Особистість керівника: імідж, функції, культура спілкування



Скачати 229.51 Kb.
Дата конвертації31.03.2016
Розмір229.51 Kb.


Контрольна робота на тему:

«Особистість керівника: імідж, функції, культура спілкування»

Зміст


Вступ 3

1. Особливості особистості та іміджу керівника 4

2. Управлінські функції керівника 8

3. Культура спілкування як чинник успішної діяльності керівника 13

Висновки 18

Список літератури 20





Вступ

Управлінська праця є особливим видом трудової діяльності, яка виникла в результаті складного історичного процесу розвитку виробництва. Загалом ефективність протікання управлінського процесу, готовність до ефективної діяльності колективу підприємства, відносини між співробітниками залежать від багатьох чинників: безпосередніх умов праці, професійних якостей кадрових працівників, рівня управлінського складу та ін. Одну з перших ролей у ряді цих чинників виконують керівники підприємств, установ, організацій [13].

Людина, яка виконує функції керівника має різні назви, в залежності від сфери, в якій вона працює. Керівником називається особа, яка очолює колектив і використовує надану йому владу для впливу на поведінку людей, що у ньому працюють. Л.Є. Кисіль зазначає той факт, що керівників називають «адміністраторами», «менеджерам» або «організаторами роботи керованого ними колективу» [12, с. 34].

До сучасного керівника висувається багато актуальних вимог і побажань, які він має враховувати у своїй роботі під час управління організацією та персоналом у ній.

Так, до головних особливостей керівника відноситься успішне виконання ним своїх управлінських функцій, дотримання ділового етикету поведінки та культури спілкування з партнерами по діяльності – колегами, підлеглими, начальством, а також створення власного іміджу, який є системою уявлень про керівника, його діяльність, авторитет тощо.

Актуальність теми дослідження зумовлена важливістю розгляду таких особливостей особистості керівника, як його імідж, здійснення ним управлінських функцій, і дотримання культури спілкування.

Метою роботи є детальний аналіз особливостей іміджу, функцій та культури спілкування керівника.

1. Особливості особистості та іміджу керівника

Проблема особистості керівника є актуальною для досліджень психологів, соціологів, управлінців вже багато років і не залишає бути актуальною і нині. В руслі сьогоднішніх економічних змін в країні суспільство потребує нової генерації керівників, які б спрямували державу до успішного вирішення всіх нагальних питань. Тому вважаємо за потрібне розглянути висвітлення проблеми особистості керівника у працях відомих психологів.

Численні дослідження особистості керівника здійснені в соціально-психологічному підході. Тут розроблені й емпірично доведені різні моделі особистості керівника виробничої організації (А.Л. Журавльов [10], А.І. Китов, І.С. Мангутов, Л.І. Уманський [18], А.В. Філіппов [28] і ін.), вивчений вплив особистості керівника на ефективність управлінської діяльності (О.М. Заленіна, Л.Д. Кудряшова, В.С. Лазарєв й інші), організаторський потенціал і спрямованість керівника (Ю.Н. Ємельянов, Т.А. Загрузіна), прогнозування професійного розвитку (С.Д. Некрасов, Л.А. Ясюкова й ін.), управлінська взаємодія й вплив (Л.Н. Аксеновська, А.Г. Шестаков і ін.), соціально-перцептивні процеси в керуванні (Н.В. Волкова, Е.П. Шевельова); рольові конфлікти (С.І. Єрина) і соціально-психологічне орієнтування (Т.Ю. Базаров [27, c. 33]).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
З точки зору утворення та функціональних особливостей імідж є соціально-психологічною категорією. Введення поняття соціально-психологічного іміджу спонукає до вивчення саме соціально-психологічних механізмів його утворення та розвитку. Соціально-психологічний імідж керівника об’єднує в собі не тільки соціальний статус, соціальні зв’язки цього керівника, але і його психологічні особливості та якості [26, c. 6].

За ствердженням Л.Е. Орбан-Лембрик, імідж керівника містить такі складові:



  1. Професіоналізм і компетентність. Кожен керівник повинен мати знання, володіти методами реалізації своїх обов'язків. Джерелом знань є книги, власний і чужий досвід. Здобути їх можна завдяки особистій старанності, проникливості, самокритичності, сприйнятливості. Важливим при цьому є твердження, що управлінець не може дозволити собі вчитися тільки на власних помилках.

  2. Динамізм, швидка реакція на ситуацію, активність. Керівник повинен уміти вчасно відреагувати на подію і прийняти відповідне рішення.

  3. Моральна надійність керівника. Це є необхідною умовою для того, щоб співробітники організації могли довіряти керівникові і водночас відчувати його підтримку.

  4. Уміння впливати на людей справою, словом і зовнішнім виглядом. Виховний вплив справою реалізується у формі особистого прикладу, активного залучення людей до трудової діяльності, вплив словом – завдяки вмілому користуванню засобами ділової риторики. Вплив зовнішнім виглядом передбачає ефективну самопрезентацію (етика спілкування, естетика одягу, приваблива манера поведінки тощо).

  5. Гуманітарна освіченість. Основу світоглядних засад керівника можуть становити такі гуманітарні цінності: соціальна захищеність, здоров'я, духовне багатство, екологічна безпека людей. Отже, позитивний імідж керівника створюють турбота про процвітання організації, інтереси підлеглих, належні умови праці, відкритість для співробітників, широке коло спілкування та ін.

  6. Психологічна культура керівника. Знання керівником психології працівника, уміння підбирати собі команду згідно з вимогами організації та індивідуальними особливостями кадрів, їх характерологічними рисами є передумовами успішної діяльності організації [21, c. 545-546].

Основою персоніфікованого іміджу є довіра до людини. Імідж керівника виявляється в його популярності, вмінні сприяти позитивній психологічній атмосфері в колективі, здатності підтримувати цінності організації тощо.

За змістом імідж керівника є складним соціально-психологічним явищем. Психологічною основою для побудови уявлення про керівника стають його емоційно-поведінкові реакції, індивідуально-характерологічні прояви особистості та ділові якості, які він демонструє в процесі спілкування та вирішення управлінських завдань [26, c. 16].



Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Особистісні цінності керівника та його особиста місія впливають на корпоративну культуру організації. У великих організаціях персонал найчастіше не в змозі сформувати своє уявлення про топ-менеджера особисто, тоді виникає необхідність цілеспрямовано формувати імідж керівника, розповсюджуючи відповідну реальну інформацію (або ж легенди) через формальні та неформальні комунікаційні канали. Якщо ж кількість керівників в організації досить значна, їх імідж починає активно впливати на внутрішній, і виникає нагальну потребу їх узгодження не тільки із загальною корпоративною культурою, але й між собою.

Т.В. Скрипаченко вважає, що в процесі утворення іміджу беруть участь багато факторів, одні з яких є первинними, а інші – вторинними. Сукупна дія цих факторів складає загальну функціональну структуру процесу утворення іміджу керівника.

Первинні фактори діють при першій зустрічі з керівником, йдуть раніше вторинних за часом і складають первинну, або перцептивну, стадію утворення іміджу. Вторинні фактори продовжують утворювати імідж при тривалій взаємодії з керівником, пов'язані з більш глибоким пізнанням підлеглими його особистості і складають вторинну, або діяльнісну, стадію утворення іміджу [26, c. 7].



Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Підвищення соціально-психологічної компетентності – важливий аспект роботи керівника над своїм іміджем. Тому серед найважливіших завдань імідж-мейкерів (спеціалістів, які формують і підтримують імідж фізичної, юридичної особи) є навчання особистості професійного спілкування, орієнтування в будь-яких ситуаціях взаємодії, складання психологічних портретів та ін.

На думку Л.Е. Орбан-Лембрик, технологія створення іміджу враховує такі складові:


  • рух до відмінностей, які виокремлюють певний об'єкт серед інших;

  • підкреслення особистісних характеристик;

  • вписування особистості у символічне уявлення про лідера, відбір його характеристик, які відповідають цій ідеалізації;

  • вписування особистості у модель вже реалізованого лідера;

  • вписування особистості в модель поведінки актора, тобто в контекст символічно насиченого суб'єкта;

  • активне використання супутніх символів щодо створення візуальних характеристик;

  • активне управління засобами масової комунікації;

  • боротьба з автономними потоками комунікації (чутки та ін.);

  • символізація автономних сфер (одяг, зачіска, погляд тощо) [21, c. 546].

Формування іміджу традиційно відбувається за такими принципами:

1. Принцип повторення. Спирається він на властивості людської пам'яті: добре запам'ятовується та інформація, що повторюється. Для того щоб сприйняте повідомлення людина вважала своїм, потрібен певний час, а багаторазове повторення, як відомо, адаптує психіку людини до інформації, яка повідомляється.

2. Принцип безперервного посилення впливу. Цей принцип обґрунтовує підсилення аргументованого й емоційного звернення, наприклад: «Це тільки для вас» чи «Я – для вас» тощо. Доведено, що поступове (а не вибухове) нарощування впливу сприймається більш позитивно. Це зумовлено тим, що людський сенсорний апарат противиться сплескам інформації. Коли інформація переходить межу можливого, відбувається блокування каналів її сприйняття та перероблення. Поступове й безупинне підсилення впливу є передумовою очікуваних результатів.

3. Принцип «подвійного виклику». Згідно з ним повідомлення сприймається не тільки й не стільки розумом. Найважливішу роль відіграють підсвідомі психічні процеси, емоційна сфера психіки людини [21, c. 547].

Узагальнюючи вищевказані особливості особистості та іміджу керівника, варто вказати на дотримання управлінцем високоморальних, професійних, етичних норм роботи, чітке наслідування зразків успішної діяльності відомих керівників.

2. Управлінські функції керівника

Управління – функція, спеціальний вид діяльності в організації; певний прошарок людей, соціальна категорія тих, хто виконує роботу з управління; спеціальна галузь знань, яка допомагає здійснювати цю діяльність [27, c. 33].

Розглянемо управлінські функції керівника. Функція керівника в організації є багатоплановою. Він наділений правом вирішувати, впливати на підлеглих, що передбачає певний тип стосунків з іншими людьми. Особистісний авторитет керівника і офіційні повнова­ження є підґрунтям, на якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом. Керівник повинен знати не тільки всі аспекти взаємин у групі, а й чинники, що сприяють фор­муванню позитивного морально-психологічного клімату. Залежно від ситуації він є організатором, комунікатором, експертом, критиком і безпосереднім виконавцем [3, c. 134].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

3. Комплектація кадрами: а) визначення потрібних людських ресурсів; б) знаходження кандидатів на роботу; в) відбір кандидатів; г) підготовка і розвиток людських ресурсів; д) перегляд й коригування кількості і якості людських ресурсів у світлі результатів контролю та зміни обставин; е) спілкування протягом процесу комплектації кадрів.

4. Мотивація: а) спілкування з підлеглими й пояснення їм цілей; б) визначення норм діяльності; в) спрямування підлеглих і керівництво ними для відповідності виконавчим стандартам; г) винагороджувати підлеглих згідно з їх показниками; д) справедливо винагороджувати і карати; е) створювати мотиваційне середовище шляхом обговорення ситуації, що змінюється, та її вимог; є) перегляд та коригування методів мотивації у світлі результатів контролю та зміни обставин; ж) спілкування протягом процесу мотивації.

5. Контроль: а) запровадження норм; б) контроль результатів і порівняння їх з нормами; в) виправлення відхилень; г) перегляд і коригування результатів контролю та зміни обставин; д) спілкування протягом контрольного процесу.

Отже, кожна з цих керівних функцій передбачає конкретні вимоги, крім того, кожна функція забезпечує поступовий підхід до її виконання. Як наслідок, ми маємо дуже ґрунтовний і доклад­ний управлінських функцій керівника [32, c. 93-95].

Детальніший розгляд окремих управлінських функцій керівника сприяє глибшому розумін­ню їх психологічної природи. А.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Є.В. Земменська [1] виокремлюють такі типи функцій та ролей керівників організації:



Керівник як лідер організації. В організації (на ви­робництві, в установі, фірмі тощо) існує чіткий розподіл управлінських відносин, за яким одні керують, інші ви­конують і підпорядковуються керівництву. Найчастіше суб'єктом управління є керівник або колективний суб'єкт управління (рада засновників, наглядова рада, рада директорів тощо). Керівник водночас може бути і лідером в організації. Іноді функції управління бере на себе неформальний лідер групи. Керівництво і лідерс­тво є персоніфікованими формами соціального контро­лю, способами соціально-психологічного впливу з ме­тою досягнення максимального ефекту в діяльності фір­ми чи установи [1, c. 78].

За ствердженням В.Р. Веніна [3], між керівництвом і лідерством є схожість і відмін­ності. Із психологічної точки зору керівництво є проце­сом соціально-психологічного впливу, коли індивід сві­домо впливає на інших з метою структурувати дії та від­носини у групі, організації. А керівник для психології є передусім індивідом, який реально виконує особливі функції керівництва, управління та організації діяль­ності. До основних його функцій належать визначення цілей спільної діяльності відповідно до напряму розвит­ку організації, структурування діяльності й відносин, здійснення впливу на персонал під час виконання нак­реслених цілей. Лідерство виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть набли­зитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію. Воно теж має в собі ознаки організації та управління групою, впливу на неї. У психологічному аспекті лідер належить до групи і наділений правом приймати рішення в значущих ситуаціях. Він, як центральна фігура в організації спільної діяльності та регулюванні взає­мин у групі, впливає на окремих осій або на групу загалом, спрямовує їхні зусилля на досягнення поставле­них цілей.

До спільних рис керівники і лідера належать: здійснення ролі координаторів, організаторів со­ціальної групи; реальний соціальний вплив у групі, що здійсню­ється, однак, різними засобами; використання субординаційних відносин, які чіт­ко регламентовані для керівника і не передбачені для лідера [1; 3].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Керівник як новатор. Ця управлінська роль керівника є дуже важливою, особливо в час змін і нововве­день. Зміни в організації спрямовані на перетворення певних компонентів структури або функціонування організації. Керівник, як правило, є ініціатором їх впровадження. Натомість серед підлеглих завжди є люди, котрі блокують зміни і нововведення, знаходячи для цього певні причини: ймовірність скорочення кадрі п. необхідність перекваліфіковуватися, непередбачуваність ситуації, страх перед невідомим тощо. Керівник в такій ситуації має виявити свої організаторські (залучити до участі у реалізації нововведень підлеглих), професійні, комунікативні (широко інформувати про зміни), лідерські (допомагати переборювати приватні інтереси) якості [1, c. 79].

Керівник як вихователь. Такий керівник уміє пере дати власний досвід іншим, надає психолого-педагогічну допомогу тим, хто її потребує (підлеглим, молодим керівникам). На ранніх стадіях управлінського розвитку такий вплив керівника-наставника є особливо значущим. У процесі взаємодії з ним у молодого керівника формуються особистісні риси (наполегливість, ініціативність, вимогливість та ін.), необхідні для майбутньої управлінської діяльності. Взаємодія молодого керівника із своїм старшим колегою може розгортатися за різними схемами [1, c. 80].

Дослідник Хміль Ф.І. [31] здебільшого акцентує на таких із них:

1. Можливості цільової взаємодії обмежені. Це нерідко гальмує особистісний розвиток керівника через відсутність значущого зворотного зв'язку, адекватної оцінки управлінської діяльності, відсутності корекції окремих дій і стилю роботи загалом. У такому разі молодому керівнику варто бути активним при встановленні контактів, пропонувати на обговорення безпосереднього керівника власні думки щодо розв'язання важли­вих виробничих завдань.

2. Гармонійна взаємодія із старшим керівником. За таких умов конфлікти не виникають, молодий керівник готовий розцінювати високі вимоги вищого керівництва як намагання поліпшити справу, відмовитися від непотрібних звичок тощо. Все це сприяє ефективній адаптації молодого керівника.



  1. Молодий керівник підпорядкований некомпе­тентному, недобросовісному керівнику або такому, що швидко регресує. За таких обставин запорукою роз­витку молодого керівника може стати його особистісна стійкість до негативних впливів зовнішнього середо­вища. Доцільним є і перехід працювати в інший під­розділ організації, зосередження зусиль на тому, щоб про професійні й управлінські достоїнства молодого керівника дізналися за межами підрозділу. Цьому сприяє розширення обов'язків, помітні акції в інших сферах діяльності.

  2. Наявність у молодого керівника справжнього наставника, яким є безпосередній керівник або особа, рівна за посадою, але досвідченіша. Роль керівника-наставника не обмежується переданням знань, умінь та навичок. Вона виявляється в емоційній підтримці, нав­чанні, оцінюванні, аналізі, корекції управлінської ді­яльності молодого керівника. Цілеспрямований вплив наставника на молодого керівника може здійснювати­ся по-різному:

  • передавання моделей діяльності, активне вико­ристання методу «роби, як я», що сприяє засвоєнню елементів діяльності, стилю керівництва і взаємодії. Використання цього методу може призвести до некри­тичного копіювання управлінської діяльності, що зни­жує особистісний розвиток, звужує можливості корек­ції управлінської діяльності;

  • аналіз, оцінювання і корекція діяльності молодо­го керівника. Як правило, це відбувається через аналіз інформаційного поля спілкування, конкретних управ­лінських рішень;

  • тренування у виокремленні пріоритетів;

  • створення умов для найповнішого розгортання управлінських здібностей тощо [31, с. 256].

Роль керівника-вихователя виявляється і на рівні функціональної діяльності організації. Зокрема, він дбає про належний моральний та соціально-психологічний клімат групи, гарні стосунки (партнерські, ділові) в організації, що сприяє ефективному розв’язанню її завдань, стратегічних планів і кінцевих цілей.

Якими б не були функції та управлінські ролі керівника, він має їх виконувати професійно, кваліфіковано і на високому рівні. Для цього він повинен розвивати свою управлінську культуру, удосконалювати знання і оволодівати навичками успішної діяльності.



3. Культура спілкування як чинник успішної діяльності керівника


Останніми роками дослідження проблеми культури спілкування набуває принципово нових ознак. Вивчення цих феноменів стає системним. Аналіз відповідної літератури (К.О. Абульханова-Славська, Г.М. Андрєєва, В.В. Бойко, Л.П. Буєва, А.Л. Журавльов, М.С. Каган, В.О. Кан-Калік, В.Г.Ковальов, Я.Л. Коломінський, О.О. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.В. Москаленко, Л.Е. Орбан-Лембрик) свідчать про те, що проблема управлінської культури спілкування є предметом дослідження багатьох вчених.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Для того щоб визначитись у тому, як будувати взаємини з підлеглими, керівник повинен насамперед усвідомити свої особисті цілі й інтереси, відповісти на запитання: «Що я хочу від цієї організації», а потім допомогти своїм працівникам усвідомити їхні цілі і вибрати такий спосіб управління ними, щоб найбільш ефективно реалізувались і цілі керівника, і цілі підлеглих, й цілі організації загалом [33, c. 127].

Відповідно до думок О. Корніяки, якісне управлінське спілкування – це спілкування ефективне, яке багато в чому визначається комунікативною культурою, спроможністю директора використовувати психологічні можливості спілкування для розв’язання завдань суспільних за своїм змістом процесів [15, с.98].

Саме тому актуальним питанням є культура спілкування, що трактується як цілісна система, яка складається зі взаємопов’язаних моральних та психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого. Це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку [34, c. 21].

За свідченням Г.В. Єльникової, культура спілкування не можлива також без високої культури мови і мовлення керівника, бездоганного знання української мови [8].

Проблемами нормативності мови та мовлення, культури мови та мовлення займались і займаються такі науковці, як Ф. Бацевич, І. Білодід, А. Бурячок, В. Виноградов, Б. Головін, С. Дорошенко, П. Дудик, С. Єрмоленко, Ф. Жилко, М. Жовтобрюх, М. Кочерган, А. Коваль, О. Леонтьєв, І. Матвіяс, З. Мацюк, С. Ожегов, О. Олексенко, В. Перебийніс, М. Пилинський, І. Плотницька, Л. Пустовіт, П. Редін, В. Русанівський, О. Сербенська, Н. Станкевич, С. Шевчук та багато інших.

Категорія «культура мовлення» тісно пов’язана із закономірностями й особливостями розвитку та функціонування мови, а також із різноманітною мовленнєвою діяльністю. Мовна система надає можливості знаходити нову мовленнєву форму для вираження певного змісту в кожній реальній ситуації мовленнєвого спілкування. Культура мовлення виробляє навички регулювання добору й використання мовних засобів у процесі мовленнєвого спілкування, допомагає сформувати свідоме відношення до їх використання в мовленнєвій практиці [20].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Проблемі формування комунікативної компетенції присвячено чимало досліджень, у яких реалізовано системний підхід до розвитку комунікативних умінь (Л.А. Аухадеєва, Т.В. Капустіна, Т.І. Ольховецька, Л.О. Савенкова, О.М. Столяренко, Т.Л. Шелепенко), визначена гуманістична сутність комунікативної компетенції (С.С. Волчанська, Т.В. Гончар, І.Г. Зарецька, С.О. Сарновська та ін.), взаємозв’язок комунікативної культури і комунікативної компетенції (З.Н. Афінська, Л.М. Бондаренко, Н.Ю. Бутенко, М.М. Заброцький, М.М. Коць, Л.А. Петровська, Т.В. Симоненко, Г.С. Трофімова, М.О. Фаєнова та ін.) [29].

Компетентність у всіх видах спілкування полягає в досягненні трьох рівнів адекватності партнерів – комунікативного, інтерактивного і перцептивного. Отже можна говорити про різні види компетентності в спілкуванні. Особистість керівника повинна бути направлена на отримання багатої різноманітної палітри психологічних позицій, засобів, які допомагають цілісному самовираженню партнерів [29].

Як вказує О.В. Брюховецька, комунікативна компетентність керівника це сукупність комунікативних здібностей, комунікативних вмінь та комунікативних знань управлінця, які адекватні комунікативним задачам і достатні для їх вирішення [2].

Для ефективної комунікації керівника характерними є: досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації й предмета спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення цілей з оптимальною витратою ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій між особистісної взаємодії.

Ю.М. Жуков, М.М. Заброцький, Л.А. Петровська виокремлюють такі складові комунікативної компетентності:



  • орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка заснована на знаннях і життєвому досвіді індивіда;

  • спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших при постійній видозміні психічних станів, міжособистісних відносин і умов соціального середовища;

  • адекватна орієнтація людини в самій собі - власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації;

  • готовність і уміння будувати контакт з людьми;

  • внутрішні засоби регуляції комунікативних дій;

  • знання, уміння і навички конструктивного спілкування;

  • внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії [9; 11; 23].

Отже, узагальнюючи вище викладені точки зору на явище комунікативної компетентності, можна зробити висновок, що комунікативна компетентність постає як інтегральна якість особистості, що виконує функцію адаптації й адекватного функціонування особистості в соціумі, містить у собі установки, стереотипи, позиції спілкування, ролі, цінності особистості, її творчий потенціал.

Як вказує О.В. Брюховецька, комунікативна компетентність керівника передбачає наявність комунікативних знань і вмінь в сфері управління навчально-виховною роботою і педагогічним колективом, знання суті комунікативної діяльності керівника [2].

Сучасний керівник має володіти арсеналом організаційних, соціально-педагогічних і психологічних засобів, щоб ефективно використовувати людські ресурси, створити згуртовану, творчу, цілеспрямовану команду для реалізації визначеної стратегії.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Можна припустити, що сучасний керівник достатньо здібний, щоб розвинути в себе високу комунікативну продуктивність, культуру спілкування. Як вказує Т.Б. Гриценко, С.П. Гриценко, щоб оволодіти культурою спілкування, керівник повинен мати елементарні знання з психології, стики спілкування, уміти застосовувати на практиці комунікативні установки [4, c. 112].

Установка – це стан готовності індивіда чи групи певним чином (позитивно чи негативно) реагувати на об'єкти (чи суб'єкти) та вплив. Різновидом соціальних установок є комунікативні установки. Вони дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають установити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших ідей, людей, ситуацій.

Високий рівень культури спілкування, на думку вчених Т.Б. Гриценко, С.П. Гриценко, створюють компоненти: комунікативні установки, які «включають» механізми спілкування; етичні норми спілкування, прийняті в даному суспільстві; психологія спілкування (категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння одне одного); уміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей [4, c. 115].

Таким чином, як бачимо, культура спілкування керівника значно обумовлює успішність його управлінської діяльності і сприяє налагодженню результативно-конструктивних взаємовідносин з підлеглими.

Висновки

У процесі розгляду особливостей особистості керівника варто було акцентувати увагу на особистісних та професійних якостях управлінця, вказати на специфіку його іміджу, функцій та культури спілкування.

Розглянувши особливості особистості керівника, ми відзначили, що одним із важливих факторів успішності керівника як особистості, так і професіонала, є його імідж, що включає в себе такі складові: професіоналізм і компетентність; динамізм, швидка реакція на ситуацію, активність; моральна надійність керівника; уміння впливати на людей справою, словом і зовнішнім виглядом; гуманітарна освіченість, психологічна культура керівника.

За змістом імідж керівника є складним соціально-психологічним явищем. Психологічною основою для побудови уявлення про керівника стають його емоційно-поведінкові реакції, індивідуально-характерологічні прояви особистості та ділові якості, які він демонструє в процесі спілкування та вирішення управлінських завдань.

Розкриваючи особливості іміджу керівника, ми зупинилися на процедурі його утворення, в якій беруть участь багато факторів – первинних та вторинних. Сукупна дія цих факторів складає загальну функціональну структуру процесу утворення іміджу керівника. Крім того, формування іміджу традиційно відбувається за такими принципами: повторення, безперервного посилення впливу, «подвійного виклику».

Відповідно до мети роботи ми приділили увагу управлінським функціям керівника і відзначили, що такими є лідерство, мотивування, налагодження комунікацій, прийняття рішень, репрезентування, контролювання дій і вчинків людей. Також ми дізналися, що до основних функцій менеджера як організатора колективу відносяться також: організація праці та управління, організація навчання працівників, організація прийняття і реалізації управлінських рішень, впровадження інноваційних технологій, організація трудової активності та стимулювання працівників, забезпечення чіткого системного контролю за ходом виконання колективом поставлених перед ним завдань. І під час аналізу тісного взаємозв’язку ролей і функцій керівників організацій вдалося виявити ще такі функції: керівник як лідер організації, керівник як новатор, керівник як вихователь тощо.

Крім успішного виконання професійних обов’язків керівник має дотримуватися етичних правил поведінки, а також бути культурним і освіченим. До загальної культури поведінки і діяльності керівника відноситься й культура спілкування з оточуючими. Адже управлінцю доводиться спілкуватися кожного дня з рівними собі за посадою, підлеглими та начальством, саме тому у нього культура спілкування має бути високорозвиненою.

На основі аналізу особливостей управлінського спілкування керівника з підлеглими та начальством, дослідження поведінки його у спілкуванні було виявлено, що культура спілкування керівника виражається у знаннях ним мовного етикету, основ ефективного спілкування, ведення переговорів та прийому відвідувачів; змісту ділового одягу тощо. Керівник має вміти слухати співрозмовника; контролювати себе під час розмови; дотримуватись правил мовного етикету у спілкуванні; вести переговори; влаштовувати прийом відвідувачів; вести розмови по телефону; спілкуватися через візитки; підбирати одяг. Основними мотивами та цінностями виступають: можливість знаходити спільну мову з людьми; необхідність володіти собою у будь-яких управлінських ситуаціях; використовувати власні здібності; постійно самовдосконалюватися. Про наявність комунікативної культури свідчать такі якості, як: володіння собою, висока культура, комунікативна компетентність.



Як бачимо, всі вказані особливості особистості керівника є дуже важливими для здійснення успішної управлінської діяльності, тому він має постійно розвивати свої вміння, поповнювати знання, вдосконалювати особистісну та професійну сторону життя.

Список літератури





  1. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Земменская Е.В. Психология управления. – Харьков: ООО «Фортуна-пресс», 2004. – 464 с.

  2. Брюховецька О.В. Психологічні проблеми формування комунікативної компетентності керівників оствітніх організацій в системі ППО / Електронний ресурс / Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/753/94/

  3. Венин В.Р. Основы менеджмента. Курс лекций для студентов высших учебных заведений. – М., 2006. – 472 с.

  4. Гриценко Т.Б., Гриценко С.П. та ін. Етика ділового спілкування / Т.Б. Гриценко, С.П. Гриценко, Т.Д. Іщенко, Т.Ф. Мельничук, Н.В. Чуприк, Л.П. Анохіна; під ред. Т.Б. Гриценко, С.П. Гриценко. – К., 2006. – 344 с.

  5. Губенко Л. Г., Нємцов В. Д. Культура ділового спілкування: Навчальний посібник. – К.: «Екс-об», 2000. – 200 с.

  6. Дорошенко Л.С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2004. – 60 с.

  7. Дуднєва Ю.Е. Структура та фактори формування внутрішнього іміджу організації / Електронний ресурс / Режим доступу: http://library.kpi.kharkov.ua/Vestnik/2010_7/statti/Dydneva.pdf

  8. Єльникова Г.В. Управлінська культура керівника загальноосвітнього навчального закладу / Електронний ресурс / Режим доступу: www.ippo.edu.te.ua/files/.../05_upravlin_kultura_kerivnyka.doc

  9. Жуков Ю.М. Диагностика и развитие компетентности в общении: Спец. практикум по социальной психологи. – М.: МГУ, 2001. – 104 с.

  10. Журавлев А.Л. Психология управления. – М., 2002. – 342 с.

  11. Заброцький М.М. Комунікативна компетентність учителя: сутність і шляхи формування. – Житомир: Волинь, 2000. – 32 с.

  12. Кисіль Л.Є. Керівник підприємства: компетенція та адміністративна відповідальність. – К.: «Наукова думка», 2008. –82 с.

  13. Кіяшко В.І. Поняття та роль керівника в діяльності сучасного підприємства / Електронний ресурс / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08kvidcp.pdf

  14. Колоскова М. Внутренний имидж руководителя компании / Электронный ресурс / Режим доступа: http://www.cfin.ru/press/pmix/2001-6/14.shtml.

  15. Корніяка О. Культура педагогічного спілкування – ооблива турбота директора школи // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2001. – №5-6. – С. 98-103.

  16. Культура спілкування та службові правила поведінки / Електронний ресурс / Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/culture/10414

  17. Малюська В.А. Лідерські якості керівника умова ефективного функціонування трудового колективу / / Електронний ресурс / Режим доступу: http://www.rusnauka.com/4._SVMN_2007/Economics/19960.doc.htm

  18. Мангутов И.С., Уманский Л.И. Организатор и организаторская деятельность. – СПб., 2001. – 312 с.

  19. Мельник Л.П. Психологiя управлiння: Курс лекцій. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2002. – 176 с.

  20. Михайлець Л.М. Культура мовлення як складова загальної культури державних службовців / Електронний ресурс / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Apdu/2009_1/doc/1/12.pdf

  21. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2008. – 456 с.

  22. Палеха Ю.І., Кудін В.О. Культура управління та підприємництва: Навчально-методичний посібник. – К.: МАУП, 2004. – 96с.

  23. Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренинг. – М., 2004. – 216 с.

  24. Приходько В.М., Приходько М.І. Комунікативна компетентність керівника навчального закладу як основа професійної культури спілкування // Управління школою. – Вересень 2007. – №25(181). – С. 6-11.

  25. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А, Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2006. – 516 с.

  26. Скрипаченко Т.В. Соціально-психологічний імідж сучасного керівника: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Т.В. Скрипаченко; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2001. – 18 с.

  27. Управление персоналом: Учебник для вузов / Под ред. Т.Ю.Базарова, Б.Л.Еремина. – М.: ЮНИТИ, 2008. – 423с.

  28. Филиппов А.В. Работа с кадрами: психологический аспект. – М., 2002. – 168 с.

  29. Філліппова З. Формування комунікативної компетенції керівника навчального закладу / Електронний ресурс / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npd/2009_2/Philippova%20Z..pdf

  30. Хворост Т. А., Чернишова Л. І. Ораторське мистецтво і культура мови керівника // Вісник Донбаської національної академії будівництва і архітектури, випуск 2009-5(79). – 2009. – С. 252-254.

  31. Хміль Ф.І.. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав,  2003. – 608 с.

  32. Цуруль О.А. Менеджмент у державних організаціях: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 142 с.

  33. Чайка Г.Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2005.- 442 c.

  34. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. – 6-те вид.,випр. і. доп. – К.: Знання, 2007. – 230 с.

  35. Шадріна Т.В. Культура спілкування як основний чинник успішної діяльності керівника / Електронний ресурс / Режим доступу: http://www.bdpu.org/scientific_published/scientific_published/conf_2008/articles/Section_4/Shadrina.doc/view



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка