Освітні технології «Якщо відсутня ідея, то буде штат і не буде школи, будуть товпитися помічники і не буде друзів»



Скачати 280.82 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір280.82 Kb.
Освітні технології
«Якщо відсутня ідея, то буде штат і не буде школи, будуть товпитися помічники і не буде друзів».

Е. Резерфорд.

Загальновизнані особистісно орієнтовані освітні технології:


  • вальдорфська технологія;

  • методика М Монтессорі;

  • технологія організації групової навчальної діяльності школярів;

  • технологія ровивального навчання;

  • технологія формування творчої особистості;

  • технологія навчання як дослідження;

  • проектна технологія;

  • педагогічна технологія «створення ситуації успіху»;

  • сугестивна технологія;

  • аналіз образу – персонажу епічного твору: педагогічна технологія;


Технологічний підхід в освіті

Головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної системи освіти лежить в площині вирішення проблем розвитку особистості учня і вчителя та технологізації цього процесу.

У рекомендаціях багатьох наукових досліджень ми знаходимо висновки проте, на що повинна орієнтуватися сучасна освіта:


  • посилення практичного напряму змісту шкільних курсів природничо – наукового циклу;

  • вивчення явищ, процесів, об’єктів, що оточують учнів у їх повсякденному житті;

  • перенесення акцентів на інтелектуальний розвиток учнів за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності;

  • урахування знань, які дістають учні поза школою з різних джерел;

  • посилення акценту на усвідомлення того, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючій його дійсності.

За таких умов вчитель найчастіше повинен виступати в ролі організатора всіх видів діяльності учня як консультант і помічник. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та умінь школярів, а на діагностику їх діяльності та розвитку. Це набагато складніше, ніж традиційна система.

Розвиток педагогічної технології можна розділити на три етапи:



  • перший етап (1920 -1960) – напрямок, котрий приводив до підвищення ефективності навчання, шляхом підняття його інформаційного рівня при використання масової комунікації;

  • другий етап ( 1960-1970) – характеризувався перенесенням акценту на процес навчання, що пов’язано з розвитком концепції програмового навчання, яке вимагало врахування індивідуальних і вікових відмінностей учнів.

  • третій етап (сучасний) – характеризується розширенням сфери педагогічної технології. Характерною тенденцією розвитку сучасної педагогічної технології є використання системного аналізу у вирішенні практичних питань, пов’язаних зі створенням та використанням навчального устаткування та технологічних засобів навчання. Головним критерієм системного аналізу на всіх рівнях є критерій оптимальності.

При технологічному підході до процесу навчання проблема мети навчання є однією з найважливіших щодо визначення змісту та планування навчального процесу і для перевірки оволодіння навчальним матеріалом.

У 1979 році Асоціація з педагогічних комунікацій і технології США дала «офіційне» визначення педагогічної технології: «Педагогічна технологія є комплексний інтегративний процес, що охоплює людей , ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення, оцінювання і керування вирішенням проблем, що стосуються всіх аспектів засвоєння знань»

Вітчизняне визначення педагогічної технології:

Педагогічна технологія є змістовим узагальненням, що вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів. Педагогічна технологія може бути представлена науковим, процесуально - описовим і процесуально – діючим аспектами (Г.К. Селевко)



Педагогічна технологія - системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО).

Г.К. Селевко визначає таку структуру педагогічної технології:

а) концептуальна основа;

б) змістова частина навчання;



  • мета навчання –загальна і конкретна;

  • зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина – технологічний процес;

  • організація навчального процесу;

  • методи і форми навчальної діяльності школярів;

  • методи і форми роботи вчителя;

  • діяльність вчителя з керування процесом засвоєння навчального матеріалу;

  • діагностика навчального процесу.


Педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами навчання.

Освітня технологія – це стратегія розвитку національного, державного, регіонального і муніципального освітнього простору.

Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи «педагог – середовище - учень» у визначених умовах навчання.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмету, теми, питання. Її можна назвати дидактичною технологією.
Особистісно орієнтований підхід у педагогіці

Особистісно орієнтоване навчання –це таке навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: суб’єктний досвід кожної дитини спочатку повинен розкриватися, а потім узгоджуватися зі змістом освіти.

І. С. Якиманська виокремлює такі три моделі особистісно орієнтованого навчання:


  • соціально – педагогічну, в якій педагогічна діяльність орієнтується на виховання особистості з попередньо заданими якостями – носія масової культури;

  • предметно – дидактичну – педагогіка пов’язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Технологія предметної диференціації будується на урахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання підвищеної та пониженої складності);

  • психологічна модель – характеризується особистісно орієнтованою педагогікою, яка визнає відмінності в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі проявляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здібності до навчання як пізнавальної здібності. У педагогіці існуючі технології зорієнтовані на інформативну, а не на розвивальну функцію.

При такому розумінні (перша і друга модель) особистісно орієнтованого підходу до навчання, дитина спочатку особистістю не визнавалась, а ставала нею в результаті цілеспрямованого педагогічного впливу, за умов спеціальної організації навчання та виховання.

Сьогодні робляться спроби побудови іншої особистісно орієнтованої системи навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:



  • учень не стає, а він з самого початку є суб’єктом пізнання;

  • в освітньому процесі відбувається «зустріч» суспільно історичного досвіду, що задається навчанням, та суб’єктного досвіду учня;

  • взаємодія двох видів досвіду, суспільно – історичного і учня, повинна відбуватися не по лінії витіснення індивідуального, а по лінії наповнення його суспільним, шляхом постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

  • розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння ним нормативною діяльністю, а й через постійне перетворення (збагачення) суб’єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку;

  • головним результатом учіння повинно бути формування пізнавальних здібностей на основі оволодіння відповідними знаннями, уміннями і компетентностями.

Основним завданням особистісно орієнтованого навчання є формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.

Найпростішою ланкою, з яких складається особистісно орієнтована технологія, є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, опинившись в якій дитина повинна шукати смисл, пристосувати її до своїх інтересів, побудувати образ чи модель свого життя, вибирати творчий момент, дати критичну оцінку. Таке завдання неможливо вирішити лише на рівні репродукції знань.

Різновиди особистісно орієнтованого навчання (особистісно орієнтовані педагогічні технології):


  • вальдорфська педагогіка;

  • методика Марії Монтессорі;

  • технологія організації групової навчальної діяльності;

  • технології розвивального навчання;

  • технології формування творчої особистості;

  • технологія навчання як дослідження;

  • проектна технологія;

  • технологія колективного творчого виховання;

  • педагогічна технологія «створення ситуації успіху»;

  • сугестивна технологія;

  • аналіз образу – персонажа епічного твору: педагогічна технологія

Глосарій термінів
Парадигма освіти – система основних наукових досягнень (теорій, методів), за зразком яких організується дослідницька практика вчених в галузі освіти у визначений історичний період (Т. Кун)

Рефлексія – розумова діяльність, що виявляється в чітких думках у вигляді констатації того, що відбувається з іншими людьми і з самою людиною.

Самоактуалізація – прагнення людини до найбільш повного виявлення, розвитку і реалізації своїх особистісних можливостей.
Література

1.Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. Науково – метод. Посіб.,К.ІЗМН, 1998. 204с.

2.Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Уч.пос., М., Нар. образ.1998. 256с.

3.Якиманська І.С. Разработка технологии личностно ориентированого обучения., Вопроси психологии. 1995. №2

Вальдорфська педагогіка

Вона може бути схарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла. Єдине життя педагогів і учнів. Велика увага надається естетичному розвиткові і трудовому вихованню.



Головна мета вальдорфської педагогіки - розвиток нових способів пізнання, розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо – це відмова від насильства над дітьми.

Глосарій термінів

Головний урок – ранковий урок, на якому вивчається один предмет протягом кількох тижнів.

Навчання «за епохами» - періодична система викладання. Математика, історія, фізика тощо викладються не паралельно, а періодами у ранкових заняттях.

Методика Марії Монтессорі

Три провідні положення характеризують сутність педагогічної теорії М.Монтессорі:



  • виховання повинно бути вільним;

  • виховання повинно бути індивідуальним;

  • виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Девіз педагогіки М. Монтессорі:

  • «Допоможи мені це зробити самому». Навчити дитину ще в ранньому віці самостійно планувати свою діяльність і досягати намічено. Педагогічний принцип - дисципліна в свободі, коли дитина вміє володіти і керувати собою, додержуючись життєвих правил.

Глосарій термінів

Активна дисципліна – поняття, що вбирає в себе важливий виховний принцип, далекий від абсолютної вимоги нерухомості.

Дисципліна в свободі – принцип системи М. Монтессорі. Якщо дисципліна дитини базується на свободі, вона повинна бути перш за все активною. Людину вважають дисциплінованою, коли вона вміє володіти і вільно керувати собою, додержуючись життєвих правил.
Література
1.Абашкін Н.В. Організація навчально – виховного процесу у вальдорфській школі (Німеччина). Початкова школа,1993, №7, с.41.

2.Існєва О. Зміст вальдорфської освіти. Засіб розвитку особистості учня. Рідна школа, 1999, №11, с.37-40.

3.Мостова Т. Вальдорфська педагогіка. Освіта України.,1999, №.1,2, (125),с. 11.

4.Дичківська І. Через свободу і самостійність, розвиток індивідуальності дитини в теорії і практиці М.Монтессорі. Дошк. Виховання,1993, № 5, с.6.

5. Михальчук Т. Сім’я в системі Монтессорі. Освіта, 1994, №46-49 (6липня), с. 5.

Технологія групової навчальної діяльності

У психолого – педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення групової навчальної діяльності. Групова навчальна діяльністьце форма організації навчання в малих групах учнів, об’єднаних загальною навчальною метою при опосередкованому керівництві вчителем і в співпраці з учнями. Учитель у груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність учнів.


Глосарій термінів
Гетерогенний склад групи – учні з різними навчальними можливостями.
Гомогенний склад групи – учні з однаковими навчальними можливостями.
Ефективність навчання – міра досягнення навчальної мети.
Самооцінка - оцінка суб’єктом самого себе, своїх можливостей, досягнень, якостей на підставі певних критерій оцінювання, або порівняно з іншими людьми.
Самоконтроль у навчанні – перевірка суб’єктом власних дій зіставленням, аналізом, корекцією.
Дискусія - навчальний метод, який передбачає організацію спільної мовної діяльності для пошуку ефективного розв’язання певної проблеми.
Форма навчальної діяльності – спеціально організована діяльність учителя і учнів, яка відбувається за встановленим порядком, у певному режимі.
Рівень засвоєння – послідовний перехід від незнання до знання.
Література


  1. Нор Є.Ф. Технология организации груповой учебной деятельности. Николаев,1998, 75с.

  2. Форми навчання в школі: Книга для вчителя. За ред. Ю.І. Мальованого, К. Освіта,1992,160с.

  3. Ярошенко О.Г. Групова навчальна діяльність школярів: теорія і методика. К. Партнер,1997, 193с.


Розвивальне навчання
Організація такого процесу діяльності учнів, у ході якого кожна дитина самостійно або за допомогою вчителя осмислює навчальний матеріал, творчо його застосовує в нестандартних умовах та свідомо запам’ятовує для подальшого навчання. Реалізуючи принципи розвивального навчання, вчитель повинен використовувати різноманітні методи і форми навчання. Якщо мета традиційної школи (наприклад, у початкових класах) – навчити дитину читати, писати, лічити, то мета розвивального навчання - сформувати в дитини конкретні здібності ( рефлексія, аналіз, планування) з самовдосконалення.
Глосарій термінів
Зона ближнього розвитку – вирішення завдань, з якими дитина ще не зустрічалась, за умови фіксації вчителем механізму його вирішення та повернення дитині у вигляді здібностей.
Навчальна діяльність – така поведінка дитини під час навчання, яка регулюється свідомо поставленою метою.
Навчальна потреба – потреба відтворення свої здібностей.
Поняття – основа логічного мислення, в якій відбивається суть предмета, сукупність його основних ознак.
Розвивальне навчання – цілісна педагогічна проблема, яка забезпечує оптимальні умови для розвитку учнів як суб’єктів навчання.
Сприйняття - пізнання знайомих предметів, що веде до осмисленого сприйняття незнайомих.
Розумове виховання – процес розвитку розуму, пізнавальних здібностей.

Література
1.Виготский Л.С. Собрание починений. М.1991,Т.1

2.Давидов В.В. О понятии развивающего обучения. Педагогіка, 1995, №1.

3. Занков Л.В. Дидактика и жизнь. М. 1968.

4. Фурман А.В. Методологический аналіз систем развивающего обучения. Педагогика и психология. М. 1995, № 3.
Технологія формування творчої особистості

Педагогічна діяльність базується на підтримці творчого інтересу, що спонукає учня до самостійної творчої діяльності, результатом якої є відкриття чогось нового, вирішення якоїсь проблеми. Важливу роль відграють завдання, що потребують творчої перебудови, узагальнення, систематизації, вмінь та навичок порівнювати й аналізувати вже відоме, експериментування, пошуку.

Технологія використання на уроці навчальних і навчально творчих завдань:


  1. аналіз запитань задачі і з’ясування, що дано, що потрібно знайти;

  2. визначення даних, що потрібні для відповіді на запитання задачі;

  3. з’ясування того, чи всі необхідні дані наведено в умові задачі; якщо ні, визначення засобів знаходження відповідних величин;

  4. планування послідовності операцій, спрямованих на знаходження відповіді (алгоритм розв’язання);

  5. реалізація запланованого шляху розв’язку задачі;

  6. перевірка розв’язку задачі.

Така організація творчої навчальної діяльності учнів дає змогу кожному працювати в оптимальному темпі, не відчуваючи своєї «інтелектуальної неповноцінності», поступово навчатися узагальнених прийомів розумової діяльності, методів розв’язання широкого кола задач.

Технологія схем узагальненого заняття пошукового типу (за В. Шубинським), яка сприяє творчому розвитку учнів:



  1. висунення логічної суперечності, парадоксу;

  2. постановка проблеми;

  3. розв’язання проблеми;

  4. аналіз проблеми, висунення гіпотез;

  5. роздуми, задуми, синтез нових знань, породження нового;

  6. творче моделювання;

  7. критичний аналіз і теоретичне обґрунтування результатів розв’язання проблеми;

  8. експериментальна перевірка результатів творчої діяльності та впровадження їх у життя.

Глосарій термінів

Продуктивне середовище пізнання – це особливе середовище взаємодії інформаційного, пізнавального, психологічного, педагогічного, яке створює комфортні умови продуктивно – творчій діяльності.

Творчість – це діяльність людини, яка породжує щось нове, відрізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно - історичною унікальністю.

Творчий інтерес - увага, викликана чимось значимим, принадним, цікавим, таким, що спонукає до самостійної творчої діяльності, результатом якої є відкриття чогось нового, вирішення якось проблеми.

Література

1. Кичук Н.В. От творчества учителя к творчеству ученика. Измаил, 1992, 96с.

2. Паламарчук В.Ф. Рудаківська С. Від творчої особистості до нових технологій навчання. Рідна школа, 1998, № 2, с. 52-62.

3. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя: Навчальний посібник, К. ІСДОУ, 1994, 112с.



Технологія навчання як дослідження

Навчання як дослідження припускає, що особливістю навчальної діяльності учня є суб’єктивне відкриття ним нових знань на основі індивідуальної актуалізації попередньо засвоєних ним же знань і вмінь, уведення їх до особистісного пізнавального простору. Дослідницька практика школярів повинна відповідати науковим методам пізнання, розширювати зміст їхньої освіти й удосконалювати підготовку до майбутньої діяльності.

Мета застосування дослідницької технології в навчанні – набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальній діяльності; об’єднати розвиток їх інтелектуальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого потенціалу й на цій основі формувати активну, компетентну, творчу особистість.

Найважливішою умовою технологічної побудови навчального процесу є постійна орієнтація на чітко визначену мету. Основа – оперативний зворотній зв’язок.

Технологічне бачення навчального процесу за А.М.Алексюком


Діяльність вчителя

Діяльність учня

  • Організує діяльність учнів, спрямовану на розв’язання грамотно побудованої системи логічних завдань, аби вони оволоділи досвідом пошукової творчої діяльності.

  • Спрямовує учнів на осмислення проблеми в цілому.

  • Використовує наочність як засіб залучення учнів до самостійних досліджень.

  • Створює для учнів практичні можливості ознайомитися з логікою і прийомами використання дослідницького методу в пізнавальній діяльності.

  • Керує конструкторсько – раціона-

лізаторською роботою учнів.

  • Допомагає в організації самостійної пошукової діяльності учнів.

  • Самостійно визначає проблему, спостерігаючи за навколишнім життям, висловлює припущення, гіпотези, будує інтуїтивні здогадки, обмірковує план і засоби їхньої перевірки, фантазує.

  • Організує спеціальні досліди і спостереження, розробляє план здійснення контролю.

  • Самостійно вирішує нові дослідницько –пізнавальні завдання, або шукає інші засоби розв’язання завдань.

  • Виявляє у виконуваній роботі власну ініціативу, використовує наявні знання й уміння для одержання й осмислення нових знань, оволодіння методами і прийомами творчого розв’язування проблем.

  • Виявляє самостійність у пошуковій роботі, спрямованій на розв’язання цілісної проблеми.

  • Проводить спостереження, замальовки, експерименти, досліди.

  • Учиться вирішувати суб’єктивно нові для нього проблеми.



Для ефективного використання дослідницької технології вчителю потрібно визначати теми програмового матеріалу з навчального предмета, вивчення яких за допомогою дослідницької технології має найбільшу пізнавальну освітню цінність.

Варіант навчання дослідницької діяльності ( варіант Д.Г.Левітеса)


  • знайомство з літературою;

  • виявлення (бачення) проблеми;

  • постановка (формулювання) проблеми;

  • з’ясування незрозумілих питань;

  • формулювання гіпотез;

  • планування і розробка навчальних дій;

  • збирання даних (накопичення фактів, спостережень, доказів);

  • аналіз і синтез зібраних даних;

  • зіставлення даних і умовиводів;

  • підготовка до написання повідомлень;

  • виступи з підготовленими повідомленнями;

  • переосмислення результатів у ході відповідей на питання;

  • перевірка гіпотез;

  • побудова нових повідомлень;

  • побудова висновків і узагальнень.


Глосарій термінів
Дослідження метод – шлях дослідження, теорії, навчання.
Засіб –прийом, знаряддя, сукупність пристосувань для здійснення діяльності.
Прийом – окрема дія, виконання, спосіб у здійсненні чого – небудь.
Спостереження - цілеспрямоване сприйняття, зумовлене завданням діяльності.
Порівняння – зіставлення для встановлення схожості, робіжності.
Література


  1. Вилькеев Д.В. Методи научного познания в школьном обучении, Казань,1975, 164с.

  2. Гильбух Ю.З. Розумово обдарована дитина: Психологія, діагностика, педагогіка. К.Віпол, 1993, 75с.

  3. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе (анализ зарубежного опита). М. Знание, 1989, 89с.

  4. Шапоринский С.А. Методи науки и методи обучения. М. Педагогіка, 1976, с 42-61.


Проектна технологія
Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують впродовж визначеного відрізка часу.

Технологія проектування передбачає розв’язання учнем або групою учнів якої – небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

Результати виконання проектів повинні бути «відчутними»: якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практика – конкретний результат, готовий до впровадження.

Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.



Мета проектної технології – створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

Розрізняють такі види проекті:

  • Дослідницькі проекти - потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників соціальної значущості, продуманості методів, в тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення мети дослідження і аргументація її актуальності, визначення предмета і об’єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв’язання проблеми і окреслення шляхів її рішення.

  • Творчі проекти – не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту.

  • Ігрові проекти – учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

  • Інформаційні проекти - спрямовані на збирання інформації про який –небудь об’єкт, явище для ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналізі і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході роботи над проектом. Структуру такого проекту можна визначити таким чином: мета проекту, його актуальність; методи отримання інформації(літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, в тому числі й електронні, інтерв’ю, анкетування тощо) та обробка інформації ( її аналіз, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки; результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, в тому числі в електронній мережі, обговорення у телеконференції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їхнім модулем.

  • Практико – орієнтовані проекти – результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників ( документ, програма, рекомендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливим є хороша організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження в практику.


За характером контактів проекти поділяють на внутрішні та міжнародні. У міжнародних проектах беруть участь представники різних країн, для їх реалізації.
За кількістю учасників проекти поділяються на особистісні, парні та групові.
За тривалістю проведення проекти розрізняють короткодіючі (кілька уроків), середньої тривалості (від тижня до місяця), довготривалі (кілька місяців).
Глосарій термінів
Навчальний проект – цільовий акт діяльності, в основі якої лежать інтереси дитини.
Література
Кручинина Т.Г. Проектная деятельность. Весник НМЛ Международного детского центра «Артек» , 1998, № 1, с 4-7.

Левитес Д.Г. Практика обучения: современние образовательние технологи. М., Воронеж, 1998.

Новие педагогические и информационние технологи в системе образования. (Под ред. Е.С.Полат. М, 1999.




Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху»

(за А.С. Бєлкіним)

Успіх у навчанні - єдине джерело

внутрішніх сил дитини, які породжують

енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.

О.В. Сухомлинський

Головна мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Педагогічну технологію «Створення ситуації успіху» можна з повною впевненістю зачислити до особистісно орієнтованих технологій, тому що її точкою відліку є духовне удосконалення внутрішнього світу і дитини, і вчителя.

Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педагог на деякий час посилює оцінний аспект па позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні недоліки. Педагог розуміє тимчасовість створеної ситуації, яка надалі коригується шляхом поступового (коли дитина повірить в свої сили) вказування на недоліки та їх спільного, а потім і самостійного виправлення. Таким чином, штучність створеної ситуації повністю зникає.

Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними категоріями учнів.


Прийоми
т

ехнолог


і

ї


Категорії учнів


Різновиди

радості


Надійні

Впевнені

Невпевнені

Зневірені

«Невтручання»


«Холодний душ»


«Емоційне поглажування»

«Анонсування»

(запобіжний контроль)



«Миша у сметані»

«Гидке каченя»

«Здійснена радість»


«Даю шанс»

«Сповідь»

«Даю шанс»



«Сходи»


«Стань у стрій»

«Сходи»


«Стань у стрій»

«Неочікувана радість»


«Емоційний сплеск»

«Обмін ролями»

«Зараження»


«Обмін ролями»

«Зараження»

«Емоційний сплеск»






«Обмін ролями»

«Зараження»

«Загальна радість»




Прийом «Невтручання» - максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми «надійним учням. Давати їм деякий час спокою для того, щоб самостійно розібратися в собі та ситуації.

Прийом «Холодний душ». Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок , навпаки дещо відтягує час. Він не тільки не «поливає бальзамом» зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції, але й трохи «підсипає солі» ( за А.С. Макаренко).
Сенс прийому «Емоційне поглажування» - вселити дитині віру в себе, похвалити за будь – що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті і готові піти на емоційний контакт.
Сутність прийому «Анонсування» - спершу обговорити з учнем, що йому потрібно зробити. Це мовби репетиція майбутньої події. Така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть впевненість у своїх власних силах.
У прийомі «Гидке каченя» створити всі можливі умови для розквіту дитини. Необхідно, щоб хтось повірив в неї, забажав допоїти удосконалитися.
Прийом «Миша в сметані» - потрібно, щоб вчасно надійшла допомога як з боку вчителя, так і збоку учнів, потрібно підтримати прагнення дитини стати на ноги, вселити впевненість у власні сили, показати учню, що і вчитель і діти бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.

Сутність прийому «Сходи» або «Стань у стрій» - вчитель веде вихованця поступово вгору. Етапи прийому:




  • «Психологічна атака» - переломити стан психологічної напруги;




  • «Емоційне блокування» - обмежувати розгортання образи, розчарування, втрати віри у власні сили;




  • «Вибір головного напряму» - встановити центр психологічної напруги дитини, знайти шляхи його нейтралізації;




  • «Вибір рівних можливостей» - створити для невпевненого школяра приблизно рівні з однокласниками можливості виявити себе;




  • «Неочікуване порівняння» - порівняти роботу, зроблену декількома учнями, при цьому показавши найкращі відмітні якості праці учня, задля якого проводиться цей прийом;

  • «Стабілізація» - створити умови, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості часто повторювалася.


Прийом «Даю шанс» - раніше підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає можливість неочікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності.

Прийом «Сповідь» - розкриття перед учнями стану свої душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів.
Прийом «Емоційний сплеск» - дати емоційний заряд упевненості в тяжку для учня хвилину, нагадавши йому про його інтелектуальні можливості.
Прийом «Обмін ролями» - вчитель показує дітям, що вони здатні зробити набагато більше, ніж від них очікують.
Прийом «Зараження» - складається з декількох етапів:

  • «Позитивна єдність емоційного й інтелектуального фону колективу»- заразити колектив інтелектуальними успіхами;




  • «Вибір гносіоносія» - потужного джерела інтелектуального носія»;




  • «Створення ситуації змагання». Завдання педагога на цьому етапі припускає виявлення гідного «суперника»;




  • «Вибір адекватних стимулів змагання». Стимул у цьому прийомі повинен бути привабливим для учнів, при втраті своєї актуальності швидко змінювати свою форму, тобто виступати як рухлива категорія.


Глосарій термінів

Ситуація успіху – поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху – це те що може організувати вчитель для успішного навчання учня і досягнення ним результату.

Успіх – це удач в діяльності, досягнення якогось результату, суспільне визнання особистості.
Література
Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать: Кн. для учителя. М. Просвещение, 1991, 176с.

Натанзон Є.С. Приеми педагогического воздействия. Учебное пособие для студентов педагогических институтов. Узд. 2-е, исправленное и дополненное. М. Просвещение, 1972, 215с.
Сугестивна технологія
Сугестивна технологія – це навчання на основі емоційного навіювання в стані неспання, що спричиняє надзапам’ятовування. Воно передбачає комплексне використання всіх вербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання). Реалізація цієї технології передбачає створення особливих психолог – педагогічних умов навчання людини. Основою сугестопедичного методу стала гіпотеза про неусвідомлювану психічну активність, яка, на думку Г.Лозанова, в безпосередньому зв’язку з усвідомлюваною активністю особистості є носієм не тільки найтемніших інтенсивних тенденцій, а й вторинно - автоматизованої діяльності, що зумовлює навчання.

Психотеравпетичні тренінги передбачають настанови, що мають декілька завдань, проте вони повинні бути спрямовані на усвідомлення мети, її постановку і формування готовності до її досягнення. Основною умовою тренінгу є релаксопедичний метод навчання, в якому використовується психічна саморегуляція.

Застосування сугестивних засобів у педагогічній практиці може бути розділене на три етапи педагогічного процесу:


  • підготовчий етап;

  • етап навчального матеріалу;

  • етап відтворення засвоєних знань.

Авторитет, на думку Г.Лозанова, є основним фактором у сугестії. Таким чином навіювати здатен лише авторитет.
Глосарій термінів

Релаксія – глибокий процес розслаблення. Відбувається локалізація втоми на психофізіологічному рівні з відновлюваним процесом.
Релаксопедія – (від грецького виховання) – використання сугестії в процесі навчання і виховання.
Сугестивна педагогіка – «сугестпедія». Термін «сугестія» - навіювання, нашіптування.
Сугестологія - означає науку, яка вивчає процеси , об’єднані поняттям навіювання. В українській мові синонімом до терміна «сугестія» є навіювання.
Література

Лозанов Г. Основи сеггестологии. София.1973.

Востриков А.А. Методическая разработка по курсу «Суггестивная педагогіка». Проблеми теории суггестивгного обучения. В свете критики концепции Г.Лозанова, 1978.

Експериментальное изучение педагогического внушения. Перм, 1973.
Аналіз образу – персонажа епічного твору:

педагогічна технологія
За даною технологію засвоєння образу - персонажа не обмежується вивченням особливостей його характеру, а передбачає розкриття морально – етичної позиції героя.

О.І Нікіфорова, на основі сприймання твору визначає три типи умінь аналізувати прочитане й образ - персонаж зокрема:



  • перший тип: наочно відтворювати за портретними деталями, поданими в тексті, зовнішність літературного героя;

  • другий тип: розрізняти суттєві й несуттєві риси вдачі персонажа та засоби їх вираження в художньому тексті;

  • третій тип: встановлювати зв’язок між образом літературного героя, конкретними людьми та окремими фактами суспільного життя, з’ясовувати типове в характері персонажа (поняття про типові літературні характери навчальна програма рекомендує розглядати в 7 класі, проте готувати учнів до цього треба значно раніше).

Кожен з типів умінь має свою структуру: так, перший тип ґрунтується на відтворенні прочитаного, тому учні повинні вміти:

а) після першого читання твору уявляти зовнішність персонажа;

б) визначати за портретом героя його соціальне становище, вік, певні риси характеру, емоційний стан;

в) з’ясовувати на основі портретної характеристики ставлення автора до персонажа.

Усі структурні одиниці першого типу вмінь аналізувати образ – персонаж взаємопов’язані. Вони спрямовані на формування відтворювальної уяви юних читачів, проте передбачають і певний рівень їх мислительної роботи при цьому.

Для другого типу вмінь характерне поглиблення пізнавального процесу. Під час аналізу особливостей вдачі літературного героя школярі мають навчитися:

а) визначати авторські засоби творення художнього образу;

б) розрізняти істотне в характері героя;

в) виявляти, в образотворчих засобах розкривається ставлення письменника до персонажа.

Третій тип умінь передбачає здійснення зв’язку між образом – персонажем і життям, з’ясування типового в характері дійової особи.

Сюди належать уміння:



а) визначати місце літературного героя в художньому творі;

б) знаходити спільні риси однотипних персонажів ( в одному чи кількох творах);

в) виявляти типові якості в більшому або меншому колі людей (реальних осіб);

г) бачити в образі – персонажі людину певного часу і соціального стану;

д) оцінювати характер літературного героя з урахуванням авторського ставлення до нього, з погляду сучасності.

Як стверджує педагогічна наука і переконує шкільна практика, засвоювати знання і формувати відповідні вміння допомагає учням система пізнавальних завдань.



Завдання першого типу можуть бути такі:

  • визначити основні персонажі літературного твору;

  • відтворити в уяві портрет літературного героя;

  • схарактеризувати персонаж за його зовнішнім виглядом;

  • визначити, виходячи з портретної характеристики, ставлення автора до персонажа.

Варіанти завдань другого типу:

  • визначити засоби творення характеру персонажа у конкретному тексті;

  • вирізнити суттєві і несуттєві риси вдачі героя;

  • з’ясувати авторське ставлення до нього.

Робота третього типу спрямована на розвиток у школярів здатності бачити типове в персонажі, осмислювати з сучасних позицій суспільне значення літературного героя як представника певної епохи і соціального стану. Такий розгляд індивідуальних особливостей персонажа передбачає взаємозв’язки абстрактних уявлень про образ з конкретними явищами дійсності. Наприклад:

  • знайти спільне між персонажем, який аналізується, і однотипними характерами цього твору;

  • навести взаємозв’язки між виучуваним образом і схожими за типом героями з інших творів ( з людьми, що оточують);

  • встановити зв’язок відтворених автором картин життя з конкретними реальними фактами.

  • характеризувати героя на основі його вчинків і поведінки;

  • зіставляти двох героїв одного твору для виявлення спільного і відмінного в їх характеристиках, а також авторського ставлення до них;

Сприйняття художнього твору як своєрідної форми відображення дійсності, передбачає, що в конкретно - чуттєвому образі дійової особи узагальнено поняття про певні реальні явища.

Опорними виступають не лише способи розумових дій, засвоєні поняття, а й конкретні життєві враження, які допомагають контекстно домальовувати в уяві художні картини, зображені письменником.


Література

Гоженко Л.І. Побудова теоретичної моделі системи пізнавальних завдань. М. Педагогіка. 1972, с.128-164.
Калмикова З.И. Продуктивное мишление как основа обучаемости. М. Педагогика, 1981. 200с.

Сафонова А.М. Проблемные задания на уроках литератури. К.Радянська школа. 1977. 152с.
Освітні технології. Нав. – мет. Пос.Під заг.ред.

д.п.н. О.М. Пєхоти, Київ. «А,С,К,», 2002







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка