Перша частина Відослайди «Крилаті вислови Шевченка»



Скачати 211.35 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір211.35 Kb.
Перша частина

Відослайди « Крилаті вислови Шевченка»
Ведуча:В нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.



Ведучий:

Благословен той день і час

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

(пісня співає Ільчишин А)



Ведуча:

Нашого святого пророка і заступника породила українська жінка-кріпачка на ім’я Катерина. Вона обдарувала свого сина чутливим серцем і великою душею, та не встигла побачити його зросту:



Ведучий:

...Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан...

Ведуча:

За віруванням наших предків душа материнська бачить з того світу поневіряння своєї дитини, мучиться і страждає разом з нею. Але в такому разі мати Тараса не раз відчувала й радість, коли слово її сина повертало до життя закам’янілі й омертвілі душі і колись, і нині живущих.



Читач 1

Марія Гармаш “Матері Шевченка”.Гануся Зубко

Якби ти знала як твій син

І возвеличить і освятить

Усе, чого торкнеться він,

Але найперше – слова “мати”!

І ти живеш в його словах,

Святая мати його сина!

Бо колихала на руках

Майбутнє рідної Вкраїни.

В сльозах, в неволі, між рабів

Дала йому ти ум великий

І вільну душу і гордий спів

І правду Божу сонцелику

Крізь тьму віків у дикій млі

Освітить правду слово сина:

Найвища радість на землі –

У мирі мати і дитина!

Ведучий:

Доля кріпачки у Шевченкових творах завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, які зустрічалися поетові в житті. Це і рідна мати, яку передчасно “у могилу нужда та праця положила”, це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марина, оті “голубки молодії”, в яких “у наймах коси побіліли”.Тай сам поет скуштував кріпацької долі.


Читець 2 Оля Мартинюк

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

Та матір добрую мою

Ще молодую –

У могилу

Нужда та праця положила...

...А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й помрете!


(інсценівка)
учениця      Чи довіку залишився

                   Тарас кріпаком?

                   Чи усе-таки звільнився

                   Від своїх оков?



Учень.        О, довіку вдячний

                   Був Тарас Шевченко,

                   Що в саду Петербурзькім

                   Стрів його Сошенко.

                   Сошенко й Григорович

                   У розумнім колі

                   Вирвали талант вкраїнський

                   З тяжкої неволі.



учениця.    А звільнившись від кріпацтва

                   Чи став він щасливим?



Учень.        Не жилось йому спокійно

                   На білому світі:

                   Всю неправду, всі нещастя,

                   Що душили груди

                   Виливав він на папері

                   Піснею між люди.



Учень2.        Серце мліло

                   Від горя людського

                   Й викресало гордо й сміливо

                   Тарасове слово.



Учень3  А вже цар

                   Та пани прелюті

                   Налякались того слова,

                   Бо люди розкуті

                   Підуть волю здобувати,

                   Кайдани ломати,

                   Із неволі

                   Народ визволяти.



Учениця.        Тому й засудили

                   Судом хижим

                   Судді-недоріки

                   І на каторгу заслали

                   Мало не на віки.

Учень.        Десять літ пробув Шевченко

                   На солдатській службі.

                   Із казахами в їх краю

жив у щирій дружбі.



Учень3.        Повернувсь Тарас з неволі

                   Вже хворим додому.

                   Але пісню, але думу

                   Не забув складати.

                   Як страждала-горювала

                   Україна-мати.



Відеопрезинтація «Розрита могила»
Ведуча:

Уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню жінку-страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом з нею. У 1845 році в Переяслав-Хмельницькому районі, в селі В’юнищах зустрів молодий Шевченко дівча з відрами. Карооке, красиве, наче маківка в цвіту. Але одяг на ньому – одне лахміття, уже спадає останнє листя, а воно босе. Це була сирота Мар’яна, яка служила за харчі наймичкою у багатих. Поет дав їй грошей на хустину. Під враженням цієї зустрічі він написав вірш “Маленькій Мар’яні”.


Читець 3.Поезія “Маленькій Мар’яні”.Гапанович Настя

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте,

Розвивайся, поки твоє

Серце не розбите,

Поки люди не дознали

Тихої долини.

Дознаються – пограються,

Засушать та й кинуть.

Ані літа молодіїї,

Повиті красою,

Ні карії оченята,

Умиті сльозою,

Ані серце твоє тихе,

Добреє дівоче

Не заступить, не закриє

Неситії очі.
Ведуча:

А скільки жінок стало жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки, скільки помандрувало за військовими валками – та й без сліду пропало.



Читець 4 Яна Кавецька

А он бачиш? Очі! Очі!

На що ви здалися,

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

То покритка попідтинню

З байстрям шкандибає,

Батько й мати одцурались,

Й чужі не приймають

Старці навіть цураються!

А панич не знає,

З двадцятою, недоліток,

Душі пропиває!

Ведучий:

Шевченкові образи дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й високоморальні. Найбільша заслуга великого Кобзаря не в тому, що він показав знівечену жіночу долю, а в тому, що підніс жінку-кріпачку на високий п’єдестал чистоти, глибини й вірності п очуттів, моральної краси і материнської величі.



Ведуча:

Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку – матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду.
Ведучий :
І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі, –

(пісня) »Така її доля…»
Інсценізація Т.Г Шевченко « Наймичка»

Друга частина
На сцену виходить Тарас Шевченко, сідає за стіл та пише , далі промовляє:


Шевченко:
У неділю вранці-рано
Поле крилося туманом;
У тумані, на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
Щось до лона пригортає
Та з туманом розмовляє:

Виходить дівчина з дитям на руках гірко плаче
Наймичка:

«Ой тумане, тумане —


Мій латаний талане!
Чому мене не сховаєш
Отут серед лану?
Чому мене не задавиш,
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тілько в полі,
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі!..
Я не одна, єсть у мене
І батько, і мати...
Єсть у мене... туманочку,
Туманочку, брате!..
Дитя моє! мій синочку,
Нехрещений сину!
Не я тебе хреститиму
На лиху годину.
Чужі люде хреститимуть,
Я не буду знати,
Як і зовуть... Дитя моє!
Я була багата... /330/
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе».

Шевченко дивиться їй услід:
Пішла полем, ридаючи,
В тумані ховалась
Та крізь сльози тихесенько
Про вдову співала,
Як удова в Дунаєві
Синів поховала:
Наймичка промовляє:
«Ой у полі могила;
Там удова ходила,
Там ходила-гуляла,
Трути-зілля шукала.
Трути-зілля не найшла,
Та синів двох привела,
В китаєчку повила
І на Дунай однесла:
«Тихий, тихий Дунай!
Моїх діток забавляй.
Ти, жовтенький пісок,
Нагодуй моїх діток;
І скупай, і сповий,
І собою укрий!»
Підходить до тину, боязко оглядається, кладе дитину під тин, цілує, йде, знову повертається хапає та цілує дитину, а далі кладе та біжить мов божевільна ридаючи)

Шевченко:
Був собі дід та баба.
З давнього-давна, у гаї над ставом,
Удвох собі на хуторі жили.
Як діточок двоє,
Усюди обоє.
Ще змалечку удвох ягнята пасли.
А потім побралися,
Худоби діждалися,
Придбали хутір, став і млин,
Садок у гаї розвели
І пасіку чималу —
Всього надбали.
Та діточок у їх бігма,
А смерть з косою за плечима.
(чути спів , лунає пісня чумаків) виходять дід та баба.

Дід -Ой чуєш стара як співають. Щось рано цього року із Криму повертають чумаки.

Баба: Чи не трапилося якогось лиха з ними.

Дід: Та яке там лихо, ти що не чуєш як вони завзято виводять. Видно не мало їм цього року вдалося.

Баба: От вже бувають на світі щасливі матері.

Дід: Якби ми мали сина то він би певне на пана не ходив. Я б ото його привчив до батьківського воза.

Баба: Ох привчив би….Та не доведеться тобі привчати. Прожили ми з тобою старий, прогнули спину усе життя…вже й час збиратися в дорогу

Дід (дивиться сумно на стару): пора……(сідає та щось майструє)

Баба: Та хто ж нам в оту далеку дорогу коней запряже.. Хто нашу старість привітає ? За дитину стане? Хто заплаче? Хто поховає? Хто душу помяне? Хто споживе добро чесно зароблене. В добрую годину І згадає, дякуючи, Як своя дитина?..Тяжко дітей годувати у безверхій хаті. А ще гірше старітися у білих палатах. Старітися, умирати, Добро покидати Чужим людям, чужим дітям на сміх, на розтрату .
Дід:(майструє) Трудно якось діється між нами , один сина проклинає з хати виганяє, а другий свічечку сердешний потом заробляє, а потім ридаючи становить її перед образами, бо дітей нема. Чудно якось діється між нами….(чути плач дитини).
Баба: ( прислухається): Ой старий чуєш? Ой щераз!!
Дід: Що там щераз?
Баба: ой чуєш, дитина плаче.
Дід: І справді, щось за ворітьми чути…
Баба: Ходім швидше подивимося.

(знаходять дитя, баба бере на руки)

Дід : Ось бачиш , Насте, таки справді дитина. От тобі і доля.. Ми одинокі , а ну бери лишень та сповивай. А я швиденько піду в Городище за кумами.

Баба біжить до хати. Музика, виходить Наймичка.



Наймичка: Проходять дні, хвилини, ти десь там зростаєш моя дитино, а я того не бачу. Чи ж то мені побігти та крадькома вдивлятися у твої ясні оченятка, а може мені викрасти тебе сину…(лякається) Ой що ж це я, а що скажуть люди? Засміють, засудять, проклянуть та ганьбою вкриють…Покриткою назвуть!!!!! А тоді а ні мати а ні батько мене не пожаліє, навік прокляне….Що ж мені робити сину ?????(плаче) Так!!!!(схоплюється) піду на хутір …піду…та наймусь у найми. Коли я матір’ю не можу бути коло нього, то хай хоч наймичкою буду(біжить).
Шевченко (фон музика бандура)
Аж три пари на радощах
Кумів назбирали
Та ввечері й охрестили
І Марком назвали.
Росте Марко. Старі мої
Не знають, де діти,
Де посадить, де положить
І що з ним робити.
Минає рік. Росте Марко —
І дійна корова
У розкоші купається.
Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця
Прийшла молодиця
На той хутір благодатний
У найми проситься.

(Баба входить до хати ставить на стіл миску)
Баба:Марку, а ходи но вже обідати і ти старий ходи до столу.Ось ніби вчора знайшли синочка свого, а вже таки збігли літа. Рости ж синочку наш , утіха, наше світло.
Наймичка Ганна: Добридень, тіточко.

Баба: Здорова була, дівчино.Що скажеш небого?

Ганна: Я прийшла прохати, може візьмете мене до себе в найми?

Баба: В найми ? А що ж ти вмієш робити?

Ганна: Все, і поратись вмію і дітей глядіти.

Баба: Допомога нам доречі та почекай хвилину, я покличу старого.(виходить).

Ганна: Ось його колиска, ось забавки,ось тут ступають його ніжки. Ох, як заболіло серце (падає на коліна) доленько моя , невже мені не пощастить? Невже мене не візьмуть в найми?(встає)

(заходять старі)

Дід: Здорова небого, так ти хочеш в найми?

Ганна: Хочу дядечку, бодай хоч до Різдва чи до Великдня.

Дід:Що ж візьмемо Насте?

Баба: Візьмемо, Трохиме. Бо ми старі, нездужаєм,Та таки й дитина, Хоча воно вже й підросло,Та все ж таки треба Коло його піклуватись

Дід: Та воно-то треба. Бо й я свою вже часточку Прожив, слава Богу, — Підтоптався. Так що ж тепер,Що візьмеш, небого? За рік, чи як

Ганна: А що дасте…………..

Дід: Е, ні! треба знати,Треба, дочко, лічить плату, Зароблену плату,Бо сказано: хто не лічить,той і не має. Так отак хіба, небого? Ні ти нас не знаєш, Ні ми тебе. А поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо — Отоді й за плату. Чи так, дочко?

Ганна:Добре дядьку.

Дід: Просимо ж до нас . Ну, ти трохи відпочинь з дороги, а ми підемо поратися на дворі.

Ганна: (Дивиться як старі вийшли, сідає на лавку , усміхається)

От і сталося….Не зрадила Надія, але як зустрінуся я з тобою сину?Як я гляну в твої невинні очі , я ж кинула тебе в недоброю годину…(схиляє голову, плаче)(заходить хлопчик, з цікавістю дивиться на Ганну).



Ганна : Сину , (зривається на ноги, тулить до грудей хустку), який же він хороший, як виріс…Ходи до мене , любий…ось тобі бублик, ходи…не бійся..(тулить до себе)….Як тебе звуть?

Марко : Марком…

Ганна: Набігався, натомився…Хочеш спати?

Марко : Та вже трохи хочу..

Ганна: Ходімо синочку, я положу тебе спатки , заспіваю ніжну колисанку, ходімо….( виходять)

Звучить колискова, виходить Шевченко
Шевченко: Поєднались. Молодиця Рада та весела, Ніби з паном повінчалась,Закупила села. І у хаті, і надворі,І коло скотини , Увечері і вдосвіта; А коло дитини Так і пада, ніби мати;В будень і в неділю Головоньку йому змиє Й сорочечку білу Що день божий надіває. Грається, співає, Робить возики, а в свято — То й з рук не спускає.

Дивуються старі мої, Та моляться Богу.


(пише, розмірковує)….
Шевченко: Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло; І в хутір лихо завернуло,І сліз чимало принесло. Бабусю Настю поховали. Прогуло..Прокляте лихо..та й заснуло…

На хутір знову благодать З-за гаю темного вернулась До діда в хату спочивать. Уже Марко чумакує І восени не ночує Ні під хатою, ні в хаті... Кого-небудь треба сватать!


(На сцену виходять Марко з дівчиною)

Марко: Чи ж знаєш моя зіронько як тяжко мені удома без тебе……………………, до якої б роботи не брався , скрізь бачу твої чудові оченята( пригортає), люба ти мені, та мила. Вже й домашні кажуть ,аби сватів засилав…А ти як думаєш , моя пташечко? Чи подаси мені рушники?

Катря: Ніченьки не доспала, ниточку за ниточкою вишивала для тебе узори, приходь моє серденько, хлібом святим, з рушниками , та палким коханням зустріну тебе..

(виходять обіймаючись)


Шевченко: Пішов Марко. Вернулися Люде з рушниками,З святим хлібом обміненим. Панну у жупані, Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором. Отаке-то Диво запопали!

(виходять Ганна, дід , Марко, старости, старости кланяються та віддають рушники старому, Марко щасливо посміхається)



Дід: «Спасибі вам! Тепер, щоб ви знали, Треба краю доводити,

Коли й де вінчати, Та й весілля. Та ще ось що: Хто в нас буде мати?

Не дожила моя Настя!..»

Ганнна сумно) : Мати, мати….(витирає сльозу) Марку мій, чого тобі побажати, знав би ти ,як радію з твого щастя.

Дід: А й справді, Ганно, ти усі роки була нам як рідна, он і Марко матірю зве, ти виростила його мов свого …. Не дожила Настя побачити щастя синочка свого, будь же на весіллі за матір ти…

Марко:Добре, кажете , батьку. Будьте на весіллі моєму за матір для мене( стає на коліно, схиляє голову) дуже прошу вас, благаю.

Ганна: Ні, Марку, ніяко Мені матір’ю сидіти: То багаті люде,

А я наймичка... ще й з тебе Сміятися будуть. Нехай Бог вам помагає!

Піду помолюся Усім святим у Києві Та й знову вернуся В вашу хату, як приймете. Поки маю сили, Трудитимусь...»

Марко: Та що ви таке надумали, куди вам йти? Лишайтеся.

Ганна : Ні , Марку, синочку, не можу я, піду помолюся до Києва. Кажуть там так гарно, та й до Бога ближче. Благословляю тебе, мій сину…(плаче виходить).

(грає весільна музика…)

Дід: От і відгуляли весілля, от вже гарно було, тепер можу і спочити ,діждався таки, є кому на старість води подати, є ким тішитися, кому нажити лишити…Жаль Настя моя не дочекала такого щастя побачити, такої радості…Щось ото Ганна так довго не повертається , коли б усе добре було..

Марко: Чуєте, батьку, агов!!( Забігає в хату, ) Батьку, Ганна з Києва прийшла …

(В хату заходять Катря та Ганна)
Катерина: Заходьте, сідайте з дороги. Ну як ви там походили, що бачили. Чи гарний Київ??

Дід: Здоровенька будь Ганно, щось ти нас забула, пішла та так довго не верталася.

Марко : Ви певне тіточко втомились. А ми вас щодня виглядали та сумували.

Катерина : Сідайте, тітонько, З’їжте чогось а я піду вам постелю.

Марко: Вам треба відпочити з дороги люба тіточко, добре ж як , що ви повернулися.

Ганна : Та не клопочіться про мене так діти. А Київ дуже гарний, так любо там молитися, молитися за вас . Як стане нагода, ще піду.(встає) А зараз і справді потрібно мені відпочити, а згодом про все вам розповім. А ви йдіть, ще молоді , маєте свій клопіт.(виходять Марко, Катря )

Дід: Ну от і добре, усі зібралися, піду і я у поле та погляну як хліб достигає.( виходить)

Ганна: За що вони мене люблять? За що поважають? О Боже мій милосердний! Може, вони знають... Може, вони догадались...Ні, не догадались; Вони добрі...

Звучить музика, виходить та говорить Шевченко
Шевченко:

Тричі крига замерзала,

Тричі розтавала,

Тричі наймичку у Київ

Катря провожала,

Так, як матір; і в четвертий

Провела небогу

Аж у поле, до могили,

І молила Бога,

Щоб швиденько верталася,

Бо без неї в хаті

Якось сумно, ніби мати

Покинула хату.
Дід: (щось майструє) : Агов , а он і Ганна з Києва вертається.

Ганна: Доброго вам здоров’я. Ох , як довго йшла я. А Марко в дорозі?» —

Дід: В дорозі ще й досі
Ганна: А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині

Одній умирати! Коли б Марка діждатися...Так щось тяжко стало!



Катерина ( вибігає) : Тіточко, та що ви таке кажете, живіть з нами , а Марко скоро повернеться.

Ганна: Післязавтра Треба буде Акафіст наняти Миколаєві святому

Й на часточку дати; Бо щось Марко забарився...Може, де в дорозі

Занедужав, сохрань Боже. Іду на разі та приляжу, щось сили не має.
(виходить, Катерина їй допомагає, повертається до діда)
Катерина:Тату чи з ним не трапилось якого лиха?

Дід (дивиться на небо) :Ти кажеш осінь наближається..Так, так, скоро вже дощі підуть.

Катерина: Я не про те , я про Марка питаю вас без жартів, он і Ганна переживає та ще й прихворіла , лежить , та все за ним теж питає…

Дід: Я ж і кажу невісточко, цього року зима холодна буде.

Катерина: Ви знов про погоду, я кажу, чого це Марко не їде.

Дід: Ага то ти он про що. Та скільки разів на день про нього можна згадувати? Не соромся Катре, я Маркові нічого не скажу…Ти знову зібралася на шлях Чумаків виглядати??

Катерина: Ні, батьку побіжу на село. (біжить)

старий теж іде.

Входить Ганна та й лягає .

Ганна: Ох , як важко, як болить усе, чого ж Марка так довго нема? Хоча б дочекатись . Не можу ні їсти ні пити. Катре, де ти Катре?!!!

Катерина : Я тут тіточко.

Ганна: Нема ще Марка ?

Катерина: Ще нема…Ой лишенько моє, що мені робити ? Чим допомогти? ….( бачить як Ганна лягає та закриває очі) .Ой ,що це з вами тіточко, я побіжу за знахаркою

Ганна :Ні, Катрусю, мені вже добре. Мені б ото Марка діждатися а там і вмирати не страшно

Катерина: Та , що ви таке кажете??? Хіба ж можна таке говорити?

(за вікном чути як співають чумаки, обидві здригаються , Катерина біжить до вікна)

Катерина: Здається чумаки співають…(вдивляється) так це вони.

Дід (заходить): Катерино , швидше , Марко приїхав. Біжи зустрічай!!!

Ганна: Діждалася…..

Заходять Марко, дід, Катерина.

Марко: А що це я Ганни не бачу? Чого не зустрічає?Чи часом не вмерла.

Катерина: Та ні , але дуже занедужала. Ходімо ж, бо вона тебе Марку дуже дожидає…

Марко: Тітко Ганно, що з вами?

Ганна:Марку, це ти??? Ти приїхав… Слава... слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся... Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати,

Дещо розказати.(Катерина йде) Марку, Марку! Подивися. Подивися ти на мене. Бач, як я змарніла? Отак, любий( пригортає до себе) Отак рідненький…Марку ти знаєш….я не Ганна…не наймичка….я…я…я..(втрачає свідомість, Марко нею трусить)

Марко: Катерино, Катерино!!!

Ганна: Не клич нікого, не треба….Марку прости мене, я весь вік каралась в чужій хаті, прости мене мій синочку, я…я.. твоя мати..(падає мертва).



Марко: Мамо…!!!! мамо,!!!!!! (обіймає за ноги …плаче)

Шевченко: Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері —
А мати вже спала!


(Виходять на перед ведучий та ведуча)


Ведуча:

Ми є нащадки славного Тараса.


Його терни торкнулись й наших тіл.
Народ возвести в націю — не в расу
Огненним словом велетень хотів.
Встеляймо кручу пам’яті щоденно
Освяченими вітами верби.
Ведучий:
Держава наша буде суверенна,
Коли з колін піднімуться раби.
Його надії нашими хай стануть
Його поезії ввіллються в нашу кров.
І злоба й ненависть, неначе лід,розтануть,
1 ручаями задзвенить любов!

звучить музика, усі виходять на поклін, звучить «Заповіт»)



Сценарій .Г.Шевченко «Наймичка»

Підготувала вчитель

української мови та літератури

та світової літератури

Левицька Лілія Іванівна



Підволочиськ 2013


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка