Перспективи розвитку



Сторінка1/3
Дата конвертації12.04.2016
Розмір0.86 Mb.
  1   2   3




ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ


СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ В УКРАЇНІ
Науково-методичний посібник

для працівників служби зайнятості

Київ 2012
УДК 377

А 18

Рецензенти
Бондіні І.А., заступник начальника управління, начальник

відділу організації профорієнтації ДЦЗ України;

Синявський В.В., кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник Інституту педагогічної

освіти дорослих НАПН України

Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України,

протокол № 5, від 30 травня 2012 року
Авдєєв Л.Г.

А 18 Стан та перспективи розвитку професійної орієнтації в Україні :

наук.-метод. посіб. для працівників служби зайнятості. – К. : ІПК ДСЗУ, 2012. – 64 с.
До посібника включені матеріали, що висвітлюють історію становлення і розвитку профорієнтації, в тому числі й на теренах незалежної України, та методологічні аспекти щодо створення і функціонування державної системи профорієнтації населення. Окремі розділи присвячені особливостям профорієнтаційних послуг, що надаються службою зайнятості молоді, яка навчається, та роботодавцям.

Призначений для фахівців служби зайнятості, викладачів і слухачів курсів підвищення кваліфікації та інших осіб, які причетні до організації профорієнтаційної роботи з різними верствами населення.


© Авдєєв Л. Г., 2012

© Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості

України (ІПК ДСЗУ), 2012

ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………. 4

  1. Професійна орієнтація:становлення, стан

та перспективи розвитку………………………… 5

  1. Професійна орієнтація в контексті концепції

сталого розвитку людського суспільства …….. 19

  1. Методологічний аспект державної системи

професійної орієнтації населення…………….. 24

  1. Система професійної орієнтації в державній

службі зайнятості України………………………. 36

  1. Профорієнтаційна робота з учнівською

молоддю в службі зайнятості……………………. 39

  1. Професійний відбір в службі зайнятості та

його особливості…………………………………… 52

Висновки…………………………………………….. 58


Коли в країні загострюється ситуація в сфері зайнятості, держава має в першу чергу активізувати профорієнтаційну роботу серед широкого загалу населення, - такої думки одностайно додержуються науковці і фахівці, які вивчають проблеми зайнятості.
ВСТУП
Професійна орієнтація – елемент загальнолюдської культури, що на підставі вивчення та узагальнення досвіду поколінь, визначає особливості, умови та правила розбудови взаємовідносин між людиною та справою, яку вона обирає для себе основною сферою трудової (економічної) діяльності. Практичне використання специфічних знань, вмінь та навичок, що пропонує професійна орієнтація, дозволяє успішно вирішувати різноманітні проблеми соціально-економічного характеру, своєчасно попереджувати розвиток небажаних тенденцій та долати їх негативні наслідки. Пересічному громадянину професійна орієнтація допомагає обрати сферу діяльності, що найбільш відповідає його інтересам, здібностям та можливостям. Вона підкаже йому яким чином обрати та розбудовувати свою професійну й соціальну кар’єру з врахуванням мінливих життєвих обставин і ситуацій та найбільш повною мірою реалізувати свій власний трудовий і духовний потенціал у сфері активної економічної діяльності. Сучасному виробнику (роботодавцю) профорієнтація допоможе у якісному вирішенню кадрових проблем (підбор, раціональна розстановка та використання робочої сили, підвищення мотивації до продуктивної та творчої праці). Держава, при умові створення нею сприятливих умов для розвитку професійної орієнтації, отримує ефективний механізм, що сприяє розвитку трудового потенціалу країни та формуванню працівника і громадянина, здатного свідомо сприймати програми соціально-економічного розвитку та брати активну участь у їх реалізації.

Особливого резонансу питання професійної орієнтації набувають у теперішній час, коли на світовому просторі набуває поширення нова концепція щодо подальших шляхів розвитку людської цивілізації – концепція сталого розвитку, в якій питанням розвитку людини надається пріоритетного значення.

Автор праці, що пропонується до уваги, ставить за мету розглянути історію виникнення профорієнтації, визначити її сутність, роль і місце у сучасному житті суспільства та пересічної людини, висвітлити нагальні проблеми щодо продуктивної реалізації можливостей профорієнтації як у сучасних умовах взагалі, так й у практичній діяльності державної служби зайнятості та освітніх закладів.




  1. Професійна орієнтація: становлення, стан та перспективи розвитку.



Лютий 1908 року визнається світовою громадськістю офіційною датою народження професійної орієнтації, як суттєвого надбання загальнолюдської культури.

Історія виникнення, ста­новлення й розвитку професійної орієнтації протягом останніх десятиріч привертає до себе увагу представників багатьох галузей науки (психології, педагогіки, економіки, соціології) та спеціалістів, які в прак­тичній площині вирішують пробле­ми зайнятості, професійного самовизначення особистості, трудового виховання та раціонального використання трудо­вих ресурсів. Досвід минулого відкри­ває перед ними обрії подальших пошуків та дає змогу свідомо підходи­ти до розв’язання багатьох проблем сьогодення.

Профорієнтація сягає своїми коріннями у сиву давнину. Практичне застосування її окремих елементів спостерігається протягом усієї історії людства, починаючи з моменту ви­никнення професій у процесі поділу праці. У країнах стародавнього світу при підборі кандидатур державних чиновників, жерців, знахарів, воїнів застосовувались різноманітні випро­бування знань, умінь та здатностей людини з метою визначення їх спро­можності успішно виконувати певні функції та обов’язки. Але сформува­лась профорієнтація як специфічна галузь людського знання значно піз­ніше - на початку ХХ сторіччя, у період інтенсивного розвитку капіта­лістичного способу виробництва. На межі ХІХ-ХХ століть завдяки актив­ному впровадженню у виробництво наукових досягнень розпочинається розвиток великої машинної індустрії. Поява нових прогресивних техноло­гій та засобів виробництва підвищує інтенсивність виробничих процесів, прискорює процес поділу та персоналізації праці. Проблеми добору кад­рів, підвищення їх професійного рівня та раціонального розподілу працівників відповідно до техно­логічних операцій набувають особ­ливої актуальності. До вирішення цих проблем були залученні пред­ставники наукової психології. Прак­тичне застосування наукових доро­бок дало можливість конкретизувати, які саме якості необхідні працівнику для успішної діяльності у межах пев­ної професії та яким чином виявити наявність цих якостей у конкретної людини. Так з’явились об’єктивні під­стави для виникнення та становлення професійної орієнтації.

Подальший розвиток подій пов’язаний з ім’ям американського психолога Ф. Парсонса. У 1908 році в місті Бостон (США) він відкриває власне бюро діяльність якого спрямована на надання молоді допо­моги у виборі професії. Спеціалісти бюро визначали психофізіологічні особливості кожного, хто звернувся по допомогу, та на підставі зіставлен­ня отриманих даних з переліком основних вимог професій до праців­ника давали поради та рекомендації щодо доцільності вибору тієї чи іншої професії. Практична діяльність цього бюро сприяла становленню профе­сійної орієнтації та формуванню таких її напрямів, як професіографія, психодіагностика та профконсультування.

Досвід роботи бюро Ф. Парсонса зацікавив спеціалістів багатьох країн. Подібні установи починают ство­рюватись не тільки у США, але й у таких країнах, як Великобританія, Швейцарія, Фінляндія, Німеччина, Іспанія, Чехословаччина, та в багать­ох інших. У цей час з’являються перші нормативно-правові акти щодо ство­рення профконсультативних бюро та регламентації їх співпраці з навчаль­ними закладами й біржами праці.

Згодом профорієнтація привер­тає до себе увагу представників вели­ких підприємств та компаній, які сприйняли її як один з можливих засобів вирішення кадрових проблем. Впровадження прогресивних техно­логій, вдосконалення матеріально-технічної бази виробництва сприяли підвищенню продуктивності праці. З іншого боку, інтенсифікація виробни­чих процесів зумовила підвищення вимог до якості робочої сили - її освітнього рівня, фізичного здоров’я та психофізіологічних особливостей. За таких обставин виникає нагальна потреба в напрацюванні надійного механізму для вирішення кадрових проблем.

Результати пошуків у цій площи­ні стали поштовхом до подальшого розвитку професіональної орієнтації і формування такого її важливого напряму, як професійний відбір. Становленню та визнанню практич­ної цінності професійного відбору сприяла успішна робота спеціалістів психологічної лабораторії Гарвардсь­кого університету під керівництвом Г Мюнстерберга. Послідовно вико­нуючи замовлення телефонної та трамвайної компаній щодо вирішен­ня кадрових проблем (у першому випадку - скорочення плинності кад­рів серед телефоністок, у другому - підбір кандидатів на посади водіїв трамвая), спеціалісти лабораторії на підставі ретельного вивчення особли­востей і умов праці за зазначеними професіями та психофізіологічних особливостей працівників визначили критерії професійної придатності та розробили науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо органі­зації професійного відбору.

Практичне застосування таких розробок допомогло зацікавленим компа­ніям ефективно вирішити нагальні проблеми та суттєво вдосконалити власну кадрову політику. Оприлюд­нення досвіду роботи лабораторії та напрацьованих методик щодо виз­начення професійної придатності викликало підвищений інтерес під­приємців та стимулювало їх до спів­праці з науковцями аж до фінан­сування їх дослідницьких проектів. У подальшому практичне викори­стання технологій професійного від­бору в багатьох країнах переконливо доводить їхню спроможність і ефек­тивність.

У 1919 році європейською спіль­нотою, з метою протистояння зро­стаючому безробіттю, створюється Міжнародна організація (бюро) праці (МОП), на яку покладається важли­ве завдання: на основі вивчення та узагальнення стану й основних тен­денцій національних ринків праці розробити ефективні способи про­тистояння безробіттю та його нега­тивним наслідкам. Одним із таких способів, за загальним переконанням науковців і фахівців, має стати професійна орієнтація. Протягом наступних років Міжна­родною організацією праці було роз­роблено близько десятка важливих документів (конвенцій та рекоменда­цій щодо їх практичної реалізації) із застосування та розвитку професійної орієнтації, які після затвердження Міжнародною конфе­ренцією праці набули статусу міжна­родних стандартів. Найбільш важливі з цих Конвенцій МОП були ратифі­ковані нашою державою та набули юридичної сили в нашій країні.

Становлення й розвиток профе­сійної орієнтації на теренах України є складним, часом суперечливим, про­цесом, що характеризується чергу­ванням періодів активізації та спаду. Кожному з таких періодів притаманні свої проблеми та особливості, але кожен з них є важливим кроком до розбу­дови вітчизняної профорієнтації. Вивчення та осмислення теоретичної спадщини й практичного досвіду минулих часів сприяє пошуку подаль­ших шляхів розвитку профорієнтації з урахуванням досягнень та помилок минулого.

У історії становлення та розвитку вітчизняної профорієнтації можна виокремити два важливих періоди: перший - за часів існування СРСР, другий - з моменту набуття Україною статусу незалежної, самостійної держави.

За перебігом подій, у розвитку професійної орієнтації на теренах СРСР можна виділити декілька етапів. Перший етап (його хронологічні рамки - початок 20-х - кінець 30-х років) - зародження вітчизняної профорієнтації. На початку 20-х років, після завершення громадянсь­кої війни, у країні почалося відро­дження та розбудова народного гос­подарства. В умовах загальної розру­хи та широкомасштабного безробіття питання кадрового забезпечення набувають надзвичайної важливості. Подолання масового безробіття, під­готовка та розподіл трудових ресур­сів, підвищення кваліфікаційного рівня працівників відповідно до нових умов, а також організація тру­дового виховання молоді проголо­шуються першочерговими напряма­ми державної політики.

З урахуванням рекомендацій провідних вчених, що ґрунтуються на вивчені позитивного досвіду євро­пейських країн щодо застосування профорієнтації (у той час більш відома як пси­хотехніка) для вирішення кадрових проблем, на державному рівні при­ймається рішення про створення в країні розгалуженої мережі профорі­єнтаційних осередків та наукових установ для науково-методичного забезпечення їх діяльності. Для прак­тичної реалізації прийнятих рішень на біржах праці, заводах та фабриках створюються відповідні бюро, лабо­раторії, пункти, що надають практич­ну допомогу населенню в працевлаш­туванні, а підприємствам - у вирішен­ні нагальних кадрових проблем. Методичне забезпечення їх діяльно­сті було покладене на створений у 1921 році Центральний інститут праці (як науково-дослідний заклад) та лабораторію промислової психотех­ніки при Наркоматі праці. Із часом у країні визначилися загальні обриси профорієнтаційної мережі та її ієрар­хічна структура. На першому щаб­лі “піраміди” розмістилися галузеві бюро та лабораторії, що функціону­вали при відділах Наркомпраці со­юзних республік. На другому - пси­хотехнічні бюро, лабораторії, що, перебуваючи у структурах науково-дослідних інститутів та навчальних закладів, поєднували наукову діяль­ність з практичною роботою. До третього рівня “піраміди” належали бюро профконсультації та професій­ного відбору, що функціонували на виробництві та біржах праці, надаю­чи відповідні послуги безпосередньо пересічним громадянам та керівницт­ву підприємств.

Упродовж цього періоду прово­дяться численні дослідження та екс­перименти, завдяки яким вдоскона­люється наукове підґрунтя та кон­кретизується інструментальна база таких напрямів, як професіографія, профконсультування, професійний відбір. З’являються наукові публікації з питань організації та методології профорієнтаційної роботи. Форму­ються та обґрунтовуються її основні принципи: єдність практики, теорії та методології; принцип практичної спрямованості, систематичності, по­слідовності та наступності проф­орієнтаційних заходів; здійснення комплексного підходу до вивчення особистості як працівника та грома­дянина. Значна увага приділяється питанням управління та координа­ції роботи як у площині наукового супроводу (формується єдиний узго­джений план наукових досліджень та розробок), так і в практичній (ство­рюються координаційні ради для упорядкування співпраці суб’єктів профорієнтаційної роботи). Визнач­ною подією того часу стає проведен­ня Першого психотехнічного з’їзду науковців та спеціалістів (1931 р.), на якому ставиться питання про необ­хідність включення профорієнтації у навчально-виховний процес трудової політехнічної школи як засіб превен­тивного характеру для вирішення проблем трудового виховання молоді та своєчасного відтворення якісної робочої сили.

Наприкінці 30-х років у країні було повністю ліквідоване безробіття. Підготовка та розподіл робочої сили набувають планового характеру. У процесі реформування освітньої системи скасовується тру­дове навчання у школі. Це спричини­ло зниження інтересу до професій­ної орієнтації з боку держави. Слуш­но до цього додати, що й сама проф­орієнтація тих часів мала певні вади, серед яких можна назвати: абсолюти­зацію профконсультації та проф­відбору як єдиної необхідної та достатньої бази для формування й розподілу робочої сили; визнання незмінності професійних здатностей людини; надмірну фетишизацію діаг­ностичного інструментарію, запо­зиченого з-за кордону. Після виходу у світ славнозвісної постанови ЦК ВКП(б) “Про педологічні перекручен­ня у системі Наркомпросу” (1936 р.) профорієнтація в країні практично припиняє своє існування на довгий час. Період її занепаду триває до сере­дини 50-х років, хоча питання про підготовку школярів залишалося актуальним і періодично підіймалось у виступах партійних та державних чиновників, науковців, представників народної освіти. Взагалі, цей етап історії вітчизняної профорієнтації можна вважати періодом тимчасово­го занепаду та втрати цінного досвіду.

Наступний етап - відродження та подальший розвиток вітчизняної профорієнтації, починається напри­кінці 50-х років. Приводом до цього стала зростаюча потреба народного гос­подарства у кваліфікованих кадрах. В умовах відродження економічного потенціалу країни з одночасним ви­бором курсу на прискорення проце­сів соціально-економічного розвитку знов підіймається питання про вдос­коналення системи кадрової політи­ки з урахуванням поточних та пер­спективних потреб суспільного ви­робництва. Профорієнтація, як один із засобів вирішення нагальних про­блем, знов привертає до себе увагу. На рівні керівних органів держави при­ймається низка директивних доку­ментів, спрямованих на зміцнення зв’язків загальноосвітньої школи з виробництвом. В першу чергу це Закон “Про зміцнення зв’язків школи з життям та подальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (1958 р.) та постанови державних, пар­тійних, профспілкових органів, міні­стерств і відомств. Відповідно до них, на загальноосвітню школу покладається завдання: створити необхідні умови для покращення трудового навчання, виховання та професійної орієнтації молоді, яка навчається.

Одночасно з метою відновлення наукового супроводу та методично­го забезпечення профорієнтаційної роботи в країні створюються наукові центри та осередки. Науковою роз­робкою профорієнтаційних проблем займається Всесоюзний науково-дослідний інститут професійно-тех­нічної освіти (Ленінград); питаннями теорії і практики орієнтації молоді на робітничі професії - НДІ професій­но-технічної педагогіки (Казань); у структурах НДІ психології УСРСР (м. Київ) створюється сектор профе­сійного інформування та консульту­вання (1963); проблемами професій­ного відбору займається відповідний сектор Інституту гігієни дітей та під­літків Академії медичних наук СРСР; лабораторія з проблем профорієн­тації та профвідбору функціонує при Інституті психології Академії педаго­гічних наук СРСР, при цієї ж академії створюється НДІ трудового навчання та професійної орієнтації (1967 р.).

З перших років відродження профорієнтації зусилля науковців та фахівців спрямовуються на вирішен­ня організаційних питань та проблем методологічного характеру, видаєть­ся багато наукових праць, присвя­чених обґрунтуванню теоретичних засад радянської системи профорі­єнтації та визначенню її організацій­ної структури на загальнодержавно­му рівні.

Значний внесок у розвиток віт­чизняної профорієнтації зробили вчені України. Групою науковців Інституту психології під керівницт­вом Федоришина Б.О. були розробле­ні методичні посібники з профорієн­тації, що набули широкої популярно­сті й досі не втратили своєї цінності: “Система профінформаційної роботи з старшокласниками” (1977; 1988 р.р.); “Профконсультативна робота із стар­шокласниками” (1980 р.); “Основи професіографії” (1997 р.).

У радянські часи профорієнтація спрямовується переважно на підро­стаюче покоління, тому основною базою для її проведення визначається загальноосвітня школа, а головний тягар її організації та впровадження покладається на педагогічні колекти­ви. Істотну допомогу в цьому вони отримують від спеціалістів профкон сультативних пунктів, що створю­ються в містах, районах, областях, а також спеціалізованих підрозділів підприємств, організацій та медич­них закладів. Значну роль у вирішен­ні проблем трудового навчання та виховання школярів відігравали між­шкільні навчально-виробничі комбі­нати (МНВК), що створювались за підтримки (матеріальної, кадрової, фінансової) промислових підпри­ємств та організацій. На їх базі учні 9-10-х (випускних) класів опано­вували робітничі професії та отри­мували допомогу фахівців з проф­орієнтації.

Для координації профорієнта­ційної роботи при республіканських міністерствах освіти створюються міжвідомчі ради, у містах та райо­нах - відповідно міські та районні ради, а в школах - комісії та комітети. Створення міжвідомчих рад сприяло встановленню тісних зв’язків між міністерствами, відомствами, підпри­ємствами та навчальними закладами. Заслуговує на увагу той факт, що роботу регіональних координацій­них рад очолювали представники виконкомів, які, володіючи реальною ситуацією, здатні були спрямовувати загальні зусилля на вирішення акту­альних проблем регіону.

Значною подією того часу стало створення розгалуженої мережі тери­торіальних центрів професійної орі­єнтації молоді (ЦПОМ); фінансування та матеріально-технічне забезпе­чення їх здійснювалось Державним комітетом праці СРСР. На території України були створені спочатку три таких центри - у Києві, Дніпропет­ровську та Львові (1987 р.), а згодом у Херсоні, Одесі (1988 р.) та в Миколаєві і Кривому Розі (1989 р.). Відповідно до типового положення про ЦПОМ вони мали здійснювати профорієнта­ційну роботу серед молоді у тісній співпраці з МНВК, професійно-тех­нічними закладами, школами та під­приємствами шляхом надання ін­формації про сутність професійної діяльності за певними професіями, потреби народного господарства в кадрах та надання практичних реко­мендацій щодо вибору майбутньої професії з урахуванням нахилів і здатностей кожного до конкретно­го виду професійної діяльності. На підставі узагальнення практичного досвіду роботи територіальних ЦПОМ Державний комітет праці СРСР було зобов’язано розробити та подати до Ради Міністрів пропозиції щодо по­дальшої розбудови державної систе­ми професійної орієнтації молоді.

Розпад Союзу унеможливив реалізацію цих задумів. Кожна з його республік, здобувши незалежність, почала вирішувати цю проблему власними силами й на власний розсуд.

Наступний етап відродження профорієнтації в Україні починається з 1991року. Питання про необхідність роз­будови національної системи про­фесійної орієнтації населення в Україні стає актуальним з перших років проголошення незалежності. До цього спонукали обставини, що склалися у сфері зайнятості на почат­ку 90-х років. Перехід до ринкових відносин, зміна галузевої структури господарського комплексу, ліквідація збиткових виробництв та підпри­ємств призвели до появи надлишко­вої робочої сили та формування національного ринку праці. Врахо­вуючи позитивний досвід країн світо­вої спільноти щодо використання професійної орієнтації як ефективно­го засобу протистояння безробіттю та рекомендації Міжнародної орга­нізації праці, Міністерство праці України приймає рішення про ство­рення державної системи професій­ної орієнтації як складової загального механізму впровадження активної політики зайнятості. Відповідно до цього визначаються основні завдання першого етапу побудови цієї системи: розробка Концепції державної систе­ми професійної орієнтації населення (далі Концепція) та нормативно-правової бази щодо до її практичної реалізації; створення в Україні розга­луженої мережі центрів професійної орієнтації населення.

Така Концепція була розроблена групою науковців та фахівців і піс­ля схвалення її Кабінетом Мініст­рів України (1994) набула чинності. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів відповідними міністерства­ми, відомствами та зацікавленими організаціями були розроблені, по­годжені та затверджені у встановле­ному порядку нормативно-правові документи, що регламентують проф­орієнтаційну роботу з різними кате­горіями населення та забезпечують практичну реалізацію Концепції. До таких передусім треба віднести поло­ження: про територіальний центр профорієнтації населення; про про­фесійну орієнтацію молоді, яка нав­чається; про міжгалузеву коорди­наційну раду з питань профорієн­тації та професійного навчання; про методичну раду територіального центру професійної орієнтації на­селення.

Одночасно з розробкою норма­тивно-правової бази в Україні ство­рюється розгалужена мережа проф­орієнтаційних осередків. У спадщину від минулого на території України залишилось сім центрів професійної орієнтації молоді. Вони увійшли до структур державної служби зайня­тості з одночасним коригуванням напрямів їхньої діяльності з ураху­ванням реальних обставин та нагаль­них потреб сьогодення: у нових умо­вах їх діяльність спрямовувалась не тільки на надання послуг молоді, яка навчається, а й на обслуговування дорослого населення, і в першу чер­гу таких, які потрапили до лав безро­бітних.

На кінець 1993 року на території країни функціонувало 29 центрів професійної орієнтації населення (далі ЦПОН). Серед них один рес­публіканського (АР Крим), 4 місько­го (Київ, Кривий Ріг, Севастополь, Дніпродзержинськ) та 24 обласного рівня. Усі зазначені центри були забезпечені кваліфікованими спеціа­лістами, які мали не тільки відповід­ну освіту (деякі - навіть кандидатсь­кий ступінь), а й багаторічний досвід практичної роботи у сфері проф­орієнтації.

Значна увага з боку керівництва державної служби зайнятості при­ділялася питанням підвищення ква­ліфікації фахівців, вдосконалення інструментарію та технічного осна­щення профорієнтаційної роботи. Координацію та аналіз роботи з про­форієнтації населення, визначення її соціальної та економічної ефектив­ності здійснювали Міжгалузева рада з профорієнтації та професійного навчання, що була створена Міні­стерством праці та Міністерством освіти, а на місцях - відповідні тери­торіальні ради.

Вдосконаленню профорієнта­ційної роботи певним чином сприяла співпраця Міністерства праці України з МОП. За участю фахівців цієї орга­нізації в Україні були реалізовані декілька важливих проектів, спрямо­ваних на: організацію профінформаційного обслуговування населення (створені спеціалізовані інформацій­ні підрозділи в центрах зайнятості міст Київ, Бровари, Черкаси, Запо­ріжжя); організацію взаємодії су­б’єктів профорієнтаційної роботи на рівні окремого міста (Славутич) та області (Одеса); вдосконалення методичного забезпечення проф­орієнтаційної роботи в службі зай­нятості.

Незважаючи на те, що процес реалізації Концепції перебував на постійному контролі апарату Кабі­нету Міністрів, профорієнтаційні осе­редки створювались та функціонува­ли лише в структурах державної служби зайнятості, інші міністерст­ва та відомства, у тому числі Міні­стерство освіти та Міністерство у справах молоді і спорту, перебували в очікуванні.

У 1996 році наказом Державного центру зайнятості, виданим на під­ставі спільної постанови Кабінету Міністрів та Національного банку України “Про вдосконалення структу­ри Державної служби зайнятості та економії коштів на її утримання”, центри професійної орієнтації насе­лення, що функціонували на той час, були ліквідовані. Частина фахівців з профорієнтації увійшла до складу від­ділів професійного навчання регіо­нальних центрів зайнятості. На цьому перша спроба створення державної системи професійної орієнтації насе­лення в Україні була призупинена, але профорієнтаційна робота з населен­ням не припинялася.

Найбільш широкий спектр про­форієнтаційних послуг кожен бажа­ючий міг отримати в базових цент­рах зайнятості. У структурах окремих міністерств, відомств, навчальних закладів та кадрових агенцій почи­нають створюватись підрозділи, що спеціалізуються на наданні профорі­єнтаційних послуг різним категоріям населення, але їхня діяльність найча­стіше є спонтанною та безсистем­ною. У такій ситуації виникла потреба в об’єднанні зусиль та координації діяльності профорієнтаційних осе­редків, тобто знов постало питання про створення цілісної системи професійної орієнтації. У 2007 році, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України, розробляється та затверджується “План заходів, спря­мованих на розвиток системи про­фесійної орієнтації населення на період до 2009 р.” Відповідно до нього розробляється та затвер­джується нова редакція Концепції державної системи профорієнтації, створюється міжвідомча Рада питань профорієнтації населення (січень 2009 р.) та доручається відповідним міністерствам, закладам і установам, в межах своєї компетенції, вжити необхідних заходів щодо практичної реалізації покладених на них завдань. Це свідчить про появу нових можливостей щодо вдосконалення профорієнтаційної роботи та формування її цілісної системи на державному рівні.

Хронологія основних подій в історії професійної орієнтації

1908 р. (січень) - Ф. Парсонс відкриває у м. Бостон (США) перше бюро, яке спеціалізується на наданні послуг молоді щодо визначення майбутнього трудового шляху.

1920 р. - початок становлення профорієнтації (психотехніки) на теренах СРСР.

1931 р. - відбувається Перший з’їзд провідних спеціалістів з психотехнічних технологій. Приймається рішення про доцільність включення психотехнології (профорієнтації) у програму навчально-виховного процесу трудо­вої політехнічної школи.

1936 р. - виходить у світ постанова ЦК ВКП(б) “Про педологічні пере­кручення в системі Наркомпросу”, на підставі якої профорієнтаційна робо­та з молоддю була припинена на тривалий час.

1949 р. - Міжнародна організація (бюро) праці (МОП) приймає Конвенцію “Про професійне орієнтування”.

1958 р. - прийняття державного Закону “Про зміцнення зв’язків школи з життям та подальший розвиток системи народної освіти у СРСР”.

1975 р. - Міжнародна організація праці (МОП) приймає Конвенцію №142 “Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвит­ку людських ресурсів”. Ратифікована Україною у березні 1979 р.

1987 р. – відповідно до державної програми на теренах СРСР розпочато створення розгалуженої мережі центрів професійної орієнтації молоді (ЦПОМ). На території України створю­ються перші міські ЦПОМ (Київ, Дніпропетровськ, Львів, Херсон, Одеса, Миколаїв, Кривий Ріг).

1993-1996 рр. - за ініціативою Міністерства праці України та державного центру зайнятості в структурах державної служби зайнятості України створюються та функціонують 29 центрів професійної орієнтації населення .

1994 р. - в Україні за розпорядженням Міністерства праці розроблено Концепцію державної системи професійної орієнтації населення. Схвалена Кабінетом Міністрів України.

2007 р. - Кабінет Міністрів України затверджує “План заходів, спрямованих на розвиток системи професійної орієнтації населення на період до 2009 р.”.

  1. р. (вересень) - Кабінет Міністрів України затверджує нову редакцію Концепції професійної орієнтації населення.

  2. р. (січень) - постановою Кабінету Міністрів України створюється міжвідомча Рада з питань профорієнтації населення.


Література до розділу.

  1. Профессиональная ориентация уча­щихся : учеб. пособие для вузов / [А.Д. Сазонов, В.С. Симоненко, В.С Ива­нов, В.И. Бухалов]. - М. : Просвещение, 1988. - С. 220.

2.“Про затвердження плану заходів, спрямованих на розвиток системи про­фесійної орієнтації населення” : розпо­рядження Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р.

3.“Про затвердження програми роз­витку державної служби зайнятості” : Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2004.

4. Збірник нормативних, інструктивних та методичних матеріалів з питань проф­орієнтації незайнятого населення. - К. : ІПК ДСЗУ, 1997.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка