Початок української революції і утворення Центральної Ради



Скачати 104.71 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір104.71 Kb.
Тема уроку: Початок української революції і утворення Центральної Ради.

Мета: сформувати уявлення учнів про події першої половини 1917 року. Розвивати: вміння учнів встановлювати причинно-наслідкові зв’язки на прикладі поглядів різних політичних сил та їх внеску у створення Центральної Ради. Розуміти: що таке "Центральна Рада", "автономія", "українізація армії"; Вміти:аналізувати внесок окремих осіб у суспільно-політичне життя (М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра).



Очікувані результати:

  • називати особливості розвитку суспільства у переддень революції;

  • висловлювати судження щодо причин утворення Центральної Ради;

  • виділяти основні напрямки діяльності ЦР;

  • визначати ключові фактори у діяльності рад робітничих і солдатських депутатів .

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: атлас, підручник, інформаційно-комп’ютерні технології (для показу фрагменту відео).

Основні поняття: Центральна рада, автономія, робітничі і солдатські ради, українізація армії.

Основні дати:

  • 2 березня 1917 р. – зречення царя і перехід влади до Тимчасового уряду.

  • 16-17(3-4) березня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. існування Центральної Ради.

  • 6-8 квітня 1917 р. – Український національний конгрес у Києві.

  • 5-8 травня 1917 р. – І Український військовий з’їзд.

Хід уроку.

І. Організація навчальної діяльності.

ІІ. Активізація опорних знань.

Історичний диктант: учні письмово доповнюють речення або ставлять"+" якщо правильне твердження і " – "якщо не вірне. Після чого обмінюються листочками і само перевіряють роботи і здають вчителеві.

  1. Російська імперія у Першій світовій війні входила до……. (Антанти).

  2. Усусів очолював……..(М. Галущинський).

  3. Союз визволення України був заснований раніше ніж Головна українська рада (" – ").

  4. Німеччина бажала утворення самостійної Української держави ("+").

  5. Українські січові стрільці були створені…..(3 вересня 1914 р.).

  6. Галицька битва тривала………(18 серпня – 11 вересня 1914 р.)

  7. Галицька битва була переможною для…..(російської армії).

  8. Галицько-Буковинське генерал-губернаторство було утворене Австрійською імперією (" – ").

  9. Брусиловський прорив відбувся у червні-ліпні 1916 р. (" – ").

  10. У 1917 р. населення українських земель позитивно ставилась до подальшого ведення війни. (" – ").

  11. Під час війни господарство українських селян занепало ще більше ("+").

  12. Передбачення російського керівництва про швидке завершення війни не справдилось (" + ").

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Поразки на фронті і занепад господарства, смерть величезної кількості мирних людей не могли не викликати невдоволення серед жителів Російської держави, а неспроможність влади прийняти рішучі рішення, "лише підливала масла в багаття". Саме в таких умовах розпочалось формування української влади у Наддніпрянській Україні.



IV.Вивчення нового матеріалу.

1. Основні причини революції у Павлограді і Україна.

Поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу у боротьбі за свою державність. Важливими причинами що спонукали до державотворення є:



  • Пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл Росіїі Австро-Угорщини.

  • Важке соціальне становище більшої частини населення.

  • Невирішеність аграрного питання і соціального захисту робітництва.

  • Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення.

Лютнева демократична революція у Росії розпочалась 27 лютого 1917 р. і привела до повалення самодержавства, основною вимогою народу стало знищення самодержавства і демократичні зміни. Події в Російській державі розвивались досить стрімко і призвели до встановлення двовладдя.

Утворення двох влад(перенесення у зошити).

Створено Тимчасовий уряд Рада робітничих і солдатських

2 березня 1917 р., очолений депутатів 27 лютого 1917 р.,

Георгієм Львовом. (меншовики і більшовики).

2 березня 1917 р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Виконавчу владу в Україні Тимчасовий уряд передав повітовим і губернським комісарам, якими були голови земських управ. Майже одночасно виникли інші структури влади – Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль в яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики.

15 березня в Петрограді місцеві українці утворили Тимчасовий український революційний комітет, провели демонстрацію під національними прапорами й оприлюднили відозву до українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів зі своїми вимогами.
2. Ставлення українських партій до подій, що розгортались.

Додаткова інформація (розповідь вчителя).

Серед тодішньої політичної еліти не було єдиної думки щодо майбутнього українських земель. Наймасовіша УПСР – лідер М. Грушевський, виступала за автономію України в складі Росії, за аграрні перетворення в інтересах селян, ліквідацію поміщицького землеволодіння.

УСДРП – лідери В. Винниченко, С. Петлюра виступали за соціальну перспективу і за автономію у складі Росії.

УПСФ – В. Дорошенко,С. Єфремов – реформа народного господарства; парламентська республіка.

Українська демократично-хліборобська партія – лідер В. Липинський за приватну власність; незалежність і хуторське селянське господарство.

Біографічні відомості підготовлені учнями.(приблизний вигляд, 3 хвилини для одного повідомлення).

Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) народився в с. ГригорівціЄлисаветградського повіту на Херсонщині в сім'ї чабана. У 1900 p., склавши іспити на атестат зрілості, поступив на юридичний факультет Київського університету, де зв'язався з гуртками Революційної української партії (РУП). У 1902 р. заарештований, після виходу із Лук'янівської в'язниці позбавлений права навчатись в університеті. Через заборону жити в Києві виїхав на Полтавщину. Там він вів пропаганду серед селян. Будучи призваним на військову службу, втік до Львова, де ввійшов до складу Закордонного комітету РУП. Кілька разів переходив кордон з революційною літературою. Потрапив до в'язниці, але, звільнений за серпневою амністією 1904 p., знову виїхав за кордон. У 1905 р. повернувся до Києва і на 8 місяців потрапив до в'язниці. Випущений на поруки, під загрозою каторги емігрував.

Головував на II з'їзді РУП – УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії". До 1914 р. жив у Австрії, Франції, Італії, потім нелегально приїхав в Україну, де його застала світова війна. Жив нелегально в Катеринославі, Москві, продовжував революційну та літературну роботу, брав участь у виданні легального журналу "Промінь". Після Лютневої революції прибув до Києва і брав участь в організації Української Центральної Ради, редагував орган ЦК УСДРП "Робітничу газету". У кінці червня 1917 р. очолив Генеральний Секретаріат (до 22 січня 1918 p.). Під час Гетьманщини став головою Українського національного союзу, потім очолив Директорію. Вийшов з її складу й емігрував. Після закордонної конференції УСДРП (вересень 1919 р.) вийшов з партії і організував у Відні Закордонну групу Української комуністичної партії (УКП), від імені якої видавав газету "Нова доба". У 1920 р. на короткий час повернувся в Україну. З 1934 р. жив у Франції; відмовився співробітничати з фашистами.



Єфремов Сергій Олександрович (1876-1937) - народився в с. Пальчик Звенигородського повіту Київської губернії в багатодітній (мав три сестри та дев'ять братів) сім'ї священика. Навчався в Уманському духовному училищі, потім Київській духовній семінарії. У 1896 р. залишив семінарію і, здавши екстерном екзамени на атестат зрілості при 1-й Київській гімназії, вступив на юридичний факультет Київського університету. У 1897 р. вперше був заарештований. Після закінчення університету (1901 р.) відбув військову службу і зайнявся літературною, науковою та політичною діяльністю. Входив до Загальної безпартійної української організації Української демократичної партії (УДП), був одним із засновників Української радикальної партії (УРП) та Української демократично-радикальної партії (УДРП). Одночасно працював в Селянській спілці, редагував журнал "Нова громада", співробітничав у багатьох українських виданнях.

Після поразки першої російської революції – один із засновників ТУП, член його ради. У керівництві ТУП займав центристську позицію. Після Лютневої революції - голова президії Союзу автономістів-федералістів, голова тимчасової ради відновленої УДРП, очолював Головний комітет Української партії соціалістів-федералістів. У цей же час займався дослідженням архівів Київського Головного жандармського управління (ГЖУ) та охоронного відділення, заступник голови Української Центральної Ради, перший генеральний секретар у міжнаціональних справах.

У 1919 р. відійшов від активної політичної діяльності. Тоді ж був обраний академіком, а 1922 р. віце-президентом Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Очолював історико-літературне товариство та ряд комісій в галузі літературознавства. За радянської влади неодноразово (1919, 1921, 1922, 1929 pp.) заарештовувався. Засуджений за процесом Спілки Визволення України (СВУ) до смертної кари, яку було замінено на 10 років ув'язнення. Покарання відбував у Ярославлі та Володимирі.

3. Утворення Центральної Ради.

Ідея заснування Центральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців (ТУП). Суперечності щодо принципів її творення, завдань і програмних гасел не вщухала кілька днів. Уже 7 березня 1917р. відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. УЦР поступово перетворилася в справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент, що, крім ТУП, об'єднував представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. До її складу увійшли представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств. У перші дні діяльності УЦР налічувала незначну кількість членів, а її повний склад восени 1917 р. становив 822 чол.


Керівником УЦР було обрано Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934) – видатного українського історика й політичного діяча, одного з керівників ТУП, а з 1917 р. – члена партії українських есерів, прихильника автономістських настроїв. ( Показ відео фрагменту із циклу "Невідома Україна", серія 86, хв.4:51 – 9:55 – І почалася революція.).

Серед інших ключових постатей ЦР потрібно згадати: Володимира Винниченка, СимонаПетлюру, а також С Єфремова, Б. Мартоса, І. Стешенка, П. Христюка та ін.

На початку своєї діяльності УЦР відігравала лише роль київської міської організації. Не змогла вона одразу сформувати й політичну платформу своєї діяльності. Спочатку вона закликала український народ домагатися від Тимчасового уряду "всіх прав, які тобі природно належать," обмеживши їх, проте публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.

Основну роль у розробці стратегічної мети УЦР зробив М.Грушевський. У своїх брошурах, опублікованих у 1917 р,. "Вільна Україна", "Якої ми хочемо автономії та федерації", "Хто такі українці і чого вони хочуть", "Звідки пішло українство і до чого воно йде" головною метою проголошувалося домагання національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку.



  • Робота з поняттями чи термінами : автономія – право самостійного вирішення державних, місцевих чи управлінських справ наданих окремій частині держави відповідно до конституції. (записують учні у зошит).

Національно-територіальна автономія України, за Грушевським – це територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на основах широкого демократичного громадського самоврядування. Об'єднання самостійно вирішуватиме усі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна повинна мати всі державні атрибути.

У федерації М. Грушевський бачив об'єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. До функцій федеративної влади відносив: "...справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами, телеграфами, ... надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві".


Таким чином, М. С. Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч.

4. Українізація армії.

  • Робота з термінами та поняттями

Українізація армії – процес утворення українських національних збройних формувань із частин російської армії в роки революції.

Центром українізації армійських частин став Київ. У роки війни тут проходив військову службу засновник українського націоналізму М. Міхновський. Саме він першим висунув ідею створення українських національних збройних сил. 22 березня в Києві відбулися збори солдатів та офіцерів-українців, які проголосили себе Установчою військовою радою, що розпочинає організацію української армії. За ініціативою М. Міхновського через кілька днів на нараді представників київського гарнізону заснували "Український військовий клуб ім. гетьмана Павла Полуботка" й ухвалили рішення розгорнути невідкладне формування української національної армії. Очолив клуб М. Міхновський. Осередки клубу створювалися на фронтах та в містах України. Вони мали сприяти зростанню національної свідомості військових-українців, поширюючи серед них брошури, журнали й відозви, допомагати об’єднуватися в окремі національні громади та встановлювати зв’язки з клубом.



  • Робота з термінами та поняттями

Вільне козацтво – українські добровільні військово-міліційні формування, створені для захисту інтересів народу й охорони правопорядку в Україні в 1917-1918 рр.

18-21 травня 1917 р. в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд, скликаний за ініціативою УЦР. Понад 700 його депутатів від близько 900 тис. військових-українців, які висловили підтримку Українській Центральній Раді, заявили, що вважають за необхідне вимагати від Тимчасового уряду й Ради робітничих і солдатських депутатів негайного надання національно-територіальної автономії України, підтримали подальшу українізацію армії та флоту й перетворення українського війська після завершення війни на народну міліцію. Для здійснення українізації військових частин з’їзд створив Український військовий генеральний комітет, очолюваний С. Петлюрою, який увійшов до складу Центральної Ради. Завдяки проведенню з’їзду УЦР узяла справу українізації армії до своїх рук і її вплив у військах став зростати.


V. Закріплення нових знань, умінь і навичок учнів.

  • Бліц опитування

  1. Що таке Центральна Рада?

  2. Що таке автономія?

  3. Хто такі В. Винниченко і М. Грушевський?

  4. Коли утворилась Центральна Рада?

  5. Які пріоритети ставила перед собою ЦР?

  6. Значення українізація армії для усвідомлення можливих перспектив майбутнього розвитку. Чому політична еліта з пересторогою ставилась до військових?

VІ. Підсумки уроку.

1)Опрацювати § 13 .

2) Робота з документом ст. 134.

3) Випереджувальне завдання двом учням підготувати виступи про І і ІІ універсали Центральної Ради.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка