Початковий курс історії українського образотворчого мистецтва



Сторінка1/3
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3

6 клас

1 СЕМЕСТР

ПОЧАТКОВИЙ КУРС ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА



РОЗДІЛ 5. МИСТЕЦТВО XVI - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ.

УРОК 1. Ренесансна архітектура. Оборонне будівництво


Ренесанс в українському мистецтві тривав з другої половини XVI до першої половини XVII ст.

В українській архітектурі були вироблені нові ознаки, які відповідали системі ренесансного стилю в архітектурі інших країн: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

Чільне місце посідало оборонне будівництво. В Україні часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з глибокими ровами, земляними валами та дерев'яними стінами. Такі стіни було легко спалити, проте вони краще, ніж кам'яні, витримували гарматний обстріл. Такі неприступні фортеці були у Ніжині, Білій Церкві, Києві.

При спорудженні численних приватних замків на терені України певною мірою використовувались вироблені Європою фортифікаційні типи оборонних споруд. Авторитетом у створенні таких замків була, зокрема, Італія. Разом з новими використовувалися старі традиції оборонного будівництва, бо існувало чимало замків, закладених у попередній період на середньовічній основі. Це споруди так званої баштової системи, що залишалася чинною впродовж XVI-XVII ст. Основну оборонну функцію в ній виконувала стіна з бійницями, бойова башта містилася головно у мурах.

Багатьох замків торкнулися лише обнови часткового характеру. Наприклад, Підгірцях, Збаражі та Золочеві наріжні башти перебудували в бастіони. Ці замки належать до поширеного в Європі типу оборонного палацу.

У споруд нової бастіонної системи основна роль належала бастіону, висунутому назовні за межі стін, завдяки чому оборонці могли тримати в полі зору бокові мури (твердиня в Бродах, 1630-1635 pp.)

Проект для Збаража створив венеціанський архітектор В. Скамоцці. Але проект, по суті, мало відповідав цілям оборони і був скорегований доповненнями за голландською бастіонною системою на зразок Бродів і Золочева, де основну функцію виконували фортечні стіни, що охоплювали квадратом двір із палацом, зміцнені у кутах бастіонами.

Золочівська фортеця (1634-1636), де, крім місцевих традицій, збережено квадратне планування, була унікальною: її фортифікацію становили високі земляні вали і бастіони на кутах квадрата. Палаци в Збаражі, Золочеві та Підгірцях не приховувались мурами, як у давніших замках, а значно виступали над ними. В їх архітектурі велика увага зверталася на зручність та красу.

Замок у Підгірцях будувався в 1635-1640 pp. для коронного гетьмана С. Конєцпольського. Існує припущення, що його автором був Гійом Левассер де Боплан, а виконавцем робіт — Андреа дель Аква.

Постійна турецько-татарська загроза спонукала споруджувати традиційні фортеці. Природні умови ще виконували головну роль, що простежувалось майже в кожній твердині, вони визначали їх будівельну структуру: замки в Сатанові, Зіньківцях, Ярмолинцях, Сутківцях.

З оновленням оборонної системи палац набував більшої самостійності, що давало змогу вільно розмістити будівлю в просторі й надати її зовнішньому виглядові репрезентативності та декоративної пишноти (Збараж, Золочів, Підгірці).

Крім замків, оборонну функцію виконували численні храми: монастирі, церкви, костели, синагоги. Навколо них зводились фортифікаційні споруди: високі вали, огороджені частоколом і оточені глибокими ровами. Кам'яні храми будувались з обов'язковим врахуванням оборони. Великі монастирські ансамблі мали вигляд справжніх фортець.



Питання для самоперевірки

  1. Перелічить основні ознаки ренесансного стилю в українській архітектурі.

  2. Які зміни відбулися в оборонному будівництві цієї доби?

  3. Назвіть найвідоміші архітектурні пам ятки оборонного будівництва Ренесансу.
Папка №

УРОК 2. Ренесансне містобудівництво. Архітектура Львова

Одним із перших виявів регулярного планування в руслі ренесансних вимог стала забудова Львова. Новий центральний район Львова з площею Ринок і прилеглими вулицями займав майже квадратну територію. Він став середмістям. Оборонна система львівського середмістя, що створювалася впродовж тривалого часу (XIV-XV ст.), належала до кращих зразків продуманої фортифікації міста в Україні.

В українському мистецтві визначне місце в розвитку ренесансної архітектури належить групі львівських пам'яток: Успенській церкві, каплиці Трьох святителів, вежі Корнякта, які створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці.

Успенська церкви (1555-1559) - її автором був зачинатель львівського ренесансу П. Італюс. Це був трибанний храм, зміцнений контрфорсами, з ренесансним порталом. У ньому поєднувалися середньовічні готичні форми, позначені оборонністю, та нові ренесансні.

Вежа Корнякта (1572-1580), яка нині є символом Львова, призначалася під дзвіницю — фортечний пост під час облог і спостережний пункт у протипожежних цілях. Будував вежу П.Барбон, ймовірно, за участю П.Римлянина на кошти грека Костянтина Корнякта. Вертикаль вежі Корнякта розчленована на три яруси, її увінчує пірамідальне шатро. Споруда поєднала класичні форми з традиціями української архітектури — дерев'яними вежами-дзвіницями.

Каплиця Трьох святителів (1578-1590) - її будівничими називають комаска (мандрівного будівничого) П. Красовського й А. Підлісного. Споруда поєднала здобутки італійського Ренесансу з традиціями українського зодчества, вираженими у вирішенні її як однозального куба з трьома верхами. А.Прихильний вніс зміни до архітектонічно-конструктивної частини споруди, ввівши чотири підпори-колони для підтримки центрального купола. Так інтер'єр був розділений на три нефи. Ансамбль виражав протест проти національного гноблення, водночас втілюючи ідею єднання, згуртованості широких верств українського народу.

Каплиця Боїмів — квадратна в плані кубічна будова (четверик), увінчана восьмериком бані з восьмигранним світловим ліхтарем. Можливо, архітектором каплиці був А.Бемер, оскільки вона споруджувалася 1609-1615 pp. — у період його діяльності. В каплиці цікава не стільки її конструктивна проста архітектоніка, скільки декоративно-скульптурне оздоблення.

Каплиця Кампіанів - це безкупольний, перекритий звичайним склепінням куб, що тісно примикає до північної стіни кафедрального костелу. Вхід до каплиці — з інтер'єру костела. Головну цінність становить фасадна стіна. У зведенні каплиці (кінець XVI ст. — майже три десятиліття XVII ст.), вірогідно, брали участь Г.Горст, П.Римлянин та А.Бемер.

Надзвичайно цінну сторінку історії української архітектури становить житлове будівництво другої половини XVI—першої половини XVII ст. У великих містах будували дво- і триповерхові споруди, які за виглядом подібні до будинків європейських міст. В їх архітектурі найповніше використовували форми італійського Відродження. Житлова архітектура збереглася у Львові, Жовкві, Кам'янці-Подільському, Луцьку. Кам'яниць у містах Придніпров'я, навіть у Києві, не збереглося, оскільки будівництво було переважно дерев'яним.

Для вивчення цивільної архітектури України виняткове значення має Львів. Місто зберегло свою центральну частину — середмістя, що повністю сформувалася впродовж другої половини XVI—початку XVII ст. Це був ренесансний Львів, цілісний ансамбль якого постав після пожежі 1527 р. На площі Ринок згруповані найкращі будинки житлової архітектури. Специфіка їх будівництва диктувалася магдебурзьким правом: на вузьких ділянках споруди розміщалися суцільною шпалерою. Отже, вся увага приділялася фасаду, що набував першочергового значення; за ним була поширена одноманітність внутрішніх членувань. Фасади вирізнялися розмаїттям і багатством декорації: портали, обрамлення вікон, міжповерхові пояси і фризи покривалися різьбою. Ренесансне доповнення декорації становила рустована фактура стін. Фасади ускладнювались зображеннями символічно-міфологічного змісту: лев'ячі маски, сирени, постаті патронів та покровителів.

Найкращі ренесансні споруди Львова створили видатні зодчі, котрі працювали поза цехом. Про них збереглося мало відомостей. Є припущення, що Чорну кам'яницю 1588-1589 pp. споруджували П.Барбон та П.Римлянин.

Найвидатніше досягнення львівського ренесансного зодчества — будинок Корнякта, споруджений у 1573-1580 pp. Це триповерхова споруда з високим аттиком (добудована в 70-х роках XVII ст.) і рустованим фасадом. Архітектор будинку Корнякта — П. Барбон, з яким, очевидно, співпрацював молодий П. Римлянин.



Питання для самоперевірки

  1. Назвіть найвизначніші пам ятки ренесансної архітектури Львова.

  2. У чому полягає специфіка житлової архітектури Львова?

  3. Розкажіть про архітектурний символ Львова.
Папка №

УРОК 3. Українська ікона стилю ренесанс (XVI – початку XVII ст.)

У період українського Ренесансу чимало виконано настінних розписів. Однак за художньо-ідейним значенням вони не досягли рівня малярства попередників, більшість їх загинула. Упродовж першої половини XVII ст. стіни дерев'яних церков розмальовували народні майстри. Центральне місце в їхніх розписах найчастіше посідає страсний цикл і тема єдності українських земель, що виражалась зображенням святих Бориса і Гліба, Печерської Богородиці з Антонієм та Феодосієм.

В ікону проникало чимало реальних елементів, перенесених з природного оточення: заквітчаний позем, краєвид з пагорбами і деревами, архітектурний стафаж, що набув співрозмірних для людини форм, вишивані одяг і ложе Анни. Хоча людська постать залишалась у канонічних нормах, але і в ній трактування шат зазнало еволюційної зміни: від декоративної умовності — до реальнішого світлотіньового моделювання, з розробкою бганок на основі ренесансної естетики.

В історії українського Ренесансу чільне місце посідають художники Федір Сенькович (?—1631) та Микола Петрахнович (?—після 1666). Для них характерна активна творча і суспільно-громадська діяльність (члени братства). З приходом цих майстрів відбувся відхід від візантійськой іконографії.

Найкращими роботами Сеньковича є П ятницький та Успенський іконостаси.

П'ятницький іконостас, вірогідно, створено у межах 1600-1610 pp.. Іконостас — унікальний зразок ренесансного мистецтва, зберігає чітку симетричність, горизонтальний поділ, декоративне стильове обрамлення, рівновагу і гармонійну цілісність. Його тематична програма стала незаперечним взірцем для майже обов'язкових повторень. Іконостас складається з п'яти ярусів: 1) намісний — з царськими та дияконськими дверима; 2) празничний — з "Тайною вечерею"; 3) деісусний (або апостольський); 4) пасійний; 5) пророчий. Завершенням іконостаса є розп'яття з пристоячими.

Ця система повторена в Успенському (Львів) та Святодухівському (Рогатин) іконостасах, створених у першій половині XVII ст.

У малярській спадщині українського мистецтва найпримітнішим явищем стали апостоли П'ятницького іконостасу. Кожен з них окреслений як видатна й індивідуалізована особистість зі своїми внутрішніми якостями, — це вже були яскраві намітки до створення характерів. Мистецтво Сеньковича зверталось до почуттів і було позбавлене драматичних і динамічних ситуацій. Художник віддавав перевагу всьому спокійному, тихому, радісному. За ту просвітлену гармонію, витончену поетичність сучасники називали ікони Сеньковича "умиленними" (зворушливими).

Повніше нові мистецькі якості художника виявилися в Успенському іконостасі, замовленому Ставропігійським братством для новозбудованої церкви (1629). Однак іконостас згодом був понищений пожежею.

Поновив іконостас із добавленням ще двох рядів — апостольського та пасійного — М. Петрахнович, який продовжив започатковані Сеньковичем підходи до пізнання світу та людини. Він активніше звернувся до спадщини європейського мистецтва. Основна тенденція часу — прагнення до реальнішого відображення, позначилась на творчості Петрахновича.

Предметний світ у нього набував пізнавального характеру, він уже не малював мотивів фантастичного краєвиду, а зображував пагорби з деревами, панорами міст, окремі споруди, масштабно відповідні людині. Для цього використовував натуральне світло з одного джерела, а також штучне: запалені свічки, ліхтарі, вогонь ватри. Найвищі досягнення художника — намісні образи й апостоли. Його апостоли — це вольові та сильні люди, наділені різними характерами, поєднані спільністю переконань; їхні постаті матеріальніші від п'ятницьких, риси укрупнені, вони міцніше стоять на ногах, бо органічніше пов'язані зі землею, природніше рухаються, а також внутрішньо розкутіші, у позах і жестах — більше життя, їхні почуття повніше виражені через жести, поставу тіла, характер бганок і колір. Посилена драматизація поглибила вираз духовності образів.

Палітра Петрахновича не вирізняється такою яскравістю і чистотою барви, як у Сеньковича. Прагнучи до героїко-монументального та внутрішньо значимішого вирішення, він наповнював колір відповідно драматизованим звучанням. Тому вживав кольори насичені, глибокі, важкі порівняно з витончено легкою гамою Сеньковича.

Відбиток творчості Сеньковича і Петрахновича простежується на багатьох творах львівських і позальвівських живописців, насамперед на Святодухівському іконостасі (1650) з м. Рогатина.



Питання для самоперевірки

  1. Яких нових рис набула українська ікона стилю ренесанс?

  2. У чому полягає особливість П ятницького іконостасу?

  3. За що ікони Ф. Сеньковича сучасники називали «умиленними»(зворушливими)?

  4. Які зміни привніс в український іконопис М. Петрахнович?

  5. Порівняйте палітру барв Ф. Сеньковича та М. Петрахновича.
Папка №

УРОК 4. Портретний живопис XVI - першої половини XVII ст.

Мистецтво живопису під впливом досягнень архітектури та декоративно-об'ємної пластики поступово змінювалося. Зароджувались нові жанри, новий метод художнього бачення світу, з'явився портрет як прагнення до відображення реального світу та реальної людини. Це був виправданий еволюційним ходом розвитку крок від іконопису до опанування принципами реалістичного зображення.

Першими виявами жанру були донаторські та натрунні зображення, що виконувалися в межах ікони. Постать, зображувана на повен зріст або навколішках, звертається молитовним жестом до божества. Такий тип портрета, зазнаючи впродовж тривалого часу відповідних змін, залишався чинним до новішого часу. До його характерних зразків належать портрети Я. Гербурта (близько 1578) і К. Корнякта (1604).

Станковий портрет був двох видів: погрудний, або поясний, і на повен зріст.

Перший — характерний для кінця XVI ст. (портрети Стефана Баторія, Романа Сангушка, Софії Тарновсьної, Анни Гойської, що вирізнялися лірико-інтимним характером).

Другий — для XVII ст., зокрема для епохи бароко. Це парадне зображення з набором обов'язкових предметів: стіл, покритий коштовною скатертиною, колона, обвита драпіруванням, інколи балюстрада, за якою — краєвид. У таких зображеннях автор активно наголошував на суспільному становищі й майновому стані людини, в її руках — булави, шаблі. Проте за парадністю губилась індивідуальна характеристика (портрети так званого Байди, Івана Даниловича, Корняктів, батька і двох синів, Криштофа Збаразького). Парадні портрети, гранично монументалізовані, втілювали героїчну індивідуальність, піднесену до певного соціально-історичного типу людей тієї доби: сильних, вольових, авантюрних, жорстоких. їх вирізняє колористична барвистість, декоративна широта, що ґрунтується на національних живописних традиціях, — це кольорове розв'язання цілісності широкими локальними масами. Постава тіла, реквізит, аксесуари чітко регламентувалися, все підлягало урочистому офіціозу, і в такий спосіб вирішувалася художня манера: чіткість малюнка, сухість контуру, гладка живописна поверхня, плоскісність форми.



Питання для самоперевірки

  1. Який новий жанр живопису сформувався у XVI - першій половині XVII ст.?

  2. На які види поділявся станковий портрет цієї доби?

  3. Розкажіть про особливості парадних портретів XVII ст..
Папка №

УРОК 5. Скульптура

У період Відродження розвиток статуарної (об ємної) та рельєфної скульптури проходив в основному на західноукраїнських землях і був переважно пов язаний з культовою архітектурою. Паралельно розвивалися орнаментально-декоративна (різьба по дереву), сакральна і світська скульптура. Виникли нові види масштабних надгробних композицій та епітафій, зароджувався скульптурний портрет.

Водночас із архітектурно-монументальним будівництвом набула розвитку монументальна пластика – екстер єри й інтер єри церков, костелів, громадських, міщанських будівель.Створювалися численні високохудожні архітектурно-скульптурні об єкти, які дають усі підстави вважати цей період українським Відродженням.

У регіонах, де був вплив італійського Ренесансу, популяризувалася форма так званих копулованих каплиць. Найяскравіші зразки таких будівель відомі у Львові та Бережанах. Це споруди-пам'ятники, які зазвичай слугували усипальницями знатних магнатських родин або каплицями-молільнями біля храмів. Найвідоміші з-поміж них — каплиці Боїмів (Львів) та Синявських (Бережани.

Основна тема скульптурного оздоблення каплиці Боїмів — "страсна", тобто страждання Ісуса Христа. Копулу (купол) завершує популярна у період готики й Ренесансу композиція "Скорботний Христос", що надає каплиці неповторного силуету. Христа зображено під хрестом, у терновому вінку, зверху над головою змонтовано німб складної декоративної форми. Каплиця Кампіанів пишно оформлена статуарними скульптурами і ззовні, і всередині. В інтер'єрі — епітафійні портрети представників родини Кампіанів; з великою майстерністю виконані рельєфи чотирьох євангелістів, постаті апостолів Петра і Павла. Каплиця — приклад синтезу мистецтва епохи Відродження, органічного поєднання компонентів інтер'єру, архітектури й скульптури.

Окрему групу становлять пам'ятки епітафійного та надгробкового характеру. Такий інтер'єрний пам'ятник вміщує саркофаг, вставлений в нішу стіни, на накриття покладено скульптурне зображення покійного. Саркофаг прикрашають фігурки дітей з гірляндами квітів, фруктів, вази з пишними букетами тощо. До найвідоміших зразків таких пам'ятників належить надгробок гетьмана Великого князівства Литовського князя К. Острозького (1460-1530), виконаний львівським скульптором С. Чешеком і встановлений в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

На ниві скульптурного портрета набувають поширення два основні види надгробного зображення: з постатями навколішки або погруддя. Перший популяризується серед світських і духовних магнатів та середньої шляхти. Другий — властивий заможному міщанству періоду маньєризму (середина XVII ст.).

По-різному розв'язувалось питання портретності. У першому випадку зображення людини, котра немов глибоко спить, вирізнялося певною ідеалізацією. Тому автори здебільшого нехтували портретною подібністю, образ предка мав поставати перед наступними поколіннями як зразок для наслідування. Передбачався певний стереотип зображення: чоловіча постать в обладунку напівлежить на саркофазі, поруч — меч і знаки суспільного становища. У жіночих надгробках зображалась постать з головою, підпертою рукою, з вервицею (ритуальний предмет із нанизаних намистин) і молитовником. На їхніх обличчях не було скорботи, про смерть нагадував напис.



Питання для самоперевірки

  1. Які види скульптури водночас розвивалися в Україні у період Відродження?

  2. Розкажіть про скульптурне оздоблення каплиці Боїмів.

  3. Розкажіть про епітафій ну і надгробкові скульптуру українського Відродження.
Папка №

УРОК 6. Книжкова мініатюра та гравюра

Наприкінці XV — у першій половині XVI ст., у добу великих соціальних і національних визвольних рухів українського народу, зростання національної свідомості, розвитку культури, тяжіння до освіти, збільшується й попит на книгу.

Чудовими взірцями книжкового мистецтва XVI ст. є “Служебник” та Євангелія, оздоблені обдарованим художником першої половини XVI ст. Андрійчиним. Та особливо вславилося “Пересопницьке Євангеліє” (1556—1561), виконане Михайлом Васильовичем з села Пересопниця на Волині. У цих книгах, крім заставок та ініціалів, вирішених у формі традиційного орнаменту, є й сторінкові ілюстрації із зображенням євангелістів. Кожна ілюстрація обрамлена пишним рослинним орнаментом, у формах якого присутні елементи ренесансного мистецтва. А в зображеннях євангелістів художники прагнуть до вираження матеріальності, зберігаючи прийоми традиційної іконографії. Графіка рукописної книги XVI — XVII ст. досягає найвищого розвитку. Книга набуває більшої декоративності, мальовничості. У композиції релігійного змісту все частіше вводяться сюжети світського характеру — місцевий пейзаж, архітектура, портрет, побутові сцени.

Вражає велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги. Заставки й ініціали з комбінацій геометричного плетіння щедро доповнюються рослинним кольоровим орнаментом, який обрамляє всю сторінку довкола тексту. Розкішний рослинний орнамент домінує тепер в оздобленні рукописної книги протягом всього часу її існування.

В середині XVI ст. в Україні почало відновлюватися занепале книгодрукування. Вважають, що його начебто активізував московський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 року “Апостола”, “Граматику” та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була “Біблія” 1580 р. На основі багатої народної орнаментики російського і українського народів та кращих зразків тогочасного західноєвропейського книжкового мистецтва Федоров витворив свій стиль графіки, на який взорувався ряд тогочасних майстрів. Композиція орнаментальної архітектурної арки перших титулів “Острозької Біблії” (1581), виданої Іваном Федоровим стала схемою. Всі українські друкарні до кінця XVIII ст. дотримувалися її, немов змагаючись між собою в пишноті орнаментики й сюжетних композицій на титулах своїх видань.

Під опікою церкви та князів книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Над оздобленням та ілюструванням книг на Україні працює багато граверів. Для творчості київських граверів першої половини XVII ст. характерно те, що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами. Навіть біблійні ілюстрації вони насичують світськими сценами, взятими з місцевого народного побуту.

У 40—50-х рр., навіть під час національно-визвольної війни, друкарня Києво-Печерської лаври не припиняла роботи. Завдяки активній діяльності митрополита Петра Могили готувалися все нові й нові видання. Зокрема, ним була задумана гравірована “Біблія” — на зразок виданої в Німеччині Іваном Піскатором “Біблії для неписьменних”, що складалася з п’ятисот гравюр на металі. Над гравюрами до київської “Біблії” працював один з кращих майстрів друкарні — Ілля. Беручи за основу композиції з німецького видання, він виконав 139 гравюр на дереві. З невідомих причин книга не була видана. Залишились і збереглися лише пробні відбитки з дощок Іллі, за якими можна оцінити його як майстра з щедрою фантазією.

У 1655— 1658 рр. Ілля працював над гравюрами до “Патерика Печерського”, надрукованого 1661 р. Ці гравюри стали вершиною творчості обдарованого й плодовитого художника. Якщо в гравюрах до “Біблії” він змушений був взоруватися на композиції німецьких майстрів та біблійні канони, то в ілюстраціях до “Патерика Печерського” він повністю виявив свободу власної творчості і високу майстерність володіння різцем. Ілля був одним з провідних граверів першої половини XVII століття. За роки своєї творчості спочатку у Львові, а потім у Києві він виконав понад п’ятсот гравюр на дереві, насичених багатофігурними композиціями і розкішним орнаментом, в якому він з великим смаком поєднав рослинний орнамент з елементами ренесансного та барочного мистецтва.



Питання для самоперевірки

  1. Які зміни відбулися у книжковій мініатюрі наприкінці XV – у першій половині XVI ст.?

  2. Яку роль відіграв в українському книгодрукуванні І. Федоров?

  3. Розкажіть про творчі здобутки майстра Іллі.
Папка №

УРОК 7. Декоративно-прикладне мистецтво

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. ужиткове мистецтво переживало період справжнього розквіту. Характерною особливістю його еволюції була провідна роль міського середовища. Міське ремесло, яке зародилося ще в княжу епоху й остаточно утвердилося впродовж найближчого після неї періоду, панує у мистецькій практиці другої половини XVI — першої половини XVII ст.

Попри всі зміни у системі декоративно-ужиткового мистецтва, найважливішими залишалися види, пов’язані з обробкою металів, серед яких домінувало золотарство. Найактивнішим його центром на українських землях у другій половині XVI — першій половині XVII ст. був Львів. У першій половині XVII ст. активізується київське золотарство. Тут поряд з міськими майстрами працювали й монастирські. На Волині активним осередком золотарства виступає Острог.

Пам’ятки золотарства далі збереглися у порівняно невеликій кількості, що традиційно пов’язано з вартістю матеріалів, з якими працювали майстри, їхню основу складають речі церковного призначення( срібна чаша 1606 р., колись зберігалася в церкві св. Георгія у Бродах на Львівщині).

Продовжували розвиватися й такі традиційні напрями золотарського мистецтва, як оправлення ікон, зброї, виготовлення прикрас на потребу заможних верств суспільства, поширюється виготовлення посвятних табличок. З виробів світського призначення найбільшого поширення набуло виробництво срібного посуду, який вкорінився у побуті не лише заможних верств суспільства, а й у середовищі середньозаможного міщанства

Активно розвивалися в другій половині XVI — першій половині XVII ст. й інші мистецькі види металевого виробництва, зокрема відливання дзвонів та гармат (дзвін Зимненського монастиря 1466 p.).

Активно розвивалося й виробництво гармат. Найважливішим осередком їх виготовлення був Львів, у якому працювала ціла група відомих майстрі (гармата майстра Леонарда Герле 1570 — 1571 рр. "Орел" з багатим декоративним оздобленням).

Декоративне ковальство знаходило вияв як у виробництві зброї, так і у виготовленні декоративних ґрат, огорож і т. п. (декоративні ґратки над дверима бокового входу до Успенської церкви у Львові).

Розглядуваний період становив також черговий важливий етап у розвитку керамічного виробництва на українських землях. Традиційно воно розвивалося в двох напрямах: посуд повсякденного вжитку широких верств суспільства та декоративні вироби, призначені для заможніших його прошарків. У декоративній кераміці поряд з виготовленням оздобного посуду важливе місце посідало також виробництво кахлів. Остаточно сформувалися відомі пізніше центри керамічного виробництва, як Потелич на західноукраїнських землях. У кахлевому виробництві в другій половині XVI ст. остаточно утверджується традиційний для пізнішого часу тип кахлів, найвідомішими зразками яких є кахлі з вершниками з Кам’янця-Подільського. Характерні їхні зразки віднайдено у Києві, Львові, Кременці, Луцьку та інших історичних містах.

Нового розвитку набуло мистецьке шитво. Як і раніше, воно розвивалося як в монастирських майстернях, так і в світському середовищ (покрівець 1598 р. з Воскресенської церкви у Вишнівці).

Друга половина XVI — перша половина XVII ст. становить новий етап у розвитку меблевого виробництва на українських землях. У цей час сюди дедалі активніше проникають як окремі вироби європейського походження, так і графічні взірці орнаментики та нові для українських земель техніки декорації виробів. Меблі цього часу багато прикрашалися різьбленням (шафка з гербом львівської родини Сикстів, фрагмент лавок з монастиря бернардинів у Львові та їхні оригінальні фрагменти, використані у встановленій у костьолі копії початку XX ст.).

Поряд з різьбленням широко практикованим новим способом декорації меблів стає інтарсія. Скромні її приклади збереглися у міщанських скринях, багатий зразок демонструють двері в каплиці Боїмів. Значного поширення набула також малярська декорація меблів, найкращим прикладом якої є лавки у каплиці Боїмів.



Питання для самоперевірки

  1. Який вид декоративно-прикладного мистецтва домінував у другій половині XVI – першій половині XVII ст.?

  2. Як розвивалося керамічне виробництво?

  3. Які зміни відбулися у меблевому виробництві?
Папка №

УРОК 8. КОНТРОЛЬНА РОБОТА (теми1-7)
РОЗДІЛ 6. МИСТЕЦТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII – ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XVIII СТ.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка