План Вступ Розділ Виховання духовності молодших школярів у сучасній українській сім’ї та школ



Скачати 490.33 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації26.04.2016
Розмір490.33 Kb.
  1   2   3


План

Вступ

Розділ 1. Виховання духовності молодших школярів у сучасній

українській сім’ї та школі.



1.1. Психолого-педагогічні основи духовності дитини.

1.2. Особливості формування духовності у молодших школярів.

1.3. Духовні цінності сучасної української сім’ї.

1.4. Роль родинних традицій у формуванні духовності у молодших

школярів.



1.5. Методи виховання духовності у молодших школярів в сім’ї та

школі.


Розділ 2. Методологічні основи.

2.1. Експериментальна методика вивчення матеріалу.

2.2. Аналіз результатів дослідного навчання.

Методичні рекомендації.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Людство у процесі свого розвитку проходить складний і часто трагічний шлях. Змінюються звичаї, культура народів… Незмінним залишається прагнення людей пізнати істину, зрозуміти життя і своє місце в ньому. Разом з появою людини, а точніше з того часу, коли людина поставила собі запитання: «Хто я така?», «У чому моє призначення?», і виникла духовність.

У тлумачному словнику написано, що «духовність – це стремління людини в першу чергу до внутрішньої досконалості, висоти духу».

Духовність є визначальною ознакою людства.

Майбутнє кожного суспільства, його моральний клімат визначається тим, що відбувається в душах молодого покоління. Найбільш відповідальну місію – виховання молодих поколінь – покладено на освітян.

Ще з сивої давнини школа вважалася тим осередком, де навчали читати, писати, думати і, найголовніше, виховувати і прищеплювати високі духовні та моральні якості. Саме на освітян покладено завдання дати дітям, за словами філософа Генрі Сідгвіка, «моральний компас у сучасному світі».

Відповідь на багато одвічних запитань дає християнство. Воно дарує людям розуміння суті їхнього існування, виступає неперевершеними зразком психологічного захисту особистості, допомагає кожній людині знаходити радість у повсякденному житті, з вірою і надією вирішувати всі проблеми. Християнство є завершеною, цілісною системою поглядів, дотримання яких дозволяє достойно прожити і один день, і все життя. Основою християнства, як врешті і моралі, є ідея любові і поваги до інших людей.

Чіткою, доступною є програма християнського самовдосконалення. Людська цивілізація не знає більш лаконічної і глибшої програми розвитку особистості, як десять Божих заповідей.

Мабуть, тому однією з характерних ознак становлення України як незалежної держави є повернення до християнства. Не стала винятком і система освіти. Релігійне виховання є складовою частиною національного виховання в школі. Роль релігії у розвитку духовності не викликає сумніву.

На ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти Міністр освіти і науки України (2004 р.) В.Г. Кремень підкреслив, що «найважливішими цінностями у школі є не тільки педагог, а й дитина. Тому пріоритетними завданнями нинішньої системи освіти повинно стати формування особистості, здатної будувати свої взаємини з суспільством і природою на засадах високої морально-етичної культури, духовності».

Актуальність даної проблеми можна підтвердити словами Є. Сверстюка про те, що «криза людини, духовна криза людства – нині найбільша тривога людства. Людина змаліла і заплуталася у над продукції речей і свої витвори почала ставити понад свого Творця».

Багаторічний педагогічний досвід і спостереження переконують, що молоде покоління у плані морального самовдосконалення і духовного відродження в основній своїй масі не стає кращим.

Мета офіційних освітянських документів 60-90 рр. минулого століття – «Виховати всебічно розвинену особистість» – так і залишилася лише закликом. Такої особистості, принаймні в реальному житті, ніхто не бачив, хоча весь освітній процес, зокрема в початковій школі, був насичений різними аспектами морального виховання через змістові компоненти навчальних предметів і вчителі докладали чимало сил і вмінь для їх реалізації.

П’ятий рік школа працює в нових умовах модернізації освіти – переходу на 12-річну загальну середню освіту. Затверджено Державні стандарти початкової загальної освіти, оновлено зміст освіти через нові навчальні програми і предмети. Вчителі отримали реальну можливість вибору підручників і навчальних посібників.

Все це спонукало до переосмислення, частково, можливо, узагальнення досвіду роботи і нових пошуків.

Взяти поняття «освіта». У цьому слові можна відшукати принаймні ще два своєрідні поняття. Очевидним є слово «світ». Тому навчально-виховний процес допомагає дитині ознайомлюватися із навколишнім світом, розумно жити в ньому.

Менш очевидним у слові «освіта», але більш, на мою думку, важливим є слово «світло».

Розумно побудована система освіти має сприяти просвітленню душі людини. У народі кажуть, що світяться обличчя лише малих дітей і людей похилого віку, які достойно, по-християнські прожили життя.

Не може не дивувати те, що слово «світло» зустрічається на першій сторінці «Біблії» п’ять разів і далі воно повторюється багато разів аж до останньої сторінки. Апостолів Ісус називає «Світлом для світу». Апостол Павло у посланні до Єфесян пояснює, що «… плід світла знаходиться в кожній добрості, праведності і правді (Єф. 5:9).

Виховання духовності в молодших школярах має великий виховний потенціал для розвитку дитини, допомагає поступово повертати втрачену гармонію душі і тіла, сіє в душах дітей зерна доброти, виховуючи їх на християнських цінностях.



Розділ 1. Виховання духовності молодших школярів у сім’ї та школі.

1.1. Психолого-педагогічні основи духовності дитини

Введення поняття духовності необхідне під час розгляду життєдайних проблем, важливих для кожної людини у системі вічних питань людського буття, тобто її призначення, пошуках сенсу життя, визначенні мети і змісту своєї діяльності, орієнтації на якість, зразки, цінності у виборі життєвого шляху, прийнятті рішень тощо.

Духовність не належить до іманентних ознак людини, оскільки, народжуючись, людина має тільки нахили і здібності, що становлять її особистісний духовний потенціал, який реалізується залежно від середовища, обставин і виховання. Характеристикою також слугує волевиявлення і здатність особистості до розвитку власної духовності. Сама ж людська духовність не є чимось сталим і незмінним. Вона формується і змінюється впродовж життя, тобто шлях до духовності у кожної людини суто індивідуальний і залежить від впливу соціуму, родини, оточення, а також від бажання індивіда поліпшити себе, а через себе і довкілля.

Духовність є складним полісемантичним поняттям, яке можна розглядати одночасно як процес і як утворення. Духовність як реальний динамічний процес, залежно від зовнішніх і внутрішніх впливів (суспільства, школи, родини, конкретно-історичного часу і обставин, а також особистостей психіки, унікальної природи індивіда), забезпечує життєстворення і само творення особистісної системи, ієрархії вищих життєвих цілей, цінностей та ідеалів, які зіставляються з абсолютними цінностями й універсаліями, загальнолюдської культури, шліфуються і вдосконалюються впродовж життя людини.

Духовність як утворення фіксує особливий зріз кількісно-якісного переходу знань, прагнень, орієнтирів, творчих пошуків у конкретні переконання, ідеали, цінності, цілі, якості, норми поведінки, які найбільше відповідатимуть уявленню індивіда про сучасну гармонійну і досконалу людину та рівень духовності особистості на даний момент.

Духовність особистості характеризується внутрішньою структурою і набором властивих тільки їй компонентів. Тут можна виділити: емпіричний компонент (чуттєве осягнення дитиною світу), когнітивний компонент (інтелектуальне засвоєння дійсності), суспільно-комунікативний компонент (спілкування з близькими, життя у соціумі), самовиховний компонент (критичне оцінювання, розвиток власних здібностей і потенцій), діяльнісно-регулятивний компонент (внутрішня робота, творчість).

Структура духовності особистості визначає зміст і структуру сучасного виховання і дає можливість стверджувати, що «зміст сучасного виховання зумовлюється характером та організацією життя суспільства» і полягає у передачі та засвоєння досвіду попередніх поколінь, формуванні духовності особистості, вихованні й розвитку гуманістичних якостей.

Батьки завжди повинні виховувати найважливіші духовні якості у своєї дитини. А всі негативні якості потрібно подолати або гальмувати, щоб дитина не змогла реалізуватись як особистість.

Важлива роль у цьому належить також і вихователю. Він повинен знати, що використання педагогічної ситуації доцільне під час закріплення матеріалу з метою активізації батьків у висловленні власної позиції щодо виховної проблеми, обміну досвідом в організації виховання.

Педагогічні ситуації дають можливість розглянути проблему з різних боків, проаналізувати можливі варіанти рішення і недоліків, спроектувати шляхи їх уникнення, а також скоригувати виховний процес у родині.

Педагогічна ситуація охоплює: інструктаж учителя, ознайомлення із проблемою, пошук найкращого рішення, педагогічний аналіз запропонованих варіантів.

Рольова гра «застосовується з метою корекції стосунків між батьками і дітьми, забезпечує активну участь батьків у процесі оволодіння психолого-педагогічними знаннями, їх колективний і самостійний пошук рішень, адекватних пропонованим ситуаціям».

Учасники рольової гри уявляють себе на місці тих людей, про яких ідеться в навчальній ситуації, мотивують свою поведінку і обґрунтовують її доцільність.

Проведення рольової гри включає: визначення теми і мети заняття, актуалізацію знань, інструктаж педагога чи психолога, ознайомлення із сюжетом гри, розподіл ролей, безпосередньо рольова гра, аналіз гри, підбиття підсумків.

І для прикладу можна взяти таку педагогічну ситуацію.

Педагогічна ситуація

Ваш син провів перший день у новій школі та із задоволенням ділиться враженнями про своїх нових друзів. Він розповів, що Славко із сім’ї віруючих, його батьки протестанти і він уже подарував вашому синові брошурку, де висвітлюються питання віри. Петрик відвідує спортивну секцію і мріє досягти фізичної досконалості. Миколка продає газети і громадянському транспорті вже вважає себе бізнесменом. Аліна ходить до драматичного гуртка, знає безліч ролей напам’ять. Хлопчик боїться помилитись у виборі друга, йому хочеться, щоб це був друг на все життя.

1. Якою буде ваша порада? Чим ви керуватиметесь у пораді синові?

2. Якими б ви хотіли бачити друзів сина?

3. Якими у дітей мають бути погляди на життя?

4. Чого вони мають прагнути у житті?

5. Як ви сподіваєтеся допомогти дітям у виробленні правильної життєвої позиції?

Як видно з цього, на духовне виховання дитини мають вплив не тільки батьки, але й вихователі. Тому не є дивним те, що батьки співпрацюють з педагогами для кращого виховання духовності у молодих школярів.


1.2. Особливості формування духовності у молодших школярів.

У молодших школярів закладаються основи духовності, активно формуються духовні якості, світоглядні позиції, уся система цінностей та ідеалів, визначаються основні життєві координати і напрямки само творення.

Основною особливістю цього віку є зміна серйозної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки, вміти узгоджувати свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний переломлений момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.

Варто зауважити, що цілі та зміст не є чимось остаточним, раз і назавжди визначеним, тому і специфічні особливості молодшого шкільного віку як особливої ланки шкільного життя також не можна вважати остаточним. На сьогодні доцільно говорити лише про найхарактерніші та відносно сталі риси цього віку, враховуючи, що переосмислення суспільством цілей та ролі початкової освіти приведе і до зміни його місця та значення у психічному й особистісному розвитку дитини.

Нагадаємо, що розвиток психіки здійснюється передусім на основі провідної для певного вікового періоду діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу.

Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, у свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності.

Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання у середніх класах, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволодівають вмінням керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженішими.

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність (успіхи і невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, перегляд телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).

Емоційну сферу молодших школярів складають нові переживання: здивування, сумніви, радощі пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх вияву іншими людьми (Н.С. Лейтес, П.М. Якобсон). Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які мають місце, є передусім розходження між претензіями і можливостями їх задовольнити, прагненням отримати вищу оцінку своїх особистісних якостей і реальними взаєминами з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

Молоді школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття власної гідності, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання похвали.

Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формуванні малих груп у класі та стихійних компаній. Взаємини у класі виступають фактором формування у дітей моральних почуттів, зокрема, почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх однолітків. З віком діти стають самокритичнішими.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомленого виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.

Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведінки, здатною довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку.

Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідності їх виконання. Формуються такі вольові риси характеру як самостійність, упевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

Характер у цьому віці лише формується, тому імпульсивність поведінки, прилегливість, упертість спостерігаються досить часто. Зумовлено це передусім недостатньою сформованістю вольових процесів. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Водночас більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів.

Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується передусім унаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній діяльності. Якщо у навчальній діяльності дитини невдач більше, ніж успіхів, і подібну ситуацію вчитель до того ж постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості у собі та неповноцінності, що мають тенденцію до поширення і на інші види діяльності.

Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особистостей поведінки батьків. Батьки встигаючих учнів мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому вірять, що в майбутньому вони обов’язково доб’ються успіху у кар’єрі. Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.

У таких родинах діти оточені теплом та любов’ю, а методи контролю й підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж авторитарного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почуваються в безпеці і впевнені, що їх люблять.

І, напевно, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад.
1.3. Духовні цінності сучасної української сім’ї.

Сучасна українська сім’я стоїть у центрі глобальних економічних, політичних та культурних перетворень і є тією клітиною у життя суспільства, його основою, яка через власну культуру, мову виявляє духовну суверенність і власну самобутність у вирішенні таких завдань як:

– виживання (своєчасне реагування сім’ї на суспільні зміни і їх коригування з тим, щоб не стати жертвою того чи тою суспільного устрою);

– регулювання (політична активність із метою забезпечення функціонування тих основних державних законів, які повинні відстоювати і захищати основні права й обов’язки сім’ї);

– виховання юного покоління;

– передача історичного і життєвого досвіду;

– забезпечення засвоєння і функціонування основних духовних цінностей родини, що виявляється у життєтворчості, альтруїзмі, світоглядних позиціях і моральності членів сім’ї.

По-справжньому суверенний і духовний народ складається із сильних сімей, свідомих свого покликання, для яких стрижневими у суспільному житті є такі основні духовні елементи, як:

– закон вірності;

– обов’язок дружини (чоловіка) доглядати хворого члена сім’ї;

– допомога старим членам сім’ї;

– піклування про потомство;

– забезпечення прав та інтересів дітей і умов їхнього для їхнього розвитку;

– виконання обов’язків перед сім’єю і суспільством;

– творчий пошук, самовдосконалення і самотворення;

– взаємо підтримка і суспільне долання труднощів;

– збереження цінності сім’ї і гармонійних стосунків.

Ці елементи є важливою складовою частиною системи, у якій формується особистість, активність і спрямованість на майбутню діяльність.

Духовні цінності є свідомим вибором особистості, що визначають її піднесені почуття, позитивне ставлення до життя людей, довкілля, впливають на мотивацію дій і виступають у ролі регулятора поведінки і стимулятора самотворення.

Оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало їм змогу створити високу духовну культуру. Український теолог Б. Гудзяк відзначає, що християнство Постало головним джерелом фундаментальних, етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу [3]. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалась ним тривалий час, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо.

Є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім’ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самої себе, окрім того родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею традицій.

Нині сім’я, поряд із проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, – подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства. Коротко розглянемо деякі проблеми сучасної родини.

Проблема розлучень, подружньої невірності. За даними соціологічних досліджень , кількість сімей, що розпалися, зросла майже в 1,5 раза [5], хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: «Що Бог з’єднав, людина того не розрушить». Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю.

У давніх сім’ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбом, а часто і церковним, не надається особливого значення. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів через різні причини, часом незначні, розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини – діти.

Наступною проблемою сучасної християнської сім’ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім – народжувати дітей. Коли ж ми звернемося до історії, то побачимо, що здебільшого сім’ї наших предків були багатодітними. За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням родини, оскільки подружжя – це спільнота, пов’язана любов’ю, і є одним цілим.

Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім’ї у вихованні. Ця проблема виникає як через економічні фактори, так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей.

У вихованні дітей батькам потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких любов – найвища ознака злагоди й довіри. За І.Огієнком, стосовно християнського виховання дітей перед батьками мають стояти такі завдання:

1. Навчити дітей Віри Православної, молитви, любити Церкву і ходити на Богослужіння.

2. Виховувати у правдивих християнських чеснотах, у національному дусі.

3. Підготувати дітей до самостійного життя.

4. Навчити критично оцінювати складні явища сьогодення, робити висновки й приймати правильні рішення.

5. Виховувати обов’язковість.

6. Прищеплювати почуття правдивості.

7. Виховувати послух.

8. Розвивати почуття любові до всього народу, до Батьківщини.

9. Виховувати працьовитість [4].

На мій погляд, релігійне виховання в сім’ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, оскільки прилучення дитини до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам, як підліткова злочинність, наркоманія, проституція, бродяжництво тощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви «Отче наш», домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливо лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого Спасителя, тобто через віру.

І насамкінець хотілося б налагодити слова видатного класика вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинського, який у статтю «Про народність в суспільному вихованні» сказав про християнство так: «Є лише один ідеал досконалості, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, який подає нам християнство. Все, чим людина, як людина, може і повинна бути, передається цілковито в божественному вченні, і вихованню залишається лише, передусім всього і в основу всього укорінити вічні істини християнства» [7].

Ця теза є абсолютним підтвердженням того, що християнська мораль – надійний і правильний дороговказ у вихованні сучасних дітей.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка