Особливості розвитку пізнавальної сфери молодших школярів



Скачати 378.28 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір378.28 Kb.


Особливості розвитку пізнавальної сфери

молодших школярів
Сушко В.В.,

практичний психолог ХЗОШ №140
Сьогодні я пропаную розглянути вам саме розвиток пізнавальної сфери молодших школярів. У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість.

Розвиток сприймання молодшого школяра.

Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред'являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності.

Учні сприймають різноманітні соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предметів, вони ще не можуть зосередитися і детально розглянути інші їх особливості, побачити в них суттєве. Тому потрібно розвивати в учнів сприймання, розкриваючи прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей предметів. Завдяки таким старанням розвиваються довільність, усвідомленість, вибірковість (за змістом, а не за зовнішньою привабливістю) сприймання. Вже у 1 класі школяр виробляє вміння сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Наприкінці молодшого шкільного віку спостереження стає спеціальною діяльністю, розвивається спостережливість як риса характеру.

Розвиток уваги молодшого школяра.

У молодшому шкільному віці, особливо у 1—2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю.

У молодших школярів уже формується довільна увага. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати. Наприклад, перевіряючи виконане завдання, виправляючи допущені особисто та однокласниками помилки, діти поступово вчаться керуватися своєю метою, а їх довільна увага стає провідною. Одночасно з нею функціонує та розвивається мимовільна увага. Пов'язана вона не з яскравістю і зовнішньою привабливістю предмета, а насамперед із потребами та інтересами, що виникають у навчальній діяльності.

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще не стійка. В 1—2 класах її стійкість вища при виконанні зовнішніх дій і нижча при виконанні розумових. Тому в їх навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малювання, креслення.

Молодшим школярам ще важко розподіляти увагу. Особливо це помітно під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати. Якщо вчитель добирає навчальні завдання, які передбачають одночасне виконання дітьми кількох дій, уже наприкінці 2 класу можна спостерігати позитивні зрушення в розподілі їх уваги.

На початку молодшого шкільного віку у дітей ще не сформовані навчальні вміння та навички, що заважає їм швидко переходити від одного виду навчальних занять до іншого. Це свідчить про недостатній розвиток такої важливої властивості уваги, як переключення. Однак з удосконаленням навчальної діяльності вже наприкінці 1 — на початку 2 класу учні легко переходять від одного етапу уроку до іншого, від однієї навчальної роботи до іншої.

Отже, в організації навчання учнів молодших класів слід враховувати рівень розвитку та стійкість, розподіл, переключення їх довільної уваги.

Розвиток пам'яті молодшого школяра.

Молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам'яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування. Інтенсивно розвивається довільна пам'ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Довільне запам'ятовування буває найпродуктивнішим тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом діяльності школярів. Під впливом навчання у цьому віці активно формується логічна пам'ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань.

Опановуючи мнемічні (грец. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування) дії, школярі спочатку оволодівають мисленєвими операціями, які потрібні для запам'ятовування і відтворення матеріалу, а потім вчаться використовувати їх у різних ситуаціях. Цей процес здебільшого починається у старшому дошкільному віці і завершується у молодших класах. Розвитку пам'яті у перші роки навчання сприяє розв'язання спеціальних мнемічних задач у процесі різних видів діяльності.

Учні початкових класів засвоюють різні стратегії (прийоми), які допомагають запам'ятати матеріал. Найважливішими прийомами керування пам'яттю є повторення, організовування матеріалу, семантичне оброблення інформації, створення мислених образів, пошук інформації в пам'яті.

Повторення матеріалу. Спочатку діти просто повторюють кілька разів кожне слово, яке необхідно запам'ятати. Приблизно у 9 років вони починають повторювати слова групами.

Організовування матеріалу. Важливим досягненням молодших школярів є вміння організовувати необхідний для запам'ятовування матеріал. Якщо учні 1—2 класів зв'язують слова, вдаючись до простих асоціацій, враховують близькість їх розміщення у поданому списку, то учні 3—4 класів організовують слова в групи за загальними ознаками (наприклад, яблуко, груша, виноград — це фрукти). Групуючи слова за категоріями, вони здатні запам'ятати і відтворити більше матеріалу, однак до 9-річного віку рідко використовують цю стратегію з власної ініціативи.

Семантичне оброблення інформації. Цей активний процес передбачає використання молодшими школярами логічного висновку для реконструкції події замість простого відтворення наявної в пам'яті інформації. З цією метою їм пропонують, наприклад, запам'ятати речення типу: «Її подруга підмітала у класі», а потім запитують, чи був у подруги віник. Діти 10—11 років логічним шляхом доходять висновку про наявність віника, а 7-річні ще не можуть сказати нічого певного, посилаючись на відсутність інформації.

Створення мислених образів. Молодші школярі краще запам'ятовують незвичний матеріал, створюючи на його основі мислений образ. Учням 3—4 класів легше створювати такі образи, ніж першокласникам, їхні образи яскравіші, чіткіші, тому краще запам'ятовуються.

Пошук інформації в пам'яті. Часто школярі, намагаючись розібрати слово за буквами, шукають у пам'яті правильні букви. Вони можуть знати, з якої літери починається слово, але їм потрібно перевірити кілька варіантів.

У молодшому шкільному віці значно зростають здатність заучувати і відтворювати інформацію, продуктивність і міцність запам'ятовування навчального матеріалу. З часом підвищується точність упізнавання збережених у пам'яті об'єктів. Розвитку пам'яті сприяє вивчення віршів виконання завдань на спостереження, розповіді тощо.


Розвиток уяви молодшого школяра.

Основна тенденція розвитку уяви молодших школярів полягає в переході від репродуктивної її форми (простого комбінування уявлень) до творчої (побудови нових образів). У формуванні творчої уяви велику роль відіграють їх спеціальні знання.

У початкових класах збагачуються й урізноманітнюються витвори уяви дитини, збільшується швидкість утворення образів фантазії. Однак ще непросто дається створення учнями образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала, у процесі засвоєння географічних, історичних понять, розв'язування математичних задач.

Протягом молодшого шкільного віку уява дітей зазнає, змін. Спочатку уявлювані образи розпливчасті, але згодом вони стають точнішими і чіткішими. У 1—2 класах діти відображають кілька ознак предмета (переважно несуттєві), а в 3—4 — зосереджують увагу на значно більшій їх кількості, серед яких переважають суттєві. Перетворення образів уяви на початку молодшого шкільного віку незначне, а до 3—4 класу, коли учень отримує значно більше знань, образи стають узагальненими та яскравішими.

На початку навчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет (наприклад, опора на картинку при описі чи розповіді), далі розвивається опора на слово, яке є передумовою мисленого створення нового образу (написання твору за розповіддю вчителя, прочитаною книгою).

Завдяки розвитку здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява дитини теж стає керованішою, а її образи пов'язуються із завданнями, які ставить перед молодшим школярем зміст навчальної діяльності.

Розвиток мислення молодшого школяра.

У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Під час розв'язування задач вони спираються на реальні предмети або їх зображення. У них поглиблюється і розширюється мислення, що виявляється в глибшому розумінні змісту засвоєних понять, опануванні нових та оперуванні ними. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, особливо на уроках математики, оскільки від дій з конкретними предметами школяр переходить до розумових операцій з абстрактними числами.

Зі вступом дитини до школи відбувається перехід від безпосереднього чуттєвого сприймання світу до сприймання, вираженого в абстрактних поняттях. Те, що вона раніше фіксувала у своєму мисленні як об'єкт із певним набором ознак, отримує наукове осмислення.

Протягом молодшого шкільного віку в дітей формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення.



Аналіз — мислене розкладання цілого на частини. Першокласники та деякі другокласники використовують переважно практично-дійовий та образно-мовленнєвий аналіз предметів, явищ тощо. Із третього, а інколи навіть із другого класу він стає систематичним.

Синтез полягає в об'єднанні частин у ціле на основі попереднього аналізу, встановлення зв'язків і відношень між ними. Першокласники легше здійснюють синтез у процесі виконання практичних дій. У третьому, рідше в другому, класі він набуває образно-мовленнєвого, систематичного характеру.

Рівень аналізу й синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їх загального розвитку, а й від предметів, які є об'єктом цих дій. Аналіз і синтез поєднуються у порівнянні об'єктів.



Порівняння — встановлення схожості або відмінності предметів, явищ. При порівнянні учні початкових класів легко виокремлюють відмінності і важче подібності. У процесі систематичного і тривалого навчання вони поступово опановують уміння виокремлювати та порівнювати подібності.

Абстрагування полягає у виокремленні одних ознак об'єкта і в одночасному ігноруванні інших. Учні початкових класів більше зосереджуються на зовнішніх ознаках, легше абстрагують властивості предметів, ніж зв'язки і відношення між ними.

Узагальнення — це відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності. У молодшому шкільному віці воно полягає в об'єднанні предметів на основі певної ознаки. Розвитку узагальнення сприяють систематичне виконання завдань на групування наочних предметів, словесно означених об'єктів, розв'язування математичних задач.

Учні початкових класів усвідомлюють власні мислительні операції, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У них розвиваються самостійність, гнучкість, критичність, мислення.

Розвиток мовлення молодшого школяра.

У дітей молодшого шкільного віку активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.

З початком навчання особливого значення набуває формування грамотності школяра, передусім читання і письма — форм символічної комунікації, які здійснюються з допомогою уваги, сприймання, пам'яті, асоціацій з наявними знаннями і конкретного контексту. Завдяки їм діти налагоджують зв'язок із зовнішнім світом, впливають на свій внутрішній світ. Читання вимагає засвоєння фонетики, набуття навичок декодування графем (літер), а письмо — удосконалення необхідних моторних навичок. Ці форми комунікації взаємопов'язані, адже читання є сприйманням змісту письмового тексту, а письмо — передаванням змісту в письмовій формі.

Визнання взаємозв'язку між процесами оволодіння усним і писемним мовленням зумовило розгляд грамотності з точки зору цілісного підходу до мови. Прихильники його висунули концепцію емерджентної (лат. emergere— з'являтись, виносити на поверхню) грамотності, відповідно до якої пов'язані з оволодінням усним і писемним мовленням навички розвиваються з періоду немовляти протягом кількох років, поступово удосконалюючись. Тому розповіді, які дитина слухає ще до того, як навчиться говорити, написи, які вона залишає всюди, перегляд улюбленої книжки — все це можна вважати ранніми проявами читання і письма. Батьки і вчителі можуть сприяти формуванню емерджентної грамотності дитини, створюючи сприятливе мовне середовище вдома і в школі.

Основними чинниками становлення грамотності молодших школярів є:

1) збагачене писемним мовленням оточення (наявність дитячих книжок, журналів тощо; сімейні читання вголос; письмо під диктування батьків; можливість ознайомитись із значенням незрозумілих слів, фраз під час самостійного читання);

2) збагачене усним мовленням середовище (зразки мовлення дорослих; розмови з дорослими, однолітками в сюжетно-рольових іграх; можливість збагачення словникового запасу; доступ до необхідної інформації про значення слів);

3) набуття досвіду (ігри; повсякденне життя; дослідження природи);

4) досвід символічної репрезентації (театральні вистави; малювання і живопис; музика і танці);

5) експериментування з писемним мовленням (написання повідомлення, листа);

6) проба сил у читанні (читання напам'ять; читання з контекстними підказками; пошук писемної форми почутого слова).

Розвиток навичок читання і письма у молодших школярів є складним процесом, який залежить від соціокультурного контексту. Діти набувають основ грамотності, взаємодіючи з батьками, братами, сестрами, вчителями, однолітками, а також у процесі роботи з комп'ютером, перегляду телепередач. Характер цих взаємодій і їх роль у розвитку грамотності школяра можуть бути різними. Батьки найбільше долучаються до цього процесу завдяки постійному спілкуванню з дітьми, а не тільки завдяки спеціальним заняттям з ними. Як свідчать дослідження, школярі по-різному реагують на активні заняття читанням зі своїми однолітками і вчителем. Якщо педагог допомагає дитині в процесі організованого навчання набувати нових знань і навичок, необхідних для того, щоб навчитися читати та писати, то взаємодія з однолітками дає змогу в невимушеній обстановці обговорювати проблеми, ділитися своїми думками, переживаннями. Працюючи з однокласниками, школярі більше розмовляють, ніж під час роботи з учителем. Загалом, соціальні взаємодії дітей створюють більше передумов для набуття грамотності, ніж спеціальне оволодіння елементами усного та писемного мовлення.

Опанування письма і читання у початкових класах відкриває додаткові можливості для подальшого розвитку лексичного, граматичного і стилістичного аспектів мовлення дитини. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається внутрішнє мовлення, яке є важливим механізмом розумової діяльності. Виявляється воно під час розв'язування різноманітних завдань, мисленого планування, запам'ятовування тощо.

Розвиток загального інтелекту молодшого школяра.

Основними ознаками розвитку інтелекту молодшого школяра є якість знань, уміння застосовувати їх на практиці, орієнтування в матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу, міцність запам'ятовування, самостійне формулювання запитань, що логічно випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів розв'язування нетипових завдань.

Формування інтелекту зумовлюється розвитком певних показників психічних процесів: точності зорового, слухового і дотикового сприймання; повноти й детальності описування картини, яку учень бачить уперше; способів свідомого запам'ятовування нового матеріалу (групування, самоконтролю — під час заучування); здатності зауважувати помилки, неточності в міркуваннях ровесників; гнучкості мислення, що виявляється у доцільному варіюванні способів дій, легкості й швидкості переходу від міркування, що спирається на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графіки, схеми, числові і буквені формули; словесно-логічного мислення.

Розумовий розвиток учнів початкових класів має суттєві індивідуальні відмінності, які виявляються в удосконаленні загальних і спеціальних здібностей, прискоренні темпу роботи. В одних дітей краще розвинуті мисленнєві, в інших — мнемічні чи перцептивні компоненти інтелекту.

Серед молодших школярів трапляються учні з тимчасовим затриманням розумового розвитку. Під час виконання навчальних завдань їм доводиться долати неабиякі труднощі, тому в процесі організації навчання необхідний індивідуальний підхід до дітей. Щоб вони могли краще вчитися, потрібно більше часу відводити на первинне сприймання навчального матеріалу, сприяти належному формуванню усного й писемного мовлення учнів, підтримувати їхню впевненість у власних інтелектуальних силах.

Цілісний розвиток інтелекту у молодшому шкільному віці відбувається за такими напрямами:

1) засвоєння й активне використання мови як засобу мислення. Цей напрям пов'язаний із розвитком мовлення дітей, активним його використанням під час розв'язування різноманітних завдань. Важливо навчити їх роздумувати вголос, словесно відтворювати думки і вербалізовувати (виражати в словах) процес та отриманий результат розв'язування задач і виконання вправ;

2) поєднання і взаємозбагачення всіх видів мислення: наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного. З цією метою дітям пропонують завдання, для розв'язування яких необхідні одночасно і практичні дії, і вміння оперувати образами, поняттями, висловлювати судження на рівні логічних абстракцій;

3) виокремлення підготовчої та виконавчої фаз розв'язання завдання. На підготовчій фазі здійснюють аналіз його умов і виробляють план, на виконавчій реалізують його практично. При цьому обов'язкова перевірка отриманого результату.

Якщо за будь-яким із цих напрямів виникають труднощі, проблеми, це означає, що інтелектуальний розвиток дитини відбувається однобічно.

Але як було зазначено вище висока сензитивність цього вікового періоду визначає великі потенційні можливості різнобічного розвитку дитини. Тому при додатковому розвитку пізнавальної сфери, можливе корегування успішності учнів.

Саме тому потрібно приділяти увагу розвитку пізнавальної сфери на протязі всього молодшого шкільного віку.
Причини труднощів у навчанні молодших школярів

Сушко В.В.,

практичний психолог ХЗОШ №140

Межі молодшого шкільного віку, що збігаються з періодом навчання в початковій школі, встановлюються в даний час з 6-7 до 9-10 років. У цей період відбувається подальший фізичний і психофізіологічний розвиток дитини,що забезпечує можливість систематичного навчання в школі.

Перш за все, удосконалюється робота головного мозку і нервової системи. За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою. Однак недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям даного віку особливостях поведінки, організації діяльності та емоційної сфери: молодші школярі легко відволікаються, не здатні до тривалого зосередження, збудливі, емоційні. У молодшому шкільному віці відзначається нерівномірність психофізіологічного розвитку в різних дітей. Зберігаються і відмінності в темпах розвитку хлопчиків та дівчаток: дівчинки як і раніше випереджають хлопчиків. Вказуючи на це, деякі автори приходять до висновку, що фактично в молодших класах "за однією і тією ж партою сидять діти різного віку: у середньому хлопчики молодше дівчаток на рік-півтора, хоча ця різниця і не в календарному віці".

Початок навчання в школі веде до корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Вона стає "суспільним" суб'єктом і має тепер соціально значущі обов'язки, виконання яких отримує суспільну оцінку.

Провідною в молодшому шкільному віці стає навчальна діяльність. Вона визначає найважливіші зміни, що відбуваються в розвитку психіки дітей на даному віковому етапі. У рамках навчальної діяльності складаються психологічні новоутворення, які характеризують найбільш значущі досягнення у розвитку молодших школярів і є фундаментом, які забезпечують розвиток на наступному віковому етапі.

Протягом молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більшого значення для дитини - починають набувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Таким чином, центральними новоутвореннями молодшого шкільного віку є


  • якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності;

  • рефлексія, аналіз, внутрішній план дій;

  • розвиток нового пізнавального ставлення до дійсності;

  • орієнтація на групу однолітків.

Так, згідно з концепцією Е. Еріксона, вік 6-12 років розглядається як період передачі дитині систематичних знань і умінь, що забезпечують залучення до трудового життя і спрямованих на розвиток працьовитості.

Найважливіші новоутворення виникають у всіх сферах психічного розвитку: перетворюється інтелект, особистість, соціальні відносини.

Згідно Л.С. Виготським, специфіка молодшого шкільного віку полягає в тому, що цілі діяльності задаються дітям переважно дорослими. Вчителі та батьки визначають, що можна і що не можна робити дитині, які завдання виконувати, яким правилам підкорятися і т.д. Одна з типових ситуацій такого роду - виконання дитиною будь-якого доручення.

Існує 3 фактори, які можуть викликати дефекти пізнавальної діяльності і тим самим впливати на успішність учнів:

1.несформованість прийомів навчальної діяльності;

2.недоліки розвитку психічних процесів;

3.неадекватне використання учнями своїх стійких індивідуально-психологічних особливостей.

Молодший шкільний вік є найбільш відповідальним етапом шкільного дитинства. Висока сензитивность цього вікового періоду визначає великі потенційні можливості різнобічного розвитку дитини.

Основні досягнення цього віку зумовлені провідним характером навчальної діяльності і є багато в чому визначальними для наступних років навчання: до кінця молодшого шкільного віку дитина повинна хотіти вчитися, вміти вчитися і вірити у свої сили.

Повноцінне проживання цього віку, його позитивні придбання є необхідною підставою, на якому вибудовується подальший розвиток дитини як активного суб'єкта пізнання і діяльності. Основне завдання дорослих у роботі з дітьми молодшого шкільного віку - створення оптимальних умов для розкриття та реалізації можливостей дітей з урахуванням індивідуальності кожної дитини.

Чому неуспішні діти - це одвічна проблема школи? Педагоги-науковці основну причину неуспішності, перш за все бачать в недосконалості методів викладання. Також багато вчителів схильні пояснювати слабку успішність недоліком вольових і деяких моральних якостей дітей, відсутністю старанності.

Щоб не спрощувати проблему неуспішності учнів, необхідно зауважити, що в її основі лежить не одна причина, а декілька, і досить часто вони діють у комплексі. Буває й так, що на первинну причину неуспішності учня нашаровуються нові, вторинні причини як наслідок відставання в навчанні. Ці причини також можуть бути різноманітними, тому що школярі не однаково реагують на свою неуспішність.



Психологічні причини, що лежать в основі неуспішності, І.В.Дубровіна та інші психологи об'єднали в дві групи, до першої з яких віднесли недоліки пізнавальної діяльності в широкому сенсі слова, а до другої - недоліки в розвитку мотиваційної сфери дітей.

І.В. Дубровіна розглядає особливості невстигаючих школярів, що відрізняються не сформованістю правильних прийомів навчальної діяльності. Навчальна діяльність, як і всяка інша, вимагає володіння певними навичками та прийомами. Рахунок в думці, списування літер за зразком, заучування віршів напам'ять - навіть такі з точки зору дорослої людини нескладні дії можна виконувати не одним, а кількома різними способами. Не всі вони будуть правильними, однаково ефективними. Дитина, що прийшла до школи і яка зіткнувся з необхідністю виконувати нову для себе навчальну діяльність, часто не в змозі самостійно знайти адекватні способи роботи. Якщо її не навчати необхідним навичкам і прийомам, вона буде інтуїтивно знаходити їх сам, і не завжди це будуть правильні і ефективні навички і прийоми Багато труднощів у навчанні утворюють свого роду "порочне коло", в якому кожен небажаний фактор на початку викликається зовнішніми обставинами, а потім породжує інші небажані фактори, послідовно підсилюють один одного. Тому найчастіше шкільному психолога потрібно шукати не одну, а кілька причин неуспішності кожного конкретного учня і прагнути усунути кожну з них. Потрібно пам'ятати, що нормальній, здоровій дитині завжди можна допомогти, її можна і потрібно навчити вчитися. У тому, що дитина відстає у навчанні, найчастіше винні дорослі (школа і батьки).

Неуспішність, пов'язана з неадекватними способами навчальної роботи, може носити яскраво виражений виборчий характер і виявлятися тільки по відношенню до окремих навчальних предметів або навіть розділів шкільної програми. Але вона може мати і більш загальний характер і виявлятися у прогалинах і недоліки засвоєння багатьох або всіх навчальних дисциплін.

Якщо спеціально не звернути уваги на неправильні навички і прийоми навчальної роботи, вони можуть закріпитися і привести до стійкого відставання школяра в навчанні. Поступовому закріпленню їх у навчальній діяльності сприяють такі її особливості, як, по-перше, відносна легкість навчальної праці на початку навчання, що дозволяє на перших порах використовувати малоефективні способи без помітного відставання в навчанні, і, по-друге, відсутність реального контролю з боку вчителя за способами навчальної роботи учня.

Ліворукість дитини в школі також є однією з причин неуспішності. 
Лівшами є близько 10% людей, причому, за оцінками зарубіжних і вітчизняних фахівців, частка ліворуких має тенденцію до збільшення. Практично в кожному класі початкової школи можна зустріти 1-2 (а іноді і більше) дітей, активно надають перевагу на праці, малюванні та виконанні інших видів діяльності ліву руку правою. Ліворукість - це не патологія і не недолік розвитку. І тим більше не примха чи впертість дитини, просто не бажає працювати "як всі", правою рукою, як іноді вважають деякі батьки і "досвідчені" вчителя. Ліворукість - дуже важлива індивідуальна особливість дитини, яку необхідно враховувати у процесі навчання і виховання. 

До недавнього часу ліворукість становила серйозну педагогічну проблему. Вважалося за необхідне систематично переучувати ліворуких дітей, у яких не залишалося альтернативи при виборі руки для письма - всі повинні були писати правою. При перенавчанні використовували часом самі жорсткі методи, не рахуючись з індивідуальними особливостями і можливостями дитини і приносячи в жертву його здоров'я.

В останні роки школа відмовилася від практики переучування ліворуких дітей, і вони пишуть зручній для них рукою.

Психолого-педагогічна типологія загального відставання в навчанні у молодших школярів (В.П. Гапонов, Ю. З. Гільбух). Вона включає три поведінкових типу:

А: діти з низькою інтенсивністю навчальної діяльності.

Б: діти з низькою ефективністю навчальної діяльності.

В: діти з поєднанням ознак низької інтенсивності та низької ефективності навчальної діяльності.

А: Домінуючим мотивом поведінки у дітей даної групи є проблемність у самоствердженні в активній, практично відчутною діяльності, у визнанні з боку авторитетних однолітків. Як правило, ці потреби не знаходять задоволення у навчальній діяльності, і дитина тому прагне утвердити себе в різних видах позашкільних занять.

Б: Причинами недостатнього розвитку пізнавальних здібностей зазвичай служать або бідність чуттєвого та мовного досвіду дитини, зумовлені низьким культурним рівнем батьків, недоліком батьківської любові і турботи в дошкільний період та під час навчання в школі, або мікро зміни в корі головного мозку, або і те, і інше разом.

В: зазвичай ці дві ознаки (діти з поєднанням низької інтенсивності та низької ефективності навчальної діяльності) неуспішності дитини об'єднані певними причинно-наслідковими зв'язками, можливо також одночасне їх прояв.

Учні даного типу можуть бути розділені на три групи.

Відмітною ознакою першої групи є обумовленість низької інтенсивності навчальної діяльності передувала їй низькою ефективністю. Інші специфічні ознаки: низький рівень розвитку пізнавальних здібностей (в першу чергу - мислення й мови) як результат недостатньої уваги до дитини з боку батьків, на початку навчання в першому класі спостерігається старанність, переживання невдач у навчанні, надалі, однак, таке ставлення змінюється байдужістю, тупий пасивністю; відносини з вчителями, батьками і однолітками, як правило, спокійні.

Відмінною рисою другої групи дітей є обумовленість низької ефективності навчальної діяльності її низькою інтенсивністю на початковому етапі навчання. Джерело останньої - це або не сформованість мотивів навчання на початковому його етапі, або легкі порушення функцій емоційно-вольової сфери.

Особливостями учнів третьої групи є одночасні і незалежні прояви низької інтенсивності та низької ефективності з перших днів навчання в школі. Специфічні ознаки: тотальна психологічна неготовність до шкільного навчання, яскраво виражена психічна інфантильність, що охоплює не тільки емоційно-вольову, але інші сфери особистості.

Неуспішність тягне за собою небажання ходити до школи. У дітей може бути улюблений вчитель, або може подобатися спілкування з друзями, але у цілому здається, що вони дивляться на школу як на свого роду в'язницю. Здавалося б, школа, в якій діти проводять стільки часу, повинна приносити радість, бути місцем набуття досвіду і навчання в широкому сенсі цього слова.

Щоб дитина добре вчився, необхідні, щонайменше, чотири важливі умови:

1) відсутність істотних недоліків розумового розвитку;

2) достатній культурний рівень сім'ї або хоча б прагнення до досягнення такого рівня;

3) матеріальні можливості задоволення найважливіших духовний потреб людини;

4) майстерність вчителів, які працюють з дитиною в школі.

Низька ефективність навчальної діяльності може в принципі обумовлюватися однією або декількома з наступних детермінант психологічного рівня:

1) порушеннями в емоційно-вольовій сфері,

2) великими пробілами в знаннях з пройденого матеріалу;

3) не сформованістю навчальних умінь і навичок;

4) недостатнім розвитком пізнавальних здібностей .

Сьогодні я пропаную вам розглянути одну з причин неуспішності молодших школярів. А саме недостатній розвиток пізнавальної сфери.

Я пропаную Вам своє бачення діяльності щодо розвитку пізнавальної сфери молодших школярів.

Що ж потрібно робити, коли починати – про це ми поговоримо далі.



Робота практичного психолога щодо корекції та розвитку пізнавальних процесів молодших школярів
Сушко В.В.,

практичний психолог ХЗОШ №140
З прийняттям Закону України "Про загальну середню освіту" та реформуванням системи освіти в цілому виникають питання, які потребують особливої уваги з боку всіх учасників педагогічного процесу. Особливо це стосується сьогодення, коли впроваджені нові Державні стандарти базової загальної середньої освіти. Одне з таких важливих питань - це допомога першокласникові в адаптації до школи, бо мова йде про першокласників-шестирічок. Відомо, що вступ до школи - переломний момент у житті дитини, який пов'язаний з новим типом стосунків з оточуючим дорослими, новими формами діяльності, серед яких провідною стає навчання.

Шкільне навчання потребує від дитини умінь працювати за зразком і самостійно, слухати та сприймати навчальний матеріал, а також організаційних навичок. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, не схожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес їх виконання потребує довшого зосередження. Нажаль, за своєю формою процес навчання не завжди є заохочуючим та невимушеним. І щоб оволодіти всіма новими знаннями та навичками дитині потрібно навчитися керувати своєю увагою, підпорядковувати її своїй волі. Увага допомагає функціонувати іншим пізнавальним здібностям дитини. За своїм походженням довільна увага - це соціальне утворення. Вона не є продуктом дозрівання організму, а формується у дитини лише у процесі спілкування з дорослими. Розвиток довільної уваги у малюка спершу забезпечує реалізацію лише тих цілей, які ставлять перед ним дорослі, а вже потім і тих, які він ставить самостійно.

Чим вищий рівень розвитку довільної уваги, тим вища ефективність навчання. Тому, коли дитина приходить до школи, вона повинна мати певний рівень розвитку уваги. Якщо першокласник має низький рівень розвитку уваги та довільності, то він не завжди може самотужки адаптуватися до навчального процесу.

Запам’ятовування, збереження та відтворення інформації у повному обсязі також важливо для успішного входження першокласника до навчання. Саме пам'ять впливає на розуміння, усвідомлення учбового матеріалу та подальшу успішність сприйняття нового матеріалу. Якщо пам'ять розвинена недостатньо, то можливе виникнення труднощів, пов’язаних з отриманням знань, умінь та навичок, а слідством цього може бути й труднощі не лише з навчанням, а й з адаптацією.

Якщо такому малюкові вчасно не допомогти, то можна прогнозувати, що дитина вже з перших місяців навчання буде не встигати за більшістю учнів класу. Слідством цього може бути і небажання вчитися, і погане засвоєння навчального матеріалу, і неможливість реалізувати себе як особистість, тобто скоріше за все дитина не розкриває всі свої здібності та можливості в повному обсязі.

Щоб уникнути подібного небажаного розвитку подій, необхідно вже на початку навчального року виявити дітей, які мають низький рівень розвитку уваги, пам’яті та довільності в цілому й провести роботу щодо розвитку довільності, зосередженості та інших якостей уваги, а також властивостей пам’яті.

Мною була розроблена програма «Формування довільності та зосередженості», яка дає підстави вважати, що за допомогою різних вправ можна підвищити рівень розвитку уваги, щоб у дитини в школі не виникали проблеми з концентрацією, розподілом, переведенням уваги, що значно полегшить засвоєння нових знань, умінь та навичок. Також під час занять увага приділяється й розвитку дрібної моторики руки, й розвитку пам’яті, яка тісно пов’язана з увагою, й розвитку довільності поведінки в цілому.

Мета програми: формування довільної уваги та спостережливості на рівні необхідному для успішної участі у процесі навчання, розвиток основних властивостей уваги: переключення, концентрації, розподілу, сталості; розвиток дрібної моторики руки, розвиток пам’яті та довільної поведінки в цілому.

Завдання


  1. Навчити дитину вольової регуляції своїх дій.

  2. Сформувати вміння працювати за поданим зразком.

  3. Скорегувати вміння адекватно реалізувати отриману інформацію ("бачу" + "чую" = "роблю").

  4. Сприяти розвитку дрібної моторики руки.

  5. Стимулювати різні види пам’яті.

  6. Навчити дитину знімати м'язове та емоційне напруження.

При розробці програми були опрацьовані праці таких психологів, як Абрамова Г.С., Барашнікова І.А., Овчарова Р.В., Самоукіна Н.В., ЧистяковаМІ. та інших.

У даній програмі з одного боку розвиваються різні властивості уваги: переключення, концентрація, розподіл, сталість, з іншого - рівень її довільності за рахунок розвитку та зміцнення вольових якостей особистості, який впливає на розвиток інших психічних процесів, також розвивається такий пізнавальний процес як пам'ять, йде розвиток дрібної моторики руки, слідством чого стає розвиток саморегуляції та довільності своїх дій.

З учнів, які отримали низькі або середні показники розвитку довільності, уваги, пам’яті формується група (до 10 учнів). Найбільш ефективно працює група з 5 – 6 учнів. Заняття повинні займати не більше 40 хвилин. Ця програма може бути використана до роботи не лише з учнями перших класів, а й також інших класів молодшої школи.

Після проведення занять за цією програмою очікується підвищення рівня розвитку довільності, уваги та пам’яті у більшості учнів, покращення навичок саморегуляції та довільності в цілому.

Після 17 занять здійснюється контроль розвитку довільності, уваги чи пам’яті (в залежності від того, що потребувало розвитку).

Окремі заняття з даної програми можна використовувати щодо розвитку пізнавальної сфери молодших школярів, бо вони сприяють стимуляції та розвитку пізнавальних процесів (наприклад на годинах психолога).

Але най частіше розвивати, вдосконалювати та інколи й корегувати розвиток певних пізнавальних процесі потрібно продовжувати й надалі. Бо у житті школяра пізнавальні процеси відіграють особливу роль. Вони є безпосередньою основою операційного складу всіх пізнавальних та навчальних дій учня, забезпечують сприйняття, переробку та засвоєння нової інформації протягом всіх років навчання. Високий рівень розвитку цих процесів (поряд зі сформованою мотивацією та здібністю до вольової саморегуляції) – це важлива передумова успішного здійснення учбової діяльності, глибокого, ґрунтовного та творчого засвоєння матеріалу, а завдяки цьому є й передумовою сприятливого розвитку особистості в цілому.

Недостатній рівень розвитку пізнавальних процесів, не сформованість певних їх компонентів є однією з найчастіших причин неуспішності учнів, усіляких труднощів у навчальній діяльності. Якщо ці труднощі своєчасно не подолати, вони стають хронічними та впливають на виникнення порушень у поведінці та спілкуванні школярів, з’являються різні деформації в розвитку особистості (низька самооцінка, постійна фрустрованість, негативне ставлення до школи, протиправна поведінка та т. ін.), які можуть у подальшому стабілізуватися та придбати відносну самостійність (тобто втратити зв’язок із безпосередньою причиною їх виникнення – труднощами в навчанні – та розвиватися за особистою логікою).

Багато психологів і вчителів прийшли до висновку, що спиратися в розвитку пізнавальних процесів лише на учбовий процес – недостатньо. Необхідна ще організація спеціальних занять з удосконалення, корекції та розвитку пізнавальних процесів.

Тому мною була розроблена програма «Розвиток пізнавальної сфери учнів: пам'ять та увага», яка сприяє розвитку пізнавальної сфери учнів молодших класів, а саме: властивостей уваги та пам’яті. Розвиваюча програма призначена для роботи з учнями 2 - 4х класів.



Мета програми: сформувати та розвинути пізнавальну сферу учнів; стимулювати та активізувати властивості пізнавальних процесів, а саме: пам’яті та уваги; створити позитивне емоційне ставлення школярів до інтелектуальної діяльності.

Завдання

  1. Навчити учнів вольової регуляції своїх дій.

  2. Скорегувати вміння адекватно реалізовувати отриману інформацію («бачу» + «чую» = «роблю»).

  3. Розвинути властивості уваги та пам’яті.

  4. Навчити дитину знімати м’язове та емоційне напруження.

Пам’ять – основа для повноцінного засвоєння, збереження та використання учбового матеріалу. Для засвоєння більшості шкільних предметів необхідна розвинута пам’ять, яка забезпечує запам’ятовування змісту уроків і створює передумови швидкого та ефективного відтворення навчального матеріалу. Але іноді діти потребують допомоги в розвиткові властивостей пам’яті. Тому в даній розвиваючій програмі є цикл занять з розвитку пам’яті, що сприяє зростанню продуктивності, міцності й точності запам’ятовування матеріалу. Під час занять також іде формування логічної пам’яті, внаслідок чого суттєво змінюється співвідношення образної та словесно-логічної пам’яті.

Значну роль в успішному навчанні відіграє такий пізнавальний процес як увага. Характерною віковою особливістю в дітей молодшого шкільного віку є нерозвинена довільна увага, а найчастіше домінує - мимовільна. Слабкість гальмувальних процесів у цьому віці зумовлює і таку рису уваги дітей, як її нестійкість. У процесі навчання увага молодших школярів повинна дедалі більше характеризуватися довільністю. Саме в цьому допоможуть розвиваючі заняття, під час яких створюються умови для цілеспрямованої роботи, що сприяє привчанню учнів до керування самостійно обраною метою. При цьому розвиток довільної уваги в дітей іде від керування цілями, поставленими перед ними дорослими, до реалізації самостійно поставлених перед собою цілей.

Дана програма «Розвиток пізнавальної сфери учнів: пам'ять та увага» має цикли занять із розвитку зазначених вище пізнавальних процесів, але слід зауважити, що розвиваючі заняття забезпечують лише певний рівень розвитку пам’яті та уваги. Вони ні в якому разі не повинні заміняти інших шляхів розвитку пізнавальних процесів, особливо через раціональну організацію навчально-пізнавальної діяльності на уроках.

Ефективність проведених занять, поданих у програмі, можна оцінити використовуючи два критерії.



  1. Динаміка успіхів дитини у виконанні ігрових занять (на перших та останніх заняттях).

  2. Динаміка загальної успішності школяра та підвищення його активності на уроках.

Сукупність цих критеріїв допоможе оцінити ефективність розвиваючих занять для кожного учня окремо. За спостереженнями дані заняття не проходять даремно для учнів і позитивно впливають на їх розумовий розвиток.

До розвиваючої групи можна залучати від 6 до 30 дітей. Розвиваюча програма «Розвиток пізнавальної сфери учнів: пам'ять та увага» призначена для роботи з учнями 2 - 4х класів. Термін заняття 40 -60 хвилин.

Заняття можуть проводитися з усім класом у рамках «годин психолога» протягом одного або декілька навчальних років. Можна використовувати лише блок занять на розвиток або пам’яті, або уваги при необхідності формування певного пізнавального процесу. Також можливе використання окремих занять з даної програми щодо розвитку пізнавальної сфери молодших школярів (наприклад на «годинах психолога»), бо вони сприяють стимуляції та розвитку пізнавальних процесів, що у свою чергу спричиняє позитивний вплив на навчальну діяльність дитини в цілому.

Я пропоную вам відчути себе молодшими школярами та спробувати також трошки вдосконалити свою пам'ять та увагу.


Практичний блок
Сушко В.В.,

практичний психолог ХЗОШ №140
Робота в групах:

перегляд та обговорення

театралізованого фрагменту «Знову двійка»


Мета: - сприяти активному включенню практичних психологів до роботи за даною проблемою;

  • актуалізувати в учасників семінару знання про можливі причини виникнення труднощів у навчанні молодших школярів.

Визначення можливих причин труднощів у навчанні молодших школярів


Вправа «Жив собі кіт…»

Мета: тренування довільного компоненту слухової пам’яті.

Інструкція «Вам потрібно створити ряд визначень до іменника. Кожен з наступний гравець повторює весь ряд та додає при останньому повторенні своє слово.

Наприклад:

« Жив собі кіт...».

« Жив собі гарний кіт...».

« Жив собі гарний пухнастий кіт...».

« Жив собі гарний пухнастий кіт з зеленими очима...».



Вправа «Розвідники»

Мета: тренування довільного компоненту зорової пам’яті

У кімнаті стоять стільці – уявні дерева. Учасники стають у чергу та уявляють себе розвідниками. Перший - командир. Психолог показує шлях: ходить поміж стільцями. Командир повинен запам’ятати шлях та провести розвідників.


Вправа «Складання оповідань»

Мета: тренування довільного компоненту слухової пам’яті

Інструкція «Разом ми будемо складати оповідання. Спочатку потрібно назвати слово, а потім скласти з ним речення. Наступний називає своє слово, повторює речення першого та складає речення зі своїм словом. Третій називає своє слово, повторює два речення та складає речення зі своїм словом. І так далі. Речення повинні складатися в оповідання.»

Коли психолог каже: «Стоп», - гравець повинен повторити лише слова, які говорила кожна людина.


Вправа «Робот»

Мета: тренування довільної уваги.

У групі обирають «робота». Він виходить з кімнати та чекає, коли його покличуть. У кімнаті ховають якийсь предмет. Потім запрошують «робота». За вказівкою учасників «робот» прямує «ліворуч», «праворуч», «вперед». Завдяки цим вказівкам «робот» повинен знайти предмет.



УВАГА

Поради вчителям:

  1. Не жаліти часу для розвитку уваги.

  2. Підтримувати увагу дітей, не доводити її до перевтомлення.

  3. Використовувати фізкультпаузи.

  4. Міняти види діяльності на уроці.

  5. Імпровізувати, виконувати вправи для відпочинку уваги, проявляти винахідливість.

  6. Використовувати різні методи навчання (тренувати переключення).

  7. Вміти зацікавити дітей.

  8. Мінімізувати зовнішні відволікаючі фактори під час уроку.

  9. Звертати особливу увагу на зовнішні чинники (освітлення, температура).

  10. Розвивайте довільну увагу - вчіть міркувати вголос.

  11. Застосовувати різноманітні форми діяльності на уроці.


Поради батькам:

  1. В основі уваги лежить інтерес. Чим цікавішими та різноманітнішими будуть ігри й забави, які ви пропонуєте дитині, тим більше шансів розвинути її довільну увагу.


- -

Розвиваючи увагу своєї дитини, враховуйте коло її захоплень. На основі цих захоплень привертайте увагу дитини до інших процесів та явищ, пов’язаних з її уподобаннями.

  1. Постійно тренуйте увагу своєї дитини. Використовуйте для цього прогулянки на свіжому повітрі, походи, будь-яку можливість.

  2. Розвиваючи увагу дитини, не нагадуйте і не наголошуйте на її невдачах. Більше уваги звертайте на її успіхи.

  3. Стимулюйте інтерес до розвитку уваги власним прикладом та прикладами із життя інших людей.

  4. У сімейному колі демонструйте досягнення дитини з розвитку власної уваги.

  5. Наберіться терпіння й не чекайте швидких успіхів.

  6. Під час виконання домашнього завдання мінімізуйте кількість відволікаючих факторів.

  7. Забезпечте дитині щоденні фізичні навантаження, прогулки на свіжому повітрі, повноцінне харчування.

  8. Для того, щоб підвищити загальну стійкість уваги, подбайте про гігієну розумової праці, освітлення та температуру повітря, відсутність сторонніх звуків. 

  9. Враховуйте індивідуальні особливості дітей - нервові й хворобливі діти частіше відволікаються, ніж здорові й спокійні. 

  10. Спробуйте навчити дитину такого правила: перед тим, як щось зробити, зупинитися («замри») на 10-15 секунд. Цього часу часто виявляється достатньо для того, щоб помітно підвищити продуктивність діяльності імпульсивної дитини.

  11. Учіть відстрочуванню дії (дитина пояснює, що буде робити перед виконанням завдання).



ПАМ'ЯТЬ

Поради вчителям, щодо розвитку пам’яті молодшого школяра.

  1. Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні уроку. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.

  2. Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.

  3. Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.

  4. Важливою умовою продуктивного запам’ятовування і тривалого зберігання є правильний розподіл повторень в часі;

  5. Концентроване повторювання дає значно менший ефект, ніж розподілене в часі.

  6. Гарячкова підготовка до іспитів не призводить до глибоких знань. Може бути заключною ланкою в загальному ланцюгу систематичного повторення навчального матеріалу.

  7. Найкращий вид повторення – це включення засвоєного матеріалу в подальшу пізнавальну діяльність щоразу в нових зв’язках.

  8. Початок і кінець інформації запам’ятовується краще, середина засвоюється гірше. Враховуй “ефект краю”.

  9. Краще запам’ятовується наочний матеріал, який розміщений в верхньому лівому куті.

  10. Особливості пам’яті пов’язані з емоційним станом учня і наскільки він комфортно себе відчуває на уроці. Важливо, щоб дитина відчувала позитивні емоції. Використовувати техніку на основі інтегруванні переживань.

  11. Деякі діти прив’язуються до “опори” і довго невзмозі перейти до самостійної роботи. Так через 2-3 уроки необхідно “опору” перенести на праву сторону дошки. Це допомагає дитині усвідомити, що “опора” тимчасова.

  12. Другий прийом – це коли учні зі слабкою пам’яттю по завданню вчителя, опираючись на схему, коментують хід рішення вголос.

  13. Можна використовувати різного роду “пам’ятки”.


Поради батькам

  1. Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.

  2. Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.

  3. Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.

  4. Потрібно творчо застосовувати прийоми запам’ятовування, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.

  5. Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.

  6. Коли ваша дитина щось вивчає,налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.

  7. Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.

  8. Не примушуйте дитину щось зазубрювати,краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи

  9. Учіть мнемічним способам запам'ятовування, таким як повторення, промовляння вголос, опора на вже знайоме, осмислена опора на зовнішні допоміжні засоби (картинки, слова, графічні символи, наочні моделі), смислове групування.



https://sites.google.com/site/krivoyrogkzsh37/telefonnij-dovidnik/poradi-psihologa/porati-psihologa-batkam/99


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка