Парламентські слухання про стан І перспективи розвитку вищої освіти в Україні



Сторінка4/8
Дата конвертації13.04.2016
Розмір1.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
КОЛЕСНИК Ю.М. Шановний Адаме Івановичу, шановні народні депутати, колеги! Місяць тому ми отримали пропозицію до рекомендацій Парламентських слухань про стан і перспективу розвитку вищої освіти в Україні. Дуже цікаві пропозиції, і на нашу думку, якщо п'ятдесят відсотків цих пропозицій буде виконано. ми будемо вдячні, а якщо всі сто - це буде слідством того, що проблеми вищої освіти є першочерговими в нашій державі.

Учора в Міністерстві охорони здоров'я відбулася нарада ректорів, на якій я був присутній. Про що там ішла мова? Перш за все це входження медичної освіти до Болонського процесу, якому немає альтернативи, як немає альтернативи комп'ютеризації, якщо ми хочемо вижити, якщо ми хочемо, щоб наш диплом був визнаний у світі. Проте медична освіта має свої особливості. Викладач медичного ВУЗу виконує принаймні чотири важливіших функції - це викладач, це педагог-виховник, науковець і лікар. І остання функція є важливіша. А чи може цей викладач виконувати цю функцію, якщо педагогічне навантаження становить понад 900 годин на викладача. При цьому співвідношення викладач-студент у медичних ВУЗах є одне з найбільших у світі. В інших же галузях воно складає 1-4,5-5. Це, наприклад, фізичне виховання, театральне мистецтво, архітектура, дизайн, реставрація та інші. До речі, у странах Європейської співдружності, до якої ми йдемо це співвідношення для лікарів складає 1-4,5.

Десять років тому співвідношення для лікарів у нас було 1 із 6-ти, зараз один дев'яти. Тобто зросло на тридцять відсотків. І хіба можна при такому педагогічному навантаженні якісно підготувати фахівця, якому наші громадяни будуть довіряти своє здоров'я і життя.

Ще про специфіку підготовки лікаря. Навчальний процес в наших вузах нерозривно пов'язаний з лікувально-діагностичним процесом, тобто студент з першого курсу знаходиться вже в клініках. Тому нас дуже хвилює питання переходу до підпорядкування до Міністерства освіти і науки, як будуть складатися відносини наших кафедр, розташованих в клініках, які підпорядковані будуть Міністерству охорони здоров'я. Адже, можливо, виникнуть питання оренди, плати за комунальні послуги та енергоносії. До речі, для нашого вузу ця сума буде становити понад два мільйони гривень на рік.

Який ми бачимо в цьому плані вихід. Ну, створення, по-перше, наших власних університетських клінік, які існували в нас до 1931 року. І нині всі медичні вузи розпочали роботу в цьому напрямку, але нам потрібна підтримка, бо це питання може вирішитися лише на рівні або Кабінету Міністрів, або місцевих адміністрацій.

Підготовка лікаря, як ви знаєте, потребує багато коштів. Сьогодні нам для якісного навчання потрібно сотні тисяч гривень, мільйони гривень. Це кошти того обладнання, без якого просто неможливо вести навчальний процес на сучасному рівні.

Де брати ці кошти, яких у держави на сьогодні немає? Вихід тут тільки один: це залучення до навчання іноземних громадян. Сьогодні, ви знаєте, більше третини з 20 тисяч іноземців, які навчаються в Україні, навчаються в медичних навчальних закладах.

Я тільки-но повернувся, тиждень тому, Малайзії, де проходила виставка "Освіта Малайзії - 2004". Під час зустрічі в Міністерстві освіти, вищої освіти - там є таке міністерство, - департаменті вищої освіти нам сказано, що на сьогодні є шість тисяч малайзійців, які готові виїхати навчатися до України, а це принаймні 18 мільйонів доларів.

Що потрібно для цього? Для цього потрібна акредитація наших вузів. Вирішити на своєму рівні питання ми не можемо, тому тут потрібна державна підтримка.

З навчанням іноземців пов'язаний ще один важливий момент. З наступного року вступає в дію стаття 23 Закону про освіту, яка обмежує навчання на контрактних умовах. Тут необхідно терміново вносити доповнення в Закон про вищу освіту, адже відповідно до роз'яснень юридичних служб в це обмеження попадають і іноземні студенти.

І ще одне питання, яке хвилює ректорів медичних вузів. Сьогодні немедичні вузи почали підготовку фахівців, які можуть виконувати окремі лікарські функції. Це фізична реабілітація, косметологія, медична психологія та інше. Я знаю приклади, коли підготовку провізорів та фармацевтів хочуть розпочати технічні вузи. І це питання нас не може не хвилювати, оскільки здоров'я людини... за здоров'я людини повинен відповідати фахівець, який має певний рівень підготовки. Вважаю, що це прерогатива тільки медичних вузів, тим більше, що на це наголошував не раз Президент України. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрій Михайлович. Слово має Микола Федорович Головатий, голова правління Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України. Підготуватися Вакарчуку.
ГОЛОВАТИЙ М.Ф. Шановний Адаме Івановичу, вельмидостойне товариство! Як голова правління Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України маю сказати найперше, що в державі немає недержавних вищих закладів освіти України. В державі є вузи, які фінансуються за різною технологією, за різною системою. В тому числі і вузи, які готують спеціалістів за державним замовленням. І будь-які розмови про те, що державні, недержавні є абсолютною нісенітницею. Кожен вуз є державним і має готувати висоокпрофесійного спеціаліста. Більше того, справжнього громадянина держави, в якій він навчається.

Постановчі проблеми у мене слідуючого порядку. Проблема перша. Це проблема, з якої й почав вельми Станіслав Миколайович, коли говорив про державу і ставлення до освіти. Станіславе Миколайовичу, нам цілком відомо, що за 13 років держави ми створити національну систему освіти поки що не змогли і поки що не можемо. Чому? Тому що у нас принципи і методика фінансування освіти далеко не ті, які починались за першої національної програми, яка розроблялась при Таланчукові, за другої національної програми, яку шановний Василь Григорович і його розумні колеги запропонували також державі. А якщо ми в державі не можемо сьогодні виділити, як Японія, Німеччина чи якась інша країна 40 чи 35 відсотків валового внутрішнього продукту на освіту, то тоді постає питання, перше, в якій мірі то державна система освіти? У тій мірі, в якій держава спроможна замовити, розмістити, проплатити і працевлаштувати свого фахівця, а не так, як держава загалом це декларує. Вочевидь, що це питання такого порядку, яке при нинішньому Президенті, при нинішньому уряді, при поважній Верховній Раді практично не може бути вирішеним, тому що немає до цього відповідної політичної волі.

Питання друге. Це питання, яке стосується того, скільки вчитися. Єдина система у державі і єдина сфера, яка утримує стабільність у державі, ліквідовуючи не лише антинаціональні прояви, поведінку негативну і все інше, це система освіти. Чим більше дітей буде вчитися, тим краще. Всілякі розмови: 512, 730, скільки вчитися? Всі повинні вчитися. У Конституції сказано: право на освіту людини. А звідси, кого має вчити держава. держава має вчити того, хто забезпечує життя держави: це силові структури, це космос, це матеріальне виробництва, а звідтіля відродження, Станіславе Миколайовичу, середньої і спеціальної освіти, як конча потреба. Інакше всякі розмови про середній клас у цій державі є абсолютною знову ж таки утопією, тому що під яке виробництво ми готуємо сьогодні, якщо ми тиражуємо фахівців з вищою освітою, як безробітних людей, не маючи відповідного першого робочого місця, його забезпечення. Стаття про перше робоче місце взагалі не працює 13 років у цій державі. А вочевидь, уряд повинен над цим серйозно задуматися.

Третє. Я хочу сказати про відому проблему, яка стосується все-таки дискримінації недержавної системи освіти. Скільки можна говорити про те, що викладач, студент і тому подібне у недержавному вузі дискримінований у тій системі, яка є позадержаною, як ми говоримо. Я кожен день, як ректор Міжрегіональної академії управління персоналом знайомлюся з дітьми, а вчора підписав і провізував позов до Печерського суду студентки, яка звернулася до каси придбати звичайний квиток для проїзду, а їй сказали: "Ви вчитеся у недержавному вузі". Давайте закриємо тоді недержавну систему освіти або приватизуємо державні вищі заклади освіти, які, вибачайте, шановні професори, але важко сьогодні називати державними, оскільки фінансування на освіту у них не є стовідсотковим. І вони не платять таку орендну плату за приміщення, вони не платять двойне оподаткування як недержавна система освіти.

Третя проблема - проблема Болонського процесу. Я серйозно як професор, як викладач хвилююся по цій проблемі. Європа інтегрується не тому, що їй треба інтегрувати освіту, Європа інтегрується тому, що є Сполучені Штати Америки. Європа має свою валюту, Європа має свою територію, Європа буде мати свій уряд, а ми повинні мати національного фахівця, патріота своєї держави. І мене хвилює не тільки уроки Голокосту, уроки футболу, мене хвилюють уроки громадянства українського, голодомору 1932-1933 років. Для якої ж держави ми тоді готуємо спеціаліста? Ми що для Гарварду його готуємо чи у Гарварді? Там немає національної, а ми маємо національну систему освіти. І останнє, що я хотів би сказати, я хотів би сказати про те, що напрацьовано надзвичайно багато у системі освіти...
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую Микола Федоровичу. Що значить професорський голос, і без мікрофона чути, що хоче сказати.

Я запрошую до мікрофона Івана Олександровича Вакарчука, ректора Львівського національного університету. За ним буде виступати Майстришин.


ВАКАРЧУК І.О. Вельмишановний пане голово, вельмишановні народні депутати, вельмишановний пане міністре, вельмишановні колеги освітяни, пані і панове!

Від ради ректорів вищих навчальних закладів у Львівщині ми подали свої пропозиції до профільного комітету Верховної Ради. А тут я хочу звернути вашу увагу на окремі проблеми, які сьогодні є визначальними для української вищої освіти. Мова іде про конкретний план дій для законодавців, урядовців, ректорів усієї академічної спільноти, як у наших економічних, політичних і соціокультурних реаліях перетворити освіту в основи економічної стабільності, соціального добробуту, динамічного розвитку суспільства і фактор національної безпеки.

Вища освіта не повинна бути дзеркалом суспільних та економічних негараздів, а інструментом їх усунення, вікном у майбутнє. Так і у більшості країн світу, де знання стали рушійною силою і де науці і освіти надають пріоритетне значення. Так повинно бути і в нашій державі. Ми маємо створити всі умови для належного функціонування гідності педагога, науковця, інтелектуала, а не пасивно спостерігати процес маргіналізації освіти і науки.

У контексті демографічної кризи надзвичайно важливим стає пошук і підтримка талановитої молоді. Людина не залежно від місця проживання має право на добру освіту, але якщо взяти до уваги сільську і міську школи, то між ними важко не зауважити різниці. Усвідомлюючи це, вищі навчальні заклади львівського регіону надають допомогу сільським школам. Так у Львівському національному університеті імені Івана Франка уже упродовж десяти років реалізується програма "Обдаровані діти села". Завдяки цій програмі частина випускників сільських шкіл, які навчаються в нашому університеті, становить 40 відсотків.

Ще одним викликом для України є проблема відтоку перспективних молодих вчених за межі України. Для зменшення масштабів негативних наслідків цього процесу для нашої освіти і науки необхідно створити державну програму підтримки обдарованих студентів і молодих вчених. Перші кроки зроблено. І є стипендії Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів. Але їх кількість надто мала, щоб стимулювати творчість молодих науковців.

Наступна проблема. Необхідно розробити механізми державного захисту окремих спеціальностей, які не мають попиту на ринку праці, однак є фундаментальними і не лише для класичної університетської освіти, а і для збереження і розвитку культури нації.

Далі. Зважаючи на динамічний розвиток високих технологій і потребу в розвитку фундаментальних досліджень, необхідно збільшувати прийом студентів на природничі та технічні спеціальності. А оскільки застаріла матеріально-технічна база українських вищих навчальних закладів практично не дозволяє підтримувати високий рівень наукових досліджень та навчання у багатьох напрямках, то на нашу думку, варто створювати національні дослідницьких центри за європейським зразком на базі провідних університетів з цільовим виділенням бюджетних коштів на їхнє технічне оснащення та розвиток. Це суттєво сприятиме закріпленню молодих наукових кадрів в Україні.

Необхідною умовою якісної вищої освіти є забезпечення сучасними українськими підручниками. Тут потрібна особлива підтримка держави в університетській і видавничій діяльності, а саме: дозволити університетам розповсюджувати власну навчально-методичну та наукову літературу без втрати статусу неприбуткової організації. Цей законодавчий жест спрацює і на користь вищої освіти і на користь суспільства. Оскільки норму Закону про освіту про виділення 10 відсотків валового національного доходу на підтримку і розвиток освіти ніхто не виконує, то сьогодні бюджет освіти такий, що не забезпечує навіть виживання вищих навчальних закладів.

Тому без платного навчання державні вищі навчальні заклади не можуть функціонувати, і сьогодні це є вимушений крок. Сучасна система виховання теж не відповідає сподіванням суспільства не просто на фоні очевидної девальвації академічних цінностей, відвертого глузування в інформаційному просторі з наших національних цінностей, організовувати також і студентське самоврядування.

Тут не зарадиш справі наказами, а тим більше силою чи примусом. Для молоді потрібні як моральні авторитети, так і система інваріантних цінностей. На жаль, не завжди політичні та фінансові еліти сповідують вартості, які прищіплює школа та університет. І не тому в молодіжному середовищі такий дефіцит ідеалів та глибока криза моралі виховання не лише проблема вищої освіти, а і всього суспільства і держави.

Щодо майбутнього підписання Україною Булонської декларації, то нам необхідно не лише вивчати можливості наших студентів там, за кордоном, а й зробити привабливими наші вищі навчальні заклади для іноземців.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. (Оплески)

Слово має Володимир Якович Майстришин, народний депутат, депутатська фракція "Регіони України". Підготуватися Горохову Євгену Васильовичу.


16:42:07

МАЙСТРИШИН В.Я.

Володимир Майстришин, фракція "Регіони України".

Шановний Головуючий, шановні народні депутати, шановні гості! Відповідальність за стан вищої освіти як освіти взагалі лягає виключно на плечі держави. Підтримка вищої освіти з боку держави, ефективне законодавче регулювання, функціонування має бути постійним першорядним завданням.

Навіть з економічних проблем необхідно всіляко підтримувати вищу освіту як не державному, так і на регіональному рівні. Міністр освіти і науки в своїй грунтовній доповіді чітко охарактеризував стан і перспективи розвитку вищої освіти на макрорівні. Але здобутки системи вищої освіти на державному рівні можуть бути вагомими лише тоді, коли вектор політичного бачення проблеми і стратегія розвитку вищої освіти буде в центрі уваги місцевих регіональних органів виконавчої влади.

Останнім часом входить у вжиток термін "регіональна освіта", який має ширше значення, ніж регіональний компонент освіти. Регіональна освіта забезпечує задоволення особистих потреб громадян в отриманні освіти, організації системи безперервної освіти в регіоні, здатної повною мірою забезпечити потребу в кадрах. Не випадково багато регіонів у розвитку закону про освіту та про вищу освіти розробляють та вводять в дію регіональні програми розвитку освіти. Приймаються спеціальні угоди між місцевими адміністраціями та вищими навчальними закладами.

Проблеми в регіонах є і потребують їх негайного розв'язання. По-перше, вирівнювання освітнього потенціалу на регіональному рівні є метою забезпечення рівних можливостей громадян для здобуття вищої освіти. На мій погляд, це можливо подолати через удосконалення мережі вищих навчальних закладів. Наведу лише один приклад, який підтверджує строкатість потенціалу регіональних мереж вищих навчальних закладів. Середній показник по Україні становить 387 студентів на 10 тисяч населення, серед 27-ми регіонів 19 є депресивними по відношенню до цього індиката.

По-друге, подрібнення та автоматизація мережі вищих навчальних закладів на регіональному рівні не витримує ніякої критики. Ось подивіться, сьогодні вищі навчальні заклади підпорядковані 23-м центральним органами виконавчої влади. Отже, Партія регіонів в цілому підтримує необхідність вдосконалення системи управління вищою освітою з урахуванням регіональних аспектів через передачу вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки.

По-третє, формування завдань щодо більш точного врахування потреб кадрового забезпечення загальнодержавної програми є особливо розвиток регіонів. Контрольні показники прийому за конкретними напрямками і спеціальностями до вищих навчальних закладів. Хочу довести до відому, шановне зібрання тому, що сьогодні у Верховній Раді розглядається закон регіонального розвитку, в якому одним із головних завдань є розвиток кадрового потенціалу регіону, враховуючи розвиток регіону і в цілому держави, на найближчих 5-7 років, так щоб можна було зрозуміти мені як батьку, якого син закінчив у цьому році школу, щоб було зрозуміло, які потреби у професійних спеціалістах будуть найближчих 5-7 років.

Нещодавно в Києві проходила конференція країн СНД, на якій розглядалося питання зайнятості населення, в тому числі питання щодо зростання надходжень інвестицій і можливість освоєння цих інвестицій найближчим часом.

На жаль, рівень та якість підготовки кадрів не відповідають потребам приходу інвестицій, з одного боку, а, з іншого боку, ті кадри, які сьогодні є, треба терміново перекваліфіковувати.

На сьогоднішній день Україна є експортно орієнтована держава. І структурі нашого експортного товарообігу переважає сировина та товари первинної обробки. І тому тут на кадрові потенціали треба звернути особливу увагу. Позиція нашої фракції полягає у тому, що кожна інвестиція держави буде важливою, і особливо важливо, коли буде ця інвестиція в освіту.

Протягом 2002-2003 року Україна збільшила приток інвестицій майже в два рази. Але ж всі ми повинні усвідомити, що сучасні технології окуповують за три-п'ять, а то й десять років. Таким чином, кадровий потенціал також повинен встигати за зростанням інвестицій.

І головне. Ми сьогодні повинні чітко собі зрозуміти, що якщо кадри - це той момент, який зараз не видно (і це може стати видно тільки через декілька років), тому ця проблема повинна відчуватися і бути на пульсі Верховної Ради в тому числі.

Хотів ще звернути увагу на те, що сьогодні здобуття... Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимир Якович.

Слово має Горохов Євген Васильович, ректор Донбаської державної академії будівництва і архітектури. Підготуватися Олександру Морозу.


ГОРОХОВ Є.В. Шановний головуючий, шановні депутати, шановні колеги! Студентство та викладачі Донеччини дуже вдячні нашому комітету і нашій Міносвіти, що вони зробили дуже необхідну і дуже тяжку роботу, проаналізувавши стан нашої діяльності не тільки на прикладі столичних ВУЗів. а і всіх периферійних ВУЗів, де проблем значно більше ніж тут в Києві.

Я хотів би звернути увагу на декілька позицій цих рекомендацій. Перше. Коли ми шукаємо гроші на пошукові дослідження, на научне обладнання - воно перед нами. Звільнити нас від оподаткування оплати вартості науково-дослідних робіт, які здійснюють ВУЗи. Не тільки за рахунок Державного бюджету, а і за угоди, які ми складаємо з підприємствами. Наприклад, наш ВУЗ заробляє три мільйони гривен хозрахкунково, а державою по бюджету ми получаємо шістсот тисяч. Триста тисяч ми втрачаємо на те, що з нас знімають. Так ось ті гроші, які б я потратив на обладнання і на пошукові дослідження. Дайте нам цю пільгу.

Друге. Я просив би депутатів звернути увагу на те, що рекомендації, дани пільги для наших підприємств в розділі 2 пункту 3 нашим роботодавцям. Вони нужні, вони получають 14 відсотків економії. Але лишають працівника, то єсть нашого випускника зовсім соціальних гарантій. У тому числі пенсіонного забезпечення, соціального страхування, страхування від нещасних випадків і хвороби. Це недопустимо.

Дуже своєчасна та цінна пропозиція номер 8 розділу 4 "Обговорення національної системи оцінювання моніторингу якості освіти". З нашої думки, це треба робити таким чином: оцінювати якість освіти, яку веде ДАК, треба і далі. Вона себе оправдала. Оцінювать же професіональну підготовку фахівців треба проводити через международні інституції. Ми провели таку акредитацію 5 років тому, і 8 червня будемо проходити повторно наступні 5 років. Це доказала нашу привабливість нашої освіти в Європі. Раз.

Будівельники получили не только наших випускників з міждународним дипломом, які признаються в 140 странах, а і допомогу фірмам отримати ліцензії на те, щоб будувати об'єкти, які інвестуються закордонниками. Це дало можливість брати іноземних громадян на навчання і вже нема розговору о том, що ми даємо не тот диплом. Це международний диплом.

Оцінювати ж якість управління освіти та наукової діяльності треба с помощью міжнародної системи ІСО, ІСО9001, ..........

Ми за... таку прошли акредитацію через тиждень ми получимо .......... сертифікат якості освіти і наукової діяльності. Це дає гарантію того, що наша освіта буде признана не тільки на Україні і в Європі. Ми допоможемо любому вузу, який піде таким шляхом, як ми зробили 250 стандартів, ми вас це дамо.

Закінчуючи, я хотів би ще раз попросити наших депутатів, щоб це було щорічно, всі ті, що ми рішення приймемо, ми їх провіримо наскільки вони виконуються. І тоді ми будемо знати, що як нам робити далі.

Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Я бачу, що серед учасників наших слухань немало прекрасної половини жіноцтва, а з гендерною політикою у нас у цій залі досить погано, тому давайте будемо виправлятися.

Слово має Олександр Олександрович Мороз, народний депутат, керівник фракції Соцпартії. Підготуватися Правлюк Наталії Леонідівні.
16:52:49

МОРОЗ О.О.

Шановні друзі! Давайте будемо відвертими. Нинішній стан вищої освіти наочне свідчення нездатності існуючої влади відчувати і реагувати на найгостріші виклики життя, усвідомлювати пріоритети, бачити перспективу, яка б забезпечувала достойне місце України у світі.

У доповіді Станіслава Ніколаєнка підкріпленої, до речі, низкою проектів законодавчих актів, які при вашій згоді можна запровадити, в доповіді міністра Василя Кременя ми бачимо, найперше, переконливі докази повної невідповідності фінансування освіти не лише об'єктивно вмотивованим потребам, а й тим мізерним подачкам, інакше не назвеш, які передбачені злиденним державним бюджетом. Це оцінка рівня розуміння урядом, владою значення освіти. Посилання на відсутність коштів неправдиве, а приховані доходи бюджету, небажання включити у державний борг близько 5 мільярдів гривень заборгованості по 57-ій статті Закону "Про освіту", оголошення Президентом за межами його повноважень осіннього підвищення стипендій, призупинення Законом про державний бюджет освітянських законів, все це різновекторні рефлексії на одну тему: як створити видимість турботи про галузь, не роблячи реальних кроків на зустріч потребам мільйонів зайнятих у цій галузі людей. Видимість, яка б дозволила у черговий раз скористатися впливом цих людей під час президентської компанії.

Депутати-соціалісти ініціювали подання до Конституційного Суду про тлумачення 53-ї статті Конституції. І ми одержали позитивну відповідь, знаючи її наперед про те, що в Україні не витримуються норми Конституції стосовно освіти у комунальних, найперше державних закладах за державний кошт. Про це мені, як одному із авторів Конституції, соромно і прикро говорити, але так є. Парламент не перший раз розглядає нинішнє питання. Те, що зрушень після того відчувається надзвичайно мало, означає, що йдеться не про галузеву, функціональну чи соціальну проблему, а йдеться про проблему політичну. Якщо на конференцію освітян, організовану Комітетом Верховної Ради України два роки тому, де схвалені конкретні переконливі реальні шляхи виведення освіти із кризового стану, жоден представник виконавчої влади не прийшов, як сьогодні, до речі, Прем'єр чи хоч би віце-прем'єр з гуманітарної політики. А організовані владою альтернативний офіційний з'їзд затвердити підготовлену на згаданій конференції програму побоявся. То це не страх професіоналів помилитися, це страх пригніченості, страх підневільних людей. На такому стані, на страхові побудована вся система управління державою. І з цим потрібно покінчити. Шлях до цього один: зміна системи влади. Без такої зміни ми будемо знову і знову збиратися у цьому високому залі, говорити про очевидні речі без будь-яких позитивних наслідків.

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка