Парламентські слухання про стан І перспективи розвитку вищої освіти в Україні



Сторінка8/8
Дата конвертації13.04.2016
Розмір1.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Я хочу остановиться на некоторых моментах. Ну посмотрите, во всех высокоразвитых странах дипломы выдают сами университеты. У нас существует ВАК. Сложно объяснить. Почему спецсовет давший добро и признавший защиту, должен кем-то перепроверяться. Я понимаю таким образом, что, если мы создали спецсовет, то мы уже ему дали доверие признавать или не признавать соискателю право на получение кандидатской или докторской.

Следующий момент. Здесь он уже звучал. Абсолютно непонятно в данной ситуации та жесткая регламентация в части финансов, когда мы говорим о бюджете, тут еще можно с чем-то соглашаться, хотя в таких объемах это, наверное, слишком. Но когда начинается жесткая регламентация внебюджетных средств, которые заработали высшие учебные заведения, то здесь абсолютно непонятно, какое отношение к этому имеет вышестоящие, в том числе и казначейство.

Следующий момент. Предоставление широкой автономии университетам - это реальный шаг к формированию демократического мировоззрения нашей молодежи. И говоря о том, каким образом мы это делаем, то тоже возникает вопрос и тема, которая так или иначе, но достаточно активно подымается, в том числе и в этом зале. Я хочу сказать о том, что в той или иной степени к большому сожалению политики очень часто вытаскивают на повестку дня разговор о соотношении, в том числе и процентном, между бюджетным и коммерческим финансированием процесса обучения. У нас на сегодняшний момент за счет бюджета финансируется три статьи: зарплата, стипендия и коммунальные услуги. И то это еще вопрос, потому что нужно решать, что Киев выделил эти деньги в полном объеме. Все остальное высшие учебные заведения делают за счет контрактников. И вместе с тем очень часто можно услышать, я повторю еще раз, в том числе в этом зале, о том, что слишком много у нас контрактников, давайте будем сокращать. Считаю, что если государство не в состоянии бюджетом обеспечивать высшие учебные заведения, то регламентировать контрактников это, наверное, вообщем-то, так сказать, ну это слишком, скажу дипломатично. Это слишком, это есть ненормально.

Следующий момент. Тема, которая сегодня вызывает определенное размышление и вопросы в обществе. Мы говорим о том, что мы должны повышать качество образования в связи с тем, что жизнь динамична и мы должны выпускать специалиста готового к требованиям сегодняшнего дня, потому что так, как мы его начинаем готовить сегодня.

Иногда мы не всегда можем спрогнозировать каким он должен выйти через 4-5 лет после получения образования. И здесь вызывает вопрос: почему мы так сильно в последнее время увлеклись расширением специальностей, которые мы готовим. У нас есть учебные заведения, которые готовят 70, 100, 130 специальностей. И отсюда возникает вопрос материальной базы и подготовки преподавательских кадров. Ну я сомневаюсь, что в поселке Марковка Луганской области открытый филиал Харьковского авиакосмического Университета готовит специалистов. Ну это уже памфлетный вариант. Я думаю, что вот к этому мы должны тоже относиться именно с соображений, так сказать, целесообразности.

И последнее, с вашего позволения. Мы говорим о том, что сегодня необходимо в той, или иной степени заниматься Болонским процессом. Да, там есть масса позитивного. Но у меня вопрос: если поступая в наши учебные заведения наши студенты будут уходить в Сорбонну и в Кембридж, я думаю, вопросов ни у кого не возникает. Но к нам с Сорбонны и с Кембриджа не придут. И не получится ли так, что идя полностью и без всяких поправок на ситуацию мы придём к тому, что интеллектуальный потенциал нашего народа уйдет туда, и я прошу прощения, назад не вернется. Потому что трудно представить, что-бы ребенок, получивший высшее образование в Европе, или все дети получившие образование там, на сто процентов вернутся на Украину и приведут с собой французов и немцев - выпускников этих учебных заведений. Я думаю, что здесь должна быть взвешенность. Спасибо.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники Парламентських слухань, ми з вами вже й так побили рекорди парламентських слухань по кількості тих, хто виступив, за кількістю витримки тут у залі. Список у мене ще на 2,5 таких парламентських слухань. Тому, на превеликий жаль, не кожен, хто записався, матиме можливість сказати. Але я знаю, що тут зібралася та аудиторія, яку більше цікавить не те, що сказав, а скільки надрукував. Тому, будь ласка, всі свої тези здайте, вони будуть надруковані і кожному з вас буде наукова публікація і тим більше у такому шановному виданні як "Парламентське видавництво". Тому я приношу вибачення перед тими, хто не міг сказати.

Зараз ми побудуємо таким чином свою роботу, ми послухаємо секретаря комітету Кафарського з приводу рекомендацій, які ви повинні мудрі настанови дати Верховній Раді, потім по декілька хвилин доповідачам і будемо підбивати підсумки. Будь ласка, Володимир Іванович Кафарський - секретар Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.


18:30:56

КАФАРСЬКИЙ В.І.

Адам Іванович сказав, що тут зібралися такі люди, які можуть слухати і можуть виступати, але я впевнений, що вони змогли прочитати ті рекомендації, які ми розробили. Я думаю, що ви з ними познайомилися, і я не буду повертатися до того, що написано у цих рекомендаціях.

Я хочу сказати інше, ваші виступи сьогодні доповнили або підтвердили наші думки про ті зміни, які ми мусимо внести у діяльність вищої школи. Зокрема мені імпонувала думка, як Геннадія Григоровича Півняка, так і Віталія Павловича Бабака і багатьох інших виступаючих про те, що необхідна академічна свобода у вузах. І це одне із тих питань, яке комітет буде серйозно дальше пропрацьовувати.

Але я вважаю, що неакадемічна свобода як така, а свобода освіти, свобода освіти тих, хто вчить, і тих, кого вчать. З цієї точки зору напевно треба буде звернути увагу і визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку в об'ємі модусів. Розробити методику розрахунків педагогічного навантаження викладачів, що ми не робимо. Ми зловживаємо навантаженнями викладачів на сьогоднішній день. Розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищих навчальних закладів у зв'язку і в умовах модульно-кредитної системи організації навчання.

Інші питання, які сьогодні підняли і Вакарчук, і ректор Вакарчук, ректор Брюховецький, це моральні цінності. На жаль, на сьогоднішній день ніхто крім цих двох ректорів не зачепив питання, кого ми готуємо з точки зору людини, громадянина. Не готове ще, не сформоване громадянське суспільство і не готовий студент-випускник як громадянин. З навчальних планів, з виховних планів, з навчально-виховної роботи випадають питання виховання людини цінностей, тих, яких вона буде жити. І тут мені сподобалася думка шановного В'ячеслава Степановича, що аморально збільшувати набір студентів до безконечності, коли ми маємо гуртожитки ще в старому ключі. Ні одного нового не побудувала, а збільшили прийом студентів з чотирьох тисяч, наприклад, до п'ятнадцяти. І напевно ці питання в комплексі слід буде розглядати.

Я уважно послухав всі ваші виступи. Сидить секретаріат і теж зібрав всі ваші зауваження. Ми їх опрацюємо і попробуємо внести як рекомендації, а вірніше в постанову і в закон, який паралельно комітетом готується на сьогоднішній день. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Івановичу. Я думаю, що ті рекомендації, які вам роздані, і те, що ви тут говорили, ми спільно схвалюємо. Вони пройдуть ще чимало часу доопрацювань і переопрацювань. І я твердо переконаний, що на одному з найближчих пленарних засіданнях ми їх майже в чотириста голосів у Верховній Раді затвердимо. А от що буде далі, поговоримо на наступних парламентських слуханнях. Сідайте, будь ласка, Володимире Івановичу.

Будь ласка, Станіславе Миколайовичу, які там були запитання і підбиття підсумків.


НІКОЛАЄНКО С.М. Дякую, Адам Іванович.

Шановні колеги, перш за все, я в межах хвилини хотів би подякувати за принципову, послідовно, чітку розмову. Я хочу сказати, що у мене одне прохання до присутніх в залі: надо так зробить, отак потрібно організувати нашу роботу, щоб думки, які пішли імпульсом від оцих інтелектуальних зборів, стали думками народних депутатів України від ваших округів, щоб не я їх ходив за руку смикав і казав: "Ну голосуй же за освіту. - Ай ні, ми не будемо." А щоб вони до мене ходили і казали: "Станіслав Миколайович, ми чого до сих пір освіту не підтримали?" Бо на жаль у нас сьогодні так: ми вносимо пропозиції від комітету, а вони всі відкидаються, ну не всі, а багато. Тому я вас попрошу: не крапку ставимо, а спільно з вами доводимо до логічного завершення. Закон повинен бути прийнятий, рекомендації, постанови Верховної Ради затверджені. Я буду просити Адама Івановича, Володимира Михайловича, щоб після того, як ми затвердимо, провели нараду з участю мінімум першого віце-прем'єра, віце-прем'єра, всіх міністрів і що робить кожному по кожному пункту. Ми це зробимо.

І я ще раз вам дякую за конструктивну розмову. Я єдине, що хотів сказать, Іван Федорович не погодився зі мною з приводу критики мною засилля платної освіти. Я зараз, в любий час пори суток і року скажу: не можна сьогодні переобтяжувати наших людей платною освітою. Я повторюю три джерела освіти: перш за все - це держава, фінансування освіти, друге - це підприємства, і вся доповідь була побудована, що перше і друге не реалізовано. А третє - тоді ми вже самі спасаємось. Тому я не протиставляв перше й друге джерело третьому. Я казав, що потрібно, щоб було перше джерело - це державне фінансування. Друге - включити через законодавство підприємства. І тоді третє джерело автоматично, воно займе логічні рамки. Скільки багатих людей - стільки платного навчання. Ми не проти. Хай будуть приватні вузи, хай собі ідуть люди вчаться. Більше вчиться людей, дітей - стабільніша, багатша держава.

Запитання від Львівської обласної профспілки (Марії Яцейко): борги по 57 статті? Яка їх доля?

Відповідально вас інформую: в цьому році я чотири рази від комітету ставлю проблему, винесення цієї проблеми на сесію Верховної Ради України. В силу різних причин ми не можемо останній місяць їх затвердити, то те, то інше. Я думаю, що от якщо ми тут, всі депутати, присутні, і Адам Іванович, ми мусимо взяти зараз зобов'язання, щоб ми в цьому місяці прийняли в першому читанні, в наступному - у другому читанні, ці 4 мільярди з чим-то визнали державним боргом, на 5-7 років реструктуризували і виплатили кожного року по пропорційній частині. Такі закони чотири варіанти є, в тому числі є і мій.

Є в Тігіпка 3 мільярди доларів сьогодні Резервного фонду, давайте візьмемо мільярд чи 500 мільйонів і видамо, інвестуємо в освіту, це найкраща інвестиція.

Є ще питання, які від Ярослава Антоновича Берегового з приводу комплексів, з приводу освіта-виробництво, працюєш, навчаєшся. Я з Ярославом Береговим згоден. Василь Григорович більш детально прокоментує. Я думаю, що це надо законодавство виписувати все.

Спасибі за велику педагогічну нараду. Я так відчуваю, що в любому випадку вона даром не пройде.


ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Миколайовичу.

Четверте джерело ви забули - самоосвіта.

Так, будь ласка, Василь Григорович.
КРЕМЕНЬ В.Г. Шановний Адаме Івановичу, шановні народні депутати і колеги! Я отримав декілька запитань, постараюсь їх прокоментувати коротко.

Перш за все це тут на трьох сторінках звернення. Мабуть, всі отримали чи більшість, але тут єсть дописане особисто мені. Від Єрмоленко - заступник голови Ради директорів ВНЗ першого-другого рівнів акредитації Харківської області, директор Харківського текстильного технікуму.

Мова йде про те, щоб зберегти технікуми та коледжі як самостійні навчальні заклади, тобто як окрему підсистему освіти.

Я радий, що тут у нас співпадають позиції, тому що цю зміну треба провести не тільки з огляду на те, що в жодній країні світу нема такого, що після дев'яти класів навчання за три роки чи чотири роки отримати вищу освіту, і нас ніхто не визнає, а дехто просто жартує над цим. Це з одного боку. А з другого боку, технікуми в такій системі, як вони зараз є, не конкурентноздатні і вони втрачають перспективу свого розвитку. Разом з тим, спеціалісти, яких вони готують, молодші спеціалісти, дуже потрібні. Я глибоко переконаний, що з часом вони будуть ще більш потрібні. Тому в нас тут співпадають інтереси. І я думаю, що ми завершимо підготовку поправок до відповідних законів. І в нас є, я так розумію, позитивне ставлення нашого комітету. І я думаю, що уряд подасть в найближчий час такі поправки до закону. Дякую.

Друге. Це записка від Віктора Івановича Гадяцького, кандидата філософських наук, який недавно мав статтю в "Дзеркалі тижня". І пише: "Василь Григорович, чи не могли б ви, користуючись нагодою, звернутись до ректорів з вимогою про необхідність дотримуватися вимог законів про конкурсне обрання науково-педагогічних працівників? Чи згодні ви з моєю критикою положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників? Чи буде воно змінено?"

Ну, я і міністерство в цілому завжди стояли на позиції необхідності конкурсного обрання викладачів. І я хотів би сказати, що і відповідні вимоги, і письмові, і усні, безумовно, мають місце. А в Харкові, між іншим, керівник Департаменту кадрової політики, кадрової роботи міністерства Володимир Трофимович Буковський з цього питання з ректорами навіть проводив спеціальну нараду.

Що стосується порядку обрання, прийняття на роботу науково-педагогічних працівників, чому таким коротким і узагальненим виявився цей порядок. Ми підготували на декількох сторінках, абсолютно розписаний порядок, але за існуючим порядком потрібно було узгодити його із Мінюстом. Мінюст відмовився узгодити, вважаючи таким чином, що Закон про вищу освіту є законом прямої дії, і тому ніяких підзаконних актів не повинно бути. Тому ми змушені були самі, без узгодження з Мінюстом ось зробити те, що зробили. Ми будемо шукати шлях, як поліпшити нормативну базу, виходячи ось з непростої такої ситуації.

Але хотів би ще раз сказати, що ми повинні, демократизуючи і сприяючи автономізації університетів, безумовно, в більшій мірі розкріпачити викладача, в тому числі через його обрання за конкурсною основою. Я хотів би, шановний Віктор Івановичу, тільки сказати, що у вас деякі дані про мої позиції, які висловили там, абсолютно протилежні моїм дійсним позиціям. Ну деякі інші речі я залишаю теж на вашій совісті.

Научна... записка від науково-освітня спілка "Майбутнє". Мова йде про те, що "Країна знань", є такий журнал для юношества, і шкільні бібліотеки не виписують. Дійсно, це є проблема. Хоча я повинен сказати, що, скажімо, для середньої школи ми створили вже більше 20 журналів. Це перш за все, заслуга Юрія Борисовича Кузнецова, ось сидить рядом. І я, користуючись нагодою, хочу попросити керівників обласних управлінь ще раз подивитися на підписку вже з 2 півріччя і цих журналів, і інших, у тому числі і журналу "Країна знань", тому що поступово, але у нас з’являється більше можливостей, щоб кожна школа мала хоча б один журнал для педагога того чи іншого профілю.

Шановні друзі, ще записка, про яку згадував Станіслав Миколайович, від Ярослава Антоновича Берегового. Тут декілька позицій. Я їх коротко прокоментую. Якої ви думки щодо широкого впровадження в масову практику ВМЗ таких важливих надбань вітчизняної освіти, як створення суцільної мережі науково-навчальних виховних комплексів у складі: дитсадки, школи, ПТУ, ВНЗ, що забезпечує єдність нині розірваної між ними системи освіти.

Я підтримую існування комплексів, але як кожну ідею вважаю не слід абсолютизувати. Ми не можемо всі школи, дитсадки загнати під комплекси.

Я б, наприклад, в більшій мірі підтримував комплекс "дитячий садок-початкова школа", скажімо, більш широкого розповсюдження вони повинні набути. Ну і звичайно ВНЗ різних рівнів акредитації, будь ласка, теж при збереженні інтересів кожного із цих навчальних закладів.

Друге. Реалізація в навчальному процесі кожного ВНЗ принципу "вчись працюючи". Згоден з цим з точки зору, що це розвиває не тільки практичні навички того, хто навчається безумовно сприяє розвитку, як тут згадувалося, креативного мислення і творчих підходів, тому якщо це теж в гармонії, а не за рахунок одної складової, скажемо, вчись лише працювати, то теж підтримую.

Наступне. Визнання виховання духовно-морального розвитку студентської молоді головним пріоритетним порівняно із суто навчанням завдання вищої освіти.

Я взагалі намагаюся, і це десь внутрішнє моє переконання, не протиставляти речі, які не слід протиставляти, тим більше виховання і навчання. Люба навчальна освітня дія несе з собою виховання, тому це цілісний процес, але я згоден в тому відношення з Ярославом Антоновичем, що, безумовно, нам треба більше приділяти увагу вихованню, вихованню молодих людей з тим, щоб, дійсно, це були особистості, як сповідували здорову мораль і мали шану повагу до народу, до суспільства і загальнолюдські сповідували принципи.

Це, власне. ті запитання, які були і записки. А наостанок я хотів би сказати, шановний Адаме Івановичу, дозвольте мені подякувати і керівництво Верховної Ради, і Комітет з науки і освіти за те, що проведені сьогоднішні слухання. Я всі ті зауваження і пропозиції, які стосувалися, власне, діяльності Міністерства освіти і науки, ми обов'язково з моїми колегами врахуємо настільки наскільки вважаємо це за розумне, тому що були взаємовиключені пропозиції, це зрозуміло, це абсолютно нормальним чином. Це перше.

Друге. Я вдячний всім за таку конструктивну, на мій погляд, бесіду, обговорення, яке відбулося, і думаю, що окрім тих прямих результатів, про які вже говорив Станіслав Миколайович, у вигляді прийняття законодавчих актів. які ми розробляли разом, будуть і інші результати. Я сподіваюся, що ці слухання привернуть більше уваги широкого загалу в Україні до і проблем вищої освіти. і до розуміння пріоритетності освітянської, наукової діяльності нашої країни у XXI столітті. Тому що можна десь сьогодні, завтра, як то кажуть, досягти якого результату у бюджетному процесі, але до тих пір, поки не буде у громадській думці України від найбільш видатних політиків до пересічного громадянина відчуття абсолютного паритетності освіти та науки у ХХІ столітті, до тих пір таких стабільних і постійно зростаючих умов для діяльності освіти, в тому числі вищої освіти, не буде. Тому я із цієї точки зору також дякую за обговорення і сподіваюся, що кожен із вас, кожний із нас над твердження паритетності освіти в Україні буде працювати послідовно, і ми матимемо результат.

Спасибі. Щире спасибі.


ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую Василь Григорович.

Шановні колеги, я маю повне право так до вас звернутися, бо свого ж часу скуштував і вчительського, і викладацького хлібу, так що добре розумію і усвідомлюю те, про що ми тут з вами говорили. Я хотів би відзначити одну історичну особливість сьогоднішнього нашого тут високоповажного зібрання.

Остання нарада на державному рівні з питань вищої освіти відбулася десь приблизно 25 років тому, у далекому 1979 році. Дехто із наших учасників тоді лише планувався. Я думаю, що ми більше подібного з вами не повинні допустити. Підбиваючи підсумки нашої сьогодні, дійсно, конструктивної, розумної, виваженої, а по іншому і не могло бути, розмови, бо вже якби ця аудиторія говорила по-іншому, тоді б на що нам взагалі сподіватися у розвитку нашого суспільства. Я хотів би зазначити декілька моментів.

Один із них, дійсно, всі ви говорили про те, що відбувається збільшення масштабів вищої освіти. Я вам зараз нагадаю деякі цифри, які підтверджують саме це. Зараз у середньому у світі 60 відсотків випускників шкіл вступають до вищих навчальних закладів. У Північній Америці це 84 відсотки, в Україні - 76. Кількість студентів невпинно зростає. За даними ЮНЕСКО у 1960 році було 13 мільйонів студентів у світі, сьогодні близько ста мільйонів. В тому числі і в Україні 2,4 мільйона. Це не погано, це добре. Мабуть і так треба. Але, але, але. Незабаром у нас ми всі будемо вчитися. А що робити після того. коли ми завершимо цю освіту ми з вами думаємо дуже й дуже слабо й майже зовсім не думаємо. Тому що вже дехто по чотири-п'ять дипломів із вищою освітою має, а як стояв на базарі, так і продовжує стояти. Це один момент.

Другий момент. Ми дуже з вами вже захоплюємося, і дехто тут говорив, щоб знову не запізнитися в Європу. Не поспішайте. Нехай Європа до нас не запізниться. Адже кожному з нас добре відомо, що кращої базової вищої освіти, кращої науки, ніж була у нас, поки що ніде немає. І не європейці, не американці приїжджають до нас працювати, а навпаки наші найталановитіші уми у величезній кількості забезпечують розвиток продуктивних сил цих найрозвинутіших держав. Я ще раз повторюю, не ми у них, вони у нас повинні вчитися, бо нам у заслузі освіти є чим гордитися. І давайте ми все-таки у цьому відношенні не будимо посипати собі голову попелом.

Друге. Знову ж таки тут доречно нагадати відомі слова нашого генія Шевченка. Давайте, все-таки, чужому навчатися і свого не цуратись. Ви подивіться скільки у нас зараз університетів, скільки академій? Та в селі уже університети і академії. Уже дійшли до того, що соромно, якщо називається інститут, то вже непрестижно, уже соромно. Давай тільки університет, давай тільки академію. Мабуть, давайте будемо мудрішими. Давайте ми повернемося до того, що є в класичному розумінні університет, що це та святиня, що це той вищий навчальний заклад, до якого треба прагнути, на який треба рівнятися всім іншим. А у нас уже невідомо на що і на кого рівнятися. Незабаром і із званням національного те саме зробимо. Я особисто вважаю, що національним повинен бути один вуз по тому чи іншому профілю. Чи то класичний університет один національний, чи це один національний політехнічний інститут, чи це один національний медичний інститут, чи це один національний інститут культури і так далі, і тому подібне. А незабаром ми в кожному місті матимемо не по одному, а по декілька національних вузів. І до чого це призведе? Це добре, що національний. Я усвідомлюю, чому ми боремося за це. Бо це трошки підвищення зарплати і фінансування інше, і так далі, і тому подібне. Але разом з тим воно нівелюється, воно перетворюється в те загальне, що не стимулює нашого з вами розвитку, та і стимулювати звичайно не буде.

Тут ви чимало говорили і справедливо говорили про головне, про якість і матеріальну базу, бо не буде матеріальної бази, не буде якості навчання. Ви дуже активно аплодували, і депутати народні, частина з яких була присутня в цій залі, також вас гаряче підтримували і давали вам обіцянки, що нарешті у 2005 році ви будете забезпечені так, як ніколи. Давайте будемо тверезіше дивитися на ці речі.

Післязавтра будуть парламентські слухання з питань науки, буде точно така розмова, з питань інших галузей - буде точно така розмова. Не сподівайтеся, що в 2005 році буде те, про що ми з вами сьогодні говорили. Але те, що до цього прагнути треба, і ми будемо намагатися це зробити, це факт. Говорили сьогодні про злополучну статтю, яка набила оскомину, 57 стаття Закону про освіту. Я вам урочисто обіцяю, що на наступному пленарному тижні усі чотири законопроекти, про які говорив Ніколаєнко, будуть поставлені і, мабуть, розглянуті, бо вони і на цьому тижні знаходились в розкладі, але як ми працювали? Якби ви так працювали, то, мабуть, не було б і нас, депутатів, бо не було б кого навчити. Так що ми піднімемо ці питання, поставимо. Хоча гарантії, впевненості в тому, що ті колосальні величезні заборгованості по цій же 57-й уже повернуть одразу, також немає. Але до цього треба прагнути.



І, мабуть, чи не найголовніше, коли ми говоримо про цю працю тяжку, виснажливу, відповідальну працю, це знову ж таки, давайте ми згадаємо відоме визнання класика, який говорив про вчителя - щоб його поставити на небачену висоту. Давайте ми знову спільно повернемось до того, щоб звання професора, вчений ступінь доктора наук був жаданим, бажаним, престижним і високо оплачуваним, щоб дійсно професор міг так, як років 50-60 тому професорська ставка одна чи два місяці - він міг собі автомобіль купити. А зараз що він може за свою професорську ставку зробити? А подивіться, хто йде в аспірантуру й чи хочуть йти в аспірантуру? Чи є конкурси? Майже немає. Ось давайте ми знову ж таки зробимо те, щоб дійсно це була найпрестижніша, найвисокооплачуваніша посада, щоб не в банки бігли працювати, а щоб намагалися бути викладачами вузів. Ось тоді ми і піднімемо ці питання на ту висоту, на якій вона повинна і знаходитися.

Можна було б ще чимало говорити і бути солідарними з тими проблемами, які ви тут піднімали, я єдине хотів би на завершення сказати: шановні колеги, давайте пообіцяємо один одному, що наша наступна зустріч буде раніше, ніж через 25 років. Успіхів, усіх гараздів вам і головне - невичерпного оптимізму. На цьому парламентські слухання оголошую закритими.
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка