Постанова іменем україни 17 березня 2015 року м. Київ



Скачати 94.17 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір94.17 Kb.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:


головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., —

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі — ГУ ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,



в с т а н о в и л а:
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії ГУ ПФУ щодо відмови йому в зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи на Куп’янському комбінаті будівельних матеріалів на посаді начальника крейдового кар’єру з 1 лютого 1983 року по 27 грудня 1995 року; зобов’язати ГУ ПФУ зарахувати позивачу період роботи з 1 лютого 1983 року по 27 грудня 1995 року начальником крейдового кар’єру на Куп’янському комбінаті будівельних матеріалів до загального стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення; призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах (за списком № 2) з 1 жовтня 2013 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що стаж його роботи складає понад 36 років, з яких 12 років 10 місяців він працював на посаді начальника цеху з добування крейди та виробництва вапна, у зв’язку з чим він має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон — № 1788-ХІІ). Проте ГУ ПФУ відмовило йому у призначенні такої пенсії через відсутність інформації, що підтверджує характер виконуваних робіт. Вважає, що рішення відповідача порушує його права, оскільки суперечить положенням чинного законодавства та законодавства, яке діяло в спірний період часу.

Ковпаківський районний суд міста Сум постановою від 26 листопада 2013 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року, позов задовольнив виходячи із того, що оскільки позивач обіймав посаду начальника цеху з добування крейди та виробництва вапна, яка передбачала шкідливий і небезпечний вплив на стан його здоров’я та підпадала під список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36, та йому необхідно зарахувати період роботи з 1 лютого 1983 року по 27 грудня 1995 року до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ГУ ПФУ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 13 Закону


№  1788-ХІІ та пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі — Порядок, постанова №442 відповідно). На обґрунтування заяви ГУ ПФУ додало копії постанови Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2014 року та ухвали цього суду від 1 жовтня 2014 року (№№ К/9991/29568/12, К/800/17867/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ГУ ПФУ підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви ГУ ПФУ копіях постанови та ухвали Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 13 Закону №  1788-ХІІ та пункт 4 Порядку.

У постанові від 18 червня 2014 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалюючи нове — про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що суб’єкт владних повноважень мав діяти в межах наданих повноважень і відповідно до вимог закону, який при призначенні пенсії за списком № 2 вимагає результати атестації робочого місця за умовами праці, а тому відповідач не порушив право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки за відсутні результати атестації робочого місця у спірний період з 22 серпня 1992 року по 19 травня 1994 року.

В ухвалі від 1 жовтня 2014 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, залишаючи рішення апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову без змін, зазначив, що періоди роботи позивача з 14 серпня 1992 року по 24 травня 1994 року на посаді плавильника 4 розряду, з 5 серпня 1994 року по 3 березня 1997 року на посаді чистильника печей в цеху барієвих сполучень не підлягає зарахуванню до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки відсутні докази атестації посад, на яких працював позивач у спірні періоди.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що за змістом частини другої пункту 4 Порядку обов’язок проведення атестації робочих місць покладено на керівників підприємства, а у випадку її непроведення або неякісного проведення, або непередачі матеріалів атестації робочих на зберігання до архіву — відповідальність несуть керівники таких підприємств, установ організацій, а не особи, що на них працюють (працювали), а тому до пільгового стажу позивача за списком № 2 необхідно зарахувати період його роботи на посаді начальника цеху з добування крейди та виробництва вапна з 1 травня 1983 року по 27 грудня 1995 року.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів.

Відповідно до пункту 4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислені стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, якщо ж атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі – Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі – Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров’я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Таким чином, відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року та 25 листопада 2014 року (№№ 21-183а13, 21-519а14 відповідно).

Згідно з частиною першою статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України суд задовольняє заяву у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Оскільки при вирішенні цієї справи суд касаційної інстанції допустив неоднакове та неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241—243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
Заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.



Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.



Головуючий

В.В. Кривенко

Судді

О.Ф. Волков




М.І. Гриців




О.А. Коротких




О.В. Кривенда




В.Л. Маринченко




О.О. Терлецький




О.Б. Прокопенко




І.Л. Самсін


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка