Принь марина олегівна +351. 853(477. 61/. 62) „1920/1930”



Скачати 343.06 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір343.06 Kb.


Національна академія наук України

Українське товариство охорони пам’яток

історії та культури

Центр пам’яткознавства



ПРИНЬ МАРИНА ОЛЕГІВНА

УДК 069+351.853(477.61/.62) „1920/1930”



ОХОРОНА, ВИВЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПАМ'ЯТОК
ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ НА ДОНЕЧЧИНІ ТА ЛУГАНЩИНІ


В 20-Х – НА ПОЧАТКУ 30-Х РР. XX СТ.

26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2012



Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури



Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент,

заслужений працівник культури України



Титова Олена Миколаївна,

Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, директор



Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Гаврилюк Світлана Віталіївна,

Волинський національний університет


імені Лесі Українки, проректор

з навчальної роботи;






кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник



Маньковська Руслана Вікторівна,

Інститут історії НАН України,


старший науковий співробітник відділу регіональних проблем історії України

Захист відбудеться "15" листопада 2012 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 у Центрі пам’яткознавства НАН України і УТОПІК за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 19.


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 19).
Автореферат розіслано "13" жовтня 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук В.О. Константинов


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Ставлення до проблеми охорони пам'яток історії та культури є показником цивілізаційного розвитку держави та інтелектуальної зрілості громадянського суспільства. Звернення до проблеми охорони культурної спадщини у великому промисловому регіоні – Донбасі 20–30 рр. XX ст. – є назрілою темою, що обумовлена необхідністю вибору напрямів подальшого правового і культурного розвитку нашої держави.

Важливою складовою сучасного процесу реформування державних органів влади є використання вітчизняного досвіду, наукове осмислення історичної практики реалізації державної пам’яткоохоронної політики та її регіонального компоненту. Дослідники все частіше звертаються до досвіду та прикладу попередніх поколінь у вирішенні проблем охорони культурної спадщини. Посилання до початкового радянського етапу формування системи охорони пам’яток культурної спадщини на Донеччині та Луганщині дозволить краще розібратися в реаліях сьогодення і допоможе знайти оптимальні шляхи вдосконалення системи організаційно-правових заходів з виявлення, дослідження, обліку та охорони пам’яток культурної спадщини.

Проблема охорони і збереження українських культурних цінностей в радянський період належить до найменш вивчених тем вітчизняної історичної пам’яткознавчої науки. У роки радянської влади вона не піддавалася комплексному та систематичному вивченню з ідеологічних причин. Детальне дослідження історії музейної справи та пам’яткоохо­ронної діяльності на прикладі окремих регіонів є важливою умовою створення комплексної фундаментальної праці з історії музейної справи та пам’яткоохоронної роботи в Україні. Визначена проблема завжди актуальна і до цього часу достатньою мірою не вирішена в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження розроблено відповідно до науково-дослідної теми Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК "Трансформація пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності в Україні в 1991–2011 роках" (держреєстраційний № 0109U007403).

Об’єктом дослідження є історичний процес формування та становлення музейної та пам’яткоохоронної мережі в УСРР упродовж 20-х – початку 30–х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є комплекс практичних заходів у діяльності органів влади, музеїв, наукових установ, навчальних закладів з охорони, вивчення і використання пам'яток історії та культури на Донеччині та Луганщині в 20-х – на початку 30-х рр. XX ст.

Мета дослідження – на основі узагальнення та аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів здійснити комплексне дослідження музейної та пам’яткоохоронної роботи на Луганщині та Донеччині в 1920-х – на початку 1930-х років.

Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати такі задачі дослідження:

1) з’ясувати стан наукової розробки проблеми попередниками та охарактеризувати її джерельну базу;

2) розглянути історію становлення охорони архівної спадщини регіону;

3) визначити основні напрями пам’яткоохоронної діяльності губарху та окрархів;

4) простежити історію становлення музейної мережі регіону та з’ясувати місце і роль місцевих музеїв у загальній музейній мережі УСРР;

5) охарактеризувати структуру, експозиційну, фондову та екскурсійну роботу найбільших музеїв регіону;

6) дослідити основні форми і методи пам’яткоохоронної роботи;

7) визначити особистісний вимір пам’яткоохоронної роботи в регіоні.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1920-го до початку 1930-х років – той часовий проміжок в історії радянської держави, упродовж якого в Донбасі відбувалися досить складні, суперечливі політичні, соціально-економічні та культурні процеси. У цей період спостерігаються важливі для загального розуміння тенденції розвитку музейної справи та реалізації пам’яткоохоронних заходів у регіоні.

Нижня хронологічна межа обумовлена прийняттям постанови Президії ВУЦВК від 16 квітня 1920 року "Про затвердження меж та складу Донецької губернії", верхня хронологічна межа визначена початком 1930-х років, що співпадає зі згортанням політики українізації у культурному та суспільно-політичному житті УСРР.



Територіальні межі дослідження окреслені сучасною територією Луганської та Донецької областей з історико-географічною назвою Донбас. Під цією територією розуміється регіон, землі якого у 1920–1925 рр. входили до складу Донецької губернії, а потім, у 1925–1930 рр., до п'яти округ: Артемівської (до 1924 р. – Бахмутської), Луганської, Маріупольської, Старобільської та Сталінської (до 1924 р. – Юзівської), у 1930–1932 рр. – до 27 районів (згодом – 17 адміністративно-територіальних одиниць), на які були поділені означені округи і на основі яких у липні 1932 р. було створено Донецьку область.

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному розгляді на основі аналізу як уже відомих, але переосмислених з позицій сучасної методології, так і невідомих фактів стану й тенденцій розвитку музейної роботи та реалізації пам’яткоохоронних заходів у Донбасі зазначеного періоду. Це перша узагальнююча наукова праця з історії музейної справи та пам’яткоохоронної роботи в Донбасі, в якій аналізуються події, факти, процеси з охорони, вивчення та використання пам'яток історії та культури на Донеччині та Луганщині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали наукової розвідки, його теоретичні положення і результати можуть бути використані фахівцями під час підготовки узагальнюючих та спеціальних наукових праць з історії музейної справи та пам’яткоохоронної роботи України взагалі; при розробці та викладанні навчальних дисциплін з історії України, історії української культури, музеєзнавства та краєзнавства у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок полягає в наступному:

у дисертації вперше:



  • досліджено історіографію та систематизовано літературні й архівні джерела стосовно охорони, вивчення та використання пам'яток історії та культури на Донеччині та Луганщині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст.;

  • введено до наукового обігу значну кількість нових архівних матеріалів із фондів ЦДАВО України, ЦДАГО України, НА ІА НАН України, держархівів Донецької, Луганської та Одеської областей, які дають можливість ґрунтовно проаналізувати основні етапи музейної та пам’яткоохоронної роботи в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст.;

  • комплексно розглянуто на основі аналізу як уже відомих, але переосмислених з позицій сучасної методології, так і невідомих фактів стану й тенденцій розвитку музейної роботи та реалізації пам’яткоохоронних заходів у Донбасі зазначеного періоду;

  • відтворено історію створення музейної мережі регіону та повернуто із забуття прізвища подвижників музейної справи;

  • охарактеризовано різнобічні пам’яткоохоронні заходи, в яких аналізуються події, факти, процеси з охорони, вивчення та використання пам'яток історії та культури на Донеччині та Луганщині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст.;

отримав подальший розвиток:

  • напрям наукової роботи з відтворення історичного досвіду практичного застосування теоретико-методичних засад збереження культурної спадщини України.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано одноосібно 15 наукових робіт: 5 з яких – у наукових фахових виданнях України.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснена на 14 наукових конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: на 1-й Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії" (Луганськ, 2001); науковій конференції археологів і краєзнавців, присвяченій 75-річчю від дня народження Леонарда Веніаміновича Бєдіна (Луганськ, Свердловськ, 2003); 2-й Міжнародній науково-практичній конференції "Технический музей: история, опыт, перспективы" (Київ, 2010); ІІІ Всеукраїнських Зарембівських наукових читаннях "Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції" (Київ, 2011); науково-практичній конференції за міжнародною участю "Сучасна регіональна політика: освіта, наука, практика" (м. Одеса, 2011), 11-й науково-практичній конференції "Сіверщина в історії України" (м. Глухів, 2012) та ін.

Структура дисертації підпорядкована визначеній меті та реалізації завдань дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на одинадцять підрозділів основного тексту, висновків (185 стор.), списку використаних джерел та літератури (всього 472 позицій на 82 стор.), 9 додатків (на 9 стор.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет і хронологічні межі, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими та державними програмами, хронологічні рамки й територіальні межі, розкривається новизна роботи, а також практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та методологічні основи дослідження" аналізуються найважливіші наукові роботи та джерела, які було використано при написанні праці, розглянуто основні методи, що сприяли досягненню мети дослідження і розв’язанню поставлених завдань.

У підрозділі 1.1 "Історіографія проблеми" проаналізовано науковий доробок попередників та охарактеризовано рівень наукової розробки обраної проблеми впродовж 1920–2012 років. Наявну літературу з охорони, вивчення та використання пам'яток історії та культури в УСРР 1920-х – початку 1930-х рр. можна розподілити на групи за проблемно-тематичним спрямуванням в хронологічній послідовності.

Перша група – це роботи, в яких розглядаються питання охорони та збереження архівної спадщини, друга – дослідження загальних питань музейної роботи та історії окремих музеїв, третя – праці пам’яткознавчої спрямованості (з охорони пам’яток археології, архітектури, мистецтва та природи).

Наукові роботи, що характеризують питання охорони та збереження архівної спадщини, починають друкуватися з середини 1920-х років. До узагальнення досвіду та вивчення історії архівної спадщини зверталися безпосередні учасники тих процесів: О. Водолажченко, В. Барвінський, В. Міяковський, В. Романовський, С. Грушевський, В. Фесенко та ін.

У повоєнний час, а саме 1957 року, А. Грінберг публікує статтю "Успіхи радянського будівництва в Українській РСР за роки радянської влади", у якій жодної згадки про успіхи в охороні архівної спадщини у 1920-х роках не містилося. З другої половини 1960-х років відбувається повернення науковців Т. Портнової, К. Копатченко, А. Мітьєвої до аналізу архівної спадщини Луганщини та Донеччини.

Крім того, заслуговують на увагу окремі публікації, що з’явились упродовж останніх років, про архівне будівництво та архівні документи, в яких висвітлено питання охорони архівної спадщини в Донбасі, авторів І. Матяш, Н. Московченко, О. Попової, Л. Задніпровської, І. Окова, Т. Глушко, В. Сиволапова та ін.

Історіографія другої групи джерел відображена дослідженнями загальних питань музейної роботи та історії окремих музеїв. Вона почала напрацьовуватися з початком політичної та економічної стабілізації в Україні.

Перші спроби окреслити шляхи розвитку радянського музейного будівництва та узагальнити музейний практичний досвід діяльності перших років були відображені в наукових роботах І. Свенцицького, А. Носіва, О. Федоровського, С. Таранушенка, В. Дубровського, І. Коваленка, Ф. Бєльського, С. Локтюшева та ін. Склад історіографічних джерел характеризується переважно науковими статтями, надрукованими в різних збірках наукових праць, статтями в періодичній пресі. У наукових публікаціях цих дослідників розглядалися специфічні особливості та зміст роботи музеїв, організація відділів музеїв.

Зі згортанням надбань непу та українізації відбувається посилений тиск на інтелігенцію. І якщо з другої половини 1920-х років відбувається сплеск наукових публікацій, то в історіографії початку 1930–1940-х рр. статті цих науковців зникають взагалі. Репресій зазнають "українські буржуазні націоналісти, троцькісти та інші вороги радянської влади" М. Макаренко, В. Дубровський, С. Локтюшев, О. Малиношевський, С. Таранушенко та ін.

Після багаторічного застою інтерес учених до проблем музейної справи відроджується в 50-ті роки. З 1957 року публікуються наукові праці з вивчення загальної історії музейної справи в Україні, зокрема, це праці Г. Мезенцевої та Ю. Омельченка.

Помітне місце в історіографії цього питання посідають роботи Р. Маньковської, І. Ключневої, Н. Радченко, Ж. Крижної, де розглядаються також і питання охорони пам’яток історії та культури на Луганщині та Донеччині у період 1920–1930-х рр.

До третьої групи належать праці пам’яткознавчої спрямованості, в яких робиться акцент на охороні пам’яток археології, архітектури, мистецтва та природи. Питання практичних заходів держави з охорони пам’яток в Україні у вітчизняній історіографії висвітлювалися вже з початку 1920-х років у працях Ф. Шміта, Ф. Ернста, В. Дубровського та ін.

З початку 1950-х років з’являються перші публікації, в яких розглядаються питання історії дослідження археологічної спадщини та її охорони. Привертають увагу узагальнюючі праці Л. Славіна та І. Шовкопляса з історії охорони пам’яток археології.

На початку 1970-х років, з розгортанням промислового будівництва на Україні, з'являються окремі статті, в яких розглядалися проблеми охорони пам’яток археології. Це, зокрема, роботи Д.  Цвейбель та В. Акуленка. Тут слід згадати, що на початку 1980-х років публікується низка наукових робіт В. Генінга, що характеризують пам’яткоохоронні заходи та події 1920-1930 років. До фундаментальних робіт з висвітлення пам’яткоохоронних заходів в Україні слід зарахувати праці О. Нестулі, що побачили світ 1989 року "Охорона пам’яток історії та культури" у період з 1921 до 1941 рр.

Вже з початку 1990-х років учені більш об'єктивно почали оцінювати історичні процеси, що відбувалися в 1920–1930-х рр. на Донеччині та Луганщині. Проголошення у 1991 році незалежності України сприяло вивільненню науковців від ідеологічного тиску та зверненню їх наукових розвідок до замовчуваних упродовж 1920–1930-х років сторінок історії. Важливе значення для розкриття визначених наукових завдань мають узагальнюючі наукові роботи з музейної та пам’яткознавчої тематики В. Акуленка, С. Заремби, О. Нестулі, С. Нестулі, В. Косікова, О. Титової, В. Горбика та окремі публікації С. Дегерменджі, А. Усачука, І. Ключневої, Н. Радченко, Л. Кучугури та ін.

Наголошується, що перші наукові праці з питань пам’яткоохоронної роботи належать до 1920-х років. У них розглядаються окремі аспекти охорони культурної спадщини, вибудови ієрархічної радянської системи управління, формування архівної, музейної мережі УСРР в цілому, а Донеччини та Луганщини зокрема.

Таким чином, радянська історіографія лише фрагментарно надавала характеристику основних напрямів архівної, музейної та пам’яткоохоронної діяльності науковців Донбасу. Дослідники майже не зверталися до аналізу наукового доробку науковців 1920–1930-х років.

У підрозділі 1.2 "Джерельна база дослідження" охарактеризовано джерела, на основі яких проведено наукове дослідження. Перша група джерел – офіційно опубліковані документи вищих органів влади та управління, законодавчі та нормативно-правові акти. Це документи партійних, урядових та правоохоронних органів, розміщені в збірниках і хрестоматіях: "Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і радянського уряду 1917–1959" (1959), "Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1960 рр." (1960), "Культурне будівництво в Українській РСР 1917–1927" (1979), "Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 – червень 1941" (1986) та ін.

Ці друковані джерела представлені документами Комуністичної партії, що мали директивне значення для всіх органів влади, наукових, освітніх та громадських організацій, а тому й визначали генеральну лінію при формуванні музейної мережі та використанні її в ідеологічній роботі; нормативно-правовими актами радянського уряду, що регламентують діяльність державних органів, та підзаконними актами, пов’язаними з їх тлумаченням.

Друга група джерел – це неопубліковані архівні документи з фондів центральних, обласних державних архівів та архівних підрозділів наукових установ НАН України.

Чільне місце серед згаданих архівних джерел посідають документи з фондів київських архівів: ЦДАВО України (Р–1 " Верховної Ради Української РСР ", Р–2 Ради Міністрів УРСР", Р–5 "Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР", Р–14 "Архівного управління при Раді Міністрів УРСР" та Р–166 "Міністерства народної освіти України"); ЦДАГО України (Ф–1 "Центрального комітету Комуністичної партії України"; НА ІА НАНУ (ф. ВУАК); ІР НБУВ (ф. 278 С.А. Таранушенко).

Зазначені фонди містять документи, що дали змогу зрозуміти загальний історичний контекст, у якому відбувалося зародження та формування системи охорони культурної спадщини в УСРР взагалі та округах Донецької губернії зокрема, розглянути етапи еволюції форм і методів державного управління музейною справою, пам’яткоохоронною та архівною роботою, відтворити механізм та структуру взаємодії між центральними та місцевими органами державної влади, музейними культурно-освітніми та науковими установами регіону.

Багато цінних матеріалів для розкриття поставлених завдань зберігається в обласних державних архівах Луганської, Донецької та Одеської областей. У Держархіві Луганської області виокремлено та опрацьовано 34 архівні фонди партійних органів та державних управлінських структур: Р–243 "Луганський окружний виконавчий комітет Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів", Р–401 "Луганська окружна інспектура народної освіти", Р–1270 "Старобільська окружна інспектура народної освіти", Р–693 "Виконавчий комітет Луганської міської ради народних депутатів" та ін.

Ще один комплекс документів у складі 27 фондів було опрацьовано у Держархіві Донецької області. Це, зокрема, фонди: П–1 "Донецький губернський комітет КП(б)У", П–3 "Бахмутський повітовий комітет КП(б)У", П–5 "Маріупольський повітовий комітет КП(б)У", Р–2 "Сталінський" та Р–1202 "Маріупольський окружні виконавчі комітети Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів", Р–349 "Сталінська окружна інспектура народної освіти", Р–1146 "Донецький губернський виконавчий комітет Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів" та ін.

У Держархіві Одеської області виокремлено, зокрема, такі архівні фонди: Р–99 "Одеський губернський виконавчий комітет рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів", Р–134 "Одеська окружна інспектура народної освіти", Р–150 "Одеська губернська інспектура народної освіти" та ін. Таким чином, джерельну базу дослідження складають 72 фонди 7 архівів України.

Проведений джерелознавчий аналіз демонструє, що у фондах державних архівів зберігається достатня кількість архівних матеріалів, що допомагають ґрунтовному дослідженню проблеми охорони, збереження та використання пам’яток культурної спадщини на теренах Луганщини та Донеччини у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст.

У підрозділі 1.3 "Методологічні основи дослідження" зазначено, що основою цієї роботи став регіональний підхід. Відповідно до визначеної мети та окреслених завдань в науковій роботі використана сукупність загальних, міждисциплінарних та спеціальних методів наукового пізнання.

Із групи загальних методів дослідження ми використали діалектичний метод та принцип історизму. Серед спеціальних історичних методів були відібрані проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний, конкретно-історичний та інші методи, які дозволили всебічно розглянути та проаналізувати особливості музейної та пам’яткоохоронної роботи в регіоні.

Другий розділ – "Виявлення, охорона та збереження архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст.". З’ясовано, що формування державного адміністративного апарату відбувалося одночасно зі становленням територіально-адміністративних одиниць країни – губерній. У розділі досліджено історичні процеси накопичення архівної спадщини, які тривали протягом бурхливих 20-х років ХХ ст. – часу становлення нової радянської системи державного управління.

У підрозділі 2.1 "Формування, становлення і розвиток архівної мережі регіону" розглядаються історичні події, що відображають створення структурної мережі центральних та місцевих архівних органів.

До середини 1920-х рр. країна пройшла достатньо важкий шлях становлення архівної системи, її централізації. Для Донецької губернії цей період характеризувався проведенням заходів, спрямованих на порятунок архівної спадщини, яка до того ж дуже постраждала в період Громадянської війни. Створений губарх, через неувагу до долі архівних матеріалів з боку місцевих органів влади, недостатнє фінансування та брак кадрів, так і не зміг стати повноправним органом, який би опікувався долею архівної спадщини регіону. І тільки створення окружних архівних управлінь змогло зрушити цей процес.

У підрозділі 2.2 "Практична діяльність архівних управлінь зі збереження архівної спадщини" на яскравих прикладах простежена системна діяльність окрархів зі збереження архівної спадщини та формування архівного фонду.

Діяльність окружних архівних управлінь Донецької губернії – Артемівського, Луганського, Старобільського, Сталінського та Маріупольського – щодо комплектації своїх фондів архівними матеріалами була досить нерівномірною. Брак приміщень, їх малі розміри призвели до швидкого їх заповнення та перевантаження. Надзвичайно малі за своєю чисельністю штати окружних архівних управлінь, їх неповна комплектація не давали змоги в повній мірі проводити роботу з пошуку та збирання розпорошених по всій території губернії архівних матеріалів.

Незважаючи на труднощі, працівникам окружних архівних управлінь за досить короткий час вдалося врятувати значну кількість архівних фондів як дореволюційного, так і післяреволюційного періоду. Охорона архівної спадщини можлива вповні тільки тоді, коли люди розуміють її цінність і самі прагнуть докладати зусиль до цієї справи. Саме ентузіастам завдячують своїм збереженням численні архівні матеріали.

У підрозділі 2.3 "Формування мережі архівних кореспондентів" розглянуто участь громадськості у збереженні архівної спадщини та діяльність мережі архівних кореспондентів при окружних архівних управліннях.

Під час національно-визвольних змагань було завдано нищівного удару архівній спадщині краю. Створення чіткої вертикалі архівних органів, закінчення процесу їх централізації дали змогу розгорнути роботу зі збору архівних матеріалів, активно розпочати комплектування фондів архівних установ.

Працюючи в доволі складних умовах відсутності нормальних приміщень, браку штату та фінансування, обстежуючи установи та підприємства округи, рятуючи рідкісні документи з історії округ, співробітники окружних архівних управлінь завдяки значній підтримці та допомозі місцевих небайдужих ентузіастів – від відомих професорів до аматорів, зробили неоціненний внесок в охорону архівної спадщини краю.

У третьому розділі "Музейна справа на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст." розглянуто історичний процес створення місцевих музеїв, формування їх фондової колекції та екскурсійної діяльності.

У підрозділі 3.1 "Початок радянського музейного будівництва в регіоні в 1920–1925 рр." розглянуто початковий період музейного будівництва та історію перших музеїв – Луганського культурного музею, Луганського музею живописної культури краю, Соціального обласного музею, Державного соціального музею Донбасу, Музею Старобільського краю, Маріупольського музею краєзнавства та Артемівського окружного музею.

Ефективність музейної та позамузейної діяльності безпосередньо залежала від наукових уподобань працівників музеїв, їх освітнього рівня та фінансової спроможності місцевих органів влади виділяти кошти на утримання закладу та на пам’яткоохоронні заходи.

У підрозділі 3.2 "Розвиток музейних закладів в 1926–1928 рр." продовжено дослідження історії становлення музейної мережі регіону.

Повсякденна діяльність працівників місцевих музеїв була скерована на надання відвідувачам – робітникам, селянам, червоноармійцям, освітянам та учням – максимальної можливості ознайомитися з найкращими матеріалами, що сприяли вдосконаленню справи вивчення історії краю на основі сучасних досягнень музейної думки того часу. А невтомна праця науковців на цій ниві торувала шлях розвитку музейництва на сході країни.

Отже, в східних округах УСРР з другої половини 20-х років почала діяти розгалужена музейна мережа різних установ та підприємств. Центром музейної справи та пам’яткоохоронної мережі ставали окружні музеї. Їх кадровий склад і фінансове забезпечення залежали від загальної державної політики, статусу, тобто рівня музею й авторитету його керівника, економічної спроможності місцевих органів влади. Деякі міста і села існували осторонь від економічного розвитку промислових центрів, а тому створення в них музейних закладів зводилося нанівець. Незважаючи на це, загальна кількість музейних установ Донбасу в зазначений період збільшується.

У підрозділі 3.3 "Початок корінних змін у музейній справі – "ідеологізація" музеїв 1929 – на початку 1930-х років" розкрито складні процеси перебудови та подальшого розвитку музейної мережі. Кінець 1920-х років в Україні, як і взагалі на союзному рівні позначився посиленням адміністративно-командного тиску в усіх сферах життя. Цей процес зачепив і музеї.

Протягом 1930 – 1931 рр. в Україні пройшла низка музейних конференцій та нарад, рішення яких були спрямовані на включення музеїв у розв’язання народногосподарських проблем, підкреслювалась необхідність розвитку форм і методів роботи, які б сприяли їх активній участі в соціалістичному будівництві. У червні 1930 р. була затверджена постанова Головполітосвіти про музеї в політикоосвітній роботі, в якій музеям пропонувалося так перепланувати свою діяльність, щоб вони стали базою масової політико-просвітницької роботи на основі наукового показу. Саме на початку 30-х років ХХ ст. проявляє себе загальна тенденція замінювати в експозиціях музеїв унікальні пам’ятки археології, побуту, мистецтва особистими речами, спогадами більшовиків, починається активний процес введення в експозиції надмірної кількості схематичного матеріалу, діаграм тощо.

Зокрема, діяльність Маріупольського музею та його експозиція, були піддані різкій критиці через те, що серед інших були представлені й експонати некомуністичного складу (портрети та документи махновців, петлюрівців, експонати періоду голоду 1922 р. та ін.), були також нарікання на присутність в експозиції предметів побуту дореволюційного часу.

Посилення командно-адміністративного тиску на музеї на початку 30-х років ХХ ст. в керівних рекомендаціях Наркомоса УСРР щодо експозиційної роботи Луганського музею, а саме: геологічну частину відділу природи пропонувалося подавати тільки з точки зору висвітлення будівництва магістралі "Москва – Донбас", також були висунуті пропозиції щодо детального висвітлення процесів колективізації, економічні ж питання – виключно з позицій класової боротьби. Музеї стрімко переставали бути науково-освітніми осередками, стаючи інструментом комуністичної пропаганди.

Загалом кінець 20-х – початок 30-х років ХХ ст. характеризується остаточним оформленням музейної мережі Донеччини та Луганщини. Музеї регіону впродовж 1920-х років розвинулися в потужні науково-освітні установи. Незважаючи на кризові явища, які супроводжували суспільство та економіку на початку 1920-х - початку 1930-х років, і на зростаючий ідеологічний тиск на суспільство, музейні заклади Донбасу відігравали значну роль у розгортанні та становленні радянської музейної мережі, їм відводилася важлива функція під час здійснення невідкладних та планових пам’яткоохоронних заходів на теренах своїх повітів, районів, округ. Вони активно сприяли розвиткові духовної культури та освіченості широких верств населення регіону.

У четвертому розділі "Пам'яткоохоронна робота на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст." проаналізовано пам’яткоохоронні заходи та практичну діяльність рятівних експедицій ВУАК, Харківської крайової інспектури охорони пам'яток, музеїв та окремих науковців.

Підрозділ 4.1 "Реалізація пам’яткоохоронних заходів у 1920–1928 х рр." присвячений вивченню реалізації основних напрямів пам’яткоохоронної роботи: рятування та дослідження архівної спадщини регіону, охорона пам’яток природи, історії та культури.

Облік нерухомих пам'яток в умовах господарської розрухи розпочинався повільно. Тут позначилися не тільки нестача коштів на наукові дослідження, утримання архітектурних пам'яток, а й скорочення штатів музеїв та інших культосвітніх установ, мобілізація їх працівників на трудовий фронт. У період з 1920-х до початку 1940 років до сфери охорони пам’яток культурної спадщини в УСРР зараховували чотири категорії – по-перше, передісторичні (або археологічні: могили, могильники, городища, майдани та ін.), по-друге, будівельні (архітектурні: старі фортеці, замки, башти, палаци, церкви та ін.), по-третє, меморіальні (будинки, приміщення й місцевості, що пов’язані з видатними діячами – мистецтва, літератури, революції тощо), по-четверте, історико-культурні заповідники та садиби. Першочерговим завданням в охороні пам’яток на всій території УСРР ставало насамперед проведення первинної реєстрації пам’яток та формування списку (реєстру) найбільш відомих пам’яток з правовим закріпленням їх статусу.

Низка невеликих за обсягом систематичних археологічних робіт на Луганщині проводилася ще з 1923 року вченим-дослідником С.О. Локтюшевим та його однодумцями, членами археологічної секції Науково-краєзнавчого гуртка з вивчення середньої течії р. Донець.

Одним з напрямів пам’яткоохоронної роботи на початку 20-х років ХХ ст. стало рятування та дослідження архівної спадщини регіону. Так, рідкісні та нечисленні архівні матеріали колишнього архіву правління Луганського ливарного заводу були врятовані луганськими музейниками, які передали їх до фондів музею, а згодом і до окружного архівного управління. Маріупольські музейники врятували залишки архіву Грецького суду та земський архів.

До визначних подій цього періоду слід віднести заснування та діяльність Харківської крайової комісії інспектури охорони пам'яток (1926), Луганської окружної комісії охорони пам’яток матеріальної культури (1927), пам’яткоохоронні дослідження на Старобільщині Харківського археологічного музею та Музею українського мистецтва (1928, 1929). Виконання практичних заходів з виявлення та охорони цінних пам’яток культурної спадщини здійснювалося на місцевому рівні музейними установами. Практична робота з охорони пам'яток до 1925 р. провадилася за наявних можливостей на місцях, в основному, окружними державними краєзнавчими музеями, які на своїй території взяли на облік і тримали під наглядом найвизначніші об'єкти. За їх пропозиціями приймали постанови про охорону історико-культурних надбань місцеві ради, діяльність яких в період мирної господарської роботи пожвавилася також і в галузі культурного будівництва.

Підсумовуючи перші кроки становлення радянської системи управління охороною культурної спадщини, відзначимо, що впродовж 1926–1929 рр. в цілому в УСРР була проведена первинна реєстрація пам’яток культурної спадщини, яка дозволила взяти на облік 562 пам’ятки.

Підрозділ 4.2 "Рятівні пам’яткоохоронні дослідження та формування місцевих реєстрів пам’яток культурної спадщини 1929 – на початку 1930-х років" розглядає основні пам’яткоохоронні заходи з пошуку та взяття на державний облік пам’яток усіх категорій на території Артемівської, Луганської, Старобільської, Маріупольської та Сталінської округ.

У підсумку проведених пам’яткоохоронних заходів на початок 1930 року на теренах п’яти округ було виявлено та взято на облік 79 пам’яток культурної спадщини З них: архітектури – 17, меморіальних – 20, природи – 22, археології – 15, а з урахуванням внутрішньокомплексних пам’яток археології (курганних груп) загальна кількість пам’яток, що отримали статус категорії пам’яток місцевого значення, налічувала 110 одиниць.

Проаналізувавши кількісний та якісний склад місцевих окружних реєстрів, професійну та практичну діяльність керівників відповідних окружних музеїв, дійшли висновку, що обсяг і змістовність реєстрів, їх наповнення за визначеними категоріями пам’яток культурної спадщини (революційні, археології, архітектури, меморіальні та природи) залежало від професійних уподобань працівників музеїв.

Регіональні музеї протягом 20-х років ХХ ст. проводили увесь комплекс пам’яткоохоронних досліджень на території округ, вивчаючи різні категорії історичних пам’яток та пам’яток природи. Лише завдяки наполегливій праці співробітників музеїв збереглися й донині унікальні природні заповідники краю. Саме музеї Донбасу взяли на себе відповідальність за проведення практичних заходів з виявлення, обліку, вивчення, реєстрації пам’яток культури і природи та їх популяризації серед місцевого населення.


ВИСНОВКИ
За результатами аналізу літератури та архівних матеріалів можна зробити низку висновків щодо стану охорони, вивчення та використання пам’яток історії та культури на Луганщині та Донеччині в 1920-х – на початку 1930-х років.

1. Історіографічний аналіз наукової літератури свідчить, що досліджувана тема й дотепер не стала предметом спеціального вивчення: у вітчизняній історіографії відсутня спеціальна праця, присвячена дослідженню охорони, вивченню та використанню пам’яток історії та культури на Донеччині та Луганщині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. Окремі публікації, що висвітлюють події зазначеного періоду лише, поверхово торкаються окремих аспектів тематики дослідження.

Обмеженість опублікованої інформації, фрагментарність окремих досліджень із цієї теми спонукали при з’ясуванні стану охорони, вивчення та використання пам’яток історії та культури на Луганщині та Донеччині в 1920-х – на початку 1930-х років віддати пріоритет архівним джерелам як центральних, так і місцевих державних архівів. З метою проведення всебічного комплексного дослідження та зважаючи на те, що архівні матеріали, які висвітлюють події 20–30-х років, в обласних державних архівах є нечисленними, був оброблений величезний пласт архівних документів у понад 70 архівних фондах 7 архівосховищ України.

Проведений аналіз та результати дослідження дозволяють виділити такі хронологічні етапи пам’яткоохоронної роботи та дати їм коротку узагальнюючу характеристику:

1) 1920–1925-й – закінчення періоду національно-визвольних змагань та Громадянської війни; формування нових адміністративно-територіальних одиниць; формування та організаційно-правове оформлення мережі архівних установ та музейних закладів регіону, перші наради з питань архівної та музейної роботи, актуалізація пам’яткоохоронної роботи на місцях;

2) 1926–1928-й – нормативно-правове врегулювання сфери охорони пам’яток культурної спадщини, соціалізація музеїв, формування державних органів з охорони пам’яток та запровадження ідеї мережі кореспондентів з охорони пам’яток на громадських засадах;

3) 1929-й – початок 1930-х років – згортання надбань непу та українізації; затвердження загальнодержавних та місцевих переліків пам’яток культурної спадщини. Розпочався процес реорганізації експозицій історичних та краєзнавчих музеїв з метою перетворення їх із наукових та освітніх установ на інструмент культурної революції та залучення музеїв до розв’язання народногосподарських проблем.

2. Уперше розглянута історія становлення архівної справи взагалі та охорони архівної спадщини регіону зокрема через призму пам’яткознавства, де предметом пам’яткознавства визначені: всебічне дослідження, охорону, збереження і популяризацію пам’яток історії та культури, що становлять музейний, архівний та бібліотечний фонди України. З’ясовано, що на фоні повоєнної розрухи, процесу руйнації старого державного та життєвого порядку була створена ієрархічна мережа центральних, губернських та окружних архівних установ. Долаючи нестачу кваліфікованих кадрів, окружні архівні управління зробили неоціненний внесок у справу охорони архівної спадщини регіону і зберегли для нащадків безцінний скарб писемних джерел з історії та культури.

3. Визначено, що основними напрямами пам’яткоохоронної діяльності губархів та окрархів стали: виявлення, накопичення та впорядкування архівів ліквідованих дореволюційних установ (земських управ, жандармських управлінь, промислових підприємств, церковних та приватних поміщицьких архівів) і документальних матеріалів історико-революційного періоду 1917–1920 років.

Доведено, що на фоні чисельної обмеженості працівників архівних установ та мізерного їх фінансування істотний внесок у справу виявлення, охорони та збереження архівної спадщини зробили архівні кореспонденти з прошарку місцевої технічної та гуманітарної інтелігенції. З’ясовано також, що у справі охорони архівної спадщини вони були цінними не тільки як збирачі, а ще й як популяризатори знань про важливість охорони архівів від необдуманого їх використання як вторинної сировини.

4. Відтворено історію становлення музейної мережі регіону на конкретних історичних прикладах діяльності музеїв Луганська, Старобільська, Маріуполя, Артемівська та Сталіно, а також з’ясовано місце і роль місцевих музеїв у загальній музейній мережі УСРР. Протягом 1920-х років музеї Луганщини та Донеччини, як і музеї по всій території України, пройшли шлях становлення, переставши бути просто виставкою цікавих речей та набувши якості наукових закладів, які всебічно висвітлювали історію та культуру регіону, історію його розвитку від прадавніх часів. Дослідження роботи місцевих музеїв дозволило виявити не лише загальні основні тенденції в їх діяльності, але й з’ясувати відмінності та особливості роботи кожного з них.

Упровадження політики українізації сприяло формуванню та розвиткові музейної мережі в регіоні. Саме за перші 8 років свого існування Луганський та Маріупольський музеї заявили про себе як про потужні науково-дослідні установи, які переймалися охороною пам’яток археології, культури та природи. Участь представників музеїв у низці наукових досліджень, значне збагачення фондової колекції створили основу для майбутніх досліджень. Плідна наукова та пам’яткоохоронна робота луганських та маріупольських музейників сприяла внесенню їх закладів до переліку 32 провідних музеїв УСРР – нарівні з такими, як Всеукраїнський музейний городок, Музей мистецтв УАН, Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Шевченка, Музей українського мистецтва, Музей Слобідської України, Археологічний музей та ін. Досліджуваний період характеризується відсутністю належної уваги до проблем організаційно-методичного супроводу роботи музеїв на етапі їх становлення та оформлення як наукових установ.

Процес формування музейної мережі був однаковий для всіх округів та районів Донецької губернії і відповідав керівним рішенням РНК, ВУЦВК, НКО та НКВС, а головне – настановам та ідеологічній лінії Комуністичної партії. Але практична реалізація обіжників НКО УСРР, НКВС та ін. установ суттєво відрізнялася між собою в окремо взятій окрузі. Дослідження роботи місцевих музеїв дозволило виявити не лише загальні основні тенденції в їх діяльності, але й з’ясувати відмінності та особливості в їх роботі. Простежено, що якість та рівень роботи кожного конкретного музею безпосередньо залежали від авторитету його керівника та досвідченості колективу, а пріоритетні напрями роботи кожного з досліджуваних музеїв – від наукових уподобань його керівника. Скажімо, Маріупольський музей спеціалізувався на вивченні природних об’єктів та створенні заповідників, Луганський музей переважно досліджував пам’ятки археології, Старобільський музей поєднував у собі архівний, археологічний та архітектурно-мистецький напрями, Артемівський музей розвивав у своїй діяльності історико-революційні дослідження, Сталінський же не мав чіткого спрямування у роботі через відсутність досвідченого керівника.

Отже, другу половину 1920-х років можна з упевненістю назвати українським музейним Ренесансом, а пам’яткоохоронні заходи набувають нормативно-правового закріплення та цілеспрямованого руху.

5. Охарактеризовано структуру, експозиційну, фондову та екскурсійну роботу музеїв Луганська, Старобільська, Артемівська, Маріуполя та Сталіно. Доведено, що основними напрямками практичної роботи музейних закладів Донбасу 20-х – початку 30-х років ХХ ст. була, перш за все, культурно-освітня та експозиційна діяльність, комплектування музейних фондів, науково-дослідна та пам’яткоохоронна робота, а в окремих випадках – ще й видавнича. Музейна мережа в Донбасі зазначеного періоду знаходилася в процесі свого становлення, паралельно з цим відбувалося і напрацювання методики виявлення пам’яток, їх обліку, охорони та використання в експозиційній роботі. Музейні фонди комплектувалися шляхом придбання окремих речей, обміну і пожертвувань від відвідувачів, також поповнювалися експонатами, набутими в етнографічних, мистецьких та археологічних експедиціях. У період боротьби з церквою унікальні мистецькі, архівні, документальні пам’ятки надходили із закритих церков і монастирів регіону. Саме в досліджуваний період проходить залучення адміністративних методів передачі експонатів (дар Одеси, картин з Маріупольського музею до Луганського, передача Маріупольському музею експонатів із столичного музейного фонду).

Простежена загальна тенденція, що на початку 1930-х років відбувалася заміна на керівних посадах високоосвічених учених-науковців, які отримали класичну освіту за часів Російської імперії і знаходилися біля витоків архівної, музейної та пам’яткоохоронної роботи в регіоні, партійними активістами, яким бракувало спеціальної фахової освіти, а подекуди й освіти взагалі. Одночасно переглядалися принципи формування експозиції, яке почало проходити під жорстким партійним контролем, музеї перетворювалися на установи ідеологічної пропаганди, що практично призвело до згортання науково-дослідної та пам’яткоохоронної роботи.

Музейна справа та охорона пам’яток історії та культури набули піку свого розвитку від 1926 до 1929 року. Саме тоді виникають нові та розвиваються вже існуючі музеї. Як данина часу, в радянський період музейна та пам’яткоохоронна справи перебували під ідеологічним контролем державних і партійних органів. Невід'ємною складовою роботи музейних установ стають виявлення, облік та охорона пам’яток культурної спадщини.

6. З’ясовано, що основними формами й методами пам’яткоохоронної роботи в регіоні були: виявлення, наукова класифікація, постановка на первинний та загальнодержавний облік пам’яток місцевого та республіканського значення, безпосередні рятівні археологічні, мистецтвознавчі та етнографічні науково-дослідницькі експедиції, використання отриманих пам’яток у науково-просвітницькій, науково-дослідній, екскурсійно-виставковій діяльності.

7. Визначено, що в розвиток пам’яткоохоронної справи на Луганщині та Донеччині значний внесок зробили представники української інтелігенції. Архівні документи свідчать: завдячуючи особистій зацікавленості науковців у результатах своєї праці, небайдужості до проблем виявлення, дослідження та охорони пам’яток культурної спадщини, саме з другої половини 1920-х років набула змістовного наповнення радянська система охорони та використання пам’яток культурної спадщини.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Наукові праці в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

1. Принь М. О. Луганський обласний краєзнавчий музей – форпост пам’яткоохоронної роботи на сході України // Праці Центру пам’яткознавства : зб. наук. праць. – К., 2010. – Вип. 17. – С. 151–156.

2. Принь М. О. Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. / М. О. Принь // Праці Центру пам’яткознавства : зб. наук. праць. – К., 2011. – Вип. 20. – C. 63–82.

3. Принь М. О. Луганський культурний музей в радянській музейній мережі початку 1920-х років / М. О. Принь // Питання історії науки і техніки : зб. наук. праць. – К., 2012. – № 1. – С. 51–56.

4. Принь М. О. Олександр Володимирович Малиношевський – завідувач Державного соціального музею Донбасу (1925–1927 рр.) / М. О. Принь // Сіверщина в історії України : зб. наук. праць. – К., 2012. – Вип. 5. – С. 367–370.

5. Принь М. О. Педагогічний музей Луганського інституту народної освіти (1925–1930 рр.) / М. О. Принь // Праці Центру пам’яткознавства : зб. наук. праць. – К., 2012. – Вип. 21. – C. 121–128.



Опубліковані праці апробаційного характеру:

6. Бойчук М. О. История археологических исследований на Луганщине / М. О. Бойчук // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії : матеріали Всеукр. наук. конф. (8–9 лют. 2001 р.). – Луганськ, 2001. – С. 313–314.

7. Принь М. О. Джерела з історії охорони культурної спадщини у фондах Державного архіву Луганської області / М. О. Принь // Актуальні питання історії науки і техніки : матеріали IX Всеукр. наук. конф. (7–9 жовт. 2010 р.). – К., 2010. – С. 111–113.

8. Принь М. О. Архівні дані про взяття на облік та державну охорону археологічних пам’яток регіону за радянського часу / М. О. Принь // Археологічні відкриття на сході України в 2010 р. : тези доповідей регіональної наук.-практ. конф., (25 груд. 2010 р.). – Луганськ, 2010. – С. 53–57.

9. Принь М. О. Музейна справа на Луганщині в 1920-х роках : Луганський культурний музей / М. О. Принь // ІІІ Всеукраїнські наукові читання "Українське пам’яткознавство : сучасні проблеми та тенденції" (23 трав. 2011 р.). – К., 2011. – С. 206–210.

10. Принь М. О. Охорона і збереження архівної спадщини у Луганській та Старобільській окрузі в 20-х роках ХХ ст. / М. О. Принь // ХХ Всеукраїнська наук. конф. "Актуальні питання історії науки і техніки" (7–9 жовт. 2011 р.). – К., 2011. – С. 77–80.

11. Принь М. О. Історичний досвід державного управління охороною архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х на початку 30-х років ХХ ст. / М. О. Принь // Сучасна регіональна політика : освіта, наука, практика : матеріали підсумк. наук.-практ. конф. за міжнар. участю (28 жовт. 2011 р.). – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2011. – Т. 1. – С. 264–266.

12. Принь М. О. Музей Старобільського краю : до історії радянського музейництва в Українській СРР у 1920-х на початку 1930-х років / М. О. Принь // Технический музей : история, опыт, перспективы : материалы 3-й Международной науч.-практ. конф. (24–26 мая 2012 г.). – К., 2012. – С. 86–89.



Опубліковані праці, які додатково відображають наукові
результати дисертації:

13. Принь М. О. Станично-Луганський краєзнавчий музей – "Музей козацтва" на сході України : передумови створення та діяльність / М. О. Принь // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні : матеріали ХІХ Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 24–25 бер. 2010 р. – К., 2010. – С. 350–352.

14. Принь М. О. Луганський авіаційно-технічний музей: досвід з охорони пам’яток науки і техніки / М. О. Принь // Технический музей : история, опыт, перспективы: материалы 2-й Международной научно-практической конференции, Киев, 26–29 мая 2010 г. – К., 2010. – С. 217–220.

15. Принь М. О. Рятівні археологічні дослідження середньовічного поселення біля села Вергульовка на Луганщині / М. О. Принь // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: матеріали ХХІ Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 21–23 берез. 2012 р. – К., 2012. – С. 69 –71.


АНОТАЦІЯ
Принь М.О. Охорона, вивчення і використання пам'яток історії та культури на Донеччині та Луганщині в 20-х – на початку 30-х рр. XX ст. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство. – Центр пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. – Київ, 2012.

Дисертація є першим комплексним дослідженням історичних подій з охорони, вивчення і використання пам'яток історії та культури на Донеччині та Луганщині в 20-х – на початку 30-х рр. XX ст. На підставі комплексного аналізу історичних джерел та наукової літератури вперше розглянуто практичну діяльність окружних архівних управлінь зі збереження архівної спадщини регіону, простежено процес формування музейної мережі на Донеччині та Луганщині на конкретних історичних прикладах, виокремлено персональний внесок представників місцевої інтелігенції.

Проаналізовано методи реалізації пам’яткоохоронних заходів на території регіону та формування місцевих реєстрів пам’яток культурної спадщини. Визначено роль регіональних музеїв в реалізації всього комплексу пам’яткоохоронних досліджень на території округ, які включали вивчення різних категорій історичних пам’яток та пам’яток природи.



Ключові слова: пам’ятки історії та культури, виконавчий комітет, окружні архівні управління, архівна спадщина, музей, музейна мережа, фондові колекції, пам’яткоохоронні заходи, реєстр пам’яток культурної спадщини.
АННОТАЦИЯ
Прынь М.О. Охрана, изучение и использование памятников истории и культуры на Донетчине и Луганщине в 20-х – начале 30-х гг. XX ст. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05 – Музееведение. Памятниковедение. – Центр памятниковедения Национальной академии наук Украины и Украинского общества охраны памятников истории и культуры. – Киев, 2012.

Диссертация является первым комплексным исследованием исторических событий по охране, изучению и использованию памятников истории и культуры на Донетчине и Луганщине в 20-х – начале 30-х гг. XX ст. На основе комплексного анализа исторических источников и научной литературы впервые рассмотрена практическая деятельность окружных архивных управлений по охране архивного наследия региона, прослежен процесс формирования и развития музейной сети на Донетчине и Луганщине на конкретных исторических примерах. Определен персональный вклад представителей местной интеллигенции в дело охраны памятников истории и культуры региона.

Проанализированы методы реализации мероприятий по охране памятников на территории региона и формирования местных реестров памятников культурного наследия. Определена роль региональных музеев в реализации всего комплекса исследований по охране памятников на территории округ, которые включали в себя комплексное изучение разных категорий исторических памятников и памятников природы, их научную классификацию, постановку на первичный учет, использование в научно-просветитель­ской, научно-исследовательской, экскурсионно-выставочной деятельности.



Ключевые слова: памятники истории и культуры, исполнительный комитет, окружные архивные управления, архивное наследие, музей, музейная сеть, фондовые коллекции, мероприятия по охране памятников, реестр памятников культурного наследия.

SUMMARY

Pryn M.O. The protection, the study and the use of historical and cultural sights in Donetsk and Lugansk areas in 20th – at the beginning of 30th of XX century – On the rights of a manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences on speciality 26.00.05 – museology. Investigation of culture heritage. – Center of Protection and Investigation of Monuments of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Ukrainian Society of Protection of the Historical and Culture Monuments. – Kyiv, 2012.

The dissertation is the first complex protection, study and use historical and cultural sights in Donetsk and Lugansk areas in 20th – at the beginning of 30th of XX century historical events research. On the ground of historical sources and scientific literature complex analysis regional archive departments practical activity is first considered, process of museum system formation in Donetsk and Lugansk areas on concrete historical examples is traced, the representatives of local intelligentsia personal contribution is allocated.

The realization methods of monument protection measures on the region territory and the formation of cultural heritage sights local registers are analyzed. The regional museums role in the realization of all the monument protection researches complex on the areas territory which include different historical and nature sighs categories study is determined.

Keywords: historical and cultural, executive committee, regional archive department, archive inheritance, museum, museum system, fund collections, monument protection measures, cultural legacy sights register.

Підписано до друку _________. Формат 60х90/16.

Папір офсетний. Ґарнітура Times New Roman.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № ___
Редакційно-видавниче відділення відділу організації наукової роботи

та редакційно-видавничої діяльності Луганського державного

університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Друкарня РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка



91493, м. Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Генерала Дідоренка, 4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка