План Вступ 2 Природно-заповідний фонд як об’єкт правової охорони 3



Скачати 154.29 Kb.
Дата конвертації18.04.2016
Розмір154.29 Kb.

План




Вступ 2




1. Природно-заповідний фонд як об’єкт правової охорони 3

2. Організаційно-правові заходи охорони природно-заповідного фонду 6
3. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України 9
Висновки 12
Список використаної літератури 14

Вступ


Сучасний екологічний стан в Україні прийнято визначати як загально-кризовий, котрий, проте, характеризується і значними проблемами в конкретних сферах природокористування. Особливого значення дослідження набуває дослідження “екологічних” проблем в контексті подолання наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. Отож, актуальність цієї роботи насамперед визначається як надзвичайна важливість аналізу загального стану вирішення екологічних проблем в сучасній України для підвищення ефективності цього процесу та усунення можливих протиріч чи законодавчих неврегульованостей.

Окремої уваги заслуговує чинне законодавство України у сфері природокористування. Загальний курс екологічного права охоплює собою достатньо великий масив правовідносин, до якого належить значне коло проблем: від конституційних екологічних прав до, власне, проблем правової охорони природно-заповідного фонду.

Дослідження основ та характерних рис законодавчого регламентування окремих аспектів у вказаній сфері важливе та актуальне і в контексті проголошеного Президентом України, “матеріалізованого” рішенням РНБОУ та іншими нормативним актами курсу на європейську (євроатлантичну) інтеграцію України. Однією ж з фундаментальних основ європейської системи правовідносин є гарантування та дотримання екологічних праві свобод людини й громадянина.

Метою цієї контрольної роботи є аналіз особливостей нормативно-правового регламентування правовідносин у сфері охорони природно-заповідного фонду України.

Завданнями роботи є визначення сутності законодавчого трактування поняття природно-заповідного фонду як об’єкту правової охорони, характеристика організаційно-правових заходів щодо охорони природно-заповідного фонду та аналіз форм та видів відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України. Відповідною завданням є і структура роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів та висновків.

1. Природно-заповідний фонд як об’єкт правової охорони

Згідно Преамбулі Закону України “Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.92 Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

До складу природно-заповідного фонду України, згідно чинного законодавства (Ст.3 названого Закону), відносяться: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. ( Частина друга статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно Ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26.06.91 зі змінами станом на 30.06.99, державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.

Згідно Ст. 3 Закону №41, основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва. (Стаття 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 186/98-ВР від 05.03.98 )

2. Організаційно-правові заходи охорони природно-заповідного фонду

У попередньому питанні наводився перелік регламентованих чинним законодавством України об’єктів охорони природно-заповідного фонду України. На разі ж необхідно розглянути особливості правової регламентації охоронної діяльності. У загальному вигляді такі особливості обумовлюються Розділом IX Закону України “Про природно-заповідний фонд України”.

Охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України.

Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. ( Частина перша статті 60 в редакції Закону N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків та регіональних ландшафтних парків.

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань. ( Частина третя статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 ) (Стаття 60)

До складу служб державної охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодержавного значення, працівники охорони, а також інших підрозділів цих адміністрацій. Служби державної охорони очолюють керівники адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду.( Частина перша статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Працівники служб державної охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду мають право:

- вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв'язку з порушенням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон;

- перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності в межах відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

- доставляти порушників установленого режиму з метою з'ясування особи;

- складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності;

- вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, відповідні документи;

- проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції одержаної в результаті природокористування;

- безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організації, судна та інші транспортні засоби в межах відповідних територій, об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон для перевірки додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та природно-заповідний фонд;

- вносити пропозиції до відповідних державних органів про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про природно-заповідний фонд, давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. ( Частина друга статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Працівники служби державної охорони природно-заповідного фонду України під час виконання службових обов'язків мають право на носіння форми встановленого зразка, табельної зброї та інших спеціальних засобів відповідно до законодавства України. ( Частина третя статті 61 в редакції Закону N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Законодавством України забезпечується правовий і соціальний захист працівників служби державної охорони та інших служб, що здійснюють охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду.( Частина четверта статті 61 в редакції Закону N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 ) Стаття 61.

Державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається законодавством України. (Ст. 62)

Громадський контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою діяльність відповідно до Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.(Ст. 63)

Окремі аспекти організаційно-правових заходів щодо охорони природно-заповідного фонду України регламентовані Розділами III, IV, VII, VIII, IX, X, XI,XII Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Названими організаційно-правовими заходами, звичайно, не вичерпується діяльність по охороні природно-заповідного фонду України. Проте, саме вказаними нормативно-правовими актами України окреслено загальні засади такої діяльності.

3. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України
Статтею 64 окреслюються види відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

а) нецільовому використанні територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду;

б) здійсненні в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

в) організації на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду;

д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

е) порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об'єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу;

з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об'єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Статтею 65 цього ж Закону обумовлюються особливості застосування цивільної відповідальності.

Так, розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання норм Закону, Кабінетом Міністрів України ухвалено Постанову від 21 квітня 1998 р. N 521 “Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України”, якою затверджуються такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної природним комплексам територій та об'єктів природно-заповідного фонду юридичними і фізичними особами внаслідок:

- незаконної рубки або пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту;

- пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня неприпинення росту;

- знищення або пошкодження лісових культур, молодняку природного походження, самосіву на площах, призначених для лісовідновлення, сіянців і саджанців у розсадниках та на плантаціях, газонів і квітників;

- знищення або пошкодження трав'яного покриву;

- незаконного збору (або знищення) дикорослих нижчих і вищих трав'янистих рослин, їх квітів і плодів, ягід, горіхів, лікарської та технічної сировини, живиці та інших деревних соків, лісової підстилки, другорядних лісових матеріалів, грибів;

- незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх жител, місць перебування і розмноження;

- пошкодження карстово-спелеологічних, геологічних та гідрологічних об'єктів;

- проїзду транспорту, прольоту та посадки літальних апаратів;

- самовільного використання їх земель;

- знищення або пошкодження інформаційно-охоронних та інших знаків;

- знищення або пошкодження осушувальних канав, дренажних і протиерозійних систем, шляхів, рекреаційних об'єктів та інших споруд.

Висновки

Одними з фундаментальних у суспільстві сучасного зразка є екологічні права та свободи людини й громадянина.

Державний захист екологічних прав і свобод людини передбачається насамперед у Конституції України (ст. 3), яка встановлює один
з найважливіших обов'язків держави утверджувати та забезпечувати права
і свободи людини, а також відповідальність перед людиною за свою
діяльність. Це право закріплює обов'язок держави здійснювати правове регулювання екологічних прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист екологічних прав і
свобод. Відповідними повноваженнями в цій сфері наділений парламент України, а також Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини. Гарантом прав та свобод людини і громадянина є Президент
України. Обов'язки із здійснення заходів щодо забезпечення екологічних прав і свобод входять до повноважень Кабінету Міністрів України,
а також усіх інших спеціально уповноважених на те органів державної
виконавчої влади. Для безпосередньої охорони прав і свобод людини
від порушень створено систему правоохоронних органів (міліція, служба безпеки, прокуратура та ін.).

Цитуючи М.І.Малишка1, можна стверджувати, що природоохоронне законодавство встановлює також відповідні природоохоронні права людини та громадянина. Так, згідно зі ст.10 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" громадяни України щодо охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду мають право:

• брати участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань
розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду;

• брати участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;

• вносити пропозиції щодо включення до складу об'єктів природно-заповідного фонду найцінніших природних територій та
об'єктів;

• ознайомлюватись із територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, здійснювати інше користування з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму;

• брати участь у здійсненні громадського контролю за охороною
заповідних територій та об'єктів, вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони
територій та об'єктів природно-заповідного фонду та ін.
Широке коло прав і обов'язків людини та громадянина передбачено в галузі екологічної безпеки. Так, права і обов'язки громадян,
підприємств щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачено в Основах законодавства про охорону
здоров'я та інших актах санітарного законодавства.

Гарантування та дотримання екологічних прав та свобод в українській державі стає особливо актуальним в процесі подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Власне, потрібно вести мову не стільки і не тільки про подолання наслідків, скільки про створення усіх необхідних умов щодо недопущення повторення таких катастроф у майбутньому. Однією з передумов цього є знання та дотримання норм чинного законодавства в галузі охорони природно-заповідного фонду України. Хоча дотримання цього законодавства – це завдання не лише органів державної влади, місцевого самоврядування тощо, але й суспільства в цілому.



Лише на основі спільних зусиль є можливим створення в Україні такої екологічної ситуації, яка б характеризувалася максимально безпечними та комфортними умовами життя її мешканців.

Список використаної літератури


  1. Конституція України. Прийнята від 28 червня 1996 року

  2. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41.

  3. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 34.

  4. Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України" // Екологічне законодавство України. Книга 2. К., 1998.

  5. Положення про Червону книгу України. Затверджено постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. // Екологічне законодавство України. Книга 2. К., 1998.

  6. Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"). Затверджено постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р. // Екологічне законодавство України. Книга 2. К., 1998.

  7. Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 р. N 521

  8. Бринчук М.М. Экологическое право. М., 1998.

  9. Дмитренко І.А. Екологічне право України. К., 2001.

1 Малишко М.І. основи екологічного права України: Навчальний посібник, - К., 1999,- с.28-29



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка