Основні принципи психологічної допомоги особам з девіантною поведінкою



Скачати 260.75 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір260.75 Kb.
Основні принципи психологічної допомоги особам з девіантною поведінкою.

Функції психологічної допомоги при девіантній поведінці: виховна, компенсаторна, стимулююча, коригувальна, регулятивна. Етапи надання психологічної допомоги. Підходи до надання психологічної допомоги. Завдання психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості.

Психологічне консультування з девіантними підлітками. Методи консультування підлітків з девіантною поведінкою.

Психолого-педагогічні технології корекції девіантної поведінки. Психологічні тренінги.

Психотерапія девіантної поведінки. Фармакотерапія для осіб з девіантною поведінкою.

Реабілітація осіб з відхиленнями у поведінці.. Рівні реабілітації: соціально-правовий, медичний, психологічний.


Основополагающими принципами в выборе тех или иных психокоррек-ционных, психотерапевтических и психофармакологических методик в дея-тельности, направленной на исправление (искоренение, смягчение) откло-нений в поведении человека, считаются:

1) принцип добровольности;

2) принцип осознанности;

3) принцип соответствия (адекватности);

4) принцип целесообразности;

5) принцип допустимости;

6) принцип гуманности.

Принцип добровольности подразумевает, что достижение реальной эффек-тивности проведения коррекционных или терапевтических мероприятий, исправление и избавление от отклоняющегося поведения возможно и допус-тимо лишь в случае добровольного согласия девианта на их проведение. Оно базируется на принципе осознананности, сутью которого является как осозна-ние человеком своего поведения несоответствующим нормативному, так и стремление измениться. Нередко клиент (пациент) с девиантными формами поведения осознает, что отклоняется от нормы, но не стремится (или стре-мится на словах) к исправлению дефекта поведения. С другой стороны, прин-цип осознанности подразумевает не только осознание необходимости пове-денческой коррекции и терапии, но и истинное осознание целей изменения. Девиант должен представлять, какого именно поведенческого статуса он стре-мится достичь в процессе терапии: например, избавления от алкогольной за-висимости, коррекции злоупотребления до степени умеренного употребле-ния алкоголя или нормализации семейных отношений за счет изменения отношения супруги к его алкогольному поведению.

Под принципом соответствия (адекватности) понимается выбор специа-листом методик психологической коррекции, консультирования и терапии в соответствии с механизмами возникновения поведенческой девиации. В под-боре методик можно руководствоваться известными типами девиантного по-ведения, которые отражают различные пути и механизмы формирования от-клоняющегося поведения. Делинквентное и криминальное поведение, как правило, не требуют специальных психологических методов коррекции, а подразумевают педагогическое и социальное воздействие. Психопатологичес-кий тип девиантного поведения диктует необходимость использования в ка-честве основполагающей медикаментозной терапии, а патохарактерологичес-кий — сочетания психофармакотерапии с психологической коррекцией и психотерапией. Аддиктивный тип отклоняющегося поведения, или т. н. за-висимости, требует применения в основном методов психологического кон-сультирования, психокоррекции и психотерапии.

Принцип целесообразности рассматривает необходимость и обоснованность исправления поведенческой девиации, во-первых, сквозь призму возможных более грубых изменений поведения после терапии; во-вторых, в связи с ре-альным вредом отклоняющегося поведения. Известно, что большинство кли-нических форм отклоняющегося поведения отражает структуру девиантнои личности и купирование одной девиации часто не приводит к гармонизации личности. Вслед за исчезновением у индивида одной разновидности девиант-ного поведения происходит «заполнение пустоты» другой девиацией. Напри-мер, у вылеченных больных алкоголизмом нередко происходит становление сутяжнического, ипохондрического или иных форм девиаций.

Немаловажным является и тот факт, что помощь в исправлении девиант-ного поведения может и не быть необходимой в случае, если девиация — единственный способ компенсации какого-либо иного дефекта психической дея-тельности. Например, при трудоголизме редко можно признать желательным и целесообразным применение методов и способов психокоррекции и пси-хотерапии в силу того, что эта разновидность девиантного поведения не носит социально и личностно разрушительного характера. То же самое относится к типу отклоняющегося поведения, формирующемуся на базе гиперспособно-стей. Исправление девиаций в данном случае может привести к исчезнове-нию или ухудшению творческих способностей.

Принципы допустимости и гуманности базируются на представлении о не-обходимости применения в процессе коррекции девиантного поведения лишь тех методик, которые способствуют личностному росту человека, этически и эстетически обоснованы и не могут вызвать психических расстройств. Недо-пустимым следует признать применение манипулятивных методик, которые используются без ведома девианта или без полного осознания им сути тера-певтического процесса. Кроме того, недопустимым нужно считать формиро-вание в процессе терапии нового мифологического, то есть ненаучного ирра-ционального и искажающего действительность мышления индивида (к таким методикам можно, например, отнести, различные виды «кодирования», ба-зирующиеся на прямом или косвенном внушении клиенту/пациенту ложных умозаключений и убеждений). Принцип гуманности базируется на признании за человеком (девиантом) права на свободу выбора, уважение. Этот принцип (в соответствии с роджеровским подходом) проявляется в принятии психо-логом девианта как ценной и уникальной личности, принятии его проблем, сопереживании, эмпатии, искренности и позитивном непредвзятом взгляде на клиента (пациента) во время взаимодействия с ним.


Власне психологічна допомога особистості здійснюється за такими напрямами, як психологічна превенція (попередження, профілактика) і психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація). Психодіагностика при цьому є допоміжним засобом, що вирішує проміжні практичні завдання [8].

Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію таких функцій [9]:

• виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);

• компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);

• стимулюючу (активізація позитивної суспільно корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);

• коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, атитюдів, поведінки);

• регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю).

При цьому можна виділити такі етапи профілактично-корекційної роботи: формулювання проблеми, висування гіпотези про причини девіацій, діагностичний етап для перевірки і уточнення гіпотези (див. тему 4), вибір адекватних методів і технологій надання психологічної допомоги особистості, складання програми та її реалізація, контроль за ходом реалізації програми і, за необхідності, внесення до неї коректив.

Виокремлюють декілька підходів з надання психологічної допомоги

особистості в профілактиці і корекції девіантної поведінки відповідно до напряму психологічної науки [21;24;25]. Так, зокрема, гештальтпсихологія і тілесно-орієнтована терапія спрямовані, насамперед, на подолання “внутрішнього розколу” між тілесним і духовним, формування почуття довіри поняттям “тут” і “тепер”. Екзистенціальний підхід передбачає сприяння особистості у переосмисленні екзистенціальної ізоляції, підкресленні цінності й розмаїття світу, створенні привабливої життєвої перспективи, осмисленні сенсу життя. Поведінкова психологія розглядає способи встановлення адекватних контактів з іншими людьми через навчання відповідним засобам соціальної поведінки, зокрема, через тренування входу до певної ролі і виходу з неї тощо, детальне відпрацювання поведінкових реакцій. Інтеракціоністський підхід фокусується на прагненні людини поділити своє життя з іншими у пошуках вирішення соціальних ситуацій через обігравання певних ролей, забезпечення гнучкості їх меж за допомогою інших людей. У вітчизняній психолого-педагогічній науці відомі давні традиції профілактики і корекції девіантної поведінки через створення спеціального розвиваючо-виховуючого середовища (А. Макаренко, Т. Шацький та ін.).

Психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації [8].

Зрозуміло, що надання психологічної допомоги у цьому випадку буде ефективним за умови бажання таких змін з боку девіанта. Тому основними завданнями психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості є такі: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання, розвиток мотивації на соціальну адаптацію або одужання; стимулювання особистісних змін; корекція поведінки з урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або психотерапії [8;22].

Так, наприклад, у разі делінквентної поведінки особистості важливими завданнями психокорекційної роботи є створення саногенного середовища або “психотерапевтичних оаз”, тобто груп або стосунків, вільних від деструктивних впливів, у яких підкріплюються позитивні способи поведінки, відбувається зниження чутливості до кримінальних, стресових впливів, соціальне навчання і підвищення здатності особистості конструктивно вирішувати проблеми в делінквентному оточенні і успішно виходити з нього [8;10;27].

Психологическое консультирование

Психологическая работа с детьми и подростками может осуществляться в различных формах: профилактической индивидуальной беседы; интервью; психологического консультирования; индивидуальной психотерапии; групповой психокоррекции.

Наиболее распространенным видом помощи подросткам с девиантным поведением является психологическое консультирование.

Основные характеристики данной работы идентичны характеристикам психологического консультирования других категорий подростков (см. табл. 1).

Психологическое консультирование — это нестандартный процесс. Его протяженность, форма, глубина определяются прежде всего необходимостью и достаточностью для разрешения затруднений консультируемого.

Можно выделить ряд типичных этапов (или блоков) психологического консультирования. Успешное решение задач предыдущего этапа, как правило, является условием для перехода на следующий этап, однако в ряде случаев решение задач последующих этапов требует возвращения к задачам предыдущего этапа. Так, иногда, продвинувшись в поиске решений, приходится вернуться к уточнению ролей консультанта и консультируемого или коррекции состояния.

Соблюдение правила субъектности предполагает, что консультируемый подросток активен, он самостоятельно разрешает собственные затруднения, но с помощью консультанта. В связи с этим мы сочли важным рассмотреть задачи, решаемые на разных этапах как консультируемым, так и консультантом (см. табл. 2).
Таблица 1

Основные характеристики психологического консультирования




Назначение

Психологическое обеспечение консультируемому оптимальной адаптации и самореализации за счет актуализации его ресурсных возможностей для преодоления возникших затруднений


Предмет

Внутренний психологический мир: самоотношение, эмоционально-волевое регулирование, цели, ценности, ситуация жизнедеятельности и развития и т.д.


Условия использования

Желание консультироваться, то есть получать помощь в решении вопросов (затруднений), обусловленных психологическими причинами. Готовность консультируемого принять ответственность за изменение себя ради изменения своей жизненной ситуации


Основные принципы


Гуманность, позитивность, адекватность, системность, реалистичность, гибкость


Характер


Совместная деятельность психолога-консультанта и ребенка, направленная на достижение той или иной цели


Цель

Разрешение актуальных личностных, жизненных, социальных трудностей ребенка за счет преодоления психологических затруднений


Профессиональные

(психологические)

задачи


Обусловлены поставленной целью, индивидуальными особенностями ребенка (в том числе уровнем и характером девиации)


Результат

Изменение внутреннего психологического мира консультируемого, способствующее адаптации и самореализации последнего. В качестве конкретных результатов могут выступать: повышение информационности; понимание причин затруднений; отреагирование накопившегося напряжения; выработка нового взгляда на себя и ситуацию; поиск и актуализация собственных ресурсов; изменение самооценки, самоуважение; освоение новых способов поведения и способов самостоятельного решения сложных жизненных вопросов; разрушение негативных установок и норм поведения; формирование новых целей, ценностей, перспектив


Таблица 2




Основные этапы





Решаемые задачи





Консультируемый


Консультант

Подготовка





Фиксация затруднения, попытки решения (самостоятельно или с помощью других); решение обратиться к психологу


Настрой на работу (определение смысловой позиции, создание внутренней идентичности, позитивного настроя, отвлечение от других вопросов); выбор времени, подготовка места


Установление контакта и построение доверительного диалога


Возникновение доверия; уяснение возможностей консультанта и характера предстоящей работы


Достижение согласованной позиций;

распределение ролей (Я... Ты... Мы...);

поддержание доверительного диалога


Исследование ситуации


Анализ качественного своеобразия внешних и внутренних факторов затруднительной ситуации, выявление предмета работы, выделение позитивных основ для разрешения возникшего затруднения


Содействие клиенту в анализе ситуации (стимулирование свободных высказываний, исповеди и др.);

выявление и анализ предмета работы;

профессиональный разбор факторов, обусловливающих возникшее затруднение на основе анализа высказываний, эмоционального тона, общей позиции, невербальных знаков, результатов диагностики консультируемого;

выделение позитивного «плацдарма» — основ для разрешения консультируемым возникшего затруднения




Постановка цели


Формулирование желаемого результата («Я хочу...»), его уточнение и обоснование («Я действительно этого хочу, так как...»)


Содействие клиенту в формулировании желаемого результата через постановку вопросов, исследование возможных последствий;

оценка реалистичности, конкретности, привлекательности поставленной цели



Поиск решений





Выработка (усвоение) новых позиций, отношений, способов, оценка их с точки зрения реалистичности и приемлемости


Помощь в организации поиска решения;

активизация консультируемого, влияние на его позицию




Подведение итогов


Сравнение полученного результата с планируемым, планирование дальнейших шагов и действий; позитивное программирование на реализацию намеченных шагов («Я верю, что смогу добиться желаемого результата..»

Выводы о продвижении, выделение того, что удалось достичь консультируемому, помощь в создании позитивного настроя на дальнейшую реализацию решения; выход из контакта.


Методы консультирования подростков с девиантным поведением

При оказании психологической помощи подросткам с девиантным поведением можно использовать различные способы.



Информирование.

Расширение (изменение, корректировка) информированности ребенка, повышение его психологической грамотности в области обсуждаемых вопросов за счет примеров из обыденной жизни, обращения к литературным источникам, к научным данным, к опыту других людей.



Метафора (метод аналогий).

Суть метода заключается в использовании аналогий — образов, сказок, притч, случаев из жизни, пословиц, поговорок — для иллюстрации актуальной ситуации (темы, вопроса). Метафора оказывает косвенное влияние на установки, стереотипы, мнения человека, позволяет взглянуть на ситуацию как бы со стороны. Благодаря этому снижается субъективная значимость проблемы, исчезает ложное ощущение ее уникальности. Кроме того, удается разрядить напряженную атмосферу консультирования.



Установление логических взаимосвязей.

Психолог вместе с ребенком устанавливают последовательность событий, выявляют влияние внутренних (субъективных) факторов на происходящее и их взаимосвязь. Данный способ позволяет расширить и уточнить понимание проблемы.



Проведение логического обоснования.

Данный способ позволяет отсортировать варианты решения актуальной жизненной задачи за счет логического анализа, показывающего последствия (эффективность) разных путей решения.



Самораскрытие.

Психолог косвенно побуждает консультируемого «стать самим собой». Он делится собственным личным опытом, выражает терпимое отношение к различным высказываниям, чувствам ребенка.



Конкретное пожелание.

Пожелание может содержать рекомендацию попробовать какой-либо конкретный способ действия при решении актуальной задачи. Такие пожелания не должны снижать ответственность подростка. Он сам принимает решения, оценивает приемлемость предлагаемых способов, планирует шаги для их реализации.



Парадоксальная инструкция.

Для того чтобы вызвать чувство протеста и активизировать ребенка, можно предложить ему продолжать делать то, что он делает. Пусть повторит свои действия (мысли, поступки) по крайней мере три раза...



Убеждение.

Данный способ целесообразно использовать на фоне уравновешенного эмоционального состояния. Убеждение можно применять при наличии у подростка развитого образного и абстрактного мышления, устойчивости внимания. Психолог, используя понятные подростку аргументы, позволяет ему убедиться (утвердиться) в правильности определенных приемов, мыслей и т.п.



Эмоциональное заражение.

При установлении доверительных отношений психолог становится образцом для эмоциональной идентификации. За счет этого он может поменять (откорректировать) эмоциональное состояние ребенка, заражая его собственным эмоциональным настроем.



Помощь в отреагировании неконструктивных эмоций.

Применение данного способа актуально при острых эмоциональных состояниях. Отреагирование может выражаться в форме смеха, слез, выговаривания, активного действия (походить, постучать, побить подушку, потопать ногами, нарисовать, почертить, написать).


Отреагирование позволяет снять (разрядить) напряжение, вызванное негативной эмоцией. Психолог внимательно наблюдает, сочувствует, понимает, но не присоединяется к чувствам консультируемого.

Релаксации.

Нужно научить ребенка различным способам расслабления, достижения внутреннего покоя и комфорта. Релаксация может осуществляться в форме медитации, аутотренинговых и релаксационных упражнений.



Повышение энергии и силы.

Этот способ нужно применять, когда ребенок чувствует себя обессиленным, «выжатым», демонстрирует отсутствие сил (энергии). Конкретные двигательные упражнения, перевоплощение, мысленное «подключение» к различным источникам энергии — эти приемы позволяют повысить активность и работоспособность консультируемого.



Переоценка.

Переоценка негативных чувств и мыслей позволяет выработать новый взгляд на ситуацию — «сменить рамку». Переоценка включает выявление негативных переживаний (мыслей, образов), их фиксацию, поиск положительного (трансформацию в положительное), концентрацию на положительном и объединение положительного с негативным с целью изменения (переоценки) негатива.



Домашнее задание.

В качестве домашнего задания даются различные действия, о которых договариваются психолог и консультируемый. Это могут быть наблюдения, отслеживание результатов, опробование новых способов.



Позитивный настрой.

Позитивный настрой позволяет укрепить веру ребенка в свои возможности по разрешению возникшего затруднения, он концентрирует сознательные и подсознательные силы для достижения поставленной цели.



Ролевое проигрывание.

Данный способ предполагает моделирование различных реальных и идеальных ситуаций для тренировки (отработки) новых способов поведения.



Анализ ситуаций.

В ходе консультирования можно проводить совместный анализ как реальных жизненных ситуаций ребенка, так и ситуаций из жизни других людей, включая примеры из литературных произведений. Вместе с информированием это помогает повысить психологическую грамотность, а также развить навыки использования психологической информации при анализе ситуаций.



Внутренние переговоры.

Могут использоваться для устранения внутренних конфликтов ребенка. Они предполагают выявление конфликтующих сторон (субличностей), их наименование и осуществление диалога между ними. Психолог может помочь ребенку осознать конфликтующие стороны и организовать внутренние переговоры, ведущие к компромиссу. После специальных тренировок ребенок обучается подключать к переговорам своего Творца — мудрую, творческую силу, которая есть у каждого человека. Это помогает находить не только компромиссы, но и новые оригинальные решения.



Трансформация личной истории.

Задача трансформации — целенаправленное погружение в собственную историю для мысленного завершения субъективно незакрытых событий прошлой жизни, для изменения навязанных программ и сценариев. Подобные мысленные действия способствуют также снятию напряжения, создаваемого эффектом незаконченного действия. Если нельзя изменить реальные события жизни, то можно изменить отношение к ним. В тех случаях, когда подросток страдает от мыслей, что он не сказал или не сделал чего-то, можно предложить ему сделать это, актуализировав соответствующую ситуацию в ходе психологической работы (мысленно или реально в игровой модели).



Целеустроение.

Поиском новых жизненных целей и смыслов стоит заняться, если ребенок чувствует опустошенность, у него мала ценность собственного существования, он хочет изменить свою жизнь, но не знает, в каком направлении двигаться. Для целеустроения можно использовать как рациональные техники, так и творческое воображение.



Наполнение смыслом «обыденных» жизненных событий.

Этот способ предполагает работу по повышению значимости происходящих событий, наполнению смыслом выполняемых действий (вспомните, как Том Сойер смог превратить в удовольствие скучную покраску забора). Такая работа имеет большое значение для ребенка, которому жизнь кажется скучной, все занятия — неинтересными.



Социальные пробы.

Освоение ребенком различных конкретных действий как в специально запланированных жизненных ситуациях, так и в игровых процедурах. Такое обучение позволяет ребенку лучше понять собственные возможности, пройти своеобразное социальное закаливание, освоить новые формы и способы поведения.



Оказание помощи в поисках идентичности.

Такая помощь весьма актуальна для подростков, которые мучительно ищут ответ на вопрос: «Кто я на самом деле?» Здесь нужны воздействия, побуждающие консультируемого к самопознанию, к осмыслению собственных поступков.



Сосредоточенное мечтание.

Ее реализация осуществляется в несколько шагов.

1. Составление проекта желаемого будущего. Для этого можно использовать: запись всех желаний без критики и ограничений в течение 10–15 минут; составление фильма о собственной жизни с фиксацией ряда кадров из желаемого будущего; «путешествие» на машине времени в свое будущее; мысленное путешествие в «особенное место», где можно побеседовать с мудрецом и услышать его наставления, и т.д.

2. Определение временной сетки. Если все, что выделено на первом этапе, относится к завтрашнему дню, следует подумать о ближней перспективе; если цели относятся к отдаленному времени, следует подумать о ближайших шагах их реализации.

3. Выбор наиболее важных целей и ценностей, обоснование их важности.

4. Проверка сформулированных целей и ценностей на позитивность, конкретность, достижимость, ясность, этичность.

5. Составление списка ресурсов для достижения цели.

6. Составление списка ограничений на пути к цели.

7. Составление пошагового плана достижения цели.

Конкретные действия, упражнения и процедуры, которые выбирает психолог для оказания психологической поддержки, всегда ситуативны. Они обусловлены прежде всего индивидуальными характеристиками подростка и направлены на его социализацию за счет устранения причин, препятствующих разрешению актуальных жизненных задач.

Последовательность шагов по изменению отклоняющегося поведения является следующей. Их реализация потребует применения рассмотренных выше правил взаимодействия и способов работы.

1. Восстановление у ребенка позитивного самовосприятия, его доверия к себе и к миру.

2. Анализ проблемы, операционализация ее проявлений, выявление провоцирующих источников и причин.

3. Постановка позитивной цели, описание желаемого поведения.

4. Построение шагов роста: описание конкретных достижений через день, неделю, месяц...

5. Уточнение параметров желаемого результата (одновременно с позитивным программированием) через подробные ответы на вопросы: «Как я узнаю, что я достиг результата?», «Как другие узнают, что я достиг результата?», «Как я докажу скептику, что достиг результата?» и т.п.

6. Определение союзников — тех, кто поможет достичь поставленной цели.

7. Проработка возможных рецидивов старого поведения с использованием стратегии «устранение рецидивов».

Ефективною формою роботи з особами, що мають залежні форми поведінки, є групові форми роботи, зокрема, психологічні тренінги. Такі тренінги застосовуються як для реабілітації алкоголіків і наркоманів, так і для подолання посттравматичної залежності. При цьому враховують такі психологічні механізми формування залежності, як дисоціація “розуму” і “тіла” внаслідок порушення переживання себе і своєї цілісності, з тим, щоби не відчувати фізичного чи душевного болю; екзистенціальну ізоляцію як наслідок переживання розриву між унікальним “Я” і “Іншими”, що, у свою чергу може призвести до злиття, розчинення в іншому (як найрадикальніший засіб розсіювання тривоги через знищення самосвідомості, передачу контролю над своїм життям іншій людині); внутрішнє відчуття часу — проживання не в теперішньому часі, а поза ним, відсутність часової перспективи, зокрема, через відсутність передбачуваного майбутнього [26].

Слід зауважити, що ці тренінги спрямовані на попередження виникнення тяжких форм залежності, оскільки лікування її — сфера психотерапії, що передбачає використання медичних препаратів. Основний зміст тренінгів складає робота з передачі особистості методів контролю і відповідальності за своє власне життя, ідентифікація ситуацій, в яких можливе формування шкідливих звичок, свідомої відмови від деструктивних форм поведінки. Відповідно вітчизняними дослідниками розроблені програми-тренінги профілактики алкогольної залежності у підлітків і молоді, профілактики тютюнопаління та інших форм залежної поведінки через формування позитивної Я-концепції та ін. [15;26].

У разі успішного лікування осіб з адиктивною поведінкою актуальною стає проблема їх соціально-психологічної реабілітації (відновлення життєвих функцій особистості, дезадаптованої через залежну поведінку). Ця проблема має розв’язуватися на декількох рівнях:

• соціально-правовому (юридична підтримка, працевлаштування, розв’язання житлової проблеми та ін.);

• медичному (протирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово-психічних захворювань);

• психологічному (активізація і розширення особистісних ресурсів, психологічна підтримка через консультування і психотерапію) [8;15;16].

Одним із методів надання соціально-психологічної підтримки є так званий “телефон довіри”, що дозволяє провести анонімне консультування особистості, схильної до девіантної поведінки. При цьому виокремлюють такі кроки психологічної допомоги особистості [23]:

• початковий етап, на якому людині надається впевненість у тому, що вона звернулася туди, де її зрозуміють і підтримають;

• уточнюючий етап, на якому відбувається уточнення запиту на основі безумовного прийняття особистості людини, котрій надається допомога, її внутрішніх переживань (зрозуміло, що прийняття не обов’язково означає позитивну оцінку, це просто визнання того, що є); безоцінного ставлення (відсутність оцінок поведінки і особистості клієнта); емпатії (розуміння внутрішнього світу людини, співпереживання їй);

• діагностичний етап, що полягає у допомозі клієнту оволодіти проблемою, сформувати об’єктивну і ясну картину подій;

• власне психотерапевтична робота, спрямована на мобілізацію всіх ресурсів клієнта, встановлення і підтримку всіх здорових, позитивних якостей особистості з тим, щоби сприяти підвищенню самооцінки, впевненості у собі; водночас встановлюється коло близьких і друзів, які могли б допомогти;

• прийняття рішення, що передбачає спільне відпрацювання варіантів розв’язання проблеми; усвідомлення і прийняття клієнтом оптимального варіанта її вирішення; спільне складання плану дій, спрямованого на подолання критичної ситуації;

• заключний етап, спрямований на підтримку і максимальне схвалення рішення клієнта.

Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки особистості є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділити увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться, насамперед, про прогули (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини — “шкільного неврозу”), погану успішність у навчанні (може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом), низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому; наявність компенсаторної поведінки інфантильного характеру (через прагнення забезпечити успіх будь-яким чином, зокрема, через роль “класного блазня” або поведінку “луддита”, який псує зошити відмінників та меблі, б’ється) тощо. Зрозуміло, що профілактична робота має здійснюватися в тісному контакті з батьками і педагогами. При цьому слід урахувати, що педагоги, часто не помічаючи цього, роблять більше зауважень “важким” дітям, ніж “нормальним”, оцінка дається не окремому вчинку, а особистості загалом, до оцінювання нерідко підключається увесь клас. Тому передумовою успішної профілактичної роботи є психологічне консультування педагогів і батьків щодо змісту, особливостей прояву і чинників девіантної поведінки, а також специфіки взаємодії з девіантами [22].

Програма роботи з дітьми молодшого шкільного віку у разі порушень розвитку особистості, що розроблена Р. Овчаровою [18], складається з таких блоків:

• зняття стану емоційного дискомфорту;

• створення ситуації успіху;

• гармонізація внутрішньої суперечливості особистості;

• корекція залежності від оточуючих;

• зняття ворожості, формування адекватних форм соціальної поведінки;

• корекція тривожності, виховання впевненості у собі.

Профілактика відхилень у поведінці молодшого школяра як суб'єкта спілкування, на думку дослідниці, можлива у груповій роботі з дітьми, яка здійснюється в 3 етапи: орієнтувальний (дає можливість, з одного боку, виявити стереотипні поведінкові реакції учасників, а з іншого — згуртувати групу, створити почуття безпеки і захищеності); реконструктивний (створення нових форм поведінки і накопичення нового досвіду спілкування на основі задоволення потреб у безпеці і прийнятті-визнанні, що відбулося на першому етапі); закріпляючий (сприяння розвитку навичок довільного управління діяльністю і поведінкою, а також — закріпленню набутих конструктивних навичок взаємодії з іншими).

Особлива увага при цьому має бути приділена психологічній просвіті та психологічному консультуванню батьків і педагогів для попередження шкільної дезадаптації учнів, виникнення “шкільних” неврозів тощо.

Корекційна програма, що створена німецьким дослідником Клюге,орієнтована на найскладніших учнів масової школи, які за характеристикамисоціальної поведінки перебувають у “групі ризику” [23]. Переваги цієї програми полягають у тому, що в ній пропонується проведення тренінгу, розрахованого на досить тривалий проміжок часу, і такого, що передбачає і психологічну, і педагогічну корекцію (див. таблицю).

При цьому педагог задає систему суспільних цінностей, моральних ідеалів, визначає напрям, змістовні “перспективні лінії” розвитку, як їх називав А. Макаренко. Разом з тим, педагог, на нашу думку, за потреби може використати такі методи корекції негативних рис характеру, як метод “вибуху” і метод “реконструкції” характеру” [13]. Психолог забезпечує формування і оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів.

Н. Максимова зазначає, що однією з найефективніших форм роботи з підлітками, схильними до девіацій у поведінці, є групові психокорекційні заняття, на яких членами групи і ведучим розігруються складні для присутніх дітей ситуації. Внаслідок цього, як зазначає автор, “виникає можливість обговорювання шляхів розв’язання проблеми найвідповіднішою мовою — мовою реальної поведінки” [15; 245]. Адже підліток неодноразово спостерігає відтворення в різноманітних варіантах важкої для нього ситуації, внаслідок чого зростає його здатність об’єктивного її сприймання і розпізнавання в реальному житті, засвоєння адекватних способів поведінки. Важливо тільки, щоби такі підлітки не сприймали інших членів групи як засіб для досягнення своїх цілей, а вчилися їх слухати і розуміти та співпрацювати з ними. При індивідуальній роботі з підлітками дітей слід орієнтувати на усвідомлення і уточнення цілей їх діяльності, навчити ставити ті реальні цілі, що повною мірою дозволять їм реалізувати себе як особистість у позитивно спрямованій діяльності, навчити різноманітним засобам самоконтролю, розпізнавання ситуацій, що адресовані “слабким місцям” підлітків для досягнення накреслених цілей, навчити сприймати іншу людину як партнера тощо [15].

 

Корекційна програма для важковиховуваних школярів (за Клюге)



 

Вихідний рівень

Не готовий до навчального процесу, відсутня готовність до співпраці в рамках спільних програм, демонстрація диссоціальної поведінки у педагогічних ситуаціях (відсутність згоди з пропозиціями педагога, обхід навчальних завдань, відмова від контакту з педагогом, ігнорування необхідності допомагати оточуючим)

Мета роботи

Прищепити готовність до навчання, соціальну здатність до групової активності в шкільно-педагогічних ситуаціях

Просвітницька програма

Зміст

Зниження вимог до школяра, поки вони не відповідатимуть його реальному рівню, зміна педагогічного настановлення з “орієнтованого на викладання” на “орієнтоване на учня”; сприяння індивідуальній роботі, розвитку інтересів, дозвіл (на перших етапах) на відвідування уроків тільки 2 години на добу, виконання тільки одного навчального завдання на день

Принципи

Поступовість, рух уперед малими кроками, увага до ручної роботи, орієнтація на самодіяльність учня

Форма

Індивідуальна робота з учнями

Засоби

Словесна інформація, робоча карта, ігри і книги

Стиль

Спрямований на учня

Виховна робота

Зміст

Підготовча групова фаза, створення товариських контактів, обмеження вульгарного стилю спілкування, організація вільного часу в класі, спеціальні форми заохочення кожного,організація допомоги кожному в будь-який час

Спеціальна

форма


Пошук власного приміщення для групових занять, груповий тренінг, окремі педагогічні заходи, спільне проведення дозвілля і т.п.

Засоби

Пізнавати, виправлятися, повторювати позитивні елементи поведінки

Стиль

Переважно партнерський

 

Ю. Клейберг при цьому наводить такі прийоми корекційно-виховного впливу на підлітків-девіантів:

• зниження вимог до підлітка до досягнення ним соціальної та психологічної адаптації;

• залучення до колективних видів діяльності, стимулювання розвитку творчого потенціалу, самовираження;

• організація ситуацій успіху, розробка відповідних заходів для заохочення;

• демонстрація і роз’яснення позитивних зразків поведінки (через особистий приклад, образи з художньої літератури, періодики, біографій видатних людей) тощо [9].



Такий підхід сприятиме поступовій орієнтації підлітка на самовиховання як важливий чинник попередження девіантної поведінки в майбутньому.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка