Причини дитячої нервовості Порєйчук Лілія Володимирівна



Скачати 278.17 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір278.17 Kb.


Причини дитячої нервовості

Порєйчук Лілія Володимирівна

КЗ СЗШ №5, м. Тернівка, Дніпропетровська область

В статті викладено причини проявів нервовості дітей. Надано поради і рекомендації за питаннями виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Розглянуто причини і механізми розвитку ряду нервово-психічних порушень і поведінки, яка відхиляється у дітей. В доступній формі подані рекомендації з попередження неврозів у дітей.
РЕЦЕНЗІЯ

на статтю Л.В. Порєйчук «Причини дитячої нервовості»


Проблема, якій присвячена робота Л.В.Порєйчук, є актуальною для практичних психологів, батьків, вихователів. Автор розглядає причини та механізми розвитку ряду нервово-психічних порушень у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Наголошується на тому, що дитяча нервовість обумовлена як біологічними так і мікросоціальними причинами, але найчастіше – їх сполученням, тому детально розглянуті особливості перебігу вагітності, які можуть несприятливо позначитися на розвитку дитини, особливості внутрішньоутробного розвитку.

У зв’зку із генетично закладеними програмами розглядаються особливості виховання дітей в різними типами темпераменту та функціональною асиметрією головного мозку. Деяке здивування викликає твердження автора про те, що «меланхолічного темпераменту не існує, є лише меланхолічний характер».

Розглядаючи особливості виховання у родині, Л.В. Порєйчук виділяє чотири типи неправильного виховання та аналізує, до яких наслідків вони можуть призвести. Наводяться рекомендації для батьків з приводу запобігання дитячій нервовості.
Рецензент

канд. психол. н., доцент

кафедри педагогіки та практичної

психології ДОІППО Г.А.Пальм



Передмова

Нервові діти проблема непроста, актуальна і для батьків, і для вихователів, і для вчителів. Нервовість широке поняття. Хотілося б розглянути її з психологічної точки зору. До неї відносять: збудливість, порушення сну, невропатію та невроз. Одна дитина народжується вже нервовою, а інша – стає такою в зв’язку з багатьма факторами і причинами. До психолога приводять складних дітей, тобто дітей з несприятливими рисами характеру, які ускладнюють їх адаптацію в житті. Якщо нервова дитина завжди складна, то складна – не завжди нервова, хоча нервовість не рідко загрожує і їй. Форм дитячої нервовості і порушень поведінки, як і причин, котрі їх викликають дуже багато.

Найчастіша причина того та іншого – неправильне виховання. Нервовість і важкість ускладнюють виховання. Нервовість дітей нерозривно пов’язана з відхиленнями в їхній поведінці.

З багаторічного досвіду роботи, із багатьох зустрічей з батьками дітей прийшла до висновку про необхідність рекомендацій з виховання нервової або складної дитини, від яких нерідко залежить його майбутнє і благополуччя родини, тому що порушення які відносно легко оборотні в дитячому віці, важко і нерідко неможливо виправити вже навіть в підлітковому та юнацькому.

Причини дитячої нервовості

Дитяча нервовість обумовлена як біологічними так і мікросоціальними причинами, але найчастіше – їх сполученням [5, 8].

Біологічні причини можуть бути наступні: травматичні, інфекційні, токсичні, а також вплив інших шкідливих факторів, під час зачаття, в період вагітності, пологів, в перші місяці або перші роки життя, а також сприятливий спадковий вплив [5, 8].

До мікросоціальних причин належать: переживання вагітної жінки або жінки, яка нещодавно стала матір’ю; неправильне виховання і несприятливі всі умови життя дитини в дитинстві. Мікросоціальні причини тісно пов’язані з біологічними і розділити їх важко [5, 8].

Доля людини багато в чому залежить від порівняно короткого періоду з моменту зачаття дитини до першого вдиху новонародженого.

Вагітність у жінки перебігає по-різному в залежності від того, чи вона бажана, чи не бажана, або навіть того гірше сприймається жінкою як катастрофа і неприйнятна для чоловіка, майбутнього батька. У першому випадку вірогідність сприятливого перебігу вагітності вище, в другому можливі ускладнення, загроза переривання вагітності.

Розглянемо декілька ситуацій, що не сприяють благополучному перебігу вагітності.

Ситуація №1

Жінка вагітна, але психологічно не готова стати матір’ю, психічно інфантильна, незріла, егоїстична, грає в сім’ї роль дитини. Малюк внесе в її життя турботу і буде їй конкурентом.

Ситуація №2

Жінка вагітна, але вона незаміжня. Їй вже немало років. Стоїть питання про збереження вагітності. Залишитися одній страшно. Якщо залишити дитину – кінець сподіванням вийти заміж. Що скажуть люди? Аборт може закінчитися безпліддям, що тоді?
Ситуація №3

Жінка не чекала вагітності: «Так невчасно. Ще необхідно вчитися, ще не пожила для себе.» Бажано, коли мати вийде на пенсію, ось тоді – так.

Ситуація №4

Вагітна жінка не впевнена в міцності шлюбу. Є серйозні підстави вважати, що життя з чоловіком не склалося, можливе розлучення.

Ситуація №5

Вагітна жінка з радістю повідомляє це чоловіку, а він проти народження дитини. Наважується народити дитину. Але вагітність сприймається конфліктно з боку чоловіка, свекрухи, яка засмикала невістку в період вагітності сварками та докорами. Так, зло здійснилось – в сім’ї росте невротична, складна дитина.

Сумніви, страхи, побоювання вагітної жінки; незадоволення чоловіка і свекрухи викликають важкі переживання і впливають на стан і розвиток плода.

Діти, які народилися в сім’ї, де батьки живуть в любові і злагоді, красиві, впевнені в собі, оптимістичні.

Ситуація №6

Кохання, заява про укладання шлюбу, початок статевого життя до укладання шлюбу. Весілля здійснилося, коли у майбутньої матері йшов другий місяць вагітності. Підготовка, гості, саме свято (1-3 дні), вітання, загальні враження. Як і завжди гості курили, окутували наречену сигаретним димом, та й наречена пригубила бокал шампанського. Опісля були поїздки по містам і на море. І знову: нові зустрічі, нові враження, вітання.

А саме у цей час відбувається закладка серця, нервової системи і органів чуття плода.

А емоційний стрес супроводжується викидом гормонів тривоги в кров матері, через пуповину вони потрапляють до плода, що не байдуже для нього.

На п’ятому місяці внутрішньоутробного розвитку плід відчуває прискорення ритму серця у схвильованої матері. Він напружується , коли мати неспокійна, розслаблюється, коли вона відпочиває.

В 6-7 місяців плід реагує на різку зміну положення тіла матері; спокійний, якщо жінка не схвильована.

Таким чином, якщо майбутня матір багато нервує, виникає ризик появи на світ дитини з вродженою дитячою нервовістю – невропатією.

Вагітність повинна перебігати без будь-яких потрясінь.

Ситуація №7

Жінка страждає на хронічне захворювання (тонзиліт, холецистит, карієс зубів, пієлонефрит). Вона легковажно не підготувалася до вагітності. Лікуватися тепер? Ліки, біль і страх, які вона відчуває під час стоматологічних або лор-процедурах, протипоказані під час вагітності. В першому триместрі не слід приймати ліки, за винятком життєво необхідних показань. Деякі ліки, як відомо, здатні накопичуватися в тканинах і органах плода, і негативні наслідки їхнього впливу можуть відгукнутися через багато років. Але лікуватися необхідно, тому що внаслідок інтоксикації під час вогнища інфекції у вагітної буквально отруюється плід.

Ситуація №8

Вагітна жінка проводить дев’ять надзвичайно важливих місяців у своєму житті в приміщенні, спить з зачиненою кватиркою, мало гуляє, в такому випадку плід розвивається в умовах кисневого голодування – гіпоксії. В результаті дитина народжується з меншими інтелектуальними можливостями.

Дуже важлива ходьба, посильні фізичні навантаження, уникнення великого скупчення людей, довготривале перебування на свіжому повітрі сприяє збереженню та укріпленню психічного та фізичного здоров’я плода і здоров’я майбутньої матері.

Таким чином, якщо вагітність перебігала несприятливо і дитина народилася слабкою, ускладненим виявиться не тільки період новонародженості – перший місяць життя, не тільки перший рік життя. Будуть ускладнення у вихованні, формуванні характеру, особистості в цілому. Слабка дитина неспокійна, в неї поганий апетит, вона погано спить, вона повільно набирає вагу. Сім’ю часто відвідує лікар. Батьки стурбовані станом здоров’я дитини. Їй приділяється більше уваги, ніж іншим дітям в сім’ї; вона користується особливими пільгами і якось це відчуває. В результаті у дитини уже з першого року життя формується складний характер. Дитина вже зміцніла, але залишається, як і раніше надзвичайно вимогливою. Кожну дрібницю вона виконує не просто, а з претензією. Вона завжди досягає бажаного: вона завжди знаходиться в центрі уваги. Їй лише рік – два, а вона вже й егоїстична, істерична. Ось приклад «кумира» сім’ї.

Отже, виховання дитини починається ще задовго до її народження. Дитину, яка народилася у неорганізованої матері, вже в пологовому будинку змушені перевиховувати, привчати до режиму [4, 6].

Дуже важливо, щоб вагітність перебігала нормально, щоб жінка була здорова. Природа дає жінці додаткові ресурси фізичних сил, витривалість. Слабка жінка стає міцнішою, фізично інфантильна – розквітає. Але жінка обов’язково повинна працювати над собою, відмовитися від чогось звичного, змінити в чомусь попередній спосіб життя. Все в період вагітності: прогулянки, одяг, режим, сон, харчування – повинно бути підпорядковано майбутньому материнству. І тільки якщо жінка не готувала себе до вагітності морально і фізично, старається уникати негативних переживань, живе по режиму, проводить день активно, багато гуляє, близькі її оберігають, то народиться здорова дитина.

Таким чином, виховання дитини починається ще до появи її на світ, тобто до її народження. І якщо майбутня мати вчасно їсть, гуляє, лягає спати – то й плід сприймає строгий режим сну та неспання, надходження поживних речовин.

Як же формується людина?

Організм людини формується в основному в перші три-чотири місяці внутрішньоутробного розвитку. Так наприклад, в період від третього до дев’ятого тижня формується серце, з п’ятого до дев’ятого – верхні та нижні кінцівки, з восьмого до дванадцятого – лице, очі, вуха, ніс. З п’ятого до шістнадцятого – нирки. Ще необхідно знати, що перші три-чотири місяці вагітності активно формується нервова система [4, 6].

Належить відзначити та знати про вроджені аномалії розвитку. Це ряд вроджених патологій, що виникають у майбутньої дитини, якщо вагітна перенесла грип, краснуху, інфекційний гепатит в період закладки важливих органів плода [4, 6].

До малих аномалій внутрішньоутробного розвитку відносяться: асиметрія очних щілин, різне забарвлення райдужної оболонки; порушення форми черепа; сплющення потилиці, викривлений ніс, асиметрія обличчя, непропорційно велике підборіддя, або його відсутність, великі відстовбурчені вуха, або дуже маленькі вуха, асиметрія або низьке їх розташування, деформація вушних раковин; великий або дуже маленький рот; змінене тверде піднебіння: вузьке, високе, сплющене, аркоподібне; коротка вуздечка язика, складчастий або роздвоєний язик; дуже коротка або дуже довга шия, кривошия [5, 8].

З боку розвитку тулуба відзначаються деформації грудної клітини, низьке розташування пупка.

З боку розвитку кінцівок відзначаються поперечна боріздка на долоні, короткий зігнутий п’ятий палець на кисті; пальці можуть бути дуже довгими або дуже короткими, або «звивисті», викривлені пальці кисті рук і пальці стопи, находження одного пальця на інші [5, 8].

До малих аномалій також належать: крипторхізм, фімоз; недорозвиток статевих органів; збільшення клітора; порушення пігментації; родимі плями з оволосінням; надлишкове локальне оволосіння; гемангіоми та інше [5, 8].

Таким чином, малі аномалії розвитку – незаперечний наслідок порушення перебігу вагітності перших її трьох місяців. Вони насторожують відносно темпу психофізичного дозрівання (воно може бути асинхронним). Наприклад:

1) психічний розвиток нормальний, а фізичний затримується, – або навпаки;

2) психофізичний розвиток нормальний, але відзначається нічне нетримання сечі.

3) можуть бути виявлені або навіть не виявлені внутрішні аномалії, що внаслідок обов’язково вплине на інтелект, емоційність, зір, слух та інше.

При виявленні малих аномалій розвитку належить передбачити нервовість дитини і виховувати її необхідно під наглядом дитячого невропатолога, а пізніше дитячого психолога та дитячого психіатра, з урахуванням виконання їхніх рекомендацій; за необхідності звертатися до медичного психолога.

Інколи народжуються діти с кефологематомами (крововилив під окістя під час пологів). Розсмоктування може розтягнутися на місяць, ця «пухлина» на голові не шкідлива [1, 5].

Що ще потрібно знати про шкідливі звички під час вагітності? Чим небезпечне паління?

Так ось, жінка, яка палить, повинна знати що вона ставить під загрозу здоров’я та інтелект майбутньої дитини. Багато жінок які палять під час вагітності, кидають цигарку, але до цього минають чотири-вісім тижнів розвитку плода. І в такому випадку можливі малі аномалії. Крім того у вагітних, які палять навіть такий короткий час, маля нерідко з’являється на світ зі зниженою масою тіла і зростом нижче нормального. Таке зниження, якщо це не зумовлено генетично, найчастіше – ознака несприятливого внутрішньоутробного розвитку, що загрожує зниженням розумових здібностей.

Необхідно пам’ятати: через легені людини за добу проходить 10 000 тис. л. повітря, з якого необхідно увібрати до 300 л. кисню. А повітря отруєне нікотином. А жінка на ранньому терміні може і не знати про свою вагітність.

Чого ще потрібно уникати, щоб захистити дитину від негативних наслідків для її розвитку?

Плід захищають від харчових інтоксикацій. На організм матері може не вплинути незначна кількість отрути, а ось плід відреагує на неї миттєво.

Від чого необхідно ухилитися?

Від вживання маринадів, спецій, гірчиці. Помірно вживати рідину, в міру підсолювати їжу, не переїдати.

А незабаром починаються пологи. Під час складних пологів часто народжується хвора нервова дитина, яка вимагає підвищеної уваги лікарів.

Бадьорий, оптимістичний стан жінки сприяє благополучним пологам, і на світ з’являється здорове маля. Все це залежить від психологічного стану жінки, який їй подарували оточуючі.

Батьків тривожить проблема недоношеності дитини. Так ось, великої небезпеки в цьому немає. Недоношена дитина швидко, ще на першому році життя наздоганяє в психомоторному розвитку дітей, які народилися вчасно. Догляд і любов сприяють швидкому дозріванню таких дітей. Якщо не зважаючи на турботу і любов батьків все ж таки виникли проблеми, пов’язані з недоношеністю дитини, то їх потрібно вирішувати з лікарем.

Кажучи про несприятливий спадковий вплив треба вказати на істотне значення генетичної природи не формування ряду патологічних характерів – психопатій [5, 8]. З визначеного віку, найчастіше шкільного, а нерідко і раніше (дошкільного), в дитини в такому випадку виявляються агресивність, жорстокість, патологічна брехливість та інше; вибуховість, або надзвичайна нестійкість емоцій, їх однотипність. Дитина не тільки зовні схожа на батьків, але і схожа основними рисами характеру. Як наслідок, дитину приводять на прийом до медичного психолога, дитячого психіатра.

Таким чином, новонароджений – це ніяк не білий листок паперу. Генетична схильність – факт, який треба брати до уваги під час виховання.

Отже, необхідно своєчасно звертати увагу на поведінку дитини і батьки просто зобов’язані враховувати спадково-обумовлені особливості дитини. А ось цілеспрямоване виховання дозволяє зм’якшували негативні риси характеру.

Саме в підлітковому віці можливо виявити різноманітні акцентуації характеру і психолог зможе звернути увагу на риси над якими потрібно попрацювати.

Таким чином, людина індивідуальна, складна, своєрідна з народження. І, звичайно ж з появою дитини виникають і проблеми виховання. Людина може мати генетично обумовлену конституцію (гіперстенічну, астенічну, нормостенічну). Генетично закладена програма фізичного розвитку при всіх трьох типах конституції реалізується неухильно, але психічні тенденції, в залежності від виховання, можуть отримати розвиток або не отримати його.

Розподіл людей на «мисленнєвий» і «художній» типи (за І.П.Павловим) базується на домінуванні у перших лівопівкульних, а у других – правопівкульних функцій головного мозку [2].

Що ж потрібно знати при вихованні «лівопівкульних» та «правопівкульних» дітей?

Вже з раннього віку «лівопівкульні» розсудливі, менш емоційні, більш прямолінійні, дошукуються до суті. Вони серйозні, зацікавлені, тяжіють до «дорослих розмов», до самостійності, засвоюють конструктивні ігри, шахмати, схильні до фізики, математики; виражений чоловічий стиль мислення; логіка – чоловіча. В майбутньому це хороші організатори, дослідники, класифікатори.

«Правопівкульні» рано виявляють цікавість до краси в усіх її проявах, до різноманітності життєвої природи. Перевагу віддають книжці, спостереженню. Вони більш вродливі, тонко сприймають інтонацію, підтекст, настрій, стан іншої людини – і все це завдяки образності мислення. Їх міміка надзвичайно виразна, емоційність тонка і багата. «Правопівкульні» діти успішні в гуманітарних науках.

«Лівопівкульні» діти звичайно тягнуться до батька. «Правопівкульні» – до матері.

Виховувати тих та інших, щоб уникнути проявів нервовості, або складності треба так, щоб обидві півкулі головного мозку розвивались не стримуючи, а доповнюючи одна одну, щоб становлення проходило в гармонійній єдності інтелектуального та емоційного.

А що відбувається з вегетативною нервовою системою того чи іншого її відділу [4, 6]. Відділи функціонують на автоматизмі і мають безпосередній вплив на психологічні особливості. І ось який фактор треба брати до уваги при вихованні дитини.

Так, наприклад, у дівчинки переважає тонус симпатичної нервової системи (дитина симпатикотонічного типу: з яскравими великими очима). Очі прикрашають дівчинку, руки гнучкі, красиві, ніжні, тонкі. У неї ніжна, суха, прохолодна шкіра. Вона струнка, активна, граціозна, комунікабельна; прокидається рано, може легко долати довгі відстані, легко налагоджує контакт з однолітками.

А ось дитина з тривожним тонусом парасимпатичної нервової системи. Дитина – непримітна, у неї маленькі, тонкі очі, руки червоні, або синюшні; вона легко пітніє, має поганий апетит, схильна до ожиріння, вона малорухлива, пасивна, емоційно невразлива. Дівчинка схильна до тривожності, замкнена, налагоджувати контакт не може.

Ці дівчатка швидко усвідомлюють свої особливості (психофізичні). У вихованні обов’язково треба враховувати: у першої обережність, скромність, працелюбність; у другої – комунікабельність, рухливість, рішучість.

Однак, важливу роль в натурі людини відіграє темперамент [2].

Людина холеричного темпераменту за своєю природою невтомна, вперта, цілеспрямована, непохитна. Все в неї могутньо. Вона не знає страху, вона воїн. Вже в ранньому віці холерик починає проявляти свій темперамент. Виховуючи такого малюка необхідно враховувати саме його темперамент, ні в якому випадку не ламати його, а направляти розвиток природжених особливостей, тобто щоб був помірно гнучкою, компромісною, достатньо стриманою людиною [2].

Людина флегматичного темпераменту повільна в рухах, вона тугодумна, мовчазна. У ній є сила, яка розрахована на неспішність. Вона по своїй натурі невтомна. Її не можна підганяти. У неї формується завзятий характер за умови правильного виховання. Вузол вона розв’язує довго, але обов’язково розв’яже. У неї сильна воля. Свої сили вона вміє розраховувати. Флегматик миролюбний, обережний, розсудливий, не ризиковий. Свої рішення він ніколи не змінює. Радість і горе переживає довго, мовчки. Флегматик замкнений. З ним надійно, хоча й нелегко. Дитина-флегматик – тишко, соня, повільна. Її оточення дратує повільність, але вона з тих, хто тихо їде, але далі буде [2].

Людина сангвінічного темпераменту швидка, вона миттєво орієнтується в ситуації. Робота горить в неї в руках. Вона гнучка, компромісна, життєві ситуації вирішує миттєво. Вона думає і говорить швидко; емоційно швидко перемикається зі сміху на сльози і довго не сумує. Це особистість, яка легко захоплюється. Вона комунікабельна і може знайти спільну мову з будь-ким; знає собі ціну, вірить в себе. В суворому відборі природа дала їй виграшні дані, щоб вона виконувала роль першого хто помітить небезпеку. Вона все встигає і миттєво реагує. Інстинкт самозбереження як у холерика обмежений, притуплений. Вона оптиміст по натурі. З нею і легко і важко, за нею не встигнути, не встежити. В ній все гармонійно. В дитинстві це лідер, живчик, вміє дружити з усіма, з ним завжди цікаво [2].

Відомо, що темперамент природний, він натура людини і повинен лягти в основу характеру, який формується. Але як часто темперамент пригнічується вихованням і формується характер наперекір вродженій основі. Природна гармонійність порушується, характер виявляється протидійним темпераменту. Батьків з якихось причин не влаштовує темперамент дитини і вони намагаються його змінити, «покращити». Часто це буває в сім’ях, де темперамент дитини не співпадає з темпераментом батьків, частіше з темпераментом матері. В таких випадках холерика хочуть бачити поступливим, сангвініка – спокійнішим і тихим, флегматика – рухливим і швидким.

Однак чисті темпераменти зустрічаються відносно рідко. У кожного темпераменту зустрічаються риси інших темпераментів, але основа однозначна [2].

Часто причина дитячої нервовості – стримування темпераменту, а це одна з ланок в механізмі виникнення неврозу.

Сучасна людина звикла стримувати емоції і власний темперамент. В жорстоких рамках загальноприйнятого «хорошого тону», в якому немає місця природному прояву емоцій і темпераменту. І живуть холерики, сангвініки, флегматики у цьому вимушеному світі.

А меланхолічний темперамент? Природа хотіла лише сильних темпераментів.

Меланхолічного темпераменту не існує, є лише меланхолічний характер. Залишимо це питання. Це окрема тема.

За стримування емоцій та темпераменту сучасна людина платить ростом психосоматичних захворювань. Це плата за боротьбу з власною натурою, індивідуальністю.

Темперамент в своїй основі незмінний. Якщо характер і особистісні особливості, які склалися в результаті виховання, умов життя, всіх можливих впливів, стримують темперамент, то людина приречена на душевне роздвоєння, вона втомлюється від боротьби. Все це відбувається від неправильного виховання. Ось що є наслідком стримування темпераменту [2].

Розглянемо чотири типи неправильного виховання [3].

Перший тип – несприйняття.

Якщо говорити про відношення батьків до дитини, то це любов, або її відсутність.

Відсутність любо о дитини і є найняття. Не любити своє дитя неприродно. В цьому неможливо признатися навіть самому собі. Таке безумовно засуджується усіма. Тому людина стримує в собі осмислення цього факту. Таким чином не осмислюються і причини несприйняття.

Несприйняття може бути первинним, коли народження дитини було з самого початку небажаним [3].

Вторинне несприйняття може виникнути після пологів в перші місяці життя, якщо дитина чимось розчарувала своїх батьків (народження дівчинки замість хлопчика, або «хто знає чия вона»).

Вторинне несприйняття може виникнути набагато пізніше (розлучення батьків, а дитина схожа на батька; виявилась розумова відсталість, генетичний дефект; дитина з невропатією безсонними ночами, вимогливим криком мучила матір; мати одиночка, а дитина стала перепоною для влаштування особистого життя та інше).

При первинному і вторинному несприйнятті у матері настільки тугі соски, що дитині не вдається всмоктати хоча б краплю молока з кам’яних грудей, а також може спостерігатися «безпричинне» зникнення молока у жінки яка годує. У матері при несприйнятті очі байдужі, руки неласкаві, в голосі звучить роздратованість, вона не усміхається малюку; він відчуває до себе таке ставлення; відчуває, а вірніше вловлює таке до себе ставлення, відсутність материнської любові. Такі ось діти часто хворіють або вмирають. Мати для дитини зверх необхідність, безпека, а несприйняття її породжує в ній страх. Вона збуджена, або частіше – стримана, пригнічена, багато хворіє. При несприйнятті від рук матері відходять «не ті токи» і руки її жорсткі. Для дитини – це несприятливий початок.

При несприйнятті в дитині все дратує, що є основною ознакою цього типу неправильного виховання. Малюк і «їсть не так», і «плаче дуже багато», «вимогливий», «примхливий». Мати дочку називає «безрукою», батько сина – «рохлею», «обовтусом» і обоє питають: «В кого такий вродився?». На дитину постійно сердяться, її весь час сварять, їй нічого не пробачається. Батьки щиро вірять, що їм не пощастило з дитиною: «В людей діти як діти, а в нас суцільне непорозуміння».

Якщо сказати таким батькам, що вони даремно прискіпуються до своєї дитини, – образяться: «Ми виховуємо, ми бажаємо йому добра». Однак виховання в таких сім’ях підміняється жорстким контролем і суворими покараннями.

При несприйнятті батькам часто не до дитини, на неї постійно чомусь не вистачає часу, до неї ніяк не доходять руки. Дитину часто передовіряють бабусі, з рідких приводів, завжди «об’єктивних», відправляють до неї навіть в інше місто. Батьки щиро вірять, що це робиться для її ж користі, що саме там їй краще. Її часто кладуть до лікарні, «щоб гарно підлікувати», хоча лікувати можна й вдома. Дитину часто відправляють в санаторій, табір, «щоб вона зміцніла». Дитина ж сприймає рішення батьків однозначно: вони нею незадоволені і поступово приходять до висновку, що від неї хоч на якийсь час хочуть позбавитися.

Таких дітей доводиться лікувати від нав’язливих дій, наприклад: висмикування у себе волосся на голові, вій і брів; обгризання нігтів, обкусювання губ, нанесення собі болю. Складається враження, що діти спотворюючи себе, таким чином неусвідомлено неначе карають себе самі. Психолог питає дитину: «Що тебе найбільше турбує?». При довірливих відносинах від багатьох дітей можна почути: «А батьки в мене рідні? Може я підкидьок?».

Несприйняття – це драматичніший тип неправильного виховання. Діти рано чи пізно усвідомлюють, що батьки їх не люблять. Вони звикають до цього факту, ти паче, що прямо про не любов ніхто не говорить, обманюючи себе, батьки обманюють і дитину.

Однак реальність рано чи пізно відкриває дитині очі на правду (істину). А батьки? Вони, на жаль, так і залишаються сліпими, так і не прозрівають. І тільки рідко хтось з батьків приходить до усвідомлення сумного факту.

Як можна побачити сумні наслідки несприйняття?

У першому випадку при несприйнятті дитину строго контролюють, жорстоко карають, і вона живе в умовах суворого режиму;

У другому до неї ставляться істерично, протестно і вона живе в атмосфері нескінченних претензій;

У третьому, який зустрічається найчастіше, на неї не звертають уваги, відсторонюються від її виховання.

У першому випадку темперамент стримується повністю. Батьки ліплять новий характер [3].

У другому випадку в дитини стримуються одні риси темпераменту, найчастіше альтруїстичні, а загострюються інші – егоцентричні, агресивні. Це виникає внаслідок протестно-істеричної реакції дитини на несприйняття її батьками. Загострення одних рис темпераменту при стримуванні (пригніченні) інших яке закріплюється в характері розмиває пристосувальну суть темпераменту і характеру. Наприклад, завзятість холерика перероджується в згубну впертість, живість сангвініка – в нестійкість, цілеспрямована уповільненість флегматика – в пасивність.

І, на сам кінець, у третьому випадку темперамент наче не стримується. На дитину не звертають уваги і вона здавалося б живе і розвивається у відповідності з натурою. Це не так. Відсутність уваги – теж виховання. Безнаглядність, поганий вплив безнаглядності також виховують. Не відчуваючи уваги до себе дитина стає байдужою до інших, або істеричною, протесаною. Дитина всмоктує все, як губка, все, що оточує дитину і хто її оточує – це теж виховання.

Несприйняття дитини приводить на сам кінець до несприйняття батьків. Виникає взаємне відчуження. Дитина шукає втіху поза межами сім’ї. Зростаючи, знаходить компанію таких самих дітей, вона свавільно проводить час, запускає навчання.

В компанії її завжди зустрічають з радістю, чого вона й потребує. Там весело. На цьому шляху дитина стає складною. В характері формуються риси нестійкості, негативізму, особливо у ставленні до дорослих, і вона здійснює вчинки наперекір їх порадам та вимогам. Рисами характеру стають необов’язковість, безвідповідальність, егоїзм, відсутність серйозних прихильностей, коли той приятель, хто з ним сьогодні.

У другого формується істероїдний характер з демонстративною поведінкою (нанесення порізів, спроба самогубства). За межами сім’ї поведінка також демонстративна. Рисами характеру стають егоїстичність, брехливість, манірність, схильність завжди і в усьому звинувачувати інших.

Третій замикається в собі. У цьому випадку можливі два шляхи:

  1. формування пасивного безвільного характеру;

  2. формування егоцентричної тенденції до домінування над іншими (надриватися, намагаючись зайняти перше місце в навчанні, в спорті)

Четвертий не протестує, виявляється зламаним, і тоді в нього формується характер, який визначають як безхарактерність.

У п’ятого складається тривожно-помисленнєвий характер (недовірливість до людей).

У шостого виникає невроз.

При несприйнятті у дітей формується невпевненість в собі, темперамент їх стриманий, стримана й природність в пристосуванні до життя, соціалізуватися їм удвічі складніше.

Другий тип неправильного виховання – гіперсоціальне. Воно близьке до несприйняття [3].

Дитину хочуть тому, що діти повинні бути у всіх. Батьки – «правильні» люди. Вони дотримуються чіткого розпорядку дня, все виконується за годинником. У дитини в її житті все регламентовано. Культивується педантизм і надмірна пунктуальність. Слово «треба» гіпертрофоване до абсурду. Оцінки в школі – самоціль. «Задовільно» – трагедія для батьків.

Дитина наче запрограмована, організована, дисциплінована, відповідальна, росте «правильним» сухарем і педантом. Гіперсоціальна дитина живе, як робот, автомат. Емоційно вона стримана (емоції пригнічувалися ще тоді, як вона була немовлям). В усьому орієнтується на те, що скажуть або подумають, як оцінять її вчинок інші. В дорослому житті успіхом у неї буде лише успіх на роботі [3].

За умови такого виховання темперамент пригнічується, особливо сангвіністичний, в холеричному і флегматичному загострюються елементи завзятості, прагнення до мети, працелюбність, інші ж риси пригнічуються. В результаті у дітей формується гіперсоціальний або тривожно-помисливий характер, який призведе до психосоматичних захворювань і до неврозу, якщо вони терплять невдачу або крах домагання [3].

Третій тип неправильного виховання – тривожно-помисленнєвий – спостерігається одночасно з народженням дитини, виникає невідступна тривога за неї, за її здоров’я і благополуччя.

Це антипод неприйняття. Дитину люблять нестямно. Виховання за типом тривожної-помисловості спостерігається в сім’ї з єдиною дитиною, ослабленою або пізньою дитиною.

Її супроводжують до школи і зустрічають, переводять через вулицю, задають стурбовані запитання.

Ця аномалія виховання несе в собі елементи гіперсоціальності (тривожності).

Дитину рано навчають іноземної мови, музики, тривожно слідкують за навчанням. В результаті дитина тривожно, помисленнєво сприймає звичайні складності, ставлення однолітків, важко сприймає влаштування в ясла, дитячий садок; шкільну дійсність. Дитина не самостійна, нерішуча, боязка, не впевнена в собі, її легко образити.

Постійне стримування, обмеження активності, а пізніше – і надмірний самоконтроль, самообмеження призводять до пригнічення сангвіністичного, холеричного темпераментів, а в флегматичному загострюють тенденцію до обережності. Шлях цих дітей – в тривожність, в помисливість на все життя, в нервовість, навіть в невроз [3].

Четвертий тип неправильного виховання – егоцентричний – спостерігається в сім’ях з недостатнім рівнем відповідальності у ставленні до майбутнього. Дитині пов’язують уявлення про себе: він кумир, «сенс життя» і т.д. Інтереси оточення ігноруються в жертву дитині. Примхи задовольняються, бажання вгадуються заздалегідь, немає обмежень режиму, дисципліни, поняття «не можна». Дитину не привчили розуміти інтереси інших, чекати своєї черги, дитина агресивно сприймає перепони. Вона розгальмована, нестійка [3].

В результаті у холерика загострюється агресивність; у сангвініка загострюється розгальмованість; гострослів’я – в балакучість та резонерство, рухливість – в метушню, емоційність – в істеричність, впевненість – в самовпевненість; у флегматика повільність перероджується в пасивність.

При егоцентричному вихованні у дітей всіх типів пригнічується соціальна сутність темпераменту, його альтруїстичні риси [3].

Життя і однолітки негайно ставлять все на свої місця. При такому вихованні у дітей переважає істероїдність. Дітям доводиться стримувати в собі егоїзм, агресивність.

Таким чином, виховання починається з колиски. До 5-5,5 років воно формує фундамент особистості, та її психічне здоров’я [6]. Закладка іде міцною. Виховання повинно бути згідно з вродженою індивідуальністю дитини, розвивати закладені в кожному можливості.

Так якщо взяти за 100% рівень розумового розвитку 18-20 річної людини, то 20% його має вже дитина в 1 рік. 50% – 4-річна, 60% – 6-річна. Дитина емоційна з народження, а в 3-4 роки стиль її емоційного реагування закріплюється у формі, притаманній для даної дитини, як і характер, основа якого складається до 5-6 років. В 5-6 років дитина і остаточно приймає і свою біологічну стать. В 5-6 років дитина фізично досконала, вона вихована або час починати перевиховання. Можна прогнозувати, як вона буде вчитися і що її чекає в майбутньому.

Упустити у вихованні перші роки дитинства – до 5 років – не можна. Це період закладки фундаменту для усього майбутнього людини.

Взаємини в системі батьки – дитина складні з перших місяців життя. Індивідуальні особливості визначаються вже під час першого крику дитини, під час народження. Дитина народжується, як індивідуальність.

Дитина психологічно раніше «схоплює» матір, ніж предмет до 5,5 місяців. Дитина впливає на неї, направляє її ставлення до себе, задаючи таким чином напрямок виховання. Своїм криком вона може досягти багато чого. Своїм криком вона змушує доглядати за нею, вимагає захисту. Дитині для того, щоб вижити, потрібна мати. Нехтувати криком голодної, наляканої дитини, або дитини, що лежить в мокрих пелюшках – це значить виростити неспокійну, боязку та крикливу дитину. Дитя може й перестати кричати, не отримавши належного відгуку. Мати, «виховуючи», не реагує і добивається бажаного. Дитина замовкає так, як замовкає людина, що гине, так і не дочекавшись допомоги, розуміючи, що кликати на допомогу – марна справа. І тут починається пригнічення темпераменту. Виховання – це золота середина, а будь-яка «крайність» в ньому – помилка. Перші звичка та риси характеру починають закладатися з перших тижнів життя.

Дитина розвивається стрімко, і в такому ж темпі ускладнюються взаємовідносини між нею і батьками. Вже з 1,5 місяців немовля починає розрізняти міміку і тон, ласкаве заохочення, підбадьорення, незадоволення. Вже можливий перший вплив на нього [6].

В 2-2,5 місяці виражає протест, незадоволення гримасою [6].

В 3 місяці виникає примхливе хникання. Вчасно нагодували, перевдягли – і приводу для крику немає. Дитина посміхається, агукає, гукаючи матір, очікує відповіді. Навіть якщо вона хвора, жалість не демонструють. Якщо вимагатиме жалість, то почнеться істеричність [6].

На 4-му місяці життя дитина прагне спілкування з усіма дорослими в сім’ї. Спілкування ласкаве, ніжне, не призводить до зніженості [6].

В 5,5 місяців дитина маніпулює предметами і виявляє стійкий інтерес або хватає все підряд, не затримуючись [6].

Другий шлях – початок формування в характері поверхневості, несерйозності, відволікання, а в результаті – нестійкості. На 7-му місяці дитина розуміє, що від неї вимагають [6].
Ласкаво, але твердо, примхи і супротив припинити. Дитина намагається підкорити собі матір. Слід закріпити важливі поняття – коли нею задоволені, а коли – ні. І ось за неправильного виховання в 8-9 місяців дитина може істерично випинатися і кричати [6]. У цьому випадку необхідно бути твердим. Треба завжди пам’ятати про те, що дитина не повинна нічого добиватися істерикою. Один, два рази батьки стерплять істеричний крик, а дитина не отримає бажаного, й істеричність зникне, не отримавши підкріплення. Найкращий спосіб виховання – піти з кімнати, де репетує дитина. Без глядачів, істерика, завжди розрахована на них, припиняється. Батьки ж усім своїм виглядом демонструють незадоволення поведінкою своєї дитини.

Батькам часто доводиться проявляти твердість. Дитина з віку немовляти повинна засвоїти, що, якщо вона виходить за межі дозволеного, то люблячі, ласкаві, добрі батьки стають суворими. Це важливий важіль виховання. Ласка – завжди заохочення і знак для дитини: все добре, так і треба себе поводити. Батьки раптом стають суворими – значить вони не задоволені нею.

Батьки питають психологів: «Як карати?». Якщо так стоїть питання, значить це засвідчує вже про упущення у вихованні. Дитину правильно виховану з найменшого віку, карати не доводиться. Покарання – це завжди перевиховання. Це вже боротьба між ними. Покарання ніколи не повинне принижувати, залякувати, кривдити дитину. Покарання – це завжди позбавлення дитини того, чого вона найбільше хоче, що цінує; демонструється презирство не до дитини, а до її вчинку, зміна ставлення до неї. З нею розмовляють сухо, говорять тільки у справах до тих пір, поки вона не заслужить повернення до неї довіри і колишнього сердечного ставлення. Мудро, спокійно, твердо, терпляче з любов’ю прищеплюється: «Це, моя крихітко, можна, а цього ніяк не можна!». В «можна» і «не можна» не повинно бути розбіжностей у дорослих. Якщо ж вони є – тоді немає виховання. Дітей ніколи не можна кривдити, але їм не можна коритися. Дітей не розбещують, їм не потурають.

До 11 місяців дитина повинна розуміти та виконувати прохання типу «підніми», «не займай». Тут і розумовий розвиток, і готовність виконувати вказівки дорослих, і розуміння «треба». Якщо вона не виконує цього, то в 10 років і не поворухнеться за повтореним тричі проханням. Дитина в 11 місяців керована.

Дитина 2-х років володіє мовою, починає відокремлюватися від матері. Вона більш впевнена, самостійна [1, 7].

В 3-4 роки в дитині, нехай і в зародку, спостерігаються всі людські чесноти або вади, складається її характер [1, 7]. В дитини, не все на язиці, що на умі, у неї є своє внутрішнє життя, доволі усвідомлене. Перед кимось відчуває страх і намагається приховати його, і пам’ятає про це довго; їй знайоме почуття любові. Дитина проявляє любов і пам’ятає людей, які її люблять, все життя. Маленький хитрун добре розуміє, хто є хто в сім’ї. Узнавши таємницю, він може приховувати її протягом довгого часу, використовувати в своїх інтересах. Дитина вчиться адаптуватися в будь-якому середовищі і обов’язково пристосується. Дитина наслідує своє оточення. Дитина вловлює, коли з неї насміхаються. Дитину не можна величати.

Дитина переживає, долає перепони, складності. Нехай переживає все це, накопичить досвід. Батьки нехай не оберігають дитину від подолання складностей. Інакше, коли вона зіткнеться з перепоною, дитина не докладе зусиль, не переборе їх, буде звинувачувати у власних невдачах всіх і вся.

В 3-4 роки в дітей за умови правильного виховання виникає принципова якість особистості – сором. А де сором, там і совість.

І ось в 5-6 років початкове базове фундаментальне виховання закінчується [1, 7]. Дитина багато в чому – особистість. Тепер все залежить від співвідношення хорошого і поганого в ній.

Дитина входить у світ… Батьки її супроводжують у світ складних людських відносин, діляться з нею соціальним досвідом, але дитина сама проживає своє життя.

Література

1. Зейгарник Б.В. Практикум з патопсихології. – М.: Видавництво московського університету, 1987. – 167 с.

2. Гільбух Ю.З. Темперамент та пізнавальні здібності школяра. – К.: Інститут психології АПН України, 1993. – 262 с.

3. Карпенко Н.В. Дитячі страхи. Психологічний інструментарій. – К.: Главник, 2007. – 144 с.

4. Колесніков М.В. Анатомія людини. – К: Державне медичне видавництво УРСР, 1955. – 488 с.

5. Арсенюк Т.М. [та інші]; ред.: Коляденко В.Г., Шанин Ю.В. Російсько-українсько-латинський словник медичних термінів. Офтальмологія, дерматологія, венерологія, неврологія, психіатрія, ендокринологія: довідкове видання – К.: Здоров’я, 1993. – 112 с.

6. Сапін. М.Р. Анатомія людини. Ембріологія. Т. 1. М.: Медицина. 2001. –
634 с.


7. Блейхер В.М., Крук І.В. Патопсихологическая диагностика. К.: Здоров’я, 1986. – 280 с.

8. Укл. Туріщева Л.В. Словник шкільного психолога. Х.: Основа, 2009. 109 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка