Опорні конспекти лекцій з навчальної дисципліни " Педагогіка" Кам’янець-Подільський, 2011 Тема Педагогіка як наука і навчальна дисципліна Педагогіка як наука про виховання



Скачати 454.55 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації15.09.2017
Розмір454.55 Kb.
  1   2   3


Міністерство культури України

Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв

Розділ 1. Загальні засади педагогіки

Опорні конспекти лекцій

з навчальної дисципліни

Педагогіка”



Кам’янець-Подільський, 2011

Тема 1.1. Педагогіка як наука і навчальна дисципліна

1. Педагогіка як наука про виховання

2. Об’єкт, предмет та основні категорії педагогіки

3. Основні завдання педагогічної науки

4. Структура педагогіки

5. Зв'язок педагогічної науки з іншими науками


Педагогіка як наука про виховання
Виховання як суспільне явище характеризується такими основними властивостями, які виражають його суть: а) виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ними старших поколінь; б) категорія вічна, необхідна і загальна; в) на кожному етапі суспільно-історичного розвитку за своїм призначенням, змістом і формами має конкретно історичний характер; г) здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільно необхідну діяльність.

Педагогіка - це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини.

Назва науки походить від грецьких слів "pais" ("paidos") – дитя і "ago" - веду, виховую, тобто "дітоводіння", "дітоводство".

Педагогом в Стародавній Греції називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи. Пізніше слово “педагогіка” стало вживатися в розумінні яв “вести дитину по життю”, тобто виховувати й навчати її, спрямовувати духовний і тілесний розвиток. У давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії "пайдгагогос" найчастіше були жерці, а в Давній Греції - найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньоруській державі педагогів називали "майстрами". Ними були і дяки: з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали - "школярі-книжники". У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, у міських школах та університетах – люди зі спеціальною освітою.

З часом накопичення знань сприяло виникненню особливої науки про виховання дітей педагогіки. Розуміння педагогіки як науки про виховання й навчання дітей збереглося аж до середини ХХ ст. Лише в останнє десятиріччя ХХ ст. з’явилося розуміння того, що кваліфікованою педагогічною керівництва потребують не лише діти, а й дорослі. Так виникло поняття “загальна педагогіка” – наука про виховання людини. За сучасних умов, окрім узагальнення досвіду навчання й виховання й освіту дорослих.

Важливою функцією педагогіки є виховання у майбутнього педагога високих гуманістичних якостей: людяності, поваги до людей, людської гідності, культури спілкування, цивілізованого співжиття

У своєму розвитку пройшло такі стадії: народна педагогіка - духовна педагогіка - світська педагогіка.



Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

Педагогіка народознавства - напрям у сучасній педагогіці, шкільній практиці, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, пове­дінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів. Народознавство у вузькому значенні (етнографія) - наука про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка, як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам'яті померлих і т.п.

Педагогічна деонтологія - народне вчення про виховні обов'язки батьків перед своїми дітьми, учителів - перед учнями, вихователів - перед вихованцями, вироблених народом етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря репрезентує виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів українського народу.

Козацька педагогіка - це частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні. Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих, мужніх воїнів-захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні і загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя, прагнення допомогти іншим, виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу, власної самостійної держави на світовому рівні.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської педагогіки. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які пере­ростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). По закінченню вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Духовна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час вона була складовою частиною філософії. Праці Я.А.Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки. За своєю структурою педагогіка розглядається як: а) наука, яка має свої закономірності; б) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень; в) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела: а) педагогічну спадщину минулого; б) передовий педагогічний досвід; в) народну педагогіку; г) педагогічні дослідження.

В результаті: вивчення курсу педагогіки майбутні спеціалісти повинні оволодіти такими спеціальностями педагогічними уміннями: планувати педагогічна діяльність, визначати мету і завдання освіти, навчання й виховання; використовувати на практиці основної форми організації освіти, навчання, виховання учнів різних типів шкіл і вікових категорій; організувати учнів і колективів учнів на виконання необхідних теоретичних і практичних завдань, ефективно керувати діяльністю і спілкуванням учнів у колективі в навчально-виховному процесі; аналізувати педагогічний процес, результати освіти, навчання й виховання, вивчати учнівські колектив, з’ясовувати причини неуспішності, недоліки в поведінці учнів, накреслювати ефективні заходи щодо їх усунення; займатися самоосвітою, використовувати на практиці нові досягнення педагогічні науки і передового досвіду; ефективно виконувати функції класного керівника, організувати позакласну і позашкільну роботу з учнями, батьками, громадськістю.
Об’єкт, предмет та основні категорії педагогіки
Педагогіка як наука має власний об’єкт і предмет вивчення. Педагогіка вивчає людину не прямо, як психологія чи філософія, а опосередковано – через людські взаємини.

Об’єкт дослідження – це частина об’єктивності реальності, а предмет – це властивості, характеристики, об’єкта. Об’єктом дослідженням у педагогіці є педагогічний процес, умови його функції та здійснення, формування особливості та колективу у взаємозв’язках і стосунках, з педагогом у цьому процесі. Предметом педагогіки є виховання як суспільне явище з його закономірностями і принципами, змістом, формами і методами, в результаті якого узагальнюється передовий педагогічний досвід, прогнозуються результати педагогічного процесу.

Поняття “предмет” і “об’єкт” – не тотожні. Поняття “об’єкт” – більш широке, загальне. У предметі об’єкт вивчення конкретизується.

Об’єкт дослідження – процес розвитку пізнавального інтересу молодшихї школярів,

Предмет дослідження – педагогічні умови ефективного застосування народознавчого матеріалу та навчання гри у розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів.
Оскільки, педагогіка – це наука про виховання людини, то об’єктом педагогіки є процес виховання людини, тобто ті явища, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності його в суспільстві.

Функції педагогічної науки обумовлені її об’єктом, предметом і завданнями. Головна функція педагогіки – пізнавати закони виховання, освіти й навчання людей і на цій основі пропонувати педагогічній практиці найоптимальніші засоби досягнення накреслених завдань.
Головна функція педагогіки

Теоретична Технологічна


Реалізується на таких рівнях:

описовому (пояснювальному) - вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду

діагностичному – виявлення стану, умов і причин педагогічного явища, успішності й ефективності діяльності педагога й учнів

прогностичному – експеримен-тальні дослідження педагогічної дійсності і побудована їх основі моделей перетворення цієї дійсності

Реалізується на таких рівнях:

проективний – розробка відповідних методик матеріалів (навчальні плани, програми, підручники і навчальні посібники, педагогічні рекомендації)

перетворюючий – впровадження досягнень педагогічної науки в практику з метою її удосконаленнями

рефлексивний і коригуючий – оцінка впливу наукових досліджень на практику навчання і виховання



Предмет педагогіки - виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Предметом педагогіки є: а) дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів; б) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання; в) вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії; г) розробка педагогічної техніки. До основних категорій педагогіки належать виховання, навчання, освіта, розвиток, формування й педагогічний процес.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості.

З огляду на це, виховання характеризується кількома властивостями:



  • воно є вічною категорією, невід'ємною частиною людського буття; виникло одночасно з виникненням суспільства і зникає, якщо суспільство перестає існувати;

  • виховання є соціальною категорією, властивою лише людям;

  • виховання має історичний характер, оскільки його мета, завдання, зміст, методи, форми, як і вся педагогічна політика, не залишаються незмінними, а розвиваються, змінюються, вдосконалюються під впливом досвіду і науки;

  • виховання має національний характер, оскільки здійснюється в межах конкретного народу (конкретної нації) і ґрунтується на його мові, історії, культурі, звичаях, побуті;

  • у класовому суспільстві виховання має класовий характер, який виражається в тому, що вся офіційна педагогічна політика спрямована на зміцнення влади панівних класів.

Виховання в широкому соціальному розумінні - це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Коли говорять "виховує життя", мають на увазі виховання в широкому розумінні слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватись під впливом антисоціальних явищ, чи, навпаки загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до них.

Виховання в широкому педагогічному розумінні - це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні - це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання у граничне вузькому розумінні - це спеціально організова­ний процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. "Національне виховання, - писала Софія Русова, - забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."



Національне виховання - це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом загально­людського гуманістичного і демократичного виховання. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увіч­нює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну і особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

Навчання – це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення навичок самоосвіти у відповідності з визначеними завданнями. Основою навчання є знання, уміння, навички, які з боку вчителя є базисними компонентами змісту освіти, а з боку учня - продуктами засвоєння.

Знання - це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Вони є колективним досвідом людства, результатом пізнання об'єктивної дійсності.

Уміння - готовність свідомо і самостійно виконувати практичні дії, інтелектуальні операції на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і вже набутих навичок.

Навички - компоненти практичної діяльності, що виявляються в процесі виконання необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового виконання вправ.

Навчання (учіння) - процес формування і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання – двобічний процес, що здійснюється учителем (викладання) і учнем (навчання, учіння). У процесі навчання реалізуються завдання освіти.

Освіта - це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей. Основний шлях одержання освіти - навчання в системі різноманітних навчальних закладів.

В залежності від обсягу отриманих знань і досягнутого рівня самостійного мислення розрізняють початкову загальну, базову загальну середню, повну загальну середню, базову вищу і повну вищу освіту. За характером і спрямованістю освіту поділяють на загальну, професійну, політехнічну.



Загальна освіта (початкова і середня) забезпечує знання, уміння і навички, необхідні кожній людині незалежно від її майбутньої спеціальності, професії.

У нерозривному зв'язку з загальною перебуває політехнічна освіта, яка знайомить учнів з науковими основами сучасного виробництва, його головними галузями, озброює навичками користування найпоширенішими знаряддями праці, сприяє розвитку творчих технічних здібностей, вихованню любові, поваги до праці.



Спеціальна або професійна освіта забезпечує знання, уміння і навички, необхідні працівнику певної професії і певного рівня кваліфікації.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Розвиток – процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини. Він пов'язаний з постійними, неперервними змінами, переходами з одного стану в інший, від простого до складного, від нижчого до вищого. В розвитку людини виявляється дія універсальних філософських законів взаємопереходу кількісних змін у якісні і навпаки, заперечення, єдності і боротьби протилежностей.

Формування – це процес становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів – екологічних, психологічних, соціальних, економічних, національних, релігійних тощо. Воно передбачає певну завершеність людської особистості, досягнення рівня зрілості.

Педагогічним процесом називають динамічну взаємодію вихователів і учнів, спрямовану на досягнення заданої мети і яка сприяє заздалегідь визначеним змінам стану, властивостей і якостей вихованців. Іншими словами, педагогічний процес – це процес, в якому соціальний досвід переплавляється в якості особистості. Забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку на основі цілісності й загальності є головною сутністю педагогічного процесу.
Основні завдання педагогічної науки
Педагогіка є наука, що вивчає сутність, закономірності, тенденції і перспективи розвитку педагогіки процесу як фактору і засобу розвитку людини протягом усього її життя. Предметом педагогіки є об’єктивні закони конкретно–історичного процесу виховання, органічно пов’язані з законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільна виховна практика формування підростаючого покоління, особливості й умови функції педагогічного процесу. Тому найважливішими завданнями педагогіки як науки є:

- дослідження закономірностей процесу виховання, його структури й механізмів;



- розробка теорії й методики організації навчально-виховного процесу, його змісту, принципів,організаційних форм, методів та прийомів.

Завдання педагогіки на сучасному етапі: а) вдосконалення змісту освіти; б) розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання; в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти; г) комп'ютеризація учительської праці; г) розробка нових і модернізація наявних форм і методів навчання; д) виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку; е) вдосконалення змісту і методики виховання; є) вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці; ж) розробка шляхів демократизації та гуманізації життя і діяльності школи.
Структура педагогіки
Структура педагогіки відображає зв'язки і відносини, що склалися в ході історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. З розвитком суспільного прогресу, зростанням нових знань, розширенням сфери проникненням наукової думи в реальне життя розширюються й галузі педагогіки.

Загальна педагогіка (загальні основи, теорія виховання, теорія навчання, школознавство).

Вікова педагогіка (дошкільна педагогіка, педагогіка школи, педагогіка дорослих - вузівська, військова).
Ясельна педагогіка – вивчає закономірності й умови виховання дітей ясельного віку. Характерною особливістю є її взаємозв’язок з психологічних, фізіологічних, медичних та іншими науками.

Дошкільна педагогіка – це наука про закономірності розвитку, формування особистості дітей дошкільного віку.

Педагогіка школи – формування учительського і викладацького професіоналізму.

Педагогіка професійно-технічної освіти – вивчає закономірності підготовки робітників високої кваліфікації.

Педагоги вищої школи – майбутніх спеціалістів навчають представники вищої кваліфікації, розробляються оригінальні методики навчання студентів.

Виробнича педагогіка – вивчає закономірності навчання робітників, підвищення їх кваліфікації.

Військова педагогіка розкриває закономірності, теоретично обґрунтовує, розробляє принципи, методи, форми навчання і виховання військовослужбовців усіх рангів.

Соціальна педагогіка – позашкільне виховання й освіта дітей і дорослих. (клуби, СЮТ, СЮН, студії, гуртки, спортивні бази), де діти і молодь задовольняють свої потреби,відпочивають, отримують професійні знання.

Педагогіка третього віку – система освіти, розвитку, виховання людей пенсійного віку.

Виправно-трудова педагогіка – перевиховання особистостей, які перебувають в зв’язку зі злочином. Пов’язана з юриспруденцією і правознавством.

Порівняльна педагогіка – досліджує закономірності функціонування й розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах.

Спеціальні педагогічні науки: сурдопедагогіка (виховання і навчання глухих і німих); тифлопедагогіка (виховання і навчання сліпих і малозрячих); олігофренопедагогіка (виховання і навчання розумово відсталих).

Лікувальна педагогіка - розвивається на межі з медициною, ця система освітньо-виховної діяльності педагогів з хворобливими і хворими школярами.

Реабілітаційна педагогіка – це система педагогічних, медико-психологічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психофізіологічних функцій, станів, особистісного й соціального статусу хворих дітей, дітей-інвалідів, а також, хто отримав травму психічну, переніс хворобу внаслідок зміни соціальних обставин, умов життя.
Зв’язок педагогічної науки з іншими науками
Міжпредметні зв'язки педагогіки - це її зв'язки з іншими науками, які дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов'язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка та ін.



Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка - ефективність тих виховних впливів, які призводять до змін у внутрішньому світі і поведінці людини. Кожен розділ педагогіки опирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини складають базу для розуміння біологічної суті людини - розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем.

Філософські науки (соціологія, етика, естетика та інші) допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці і суспільстві, корегуючи спрямованість виховання. У філософії педагогіки знаходять опорні методологічні положення: філософські категорії необхідності й випадковості, загального, одиничного й особливого, закони взаємозв’язку і взаємозалежності тощо. Соціологія як наука про суспільство, процеси його функціонування і розвитку, торкається й галузі освіти, виховання, науки про них. Так розвиваються такі спеціальні дисципліни: соціологія освіти, виховання, соціологія студенства та інші.

Педагогіка тісно пов’язана з фізіологією. Знання учителем фізіологічних процесів розвитку молодшого школяра і підлітка, старшокласника і самого себе сприяє глибокому проникненню в секрети виховання впливу середовища та ін.



Об'єкти зв'язку педагогіки з іншими науками: поняття (терміни), закономірності, концепції, предмети (об'єкти), процеси, критерії, методи.

Типи зв'язку педагогіки з іншими науками: взаємовплив, взаємодія, взаємопроникнення, інтеграція, міжнаукові, міждисциплінарні.

Форми зв'язку педагогіки з цими науками: а) опирається на ідеї інших наук (людина формується у діяльності - з філософії); б) використовує методи дослідження з інших наук (анкетування - з соціології); в) використовує результати досліджень інших наук (насамперед, з психології); г) проводить дослідження спільно з іншими науками; г) дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.
Тема 1.2. Методологія і методи педагогічних досліджень
1. Наукові дослідження як шляхи вирішення проблем педагогіки

2. Основні елементи педагогічного дослідження

3. Методи науково-педагогічного дослідження

4. Етапи дослідження. Аналіз і оформлення результатів дослідження


Наукові дослідження як шляхи вирішення проблем педагогіки
Наукове дослідження - це особлива форма процесу пізнання, сис­тематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про до­сліджуваний об'єкт.

Фундаментальні дослідження мають мету розкрити суть педагогічних явищ, знайти глибоко приховані основи педагогічної діяльності, дати їй наукове обґрунтування. Прикладні дослідження вирішують питання, що безпо­середньо зв'язані з практикою.
Характерні риси педагогічних процесів, які слід мати на увазі в ході їх дослідження: а) неоднозначність їх протікання: результати навчання, розвитку і виховання залежать від одночасного впливу дуже багатьох чинників; б) для педагогічних процесів характерна неповторність: під час повторного дослідження педагог вже має справу з іншим "матеріалом", навіть умови не вдається зберегти попередні; в) в педагогічних процесах беруть участь люди всіх вікових категорій, тому експерименти, що суперечать моральності і етичним нормам, забороняються. Об'єктивні висновки у процесі дослідження можуть очікуватись тільки за умови багаторазових спостережень, не інакше як в усередненій, узагальненій формі.

Основними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження є одержання нового наукового результату, поповнення теоретичних знань, які сприяють процесу виховання, навчання і розвитку вихованців.

Дієвість конкретних педагогічних і методичних досліджень характеризується не тільки новизною і теоретичною значимістю одержаних результатів, а й ступенем їх впливу на ефективність і якість вирішення конкретних навчально-виховних завдань. До результатів науково-педагогічних досліджень ставляться вимоги: суспільна актуальність; наукова новизна; теоретична і практична значущість; наукова об'єктивність і достовірність; доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності; показ міри, меж і умов ефективного застосування одержаних результатів.
Основні елементи педагогічного дослідження
Проблема дослідження в широкому розумінні - складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення, вирішення.

Об'єкт дослідження - це частина об'єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта).

Предмет дослідження - це зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості і відносини об'єкта, що досліджуються з певною метою в даних умовах.

Предмет дослідження більш вузьке поняття, ніж об'єкт дослідження. В ролі об'єкта, наприклад, можуть виступити методи виховання, а предмета - тільки одна група цих методів, приміром методи стимулювання виховання.



Мета дослідження - це ціль, яку поставив перед собою дослідник.

Гіпотеза дослідження - наукове передбачення його результатів.

Завдання дослідження - конкретизована його мета. Завдання дослідження можуть включати в себе такі елементи:

а) вирішення певних теоретичних питань, що входять до загальної проблеми (наприклад, виявлення суті дидактичного явища, дальше вдосконалення його визначення, розробка ознак);

б) експериментальне вивчення практики вирішення даної проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків, їх причин, типових рис передового досвіду та ін.;

в) обґрунтування необхідної системи заходів для вирішення поставленого завдання;

г) експериментальна перевірка пропонованої системи заходів з точки зо­ру відповідності її критеріям оптимальності;

г) розробка методичних рекомендацій для тих, хто буде використовувати результати дослідження на практиці.


Методи науково-педагогічного дослідження
Метод науково-педагогічного дослідження - це шлях вивчення і опанування складних психолого-педагогічних процесів формування осо­бистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Для досліджень підбирають оптимальний комплекс методів. При цьому керуються такими вимогами:

а) застосовувати таке поєднання методів, яке дозволяє одержати різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання;

б) використовувані методи повинні забезпечити одночасно вивчення діяльності, спілкування і інформованості особистості;

в) методи мають відображати динаміку розвитку певних якостей як у віковому плані, так і протягом певного проміжку часу;

г) важливо використати такі методи, які дозволяють одержати відомості про учня з якнайбільшого числа джерел, від найкомпетентніших осіб, що зна­ходиться з ним у постійному спілкуванні, у спільній діяльності;

д) методи мають дозволити аналізувати не тільки хід процесу, його результати, а й умови, в яких він функціонує.

Метод педагогічного спостереження - спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане, відкрите й закрите, самоспостереження. При орга­нізації спостереження важливо мати план спостереження, визначити його термін, фіксувати результати.

Метод бесіди. Бесіда є джерелом і способом пізнання педагогічного явища шляхом безпосереднього спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Для ефективного проведення бесіди бажано мати план, основні і додаткові запитання, створити сприятливу обстановку для відвертої бесіди; врахування індивідуальних особливостей співбесідника; проявити педагогічний такт; вміти запротоколювати бесіду. Результат бесіди варто порівняти з даними спостереження.

Метод інтерв'ю особливо корисний у тих випадках, коли дослідник наперед може бути впевнений в об'єктивності відповідей учнів. Це пояснюється тим, що інтерв'ю не передбачає постановки уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Наслідки інтерв'ю залежить від продуманості питальника для інтерв'ю.

Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні. При анкетуванні дотримуються таких вимог: а) підбір питань, що найточніше характеризують явище і дають надійну інформацію; б) використання як прямих, так і непрямих запитань; в) виключення підказок у формуванні запитання; г) попередження двоїстого розуміння змісту запитання; г) використання як закритих, так і відкритих запитань; д) використання попередньої перевірки ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і внесення корекцій до змісту анкети.

Метод експерименту. Педагогічний експеримент - це науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах.

В залежності від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють:

а) констатуючий експерименти, під час якого вивчаються наявні педагогічні явища; б) перевіряючий, уточнюючий експеримент, коли перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; в) творчий, пере­творюючий, формуючий експеримент, у ході якого конструюються нові педагогічні явища.

За місцем проведення розрізняють природний і лабораторний педагогічний експеримент. У процесі проведення експерименту мають бути експериментальні і контрольні групи.



На відміну від педагогічного спостереження педагогічний експеримент дозволяє: а) штучно відділити виучуване явище від інших; б) цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; в) повторювати окремі педагогічні явища приблизно в таких же умовах.

Метод вивчення шкільної документації і учнівських робіт. Вивчення шкільної документації і учнівських робіт із заданою метою за спеціально розробленою програмою складає суть цього педагогічного дослідження. Сюди входить також робота з архівними матеріалами.

Метод рейтингу - оцінки тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами). Вимоги до експертів: а) компетентність; б) креативність - здатність вирішувати творчі завдання; в) позитивне ставлення до екс­пертизи; г) відсутність схильності до конформізму; д) наукова об'єктивність; е) аналітичність і широта мислення; є) конструктивність мислення; ж) якість колективіста; з) самокритичність.

Метод узагальнених незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами (учителями, батьками, товаришами учнів), співставлення цих відомостей зі своїми матеріалами про особистість вихованця.

Метод психолого-педагогічного тестування. Випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також слід вважати своєрідними тестами. Результати тестування визначаються через виявлення відсотків розв'язування тестів.

Соціометрія (вивчення структури і стилю взаємовідносин у колективі).

Математичні методи - реєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.

Реєстрація - виявлення певної якості в явищах даного класу і підрахунок за наявністю або відсутністю даної якості (наприклад, кількості допущених негативних вчинків учнями).

Ранжування - розклад зібраних даних у певній послідовності (спад чи зростання зафіксованих показників), визначення місця в цьому ряді об'єктів (наприклад, складання списку учнів у залежності від рівня успішності і т.п.).

Моделювання - це метод створення і дослідження моделей. Наукова модель - це смислово представлена і матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна заміняти його так, що вивчення моделі дозволяє отримати нову інформацію про цей об'єкт (наприклад, можна моделювати оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом і т.п.).

Теоретичні методи педагогічного дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки.
Етапи дослідження. Аналіз і оформлення результатів дослідження
Розпочинаючи педагогічне дослідження, важливо з'ясувати його вихідні положення, а саме: актуальність проблеми, об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження.

Проблема дослідження в широкому значенні - складне теоретичне або практичне питання, що потребує вивчення, вирішення.

Проблема має бути відображена насамперед у темі дослідження.



Об'єкт дослідження - частина об'єктивної реальності, яка на цьому етапі стає предметом практичної й теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта). Об'єктами педагогічних досліджень можуть бути діяльність педагогів, учнів, педагогічні стосунки між суб'єктом і об'єктом навчально-виховної роботи, особистістю та колективом, між вихованням і самовихованням, організація пізнавальної діяльності учнів, навчально-виховний процес тощо.

Предмет дослідження - зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості та відносини досліджуваного об'єкта з певною метою за даних умов. Предмет дослідження вужче поняття, ніж об'єкт дослідження. Об'єктами, наприклад, можуть бути методи виховання, а предметом - тільки одна група цих методів, наприклад, методи стимулювання виховання.

Мета дослідження - ціль, яку поставив перед собою дослідник. Формулюючи мету дослідження, дослідник з'ясовує, який результат передбачає отримати і яким він має бути.

Гіпотеза дослідження - наукове передбачення його результатів. Вона повинна формулюватися так, щоб з цього формулювання проглядалися положення, які потребують перевірки у процесі дослідження.

Завдання дослідження - його конкретизована мета. Завдання дослідження: а) вирішення певних теоретичних питань, що є загальною проблемою (наприклад, з'ясування сутності дидактичного явища, вдосконалення його визначення, дослідження ознак); б) експериментальне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків, їх причин, типових рис передового досвіду та ін.; в) обґрунтування системи заходів, необхідних для вирішення поставленого завдання;

г) експериментальна перевірка пропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності; ґ) вироблення методичних рекомендацій для тих, хто використовуватиме результати дослідження на практиці.

Організовуючи дослідження конкретної педагогічної проблеми, дотримуються певної послідовності, а саме:

1. Визначення проблеми дослідження, яка має актуальне, життєве значення.

2. Ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення встановлених наукою фактів, положень, висновків.

3. Вивчення шкільної практики.

4. Формулювання гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірного висновку з дослідження.

5. Здійснення експериментальної роботи.

6. Вивчення передового досвіду.

7. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.

8. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези.

9. Оформлення результатів дослідження, їх упровадження в життя.

Процес і результати науково-педагогічного дослідження фіксуються багатьма способами. Для цього вироблено певні типи документації: анкети, плани спостереження, здійснення педагогічних експериментів, втілення результатів дослідження в практику, магнітофонні записи, фотокартки, кінострічки; протоколи обговорення уроків, виховних заходів та ін.; конспекти опрацьованої літератури, архівних матеріалів; описи досвіду роботи шкіл та інших виховних закладів; статистичні дані, математичні обчислення.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка