Павлюк валерій Валерійович



Скачати 143.95 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір143.95 Kb.
УДК 35.075.5:316.46

ПАВЛЮК Валерій Валерійович,

кандидат наук з державного управління, доцент,

доцент кафедри державного управління та управління освітою,

Інститут суспільства

Київський університет ім. Бориса Грінченка
ВПЛИВ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ НА ЗМІСТ ЛІДЕРСЬКОЇ СВІДОМОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІНЦЯ


Анотація

В статті розглянуто сучасний зміст суспільних трансформацій в Україні та їх суттєвий вплив на переосмислення державними управлінцями свого особистого та загальногалузевого статусу в країні, що змінюється.


Ключові слова: суспільна трансформація, інституційні зміни, державне управління, лідерство, державний службовець, лідерська свідомість.
Постановка проблеми та її актуальність. Сучасне життя українського суспільства протягом останнього року зазнало радикальних змін, що призвели до виникнення, формування та усвідомлення громадянами такого поняття як «національна ідентичність». Крім того в суспільстві з’явилося розуміння того, що український народ є вільним, здатним на висловлення своїх думок та інтересів, а також боротьбу за них. Український народ, вперше за багато десятиліть усвідомив, що він і є Україна.

Протягом року невідомі в суспільстві люди за рахунок своєї пасіонарності пройшли шлях від пересічного громадянина до публічної людини і, врешті решт, державного управлінця чи політика.

Завдяки збігу обставин та певних подій в суспільстві відбулася соціальна трансформація, яку ми ще не зустрінемо ні в зарубіжних, ні у вітчизняних словниках, довідниках, енциклопедіях з соціології чи філософії, виданих протягом 90-х рр. XX ст.

Проте саме цей термін найчастіше сьогодні вживають спеціалісти, коли прагнуть охарактеризувати сукупність історичних змін, які відбулися в країнах Центральної і Східної Європи з кінця 80-х - початку 90-х рр., а потім у колишніх республіках СРСР, що розпався. До таких усталених термінів, які позначають процес змін в суспільстві, як еволюція, революція, реформація, додалось поняття трансформація.

Під соціальною трансформацією розуміється процес внутрішніх змін суспільства, внаслідок яких долається втрата ним рівноваги, межа крайньої соціальної напруги, досягається новий, більш диференційований і більш високий рівень впорядкованості і організованості у всіх основних сферах життєдіяльності. Саме ці ознаки трансформації і відрізняють її від реформ, які завжди є оновленням або зміною становища без принципового зламу. Реформи, що відносяться, як правило, до часткових змін суспільства і мають справу головним чином з процесами на технічному, соціально-технічному і в меншій мірі на рівні суспільних проблем, які стосуються життя суспільства в цілому [1, с. 116].

Зрозуміло, що за таких обставин, постає питання розвитку і використання лідерства в політичній сфері та державному управлінні в довгостроковому аспекті, тому що світовий досвід та видатні державотворці неодноразово демонструють твердження про романтиків-революціонерів та негідників-користувачів її результатів.

Одним з ключових чинників, від яких залежить успішність діяльності організацій, визнається лідерство. Саме на розвиток лідерства сьогодні спрямовуються зусилля у багатьох країнах світу, як розвинених, так і тих, що прагнуть посилити свою конкурентоспроможність на міжнародній арені. Лідерство розвивають як у приватному, так і публічному секторах, і, зокрема, на державній службі.

Лідерство є серцевиною належного демократичного врядування (good governance), сучасною концепцією управління. Лідерство визнається як потужний фактор вдосконалення управлінської спроможності та результативності діяльності органів влади.

Отже, проблема збереження та розвитку сучасної України як єдиної країни та незалежної держави залежить не лише від натхнення українського народу, але й значною мірою від нового змісту лідерської свідомості державних управлінців всіх рівнів.

Аналіз наукових праць, присвячених проблемі. Проблемі визначення сучасних соціальних трансформацій та формуванню похідних від них нових лідерських характеристик державних управлінців присвячуються як фундаментальні так і поточні дослідження українських та іноземних фахівців в галузі державного управління, соціології, психології, менеджменту. Дослідження проблеми сучасної суспільної трансформації представлено працями Є. Афоніна, В. Пічі, В. Солдатенко, О. Сушия, Л. Усаченко, А. Колодій, Ю. Мацієвського. Питання розвитку лідерства в державному управлінні та сучасній організації останнім часом досліджені в роботах Т. Мотренко, І. Ібрагімової, Т. Федорів, М. Коваленко, Л. Воронько та ін. Зрозуміло, що розглядаючи праці сучасних дослідників, не слід ігнорувати здобутки фахівців в галузі менеджменту та економічної теорії, наприклад, Д. Норта, що пояснював економічні та інституційні зміни в суспільстві, П. Херси и К. Бланшара, Р. Блейка и Дж. Мутона, які розглядали проблему обрання стилів керівництва за існуванням певних умов в організації.

Метою статті є визначення нових складових лідерської свідомості державного управлінця, що формуються під час сучасних трансформацій в українському суспільстві

Виклад основного матеріалу. Суспільна трансформація в Україні була ініційована і триває на цей час у зв’язку з певним переліком об’єктивних і суб’єктивних причин, як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.

Практично повне владне усунення народу України від участі в суспільному житті і можливості впливу на розвиток держави призвело до політична кризи, а відмова від євроінтеграційних процесів стала лише приводом до прояви незадоволення громадян. Зовнішні чинники є ще більш складнішими і мають, як суто економічний зміст, так і геополітичне забарвлення. Це може бути і розподіл ресурсів, і спроба підвищення впливу певної держави (держав), а також отримання (утримання) провідних ролей в управлінні світовим устроєм або, взагалі, його переглядом.

Тому, аналізуючи стан українського суспільства, що потерпає радикальних змін слід зазначити певну послідовність соціальної трансформації. Послідовність переходу певної країни до демократії можна представити трьома стадіями:

1. Стадія перебирання влади реформаторами до своїх рук – „заміна політичної еліти”.

2. Стадія прийняття реформаторських рішень про створення нових інституцій – „заміна політичних інституцій”.

3. Стадія звикання суспільства до нових умов, легітимації новостворених інституцій – „демократична консолідація”. Нею закінчується перехід і починається демократичний розвиток.

Тільки виконання головних завдань трьох стадій: заміни політичної еліти; заміни політичних інституцій; зміцнення і легітимації нових, демократичних інституцій забезпечує успіх демократичної трансформації в цілому [3].

Відомий економіст Дуглас Норт в межах теорії інститутів та інституційних змін наполягав, інститути – це не лише політичні установи та організації, а й певні правила, відповідності, моральна й етична поведінка.

За Нортом існують формальні і неформальні обмеження, що розроблені людьми. До перших відносять, наприклад, закони, до других – договори й домовленості, певні традиції. В перші роки незалежності в Україні було видано низку законів щодо розвитку ринкових відносин, але вони не почали діяти, тому що законодавчі норми ігнорувалися неформальними інститутами, що орієнтувалися на інші завдання та інтереси [12].

Українське суспільство протягом останнього століття послідовно рухалося шляхом цілеспрямованого руйнування традицій, виродження національної ідентичності, неодноразово намагаючись, при цьому, стати незалежним (реалізуючи функцію самозбереження у будь-якій системі).

Розуміння традиції як засобу вистояти у кризовій ситуації визначає не лише культуру загалом, а й окремі її сфери, а саме – політичну культуру, де становлення української національної держави ініціювало справжній дослідницький бум, спрямований на пошук національної ідентичності.

Руйнування традиції, як правило, призводить до того, шо соціальний світ стає менш зрозумілим та прозорим і немов рухається до первісного хаосу. Найважливішу захисну функцію виконує традиційна дія – один із головних механізмів зміцнення почуття соціальної реальності за умов зіткнення з явищами, шо загрожують зламом звичних уявлень про світ. Такі події, як війна, смерть рідних, хвороба та інші лиха, безнастанно вдираються у повсякдення індивіда, збільшуючи сферу проблематичного, мінливого, хисткого, незрозумілого [8].

Остання зміна суспільного ладу в Україні (а саме це сталося в 2014-му) в напряму побудови парламентсько-президентської республіки підкріплюється появою усвідомлення українським народом його здатності приймати участь в змінах, впливати на перебіг подій.

За формою суспільний лад становить сукупність форм безпосереднього народовладдя, державного правління і державного устрою, діяльності політичних партій і громадських організацій. У транзитології розрізняють два типи переходу – радикальний та поміркований. Радикальним шляхом перехід відбувався в тих країнах, де стара еліта повністю втратила легітимність. Зміна режиму відбулась або шляхом абдикації (відречення від влади), так як це трапилось у 1989 р. в Чехо-Словаччині та НДР, та у 1993 р. в Грузії, або насильницьким шляхом, так як це трапилось у 1989 р. в Румунії та в 2005 р. в Киргизстані [4].

В певний час, коли Україна опинилася в так званій «точці біфуркації», стався радикальний перехід із зміною формальних інститутів влади і 2013-2014 роки відзначилися «революцією гідності».

В суспільстві сталася зміна неформального інституту недовіри до влади, байдужості до суспільного життя, який руйнував країну водночас із владою. Громадяни протягом року побудували один із найміцніших в світі волонтерський рух, за особистою ініціативою стають на захист незалежності держави, в усьому суспільстві з’явилося відчуття (дух) патріотизму – сформувалася нова традиція. Зміна неформальних інститутів співпадає за часом із зміною інститутів влади, законотворення етс.

Знаходячись на черговому етапі суспільної трансформації і переходу до нового суспільного ладу Україна отримала і дотепер має чи не єдиний за роки незалежності шанс сформувати реально функціонуюче громадянське суспільство і стати гідним членом європейської та світової спільноти.

Тобто, виходячи з обставин, що склалися, одним з основних завдань сьогодення є підтримка та обов’язкове утримання довіри окремих громадян і суспільства в цілому до влади, яка в свою чергу здійснюється в межах державного управління.

Державне управління в свою чергу функціонує завдяки існуючій системі державних органів та органів місцевого самоврядування. Персонал зазначених інститутів повинен діяти за чітко встановленими нормами та правилами, враховуючи при цьому додаткові фактори зазначеної вище суспільної трансформації.

Ефективність і злагодженість управлінської роботи державних органів та органів місцевого самоврядування, значною мірою визначається саме особами, що очолюють ці органи, наявності чи відсутності у них досвіду, належних фахових знань та вроджених чи набутих лідерських якостей.

Сучасні науки про державне управління, політологія, соціальна психологія та інші визначають, що і державне управління в цілому, і керівництво, і лідерство – як явища багатогранні та багатозначні. Співвідношення формального керівництва та лідерства на державній службі є питанням надзвичайно цікавим та суперечливим, адже дії керівника на державній службі суворо регламентовані законодавством та службовою ієрархічною драбиною відповідно і лідерство такого керівника мало би бути обмежене цими ж рамками, окрім того призначення на певну посаду не дає автоматичного набуття лідерських якостей [13].

Діяти, не аналізуючи, неможливо. Тому, сучасне бачення лідерства в державному управлінні потребує врахування змін, що сталися в суспільстві і державі.

І, якщо спиратися не на звичні для України, що вже пішла, системи і механізми державного управління, а розглянути Україну в контексті інституціональному, ми можемо констатувати радикальні зміни у формальних інститутах: раптова втрата діючого президента, багатьох керівників органів різних рівнів та гілок влади призвела до її радикальної кадрової перебудови.

При цьому суспільство отримує і, водночас, створює певну низку неформальних інститутів:



  • волонтерський рух і його вплив, тобто влада, який можна також назвати «масовою громадською ініціативою» підтримки змін;

  • поява інституту гідності та ідентичності українського народу. Ми взагалі вважаємо, що з’явився, або народився новий народ.

І як похідні речі ми отримали добровольчі батальйони, представників громади і військових в парламенті.

Яким чином, в даному випадку, повинно сприйматися державне управління, за допомогою якого забезпечується реалізація влади, тобто здійснення впливу.

Державні службовці є лідерами (або повинні бути) «іншого типу».

Це лідери не лише за досвідом та темпераментом, а й за покликанням.

Концептуальне бачення формування та розвитку сучасного лідерства в державному управлінні полягає у:


  • зміні кар’єрного лідерства, що базується на адміністративному керівництві, на лідерство служіння на користь громадян, суспільства, держави;

  • побудова нового механізму відбору до державної служби;

  • створення інституту «рекомендацій» з боку досвідчених, визнаних та поважаних державних службовців;

  • системне впровадження лідерства на всіх рівнях функціонування державної служби, тому що будь-який державний орган асоціюється з державою і показовою (як приклад, як еталон) повинна бути поведінка від охоронця до керівника установи;

  • лідер в державному управлінні, це, перш за все, патріот, що розуміється на проблемах галузі, якою управляє державний орган, тому в даному випадку він стає держслужбовцем не лише тому, що знає «як», а ще й «чому» та «заради чого»;

  • державна система підготовки фахівців з державного управління повинна навчати системному мисленню, навичкам комплексного сприйняття ситуації, проблеми, а також починатися з вивчення національних традицій в дошкільному навчальному закладі і вихованні розуміння громадянином необхідності самовдосконалення протягом життя;

  • лідера в державному управлінні визначає не лише колектив, але й суспільство і політики, тому потрібна прозорість діяльності державного органу, яка на сьогоднішній день в цілому відсутня (але є й позитивні приклади – Міністерство освіти і науки України);

В результаті, новий тип лідерства в державному управлінні почне поступово з’являтися всюди як внутрішня ініціатива, коли керівник або держслужбовець середньої ланки, здійснюючи моніторинг ситуації, пропонуватиме певні заходи, виходячи з поточних оцінок та перспективних уявлень.

Суспільна трансформація потребує від державного управлінця ще однієї лідерської риси – здатності брати на себе відповідальність, обираючи при цьому оптимальне для держави і суспільства рішення.

Сучасним прикладом потреби у прояві лідерства в державному управлінні є проблема «самостійності» Донбасу, яку протягом 2014 року так і не було вирішено. В суспільстві розуміють, що довгостроковий варіант деескалації конфлікту – це поступове руйнування державності. У нової влади з’явилася нагода продемонструвати зразок служіння національним інтересам, народові, а також можливість дієвого самоствердження. Ідею єдиної країни підтримує більшість електорату, а необхідність зміцнення і розвитку місцевого самоврядування зрозуміла не лише на Сході країни. Етнічні ж проблеми штучно висунуто на передній план, завдяки російськомовній більшості регіону та багатофакторному збігу подій та впливів.

Взаємозв'язок національно-етнічних проблем із проблемами формування (та відтворення) етносу громадянського суспільства, і ширше – етнополітики у її різних аспектах та виявах із демократичними орієнтирами політичного правління – мабуть, найскладніші в сучасному світі. Вияви нетолерантності й дискримінації, політика подвійних стандартів стосовно національних і культурних меншин, і особливо – стосовно мігрантів, належать до проблемних питань навіть у розвинених сучасних демократіях та історично сформованих громадянських суспільствах.

У сучасному динамічному світі навряд чи якась держава становить гомогенний етнокультурний конгломерат. Тому проблемним питанням є не етнокультурне розмаїття багатьох сучасних суспільств і держав, а радше пошук оптимальних шляхів примирення (акомодації) етнічних, культурних, лінгвістичних, релігійних відмінностей спільнот і громад, що формують населення країни. Той простий факт, що націй, етнічних груп і культур більше, аніж держав, які традиційно називаються '"національними" (або користуючись англомовним терміном, "націями-державами" – nation-state), висуває проблему акомодації відмінностей на перше місце.

Політичні вияви реакційного тоталітарного націоналізму, етнічні й регіональні конфлікти, расистські маніфестації у посткомуністичній Європі, жахи етнічних "зачисток" у колишній Югославії, Середній Азії й на Кавказі також підтверджують безальтернативність мирного врегулювання і співіснування етнокультурних спільнот у форматі цивілізованого діалогу й дієвого громадянського суспільства [7,8].

Здається, що вірне рішення по врегулюванню конфлікту лежить на поверхні, але лідерські риси лише формуються, приватні інтереси поки що перемагають, а відповідальність ще не достатньо обґрунтована неминучістю покарання за злочин або бездіяльність.

Висновки. Стрімка зміна лідерської свідомості державного управлінця бачиться неминучою, перш за все, за рахунок одночасної трансформації формальних і неформальних інститутів в державі та суспільстві.

Країна чекає на владну ініціативу стосовно перегляду змісту та форм здійснення державного управління. «Лідерство служіння» повинно витіснити «адміністративний кар’єризм» в державній службі.

При цьому, якщо патріотичне ставлення до служби з’являється під час боротьби та випробувань, то такі риси державного лідера як прозорість діяльності, заохочення до ефективної роботи особистим прикладом, виховання відповідального ставлення до виконання обов’язків потребують системної організації діяльності та стимулювання безперервного саморозвитку держслужбовців протягом життя.

Визначення сучасних рис лідера в державному управлінні повинно мати кореляцію зі змінами, що відбуваються в суспільстві та державному управлінні. Починаючи з системи підготовки кадрів, їх відбору та використання і завершуючи кар’єрним зростанням, слід постійно враховувати особливості діяльності, що полягають у служінні народові і державі.

При цьому в державному управлінні існує потреба в створенні комплексної системи мотивації, що дозволить лідеру не лише відчувати статус державного службовця, а й бути вмотивованим матеріально.

Такий шлях має еволюційну спрямованість, але Україна дісталася нової точки відліку (біфуркації), в основі якої знаходяться гідність і національна ідентичність українського народу.




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К.: Каравела, 2000. – 248 с.

  2. Розвиток лідерства / Л. Бізо, І. Ібрагімова, О. Кікоть, Є. Барань, Т. Федорів; за заг. ред. І. Ібрагімової. - К.: Проект «Реформа управління персоналом на державній службі в Україні», 2012. - 400 с.

  3. Антоніна Колодій. “Політична трансформація в Україні: інституції та люди” // Ефективність державного управління. Збірник наукових праць. – Вип.12. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2007. – С. 205-211.

  4. Мацієвський Ю. Між авторитаризмом і демократією: політичний режим після „помаранчевої революції”. [Електронний ресурс] / Ю. Мацієвський. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/9641

  5. Афонін Є. Український соціум. [Електронний ресурс] / Є. Афонін. – Режим доступу: www.ukr-socium.org.ua/stok/Annot_2011/Afonin_4_2011.pdf

  6. Концептуальні засади взаємодії політики й управління: навч. посіб. / авт. кол.: Е.А.Афонін, Я.В.Бережний, О.Л.Валевський та ін. ; за заг. ред. В.А.Ребкала, В.А.Шахова, В.В.Голубь, В.М.Козакова. – К.: НАДУ, 2010. – 300 с.

  7. Суспільно-політичні трансформації в Україні: від задумів до реалій / В. Ф. Солдатенко (кер.) та ін.; НАН України; Ін_т політ. і етнонац. досліджень. — К.: Парламентське вид_во, 2009. – 536 с.

  8. Суспільна трансформація: концептуалізація, тенденції, український досвід / За ред. В.В. Танчера, В.П. Степаненка. – К: Інститут соціології НАН України. – 2004. – 244с.

  9. Коновалова М. Лідерство в державному управлінні як чинник формування інноваційної організаційної культури. [Електронний ресурс] / М. Коновалова. – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/konfer29/1254.pdf

  10. Мотренко Т. Вступне слово при відкритті тренінгу на тему: „Стратегічна ідея. Стратегія і її впровадження” Програми розвитку лідерства 2010. [Електронний ресурс] / Т. Мотренко. – Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=256699

  11. Розвиток лідерства на державній службі як умова належного врядування. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/doc/koment-inter_prezident/2014/koment_iner_prezident_2014_07_03.pdf

  12. Норт Д. Інститути, процеси та функціонування економіки. Київ: Основи, 2000. – 198 с.

  13. Міщишин В. Лідерство на державній службі?! [Електронний ресурс] / В. Міщишин. – Режим доступу: http://www.csi.org.ua/www/?p=2424


Valerii Pavliuk
INFLUENCE OF SOCIAL TRANSFORMATIONS UPON THE CONTENT OF LEADER’S CONSCIOUSNESS OF A PUBLIC OFFICIAL


Summary

The paper studies the contemporary content of social transformations in Ukraine and their essential influence upon public administrators’ reconsideration of their personal and governmental status in the altering state.


Key words: social transformation, institutional changes, public administration, leadership, governmental officer, leader’s consciousness.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка