«Освіта – це процес живлення душі і серця дитини усіма кращими, вищими, піднесеними, одухотвореними плодами людської культури і цивілізації»



Сторінка1/4
Дата конвертації12.09.2017
Розмір0.93 Mb.
  1   2   3   4
«Освіта – це процес живлення душі і серця дитини

усіма кращими, вищими, піднесеними, одухотвореними

плодами людської культури і цивілізації»

Ш. О. Амонашвілі

Сучасне людство на тлі видатних досягнень науки й ейфоричного тріумфу Знання, все більше втрачає Віру, духовні орієнтири, швидко рухається до повної моральної деградації. Припинити це явище покладається на школу нового покоління.

Якою повинна бути початкова школа XXІ століття? Як навчати дітей в цій школі?

Початкова школа майбутнього – це школа, яка вчить творити Добро, відроджує природну сутність людини, інтелектуально-духовну культуру, виховує індивідуальність.

Довгі пошуки істини привели мене на стежину педагогічної творчості.

В. О. Сухомлинського та Ш. О. Амонашвілі. Це вони утвердили у суспільній свідомості необхідність створення нової школи як школи гуманістичної, а педагогічна взаємодія в якій – як взаємодія, побудована на любові до дитини, вірі в її можливості, впевненості в її успішному просуванні, в розвитку розуму, природних цінностей і обдарувань. «Гуманне педагогічне мислення, як вічна істина і як стрижень усякого вищого педагогічного вчення та спадщини, таїть у собі можливість постійного оновлення школи, багатогранної творчої діяльності вчителя та учительських колективів.», - вважає Ш. Амонашвілі.

Вибір системи гуманно-особистісного підходу надихнув мене на створення такої атмосфери, в якій Дитина в самому житті навчається змінювати, поліпшувати, удосконалювати умови цього життя, підвищувати його якість, а не пристосовуватися до вже створених умов. Джерелом такого прагнення повинна бути висока духовність. Звідси виникла необхідність створення школи Гуманної Педагогіки – школи нового покоління.

Місія школи Гуманної Педагогіки – виховати високорозвинену творчу особистість, яка поєднувала б у собі найкращі моральні якості: національну гідність, моральну красу, благородність, шляхетність, добро, справедливість.

Гуманно-особистісний процес у ній перейнятий учительським оптимізмом щодо дитини. Цей оптимізм учителя щодо дітей залежить від його філософського сприйняття дитини. Педагог повинен бути озброєним педагогічною вірою, яка керуватиме ним і живитиме його оптимізм.

Систему роботи школи я опишу на прикладі одного класу від першого року навчання і до четвертого.

У червні-липні я звертаюся до батьків моїх майбутніх першокласників із запрошенням на перші батьківські збори:

«Шановні …, …!

Мені випала велика честь - навчати Вашу дитину у початковій школі. Запрошую Вас на перші батьківські збори, які відбудуться ... Маю велику надію на плідну співпрацю задля майбутнього Вашої дитини.

Ваша вчителька …».

На цих зборах у ході бесіди та анкетування намагаюся отримати якнайбільше інформації про своїх учнів. Потім все це аналізую, щоб якомога краще знати свого учня вже в перший день нашої зустрічі. Цей день має стати незабутнім, барвистим, феєричним і таким, що тільки посилить бажання вчитися у щоденну потребу.

Учні працюють за звичайним шкільним розкладом, продовженим в окремі дні заняттями гуртків. До класу зараховуються діти 6 років на основі медичного висновку про фізичне і розумове здоров'я. Не застосовується жодне тестування для визначення їхньої готовності до навчання, коли виявляються лише зовнішні знання й уміння замість прихованих можливостей та рівнів розвиненості. Загальне керівництво такою школою здійснюється педагогічною радою та заступником директора з навчально-виховної роботи.

Працюють у початковій школі методичний, психологічний та медичний центри.

Методичний центр займається розробкою дидактичних пізнавальних матеріалів, вивчає та узагальнює досвід роботи, проводить семінари, курси по підвищенню педагогічної майстерності вчителів, створює батьківський університет.

Психологічний центр вивчає психологічні особливості та прояви характеру кожної дитини, аналізує умови життя і взаємин в родині, виявляє порушення та відхилення у функціональній діяльності дітей та проводить корекційну роботу. Зрозуміти сутність свого власного «Я», самоутвердитися, виробити план самовдосконалення, позбутися негативних емоцій, отримати знання, як протистояти шкідливим звичкам, як вести здоровий спосіб життя діти вчаться на заняттях за програмою «Діалог» О. Вінди « ….»

Медичний центр проводить постійний нагляд за здоров'ям дітей та проводить заходи медичної профілактики, надає допомогу при розробці комплексів вправ для учнів спеціальної групи.

Урок залишається основною і провідною формою організації навчання всіх дітей і кожного школяра окремо. Урок – це акумулятор життя дітей. При цьому важливо пам’ятати, що сірі, невиразні уроки проходять безслідно, не тривожать ні розуму, ні серця.

Маленькі школярі довірливі і допитливі. Вони люблять гратися в серйозні, розумні ігри. Але граємося ми не за для гри, а за для того, щоб вчитися. Тому надаю великого значення рольовим іграм. Діти перевтілюються у мислителів, філософів, лікарів, політиків, науковців і шукають рішення тої чи іншої проблеми.

З метою діагностики дитячих характерів, уподобань, природних нахилів та їх розвитку, проводиться факультативний курс «Християнська етика в українській культурі», гуртки «Чарівний пензлик», «Юні друзі природи», «Умілі рученята», «Оригамі». Працює дитячий ляльковий театр «Рукавичка», проводяться заняття з аеробіки. Але найцікавішим для дітей є те, що знання здобуті на заняттях гуртків можна застосувати, навчаючи своїх менших друзів у дитсадку за програмою «Навчаючи вчимось». Починаючи з 2 класу, учні відвідують дитячий садок і проводять там заняття з оригамі, образотворчого чи музичного мистецтва.

Успішність засвоєння програми у школі Гуманної Педагогіки оцінюється не за оцінками, а за просуванням кожної дитини в тому чи іншому виді діяльності. Цьому сприяють такі засоби, як виставки робіт, навчальні портфоліо, характеристики у яких відзначаються позитивні зміни, листи батькам. Кожен вид діяльності мотивується, кожен, навіть найменший, успіх помічений учителем.

Особливої уваги заслуговує навчальне портфоліо, що включає в себе роботи самого учня: малюнки, моделі, виконані вправи з підручника та знайдені самостійно з інших джерел, реферати, задачі та завдання складені учнями, учнівські вірші, твори, заохочення, нагороди, замітки вчителя, однокласників, батьків.

Стимулювати розвиток в учнів умінь самоаналізу та самооцінки допомагають твори «Мої досягнення», «Лист у майбутнє», листи-твори на вільну тему. Постійно працює поштова скринька у класі, що дає змогу написати листа вчителю, однокласнику де можна виразити свої почуття , переживання, сподівання, враження, радощі, смуток. Такі види робіт сприяють писемно-мовному розвитку. Характерними властивостями такої діяльності є: абстрагованість від ситуації та співрозмовника; позбавлення експресії і звучання; розлогість, логічність, повнота й завершеність; значна сповільненість оформлення на папері думок і необхідність затримування в голові виниклих думок; віддаленість мотивів. У класі такої школи випускається газета «КЛАСний вісник» . Тут батьки, громадськість села можуть дізнатися про події, які відбуваються в класі, представити свої твори, вірші, малюнки. Діти самі пишуть замітки в газету, роблять фотографії.

Пізнавальне читання відіграє велику роль у розвитку, особистісному становленні, трудовій і творчій діяльності людини. Важливо, щоб діти якнайшвидше зрозуміли, що читання потрібно людині не для того, щоб читати швидко вголос чи самими очима, а для того, аби пізнавати світ. У класній бібліотеці постійно знаходиться 15-20 дитячих книжок, які через певний проміжок часу замінюються іншими. Діти працюють над «створенням підручників» чи сторінок до них. Розвиток пізнавального читання проходить в особливій атмосфері: вільний вибір, самостійні висловлювання, вияви власного читацького смаку, переказ змісту прочитаних книг іншим. Виробляється культ читання й шанобливого ставлення до книг.

Навчання математики виходить за рамки простого рахунку і знань обмеженого кола геометричних фігур. Воно передбачає розвиток математичної уяви складовими компонентами якої є: допущення, спостереження, вимірювання, порівняння, судження, аналіз, доведення, узагальнення, інтуїція, сходження думки від конкретного до абстрактного, від загального до часткового.

Творення духовного світу Дитини, його вдосконалення відбувається і на уроках художньо-естетичного циклу. У душах дітей закріплюються світлі образи, думки і мрії – почуття прекрасного, прагнення до самопізнання та самовдосконалення; розуміння безмежності; відповідальність за свої думки; спрямованість до блага; мужність і безстрашність; почуття турботи і жалю, радості й захоплення; усвідомлення життя, смерті й безсмертя. Крім цього на таких уроках виробляється здатність осягати й переживати красу в різних її проявах.

На уроках «Я і Україна» Дитина пізнає таємниці Природи. Подив і захоплення, інтерес і пізнавальні прагнення, шанобливість і любов розвиваються в дітях через бачення незвичайного в звичайних явищах природи, через осягнення нескінчених таємниць, через осягнення краси. Все це проходить у безпосередньому спілкуванні з природою: екскурсії в природу навколо місць проживання, висаджування дерев, квітів, догляд за ними та спостереження за їх ростом. Участь в операціях «Годівничка», «Шпаківня», «Зроби планету кращою» - все це допомагає зрозуміти закон про вічний зв'язок Людини з Природою. А ще величезний потенціал екологічного виховання несе екологічна стежка «Понад Стохід-річкою». Тут молодших школярів можна зустріти будь-якої пори року: милуються природою, спостерігають за тваринами, вивчають рослини, знайомляться з ґрунтами, досліджують, відкривають, описують, фотографують і разом з тим навчаються найбільшого – любити і берегти.

Велике значення надається і діяльності учнів на перервах. Учитель повинен передбачити чим будуть зайняті діти. З цією метою використовується стенд «Намалюємо разом», шашки і шахмати, м’ячі, скакалки, настільні розвиваючі ігри, дитяче карооке. Існує «Килимок миру». На нього стають діти, щоб помиритись, налагодити стосунки один з одним.

Проводжу батьківські збори, де розглядаються ті питання, які хвилюють батьків, дітей і вчителя. Батьки беруть активну участь у диспутах «Моя дитина-першокласник», «Який темперамент моєї дитини?», в іграх «Як? Де? Чому? Коли? Для чого?», «Давайте познайомимось», в обговореннях «Як уникнути домашніх баталій або Дисципліна без конфліктів», «Як ми виховуємо, коли ми виховуємо»?



Ще і сьогодні провідне місце у викладанні предметів займають традиційні засоби – дошка, крейда та друковані джерела (підручники, зошити з друкованою основою). Завдяки ж використанню ІКТ навчальне середовище доповнюю відео, звуком, анімацією. Усе це здійснює значний вплив на емоційну сферу молодшого школяра, сприяючи підвищенню пізнавальної активності, підвищенню інтересу до предмета та навчання взагалі, активізації навчальної діяльності учнів. Тим більше, що молодші школярі уже готові до роботи з ІКТ: вони знають, що таке комп’ютер, у більшості випадків уміють ним користуватися, у них відсутній психологічний бар’єр.

Учителю застосування ІКТ дозволяє економити час і максимально ефективно вирішувати повсякденні справи і обов’язки як фахівця: готуватися до уроків (складати конспекти, добирати дидактичні матеріали тощо), батьківських зборів, виховних годин, різноманітних виступів на педрадах, засіданнях МО, семінарах тощо; оформлювати документацію; налагоджувати спілкування з батьками своїх учнів; обмінюватися з колегами досвідом роботи, власними методичними надбаннями, обговорювати з ними актуальні питання навчання і виховання школярів, швидко отримувати й систематизувати потрібну інформацію.

Для роботи в демонстраційному режимі маю ноутбук та монітор, за допомогою якого потрібна інформація виводиться на екран, як правило, у вигляді слайдів.

Застосування комп'ютерної техніки робить урок привабливим і по-справжньому сучасним. Використовую презентації на уроці математики під час усного рахунку, математичних диктантів, роботі з геометричним матеріалом, тестуванні, логічних вправах і задачах тощо; на уроках української мови – під час зорових диктантів, роботі з деформованими текстами, словникових диктантів, вправ на увагу, при списуванні, складанні опису картин, зображень; на уроках читання - під час різних видів словникової роботи, розгляді картин, зображень,портретів письменників, ребусів, кросвордів, тестуванні; на уроках «Я і Україна» - під час навчально-пізнавальних ігор, розгляді малюнків, фото, схем, ілюстрацій, ребусів, кросвордів, тестуванні; на уроках образотворчого мистецтва та трудового навчання – під час розгляду картин, малюнків, схем, обговоренні технологічних карт.

Школа Гуманної Педагогіки – це школа, в яку батьки доручають своїх дітей зі спокійною душею. Вони впевнені, що школа їхніх дітей розпочнеться не із заборон, а стане цікавим і захоплюючим життям. Діти не перестануть задавати питання та шукати на них відповіді.


Основні заповіді вчителя-гуманіста

1.Люби дітей, захищай їх любов'ю і правдою.

2. Не нашкодь.

3. Знайди у дитині добре.

4. Навчи дітей думати і любити.

5. Виховуй без примусу.

6. Жодного дня без нового.

7. Учитель – друг і помічник учня у його розвитку самовдосконаленні.

8. Виховуй, спираючись на природу учня.

9. Учитель – автор власної програми, системи, методів роботи.



10. Учитель вчить інших до того часу, поки сам вчиться.
Заповіді учня

  1. Твори добро.

  2. Бійся скривдити людину.

  3. Люби і вибачай людям.

  4. Стався до інших так, як би ти хотів, щоб вони до тебе ставилися.

  5. Бережи честь змолоду.

  6. Пізнай себе і світ.

  7. Знайди свою мету у житті.

  8. Не лінуйся і не шукай виправдання власним слабостям.

  9. Краще віддай своє, ніж візьми чуже.

  10. У хвилини відчаю не губи віри у себе, зумій сказати собі: «Хай живе життя».


Комунікативну культуру вчителя школи Гуманної Педагогіки характеризує:

  1. «Побудова» взаємин на основі морально-етичних вимог до діяльності педагога.

  2. Доброзичливе ставлення до учнів у поєднанні з вимогливістю та об’єктивністю.

  3. Формування відповідального ставлення учнів до навчальної діяльності, своєчасна підтримка учнів, яким потрібна допомога.

  4. Опора на вимоги, адекватні розумовим та фізичним можливостям учнів, їхнім нахилам і потребам.

  5. Сприяння формуванню позитивної мотивації творчого ставлення до занять, своєчасна оцінка їхньої діяльності з використанням сучасної системи оцінювання.

  6. Виразність і яскравість почуттів, певна вимогливість, уміння керувати власними емоціями.



Особистісно-орієнтовані способи впливу, що застосовуються в школі Гуманної Педагогіки

  1. «Прохання». Форма, що закріпилася в загальнолюдській культурі як універсальна, котру використовують всі. Ця форма розрахована на деяку міру активності суб’єкта. Коли говориш: «Прошу тебе…», «Допоможи мені ,будь ласка, …», «Чи не міг би ти …» - то передбачається,що суб’єкт (учень) самостійно вирішує, чи хоче він цього чи ні, виконає прохання або ж відмовить, тому що в самій формі закладений шанс на відмову. Наказ такого шансу не дає.

  2. «Порада». Форма, що дозволяє педагогові вказати на якийсь спосіб поведінки, що здається йому неприйнятним у даній ситуації, але не зобов’язує вихованця виконувати те, що здається йому найкращим рішенням. Порада надає дитині можливості бути самостійною і зіставляти індивідуальний вибір із соціальним приписанням. «Я б тобі порадила…», «Я думаю, що…» - такі слова сприяють тому, що вихованець осмислює велику кількість варіантів поведінки.

  3. «Довірлива бесіда». Обмін думками, побудований на довірі одне до одного, схиляє до відвертості й дозволяє педагогові зрозуміти психічний стан дитини і надити їй дієву допомогу. «Чи не міг би ти пояснити причину такої поведінки, якщо це не таємниця.», «чи можу я тобі…» - такого роду звернення допомагають школяреві усвідомити те, що відбулося.

  4. «Створення гарної репутації». Підкреслення в ході спілкування з учнем позитивних сторін його поведінки або характеру вселяє в нього впевненість, надає сміливості в починанні справи, у висловленні власних суджень. «Ти такий працездатний…», «Це у тебе так гарно виходить.» - подібного роду оцінки вчителя зводять вихованця на п’єдестал, тепер йому «є що втрачати» і він додасть максимум зусиль, щоб зберегти створену йому репутацію.

  5. «Симпатія, що висловлюється відкрито». Ініціює доброзичливість школяра, забарвлює взаємодію з ним у теплі тони, розкриває всі ресурси особистості. «Я рада тебе бачити…», «Без вас було сумно…», «Мені було приємно з вами працювати…» - такі слова зміцнюють узи педагога й дітей, заспокоюють, знімають тривожність.

  6. «Проекція результату». Описана картина передбачених подій, які неодмінно підуть слідом за здійсненням того, що збирається зробити учень, покладає на нього відповідальність, розкриває здатність до передбачення наслідків учинку. «Якщо так, то тоді…», «Через це доведеться…» - припущення педагога ставлять дитину перед вибором, і вона змушена зробити цей вибір, щоб потім усвідомлювати суб’єктами всього, що трапиться, і не перекладати відповідальність на дорослих.

  7. «Стати на позицію вихованця». Зрозуміти рушійні сили поведінки, відчути стан дитини, продовжити логічні виправдання такого вибору. «Мені теж доводилося…», «На твоєму місці…», «Я раніше теж думала, що…» - така форма впливу підкреслює єдність людей, подібність їхніх переживань, і це породжує співдружність між дітьми і педагогом.

  8. «Обговорення на рівних». Спільне осмислення ситуації («Давай разом подумаємо…», обмін думками про її результат, обмін інформацією про стан у зв’язку з тим, що сталося, допомагає учневі відчути себе захищеним, вірити в те, що вчитель завжди поруч і готовий допомогти в складних обставинах.

  9. «Покладання повноважень». Надання учневі прав та обов’язків, що випливають із них, виділення індивідуальних особливостей особистості вихованця, що дозволяють надати йому ці права, розвивають ініціативу й творчий потенціал особистості, що формується, підвищують міру її активної взаємодії зі світом, а пізніше – міру її відповідальності за хід поточних подій у школі. «Ви маєте право…», «Остаточне рішення маєш прийняти ти…» - усе це викликає в дитини відчуття своєї значимості, ролі свого «Я».

  10. «Акцент на результаті діяльності». Характеристика об’єктивного результату здійсненої роботи розвиває ділову спрямованість, підготовляє високі вимоги до власної діяльності й прагнення до одержання високої якості будь-якого виду роботи учня, а в підсумку формує здатність до саморегулювання, самоконтролю й самообмеження, що важливо для особистості сучасного суспільства – «Ми добре потрудились», «Як добре вийшло!».



Гуманістичні цілі уроку:

  • забезпечення успіхів кожного учня на уроці;

  • залучення до гуманістичного стилю спілкування, розвиток мовлення учнів;

  • формування практичних умінь і навичок;

  • забезпечення позитивного емоційного стану;

  • навчання соціальної взаємодії в групах;

  • розвиток творчого потенціалу;

  • психокорекція розвитку і адаптація в навчальному процесі.


Самоосвітня діяльність вчителя-гуманіста включає:

  • науково-дослідницьку роботу за проблемою;

  • вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;

  • участь у колективних і групових формах методичної роботи;

  • вивчення педагогічного досвіду колег;

  • теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів.


Шляхи здійснення

гуманістично-особистісного підходу

у навчально-виховному процесі

за методикою Ш. Амонашвілі

ВСТУП ………………………………………………………………………………………. 14

Розділ І. ОСНОВНІ ІДЕЇ ГУМАНІСТИЧНО-ОСОБИСТІСНОЇ ПЕДАГОГІКИ.

І. 1. Сутність гуманістично-особистісного підходу у навчально-виховному процесі…. 15

І. 2. Ш. Амонашвілі – продовжувач ідей гуманістично-особистісної педагогіки………. 26

Розділ ІІ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ГУМАНІСТИЧНО-ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

ІІ. 1. Визнання особистості дитини – головна умова здійснення гуманістично-особистісного підходу……………………………………………………………………………………………… 30

ІІ. 2. Суб’єкт-суб’єктні відносини учителя і учня у навчально-виховному процесі…… 45

ВИСНОВОК………………………………………………………………………………… 55

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………………... 56

ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………………………. 67

ВСТУП


На сучасному етапі розвитку нашого суспільства особливого значення набуває завдання утвердження в суспільстві гуманістичних цінностей добра, справедливості, честі, гідності, совісті, обов'язку, відповідальності.

Це знайшло втілення у державних національних програмах «Освіта (Україна XXI століття)», «Діти України», законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», в Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності. Концепції громадянського виховання, Концепції виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи, в Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», Концепції гуманістичного виховання та інших законодавчих актах, що стосуються навчання і виховання молодого покоління.

Гуманізація освіти належить до визначальних цінностей суспільного життя, є умовою і результатом якісної шкільної освіти XXI століття.

Здійснення гуманістично-особистісного підходу у навчально-виховному процесі – це питання, яке стоїть в центрі уваги педагогів-новаторів, психологів, методистів, науковців.

Відмова від пасивних, інформаційних, монологічних форм навчання і виховання, перехід до активних, проблемних і діалогічних методів, що забезпечать здійснення гуманістично-особистісного підходу до дитини, дозволять вирішити ряд найгостріших проблем, що стоять сьогодні перед суспільством.

Розділ І. ОСНОВНІ ІДЕЇ ГУМАНІСТИЧНО-ОСОБИСТІСНОЇ ПЕДАГОГІКИ



І. 1. Сутність гуманістично-особистісного підходу у навчально-виховному процесі.

Сьогодення нашої держави, її соціально-економічне, культурне та духовне відродження, реформаційна перебудова суспільства безпосередньо стосується освіти і, зокрема, навчально-виховного процесу. У технологіях навчання та виховання стає пріоритетною “модель суб’єкт-суб’єктної взаємодії”, а це, в свою чергу, потребує нової педагогіки – гуманістично-особистісної. Це глобальна проблема, бо майбутнє України, народу, нації залежить в певній мірі від того, які орієнтири будуть прийняті в освіті, які будуть запроваджуватися виховні системи формування і становлення особистості.

Головною закономірністю гуманістично-особистісної педагогіки є орієнтація на розвиток особистості. При цьому чим більшою буде гармонія соціумності і самості особистості, тим більш вільно і творчо вона виявлятиме себе в реалізації культурно-гуманістичної функції[10;45].

Розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською і національною культурою залежить від рівня засвоєння базової культури. Цією закономірністю обумовлений культурологічний підхід до відбору змісту виховання. Він вимагає виділення у змісті виховання ядра - системи цінностей, яка становить його виховний потенціал.

Культура розвиває особистість лише в тому випадку, коли вона активізує особистість, спонукає її до діяльності. Діяльність особистості є механізмом, який дозволяє перетворити сукупність зовнішніх впливів у новоутворення особистості як продуктів розвитку. Виявляючи цілеспрямовану активність, індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію у "конструювання" цих новоутворень, що надає особливого значення вихованню, реалізації діяльнісного підходу.

Розвиток особистості набуває оптимального характеру, якщо вихованець виступає суб'єктом виховного процесу. Ця закономірність обумовлює єдність реалізації діяльнісного і особистісного підходів. Гуманістично-особистісний підхід ставить в центр виховного процесу інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет незалежно від індивідуальних особливостей. Даний підхід вимагає і того, щоб вихованець бачив у собі таку особистість, як і в людях, які його оточують. За такого підходу кожна людина сприймається педагогами й учнями як самостійна цінність, а не як засіб досягнення власних цілей.

Гуманістично-особистісний підхід здійснюється лише за умови включення у процес взаємодії вихователя і вихованця особистісного досвіду останнього (почуттів, переживань, емоцій, знань, виважених дій і вчинків), тобто за умови персоналізації виховної взаємодії. Якщо ж педагогічна взаємодія строго детермінується розподілом ролей, зробленим вихователем або визначеним сценарієм виховного заходу, рівноправне співробітництво, партнерство, суб'єкт-суб'єктні відношення у навчально-виховному процесі неможливі. А отже, неможливий гармонійний розвиток особистості. Дана закономірність лежить в основі діалогічного підходу [12].

Термін гуманізм дуже багатозначний, оскільки впродовж історії його вміст мінявся. Гуманізм - перш за все означає людяність: любов до людей, високий рівень психологічної терпимості (толерантності), м'якість в людських відносинах, пошана до особи і її гідності. Кінець кінцем поняття гуманізм оформляється як система ціннісних орієнтацій, в центрі яких лежить визнання людини як вища цінність. Гуманізм - це сукупність ідей і цінностей, що затверджують універсальну значущість людського буття в цілому і окремій особі зокрема[7;11].

При такому трактуванні гуманізм як певна система ціннісних орієнтацій і установок набуває значення суспільного ідеалу. Людина розглядається як вища мета суспільного розвитку, в процесі якого забезпечується створення необхідних умов для повної реалізації всіх його потенцій, досягнення гармонії в соціально-економічній і духовній сфері життя, найвищого розквіту конкретної людської особи. При цьому в сучасному трактуванні гуманізму акцент робиться на цілісне, універсальне становлення людської особи. Ця універсальність осмислюється як гармонійний розвиток її інтелектуальних, духовно-етичних і естетичних потенцій. Таким чином, з позицій гуманізму, кінцева мета виховання полягає в тому, аби кожна людина могла стати повноцінним суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування, тобто вільною, самодіяльною істотою, відповідальною за те, що все відбувається на цьому світі. Отже, міра гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особи, розкриття всіх закладених в ній природних завдатків, її здібності до свободи, відповідальності і творчості.

Із змістовного боку реалізація принципів гуманізму у навчально-виховному процесі означає прояв загальнолюдських цінностей. У поняття "Загальнолюдські цінності" в даному випадку вкладається два доповнюючих один одного сенси. По-перше, загальнолюдські цінності - це цінності значимі не для якогось вузького обмеженого громадянства (соціальної групи, класу), а як те, що має значення для всього людства. Вони в тій або іншій формі властиві всім соціальним спільнотам, соціальним групам, народам, хоча не у всіх виражені однаковим чином. Особливості їх вираження залежать від особливостей культурно-історичного розвитку тієї або іншої країни, її релігійних традицій, типа цивілізації. Тому підхід до навчально-виховного процесу з позицій загальнолюдських цінностей означає його деідеологізацію, тобто відмова від нав'язування позицій, установок, переконань якоїсь певної соціальної сили, акцент на духовно-етичний, інтелектуальний і естетичний розвиток особи, на основі освоєння нею всього культурного багатства, накопиченого в історії людства.

По-друге, загальнолюдські цінності - це граничні, історично і соціально нелокалізовані цінності, які носять абсолютний характер, вічні цінності. Віруючі люди, осмислюючи загальнолюдські цінності з позицій релігії, вважають, що ці цінності мають божественну природу. У їх основі лежить ідея Бога як абсолютного втілення Добра, Істини, Справедливості і так далі Для невіруючих людей за загальнолюдськими цінностями коштує багатовіковий досвід людства, його потенцій і устремлінь.

І ще одна важлива установка вмісту навчально-виховного процесу, витікаюча з принципів гуманізму. Гуманізм, розглядає людську особу як вищу цінність, віддає пріоритет загальнолюдському початку, протирічить ідеології індивідуалізму. Гуманізм передбачає визнання даною особою як цінність особи всіх інших людей. Не випадково під терміном "гуманізм" спочатку розумілося "людинолюбство".

Гуманістично-особистісний підхід вимагає, аби як головна мета навчально-виховного процесу повинне розглядатися створення передумов для самореалізації особи.

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть.



Головною метою гуманної педагогіки Ш. Амонашвілі є виховання шляхетної людини.

Він вважає: «Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми:



  • зануримо дитину у створювані нами образи доброти, любові, краси, щирості, відданості, мужності, справедливості, поваги, співчуття;

  • спрямуємо її погляд на свій внутрішній, духовний світ;

  • пробудимо в ній почуття, через які проявляються й утверджуються шляхетні переживання і вчинки;

  • розвинемо добродумність і прекраснодумність, добромовність, відповідальність за свої думки і за своє слово;

  • порушимо і розвинемо пристрасть до пізнання, любов до труднощів у пізнанні, інтерес до знань, допитливість» [5;37].

Як і традиційна педагогіка, гуманістично-особистісна педагогіка спирається на основні базові поняття, такі як школа, освіта, виховання, учитель, урок. Але в гуманній педагогіці пропонується розглядати їх з філософської точки зору, виходячи із семантики слів, їхнього первинного значення.

Так, наприклад, поняття «школа» пропонується розглядати не як будівлю, в якій відбувається навчально-виховний процес, а як «скале», що в перекладі з латини означає «скелясті сходи», що піднімаються вгору, на вершину скелі[6;12]. Це поняття школи дуже давнє, воно пов'язане з духовним змістом, у ньому йдеться про духовне сходження людини, її моральне і культурне вдосконалення в процесі навчання. Гуманна педагогіка пропонує розглядати школу як відрізок життєвого шляху, проходячи який, дитина не тільки набуває знання, вміння, навички, а й, що найголовніше, такий, на якому відбувається моральне й культурне формування її особистості. У гуманній педагогіці якість знань визначається не тільки їх засвоєнням, а й, головне, ставленням до них людини. Наприклад, розвиток навичок читання визначається не швидкістю читання, а тим, що зрозуміла дитина з прочитаного, що їй сподобалося чи не сподобалося, на кого б із героїв вона хотіла бути схожою і т. ін. Важливо, щоб дитина змогла відчути красу і силу слова і щоб прочитаний текст пробудив у ній співпереживання, співчуття, співрадість і т. п. Так поступово виробляється інтерес до книги і пробуджується нагальна потреба в самостійному читанні.

Шалва Олександрович, спираючись на семантику слів виховання і освіта, пропонує такий погляд на явище виховання: воспитание — в-ось-питание (рос.). Тобто він пропонує нам осмислити процес виховання як живлення духовної осі людини — її морального стрижня. Українське слово виховання також дуже цікаве в смисловому вираженні: Ви-[щось] ховаєте. Що ми «сховаємо», те й отримаємо. Що треба «заховати» в душах дітей, чим живити їхні почуття, щоб зробити їх шляхетними людьми? [6;15]

Великий український педагог В.Сухомлинський вважав, що важливий шлях досягнення мети виховання — «через Красу до людяності»[9;55]. Краса — ось головна умова виховання. Краса багатогранна: це і краса мовлення вчителя, і краса дій, краса відносин дорослого з дитиною, тобто краса тих образів, які створюють життєве середовище навколо дитини. Саме дорослі — батьки і вчителі — створюють ті образи, які творять наших дітей. Виховання в гуманній педагогіці не тільки супроводжує предметне навчання, воно невідривне від нього і випереджає освіту. Саме на його платформі здійснюється освіта дітей. Людину не виховує інформація сама по собі, а інформація, яка, крім основних знань, несе в собі моральні складові, проходячи через емоційне, чуттєве сприйняття дитини, легко запам'ятовується і, що дуже важливо, виховує її. Такі знання довше зберігаються в пам'яті, .ніж ті, які дитина просто заучує

Підйом вгору по «скале» вимагає від дитини наявності цілої низки різних якостей: терпіння і наполегливості, прагнення долати труднощі, уміння самостійно мислити, міркувати, аналізувати, робити висновки. Всі ці якості вирощуються в процесі гуманно-особистісного підходу до дітей, і це відбувається в класі під час уроку. Ш.Амонашвілі пропонує осмислити поняття уроку також із філософської позиції. Урок— у-рок. Рок російською — доля. Тобто урок є найважливішою формою процесу творення долі дитини. В уроці акумулюється життя дитини, і саме в ньому дитина збагачується знанням і духовністю. (Говорячи про розвиток духовності, ми маємо на увазі вирощування в процесі навчання кращих якостей духу дитини, таких як: доброзичливість, співчуття, щирість, відданість, мужність, справедливість, добродумство, добромовність, відповідальність за свої вчинки, думки і слова.) Урок у гуманної педагогіки покликаний розвивати пристрасть до пізнання, прищеплювати любов до подолання труднощів у пізнанні[6;53].

Учитель у гуманній педагогіці не тільки передає дітям знання, він прагне, щоб його предмет допоміг їм стати кращими людьми. «Навчання — світло» (рос. «Учение — свет»), — любимо ми повторювати. Значить, справжній учитель покликаний бути носієм духовного світла. Не страх має викликати поява вчителя в класі, а радість — ось відмінність гуманного педагога від авторитарного[6;94]. Чи багато таких учителів зустрічаються дітям на шкільному шляху? Звісно, ні. Бути носієм Світла непросто. Треба більш уважно спостерігати за собою, ніби з боку оцінювати своє мовлення і поведінку, суворіше контролювати свій зовнішній вигляд, перебуваючи у творчому пошуку, постійно прагнути до самовдосконалення. У педагогіці немає дрібниць, стверджує Шалва Олександрович. Діти дуже спостережливі й чутливі. Вони всі помічають: і наш настрій, і недбалість в одязі, навіть те, як ми пахнемо. Образ улюбленого вчителя стане для них прикладом, зразком для наслідування на все життя.

Отже, даючи свій урок, учитель покликаний вносити світло в долі своїх учнів. Така його місія. А якщо він цього не робить? Якщо він підходить до уроку формально: «Мені не платять за те, щоб я ніс світло. Моє завдання — навчити дітей так, щоб вони успішно здали тести, і все!» Але біда в тому, що не все.

Сучасні діти не такі, якими були діти 20 років тому. Еволюція людства не зупиняється. Прикладом того, як змінюються покоління і як вони просувають розвиток цивілізації, ми побачили за порівняно невеликий відрізок часу. Приблизно в 60-ті роки XX століття з'явилися так звані акселерати — люди, які фізично були більш розвинені, ніж їхні батьки. Дослідження вчених показали, що їхній інтелектуальний рівень також був значно вищий. Акселерати виросли і обдарували цивілізацію чудесами техніки — найтоншою електронікою, мобільними телефонами, комп'ютерами, генною інженерією та ін. Так еволюціонує людство: кожне нове покоління покликане здійснити щось більш досконале у розвитку культури і цивілізації.

На жаль, не завжди цей процес відбувається одночасно. Коли розвиток цивілізації випереджає піднесення культури, настають часи аморальності й бездуховності, що, в свою чергу, приводить людство до різноманітних криз: економічних, політичних, національних, екологічних. При цьому знижується рівень життя людей, припиняється зростання інтелектуального потенціалу і, врешті-решт, саме існування цивілізації опиняється під загрозою. Але коли розвиток цивілізації і культури відбувається паралельно або коли піднесення культури випереджає зростання цивілізації, приходять епохи розквіту країн і зростає добробут їхніх народів.

Акселерати просунули сучасну цивілізацію на новий рівень розвитку. Ми можемо припустити, що в цьому було їхнє життєве завдання, їхня місія. З появою акселератів з'явилися і нові педагогічні віяння: розвивальне навчання, новаторські школи педагогіки співробітництва, серед яких були й педагогічні відкриття Ш.Амонашвілі. Ці системи повільно і важко входили в життя, і широкого розвитку та застосування вони набули тільки у наш час. Звичайно, це не випадково, адже в еволюції людства взагалі немає випадковостей. Зараз прийшло нове покоління дітей, з новими життєвими завданнями. Вони також повинні змінити життя на планеті на краще, зробити його більш досконалим. Передові вчені вважають, що їхня місія — у піднесенні культури та моралі на Землі на більш високий рівень. Ці діти, як свідчить педагогічна практика, не приймають методів авторитарної педагогіки. Нам, вихованим в авторитарній системі, важко з ними, а їм з нами. Де ж вихід? Вихід — в усвідомленні необхідності відмови від стереотипів авторитарного мислення і в пошуку цілковито нових підходів до виховно-освітнього процесу. Новому поколінню потрібна нова педагогіка. Як сказав один мудрець: «Дітям Світла потрібні вчителі Світла». Потрібна така педагогіка, яка мала б свій філософський погляд на людину і ставила б перед собою конкретну мету щодо виховання цієї людини. Гуманна педагогіка Ш.Амонашвілі є саме такою, тому що:



  • педагоги, які працюють за цією системою, мають цілісне бачення дитини, приймають кожну дитину такою, якою вона є, вірять у її безмежні можливості;

  • гуманно-особистісний підхід до дітей в освітньому процесі ставить своєю головною метою виховання шляхетної людини в процесі навчання;

  • гуманно-особистісна педагогіка стверджує, що кожен педагог є для своїх учнів прикладом для наслідування. Це розуміння спрямовує вчителів до самовдосконалення і до вироблення в собі якостей, що сприяють розвитку творчості в навчальному процесі.

Визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу і є гуманно-особистісна педагогіка[7;62]. Інтерес до гуманістично-особистісного підходу у психології та педагогіці значно зростає упродовж останніх років.

Мета гуманної педагогіки на перший погляд прозора і приваблива, однак, якщо слідувати її законам, складна — одухотворювати, облагороджувати освітній простір, вводити в педагогічну свідомість вимір духовності та пов'язані з ним категорії, без яких педагогічні процеси втрачають свій моральний стержень, від чого страждають насамперед учні, вихованці, а також їхні батьки, вчителі та вихователі. Дитина, яка не відчуває любові до себе у школі, ніколи школу не полюбить, а отже, перебування в ній перетвориться на каторгу, що руйнує дитячу душу, деформує майбутнє життя і долю людини.

Відмінність гуманної педагогіки від авторитарної радикальна, вона закладена в її засадах. Гуманна педагогіка, яка є варіацією на теми педагогіки класичної, заснована на духовних вимірах, звідси й усе інше — зміст освіти, форми і методи, понятійна база, образ учителя і вихователя. Традиційна ж, або, як її називають, авторитарна, педагогіка обмежена матеріалістичними рамками, і навіть якщо вона посилається щоразу на поняття духовності, то, знову ж таки, маючи на увазі матеріалістичне її розуміння.

Душа гуманної педагогіки має найдавніші витоки, їх слід шукати ще у філософських ученнях видатних мислителів Сходу і Заходу. Але остаточно оформилася вона у вченні Ісуса Христа, звідки переселилася для довгого, а можливо, вічного життя в думках, діяльності та вченнях класичної педагогіки. Світ класичної педагогіки — не минуле, а майбутнє. Класики ведуть з нами неспішну розмову про мудрість виховання, таємниці освіти, про божественну сутність зростаючої людини. Мова класиків педагогіки особлива — це мова серця. Тільки той, хто прагне вивчити мову серця, і зрозуміє, осягне суть педагогіки, яку ми називаємо гуманною. Що таке мова серця? Це любов — щира, чиста, віддана, вічна любов до дітей, це почуття служіння Тому, хто всіх нас створив, дав життя, населив планету Земля, вказав Шлях. Саме вона є основою класичної педагогіки, створеної М.Ф.Квінтиліаном, Я.А.Коменським, Й.Г.Песталоцці, Ж.Ж.Руссо, К.Ушинським, А.Макаренком. Я.Корчаком, В.Сухомлинським та іншими прекрасними мислителями.

Відомий сучасний педагог-гуманіст. академік Російської академії освіти, професор Ш. Амонашвілі, опрацювавши творчу спадщину класичної педагогіки, в основу концепції гуманної педагогіки поклав такі вихідні положення:


  • Вищий Духовний Світ реально існує.

  • Душа кожної людини безсмертна і прагне вдосконалення.

  • Земне життя — відрізок на шляху вдосконалення.
    Саме ці тези стали суттєвими для визначення місії Вчителя і призначення Дитини у гуманістично-особистісній педагогіці.

По-перше, дитина — це надзвичайне явище в нашому житті. Вона прийшла в цей світ, щоб віднайти відрізок шляху сходження і вдосконалення душі і цим дати імпульс оновлення суспільства.

По-друге, дитина є носієм свого призначення, інакше кажучи, своєї Місїї. Кожна дитина народжується зі своїм талантом і несе дари Духа для людей. 1 якщо ми дамо їй можливість реалізувати себе, це і буде шляхом удосконалення й сходження особистості.

По-третє, дитина несе в собі величезну енергію Духа, яка не піддається вимірюванню. Дитина може все — тільки виховайте її гідно[11].

Тому і принципи гуманної педагогіки полягають у тому, щоб:



  • облагороджувати довкілля дитини;

  • виявляти творче терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні;

  • приймати дитину такою, якою вона є (не ламати її волю);

  • будувати стосунки співпраці з дитиною (я — теж учень, а вона для мене — учитель);

  • наповнюватись оптимізмом у ставленні до дитини;

  • проявляти відданість щодо дитини (завжди пам'ятати: єдиний захисник дитинства — учитель).

Гуманний учитель спрямований на розкриття свого характеру в трьох якостях:

  • Доброта. Доброта учителя до учня — це мати доброти серця учня до всього світу.

  • Щирість. Вчительська щирість — умова духовного єднання з учнем.

  • Відданість. Відданість учителя примножує в учневі надію на порятунок і дарує йому притулок.

Ми повинні всі разом замислитись, чи не поглинула нас трясовина стандартів, критеріїв, різноманітних тестів, чи не забули ми, що перед нами в класах сидять діти, а дитяча душа схожа на пуп'янок, який тільки починає розпускатися. І цей пуп'янок не можна засипати потоком сухих знань — йому потрібен благодатний дощ любові. Без любові вчителя до своїх учнів, колег, батьків не народжується зворотна любов і довіра. Потенціал енергії цього почуття — в серці кожного з нас. Потрібно тільки відкрити його — на основі любові зростуть усі інші гуманні прояви. Із любові виростає педагогічний оптимізм учителя — віра у можливості кожної дитини, уміння бачити в ній краще і спиратися на це краще у вихованні, а також віра у власні можливості й успіх своєї праці.

Часто можна почути нарікання: «не такі програми», «не такі підручники». Проте ми маємо пам'ятати: найгірші програми і підручники в руках прекрасного вчителя стануть прекрасними і найкращі програми та підручники в руках поганого вчителя стануть найгіршими. Завдання на уроках мають дивувати і захоплювати дітей, бути такими, щоб душа дитини співала від захвату: «Ух ти!»

Зміст програм та підручників у початковій школі дає великі можливості для духовно-морального виховання. Проте саме від учителя залежить, який урок він підготує для дітей, чи зачепить струни дитячих душ, чи проростуть філософські уроки (уроки-роздуми, уроки добра, уроки мудрості) в уроках, які піднесе дітям у майбутньому саме життя[12].

Учитель має зрозуміти, що справа не у формулах та правилах, які треба вивчити дитині, а в тому, що саме вчитель може допомогти кожному учневі стати на свій шлях. Недаремно В.Сухомлинський говорив, що педагогічна любов не інстинктивна, це мудра людська любов, яка застерігає від бездумних учинків і надихає на вчинки чесні, шляхетні. Це любов, яка вчить жити.

Завдання гуманного вчителя — спрямувати учня до нових знань, а його свідомість до майбутнього. У книзі Ш.Амонашвілі «Школа життя» читаємо слова Г.Веллса про те, що жоден завойовник не може змінити сутність мас, жоден державний діяч не може поставити світові справи вище від ідей і здібностей того покоління дорослих, з якими має справу. Проте Вчитель (автор використовує це слово в найширшому розумінні) може зробити більше, ніж завойовники і державні правителі. Вони, вчителі, можуть сформувати нову свідомість і звільнити приховані можливості людства.

Для педагога важливо знову й знову відкривати творчу спадщину класиків педагогіки, знаходити у ній «родзинки» і нанизувати намисто сучасної педагогіки. Переймати прийоми Я. Корчака, черпати велику любов до дітей у В.Сухомлинського, будувати партнерські довірливі стосунки з дітьми як Ш. Амонашвілі, вірити в дивовижні здібності кожної дитини. Вимальовувати свої уроки, «запрошуючи» на них класиків педагогіки, щоб такі уроки були пронизані духом гуманізму.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка