Особливості формування громадської думки в україні



Скачати 105.83 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір105.83 Kb.
УДК: 32.019.52
Гурицька М.С.

доцент кафедри Соціології

Гуманітарного інституту

Національного авіаційного університету


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

Однією із суттєвих рис сучасного політичного життя є трансформація недемократичних політичних режимів та перехід їх на демократичні засади. Тому, в демократичному суспільстві громадська думка набуває нових якостей та рис, вона здобуває новий статус, а способи її формування і функціонування мають зовсім іншу природу та дію.

Ключові слова: громадська думка, суспільна свідомість, сутнісні характеристики громадської думки, процес інституціалізації, канали вираження громадської думки.
One of the essential features of contemporary political life is the transformation of non-democracy political regimes and their transition to democracy principles. Therefore, in a democracy society, public opinion acquires new qualities and traits, it acquires a new status, and the ways of its formation and operation are quite different nature and effect.

Keywords: public opinion, social consciousness, the essential characteristics of public opinion, the process of institutionalization, the channels of expression of public opinion.
Одной из существенных черт современной политической жизни является трансформация недемократических политических режимов и переход их на демократические основы. Поэтому, в демократическом обществе общественное мнение приобретает новые качества и черты, оно приобретает новый статус, а способы ее формирования и функционирования имеют совсем другую природу и действие.

Ключевые слова: общественное мнение, общественное сознание, сущностные характеристики общественного мнения, процесс институциализации, каналы выражения общественного мнения.
Вступ

Актуальність теми зумовлена затяжним перебуванням сучасного українського суспільства в процесі демократичних трансформацій та одночасно формування громадської думки як соціально-політичного інституту. А також, необхідністю теоретичного обґрунтування самого явища громадської думки, його формування та способу інституціалізації демократії в сучасній Україні.



Аналіз досліджень і публікацій

Науковці досліджували громадську думку з різних сторін: 1) як психологічне (Б. Паршин) чи соціально-психологічне явище (Л.-С. Саністебан); 2) як оціночне судження людей, соціальних спільнот (Д. Чесноков, В. Оссовський) чи як судження найкращим чином поінформованих з якогось конкретного питання (У. Маккіннон); 3) як стан суспільної свідомості (В. Лапаєва, Є. Вятр); 4) як стан масової свідомості (Б. Грушин, О. Якуба); 5) як оціночно-пізнавальна діяльність (О. Іванов); 6) як розуміння світогляду та почуттів (А. Корнхаузер) чи комплексів і вірувань (В. Хенніс) певної частини суспільства; 7) як спосіб репрезентації соціальними суб’єктами своїх потреб та інтересів (Н. Амєлін).



Постановка завдання

Стаття присвячена дослідженню громадської думки в суспільно-політичному житті, починаючи з витоків формування та функціонування цього явища, його становлення як важливого соціально-політичного інституту демократичного суспільства та як способу інституціалізації демократії в сучасній Україні.



Основна частина

В сучасних демократичних країнах одним із загальновизнаних елементів демократії є функціонування суверенної громадської думки.

Загальновизнано, що громадська думка формується у зв’язку з певними подіями, явищами суспільного життя. Це – публічно висловлене й поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане чи явне) до якоїсь події, окремих осіб, діяльності різних груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства [9, с. 10-12]. Громадська думка є виразником масової свідомості. У будь-якому суспільстві ідеї, інтереси, переконання, соціальні уявлення різних великих груп існують не ізольовано одне від одного, а утворюють своєрідний сплав, що визначається як масова свідомість суспільства [1, с. 172].

У процесі життєдіяльності в людей формуються погляди, почуття, які відображають їх становище в суспільстві. Вони відображають не природу та її закономірності, а різні сфери суспільного життя: виробництво і розподіл, сім'ю і добробут, національні і класові відносини, освіту і культуру, державу і релігію тощо. Сукупність поглядів людей на ці фактори складає суспільну свідомість.

Отже, суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.

Визначальним у виникненні і розвитку суспільної свідомості є матеріальні умови життя суспільства. Слідом за зміною суспільного буття людей змінюється суспільна свідомість [7, с. 45-48].

Але процес відображення суспільного буття в свідомості людей є досить складним і суперечливим. Не слід вважати, що суспільна свідомість автоматично змінюється слідом за зміною суспільного буття, що перша, ніби тінь, переслідує матеріальні умови життя людей. Як правило, економічні відносини відображаються в свідомості не безпосередньо, а опосередковано. Це можна пояснити тим, що різні форми суспільної свідомості знаходяться на різних ступенях наближення до економічного базису.

На формування суспільної свідомості опосередкований вплив здійснюють держава, політичні, правові відносини тощо. Якщо не враховувати цей вплив на суспільну свідомість, а виводити її безпосередньо з виробництва і виробничих відносин, то це може призвести до спрощення і вульгаризації в соціології. В цьому випадку важко, а то й зовсім неможливо зрозуміти погляди, настрої, ідеї, теорії, що виникають на певному етапі розвитку суспільства .

Громадська думка — це специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя [2, с. 50-51].

Отже, громадську думку можна визначити, як спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:

— вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

— формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;
— постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;

— її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість;

— може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

— часто є конфліктною [2, с. 57-65].

Досі в науковій літературі точаться дискусії щодо передумов виникнення та процесу формування громадської думки. Так, російський дослідник М. Горшков зауважував, що поняття громадської думки може виступати у різних формах: як духовне явище (оцінка), як місток від духовного явища до практичного та як поведінка» [1, с. 174 –175]. Загалом існує кілька підходів, які пов’язують виникнення громадської думки з певним етапом розвитку суспільства.

Також, існує погляд, що громадська думка виникає разом з появою первісної суспільної організації, адже процес виникнення громадської думки характеризується оцінкою людьми предмета їхньої уваги, проявом інтересу людей до об’єкта думки, звернення їх до певних джерел інформації про нього, а також вироблення індивідуальних суджень, визначення стосовно нього особистої думки.

Оскільки громадська думка завжди і передовсім пов'язана з оцінкою людьми того чи іншого процесу чи явища, то саме соціальна оцінка полягає в тому, що суб'єкт визначає відповідність об'єкта тим критеріям, які він висуває. Інша річ, що соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності і це якраз залежатиме від рівня розвитку суспільства, певного історичного періоду.

Появу громадської думки пов’язують також з розвитком капіталізму та розширення політичної участі громадян. Тут процес формування громадської думки відбувається внаслідок суспільної трансформації – переходу з одного стану в інший, часто – якісно відмінний, за допомогою ряду механізмів, які є сукупністю елементів та їх відносин [7, с. 81].

В останні роки в Україні все більше уваги приділяється громадській думці в контексті аналізу масових суспільно-політичних настроїв та електоральної поведінки, проявів національної самосвідомості й патріотизму, а також фінансово-економічних проблем – безробіття, інфляції, шляхів та пропозицій виходу з фінансово- економічної та політичної кризи.

Говорячи про процес формування громадської думки, маємо на увазі існування в державно-політичному житті певної стійкої організаційної структури, з закріпленими щодо неї нормами, правилами поведінки, визначеними критеріями участі чи неучасті в ній, повноцінне функціонування якої здатне здійснити якісні перетворення у сфері демократії, сприяти її інституціалізації [5, с. 18].

Процес інституціалізації громадської думки в Україні носить складний та багатоманітний характер і залежить від активної трансформації українського суспільства: від моноцентричного тоталітарного до розвинутого громадянського, але якраз саме від нього залежить ефективність іншого процесу, такого як, інституціалізації демократії.

Беручи за основу громадську думку як чинник існування демократичного режиму та як спосіб інституціалізації демократії, можна дати оцінку нинішньому стану розвитку демократії в Україні, а також спрогнозувати, який влив у подальшій перспективі демократизації політичного життя в Україні матиме громадська думка. Для цього необхідним є розглянути основні канали вираження громадської думки в сучасних умовах та їхнє функціонування [5, с. 20].

Найперше – це так звана пряма демократія, яка здійснюється через участь громадян у виборах та референдумах.


Участь у мітингах, протестах, походах, акціях, демонстраціях та страйках також належить до одного з каналів вираження громадської думки. Слід зауважити, що в останній час практика проведення різноманітних акцій привернення уваги до проблеми, а також протестних заходів, демонстрацій та зборів значно пожвавилася у порівняні з попередніми роками. Інша річ, який вплив вони мають на проведення управлінської діяльності тими органами влади до яких звертаються і яким показують свою позицію.

Що ж до засобів масової інформації як каналу артикуляції громадської думки, то існує тісний взаємозв’язок медіа-ресурсів та громадської думки, які часто доповнюють і зумовлюють один одного.

Ще одним специфічним каналом висловлення громадської думки є лобізм. Сьогодні про лобізм в Україні говорять нечасто, а коли й згадують, то в досить таки негативному контексті, прирівнюючи до корупційних дій. На сьогодні в Україні, хоча й існує вже певна напрацьована схема лобіювання у парламенті інтересів чималих бізнесових груп, відповідні відносини так і не врегульовані на законодавчому рівні [6, с. 5].

І насамкінець, такий спеціальний канал вираження громадської думки як соціологічне опитування, надто в українських реаліях, заслуговує на деталізацію. За останній час в Україні пожвавилася діяльність різноманітних соціологічних центрів та служб, які особливо розвивають свою активність у передвиборчі періоди і дещо втихомирюються у період між виборами.



Лише інституціолізована громадська думка, що стала певним повторюваним, усталеним, легітимованим явищем із сукупністю необхідних ознак, норм, правил і процедур, може бути способом інституціалізації демократії в Україні. Остання ж, у свою чергу, чинить зворотній вплив на становлення соціально-політичного інституту громадської думки: з розвитком демократії створюються позитивні умови для функціонування громадської думки.

Висновки


Громадська думка в Україні має усі шанси на розвиток у найближчій перспективі, однак це значною мірою залежить як від активності самих громадян, організованих суспільних груп інтересів, лобі чи груп тиску, подальшого ініціативного формування громадянського суспільства, так і від суб’єктів державного управління, їхнього бажання потреби прислухатися до думки громадян й враховувати запити, інтереси останніх у своїй діяльності.
Список літератури:

  1. Горшков М. Общественое мнение : История и современность / М. Горшков. – М. : Политиздат, 1988. – 325 с.

  2. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослідження / [Вовк В.М., Матусевич В.А., Оссовський В.Л. та ін.]; За заг. ред. В.Л.Оссовського; НАН України. Ін-т соціол. — К. : Стилос, 2001. — 167 с.

  3. Грушин Б. Мнение о мире и мир мнений / Б. Грушин. – М. : Политиздат, 1986. – 313 с.

  4. Гриценко О. Природа інформаційного суспільства та розвиток світового ринку мас-медіа / О. Гриценко // Вісник Львів. ун-ту. – Серія журн. – 2009. – Вип. 32. – С. 214–222.

  5. Козьма В. Трансформація політичних інститутів в умовах демократизації / В. Козьма // Віче. – 2008. – № 2. – С. 18–20.

  6. Кухар І. «Коридорний» лобізм. Чи може в Україні бути інакше? / І. Кухар // День. – 2002. – № 109. – 19 червня. – С. 5.

  7. Мак-Комбс М. Встановлення пріоритетів: масмедії та громадська думка / Пер. з англ. М.Давиденко. — К. : К.І.С., 2007. — 256 с.

  8. Прасюк О. В. Електоральна громадська думка в Україні: сутність, детермінанти поставання та шляхи посилення дієвості / О. В. Прасюк; Нац. ун-т ”Острозька акад.”, Ін-т глоб. стратегій упр. — Острог : Вид-во Нац. ун-ту ”Острозька академія”, 2013. — 177 с.

  9. Яценко В. А. Громадська думка в системі механізмів державного управління : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / Яценко В. А.; М-во регіон. розвитку та буд-ва України, Акад. муніцип. упр. — К., 2010. — 20 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка