Під знаком кирила І мефодія



Сторінка1/5
Дата конвертації01.05.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3   4   5


ПІД ЗНАКОМ КИРИЛА І МЕФОДІЯ




УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ТА ТУРИЗМУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА ім. Н. К. Крупської
Науково-методичний відділ


ПІД ЗНАКОМ

КИРИЛА І МЕФОДІЯ
Методично-бібліографічні матеріали

про роль книги в житті людини



Суми 2011

ПІД ЗНАКОМ КИРИЛА І МЕФОДІЯ : метод.-бібліогр. матеріали / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. Т. М. Грищенко. – Суми, 2011. – 44 с.


Видання стане добрим порадником для тих, кого хвилює доля книги в нашому суспільстві; сприятиме мотивації читання серед різних вікових категорій читачів. Містить інформацію про Пересопницьке Євангеліє – українську першокнигу, яка у 2011 році святкує своє 450-річчя; становлення українського книгодрукування і т. п.

Молодь зацікавить інтерв’ю з непересічними читачами – актором Б. Бенюком, режисером Р. Віктюком, космонавтом Л. Каденюком, співаками В. Вакарчуком, О. Скрипкою, М. Бурмакою, тележурналісткою О. Герасим’юк та ін.



Відповідальний за випуск Т. І. Фролова, директор

Матеріал підготувала Т. М. Грищенко, головний бібліотекар

науково-методичного відділу


Редактор С. І. Отенко

Комп’ютерний набір Т. М. Грищенко

Комп’ютерна верстка С. І. Отенко


Відгуки та пропозиції просимо надсилати

за адресою:
40030, м.Суми,

вул. Героїв Сталінграду, 10

Обласна наукова бібліотека


тел. 22-47-65






sumy_lib@mail.ru,

library_on@sm.ukrtel.net
http://ounb.sumy.ua/
На обкладинці: пам’ятник святим Кирилу і Мефодію на території Києво-Печерської Лаври

Багатовікова історія слов'янської культури має багато яскравих подій, які й до цього дня грають визначальну роль в духовному розвитку слов'янських народів і становленні повноцінної особистості. Одна з них – поява кирилиці та писемності. Слов’янський світ більше 1145 років тому дістав власне письмо завдяки діяльності і духовному подвигу святих Кирила і Мефодія. Це письмо, з якого згодом розвинулося українське, є одним з неоціненних джерел нашої духовності. Кирило створив слов'янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему. Одночасно він почав роботу над перекладом з грецької мови на слов'янську книжну мову Євангелія, Псалтиря, богослужбових книг. Слов'янська мова після грецької та латинської стала третьою мовою у середньовічній Європі, на якій поширювалося слово Боже. Тож двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила і Мефодія та їхніх учнів мала всеслов'янське значення.

Створена ними азбука  стала фундаментом української та інших слов'янських мов, сприяла розвитку багатогранної слов'янської культури. З часом День святих рівноапостольних Кирила і Мефодія набув символічного сенсу відродження слов'янського духу, зміцнення національних традицій, згуртованості навколо єдиних інтересів і моральних цінностей. Це унікальне свято духовності є значним явищем в культурному і політичному житті всього слов'янського світу.

24 травня – День слов'янської писемності і культури. В доповнення до Дня української писемності та мови (9 листопада) і Міжнародного дня рідної мови (21 лютого) маємо ще одне «мовне» свято, а точніше – привід поміркувати про роль мови та книги в нашому житті.

У сучасному світі, незважаючи на переможну ходу електронних носіїв інформації, книга залишається найбільш поширеним і найдоступнішим інформаційним джерелом. Причина цього в її демократичності, у можливості безмежного повторення інформаційного контакту з книгою без необхідності будь-яких спеціальних пристосувань або технічних навичок, окрім вміння читати. При цьому інформацію несе не лише текст, а й уся книга як сукупність поліграфічного та художнього оформлення й, власне, тексту.

Але, крім того, що книга є матеріальним носієм інформації, вона одночасно є матеріальним втіленням духовних цінностей конкретної епохи. Можна навіть сказати, що книга є носієм культури і засобом розвитку цивілізації одночасно. Дійсно, книга виконує ряд необхідних для розвитку культури функцій. По-перше, вона забезпечує комунікацію між культурою та індивідом. По-друге, книга є засобом консервування духовної спадщини людства. По-третє, вона розповсюджує цю духовну спадщину у часі і просторі. І, найголовніше, книга виступає основою для духовного розвитку і духовної діяльності людини. Як носій інформації, книга має специфічні властивості, які надають їй особливого значення в інформаційному процесі. Це тривалий (власне, не маючий меж) час зберігання, можливість тиражування у будь-якій кількості, відсутність спеціальних технічних умов для використання, багатовікова кумуляція, можливість нескінченного повторення контакту. Саме завдяки цим специфічним властивостям носія інформації книга виконує функції носія культури людства.

На жаль, в сучасному суспільстві спостерігається стійка тенденція зменшення інтересу до книжки та читання як в Україні, так і в цілому світі. Це обумовлено впливом економічних факторів, технічним рівнем розвитку суспільства, станом видавничої справи, книжкової торгівлі, бібліотечної справи, рівнем освіти читачів, наявності у них вільного часу. Ще однією вагомою причиною втрати у громадян України інтересу до читання є відсутність системного підходу до комплектування фондів бібліотек, їхня невідповідність читацьким потребам.

Маємо надію, що видання стане добрим порадником для тих, кого хвилює доля книги в нашому суспільстві, а також зацікавить широке коло вчителів, бібліотекарів, учнівської молоді, допоможе сприяти мотивації читання серед різних вікових категорій читачів. Видання включає матеріали про Пересопницьке Євангеліє – українську першокнигу, яка у 2011 році святкує своє 450-річчя, становлення українського книгодрукування, про нашого земляка Івана Кавалерідзе – автора пам'ятника княгині Ользі, Андрію Первозваному, Кирилу і Мефодію на Михайлівській площі в Києві, про День книги і авторського права, пам’ятники книзі, інтерв’ю з непересічними читачами та ін.


ПЕРЕСОПНИЦЬКОМУ ЄВАНГЕЛІЮ – 450 РОКІВ

2011-й оголошено роком української першокниги


2011-й рік – ювілейний. Новітній незалежній державі Україні минає 20, а її рукописному духовному джерелу – Пересопницькому Євангелію – 450! Минуло 20 років відтоді, як Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, як на Всеукраїнському референдумі 1 грудня ми сказали «Так» нашій державі і «Так» її першому Президенту. Він і започаткував традицію складати присягу на Пересопницькому Євангелії.

Пересопницьке Євангеліє – одна з найцінніших духовних пам'яток, що стала національним символом нашої держави, книга, на якій президенти України присягають на вірність своєму народу.

Згідно з постановою Верховної Ради України 2011-й оголошено роком української першокниги. Головні його урочистості – відзначення на державному рівні 450-ліття Пересопницького Євангелія – заплановано на серпень. Саме тоді в Пересопниці (на Рівненщині) мають зустрітися президенти православних слов’янських країн (України, Білорусі, Болгарії, Росії й Сербії).

Вперше в наукових колах Пересопницьке Євангеліє стало відоме у 1837 році завдяки археографічним пошукам українського історика, професора Московського університету Осипа Бодянського. Ним була опублікована невелика інформаційна стаття в «Журнале Министерства народного просвещения за 1838 г.» Це – перше друковане слово про Пересопницьке Євангеліє. Зберігалося воно на той час в бібліотеці Полтавської Єпархії, куди потрапило із Переяслава, де знаходилося в кафедральному соборі, як дарунок гетьмана Івана Мазепи. Свідчення про це утримуються в приписці на одному із аркушів Євангелія. «Сие Евангелие прислано и дано от ясновельможного его милости пана Ивана Мазепы войскъ его царского пресветлого величества запорозких, обоихъ сторонъ Днепра Гетмана, и славного чина святого Апостола Андрея Кавалера, до престола переяславского Епископского, который от его же ктиторской милости создан».

Рукопис Пересопницького Євангелія становить собою книгу, переплетену в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Написано воно чорнилами на пергаменті  красивим письмом. Приписки, вставки і післямови виконані, як висловилися автори, «дробнымъ письмомъ». Заголовки написані золотою в'яззю. Під сторінками в кожному із чотирьох Євангелій відмічені червоними чорнилами так звані зачала, які пояснюють, як потрібно читати тексти в церкві. Книга складається із 63 зошитів і 960 сторінок.

Пересопницьке Євангеліє є першою в Україні церковною книгою, перекладеною із книжної церковнослов’янської на староукраїнську мову. Початок цій роботі поклали черниці Троїцького монастиря у селі Двірці (на Рівненщині) у 1556 році, а завершили ченці Пересопницького монастиря (також на Рівненщині) у 1561 році.



Унікальну пам'ятку української культури XVІ ст. Пересопницьке Євангеліє, що походить з Волині, було відкрито в 30-х роках XІX ст. Це стало важливим відкриттям, адже до цього невідомо було, щоб Святе Письмо, зокрема Євангеліє, перекладалося українською мовою. Вчений звертає увагу на чудове оформлення рукопису, його вражають, зокрема, чотири прекрасних мініатюрних зображення євангелістів.

З 1837 по 1842 роки Осип Бодянський перебував у закордонному науковому відрядженні. Дорога його пролягала через Україну, і в листі від листопада 1837 року з Києва він повідомляє свого вчителя й колегу по Московському університету та Московському товариству історії й старожитностей російських М. Погодіна: «В одному забутому куточку України пощастило мені… відкрити два Євангелія, одне 1561, а друге 1545 років», особливо зацікавило вченого перше: «Найважливіше, що повинне порадувати не тільки Вас, але й усіх інших слов’янофілів, що нарешті, вирішує остаточно і, здається, назавжди позитивно питання: якою мовою перекладене Святе письмо Кирилом та Мефодієм?.. У післямові сказано, що це Євангеліє «выложено из языка блъгарского на мову рускую». Отже, ось вам слова перекладача, якою слов’янською мовою найперше хвалили наші предки Бога. Під мовою руською, зауважує О. Бодянський, перекладач розумів мову південноруську, малоруську, тобто українську.

Сама доля Пересопницького Євангелія, історія його мандрування непроста. Після завершення написання його у 1561 році деякий час Євангеліє зберігалося в місцевому монастирі: 1630 року воно там ще було, про це є відповідний запис. А коли монастир зруйнували, слід книги загубився. І тільки 1701 року, коли Іван Мазепа дарував Пересопницьке Євангеліє Переяславському кафедральному собору, про що є запис у самому Євангелії, віднайшлося. Згодом цей собор був переміщений у Полтаву, звісно, туди переїхала й Пересопниця. І там вона перебувала аж до війни. І знову її слід утратили. А виявилося, що Євангеліє зберігалося в місцевому краєзнавчому музеї, котрий, до речі, фашисти спалили повністю. І тому певний час вважалося, що старовинний рукопис утрачено назавжди. Однак він опинився в Уфі, куди евакуювали музейні експонати. Коли там відкрили ящик з порцеляною, виявили в ньому і Пересопницьке Євангеліє.

З Уфи його й передали до Києво-Печерської лаври. І це не вперше Пересопниця поверталася в рідні місця. Ще коли Пересопницьке Євангеліє було в Переяславському кафедральному соборі, міністр народної освіти граф Толстой, будучи проїздом в Україні, побачив його і згодом розповів про цінний рукопис прокурору Святійшого Синоду принцу Ольденбурзькому. Він дуже зацікавився Євангелієм і одержав його в дарунок від архієрея Переяславського кафедрального собору. Протягом 8 років святе Письмо перебувало в Росії, в Санкт-Петербурзі, але коли принц Ольденбурзький помер, його дружина повернула Пересопницьке Євангеліє в Україну, в Полтаву.



Нині Пересопницьке Євангеліє один із найцінніших раритетів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Зберігається раритет (книга вагою 9 кілограмів 300 грамів) в спеціальній скриньці. А долоню над Пересопницьким Євангелієм пронизує тепло! З нагоди 1020-річчя Хрещення Русі з благословення Митрополита Володимира побачило світ наукове видання Пересопницького Євангелія, над яким протягом 20 років працювала дослідниця, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту української мови Інна Чепіга, а також факсимільне видання Пересопницького Євангелія тиражем в одну тисячу примірників.

Унікальне факсимільне видання Пересопницького Євангелія знаходиться і у зібранні рідкісної книги бібліотеки Сумського державного університету.

***

Важко переоцінити значення для людства відкриття писемності та книгодрукування. Завдяки цьому винаходу людина зайняла своє місце в земному часопросторі й стала впливати на майбутнє, здобувши можливість передавати свій досвід наступним поколінням. Спочатку рукописна, а потім друкована, книга була і залишається одним з основних засобів розвитку культури, невичерпним джерелом знань.



В Україні книга пройшла довгий і складний шлях розвитку. Розвиток книгодрукування в Україні тісно пов’язаний з історією світового друкарства, зокрема у слов’янських країнах. За радянських часів науковці змушені були повторювати у різних варіантах єдиний постулат: після заснування друкарні в Росії у 1564 році (рік виходу «Апостола» в Москві) перший російський друкар Іван Федоров через 10 років, прибувши через Білорусь в Україну, до Львова, засновує там друкарню і 1574 року видає «Апостола». Ця дата донедавна і вважалася початком заснування українського друкарства.

У роки незалежності, коли відкрилися раніше недоступні архіви й спецфонди, з’явилася можливість по іншому подивитися на хронологію книгодрукування в Україні. У цьому плані великий інтерес являє глибоко обґрунтована наукова концепція виникнення і розвитку українського друкованого слова, висунута видатним вченим І. Огієнком. 1994 року у видавництві «Либідь» в серії «Пам’ятки історичної думки України» публікується фундаментальне дослідження Івана Огієнка «Історія українського друкарства». Ця книга після виходу у світ 1925 року у Львові була фактично арештована радянською владою і відправлена в найпотаємніші спецфонди. Науковець стверджував, що українці були першими серед усього слов’янства, хто почав друкувати кирилицею, і також доводив, що друкарство в Україну прийшло не зі Сходу, а із Заходу, від німців, до того ж задовго до виходу в Москві першої датованої друкованої книги. І аж ніяк не применшуючи ролі й значення І. Федорова в розвитку цієї справи, І. Огієнко, однак, вважає його не засновником книгодрукування в Україні, а фундатором постійного друкарства на українських землях. Про що і свідчить напис на надмогильній плиті І. Федорова в перекладі І. Крип’якевича «Іван Федоров, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих…»

В «Історії українського друкарства» І. Огієнко поставив під сумнів домінуючі і безальтернативні до виходу в світ його праці теорії щодо підпорядкованості української книжкової справи російській. Безперечно, найціннішим у дослідженні І. Огієнка є його сміливе обґрунтування нової періодизації виникнення і поширення друкарської справи на українських землях.

Наприкінці 60-х років минулого століття, якраз під завісу хрущовської відлиги, в одному з випусків науково-практичного журналу «Архіви України» була надрукована стаття молодого львівського дослідника О. Мацюка з надто сміливою, як на той час, назвою – «Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова?». Стаття справила ефект своєрідної бомби, оскільки автор давав однозначно ствердну відповідь. Весь наклад часопису незабаром був конфіскований, а один примірник, як і належало за приписами Головліту, потрапив до спецфондів. Доступ до яких, як відомо, поступово відкривався лише з початку 90-х років. Що ж крамольного для офіційної радянської науки відкрив ретельний дослідник? Йому пощастило першому з архівістів віднайти в Центральному державному історичному архіві у Львові два документи, писані латинською мовою (мабуть, тому й не знищеними червоними комісарами ще у 1939 році), які однозначно вказували на існування в цьому місті друкарні… ще у 1460 році, тобто за 112 років до прибуття туди Івана Федорова (Федоровича) 1572 року. На факт існування такого раннього українського друкарства вказував ще один, третій, документ, віднайдений в архівах О. Мацюком. Йдеться про невідомий досі інвентар книг Словістського монастиря (що неподалік Львова). Цей документ фіксує наявні серед інших різноманітних книг у бібліотеці монастиря шість видань, надрукованих тогочасною українською мовою раніше, ніж побачив світ 1574 року «Апостол» Івана Федорова – офіційно визнаної в радянські роки дати заснування українського друкарства.

Подальше завдання полягає у продовженні пошуку зразків дофедорівського книгодрукування або ж документального підтвердження їхнього існування.

Важлива роль у популяризації цієї тематики належить бібліотекам. Наше завдання – шляхом влаштування книжкових виставок, відкритих переглядів літератури, тематичних вечорів, бібліотечних уроків доносити до читача нові погляди вчених щодо становлення друкарства в Україні.

Запропоновані матеріали стануть у нагоді при підготовці інформаційно-масових заходів.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка