Особливості формування та розвитку



Скачати 266.87 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір266.87 Kb.
Особливості формування та розвитку

авторського і суміжних прав
Авторське право одна з тих сфер права інтелектуальної влас­ності, де необачливість може при­вести до найсумніших наслідків.

М. Лектер

Індустрія авторського права і суміжних з ним прав (про­грамного забезпечення, кінематографу, відео-, звукозапи­су, видавничої справи тощо) займає важливе місце у секто­ральній структурі інформаційного суспільства. У США в 1991 р. її частка становила 325 млрд дол. доданої вартості (приблизно 5,5 % ВВП), а її зарубіжний продажі принесли в скарбницю цієї країни майже 36,2 млрд дол., що переви­щило експортну виручку більшості провідних галузей еко­номіки країни.



Авторське право — економіко-правовий інститут, що регулює особисті немайнові та майнові права авторів та їх правонаступників щодо створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Термін "авторське право" аналізується у сучасній на­уковій літературі у двох взаємопов'язаних аспектах:



  1. як сукупність правових норм, що регулюють відно­сини з приводу створення та використання творів науки, літератури і мистецтва;

  2. як сукупність особистих майнових та немайнових прав, що належать автору у зв'язку зі створенням кон­кретного літературного, наукового чи мистецького твору.

Авторське право виникло у XVII ст. Першим в історії люд­ства законом про авторське право став Статут королеви Анни, прийнятий у 1709 р. в Англії, який передбачав закріплення за автором твору виключного права на його публікацію протягом 14 років з дати першої публікації. Водночас дозволялася пере­дача права за винагороду книгопродавцю. Закон також перед­бачав продовження терміну охорони твору ще на 14 років після закінчення першого терміну за життя автора. Відносно книг, що вже були опубліковані встановлювався єдиний термін охо­рони — 21 рік. При цьому висувалася вимога реєстрації опублі­кованих творів у центрі книговидавництва та депонування їх копій для використання університетами і бібліотеками.

З часом системи авторського права були сформовані й в інших країнах. Однак національні системи охорони авторських прав не надавали можливості отримання охорони цих прав за кордоном. Міжнародний період розвитку системи автор­ського права розпочався з підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка пе­редбачала охорону прав автора в силу самого факту ство­рення твору і не вимагала таких формальностей, як реєстра­ція, депонування, сплата мита тощо.

У 1952 р. в Женеві була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право, спрямована на створення міжнародно-пра­вового інституту регулювання відносин у цій сфері для ши­рокого кола держав, у тому числі тих, які не приєдналися до Бернської конвенції. Україна приєдналася до Бернської кон­венції у 1995 р. (Закон України від 31 травня 1995 р. № 189/ 95-ВР). На сьогодні законодавство України щодо авторсько­го права і суміжних прав включає норми гл. 26 Цивільного кодексу України, законів України "Про авторське право і суміжні права", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу" тощо.



На відміну від права промислової власності авторське право має такі специфічні ознаки (табл. 3.3):

  1. поширюється на твори науки, літератури, мистец­тва, які є результатом особливих форм творчої людської активності;

  2. виникає незалежно від призначення, способу, форми вираження, художніх достоїнств, наукової цінності, літе­ратурних, наукових та мистецьких творів;

  3. має змішану природу, включаючи до свого складу права власності, що належать до категорії майнових прав, і права особистості, що належать до категорії немайнових прав;

Таблиця 3.3. Порівняльна характеристика патентного та авторського прав






Патентне право

Авторське право

Регулює відносини з приводу

Регулює відносини з приводу

створення та використання

створення та використання

винаходів, промислових

творів науки, літератури та

зразків, корисних моделей

мистецтва

Тощо




Об'єкт патентного права —

Об'єкт авторського права —

зміст технічного рішення

художня форма, мова, що




визначає оригінальність твору

Пов'язане з великою

Пов'язане з малою

ймовірністю створення

ймовірністю створення

ідентичних продуктів

ідентичних продуктів

незалежними один від одного

незалежними один від одного

суб'єктами

суб'єктами

Потребує перевірки на від-

Виникає безпосередньо

повідність певним ознакам

з моменту вираження твору

охороноздатності об'єкта:

в певній об'єктивній формі,

новизні, неочевидності,

незалежно від його

промисловій придатності

призначення, способу, форми

та відповідності суспільним

вираження, наукової

інтересам і нормам моралі

чи літературної цінності

Потребує спеціальної

Не потребує реєстрації

реєстрації та офіційних

та дотримання наперед

охоронних документів

визначених формальностей

(патентів)




Об'єкти патентного права

Об'єкти авторського права

існують в обмеженій

фіксуються на матеріальних

кількості, що забезпечує їх

носіях і можуть

рідкісність; вони матеріалі-

тиражуватися в необмеженій

зуються в предметах,

кількості;

Технологіях

у процесі їх купівлі-продажу




передається обмежена части-




на правомочностей, що забез-




печує їх рідкісність




  1. виникає безпосередньо з моменту вираження твору в певній об'єктивній формі, доступній для сприйняття ін­шими людьми; для здійснення авторського права не потріб­ні реєстрація та спеціальне оформлення твору;

  2. є законодавчо закріпленим виключним правом твор­ця оголосити себе автором твору; відтворювати, розповсю­джувати, оприлюднювати його певними способами, засо­бами; дозволяти іншим особам використовувати твір тим чи іншим способом;

  3. не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому виражено твір (папір, плівку, дискету то­що); суб'єкти авторського права і права власності на мате­ріальний носій твору можуть не збігатися, оскільки влас­ник речі може не мати авторських прав на твір, матеріалі­зований у цій речі; відтак передача права власності або пра­ва володіння на матеріальний об'єкт сама по собі не спри­чиняє передачі авторських прав на твір, матеріалізований у цьому об'єкті;

  4. у процесі купівлі-продажу об'єктів авторського пра­ва передається обмежена частина пучка правомочностей, оскільки існуюча система відносин власності щодо об'єктів авторського права заснована на прагненні виробників за­безпечити рідкісність своїх благ (наприклад, ліцензійна
    угода щодо програмного забезпечення, як правило, забороняє передачу програмного продукту іншим особам, зміну програм, отримання доходу шляхом їх розповсюдження тощо);

  5. На відміну від права власності на матеріальні об'єк­ти, що має фактично необмежений (абсолютний) харак­тер, власність на об'єкти авторського права зазнає пев­них обмежень, пов'язаних з обсягом правомочностей та тер­міном їх дії.

Основні суб'єкти авторського права поділяються на дві групи:

/. Первинні суб'єкти авторського права в т. ч.:

1) творці, які володіють усім комплексом виключних майнових та особистих немайнових прав на об'єкти авторсь­кого права (автори, співавтори);

2) автори так званих похідних творів (перекладів, об­робок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів, аранжировок тощо) та збірників (енциклопедій, антологій, баз даних), якщо здійснені переробка та відбір є результатом творчої інтелектуальної діяльності.



//. Інші суб'єкти авторського права, які отримали це право за договором або в результаті інших подій (успадку­вання, виконання службового доручення, ліквідації під­приємства тощо).

Автор (співавтор) — особа, працею якої створено на­уковий, літературний чи мистецький твір. Автором визнається особа, зазначена як автор на оригіналі чи копії твору. Це є презумпцією авторства. Усі інші особи, що претенду­ють на авторство, повинні наводити необхідні докази для відновлення своїх прав. Авторів, які створили складений твір називають укладачами, авторів перекладів — перекла­дачами.

Оскільки твори літератури, науки і мистецтва можуть створюватись як однією, так і кількома особами, інститут авторського права передбачає співавторство, важливи­ми вимогами якого є:

спільна творча праця;

єдність форми та змісту твору або поєднаннярізних форм з єдиним змістом;

добровільна участь кожного зі співавторів;

обов'язковий творчий внесок кожного учасника ко­лективу на будь-якій зі стадії створення твору.

При цьому твір може бути цілісним, нероздільним (не­роздільне співавторство) або складатись із окремих само­стійних частин (роздільне співавторство).

Укладачі (автори складених творів) — особи, яким належить авторське право на здійснені ними в процесі твор­чої діяльності підбір або розташування матеріалів у збірниках. До складених творів належать газети, журнали, бюле­тені, збірки наукових праць, енциклопедії, антології тощо.

Специфіка авторських прав укладачів пов'язана з та­кими умовами:


  • необхідністю дотримання авторських прав творців тих творів, які включені у збірку;

  • володіння особистими немайновими правами сто­сується тих елементів твору, які є результатом їх влас­ної творчої праці;

  • неможливістю перешкодити іншим особам здійсни­ти самостійний підбір та розташування тих самих еле­ментів складеного твору.

Перекладачі та автори похідних творів — автори перекладів та творів, які є творчою переробкою вже існую­чих творів без заподіяння шкоди охороні останніх (анота­цій, адаптацій, обробок фольклору тощо).

Водночас необхідно враховувати, що авторське право перекладача:



  • поширюється не на оригінал (твір, що перекладаєть­ся), а на створений переклад;

  • не перешкоджає іншим особам здійснювати власні переклади;

  • виникає навіть за умови відсутності згоди автора оригіналу на переклад, переробку, однак не може бутиреа-лізовано шляхом укладення договору на використання.

Спадкоємці та правонаступники авторів. Згідно з існуючим законодавством у випадку смерті автора твору, його майнові права переходять до його спадкоємців на термін 50 років після смерті автора. Правонаступниками авторів є юридичні особи, які на основі договору отриму­ють певні правомочності, наприклад, право на опублікуван­ня, постановку твору тощо.

Роботодавці — особи, яким належить виключне право на використання твору, створеного у порядку службового доручення, якщо у договорі з автором не передбачається інше. Незважаючи на те, що роботодавець має право при використанні службового твору вказувати своє ім'я або вимагати такої вказівки, особисті немайнові права зберігають­ся за автором цього твору.

Суб'єктами авторського права можуть бути неповнолітні та недієздатні особи. Авторське право за цих умов здійсню­ють від їхнього імені батьки або опікуни.



Об'єкти авторського права — це оприлюднені або не оприлюднені твори науки, літератури, мистецтва, що є ре­зультатом творчої діяльності незалежно від їх призначен­ня, позитивних якостей та змісту, а також способу та фор­ми їх вираження за умови, що ці результати втілені у об'єк­тивній формі, яка уможливлює їх сприйняття іншими людьми. Таким чином, об'єкти авторського права мають певні специфічні ознаки, а саме:

  • творчий характер, новизну та оригінальність ду­мок, ідей, образів, композицій;

  • об'єктивну форму вираження (письмову, об'ємно-просторову, звуко- або відеозапис, зображення тощо);

  • можливість відтворення певним способом для сприй­няття іншими людьми.

Характерною особливістю авторського права є те, що його об'єкти мають властивості суспільних благ. "Тоді як вартість створення твору, що є об'єктом авторського пра­ва, — наприклад, книги, кінофільму, пісні, балету, літо­графії, карти, бази даних або комп'ютерної програми — часто є значною, вартість репродукування твору, здійсне­на самим творцем чи тим, для кого твір став доступним, — часто низька. І як тільки копії стають доступними іншим, виготовлення додаткових копій стає абсолютно недорогим для таких користувачів", — зазначають відомі західні до­слідники У. Лендс та Р. Познер. До цього слід додати, що наукові та мистецькі твори відіграють вагому роль у культурному розвитку суспільства. Оскільки суспільні витра­ти достатньою мірою не відображаються у приватних ви­тратах власника твору, виникає необхідність юридичного закріплення права власності (авторського права) з метою вирішення проблеми суспільного блага. За умови вільного ринку кінцева ціна твору включала б лише граничні ви­трати його копіювання. Відтак автору було б економічно не­вигідно створювати нові твори, наслідком чого стала б втра­та суспільних вигод від публікації твору.
У сучасній науковій літературі є різні підходи до класифікації об'єктів авторського права серед яких можна виокремити такі:

I. Твори літератури (художні твори, виражені у словесній формі, в т. ч. програми для ЕОМ), науки (зміст яких пов'язаний зі створенням або систематизацією об'єктивних знань щодо дійсності, яка оточує) та мистецтва (твори жи­вопису, архітектури, декоративно-прикладного мистецтва,
музичні твори).

II. Оригінальні (створені самим автором) і складені або похідні твори, які включають елементи уже існуючих тво­рів: переклади, антології, анотації, реферати, огляди тощо.



  1. Завершені і незавершені твори (ескізи, нариси, на­черки), письмові (рукописи, нотні записи) та усні (публіч­но виголошені, виконані), звуко-, відеозаписи (механічні, магнітні, цифрові, оптичні), зображення (рисунки, ескізи, картини, креслення, кіно -, відео -, фотокадри), а також об'єм­но-просторові твори (скульптури, моделі, макети, споруди).

Літературні твори; драматичні і музично-дра­матичні твори; хореографічні твори, пантоміми; му­зичні твори; аудіовізуальні твори; твори живопису, скульптури, графіки; твори декоративно-прикладного і стенографічного мистецтва; твори архітектури, садово-пар­кового мистецтва; карти, плани, ескізи; фотографічні тво­ри; похідні твори (переклади, обробки, реферати, резюме, огляди, інсценування, аранжировки тощо); збірники (ен­циклопедії, антології, бази даних) та інші складені твори.

Згідно з п. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України об'єк­тами авторського права є літературні та художні твори, ком­п'ютерні програми та компіляції даних (бази даних), якщо вони за відбором та упорядкуванням елементів є результа­том творчої інтелектуальної діяльності. Водночас згідно з законодавством України об'єктом авторського права може бути частина твору, яка використовується самостійно в т. ч. оригінальна назва твору.

До письмових літературних творів Цивільний кодекс Укра­їни відносить белетристичні, публіцистичні, наукові та технічні твори. Белетристичні та публіцистичні твори використову­ються шляхом поширення. Твори наукового та технічного ха­рактеру можуть як публікуватись, так і використовуватись суб'єктами авторського права без тиражування для відкри­того продажу (це стосується, наприклад, наукових звітів, до­повідей, проектно-розрахункової документації).

Письмові твори можуть носити також навчальний (мето­дичні посібники, програми), рекламний (листи, буклети) та адміністративно-управлінський характер (засновницькі доку­менти, положення, аудиторські заключення, договори тощо).

До усних творів відносять виступи, промови, лекції, про­повіді, консультації з науково-технічних, економічних, юри­дичних та інших питань. Усні твори оприлюднюються безпо­середньо автором, якому в цьому випадку належать ще й права виконавця (суміжні права). Специфіка відносин, що виникають на цьому підґрунті полягає в тому, що майнові права автора усного твору не можуть бути відчужені. Водно­час автор може дозволити (на підставі договору) звукозапис чи відеозапис свого твору, що уможливлює їх використання у подальшому іншими особами.

До художніх творів Цивільний кодекс України відносить художньо-драматичні та музично-драматичні твори, пантомі­ми, хореографічні, музичні твори та аудіовізуальні твори, твори живопису, архітектури, графіки, фотографічні твори, твори прикладного мистецтва тощо.


Водночас загальновизнано, що встановити вичерпний перелік об'єктів авторського права неможливо. Це по­в'язано з постійним розвитком суспільства, ускладненням та урізноманітненням творчої праці. Водночас законодав­ство передбачає виокремлення об'єктів, які не визначаються об'єктами авторського права, в т. ч.:

  • офіційних документів політичного, законодавчого та адміністративного характеру, виданих органами державної влади в межах їх повноважень (законів, указів, постанов, судових рішень, державних стандартів тощо);

  • державних символів і знаків (прапорів, гербів, ор­денів, грошових знаків);

  • творів народної творчості (поширених та створе­них народом поетичних, музичних, декоративно-приклад­них творів, автори яких невідомі);

  • інформаційних повідомлень про події та факти про­грам телебачення, радіо, які не є результатом творчої діяль­ності);

  • розкладу руху транспортних засобів, програм теле- та радіопередач, телефонних довідників тощо;

  • заповнених форм податкової, фінансової та статистичної звітності (однак пояснювальні записки до них, які містять оригінальні ідеї та узагальнення, можуть бути визнані об'єктом авторського права).

Важливими об'єктами авторського права за сучасних умов є:

компіляції даних (бази даних) — сукупність даних або іншої незалежної інформації в довільній (у т. ч. в елек­тронній) формі, підбір, розташування основних частин якої, а також її впорядкування є результатом творчої праці. Водночас складові баз даних мають бути доступними їх зна­ходженню з допомогою спеціальної пошукової системи, в т. ч. на основі електронних засобів;

програми для ЕОМ — набір команд, інструкцій, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп'ю­терних пристроїв з метою одержання певного результату, а
також підготовчі матеріали, отримані в процесі їх розроб­ки та породжені ними аудіовізуальні зображення, що об’єкти візовані певним чином (на папері, в пам'яті ЕОМ). Це поняття охоплює як операційні системи, так і прикладні програми. Сукупність програм для ЕОМ, а також підготов­чих матеріалів до них, насамперед алгоритмів (ідей, на яких засновані програми), об'єднується поняттям програмного продукту.

Основні принципи авторського права:



  • свобода творчості (вільний вибір теми, сюжету, жан­ру, форми втілення твору, самостійне вирішення питання щодо його оприлюднення);

  • невідчужуваність особистих немайнових прав авто­ра (права авторства, права на ім'я, на захист репутації);

  • свобода авторського договору (відсутність жорсткої регламентації відносин автора з користувачами, вільне волевиявлення сторін);

поєднання особистих інтересів автора та суспільних інтересів (визначення розумних меж права автора на використання власного твору з метою забезпечення умов доступу всіх членів суспільства до загальнолюдської інте­лектуальної скарбниці).

Традиційним є поділ авторського права на такі пра­вомочності:



  1. Особисті немайнові права, невіддільні від особи ав­тора.

  2. Майнові права правомочності, пов'язані з використанням твору.

Особисті немайнові права належать автору твору, є невідчужуваними від особистості творця, охороняються без­строково і не можуть передаватись іншим особам.

Особистими немайновими правами є такі права:



  • право на авторство, яке є найважливішим, оскільки визначає всі інші правомочності творця, є невідчужуваним, має виключний і абсолютний характер, дає можливість тій чи іншій особі вважати себе автором твору і ви­магати визнання себе у цій якості з боку інших осіб, використовуючи законні способи охорони та захисту цього права;

  • право на ім'я — право автора на опублікування твору під власним іменем, вигаданим (псевдонімом) або без за­значення імені (анонімно);

  • право на оприлюднення, яке автор може реалізува­ти самостійно або передати іншим особам (водночас це пра­во може бути реалізовано лише один раз, після чого твір переходить в інший правовий режим);

  • право на відзив — право автора випущеного у світ твору відкликати, вилучати екземпляри цього твору з обі­гу (за свій рахунок і за умов відшкодування користувачам завданих таким чином збитків);

  • особливі особисті не майнові права: наприклад, право автора на доступ до оригіналу власного твору для зняття копій тощо;

право на захист репутації автора, пов'язане із за­бороною внесення будь-яких змін у твір без згоди його автора.

Майнові права автора охоплюють правомочності, пов'я­зані з використанням твору, на основі договірних відно­син. При цьому правомочності, що переходять за угодою від автора до інших осіб, можуть розглядатись як товар особливого роду. До майнових прав автора належать ви­ключні права на використання твору, а також на дозвіл чи заборону його використання іншими особами, в т.ч.:



  • право на відтворення — повторне надання твору об'єктивної форми, доступної для сприйняття третіми осо­бами (видання, перевидання, тиражування);

  • право на розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у т. ч. здавання в найм або прокат;

  • право на публічне виконання, демонстрацію, екс­понування твору;

  • право на запис твору на радіо чи телебаченні, його передачу в ефір, трансляцію чи ретрансляцію;

  • право на переклад або переробку твору;

  • право на імпорт примірників твору;

  • право на практичну реалізацію містобудівних, архітектурних, дизайнерських проектів;

  • право на розміщення твору в телекомунікаційній мережі або (і) в електронних базах даних.

Майнові права автора можуть бути відчужені. Автор може передати всі або частину належних йому майнових прав шляхом:

  • відчуження, передачі прав назавжди на будь-якій території;

  • надання ліцензії (передачі прав на певний термін і на певній території).

Автор має право на винагороду за використання його твору, яка встановлюється у формі одноразового (паушального) патенту, відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті) або комбінованих платежів. Розмір та порядок виплати такої винагороди вста­новлюється в авторському договорі.

Водночас майнові та немайнові права авторів не існують відокремлено та ізольовано, вони тісно переплітаються та взаємодіють між собою. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові аспекти. На­приклад, за умови, коли ім'я одного зі співавторів твору ніде не зазначається, він позбавляється винагороди за вико­ристання цього твору.

Слід також зазначити, що існування та розвиток інсти­туту авторського права пов'язані з вирішенням супереч­ностей індивідуальних та суспільних інтересів. Ав­торське право покликане, з одного боку, стимулювати творців, з іншого — реалізувати інтереси суспільства. "За­хист авторського права, — зазначають У. Лендс та Р. Познер, — породжує, у першу чергу, компромісний вибір між затратами на обмеження доступу до твору та вигодами від забезпечення стимулів створити твір. Досягнення правиль­ного балансу між доступом та стимулами — центральна проблема в законі про авторське право". На думку сучас­них дослідників, зазначена проблема є проблемою ефектив­ного розподілу ресурсів шляхом застосування авторського права. Права власності, які надаються останнім, є виключ­ними. Власники авторського права мають достатній набір виключних прав для уповноваження відтворення, адап­тації, суспільного розподілу, суспільного показу творів, їх копіювання, продажу чи ліцензування цих прав тощо. За цих обставин центральною проблемою є те, що розподіл виключних прав, поряд зі сприянням виробництву інфор­мації, може також обмежувати її поширення. Найважливішими напрямами вирішення останніх є передбачені за­конодавством більшості країн:

гарантії дотримання особистих немайнових прав авторів,

права на вільне використання творів (без згоди авторів та виплати відповідної винагороди) у випадку їх цитування; відтворення деяких видів актуальних творів у газетах, на радіо, телебаченні; відтворення спеціальним способом для сліпих (крім творів, що створені спеціально для таких способів відтворення); публічного виконання музичних творів під час офіційних, релігійних церемоній
в обсягах, виправданих характером цих церемоній тощо;


  • права на вільне відтворення творів у особистих цілях (без намірів отримання комерційної вигоди): занесен­ня творів у пам'ять особистого комп'ютера, перезапис на аудіо -, відеокасету тощо. Водночас вільне відтворення в особистих цілях не допускається у випадках, коли йдеться про архітектурні споруди, бази даних, програми ЕОМ, повні обсяги книг, нотних текстів тощо;

право на вільне використання твору після закін­чення терміну дії авторського права.
Використана література:

Базилевич В.Д.Інтелектуальна власність: Підручник.-2-ге вид.,стер.-К.:Знання, 2008.-431.

Особливості формування та

реалізації суміжних прав


Знання, наука, талант, правда притаманні незалежному духу і представляють собою його внут­рішні якості, а не дещо зовнішнє. Однак він може також шляхом уречевлення надати їм зовнішньо­го існування і відчужувати їх, внаслідок чого вони підводяться під визначення речей.

Г.В.Ф. Гегель

Для доведення своїх творів до широкого загалу автори часто потребують допомоги виконавців, які за допомогою своїх творчих професійних здібностей можуть представи­ти твір у цікавій та доступній споживачам формі. Це при­зводить до формування специфічних відносин щодо суміж­них прав (прав виконавців, виробників фонограм та органі­зації мовлення), які за своєю природою є похідними, тісно пов'язані з авторським правом та залежать від нього. Са­мостійний характер суміжних прав може виникнути лише у випадку, коли виконується, записується на фонограму чи передається в ефір або по кабелю твір, який не охороняєть­ся авторським правом.



Суміжні права — це об'єднані в єдиний інститут з ав­торським правом, нерозривно пов'язані з ним, близькі або похідні від нього права, що стосуються творчої діяльності авторів, які створюють твори, що можуть бути виконані, записані, включені в передачу ефірного чи кабельного мов­лення.

Якщо творіння автора є первинним, не схожим на вже існуючі інтелектуальні продукти, то суб'єкти суміжних прав спираються на вже створені, сформовані автором об рази, які потребують певного об'єктивного відтворення, щоб стати зрозумілими аудиторії, для якої вони створені.



Необхідність інституційного впорядкування відносин користувачів та виконавців, виробників записів та органі­зацій мовлення пов'язана з розвитком інформаційного су­спільства та уможливленням масштабної фіксації, запису, відтворення та репродукування звукової та відеоінформації. Водночас перетворення виконання зі швидкоплин­ного, обмеженого часом та територією у таке, що може ба­гаторазово використовуватись необмеженою кількістю осіб, породило загрозу порушення особистих немайнових та май­нових прав виконавців, виробників записів та організацій мовлення.

Суміжні права, покликані урегулювати ці відносини, поділяються на три самостійні категорії:

  • права виконавців;

  • права виробників фонограм;

  • права організацій ефірного і кабельного мовлення. Незважаючи на відмінності суб'єктів та об'єктів різних

частин суміжних прав, їх об'єднує похідний характер та залежність від прав авторів творів, які доводяться до широкого загалу слухачів та глядачів. Відтак особливі­стю майнових відносин у сфері суміжних прав є немож­ливість передачі прав на використання їхніх об'єктів без вирішення питання щодо авторського права. Так, виробник фонограми не може передати право на її використання, не отримавши попередньої згоди виконавця та автора (його правонаступника) на цей твір.

Водночас суміжні права характеризуються певними ознаками, що дають можливість віднести їх до інституту авторського права:

  • суб'єкти суміжних прав, як і суб'єкти авторського права, мають виключні права на використання об'єктів цих прав;

права суб'єктів суміжних прав породжує сам факт створення відповідного твору;

  • для виникнення та здійснення суміжних прав не ви­магається реєстрація їх об'єктів або дотримання певних формальностей;

  • для охорони суміжних прав використовується спе­ціальний охоронний знак. Так, виробники фонограм для сповіщення про своє право використовують знак охорони суміжних прав, що розміщується на кожному екземплярі відповідного носія і складається з трьох елементів:




  • латинської букви "К" у колі: ®;

  • імені (найменування) власника виключних суміжних прав;

  • року першого опублікування запису. Термін дії суміж­них прав, так само як і авторського права, становить 50 ро­ків після першого виконання (постановки). Права виконав­ця на ім'я та на захист виконання (постановки) від спотво­рення чи іншого посягання охороняються безстроково.

Основні об'єкти суміжних прав:

  1. об'єкти прав виконавців — результати виконавської діяльності артистів — виконавців, режисерів — постанов­ників вистав, інших театральних видовищ, диригентів, якщо ці результати виражені у формі, що допускає їх поши­рення за допомогою технічних засобів (звукозаписів, відео-записів, трансляції по радіо-, телебаченню тощо).




  1. об'єкти прав виробників звуко- та відеозапису;

  1. об'єкти прав організацій ефірного і кабельного мов­лення, які здійснюють передачу в ефір або по кабелю радіо-і телевізійних сигналів.

Таким чином, об'єктами суміжних прав є записи (звуко­записи, відеозаписи) та передачі. У міжнародній практиці широко використовується також термін "фонограма", який у широкому розумінні означає будь-який запис звуків, а у вузькому — запис вокального чи інструментального музичного твору.

Суб'єкти суміжних прав:

виконавці — окремі фізичні особи або творчі колекти­ви (актори, співаки, музиканти, танцюристи, диригенти, режисери), їхні спадкоємці та правонаступники;



  • виробники записів (відео-, фонограм): окремі грома­дяни або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу, зо­бов'язання та відповідальність щодо першого запису вико­нання з допомогою технічних засобів звукозапису чи відео­запису в будь-якій матеріальній формі, яка унеможливлює їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення, їхні спадкоємці та правонаступники;

  • організації ефірного та кабельного мовлення: радіо-і телевізійні студії, а також інші організації, які займають­ся розповсюдженням звуків і (або) зображень засобами бездротового зв'язку або за допомогою кабелю, проводу, оп­тичного волокна тощо, та їхні правонаступники.


Основні правомочності суб'єктів суміжних прав, як і права авторів, поділяються на особисті немайнові та майнові права.

І. Права виконавців:

  • право на ім'я (право виконавця вказувати своє ім'я (псевдонім) на екземплярах запису виконання, при транс­ляції в ефір або по кабелю);

  • право на захист виконання твору, згідно з яким будь-які поправки, доповнення та зміни у виконання тво­ру можуть бути внесені лише за згодою виконавця;

  • право на результати виконання — виключне право виконавця на використання результатів різними способа­ми, вт. ч.:

• шляхом передачі через ефір чи кабельне мовлення прямої трансляції першого живого виконання;

  • шляхом першого запису, першої фіксації звуків і (або) зображення за допомогою відповідних технічних засобів у матеріальній формі;

  • шляхом здавання в прокат екземплярів записів (пра­во на відповідну винагороду) тощо.

Специфіка прав виконавців пов'язана з тим, що, з одно­го боку, виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, що виконуються, з іншого боку — пра­ва виконавців діють незалежно від дії авторського права на твори, що виконуються. При цьому права на результати сумісного виконання належать усім членам колективу (учасникам хорів, оркестрів, танцювальних колективів, театральних груп тощо), однак, як правило, здійснюються за взаємною згодою керівниками цих колективів вико­навців (режисерами, солістами, керівниками груп). На практиці цим займаються також антрепренери, імпресаріо, комерційні директори.

II. Права виробників записів:

  • право на вказування на екземплярах запису свого імені або комерційного найменування;

  • майнові права — виключні права на використання записів у будь-якій формі, в т. ч. право виконувати або доз­воляти виконувати такі дії:




  • відтворення відео- та фонограм;

  • переробку, зміну відео- та фонограм, наприклад, зміну звукового фону, матеріального носія фонограми;

  • розповсюдження примірників відео- та фонограм шля­хом продажу, завдання в прокат;

  • імпорт, поширення відео- та фонограми за межі країни.

Виключні права виробників записів можуть передава­тись іншим особам за спеціальним договором. При цьому перехід права власності на екземпляр фонограми не озна­чає передачу суміжних прав, що належать її виробнику. Так, власник фонограми не може займатись її прокатом з метою отримання комерційної вигоди. Це право залишаєть­ся за виробником запису незалежно від права власності на екземпляр фонограми.

///. Права організацій ефірного та кабельного мовлен­ня, які пов'язані з правом виконувати або дозволяти вико­нання таких дій:



  • одночасну передачу в ефір або по кабелю їх передач іншими організаціями мовлення;

доведення передач до загального відома по кабелю або шляхом передачі в ефір;

  • запис передач, відтворення їх записів;

  • сповіщення передач до загального відома у місцях з платним входом.

Водночас дія зазначених прав не поширюється на випад­ки, коли запис передачі здійснювався за згодою організацій мовлення і відтворення передачі здійснювалось із тією са­мою метою.

Отже, одним з основних призначень авторського і су­міжних з ним прав є узгодження особистих приватних та суспільних інтересів з метою:

  • створення сприятливих умов для заняття творчою працею, примноження культурних надбань суспільства;

  • забезпечення визнання та охорони досягнутих твор­чих результатів, закріплення за авторами прав на викори­стання створених ними творів;

  • стимулювання творчої активності авторів творів літе­ратури, науки, мистецтва на основі суспільного визнання та отримання відповідних доходів;

  • створення умов для широкого використання в інте­ресах суспільства творів літератури, науки, мистецтва з метою освіти та просвіти якнайширшої аудиторії читачів, слухачів, глядачів.

Останнє передбачає законодавчо визнаний дозвіл на вільне використання об'єктів суміжних прав (без згоди ви­конавців, виробників записів, організацій мовлення та ви­плат їм відповідної винагороди) у таких випадках:

  • з метою навчання, наукового дослідження, цитування;

  • в особистих цілях;

  • для включення в огляди про поточні події невеликих уривків із виконання, постановки, фонограми, передачі в ефір чи по кабелю.



Використана література:

Базилевич В.Д.Інтелектуальна власність: Підручник.-2-ге вид.,стер.-К.:Знання, 2008.-431.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка