Патріотичне виховання як організований культуротворний процес взаємодії педагогів та учнів Ірина Рибалка, завідувач дитячим юнацьким центром «Лідер», керівник гуртка інтелектуальних ігор «Юний ерудит»



Скачати 131.66 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір131.66 Kb.
УДК 37.035.6

Патріотичне виховання як організований культуротворний процес взаємодії педагогів та учнів

Ірина Рибалка, завідувач дитячим юнацьким центром «Лідер», керівник гуртка інтелектуальних ігор «Юний ерудит» комунальн6ого закладу «Навчально-виховне об’єднання «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів № 16 – дитячий юнацький центр «Лідер» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»


Анотація. У статті розглядаються особливості патріотичного та національного виховання як ефективної взаємодії педагога та вихованців; визначаються провідні принципи, які підвищують ефективність патріотичного виховання; наведені конкретні приклади патріотичного виховання під час гурткових занять.

Ключові слова: патріотизм, патріотичне виховання, національне виховання, національна свідомість, громадянська культура.

Abstract. The article deals with the peculiarities of patriotic and national education as the effective interaction between a teacher and pupils; key principles to improve the efficiency of patriotic education are defined; specific examples of patriotic education during group studies are given.

Keywords: patriotism, patriotic education, national education, national identity, civic culture.
Патріотизм-серцевина людини,

основа її активної позиції

В.О. Сухомлинський
Всебічний розвиток людини як особистості та формування її національної самосвідомості становить головну мету концепції гуманізації та гуманітаризації системи освіти, проголошеної державною національною програмою освіти «Україна ХХІ століття» [1]. Про виховання особистості в дусі любові до Батьківщини й усвідомлення свого громадянського обов’язку на основі національних духовних цінностей в поєднанні із загальнолюдськими йдеться і в законах України «Про освіту» [2]. Цей документ приділяє багато уваги формуванню особистісних якостей громадянина-патріота України серед пріоритетів змісту освіти.

Патріотичне виховання молоді є одним із важливих завдань, що стоять перед педагогами. Особливо актуальна проблема формування свідомих громадян нині, коли тривають пошуки щодо того, на основі яких фактів, подій і персоналій вітчизняної історії виховувати школярів.

Патріотизм (грец. patriótes – співвітчизник, грец. patrís – батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги [5, 6].

Проблема патріотичного виховання привертала увагу багатьох дослідників. Так, сутність патріотизму як моральної якості визначалася Й.Песталоцці, А.Дістервегом, Г.Сковородою як стержевий принцип національного виховання — К.Ушинським, М.Грушевським, І.Огіенком, Г.Ващенком, О.Вишневським. Теоретичні й методичні засади патріотичного виховання дітей і молоді розглядали О.Духнович, С.Русова, Г.Ващенко, А.Макаренко, В.Сухомлинський. Особливо і цінними є сучасні наукові розробки: концепція українського виховання О.Вишневського; наукові праці, присвячені засобам патріотичного виховання Т.Анікіної (художнього краєзнавства), О.Гевко (декоративно-ужиткового мистецтва), С.Франківа (туристично-краезнанчої діяльності), Ю.Красильника (української етнопедагогіки), Ю.Каюкова (героїчних традицій україиського козацтва), Ю.Руденка (національно-патріотичних ідеалів юних козаків).

На сучасному житті необхідний творчий пошук нових підходів, концептуальних шляхів і змістовних форм у роботі з дітьми та їхніми батьками. Зважаючи на те, постає завдання — допомогти підліткам усвідомити і насправді пропустити крізь серце любов до Батьківщини, стійкий інтерес до минулого, сьогодення і майбутнього рідного краю; почуття любові й поваги до рідного народу, мови, дбайливе ставлення до природи і збільшення її багатств; гордість за вітчизняні досягнення в науці, техніці, культурі; прагнення готуватись до захисту своєї Батьківщини.

Виховання почуття патріотизму, гордості за свій народ передбачає формування в учнів історичних знань про минуле і сучасне нашого народу, держави.

Виховання школярів здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони [7, 38-39]. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу [12, 10]. І саме національне виховання передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, культури, традицій, звичаїв, мови, формування національної гідності, розвитку особистісних рис громадянина української держави.

Провідні завдання виховання школярів у школі зумовлено пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій; українців та представників інших націй, які мешкають на Україні;

виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадською відповідальністю;

забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин [1, 63-64].

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується [9, 207].

Патріотичне виховання як введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури [3, 17]. Громадянська культура – це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов'язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях.

Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність [5, 6].

Дослідники розрізняють два поняття патріотизму – конституційний та етнонаціональний [10, 12-13]. Конституційний патріотизм – дотримання рамок конституції держави, де поняття Батьківщини базується на всьому комплексі ідей, що лягли в основу основного документа держави. Етнонаціональний патріотизм — це любов до Батьківщини, бажання створити суверенну державу й проголосити свою незалежність; захист своєї Вітчизни від будь-якої агресії, іноземного панування; підтримка знедолених народів.

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах – це, насамперед, «становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу» [15, 109]. Цей процес має два етапи, що відповідно вказують на різні рівні засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі – громадсько-патріотичне самоусвідомлення – в процесі включення учнів у активну творчу діяльність, спрямовану на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя, її культурної спадщини; відновлення різних елементів української культури у власній життєдіяльності; встановлення дружніх партнерських відносин з представниками інших країн та народів, культивування кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості тощо.

Важливе місце у патріотичному вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України [11, 23]. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

Патріотичне виховання є пріоритетним напрямком виховання дітей та молоді в національній системі освіти. Серед характерних ознак патріотизму визначається:

- розуміння і сприйняття української ідеї;

- сприяння розбудові державної незалежності;

- засвоєння національних цінностей: української культури, мови, прищеплення шанобливого ставлення до історичної пам’яті;

- військово-патріотичне виховання тощо [6, 2].

Але одне з чільних місць належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, – своєї «малої Батьківщини», її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, обрядів, фольклору, любові до рідної природи. «Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Ефективність патріотичного виховання школярів забезпечується неухильним дотриманням таких провідних принципів: науковості, національної свідомості й українського патріотизму, етнізації, історизму, народності, гуманності й демократизму, природо-відповідності, культуровідповідності, працьовитості, самодіяльності, активності й ініціативи учнів, гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії [5, 6-7].

Принцип науковості кличе будувати виховну діяльність на основі сучасної науки виховання, що об'єктивно відображає його суть, репрезентує систему наукових знань про закономірності виховного процесу та раціональні способи впливу на формування особистості. Тому педагоги у своїй педагогічній діяльності мають неухильно дотримуватись наукової теорії національного виховання довірених йому учнів. Принцип науковості надає виховному процесові ясності, чіткості й зрозумілості.

Принцип національної свідомості й українського патріотизму вимагає утвердження в учнів громадянських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності України, виявляти шанобливе ставлення до українських державних символів. Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою і мовою українського народу, нації, — істинні патріоти незалежної України.

З метою втілення ідеї державності треба інформувати учнів про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за кордоном. Весь виховний вплив спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття приналежності до України, її народу [14, 30].

Принцип національної свідомості й патріотизму передбачає розв'язання виховних завдань у контексті становлення вільного, активного громадянина, патріота незалежної, демократичної Української держави. У зв'язку з цим національне питання трактується як основа буття й розвитку української нації, етнічних груп та меншостей України, їхньої інтеграції в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй національній державі.

Згідно з принципом національної свідомості й патріотизму виховання на Україні має бути пройняте українським патріотичним духом [13, 8].

У поняття принципу етнізації вкладається етнічна соціалізація дитини на основі родинного, культурно-освітнього, економічного, духовного життя й історичного досвіду свого етносу, народу, нації, належно поставленої виховної роботи вчителя у початковій школі. До основних засобів етнізації належать рідна (материнська) мова, традиційна родинно-побутова й громадська культура, національна школа й освіта, посильна участь у трудовій та господарській діяльності, зокрема в сфері підприємництва, народних ремесел і промислів, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи.

Фундамент етнізації закладається в сім'ї, і вона повинна знайти своє органічне продовження в дитсадку, початковій школі. Тому завдання виховної роботи полягає в тому, щоб максимально сприяти входженню школярів у життя, побут, виробничу й культурну сферу свого етносу. Це означає, що педагог має подбати, аби його учні сформувалися як справжні українці, бо етнізація є національна цивілізація й національна освіта, вхід учнів у світ життя й історичного досвіду українського народу, нації, а через них — і в сферу найпередовіших здобутків усього людства.

Тому на заняттях інтелектуального гуртка патріотичному вихованню приділяється багато уваги. Так, у вересні, коли ми святкуємо День міста, на заняттях гуртка учні дізнаються багато цікавих фактів про історичне минуле Кіровоградщини, граючи у тематичні ігри «Що? Де? Коли?» та «Своя гра» з теми: «Моє місто», «Райони Кіровограда», «Вулиці рідного міста», «Видатні постаті нашого краю», «Місто Єлизавети» та інші. Як відомо, інформація з яскравим емоційним забарвленням запам’ятовується краще, тому на під час гри на занятті учні легше запам’ятовують дати або історичні факти, ніж на уроці історії.

У листопаді, учні гуртка допомагають організувати та проводити шкільні інтелектуальні чемпіонати. Так, в рамках Місячника української писемності та мови та до Дня рідної мови в закладі проводяться такі ігри:


  • гра «Що? Де? Коли?» для 3-4 класів;

  • гра «Що? Де? Коли?» для 5-6 класів;

  • гра «З Україною в серці» для 7-8 класів;

  • гра «Український віночок» для учнів 5-7 класів.

У процесі підготовки та організації ігор діти набувають знань про історію української мови, про усну народну творчість, із задоволенням розгадують загадки, продовжують прислів’я про рідну мову, дізнаються цікаві факти про життя видатних українських письменників: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Марка Вовчка, Івана Франка та інших.

Невичерпним джерелом патріотичного та морального виховання молоді є історія Великої Вітчизняної війни. Тому під час занять учні грають у гру «Що? Де? Коли?» на запитання про Велику Вітчизняну війну, була проведена інтелектуально-пізнавальна програма: «Вічна пам’ять жива», в якій розглядалися теми: «Велика Вітчизняна війна», «Україна у Великій Вітчизняній війні», «Кіровоград у Великій Вітчизняній війні», «Звільнення Кіровограда від німецько-фашистських загарбників» та інші. Також наші учні виготовляли листівки-вітання мешканцям мікрорайону з нагоди Дня Перемоги, були учасниками шкільного концерту, присвяченому 9 Травню, на який були запрошені учасники війни та ветерани. У листопаді ми з учнями провели квест, присвячений 70 річниці визволення Кіровограда від німецько-фашистських загарбників. Ми намагаємось зробити все можливе, щоб пам’ять про захисників Вітчизни назавжди залишилася в серцях нашого підростаючого покоління священною, вічною, незрушною.

Визначаючи патріотичне виховання як організований культуротворний процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на розвиток патріотичних почуттів, формування патріотичних переконань і стійких норм патріотичного поводження, ми вважаємо, що такий процес не може не впливати на духовний розвиток сучасної молоді. Адже патріотизм – це сфера чуттєвого, тому задля пробудження патріотичних почуттів необхідний системний підхід та спеціальний цілеспрямований вплив на цю чуттєву сферу (наприклад, як пропонуємо ми, через культурно-художні традиції).Поведінка особистості переважно зумовлена не ззовні, а зсередини, з глибин її душі. Тому турбота про мораль, патріотичність молоді повинна бути важливим чинником не тільки національного, громадянського виховання в системі державних та громадських інститутів, але, і перш за все, духовного виховання, бо бездуховні, аморальні люди не можуть творити добро людям, не можуть бути справжніми патріотами. Адже патріотизм – любов до батьківщини, відданість їй, прагненняслужитиїїінтересам,відчуттявзаємопов’язаностівласноїдолі з долею батьківщини.

З одного боку, особистість у своєму культурному розвитку спроможна досягти висот цієї моральної цінності. А з іншого – творить буденне, що складається з виконання особистістю накладених на себе зобов’язань, які є складовими патріотизму, об’єктивно корисні суспільству, державі й самій особистості.

Таким чином, ми з’ясували, що: по-перше, патріотичне виховання сучасної молоді потребує нового змісту і форм; по-друге, змісту патріотичного виховання слід надати культуротворного характеру; по-третє, вітчизняні дослідники сьогодення відстоюють народознавчі основи виховання патріотизму, і практика сучасних шкіл це доводить; по-четверте, особливістю патріотичного виховання в сучасних умовах є зростаюче значення регіонального і місцевого компонентів, краєзнавство. Саме молодь є найбільш чутливою до новітніх тенденцій розвитку суспільства, найбільш чутлива до болючих проблем сьогодення, найбільш адекватно здатна відобразити ці проблеми у духовній творчості. Тому так багато значить для становлення нації і держави розвиток духовного потенціалу молоді, її патріотичного виховання. Таким чином, головна мета патріотичного виховання – сформувати усвідомлену любов до Батьківщини, усвідомлену культурно-духовну належність до неї.

Результатом патріотичного виховання є сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільної власної долі з долею Батьківщини.


Література

  1. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). - К.: Райдуга, 1994. – 112 с.

  2. Закон України «Про освіту» // Законодавство України про освіту: Зб. законів. - К.: Парламент. вид-во. 2002. - 144 с.

  3. Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України, 15 верес. 1999 р.: (Витяг) // Директор школи– 2003.– № 29–32.– С. 16–18.

  4. Бойченко В. Сучасний стан патріотичної вихованості молодших школярів // Початкова школа. – 2005. - №5. – С.12-14.

  5. Вишневський О. Ще раз про народження громадянина: національне і громадське у сучасному українському вихованні // Освіта. – 2002. - №8-9. – С.6-7.

  6. Гнатюк В. Управління системою національного виховання учнів початкових класів // Початкова школа. – 2000. - №4. – С.1-3.

  7. Кловак Г., Ткаченко В. Формування етнічної самосвідомості школярів – важлива проблема сучасної національної школи України // Учитель. – 2000. - №1-3. – С.38-40.

  8. Коваль В. О. Науково-методичні основи патріотичного виховання учнів засобами трудового навчання // Збірник наукових праць. - К., 2000. - С.102-110.

  9. Ляшко Л. Виховання патріотичних почуттів молодших школярів у творчій спадщині В. О. Сухомлинського // Школа першого ступеня: теорія і практика: Зб. наук. пр. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - Вип. 4. - С.204-218.

  10. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія: Метод. Посібник. – К.: ІСДО, 1995. – 160с.

  11. Марушій О. Шляхи активізації патріотичного виховання в школі // Рідна шк.– 2001.– № 5.– С. 22–24.

  12. Пащенко Д. Патріотичне і національне виховання – складові становлення громадянина // Шлях освіти.– 2002.– № 1.– С. 9–14.

  13. Ращупкіна С.О. Формування національної свідомості молодших школярів на заняттях у ГПД // Початкове навчання та виховання. – 2006. - №7. – С.1-16 (вкладка).

  14. Тхоржевський Д. Виховання національної самосвідомості учнів – невідкладне завдання загальноосвітньої школи // Шлях освіти. – 2003. - №2. – С.28-30.

  15. Яроцький Л. В. Роль традицій у патріотичному вихованні молоді // Україна: минуле, сучасне, майбутнє: До 10-річчя незалежності України: [Матеріали обл. міжвуз. конф. Житомир, 30 трав. 2001 р.]. - Житомир, 2001. - С.109-115.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка