Підготовка вчителя початкових класів до оцінювальної діяльності в першому класі



Скачати 72.06 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір72.06 Kb.



Полякова О. В.,

методист кафедри методики

та психології дошкільної і початкової

освіти ІППО КМПУ імені Б.Д.Грінченка.


Підготовка вчителя початкових класів

до оцінювальної діяльності в першому класі
Оцінювання є особливою стороною контролю, а педагогічна оцінка – його результатом. Воно має ґрунтуватися на позитивному принципі, що, насамперед передбачає врахування рівня досягнень учня, а не кількість його помилок. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними (словесними, вербальними) показниками, або в балах, тобто кількісними показниками. Оцінювання - це процес встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами чинних програм.

Компетентність – це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань, умінь та навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Навчальна діяльність зрештою має не просто дати дитині знання, уміння й навички, а й сформувати її компетентності як самоздатність до оптимальних дій.

Оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу здійснюється вербально. Для багатьох вчителів і батьків вербальне оцінювання сприймається негативно із-за недостатньої проінформованості щодо значення цієї категорії. Але якщо говорити про вербальне оцінювання в першому класі, то воно регламентується законодавчо та є невід’ємною частиною навчально-виховного процесу початкової школи. На жаль, поки що вербальне оцінювання в першому класі лише декларація, яка буде залишатись нею доти , поки в руках вчителя не з'явиться реальна технологія – інструмент організації вербального оцінювання на початковому етапі навчання. Для цього вчителю необхідно змінити процедуру оцінювання, організувавши її як спільну діяльність, поступово передаючи ініціативу оцінки дій учня в руки самої дитини. Саме в цьому, на нашу думку, полягає суть технології вербального оцінювання, в якому немає кількісних показників (балів), але є якісні (словесні та вербальні) показники.

Першокласник емоційно переживає оцінку своєї діяльності. У дошкільному віці в нього сформувалося позитивне уявлення про себе. Під впливом різноманітних чинників шкільного життя ці уявлення піддаються серйозному випробовуванню. Навчання, як правило, пов’язане з помилками й невдачами, а отже, й низькими оцінками. Дитина прагне утвердити себе в новій ролі, шукає опори в ставленні вчителя до себе, бажаючи, щоб учитель помітив її позитивні якості. Тому оцінка здатна викликати в учня різні переживання: радість, емоційне задоволення успіхом, сором за невдачу, внутрішній протест проти осуду тощо.

Радість і задоволення досягненнями в навчанні підтримують рівень намагань учня та засвоєння знань, створюють позитивний емоційний фон стосунків з учителем і однолітками. Почуття гіркоти, невдоволеність невдачами можуть спричинити неусвідомлений конфлікт з оточенням, зниженням самооцінки, зневіру. Проте це не означає, що слід уникати негативних емоцій. Бо тоді довелося б або зовсім не помічати помилок у роботі учня, або щоразу пов'язувати їх з незалежними від нього причинами. Це б знецінило роль педагогічної оцінки в керуванні навчанням.

Постійне емоційне благополуччя, захвалювання учнів може призвести до застою в розвитку. Завдання полягає в тому, щоб негативні й позитивні емоції, породжувані невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Треба створити такі умови, коли б невдоволеність від невдач спонукала дитину шукати кращі способи навчальної діяльності. Важливо, щоб емоції, пов’язані з різними труднощами в навчанні, не переходили в емоційну напруженість. Вони не повинні бути затяжними, мають неодмінно змінюватися позитивними. Усе це підвладне оцінці, якщо вчитель управляє навчанням з позиції перспектив розвитку учня, пізнавальних можливостей, розглядає невдачі як закономірне явище, зумовлене необхідністю вдосконалювати знання. Це реалізується в оцінці, коли вчитель співчуває з приводу невдачі, визначає способи виправлення помилки й висловлює впевненість в успіху. Потрібний педагогічний такт, щоб запевнення не було формальним, співчуття не стало набридливим і не акцентувало увагу дитини на невдачі, а створювало сприятливий емоційний фон для подолання труднощів. Тут важливі міміка, зміст, добір відповідних слів, мовний стиль учителя.

Під час словесного оцінювання навчальних досягнень можна використати слова та словосполучення: «Твоя відповідь бездоганна», «Відмінно», «Дуже влучна відповідь», «Я погоджуюсь з тобою», «У тебе все вийде, тільки зверни увагу на…» та інші. Це допомагає створити ситуацію успіху, коли дитина відчуває себе особистістю, яку шанують, розуміють, до думки якої прислухаються.

Допомога вчителя, переживання разом з учнями їхніх невдач ослаблюють невдоволеність дітей, перетворюючи її в прагнення поліпшити навчання. Наступний успіх і відповідна оцінка пов’язані з позитивними емоціями. Для першокласника, який відчує труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, заохочення навіть найменшого успіху має велике значення.

Розставляючи акценти в оцінці успіхів і невдач, учитель дбає про домінування позитивних переживань, пов'язаних із засвоєння знань. Це важливо з двох причин. По-перше, тому що в найменшого учня самооцінка ще не диференційована, тож учительська оцінка його конкретних дій переноситься на особистість загалом. Негативна оцінка особистості учня, коли він так прагне до визнання, може призвести до затримки в розвитку. По-друге, позитивного емоційного досвіду у зв'язку з оцінкою засвоєння знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів. Першокласник діє в основному під впливом прагнення до спілкування з дорослим, бажання заслужити його похвалу. Оволодіння знаннями, тобто досягнення мети завдання, здійснюється заради реалізації цих спонукальних мотивів.

Емоційні переживання, фіксуючись на засвоєнні знань, сприяють тому, що саме цей процес стає значущим для дитини. Інакше кажучи, об'єктивно значуща мета завдання (здобути знання) перетворюється в спонукальний мотив його виконання, що сприяє розвитку навчальної діяльності дітей.

На нашу думку, було б помилковим оцінку робіт підміняти похвалою. Навіть за лаконічної форми її висловлення ціннішими є оцінки: “правильно (чи неправильно)”; “я твоєю роботою задоволена”, ніж: “молодець”; “я тобою не задоволена”, оскільки в першому випадку оцінка пов'язана з аналізом того, що учень розглядав оцінку як показник рівня знань і вмінь, розумів, що оцінюються його конкретні дії. Чим більш розгорнутим та аргументованим буде коментар вчителя, тим більше він спонукає навчальну мотивацію дитини, активізує її ресурси.

Під час оцінювання слід враховувати своєрідність впливу оцінки відповідно до особистих якостей дитини. Здебільшого варто заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, з хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше – самовпевнених. Важливо вловити той момент, коли молодший школяр в основному виправив свою помилку, щоб поставити його в однакові з іншими учнями умови.

Доцільно порівнювати роботи учня з тим, як він працював раніше, показуючи його рух уперед, проте не вдаватися до порівняння успіхів і невдач окремих учнів. Водночас доцільно вчити дітей здійснювати само-та взаємооцінки, колективну оцінку. Це активізує навчальну роботу, допомагає формуванню в школяра зацікавленого ставлення до критики, висловленої на його адресу, зміцнює відчуття своєї значущості в колективі, сприяє усвідомленню турботи про нього товаришів.

Вміло користуючись у роботі з першокласниками педагогічною оцінкою, вчитель закладає основи для формування в них умінь об'єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих взаємин у класі, що необхідно для підтримування в учнів почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками.

Педагогічна оцінка має великий вплив на емоційний діловий настрій. Про це не можна забувати вчителю, особливо під час оцінювання (дискомфорт може виявлятися в тому, що дитина робить зайві рухи, завмирає, відводить погляд, переривчасто дихає тощо).

Рекомендуємо наступні форми і прийоми оцінювання навчальної діяльності першокласників у ході засвоєння змісту програми:

1. Різні форми схвалення, погодження, підбадьорювання, виражені словесно й за допомогою міміки, жесту, модуляції голосу; «впорався»; «уже краще»; «чудово»; «видно, що стараєшся»; «задоволена твоєю роботою» та ін., у такій же формі висловлюють зауваження, заперечення, осуд: «спробуй не поспішати і довести до лінії»; «обведи зразок і напиши так само»; «як ти думаєш, що в тебе не так, як на зразку?» тощо;

2. Розгорнуте словесне оцінювання (вчитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання, показує, що саме варте уваги, стимулює учнів наслідувати зразок відповіді, показує раціональніші способи роботи, пояснює можливість сказати зрозуміліше, точніше);

3. Перспективна й відстрочена оцінка (вчитель роз’яснює, за яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення);

4. Аргументована само- і взаємоперевірка;

5. Динамічна виставка дитячих робіт із будь-якого виду діяльності (малюнки, зошити, вироби). Організовується у класі, шкільному коридорі для ознайомлення з нею колективу школи й батьків, учасником якої може бути кожен учень. Оцінювання здійснюється самими учнями, також це можуть бути різноманітні оцінні висловлювання вчителів щодо засвоєння останніми навчального матеріалу в індивідуальних бесідах із батьками чи учнями. Відзначення активності учнів на уроці умовними символами – фішками, геометричними фігурами тощо. Проте вони не повинні замінювити власне оцінку, тобто не фіксувати певний рівень навчальних досягнень;

6. Ігрова оцінка – нагородження переможців, учасників гри різними ігровими атрибутами (книжки-розмальовки, машинки, квіти, листівки тощо). Так, для учителів доцільно зарекомендувати наступне:


    • пам'ятати, що оцінка – це зворотний зв'язок, необхідний учневі як інформація про ефективність його роботи, а не як засіб тиску або контролю;

    • при оцінюванні орієнтуватися на індивідуальні особливості учня, його особистісні, фізіологічні й емоційно-вольові якості;

    • вчити як аналізувати результати своєї роботи, як виправляти помилки, вести самоконтроль, як дати змістовну самооцінку;

    • співпрацювати з учнями в процесі навчання, стимулювати навчально-пізнавальну діяльність учня, корегувати її.

Список використаних джерел:


  1. Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функция оценки школьников: Экспериментально-педагогическое исследование. – М.: Педагогика,1984. – 296с.

  2. Олійник В.В., Даниленко Л.І. Впровадження результатів Міжнародної програми TEMPUS “Справедливе оцінювання” в Українську систему післядипломної педагогічної освіти // Післядипломна освіта в Україні. – 2007. - №1.

3. Семиченко В., Заслуженюк В. Проблема педагогічного оцінювання // Рідна школа. – 2001. -- №7. – с. 3 – 9.

4. Погребная Е.Д. Влияние индивидуального стиля учителя на оценку успеваемости учащихся // Наука і освіта. – 2001. - №6. – с.46-50.



5. Погребная Е.Д. Проблема объективности школьной отметки как способа оценивания успеваемости учащихся // Науковий вісник.  2001. - №6. – с. 103-109.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка