Приватизація та реприватизація в Україні після "помаранчевої" революції Київ 2006



Сторінка1/21
Дата конвертації01.05.2016
Розмір2.43 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Центр економічного розвитку



Приватизація та реприватизація в Україні
після "помаранчевої" революції



Київ 2006

Видання здійснено за фінансової підтримки


Міжнародного фонду "Відродження"
Приватизація та реприватизація в Україні після "помаранчевої" революції / О.Й. Пасхавер, Л.Т. Верховодова, К.М. Агеєва. В надзаг.: Центр економічного розвитку. – К.: "Міленіум", 2006. – 00 с.

У виданні простежено перебіг процесу приватизації в Україні до і після "помаранчевої" революції та підбито підсумки за цей період. Історично приватизація стала одним з важливих чинників проведення ринкових реформ в українській економіці, вона забезпечила стратегічні позиції приватному сектору, сприяла виникненню ринкової інфраструктури та великого приватного капіталу. Водночас приватизація призвела до деформацій, притаманних для посткомуністичних країн з авторитарними режимами і незавершеними ринковими реформами. Приватизація стала інструментом перерозподілу державного майна на користь фінансово-промислових груп (ФПГ), наближених до старої влади. Олігархічні ФПГ створили тандем із старою владою, яку вони підтримували фінансово і політично. У книжці аналізується, як ці історичні моменти трансформувалися в одну з головних цілей "помаранчевої" революції - відновлення "справедливості" у проведенні роздержавлення та урядову політику реприватизації. Негативне ставлення до приватизації, що її проводив старий режим, дало поштовх для згортання в країні приватизаційних процесів, насамперед щодо ефективних і стратегічних об’єктів. Приватизація за своїми функціями стала перетворюватися на джерело бюджетних доходів і "чистильника" державного сектора від дрібних, непривабливих об’єктів. Автори книжки значну увагу приділяють питанням відновлення приватизації як реформаторського процесу. Зокрема, розглядаються такі важливі питання: а) обгрунтування необхідності поширення процесу роздержавлення на стратегічні галузі й на об’єкти природних монополій, що має супроводжуватися перебудовою механізмів приватизації; б) визначення межі державного сектора у змішаній економіці, що формується в країні, в) співвідношення іноземного і вітчизняного капіталу в контексті переходу Україні до політики відкритої економіки, г) завершення процесу перегляду результатів приватизації та надання гарантій прав власності.

Видання розраховане на науковців, працівників державних органів, підприємців і всіх тих, хто цікавиться історією та подальшим розвитком національної економіки та національного приватного капіталу.

ЗМІСТ


Вступ 4

1.Приватизація до "помаранчевої" революції 6

1.1.Приватизація – основа ринкової трансформації економіки України 6

1.2.Втрата реформаторського потенціалу 10

1.3.Поширення неприватизаційних методів відчуження державного майна 14

1.4.Сприйняття приватизації населенням 19

1.5.Вплив деформацій в політиці приватизації на економіку 20

2.Діючі особи, які визначили приватизаційну політику


після "помаранчевої" революції 23

2.1.В.Ющенко – президент України 23

2.2.Ю.Тимошенко – перший постреволюційний прем’єр-міністр 25

2.3.Ю.Єхануров – другій постреволюційний прем’єр-міністр 26

2.4.В.Семенюк – голова ФДМУ 27

2.5.Верховна Рада України 29

3.Перегляд результатів приватизації 31

3.1.Реприватизація – феномен політики першого постреволюційного уряду 31

3.2.Негативні наслідки політики реприватизації 39

3.3.Пошук нових форм перегляду прав власності 44

3.4.Намагання законодавчого регулювання перегляду результатів приватизації 57

3.5.Світовий досвід перегляду результатів приватизації 63

3.6.Висновки: як можна вирішити проблему результатів приватизації в Україні 71

4.Розвиток процесу приватизації 76

4.1.Два полюси приватизаційної політики уряду Ю.Тимошенко 76

4.2.Приватизація при уряді Ю.Єханурова 80

4.3.Ідеологія та механізми продовження приватизаційної політики 84

4.3.1.Від чого необхідно відмовитися і що стримуватиме 85

4.3.2.Поле та механізми майбутньої приватизації 87

4.3.3.Приватизація має відображати конструктивну стратегію розвитку країни 90



Вступ


Роль приватизації як реформаторського процесу помітно зменшилася після того, як у другій половині 90-х років у посткомуністичних країнах приватний сектор посів стратегічні позиції в економіці. На першому плані в економічній політиці країн опинилися проблеми формування ефективного державного сектора й адекватної йому системи управління власністю.

Проте в останні 2-3 роки в політичному житті та економічній політиці ряду посткомуністичних країн проблеми приватизації знову вийшли на перший план.

Вони набули надзвичайної політичної гостроти в тих країнах, де відбулися «кольорові» революції. Підвищена увага населення і нових команд, що прийшли до влади після перемоги революцій, була прикута до олігархічного капіталу й до тих активів, які він одержав під час попереднього розпродажу державного майна. Це продемонструвала й українська «помаранчева» революція, феноменом якої стала реприватизація – політика перегляду результатів приватизації як продовження боротьби з прибічниками авторитарного режиму.

Втім, детальніший аналіз ситуації засвідчив, що під цим зовнішнім шаром популістських вимог усунення “несправедливості” в розподілі державного майна відбуваються глибинні, об'єктивні процеси. Вони притаманні усім тим посткомуністичним країнам, що, як і Україна, не завершили ринкових реформ. Ці країни постали перед необхідністю проведення чергової структурної трансформації своїх економік, і частиною цього процесу неминуче стає перегляд прав власності, набутих під час приватизації. Про це свідчить, наприклад, досвід Росії, у якої протягом останніх років не відбувалося революційних подій.

Це пов'язано з тим, що на посткомуністичних теренах, де не були завершені ринкові реформи, сформувалися так звані олігархічні економіки. На цей час економіки країн з олігархічними ознаками нагромадили цілий комплекс деформацій (посилена експортна орієнтація, активні процеси реіндустріалізації та пріоритетний розвиток сировинних галузей, монополізація ринків, тіньова економіка), що почали блокувати їх подальший розвиток. Олігархічний капітал, відігравши свою позитивну роль у подоланні кризи національних економік після розпаду колишнього СРСР, став гальмувати введення в дію нових механізмів економічного зростання.

В Україні структурна перебудова, пов'язана з існуванням олігархічного капіталу, ускладнюється ще й тим, що країна значно відстала в реформуванні системи власності. Подальша трансформація української економіки потребує проведення приватизації в стратегічних секторах та сферах природних монополій, що дотепер закриті для роздержавлення.

Ситуація в сфері приватизації після «помаранчевої» революції в Україні поки що привертає увагу експертів та аналітиків переважно з політичної точки зору. Як правило, це оперативні коментарі «гарячих» подій і акцій у ЗМІ, особливо тих, які тим чи іншим чином впливають на політичну ситуацію в країні або імідж конкретного політика. Автори ж цього огляду зробили першу спробу надати аналітичну оцінку процесів приватизації та реприватизації в Україні в контексті трансформації соціально-економічної системи країни.

Огляд розпочинається з аналізу процесів приватизації до «помаранчевої» революції. Приватизація в Україні, з одного боку, стала однією з основних складових ринкових реформ у країні, з другого - сприяла формуванню такої економіки, яку, в остаточному підсумку, не сприйняло українське суспільство. Олігархічний капітал призвів до значного розшарування суспільства, утворивши полюси бідності й надбагатства. Державна машина відверто почала працювати на інтереси фінансово-промислових груп, а системи державних соціальних гарантій для населення згорталися. Критичного рівня сягнула загальна корумпованість чиновництва. Олігархічний капітал та корумповане чиновництво чинили відчутний тиск на інший бізнес, всіляко гальмуючи його розвиток. Формування громадянського суспільства блокувалося.

Усе це, разом з іншими серйозними та болісними суспільними негараздами, привело український люд під прапори «помаранчевої» революції. Серед революційних гасел найгучнішими стали заклики до відновлення «справедливості» у розподілі державного майна, проведеного старою владою.

Після перемоги «помаранчевої» революції приватизаційна політика, фактично, розпалася на окремі, мало пов’язані між собою напрями. Нова урядова команда, яка прийшла до влади, зразу ж приступила до виконання своїх революційних зобов’язань – здійснення перегляду прав власності, одержаних у процесі приватизації. Однак незабаром невідкладні фіскальні проблеми змусили і перший, і другий постреволюційні уряди розпочати підготовку до продажу окремих стратегічних підприємств. В цей же час керівництво головного приватизаційного органу країни – Фонду державного майна України (ФДМУ) – активно здійснювало перебудову його на орган з управління державним майном. Приватизаційні функції ФДМУ обмежувались процедурами «очищення» державного сектора від дрібних, непривабливих і збиткових об'єктів.

У діях «помаранчевої» влади переважали оперативні заходи. ФДМУ перестав відігравати традиційну роль генератора державної приватизаційної політики. Внаслідок цього на цей час країна не має офіційної стратегії продовження приватизаційного процесу. Дотепер законодавчо не закріплено й способи перегляду прав власності, придбаних під час попередньої приватизації. Ідеологічні та політичні протиріччя, лобістські інтереси призвели до постійного протистояння різних державних органів при проведенні окремих приватизаційних акцій.

Після зміни в політичній конфігурації Верховної Ради України та уряду в результаті парламентських виборів у березні 2006 р. невизначеність ситуації в сфері приватизації ще більше посилилася. На сьогодні експертам і аналітикам дуже важко спрогнозувати характер і перебіг подальшої приватизаційної політики в країні.

Ця ситуація спонукала авторів до того, щоб значну частину огляду присвятити викладенню власних принципових підходів до вирішення нагальних завдань у сфері реформи власності. Для розробки пропозицій і рекомендацій використовувалися світовий досвід проведення приватизації, що відбиває глобальні тенденції в розвитку світової економіки, а також позитивна практика різних країн як приклад урахування національних інтересів. Автори спиралися також на свій досвід участі в підготовці приватизаційного законодавства та державних програм приватизації, проведення реальних приватизаційних акцій у секторі стратегічних підприємств.

Пропозиції та рекомендації мають дискусійний характер. Автори порушили й прагнуть загострити увагу на актуальних і дуже важливих проблемах, вирішення яких має велике значення для загального процесу соціально-економічної трансформації в Україні, та спонукати фахівців і громадськість до їх широкого обговорення.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка