставитися до дітей вихователь має гуманно.

Доброта педагога – почуття великої відповідальності за сьогодення і майбутнє дитини. Гуманізм Сухомлинський визначав як справедливість, як поєднання поваги з відповідальністю. Справжня доброта не принижує гідності, а стверджує прагнення бути добрим.

Суть виховання – вміння викликати в дитини оцінку своїх вчинків, в яких відображається ставлення до інших, до себе. На думку в. Сухомлинського, головне завдання вчителя – створити в класі атмосферу доброти й відвертості, товариськості, взаєморозуміння й взаємодопомоги, чуйності.

Ідея взаємодії в педагогічному колективі втілилась у роздумах вченого над змістом, формами та засобами організації діяльності вчителя і його взаємин з дітьми.

Видатний педагог вважав педагогічно доцільним такі основні вимоги до організації взаємостосунків між вчителем та його учнями, як духовність, духовна культура, взаємоповага доброзичливість, взаємна довіра.

Доброзичливість – одна із складових взаємин вчителя з дітьми, азбука педагогічної культури, підкреслював Сухомлинський. Це взаємне бажання добра, розумна доброта. Доброзичливий вчитель ставиться до учня, як до власної дитини, його серце завжди переповнене турботою про дитину. Адже учень – не просто номер у класному журналі, не абстрактний об’єкт виховання, а неповторна особистість.

Взаємоповага, за Сухомлинським, передбачає: об’єктивне ставлення вчителя до наслідків у роботі учня (його досягнень або упущень), урахування прав один стосовно одного, увагу до переконань і прагнень, чутливість, делікатність, об’єктивність під час оцінювання якостей один одного і на цій основі – високу вимогливість.

В. Сухомлинський запропонував вчителям теоретично обґрунтовані, апробовані на практиці методичні рекомендації щодо врахування індивідуальних і вікових особливостей школярів під час встановлення з ними емоційно-інтелектуальних взаємин, нетрадиційних взаємин через урок-мислення, урок-гру.

Повсякденне спілкування вчителя з учнем, їхню співпрацю у навчально-виховній роботі він найперше ставив у залежність від ділових якостей вчителя, спрямованості його інтересів, оцінкових орієнтацій, від його емоційного і психічного стану. В багатьох своїх працях В. Сухомлинський розробляв психологічно обґрунтовані вимоги до комунікативних навичок і умінь шкільного вчителя, а саме: вміння оперативно і правильно оцінювати педагогічну ситуацію, проникати у внутрішній світ дітей і орієнтуватися у зовнішніх виявах їхнього психічного стану, ефективно використовувати слово як засіб переконання, вміло керувати своїми емоціями.

Значний інтерес для сучасної педагогіки як у теоретичному, так і в практичному плані викликає розроблена вченим у працях "Засоби виховного впливу вчителя на учнів” та "Етюди про виховання” психологічно обґрунтована класифікація засобів виховного впливу. Ним були виділені дві групи засобів впливу, якими користується педагог: засоби підтримки, захисту та стимулювання внутрішніх духовних сил дитини і засоби підкорення.

І сьогодні, коли головною метою нашого суспільства, яке перебудовується, стає людина, розвиток її творчості, актуальними залишаються слова В. Сухомлинського про те, що виховання без покарань – це не тільки вузькошкільна справа, а й важлива проблема перебудови суспільства особливо таких його сфер, як людська свідомість, поведінка, взаємини.

У своїй праці "Сто порад вчителеві” видатний педагог – гуманіст стверджував: "Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса – повсякчас відкривати в людині нове…” Ці проникливі слова – справжній заповіт Василя Олександровича майбутнім педагогам на шляху розв’язання актуальних проблем виховання школярів.

Матеріал підготовлений Наливайко О.В.,



ЗДНВР (використане джерело з Інтернет-ресурсів)


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка