Основні принципи трудового права



Скачати 115.27 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір115.27 Kb.
Основні принципи трудового права
Трудове право України як складник загальної теорії національного права є самостійною галуззю, має певні принципи правового регулювання праці.

Основні принципи трудового права за спрямованістю умовно об'єднують у три групи, кожна з яких ґрунтується на таких основних джерелах трудового права, як Конституція України та Кодекс законів України про працю (КЗпП). Перша група містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню високого рівня умов праці й охорони трудових прав. Принципи другої групи стосуються правового забезпечення трудових відносин. Третя група включає принципи, що розкривають суть виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості працівника у процесі праці.



Кожний з основних принципів трудового права (свобода праці та зайнятості, захист від безробіття, рівноправність у праці, справедлива винагорода за працю, охорона праці, право на відпочинок, професійну підготовку, захист трудових прав, право на виробничу демократію, право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язку сумлінної праці тощо) належно спрямований і наповнений відповідним змістом.

Першу групу становлять три основних принципи трудового права:

  1. свобода праці й занятості, заборона примусової праці (ст. 43 Конституції України, статті 5, 21, 49-4 КЗпП);

  2. право на працю, захист від безробіття, допомога у працевлаштуванні та матеріальна підтримка безробітних (ст. 43 Конституції України, статті 2, 5, гл. III та ІП-А КЗпП);

  3. рівноправність у праці й зайнятості, заборона дискримінації в праці (ст. 24 Конституції України, статті 2, 21 КЗпП).

Головним змістом зазначених основних принципів трудового права є зосередження можливостей працівника на отриманні роботи у роботодавця будь-якої форми власності відповідно до своєї спеціальності чи професії, у безпечних умовах праці, а в разі звільнення з роботи чи безробіття — реалізація можливості сприяння держави у працевлаштуванні й матеріальної підтримки працівника, який тимчасово не працює. Іншими словами, принцип забезпечення вільної праці стосується всіх суб'єктів трудового права; головним його змістом є добровільне волевиявлення суб'єктів трудового права вступати у трудові відносини, змінювати чи припиняти їх, а конкретизація принципу забезпечення вільної праці відбувається в нормах таких інститутів, як працевлаштування, зайнятість, трудовий договір.

Друга група основних принципів трудового права, на відміну від першої, де йдеться про правове забезпечення трудових відносин, розкриває зміст тих основних принципів трудового права, що реалізуються за наявності трудових відносин. До цієї групи належать такі принципи:

  1. справедлива винагорода за виконану роботу. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) оплата праці; б) гарантії і компенсації;

  2. охорона праці. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудовий договір (прийняття на роботу, переведення на іншу роботу); б) охорона праці як загальний інститут, у тому числі як посилена охорона праці жінок та молоді, контроль за охороною праці; в) норми матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові в разі трудового каліцтва;

  3. право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням;

  4. захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормами таких інститутів: а) нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства; б) повноваження профспілок і трудових колективів; в) трудові спори.

До третьої групи належать такі принципи:

  1. безоплатна професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) працевлаштування і зайнятість населення; б) трудовий договір; в) робочий час; г) оплата праці й гарантійні виплати;

  2. виконання трудових обов'язків сторонами трудового договору. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудова дисципліна; б) трудовий договір (дисциплінарні звільнення); в) матеріальна відповідальність сторін трудового договору за заподіяну шкоду; г) розгляд трудових спорів.

Зазначені основні принципи трудового права України є передумовою розкриття правової сутності інституту суб'єктів трудового права та інститутів загальної і особливої його частин.




Медичні огляди працівників

Визначальне місце в системі заходів, спрямованих на запобігання виникненню професійних захворювань та охорону здоров'я працівників у цілому, у структурі лікувально-профілактичних заходів належить проведенню медичних оглядів працівників. Метою цих оглядів є своєчасне виявлення захворювань або відхилень у стані здоров'я, що загрожують працівникові та його оточенню у конкретних умовах здійснення професійної діяльності. За своїм характером розрізняють запобіжні (попередні) і періодичні медичні огляди.



Запобіжні (попередні) медичні огляди проводять під час прийняття на роботу для встановлення фізичної, психофізіологічної та психологічної придатності осіб до роботи за конкретно обраною професією, спеціальністю або посадою. Періодичні медичні огляди проводять протягом часу виконання працівником трудових обов'язків; вони забезпечують динамічне спостерігання за станом здоров'я працівників, виявлення ранніх ознак шкідливого впливу виробничих умов на організм, а також захворювань, наявність яких унеможливлює продовження роботи за певним фахом; запобігають виникненню нещасних випадків, поширенню інфекційних і паразитарних захворювань тощо.

Роботодавцю для проведення обов'язкових медичних оглядів працівників потрібно ознайомитися з такими документами, як:



  • Кодекс законів України про працю (КЗпП), який затверджується Законом України № 322-VIII від 10 грудня 1971 p., зі змінами та доповненнями;

  • Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) № 8073-Х від 7 грудня 1984 p., зі змінами та доповненнями.

  • Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» № 4004-ХІІ від 24 лютого 1994 p., зі змінами та доповненнями;

  • Закон України «Про захист населення від інфекційних захворювань» 1645-ІН від 6 квітня 2000 p., зі змінами та доповненнями;

  • Закон України «Про охорону праці» № 2694-ХІІ^від 14 жовтня 1992 p., зі змінами та доповненнями

  • Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, Порядку проведення цих оглядів та видачі особових медичних книжок» № 559 від 23 травня 2001 p., зі змінами та доповненнями;

  • Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Щодо організації проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення й може привести до поширення інфекційних хвороб» № 280 від 23 липня 2002 р.

  • "Перелік робіт, де є необхідність професійного добору", затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України, Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 263/121 від 23 вересня 1994 р.

  • "Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій", затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 246 від 21 травня 2007 р.

  • Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» № 528 від 27 грудня 2001 р.

  • Для проходження медичних оглядів працівникам потрібно за свій рахунок придбати особові медичні книжки (ОМК). їх видачу чи реалізацію можуть здійснювати:

  • організації, уповноважені реалізовувати бланки суворої звітності;

  • заклади та установи охорони здоров'я, що проводитимуть обов'язкові медичні огляди.

Далі ОМК зберігається в роботодавця. Вона може видаватися працівникові тільки для проходження медичного огляду, після чого підлягає поверненню роботодавцю. В окремих випадках, коли зберігання ОМК у роботодавця є недоцільним або неможливим, допускається її зберігання у працівника. У разі звільнення працівника ОМК видається йому під розписку.

Крім того, роботодавець має забезпечити ведення журналу реєстрації ОМК, де зазначають номер, серію, дату видачі книжки, прізвище, ім'я, по батькові її власника.

Після того як медичний огляд буде пройдено, комісія оформляє свої висновки про стан здоров'я працівника. Так, результати медичного огляду заносяться до Картки працівника (форма 246), що підлягає попередньому (періодичним) медичному огляду, та до Медичної картки амбулаторного хворого (форма 025/о). У Картці працівника зазначають скарги працівника на стан здоров'я, анамнез, результати медичного огляду, лабораторних, функціональних та інших досліджень, діагноз, висновок про професійну придатність працівника.

Наявна в Картці інформація є конфіденційною, тому передбачено, що вона має зберігатися у штатного медпрацівника чи у відділі кадрів.

На підставі Картки працівника комісія видає працівникові медичну довідку про проходження попереднього (періодичних) медичного огляду.

У разі зміни місця роботи Картка працівника видається йому під розписку для пред'явлення на новому місці роботи (передбачено, що кожна сторінка Картки має засвідчуватися печаткою відділу кадрів, але у випадку з підприємцем це може бути його печатка чи просто підпис, за відсутності печатки). Копія Картки працівника зберігається в роботодавця (за основним місцем роботи) протягом 15 років після звільнення працівника.

Крім того, роботодавцеві протягом місяця після закінчення медичного огляду комісія передає Заключний акт.

Результати медичного огляду може бути оскаржено роботодавцем або громадянином у лікувально-профілактичному закладі вищого рівня чи в судовому порядку.



Як адміністрація (роботодавець), так і лікувально-профілактичні заклади ,та працівники мають певні права й обов'язки, пов'язані з проведенням медичних оглядів. Так, роботодавець зобов'язаний зберегти за працівником на час проходження медичного огляду місце роботи (посаду) і середній заробіток. Адміністрація (роботодавець) несе безпосередню відповідальність за здійснення контролю за проведенням медичних оглядів.

Працівник має право одержувати інформацію про шкідливі та небезпечні виробничі фактори на робочих місцях і можливі наслідки їх впливу на здоров'я у процесі виконання професійної діяльності на підприємстві, про стан здоров'я на підставі висновків комісії, яка здійснює медичний огляд, тощо.

Лікувально-профілактичний заклад несе відповідальність за якість проведення медичних оглядів, достовірність медичних висновків, об'єктивність оцінки стану здоров'я, відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника, повноту обліку осіб, які підлягають диспансерному спостеріганню, своєчасне виявлення професійних захворювань та отруєнь тощо.

Якщо роботодавець допускає до виконання обов'язків працівника, який обслуговує населення, без профогляду, результати якого вказані в ОМК, то він порушує санітарне законодавство, як і його працівник. Це порушення карається штрафом, який стягується як з найманого робітника, так і з роботодавця. У деяких випадках правопорушення підпадають під адміністративні і розглядаються представниками органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби (ст. 236 КпАП).

Основні законодавчі акти з охорони праці, забезпечення нешкідливих і безпечних умов праці

Конституція України від 28 червня 1996 р. із змінами та доповненнями.

Основним законом, що гарантує право громадян на належні, безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У ній проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають або на яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити працівникам безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, однакові можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, запроваджує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:



  • Кодексі законів України про працю;

  • Законі України «Про охорону праці»;

  • Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

  • Законі України «Про пожежну безпеку»;

  • Основах законодавства України про охорону здоров'я;

  • Законі України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»;

  • Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

  • Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

  • Законі України «Про поводження з радіоактивними відходами»;

  • Законі України «Про дорожній рух»;

  • Законі України «Про колективні договори і угоди» тощо.

Закон України «Про охорону праці» № 2694-ХІІ від 14 жовтня 1992 р. має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів громадян України.

Цей закон є одним із найбільш суттєвих законодавчих актів України хоча б тому, що на його основі за 10 років розроблено, переглянуто та введено в дію 230 державних міжгалузевих і галузевих нормативно-правових актів з охорони праці, видано чотиритомник «Законодавство України про охорону праці» тощо.

Однак з часом стало зрозумілим, що внаслідок динамічних перетворень, які відбулись в економічній та соціальній сферах країни, необхідно внести певні зміни до закону, передусім з метою його удосконалення та адаптування до сучасних реалій.

Крім того, слід було врахувати, що відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом безпека праці визнана пріоритетним напрямом входження будь-якої країни до спільного економічного простору. Отже, як цей закон, так і численні підзаконні акти мають якнайповніше відповідати вимогам європейських директив.

Тому Верховна Рада України 21 листопада 2002 р. затвердила Закон «Про внесення змін до Закону України "Про охорону праці".

У новій редакції Закону України «Про охорону праці» повно та адекватно визначено:



  • механізм реалізації конституційних прав громадян на належні безпечні та здорові умови праці;

  • потребу в посиленні профілактичної роботи щодо збереження життя і здоров'я людей у ході здійснення трудової діяльності;

  • єдиний порядок організації охорони праці в Україні тощо. На сьогодні ваша держава не є єдиним роботодавцем, як це було раніше. В економіці постійно зростає частка приватного сектора. Відповідно, дія закону в новій редакції поширюється на всіх, хто використовує найману працю, причому як на юридичних так і на фізичних осіб.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка