Педрада творчий звіт мета



Скачати 258.33 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір258.33 Kb.
ПЕДРАДА - ТВОРЧИЙ ЗВІТ

МЕТА:

1) підбити підсумки атестації педпрацівників 2009-2010 навчального року, визначити оптимальні методичні види і форми організації методичної роботи з педкадрами; окреслити основні напрямки і результати атестації 2009-2010 навчального року;

2) ознайомити з досвідом роботи вчителів, виявити проблеми у впровадженні інтерактивних технологій, визначення перспектив запровадження інновацій

ЗАВДАННЯ:


  • створити умови для дієвої самоосвітньої діяльності педагогів;

  • окреслити шляхи переструктурування змісту навчальних занять на основі моніторингу власної педагогічної діяльності;

  • визначити продуктивні шляхи у напрямі «творчий учитель – творчий учень»

Наша мета полягає не в тому, щоб зробити себе необхідними нашим дітям, а, навпаки, в тому, щоб допомогти їм скоріше обходитися без нас.

К.О. Конраді

Посередній учитель викладає, хороший – пояснює, видатний – демонструє, великий – надихає.



Є. Ільїн

ФОРМА: ділова гра — «Суд над Сучасним Уроком».

УЧАСНИКИ: педагогічний колектив, запрошені батьки, учні, вчителі,

які атестуються.



ОБЛАДНАННЯ: презентація «Су­часний урок», фрагменти уроків, таблички з

ролевими написами, комп'ютер.



ПРОГНОЗОВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ:

  1. Розвиток творчості вчителів.

  2. Впровадження в педагогічну практику елементів інтерактивних
    технологій.

  3. Визначення шляхів удоскона­лення елементів інтерактивних тех­нологій в між атестаційний період.

  4. Зростання рівня знань учнів у результаті впровадження новітніх
    технологій.

Етап розробки.

Мета: визначення проблем під час впровадження інтерактивних технологій.

Завдання: дослідити різні фор­ми технологій інтерактивного на­вчання.

Заходи:

  • добір інформаційного матеріа­лу про форми навчання;

  • розробка пам'яток різних форм технологій інтерактивного на­вчання;

  • підготовка питань для обгово­рення.

Матеріали: добірка літератури, розробки пам'яток.

ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП

Заходи:

  • планування контролю за захо­дами підготовки;

  • проведення відкритих уроків;

  • організація взаємовідвідування уроків;

  • розробка проекту рішення за­сідання;

  • аналіз ефективності застосування в педагогічній практиці елемен­тів інтерактивних технологій;

  • оформлення виставки мето­дичної літератури «Педагогічні тео­рії, технології, досвід»;

  • запис відеофрагментів уроків;

  • виставка методичної літерату­ри «Педагогічні теорії, технології,
    досвід».

ЕТАП ЗАСІДАННЯ МЕТОДИЧНОЇ КОМІСІЇ

Девіз: «Учитель — це людина, яка вирощує дві думки там, де рані­ше росла

одна. (Е. Хаббард)».

Пояснення викладачам суті гри, ознайомлення з правилами, умовами гри, розподілом ролей, регламентом.

ПЕРЕБІГ ДІЛОВОЇ ГРИ — «СУД НАД СУЧАСНИМ УРОКОМ»

Суддя. Шановні слухачі! Зараз ви будете свідками надзвичайного судового процесу. Сьогодні на роз­гляд суду винесено справу № 1. Ми будемо судити Сучасний Урок. Він звинувачується в тому, що:


  • учні отримують невеликий обсяг знань за значний проміжок
    часу;

  • складно налагодити взаємонавчання;

  • кожна інтерактивна вправа потребує попередньо­го розгляду і навчання учнів;

  • відсутня традиційна дисципліна, що ускладнює контроль над

обсягом і гли­биною вивчення, часом і процесом навчання;

  • за невдалого навчання необ­хідно перенавчати учнів;

  • результати роботи учнів менш передбачувані;

  • необхідний значний час і ре­сурси для проведення сучасного уроку.

Підсудний, будь ласка, пред­ставтеся.

Сучасний Урок. Я — Сучасний Урок — це особистісно зорієнтова­ний урок, у центрі якого особистість учня.

Особистісно зорієнтований урок — це «сценічний майданчик», де не тільки отримують знання, а й виховуються, розкриваються та ре­алізуються особистості.

Існують три істини сучасного уроку.


  • Сучасний урок — це організоване педагогом духовне спіл­кування, змістом якого є наукове знання, а результатом — інте­лект кожного суб'єкта урочного спілкування, його духовне збага­чення.

  • Сучасний урок — це частина життя дитини. Проживання цього життя має відбуватися на рівні ви­сокої загальнолюдської культури. Педагог теж має жити на уроці, бути відкритим.

  • Гуманізація виховання. Це зміна стосунків у системі «вчитель-учень» — встановлен­ня атмосфери довіри, поваги до особистості дитини та співробіт­ництва з нею.

Суддя. Як же тебе впізнати, як тебе відрізнити від традиційного несучасного уроку?

Сучасний Урок. Існують основ­ні ознаки особистісно зорієнтовано­го уроку це:

  • єдність самовиховання, соціа­лізації й виховання;

  • демократизм;

  • розвиток ціннісно-смислової сфери діяльності;

  • упровадження інноваційних технологій;

  • використання індивідуального підходу;

  • самостійний творчий пошук;

  • співпраця вчителя та учня;

  • розвиток творчих здібностей;

  • оновлення змісту навчання;

  • учитель — «диригент» на уро­ці.

Суддя. Які ж вимоги до сучасно­го уроку?

Сучасний Урок. Основні вимоги до сучасного уроку такі:

  1. Загальнопедагогічні.

  2. Дидактичні.

  3. Психологічні.

  4. Гігієнічні.

  5. Дотримання правил з техніки безпеки.

  6. Вимоги до організації домаш­нього завдання.

Загальнопедагогічні:

  1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

  2. Врахування вікових та індиві­дуальних особливостей учнів.

  3. Орієнтація на процес навчання.

  4. Орієнтація на особистісні до­сягнення учнів.

  5. Тривимірне навчання.

  6. Створення емоційно-актуального фону уроку.

  7. Педагогічний такт і культура мови.

8. Пізнавальна самостійність учнів.

9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку.

10. Невпинний поступ.
Дидактичні:

1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.

2. Раціональна єдність словес­них, наукових і практичних методів

навчання.



  1. Використання активних мето­дів навчання.

  2. Зв'язок з раніше вивченим, до­свідом, набутим учнем.

  3. Формування вмінь учнів само­стійно здобувати знання й застосо­вувати їх на практиці.

6. Індивідуалізація, диференці­ація та інтенсифікація навчального
процесу.

7. Використання сценарних варі­антів уроків, які забезпечуються різ­номанітними носіями інформації.

8. Заохочення прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи з на­вчальним матеріалом.

9. Організоване закінчення уроку.



Психологічні:

1. Урахування психологічних особливостей кожного учня.



  1. Нормальний психічний стан і стійкий настрій учителя та учнів.

  2. Розумна вимогливість і добро­зичливість учителя до учнів.

  3. Педагогічна етика і психоло­гічний такт.

Гігієнічні:

  1. Температурний режим.

  2. Норми освітлення.

  3. Провітрювання.

  4. Відповідність нормативних шкільних меблів.

  5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів на­вчання.

Суддя. У кого є запитання до підсудного?

Прокурор. Шановний суддя! Шановні присутні! Більшість ви­мог до сучасного уроку збігаються з вимогами до традиційного уроку. Скажіть, Сучасний Уроку, напри­клад, які ж існують типи сучасного уроку?

Сучасний Урок. Існують такі типи сучасних уроків:

  • Урок засвоєння нових знань.

  • Урок формування вмінь і на­вичок.

  • Урок застосування знань.

  • Урок узагальнення та систе­матизації знань.

  • Урок контролю й оцінювання навчальних досягнень.

  • Комбінований урок.

Адвокат. Дозвольте, шановний суддя, запитати в підсудного. Як Ви

вважаєте, яка структура сучасного уроку?



Сучасний Урок, Структура су­часного інтерактивного уроку зна­чно відрізняється від традиційного і має таку послідовність:

  1. Мотивація.

  2. Виклад теми та очікуваних навчальних результатів.

  3. Надання необхідної інформа­ції.

  4. Інтерактивна вправа — цен­тральна частина заняття.

  5. Підсумки, оцінювання резуль­татів уроку.

  6. Домашнє завдання та інструк­таж до нього.

Інтерактивна вправа цен­тральна настане заняття.

Її метою є засвоєння навчаль­ного матеріалу, досягнення резуль­татів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50— 60 % часу. Обов'язкові така послі­довність і регламент проведення ін­терактивної вправи:



  1. Інструктаж — викладач роз­повідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і кіль­кість часу на виконання завдань; за­питує, чи все зрозуміло учасникам (2—3 хв).

  2. Об'єднання в групи і (або) розподіл ролей (1—2 хв).

3. Виконання завдання, коли викладач виступає як організатор., помічник, ведучий дискусії, на­магаючись дати учасникам макси­мум можливостей для самостійної роботи і навчання у співпраці (5—15 хв).

4. Презентація результатів, вико­нання вправи (3-ї5 хв).

5. Рефлексія результатів: усві­домлення учнями отриманих ре­зультатів, досягнуте шляхом спеці­ального колективного обговорення або за допомогою інших прийомів (5—15 хв). Рефлексія є природним невід'ємним і найважливішим ком­понентом інтерактивного навчання на уроці.

Прокурор. Шановний суддя! Шановні присутні! Я хочу вам до­вести, що інтерактивні уроки не­ефективні.

На традиційному уроці вчитель подає великий обсяг інформації за

незначний час у структурованому вигляді великій кількості учнів, учи­тель виступає як «джерело» знань. А на сучасному уроці на вивчення невеликого обсягу інформації учні витрачають значний час.

Викладач добре контролює об­сяг і глибину вивчення, час і процес навчання. На нетрадиційному уроці результати роботи учнів менш пе­редбачувані. Є необхідність подаль­шої корекції знань, умінь та навичок учнів, а за невдалого навчання необ­хідно перенавчати учнів, що потре­бує додаткового часу.

Для підготовки до нетрадицій­ного уроку необхідно значно більше часу, ніж для підготовки традицій­ного. І не тільки учитель, а й учня­ми. Крім того, учні повинні засвоїти і дотримуватися правил роботи. На прийняття та усвідомлення необ­хідності дотримання цих правил по­трібен деякий час, такий цінний на уроці.

У мене є свідок, я прошу його вислухати,



Суддя. Свідок, будь ласка, пред­ставтеся (свідок представляється). Що ви знаєте стосовно цієї справи?

Свідок. Урок — це творчість вчителя. Навіть урок з однієї теми, проведений з використанням одна­кових технологій у різних вчителів виходить різним. А також залежить від контингенту учнів, коли дана технологія безпосередньо відпові­дає їхнім запитам і меті.

Рольові ігри є основним при­йомом на інтерактивних заняттях. Готуючись до рольової гри, насам­перед необхідно визначити очікува­ні навчальні результати. Сценарій залежить від очікуваних навчаль­них результатів, від підготовленості учасників, їхньої спеціалізації, пріо­ритетів та смаків, від наявного часу.

Мета розігрування ситуації в ро­лях — визначити своє ставлення до конкретної життєвої ситуації, набу­ти досвіду поведінки в подібній си­туації. Але за браком часу на уроці не завжди можна виявити ставлення до ситуації учня, а тому викорис­тання такого методу зводиться до самоцілі.

Та й щирість висловлюваних почуттів перевірити неможливо. Щодо набутого досвіду, то його на­буває лише той, хто задіяний у грі, а решта учнів виконують ролі про­стих спостерігачів.

Рольова гра імітує реальність шляхом «проживання» ситуації в ролі, яка вам дісталася.

Якщо ви берете участь у рольо­вій ситуації, ви маєте чітко дотри­муватися своєї ролі й намагатися слухати партнерів та вчителя, не коментуючи діяльність інших. Тут також є недоліки. Слухати вчителя учні звикли, але партнера — не за­вжди, тому намагаються перебива­ти промовця і коментувати його ви­ступи, що спричинює зайвий галас і втрату необхідної уваги.

Якщо ввійти в роль учні можуть більш-менш адекватно, то після ви­ходу з неї брати участь в аналізі не завжди вміють.

Ефективними рольові ігри мо­жуть бути лише тоді, коли вони вузько спрямовані й ретельно об­мірковані. Однак урок-гру можна буде застосовувати тоді, коли вже пройдено тему, а тому вузької спря­мованості не виходить. Не вистачає також в учнів терпіння перебувати в певній ролі впродовж усього уроку, а це призводить до втрати уваги.

На підтвердження моїх слів я хочу продемонструвати цей відеоролик.

Адвокат. Дозвольте заперечити.

Модель навчання в грі — це побудова навчального процесу за допомогою залучення учня в гру (передусім ігрове моделювання до­сліджуваних явищ).

Використання гри в навчаль­ному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання педагога під час застосування гри у навчанні полягає в підпорядкуванні гри певній дидактичній меті.

Ігровий стиль навчання передба­чає винахідливість учителя. Але зо­всім не всі педагоги готові до цього. Тому вони захищаються такими пи­таннями: «А як же програми?», «А якщо учні нічого знати не будуть?», «А як учні впораються з контроль­ною?» тощо.

Чим доросліші учні, тим скром­ніше місце посідає гра серед інших, традиційних форм навчання. Але місце це знайдеться завжди. У мене є свідок, якого я прошу вислухати.

Суддя. Свідок, будь ласка, пред­ставтеся.

(Свідок представляється.)

Суддя. Що ви знаєте стосовно цієї справи?

Свідок. Робота вчителя є невпин­ним пошуком методів і прийомів, форм і засобів навчання, які сприя­ють успішному навчанню учнів.

У зв'язку з цим особливого зна­чення набувають ігрові моменти на уроках хімії, що пов'язано із засто­суванням цікавих матеріалів.

На уроках хімії дидактичні ігри можна проводити протягом усього уроку або виокремити для цього його фрагмент. Залежно від дидак­тичних завдань уроку, визначають навчальні, контрольні та узагальнювальні ігри.

До навчальних відносять ігри, під час яких учні отримують нові знання, вміння та навички. Але їх вони можуть отримувати до гри.

Контрольні ігри раціонально використовувати в процесі повто­рення матеріалу, бо мета цих ігор — закріплення і перевірка раніше отри­маних знань.

Узагальнювальні ігри сприя­ють формуванню міжпредметних зв'язків. Вони передбачають наяв­ність в учнів уміння використовува­ти відомий теоретичний матеріал за нових умов.

Використання ігрових форм роботи на уроках хімії має кілька функцій.

По-перше, велике розумове на­вантаження учнів під час уроку зму­шує вчителя замислитися над ним, як підтримати їхню активність про­тягом усього уроку. Тут можуть при­йти на допомогу завдання-жарти, різні тренувальні ігри. Завдання-жарти доцільно використовувати під час переходу від однієї частини уроку до іншої, в процесі зміни типу діяльності, в момент інтелектуаль­ного відпочинку. Завдання такого типу можуть також служити засобом активізації пізнавальної діяльності учнів, перенесення уваги, сприяють розвитку логічного мислення, спостережливості, винахідливості, швидкої реакції. Під час їх викорис­тання вчитель має пам'ятати, що не можна на їх розв'язання витрачати багато часу, бо тоді вони втрачають своє значення.

По-друге, бажання кожного вчителя — зацікавити учнів своїм предметом, сприяли позитивному сприйняттю навчального матеріалу, емоційно налаштовувати учнів на навчальну роботу. Для цього корис­но пропонувати завдання в малюн­ках, використовувати на уроці еле­менти сюжетно-рольової гри.

По-третє, робота вчителя має бути спрямована на стимулювання самостійної діяльності учнів для здобуття додаткових знань, а також використовувати наявні знання за нових умов. У цьому разі доцільно використовувати творчі ігри.

І, нарешті, вивчення будь-якого навчального матеріальну має перед­бачати розвиток пізнавального ін­тересу учнів.

Я проводжу такі уроки з вико­ристанням ситуативних інтер­активних технологій:


  • Урок-гра «Природні джерела вуглеводів».

  • Судове засідання «Нітроген та його сполуки».

• Урок - тренінг «Отруйність спиртів, їх згубна дія на організми».

• Урок-бенефіс «Елементи під­ групи Карбону».

« Урок - ділова гра «Поняття про будівельні матеріали: бетон, скло, цемент».

• Урок-рольова гра «Виробни­цтво аміаку».



  • Прес-конференція «Отрутохі­мікати: за і проти».

І тому я можу стверджувати, що під час використання ігрових моментів і рольових ігор учні отримують можливість розкрити себе, вільно обстоюють свою по­зицію, вчаться конструктивно та ефективно взаємодіяти. Навіть ті учні, яких можна віднести до кате­горії невпевнених у собі, роблять спроби активно залучатися в робо­чий процес.

Цей відеоматеріал підтверджує мої слова.



Прокурор. Шановний суд, але крім ігрових технологій на сучасно­му уроці використовують ще й інші технології, наприклад, технології кооперативного навчання.

Для організації роботи в групах і підготовки роздаткового матері­алу вчитель витрачає багато часу та опрацьовує інформацію з різних джерел (документи, підручники, довідкові видання, прилади, інфор­мація на комп'ютері та з Інтернету). Перед виконанням самої інтерак­тивної вправи він витрачає час на роз'яснення і поділ ролей.

І в результаті вчитель не може цілком контролювати обсяг та рі­вень засвоєння знань; а іноді в по­дальшому необхідно ще й коригу­вати отриманні знання, уміння і на­вички. Тому я пропоную заслухати свідка.

Суддя. Свідок, будь ласка, пред­ставтеся.

(Свідок представляється.)

Суддя. Що ви знаєте стосовно цієї справи?

Свідок. Пропоную розглянути недоліки групової форми роботи, яку я застосувала на уроці матема­тики з теми «Найбільше і найменше значення функції».

Оскільки організація групової діяльності учнів розпочинається з комплектації груп, то першою проб­лемою для мене було: «Як саме по­ділити учнів на групи?».

Бажано учнів навчальної групи умовно об’єднати в 3 групи:

«А» — учні, які потребують до­помоги, мають невисокий рівень розвитку здібностей і мислення, тому для них необхідне значне уна­очнення досліджуваного матеріалу (таких виявилось — 76 %);

«Б» — учні, які можуть засвоїти матеріал у рамках програми, робота з ними потребує постійної мотивації навчальної діяльності (таких вияви­лось—24%);

«В» — учні з високим рівнем математичних здібностей, завдання для них слід добирати не тільки за ступенем складності, а й за індиві­дуальними особливостями (немає жодного).

На основі цих груп складно було сформувати малі групи по 5—6 осіб,

до складу яких входять учні з різним рівнем математичної підготовки.

Отже, в кожній групі на 4-х слабких учнів був один «сильний» (потребує підказок та контролю вчителя).

На етапі сприймання нового ма­теріалу кожна група працювала над виконанням спільного для всієї гру­пи завданням:



  • Розглянути свій рисунок.

  • Вказати найбільше й наймен­ше значення функції.

  • Зробити висновок (закінчи­ти речення): «Найбільшого (най­меншого) значення функція набу­ває...».

Працюючи в групі, слабкі учні очікували, доки середні знайдуть відповіді на поставлені запитання. Члени груп поглядали один на одно­го замість колективного обговорен­ня, вибору найкраще сформульова­ної відповіді (гіпотези). Отже, така навчальна діяльність не забезпечує активності всіх учнів малої групи.

(Пропоную переглянути фраг­мент уроку. Представлений відеосюжет за­свідчує, що масштабах громового спілкування засвоєння знань учнями не стає успішнішим.)

Адвокат. Шановний суд, у нас є докази, які вказують на значні пере­ваги групової роботи.

Роботу в групах варто викону­вати для вирішення складних про­блем, що потребує колективного розуму. Якщо витрачені зусилля й час не гарантують бажаного резуль­тату, краще вибрати парну роботу або будь-яку з технології для швид­кої дії. Використовуйте малі групи тільки в тих випадках, коли завдан­ня потребує спільної, а не індивіду­альної роботи.

Якщо під час роботи в групах завдання виявиться надто склад­ним для більшості учнів, вони не стануть докладати зусиль для його виконання. Тому вчителю потрібно переконатися, що учні володіють знаннями і вміннями, необхідними для виконання завдання.

Під час роботи в групах розши­рюються пізнавальні можливості учнів. Виховується почуття від­повідальності за виконану роботу перед групою. Усі учні беруть ак­тивну участь у такій роботі. Вони не тільки висловлюють свої думки, а й спілкуються, прислухаються до чужих ідей та міркувань. Це дуже цінні навички для молоді та людей будь-якого віку в демократичному суспільстві. Роботу в малих групах можна з успіхом застосувати під час вивчення нового матеріалу, повто­рення, розв'язування задач.



(Прошу долучити до справи це відео.)

Прокурор. Шановний суд, най­простішою інтерактивною вправою можна вважати роботу в парах. Але і тут є складності: неможливо фік­сувати, що обговорюють учні, яких результатів вони досягли. Прошу вас заслухати мого свідка.

Суддя. Свідок, будь ласка, пред­ставтеся.

(Свідок представляється.)

Суддя. Що ви можете сказати стосовно цієї справи?

Свідок. Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Й можна використовувати на різних етапах і типах уроку. Під час засто­сування цієї технології я дійшла ви­сновку, що в ній є низка недоліків.

Після постановки запитання для невеличкої дискусії чи аналізу гіпо­тетичної ситуації учні не поспіша­ють його обговорювати, а натомість розмовляють про стороннє. Під час роботи в парі вчитель не завжди може проконтролювати, про що го­ворять у парах, і за потреби внести корекцію.

Робота в парах — це процес дуже розтягнутий у часі й обмеже­ний у кількості обговорюваних ду­мок. Під час обговорення в парах кількість думок обмежена (я твою, ти мою). Для того щоб вислухати та перевірити готовність кожної пари, потрібно багато часу на уроці.

(На підтвердження моїх слів пе­регляньте цей відеосюжет.)

Адвокат. Шановний суд, я маю заперечення. Хочу довести до відо­ма суду, що однією з Інтерактивних форм роботи в малих групах є робо­та в парах. Ця технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів роботи в малих гру­пах. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за тра­диційним навчанням можливість говорити, обмінюватись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Така ро­бота сприяє розвитку навичок спіл­кування, вміння висловлюватися, критичного мислення, вміння пере­конувати й вести дискусію.

Цей вид роботи можна викорис­товувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, за­кріплення, перевірки знань тощо. Наприклад в парній роботі можна дати такі завдання:



  • сформулювати очікувані ре­зультати уроку;

  • проаналізувати разом пробле­му, вправу;

  • протестувати та оцінити одне одного (використання тестів, відпо­віді на контрольні запитання);

  • розробити разом запитання до викладача або інших учнів;

  • дати відповіді на запитання вчителя;

  • сформулювати підсумок уроку.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання, під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої витрати часу.

З цього питання в мене є свідок. Прошу його заслухати.



Суддя. Свідок, будь ласка, пред­ставтеся.

(Свідок представляється.)

Суддя. Що ви можете сказати стосовно цієї справи?

Свідок. З досвіду роботи я можу сказати: щоб виконати поставленні завдання, потрібно вчити учнів пра­цювати в парах. Працюючи в парах, учні швидко та якісно засвоюють знання, якщо вони відразу їх вико­нують на практиці або переповіда­ють іншому. У цьому виді роботи формується високий рівень знань, стійких умінь та навичок.

Під час роботи з підручником пари працюють з різним матеріалом. Потім одні виступають, тобто пояс­нюють прочитане, а інші слухають, після чого міняються ролями. Усе це виховує почуття відповідальності за виконану роботу і розширює пізнавальні можливості учнів.

Роботу в парах можна застосу­вати і під час поточних перевірних робіт. Це сприяє тому, що учні крім свого варіанту виконують перевірку ще Й варіанта сусіда, що дає вчите­лю можливість глибше та об'ємніше перевірити знання учнів.

(Цей матеріал підтверджує мої слова.)

Адвокат. Шановний суд, хочу звернути вашу увагу на відмінність сучасного уроку від традиційного на його завершальному етапі.

З цього питання в мене є свідок. Прошу його заслухати.



Суддя. Свідок, будь ласка, пред­ставтеся.

(Свідок представляється.)

Суддя. Що ви можете сказати стосовно цього питання?

Свідок. Учителю варто замисли­тися над тим, що підбиття підсумків — це дуже важливий етап інтерактив­ного заняття.

Під підсумками уроку ми ма­ємо на увазі процес, зворотний до інструктажу. Іншим терміном для цього етапу є «рефлексія»; у да­ному разі підкреслено можливість для учасників навчально-виховного процесу обміркувати події, що від­бувалися.

Навчання в рамках традиційно­го уроку не потребує переосмис­лення ні від учителя, ні від учнів, у ньому немає місця рефлексивним видам діяльності. Замість цього за­стосовують так зване закріплення та узагальнення отриманих знань, яке майже не передбачає наступного коригування вчителем мети та зміс­ту навчання.

Ключовою функцією підсумків буде повернення до результатів на­вчання й можливість переконатися, що учні їх досягли. Це можна зроби­ти через різноманітні запитання, які стимулюють розумову діяльність і викликають інтерес дітей.

Закриті запитання — це такі запитання, які передбачають існу­вання однієї правильної відповіді. У процесі закритих запитань довше говорить той, хто ставить запитання.

Відкриті запитання — це за­питання, які потребують творчого

мислення учня та висловлення ним своїх поглядів. Коли ставлять такі запитання, відповідь мусить бути вичерпнішою.

Як правило, на завершальному етапі уроку я пропоную учням від­повісти на запитання: як? чому? що? що зроблено?, а не про те, що могло бути зроблено; запитую про причини; чи є інші можливості, інші приклади.

На цьому етапі дітям подобаєть­ся прийом «Мікрофон», який мож­на використовувати разом із мето­дом незакінченого речення. Це дає можливість кожному швидко щось сказати, по черзі відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

При цьому учні вчаться говори­ти лаконічно, швидко і про головне. Обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки нового матеріалу, а й того, що сподобалося (не сподоба­лося) й чому, що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому відіграє важливу роль під час аналі­зу вчителем уроку.



Суддя. До заключного слова за­прошую адвоката підсудного.

Адвокат. Змінюються мета та зміст освіти, виникають нові засоби і технології навчання, але урок залишається головною формою навчання. Ця форма ба­гато років і сторіч визначала об­личчя школи, була її «візитною карткою». Безумовно, і сучасна школа тримається на уроці, що визначає її соціальний і педаго­гічний статус, роль і місце у ста­новленні, розвитку як педагогів, так школярів.

Тільки на уроці, як і сотні ро­ків тому, зустрічаються головні учасники освітнього процесу: учитель та учень. Між ними за­вжди незвіданий світ знань, протиріччя між пізнаним і ще не пізнаним, між задоволенням від успіху та нелегкою працею освоєння нового, пізнання навко­лишнього світу.

Учитель завжди буде головною діючою особою на будь-якому уро­ці. Тому що він — завжди старший, за ним знання, досвід розуміння й застосування цих знань.

Водночас ми всі розуміємо, що урок не може не змінюватися. Це об'єктивний процес, на який впли­ває ціла низка чинників. Зокрема:

1. Сформовано певні освітні стандарти і на їх основі оновлено


програми та підручники.

2. Затверджено нові базові на­вчальні плани.

3. Відбувається впровадження інформаційних технологій, і педаго­ги активно вчаться використовувати комп'ютер на своїх уроках. Інфор­матизація освіти значно впливає на сучасний урок.

4. Організація єдиного держав­ного іспиту стала важливою подією


для всієї системи освіти. Вона вису­ває свої вимоги до змісту уроку, до
оцінювання навчальних досягнень школярів.

Тому ми підкреслюємо, що урок має бути сучасним у найширшому розумінні цього слова.

Що значить сучасний? Він і зовсім новий, і не втрачає зв'язку з минулим, одним словом—актуальний урок.

«Актуальний» означає важливий, істотний для теперішнього часу. А ще дієвий, що безпо­середньо стосується інтересів дитини, її батьків, суспільства, держави. Крім цього, якщо урок сучасний, він обов'язково закладає підвалини майбутнього, готує ди­тину до життя в суспільстві, що поспішно змінюється.

У рамках сучасного уроку сьо­годні ми розглядали урок з викорис­танням інтерактивних технологій.

Безперечна перевага інтерактив­ного навчання перед традиційним полягає в тому, що воно потребує активності з боку кожного учасника заняття. За даними американських учених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5 % матеріалу, під час читання — 10%, під час роботи з відео/аудіоматеріалом — 20 %, під час демонстрації — 30 %, під час дискусії— 50 %, під час практики — 75 %. А коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання, він засво­ює 90 % матеріалу.

Як бачимо, відносно пасивні методи навчання (коли учень лише засвоює та відтворює інформацію) мають на рівень (у 5—10 разів!)

нижчу ефективність, ніж активні та інтерактивні.

Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктам, а суб'єктам навчання, він стає активним учас­ником подій і особистої освіти та розвитку (що особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання та ефективність навчання.

Знімаються емоції й комуніка­тивні бар'єри, що сприяє набуттю й формуванню у слухачів не тільки професійних, а й певних особистісних рис: зібраності, стараннос­ті, ініціативності, креативності. На уроках, де використовують ці тех­нології, діти почуваються впевнено, вільно висловлюють свої думки і спокійно сприймають зауваження, адже вони є активними учасниками навчального процесу. Застосування активних та інтерактивних техноло­гій навчання сприяє розвитку нави­чок критичного мислення та пізна­вальних інтересів учнів.

Завдяки ефекту новизни та ори­гінальності інтерактивних методів за правильної їх організації зростає цікавість до процесу навчання.

Підвищується ефективність робо­ти в колективі. На жаль, навіть стар­шокласники часто не мають таких навичок. Це помічає кожен педагог-практик, коли відбувається підготов­ка до якогось позакласного заходу і починаються «цікаві» процеси в ко­лективі: спочатку всі претендують на роль лідера, а коли доходить до реаль­ного продукування ідей і їх втілення в життя, клас стає пасивним, усі чека­ють на зовнішнє керівництво.

У погано організованому класі колектив одразу пасивний, керівни­ка доводиться призначати «згори», але обов'язково знайдеться «не­покірний». Тобто не відбувається нормального процесу розподілу ро­лей, взаємодії, ухвалення рішень та їх виконання. Учні на це не здатні, оскільки не вміють. Не вміють же тому, що їх не навчили співпрацю­вати. А саме ці навички будуть ко­рисними для постійного застосування в дорослому житті. За правильно­го, спланованого і систематичного застосування інтерактивних методів цю проблему можна розв'язати.

Використання інтерактивних вправ характеризується високою результативністю у засвоєнні знань і розвитку вмінь.

Інтерактивні методи навчання пройшли багаторічну апробацію в навчальних закладах багатьох країн світу, деякі з них застосовують і у вітчизняній педагогіці.

Отже, інтерактивні методики покликані виховувати ініціативну, самостійну людину, наділену твор­чим мисленням. Вони розширюють пізнавальні можливості, розви­вають творчі здібності, інтуїтивне мислення, оригінальні способи дій, позбавлені шаблонів та стереотипів, а найголовніше — сприяють нала­годженню партнерства.

Міра ефективності навчання ви­значається не рівнем засвоєння педа­гогами певних знань, умінь, навичок, а «здібностями педагогів самостійно набувати нові знання для постановки й розв'язання проблем, які виникають, усвідомлювати й визначати способи своїх дій». Використання інтерактив­них методів навчання в системі підви­щення кваліфікації сприяє переходу від предметно зорієнтованої моделі навчання до особистісно зорієнтова­ної моделі самоосвіти — діяльності, актуальної для нашого динамічного суспільства.

Саме за таких умов можливе ви­ховання особистості, підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв’язувати проблеми та приймати конкретні рішення.



Суддя. Шановні слухачі! Сьо­годні ви були свідками надзвичай­ного судового процесу. На лаві під­судних був Сучасний Урок. Його звинувачували в тому, що:

  • учні отримують невеликий обсяг знань за значний проміжок часу;

  • складно налагодити взаємонавчання;

  • кожна інтерактивна вправа по­требує попереднього розгляду і на­вчання учнів;

  • відсутня традиційна дисциплі­на, що ускладнює контроль над об­сягом і глибиною вивчення, часом і процесом навчання;

  • за невдалого навчання необ­хідно перенавчати учнів;

  • результати роботи учнів менш передбачувані;

  • необхідний значний час і ре­сурси для проведення сучасного
    уроку.

Під час судового засідання було заслухано обидві сторони.

Неоднозначною є оцінка вчителями-практиками ефективнос­ті застосування інтерактивних тех­нологій на сучасному уроці. Суд взяв до уваги тезу: надзви­чайно важливим є те, що сучасний урок сприяє формуванню й роз­витку навичок співробітництва в учнів. Людина, як соціальна істо­та, невпинно функціонує в різних групах, тож уміння адаптуватись у різноманітних колективах, орієнту­ватися в життєвих ситуаціях є од­нією з умов успішної самореалізації особистості. Істотно й те, що, беру­чи участь в інтеракції, учні займа­ють активну позицію е навчанні, стають суб'єктами освітнього процесу. Правильно організована інтерактивна вправа дає змогу за­лучити всіх учнів класу до роботи одночасно, зводить до мінімуму можливість пасивності дітей у роботі. Створення необхідної для інтеракції сприятливої атмосфери на уроці допомагає учням подолати невпевненість у своїх силах, острах перед діалогом з учителем та одно­класниками, дає можливість тим учням, які зазвичай не досягають задовільних результатів у індивіду­альній роботі, реалізувати себе під час виконання інтерактивних вправ за підтримки партнерів у групі.



Використання інтерактивних технологій на уроці посилює ефек­тивність засвоєння інформації, розвиває комунікативні навички учнів, допомагає їм навчитися за­побігати конфліктам і успішно виходити з конфліктних ситуа­цій, підвииіує інтерес до навчання, вчить дітей самостійно шукати інформацію, вимагає від них твор­чого підходу до виконання завдань.

Суд встановив основні переваги інтерактивних технологій сучасно­го уроку:



  • Інтерактивні технології до­помагають забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розу­міння, застосування, аналіз, син­тез, оцінка).

  • Учитель отримує можливість диференційованого підходу до учнів із спеціальними потребами — особистісними та інтелектуальними.

  • Зміцнюється роль учнів: вони приймають важливі рішення щодо
    процесу навчання, розвивають ко­мунікативні вміння й навички, орга­нізаційні здібності.

  • Основним джерелом мотивації навчання стає інтерес самого учня (відбувається перехід від зовніш­ньої мотивації (оцінки) до внутріш­ньої (потреба знань).

  • Значно підвищується роль осо­бистості педагога: він менше часу витрачає на розв'язання проблем з дисципліною, педагог більше роз­кривається перед учнями як лідер, організатор.

  • Учні, які отримують особис­тий досвід учителювання, з нової точки зору дивляться на навчально-виховний процес, на роль учителя
    та учня в ньому.

Суд ухвалив рішення.

Кожен учитель має право виби­рати ту чи іншу методику навчання залежно від контингенту дітей, ви­мог сучасної школи і особистого, притаманного тільки йому стилю навчання. Тому найкраще застосо­вувати певним чином впорядковані різноманітні методики, бо кожна з них розвиває інші риси учня.

Учителям використовувати тех­нологію не окремо взятого уроку (результати справді будуть незна­чними), а впроваджувати інновацій­ні технології поступово, створюючи організаційну базу, відпрацьовуючи механізми, відстежуючи настрій і ступінь зацікавленості учнів. І от тоді будуть результати: партнерські взаємини вчителя та учнів, розши­рення діапазону вмінь і навичок: «підтягування» слабких і, головне, поява справді зацікавлених в отри­манні знань.

Рішення суду не підлягають ска­суванню.



Післядія: випуск методичної га­зети.







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка