Олійник Н. В. спеціаліст І категорії, вчитель хореографії унвк «зош І-ІІІ ст. №7 – колегіум» Метод проектів як засіб підвищення пізнавальної діяльності учнів



Скачати 374.43 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір374.43 Kb.
Олійник Н.В. - спеціаліст І категорії, вчитель хореографії УНВК «ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 – колегіум»

Метод проектів як засіб підвищення пізнавальної діяльності учнів Сучасне життя не стоїть на місці. Більшість країн переходить до інформатизації усіх його сфер, тим самим надаючи більші можливості для розвитку індивідуальних навичок кожної людини. Але важливою проблемою постає швидкість засвоєння усіх знань та навичок, які суспільство може отримати, якщо знайде шлях до стабілізації розумового навантаження протягом навчального та пізнавального процесів. Зміни, події за останні роки в нашій країні, вимагають іншого підходу до навчання учнів. На перший план виходить особа учня, його здібність до самовизначення і самореалізації, до самостійного ухвалення рішень і доведення їх до виконання, до аналізу власної діяльності.

Основним завданням вчителів стає пошук такої технології, яка відповідала б принципам найбільшої міри відповідності природним механізмам засвоєння навчального матеріалу учнями. Вважаю, що успіх ефективність кожного уроку як його складова структура, багато в чому залежить від кваліфікації та педагогічної готовності вчителя.



Метод проектів – це метод, направлений на розвиток навиків співпраці і ділового спілкування в колективі, який передбачає поєднання індивідуальної самостійної роботи з груповими заняттями, обговорення дискусійних питань, наявність усередині себе дослідницької методики, створення учнями кінцевого продукту (результату) їх власної творчої діяльності.

Актуальність методу проектів, як виду дослідницької діяльності школярів,

пояснюється тим, що проектування перетворилось в найбільш розповсюджений вид інтелектуальної діяльності людини у всіх областях: в науці і техніці, економіці, в соціально-просвітницькій, виробничій та культурній, тощо. Творча проектна діяльність не є лише формою засвоєння знань, умінь і навичок, вона впливає на формування механізмів довільного регулювання поведінки особистості,

забезпечуючи самостійне виділення й прийняття основних цілей навчання.

Метод проектів є принципово новим у світовій педагогіці. Він зародився в США в

20-х роках XXстоліття. Цей метод називали ще проблемним і пов′язували з ідеями

гуманістичного напрямку в педагогіці.
Головні цілі проектної методики:


  • продемонструвати вміння використовувати придбаний в процесі навчання дослідницький досвід; - реалізувати свій особистий інтерес до проблеми дослідження; -- створити умови для активного розвитку особистості учня; навчити "добувати" знання самостійно.



Робота з проектом має відповідати таким вимогам:

-виконання повинно здійснюватись на визначеному відрізку теоретичних знань;

-теми проектів розробляє вчитель;

-час виконання проекту залежить від змісту, мети й завдань і може варіюватись від

кількох тижнів до року (за умови тривалого виконання проекту намічають етапи його

виконання з конкретними результатами роботи на кожному);

-творче завдання може бути представлене у вигляді дослідницьких робіт, буклетів, мультимедійних презентацій, сторінок веб-сайтів та інше (в нашому випадку хореографічна композиція, танець, етюд)

Перед розробкою кожного проекту вчителем чітко визначається мета та очікувані результати, час на створення цього проекту та розподіляються обов'язки при розробці проекту. В практичній діяльності вчителя має місце системне впровадження декількох видів проектів на уроках та в позаурочний час.


Планування змісту та ходу навчального проекту здійснюється за такими етапами:

І. Організація проекту, коли відбувається визначення теми й мети, формулюється проблема, висувається гіпотеза щодо її розв’язання.
ІІ. Планування діяльності через визначення джерел інформації, опис бажаних кінцевих результатів, розподіл завдань для роботи в малих групах.
ІІІ. Дослідження теми, що дає можливість школярам навчитися збору інформації з різноманітних джерел, аналізувати її, робити висновки та вносити пропозиції.
ІV. Результати проектної діяльності оформлюються різними способами. Здійснюється презентація проекту (у формі усного журналу, «живої газети», свята, створення веб-сайту, газети у форматі MS Publisher, конкурсу малюнків, виставки поробок тощо. В нашому випадку це хореографічна композиція, танець, етюд).

Захист проекту – кульмінація всієї проектної роботи. Проводиться він за участю всіх співавторів проектів. Запрошуються гості: учні інших класів, батьки, учителі. У ході захисту проектів діти вчаться чітко й переконливо викладати інформацію, захищати свою точку зору, ставити питання, слухати один одного. Багатьом дітям такі виступи допомагають повірити у свої сили, у себе, знайти своє місце в класному колективі. На цьому ж етапі відбувається підбиття підсумків виконання проекту та визначення завдань для нових проектів. Рефлексія є обов’язковою, вона має важливе значення, тому що дає можливість учням самостійно відстежувати процес власного саморозвитку, оцінювати досягнення. За кількістю учасників виділяють індивідуальні, парні, групові та колективні. За способом переважаючої діяльності учнів виділяються дослідницькі, ігрові, творчі, практико-орієнтовані проекти.

Використання проектної технології має комплексний характер і передбачає реалізацію таких цілей:

  • змістовну організацію творчої діяльності дітей, у процесі якої вихованець стає суб’єктом виховного процесу;

  • формування в учнів практичних навичок організації власної діяльності, планування часу і виконання завдань за графіком;

  • виховання відповідальності, здатності до самоорганізації, самодисципліни;

  • розвиток умінь і навичок творчого пошуку;

  • створення, презентації та захист власних знахідок і думок;

  • розширення світогляду, поглиблення впливу різних напрямків виховання;

  • здійснення інтелектуального розвитку;

  • розвиток ініціативи, творчості, активності, самодіяльності.

Впровадження методу проектів є джерелом ініціативності, винахідливості, впевненості, творчої фантазії, що допомагає учням з різними здібностями і задатками досягти своєї мети, довести свою унікальність. Це, перш за все, педагогіка співпраці учителя та учня, рівновідповідальність дорослого й дитини. По друге, вона створює умови для всебічного розвитку особистості у процесі організації творчої діяльності.

Отже, час проектних технологій прийшов, а вміння використовувати їх – це показник високої кваліфікації та інноваційного мислення педагога, орієнтації на розвиток креативності школяра у процесі виховання, підготовки конкурентоспроможної особистості громадянина та патріота України .



ПРОЕКТ Тема. Стилі та напрями сучасної хореографії

Мета проекту: ознайомити учнів із сучасним хореографічним мистецтвом, його стилями та основними напрямами; розвивати інтерес до вивчення хореографічного мистецтва; залучати кожного вихованця до активного пізнавального творчого процесу; формувати вміння працювати в групі: добирати матеріал, систематизувати його та представляти свою роботу; розвивати творчі здібності учнів; сприяти естетичному вихованню та фізичному розвитку підростаючого покоління.

Навчальний предмет: хореографія

Тип проекту: інформаційно – творчий, груповий, довготривалий, з координацією вчителя.

Учасники проекту: вихованці хореографічних гуртків, керівники гуртків.

Тривалість роботи над проектом: січень - квітень

Етапи реалізації проекту

І. Організація проекту

1. Визначення теми проекту.



2. Визначення мети проекту.


ІІ. Планування діяльності

  1. Ознайомлення дітей із темою та завданнями проекту.

  2. Створення схеми проекту.

  3. Поділ учнів на групи, вибір теми.

  4. Визначення форм презентації проекту


ІІІ. Дослідження теми

  1. Аналіз наявного матеріалу.

  2. Пошук інформаційних джерел:

  • Використання інтернет – ресурсів.

  • Ознайомлення з літературою .

  • Відвідування майстер – класів із сучасного танцю.

  • Перегляд відеоряду з даної теми.

  1. Сбір та вивчення інформації

  2. Систематизація та оформлення зібраного матеріалу.


ІV. Результати проектної діяльності

  • Створення мультимедійних презентацій.

  • Виконання танцювального номера (відповідно до обраної теми)



V. Захист проекту «Стилі та напрями сучасної хореографії»
Схематична структура проекту

«Стилі та напрями сучасної хореографії»

Презентація проекту «Стилі та напрями сучасної хореографії»

Мета: ознайомити із стилями та напрямками сучасного хореографічного мистецтва; представити результати роботи хореографічних гуртків; сприяти розвитку доброзичливих стосунків у колективі, виховувати взаємоповагу, культуру поведінки на сцені та за кулісами; розвивати творчі здібності учнів.

Освітній продукт: колективний альбом «Стилі та напрями сучасної хореографії», хореографічні постановки, фотоальбом «Танець єднає нас».

Форма захисту: творчий звіт, захист проекту з презентацією творчих робіт учнів.

Матеріально – технічне та навчально – методичне забезпечення заходу: Технічні засоби: проектор, монітор, ноутбук, мікрофони, підсилювачі, колонки, фотоапарат, відеокамера.

Хід заходу:

Вступне слово вчителя. Сучасна хореографія - самостійний вид естрадного
мистецтва.
Розвиток естрадного мистецтва за законами цього жанру, зв'язок сучасної хореографії з іншими естрадними жанрами (акробатикою, цирком, театром) і створення синтезу виражальних засобів. Експеримент і новаторство в пошуку нової танцювальної лексики.
Поняття естрадний танець і класифікація його по застосовуваної танцювальної техніки:
- Сюжетно-характерний танець у всіх різновидах
- Народний танець, вирішений за схемою побудови естрадного (стилізований)
- Сучасний класичний танець, з віртуозністю підтримок і обертів
- Акробатичний танець з тематичною різноманітністю
- Військова «пляска»
- Ритмічні танці (степ, чечітка)
- Мюзик-хол, вар'єте
- Пластичний танець
- Спортивний танець
- Сценічний бальний танець
Основні напрямки сучасної хореографії:
- Модерн танець (соntеmроrаrу)
- Джаз
- Стріт – денс (вуличні танці)

Тож, дорогі діти, я запрошую вас презентувати результати своєї роботи у проекті. Захист учнівський робіт



Контемпорарі (Contemporary)

Контемпорарі - один з нових напрямків сучасного танцю, який поєднує в собі як елементи західного танцю (класичний танець, джаз-модерн), так і східне мистецтво руху (цигун, йога, тайцзи цюань). При чому це той танець, який не має певної форми стилю, тому що головне в ньому - самовираження. Однією відмінною особливістю даного стилю є те, що він танцюється босоніж.

Контемп містить в собі елементи балету, але балет - це форма розповіді історії, мертва, застигла матерія, контемп - пошук відповідей на свої питання. А тому, у кожної людини свій танець. Якщо класичний танець - це строгі форми вираження, то в контемпорарі відбувається чергування напружених м'язів з різким скиданням, розслабленням, різкі зупинки, падіння і підйоми, робота з диханням. Дуже багато рухів відбувається на підлозі. Танцюрист слід не чіткому сценарієм, а слухає голос свого тіла, яке висловлює глибокі емоційні переживання. І тому не буває двох однакових танців, навіть у одного і того ж танцюриста, навіть, якщо він танцює з кимось у парі.

Оволодіти даним стилем може будь-хто. Для цього не потрібна спеціальна підготовка. Головне - навчитися розуміти голос свого тіла. А танцювати можна контемп під будь-яку музику.

Відсутність рамок дозволяє повністю розкрити себе, дарує чудові фізичні можливості і незабутні відчуття. Людина починає з великою повагою і любов'ю ставитися до себе, як до особистості, до свого тіла, до навколишнього світу.



Особливу увагу під час танцю приділяється також:

Звільнення від м'язових затисків,

Розслаблення і звільнення суглобів,

Вибудовування хребта,

Налагодження зв'язків між центром тіла і його кінцівками.

Під час танцю необхідно стежити за:

диханням,

усвідомленням свого тіла,

переміщенням власного тіла у просторі,

якістю руху, швидкістю і силою руху.

Даний стиль сучасного танцю дозволяє людині висловити за допомогою танцю те, що він не може висловити словами. Сучасний темп життя часто призводить до стресів, безліч людей перебувають у самотність, нерозуміння. Вони відчувають відчуженість, непотрібність, їм не завжди є з ким поділитися не тільки своїм болем, але і своїм щастям. Це залишає глибокі рани, які потім переростають у хвороби. Контемпорарі дозволяє людині не тільки зрозуміти самому те, що заховано глибоко всередині нього, його проблеми і досягнення, але і розповісти про це іншим людям у вигляді красивого танцю. Причому ця "розповідь" відбувається з одночасним усвідомленням себе. Такий прорив недомовленого, що людина довго накопичував у собі, дає неймовірне полегшення, приплив нових життєвих сил, робить життя яскравішим та цікавішим.



Танець модерн (Modern dance)
ДОВІДКА : Танець модерн - напрямок в танцювальному мистецтві. З'явився в кін. XIX - початок. XX ст. в США та Німеччині як результат відходу від суворих норм балету на користь творчої свободи хореографів. Основоположницею танцю модерн вважається Айседора Дункан.

Термін «Танець модерн» з'явився в США для позначення сценічної хореографії, що відкидає традиційні балетні форми. Увійшовши у вжиток, витіснив інші терміни (вільний танець, дунканізм, танець босоніжок, ритмопластичний танець, виразний, експресіоністський, абсолютний, новий художній), що виникали в процесі розвитку цього напрямку. Напевно, буде правильніше назвати цей напрям «Вільним танцем», тому «Модерн» як поняття в світі танців відображає лише частина культури і зараз є, здебільшого, лише збірною назвою багатьох напрямків танцю 20-го і 21-го століть. Зазвичай, говорячи про сучасні танці (modern dance) ми маємо на увазі танець модерн, контемпорарі (contemporary), джаз-модерн, буто та контактну імпровізацію. Ця система танцювального напрямку об'єднує безліч відносно самостійних течій, зазвичай пов'язаних з конкретними виконавцями і хореографами.



Коли і де все почалося? Прийнято вважати, що «модерн» зародився в США та Німеччині в першій половині 20-го століття. Потім розвинулося в нові напрямки, вчення, техніки. У людей на устах зазвучали імена: Айседора Дункан, Еміль Жак-Далькроз, Рудольф Штайнер, Рудольф Лабан та ін. Список імен доповнювався синхронно з розвитком стилів.

Що ж це за напрям? Основний акцент всіх напрямків танцю «модерн» виражений у використанні земної гравітації, управлінні тілом в «широкому» просторі і роботі з вагою тіла як свого, так і партнерів (контактна імпровізація). Рухи переважно природні і не приховують зусиль для їх виконання; вертикальна вісь тримання тіла може бути природно порушена. Танець у своєму роді - уособлення внутрішнього світу, душі людини. Відображення його відкритості та прийняття світу у всій його красі. Народжений в прагненні піти від фіксованих рамок класичної школи, модерн збагатив культуру насиченістю і різноманітністю форм, новими баченнями культури. Модерн - світовідчуття, втілене в танці. Танець несе не тільки відображення музики, а й глибокий зміст. Звільнення від класичного сприйняття культури танцю породило розвиток сучасного танцю в різних школах, в різних течіях; основою появи течій є привнесення нових принципів, звільнення від старих, нові погляди на відображення світоглядів в танці. Наш духовний світ надзвичайно багатий і неосяжний, культура сучасного танцю несе відображення цього багатства в рухах тіла. Джерело : http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-2258/
Джаз танець (Jazz dance)

Сучасна хореографія – надзвичайно багатогранна у своїх проявах її неможливо досконало описати, кожного дня народжується новий напрям, новий стиль, нове прочитання тих чи інших принципів танцювального мистецтва. Важливе місце у цьому яскравому потоці посідає джаз-танець як першоджерело багатьох напрямів і стилів. Сьогодні джаз-танець вже має чітке визначення.



Джаз (від англ. jazz: як дієслово – збуджувати, активізувати, захоплювати; як іменник – міць, поривчастість, екстаз) це:

Стиль у сучасній хореографії афро-американського походження. Сьогодні в сучасній хореографії (танці й балет) джаз має свої характерні ознаки: акцент на емоційному стані та індивідуальній виконавській майстерності людини, яка імпровізує на джазову, популярну чи іншу музику, на «свінгуванні та пульсації», повній розпружності тулуба, позі «колапсу», значної рухливості корпусу, рук, обертових рухах тазостегнової частини тіла, багатосинкопованості в рухах9. Джаз, крім того, відзначається ще й витонченою ритмічністю рухів усього тіла танцівника й окремих частин як по горизонталі, так і по вертикалі сценічного простору.

Імпровізація (від лат. inprovizuz – непередбачений, несподіваний, раптовий) – створення музики, танцю, акторського етюду без попередньої підготовки; експромт. Імпровізація посідає вагоме місце в творчості.

Джазовий танець – це, насамперед, втілення емоцій танцівника, а не форми або ідеї, як це відбувається в танці модерн10.

Сьогодні вже можна сміливо визначити, що джаз-танець має в собі коріння афро-американського менестрел-шоу minsterel, європейського танцю (ірландської жиги, іспанського спатеардо, російської «дрібушки»). Все це дає змогу розробити класифікацію джазового танцю, а саме: танцю, менестрел-шоу європейського танцю (ірландської жиги, іспанського спатеардо, російської «дрібушки»). Все це дає змогу розробити класифікацію джазового танцю, а саме:

– теп-данс;

– класичний джаз-танець;

– шоу-джаз-танець (бродвей-джаз);

– афро-джаз-танець;

– джаз-фольк-танець;

– стріт-джаз-танець (street-jazz dance)

Теп-танець.

Теп-танець (tep dense) у дослівному перекладі – танець зі стуком, його також називали степ, чечітка.

Назва «степ» походить від англ. step — «крок», однак у західній хореографії цей термін невідомий, натомість широко вживається tеп (від англ. tap — «стукати», «легкий стукіт»). Характерною особливістю танцю є ритмічна ударна робота ніг; зазвичай виконується в спеціальному взутті, підбитому металевими пластинами (втім, металеві пластини – це вже надбання нового часу).

Теп – стиль у сучасній хореографії; його характерні риси: акцент на індивідуальну майстерність, імпровізаційність та чіткий удар і ритм, легкість, незначна робота корпусу порівняно з ногами, що працюють за головною технікою. Теп зазнав впливу афро-американського, російського та ірландського «ударного» танцю. В. Конен дає характеристику виконавця теп-танцю: «тіло залишалось у строго контрольованому врівноваженому стані, руки висіли як безформні ганчірки. Уся енергія танцівника, вся його феноменальна майстерність і швидкі темпи втілилися в роботі ніг, в особливості стопи. Точні синхронні акценти, виконані п’ятою одної ноги і пальцями іншої…»11.



Класичний джаз-танець.

Класичний джаз-танець – це танцювальна система зі сталими законами побудови танцювального руху всього тіла танцівника й окремих частин – як по горизонталі, так і по вертикалі сценічного простору, зі сформованою методикою підготовки танцівника-виконавця, який володіє віртуозною технікою, «залучає елементи інших танцювальних систем, зокрема класичного танцю, модерн-танцю, народного танцю»13. Характеризується меншою імпровізаційною свободою, ніж та, що притаманна джаз-танцю, саме цей факт стає одним із напрямків його подальшого розвитку. Класичний джаз-танець використовується у сценічному вирішенні балетних та театральних вистав, залучається до кіно.

З 90-х років ХІХ ст. до кінця Другої світової війни починається новий етап розвитку джазового танцю як особливої техніки, зі своєю школою, певною хореографічною лексикою, системою рухів. Саме в цей період джазовий танець впливає не лише на театральний і побутовий танець, а й на балетний театр. Жанрова природа джазового танцю стає більш очевидною. Взаємовплив «чорного» і «білого» танцю дедалі збільшується, втрачається фольклорний характер танцю. Усе це зумовлює виділення джазового танцю в окремий напрям танцювальної техніки – класичний джаз.

Формування джазового танцю ще не завершилось, але саме класичний джаз-танець, подолавши шлях від побутового, фольклорного, салонного танцю через сценічне рішення, залучення до театралізованих дійств, чимдалі більше виділяється в особливе, неповторне сучасне танцювальне мистецтво. Вже нікого не дивують балетні вистави, де за основу хореографічної лексики взято джаз-танець, велика кількість шоу-програм використовує саме цей напрям, з розвитком кіномистецтва джаз-танець і тут посідає не останнє місце.



Шоу-джаз-танець.

Ще у витоках джаз-танцю проявляється його універсальність, здатність до використання в найрізноманітніших галузях танцювального мистецтва. В. Конен зазначає: «найвища віртуозність, як у галузі танцю, так і інструментального виконання, стає невід’ємною рисою менестрельного шоу. Ця глибока традиція збереглась у всіх музичних жанрах наступного періоду»14. Відзначимо, що менестрель-шоу (англ. minstrel – менестрель та show – видовище, показ) – самобутня форма американського музичного театру, виникла в першій половині

ХІХ ст. під впливом негритянського фольклору в середовищі білих акторів, що імітували негритянську манеру співу, танцю, гри, інтонування, наслідували репертуар.

Джаз-танець настільки універсальне мистецтво, що його використання у естрадних шоу-програмах, відео-кліпах, модних театральних постановках, стає не лише органічним, а й необхідним складовим елементом успіху у глядача. Відтак формується окремий напрям джаз-танцю – шоу-джаз-танець, інша його назва – бродвей-джаз-танець (від англ. – Broadway – назва вулиці в Нью- Йорку, де розташовані численні театри.

Саме внаслідок використання джаз-танцю на бродвейський підмостках виникла і друга назва для шоу-джаз-танцю – бродвей-джаз. Шоу-джаз-танець органічно вливається і стає невід’ємною частиною мюзиклу (від. англ. musical play – музичний театр – музично-сценічна вистава, в якій поєднано різноманітні жанри й виражальні засоби естрадної побутової музики, хореографічного, драматичного й оперного мистецтва).

У сучасному театральному мистецтві дедалі частіше шоу-джаз-танець вливається в оперету. Шоу-джаз-танець використано в постановці оперети П. Абрахами «Бал у Савої» Київського національного академічного театру оперети (хореографія В. Прокопенка). Яскраво цей напрям використовується і в мюзик-холі (від англ. music-hall – концертний зал – вид естрадного театру, в якому поєднано концертні, циркові, балетні та музичні номери).



Афро-джаз-танець.

Афро-джаз-танець (від англ. afro-jazz) – різновид танцю, що поєднує класичні джазові елементи (оберти, перегинання в корпусі, характерні стрибки) з етнічною афро-пластикою. Визначається високою емоційністю й енергетикою у виконанні. Це спроба поєднати сучасний джаз з його африканським корінням, відновити втрачені першоджерела африканських традицій ритуальних танців і музики, треба мати на увазі, що африканський танець несе в собі велике функціональне навантаження і не є настільки віртуозним, як його теперішній аналог.

Афро-джаз-танець характеризується дещо розслабленим виконанням танцювальних рухів, широкою амплітудою рухів стегновими суглобами, що спрямовані здебільшого до підлоги, бо африканські племена поклонялися богам, які, на їхню думку, існували не лише на небі, а й під землею. У музичному матеріалі відчутне повернення до першоджерела.

Як і багато інших напрямів джаз-танцю афро-джаз-танець втілює людські думки, почуття й емоції за допомогою рухів. Це цілий пласт культури, що викликає неабияку зацікавленість митців сучасності і звичайних шанувальників танцювального мистецтва.



Джаз-фольк танець.

Виконання народних рухів у сучасному танці не вимагає буквального від творення тієї чи іншої національної хореографічної лексики, джаз-танець у своєму арсеналі використовує узагальнені пластичні елементи. Безперечно, у хореографічних творах з яскраво наголошеною національною тематикою, постановник використовує лексику джазового і народного танцю в своєрідному стилізованому переосмисленні, залежно від змісту та мети хореографічного твору. Усі танцювальні жанри та види мають глибоке народне коріння, балетмейстери-постановники неодноразово зверталися до витоків, намагаючись реалізувати свої творчі ідеї та задуми, саме через інтерпретацію хореографічної лексики народного танцю у джазову.



Стріт-джаз-танець (street-jazz dance).

У своєрідному вигляді найбільше джаз виражений у стріт-джаз танці, так званому вуличному джазі, що втілився в усіх сучасних молодіжних популярних напрямах – брейк, хіп-хоп, фанкі та більш ранні твіст, чарльстон, шейк, бугі-вугі, бальбоа («епоха свінгу» 1920–1940 рр.) походять від джаз-танцю і джазових поєднань з побутовим модним танцем.

Хіп-хоп-танець (від англ. hip-hop, що не має дослівного перекладу) – вид і танцювальна система студійних технік масово-популярного синтезованого танцю в сучасній хореографії американсько-європейського походження. Хіп-хоп танець поєднує різні стильові форми – вуличні, молодіжні танці (streetdance) – хіп-хоп та його нова форма нью-стійл, електрик-бугі, брейк-денс, клубні танці (club dance) – фанк, техно, хаус, ер-ен-бі (R & B). Термін «диско» (англ. disco) означає стиль популярної танцювальної музики 2-ї половини 1970 р., яка характеризується різноманітним чітким ритмом, визначеним четвертними нотами і підтриманим бас-барабаном; домінуванням вокалу, клавішних, струнних, електронних інструментів, на відміну від року, де переважають гітари.

Танець диско включає в себе велику кількість різноманітних стилів, починаючи від тих видів танцю, котрі танцюють на вечорах і дискотеках з друзями і закінчуючи віртуозними, атлетичними видами танцю для професіоналів. Усі ці стилі об’єднує те, що вони виконуються під популярну музику.

Фанкі-джаз-танець. Фанк (анг. funk – той, що ухиляється, боягуз, або жаргонне – гостро пахне, гострий запах, що б’є в ніс) – виконавський стиль сучасного джазу, започаткований музикантами хард-бопу наприкінці 1950-х р. Ознаки: гітарний реп – речитатив, експресивність гри, що походить темперованого строю, використання ритмомелодичних особливостей блюзу, а також екстатичність культової музики американських негрів. Фанкі-джаз-танець характеризується оригінальним поєднанням плавності і різкості виконання рухів з кроками дефіле на подіумі, фіксації корпусу в позах, як на фотосесії в модного фотографа.

Отже джаз-танець зі своїми найрізноманітнішими напрямами посідає одне з важливих місць у сучасному хореографічному мистецтві. Його використання надає можливість втілювати на сцені різноманітні образи і сюжети, він задовольняє потреби сучасності для реалізації і вираження через мистецтво танцю. Розуміння й знання джаз-танцю допомагають глибше аналізувати хореографічні твори у всіх їх виявах.



Вуличні танці (Street dance)

Загальна назва вуличний танець обіймає всі стилі сучасного танцю, що розвинулися за межами танцювальних студій та шкіл: на вулицях, шкільних подвір'ях, у нічних клубах.


Вуличні танці часто імпровізаційні та соціальні за своїм призначенням.

Серед стилів вуличного танцю



  • Hip-hop

  • Брейк-данс

  • Поппінг

  • Локінг

  • Нью-cтайл

  • Хауз

  • Крампінг

  • C-walk

  • DnB step

Охарактеризувати напрям вуличних танців (стріт денс) можна через два основних напрямки диско і хіп-хоп, хоча вони й не єдині та найбільш яскраві і вже мають певний історичний розвиток.

Термін «диско» (анг. disco) – стиль популярної танцювальної музики другої половини 70 років, яка характеризується різноманітним чітким ритмом, визначеним четвертними нотами і підтриманим бас-барабаном; домінуванням вокалу, клавішних, струнних, електронних інструментів на відміну від року, де переважають гітари.

Перші проблиски диско з’являються в 60-тих роках у Франції разом з відкриттям перших дискотек. Танець, де можна танцювати одному, коли партнери не повинні торкатись один одного, здобув популярності завдяки своїй новизні. Першим «одиночним» танцем став твіст (анг. twist – «вертіння»). В середині 70-х рр. на основі музичних напрямків соул і фанк створюється напрям поп-музики диско (disco). Назва «диско» по походженню іспано-італійське, синонім французького disgne і англійського disk (диск, платівка). Мелодійно диско підходить до однієї з гілок соула, а ритмічно – до фанкі. Ця танцювальна музика призначена, в першу чергу, для дискотек. Дискотека (анг. discotheque) – 1) зібрання магнітофонних, грамофонних та інших записів і платівок (дисків); 2) приміщення, для відпочинку і танців; 3) форма організації дозвілля молоді. Сприймання музики в дискотеці супроводжується коментарями диск-жокея, світловими ефектами, демонстрацією слайдів, відео-кліпів. Програми можуть мати тематичне спрямування або призначатися для танцювального активного відпочинку.

Однією з причин досить швидкого набуття популярності танцю диско була поява на екранах художнього фільму «Лихоманка суботнього вечора» 1977 рік, знятий акторам та режисером Джоном Траволта про популярний серед молоді танець диско (сюжет розповідає про участь в конкурсі танцю юнака і дівчини та їхню перемогу, саме виконуючи танець диско). Ідея проводити конкурси отримала практичне застосування, починають проводитись конкурси, танець набуває нової популярності. На даний час конкурси проводяться в номінаціях – диско соло; диско дует, пара; диско мала група (до 7 чоловік виконавців); диско формейшин (більше 8 чоловік виконавців); диско шоу; диско вільний стиль (фрістайл з елементами акробатики та гімнастики). При проведенні конкурсу існують певні правила: музика організаторів конкурсу (крім танцювальних композицій, шоу програм), темп 33-35 тактів на хвилину, 132-140 сильних ударів; регламент виконання програми в часі; відбіркові та фінальні тури; розміри танцювальної площадки; чіткий розділ за віковими групами, та рівнем підготовки виконавців; обмеження в дозволених та не дозволених танцювальних елементах; нагородження переможців конкурсу.

Для танцю диско характерні певні па, вони можуть бути досить одноманітні, які повторюються в різний проміжок часу, танцювати може будь-хто, і можуть бути досить складними для координації, і ритмічного виконання, вимагають певної професійної підготовки. В цьому танці немає жорстких правил та обмежень у застосуванні хореографічної лексики, і щодо виконання, це різноманітні повороти, скачки, кидки ногами, піруети, ковзання, переступання, пружинисті згинання колін, швидка зміна напрямку виконання рухів. Велике значення має робота рук, корпус під час танцю не залишається статичним, виконуються нахили, хвилеподібні рухи. В середині 70-х років в США здобули популярність дискотеки, де королевою була музика диско. Самі ж дискотеки були орієнтовані на середній клас, музика ідеально підходила для відпочинку по закінченню трудового тижня. Танцювальні ритми, прості мелодії, доступні тексти, забезпечували дискотекам комерційний успіх. Платівки продавались великими тиражами.

Сотнями відкривались нічні клуби (в одно час досить дорогі). Не всім верствам населення такий відпочинок був не по кишені і тому цілком закономірно, що появилась нова музична культура, а з нею і танцювальна, яка влаштовувала всіх незалежно від матеріального статусу. Поступово вона отримала свою аудиторію шанувальників, назвали цю музику «РЕП»( одна із версій розшифровки абревіатури РЕП – «ритмічна американська поезія»).

Реп (анг. rap – удар, стук, вигукувати, викрикувати) – вокальна культура, при якій на тлі фанк-ритму під чіткий супровід комп’ютерної ритм –групи (від 98 до 110 ударів на хвилину) скоромовкою промовляється текст, що не завжди має змістовне навантаження. В 70-х роках переважно в латиноамериканських і афро-американських кварталах, виникло явище, яке пізніше отримало назву культура хіп-хоп (hip-hop). РЕП – музичний напрям, з певними характеристиками, це такі як: циклічне відтворення певного звукового відрізку – лупінг (петля,) або семпла (зразок); різноманітних ритмічних малюнків і т.д.

Хіп-хоп, на даний час, – це напрям в сучасній культурі, який включає в себе: настінний розпис – графіти (анг. graffity – по нашкрябувати); унікальний по своїй пластичності танець брейк-денс (break-dance); стиль одягу, манеру одягатись в спортивний одяг і музичний напрям РЕП.

Ми розглядаємо хіп-хоп як танцювальний напрям з певними канонами і правилами виконання. Темп музики 20-30 тактів в хвилину, 80-120 ударів – повільний хіп-хоп, 26-30 тактів в хвилину, 104-120 ударів – швидкий хіп-хоп. Йому притаманна африканська пластика, зустрічаються більш важкі стрибки (трюкові елементи).

Хіп-хоп - контрастний танець на фоні візуального послаблення корпусу (або загальної розслабленості рухів) несподівано виникають силові, акробатичні або трюкові елементи. Танцювальні рухи і саме їхнє виконання має характерну стрибкову дію, з типовими зіскоками, коливаннями корпусу, розкачуванням. Музикально танець хіп-хоп виконується, головним чином, з акцентом на восьмих ноти.

Брейк-денс (break-dance) або брейкінг, бі-боінг – сильно відрізняється від інших видів танцю, можна сказати, навіть, що це прогресивно альтернативний розвиток попередніх форм танцю. Брейк – (анг. break – ломити, «розривати») дійсно багато рухів в цьому танці здаються ламаними, незакінченими. Коли «танцювальні битви» закріпили своє положення на той час і брейк став складовою частиною хіп-хоп культури («боротись за допомогою творчості, а не з допомогою зброї»), він все більше змушував танцівників використовувати свою уяву, щоб виконати найрізноманітніші трюки на батлах (зібрання виконавців брек-денсу для змагання у визначенні кращої команди). Головне завдання на батлах – «побити» противника більшою винахідливістю найрізноманітніших фризів і рухів, і виконанням швидких і чітких під біжок. На початку 80-х брейк стає все більш популярним і модним , брейкери стали з’являтись в комерційних проектах (ТВ шоу, рекламах, відео кліпах і т.д.) брейк денс стає частиною шоу бізнесу. На екрани виходить фільм «Flash dance», який викликає захоплення молоді, і цей танець набуває широкого розповсюдження, сам же фільм розглядають як методичний посібник основних елементів брейк денсу. В кінці 80-х брейк втрачає своє значення для більшості людей і в особливості для засобів масової інформації. Завдяки шанувальникам цього напрямку, продовжує життя цей дивний і незвичний танець.

Сучасний танець все більше застосовується в найрізноманітніших мистецьких заходах і проектах, все більше молоді захоплюються його вивченням. Сучасне хореографічне мистецтво України в даний час знаходиться ще у розвитку. Пройде чимало часу, коли воно остаточно сформується у певний культурний шар хореографії зі своїми канонами і законами.



Сучасні бальні танці

Бальні танці — різновид парних танців, упорядкованих та кодифікованих для спортивних змагань. Спортивні танці визнаються Міжнародним олімпійським комітетом у якості кандидата в олімпійські види спорту. Поряд із спортивним аспектом бальні танці мають також соціальне значення, оскільки їх танцюють у всьому світі для розваги й задоволення і широко використовують в сценічному мистецтві: в театрі, кіно, на телебаченні.

В широкому розумінні бальним танцем можна назвати будь-який розважальний танець, який можна танцювати на балах, у танцювальних залах чи салонах. Однак із організацією мережі танцювальних змагань, цей термін набув вужчого, специфічного значення. В цьому вужчому значенні до бальних танців відносять танці, визнані міжнародними танцювальними організаціями або місцевими організаціями в окремих країнах. Міжнародні змагання з бальних танців поділяються на дві програми: стандартну і латиноамериканську, до кожної з яких входять по п'ять танців: вальс, віденський вальс, фокстрот, квікстеп та танго до стандартної програми, самба, румба, ча-ча-ча, пасодобль та джайв до латиноамериканської програми.

Існує всього десять танців, які виконують на змаганнях і чемпіонатах по спортивних бальних танцях. Бальні танці поділяються на європейську та латиноамериканську програми.

Бальні танці європейська програма: повільний вальс, танго, квікстеп (швидкий фокстрот), повільний фокстрот, віденський вальс.

Бальні танці латиноамериканська програма: пасадобль, самба, румба, ча-ча-ча, джайв.

Аматорські бальні танці об'єднують ті ж елементи, що і професійні: видовищність, емоційне напруження. Займатися ними можна в будь-якому віці, з будь-яким рівнем початкової підготовки. Регулярні заняття бальними танцями дають вміння красиво рухатися. Краса руху - це задоволення і впевненість у собі. Одяг для бальних танців повинна бути достатньо вільним і не сковує рухів. Зручна стійка взуття, для дам: це туфлі на підборах, на початковому етапі і для розминки - м'які тапочки.



Види бальних танців:

Віденський вальс. Віденський вальс чудовий романтичний бальний танець. Єдиний бальний танець, який висловлює почуття радості, ніжної прихильності, поваги і захоплення за допомогою безперервних рухів. Приблизно на початку 1830 року композитори Франс Ланнер і Йоганн Штраус написали кілька, дуже відомих зараз, вальсів нашої ери, сприяючи тим самим розвитку і популярності цього бального танцю.

Джайв. Джайв - це міжнародна версія танцю свінг, в даний час танець джайв виконують у двох стилях. Джайв дуже швидкий, вимагає багато енергії . Це останній танець, який виконують на змаганнях, і танцюристи повинні показати, що готові виконати його з великою віддачею. Це найшвидший бальний танець з усіх.

Квікстеп. Бальний танець Квікстеп з'явився під час 1-ї Світової війни в передмісті Нью-Йорка, спочатку виконувався африканським танцюристами. Квікстеп - веселий, швидкий, енергійний бальний танець, дуже ефективно поєднує ігровий характер блискавичних стрибків, кіків, розворотів, нахилів, поз і м'якою пластикою танцювальної пари.

Повільний вальс. Так як темп віденського вальсу був достатньо швидким, то незабаром композитори почали писати музику, яка була набагато повільніше. Від цієї музики розвинувся новий стиль вальсу, званого Бостоном. Повільний вальс - це повільний ліричний бальний танець з характерно вираженою і постійно повторюваної хвилею прибою, що створює враження польоту і невагомості. Особливу привабливість і виразність цього танцю може надати більш м'який характер виконання знижень. Управління партнером носить м'яко завуальований, прихований характер.

Повільний фокстрот. Фокстрот - бальний танець, який народився в двадцятому столітті і був названий так на честь американського виконавця Гаррі Фокса. Надзвичайно гармонійний бальний танець, що поєднує перш неповторну скользящесть кроків, легкість, легкість. Мабуть, тільки тут обидва партнера повністю зливатися в танці, як єдине ціле. Дійсно неповторний, непорівнянний ні з чим бальний танець.

Пасадобль. Танець іспанських циган. Драматичний французько-іспанського стилю фламенко, де чоловік зображує матадора (сміливої людини) в бою з биком, дама зображує його плащ або бика. Пасадобль - емоційний, вибуховий, героїчний бальний танець, де сюжет нагадує різноманітність сюжетів кориди за участю тореадора, бика і навіть плаща. Відрізняється особливою постановкою корпусу, рук, голови.

Румба. Бальний танець румба зародився на Кубі. Як типовий танець, став класикою всіх латиноамериканських танців. Румба-повільний бальний танець, який характеризується почуттями, наповненими любов'ю рухами і жестами, має латинський стиль руху в стегнах, є інтерпретацією відносин між чоловіком і жінкою.

Самба. Ритмічний національний бразильський танець самба нині впевнено увійшов у програму сучасних бальних танців. Бальний танець самба включає характерні латинські рухи стегнами. Найбільш розвинений складності ритмів і майже ніжною окремої фігури танець, в якому рухи стегон відіграють ключову роль генерування ритму.

Танго - дуже м'який за своїм рухам бальний танець, однак постійно і несподівано змінюється від стриманого до напористого-агресивного. У чіткому отрывистом ритмі танцю несподівано варіюють, насамперед, руки і голова. Роль партнера в цьому бальному танці однозначно чільна з явною демонстрацією зайвої рішучості.

Ча-ча-ча. Швидкий веселий бальний танець з сильним рухом стегон і характерним ритмом колін. Вважається, що безпечність і розв'язність також характерні для цього танцю.

Стилізація народного танцю Серед низки проблем, які постають сьогодні перед хореографами-постановниками, окреме місце посідає проблема стилізації народного танцю. Особлива увага до стилізації зумовлена активізацією розвитку хореографічного мистецтва в епоху постмодернізму, формуванням таких його ознак, як видовищність, розмаїття форм і напрямків, взаємопроникнення різних стилів.

Епоха постмодернізму, як і кожен значний період розвитку світової культури, має певні ознаки, що проявляються у різних видах і жанрах мистецтва. Для постмодернізму однією з характерних ознак є видовищність, яка досягається за допомогою використання останніх досягнень технологій XXI століття: панорамні декорації в поєднанні з відеозображенням, комп’ютерна анімація, лазерна сце-нографія, панорамні декорації тощо. Це можна простежити й на прикладі хореог-рафічного мистецтва в усіх його стилях і формах. Крім видовищності для сучасного хореографічного мистецтва характерне також взаємопроникнення стилів, жанрів і форм, тобто синтез різних видів мистецтва.

Органічне поєднання класичного, народного і сучасного танцю робить твір яскравішим і емоційнішим. Саме цим можна пояснити той факт, що за останні роки дедалі більшої популярності набуває стилізований танець, який вважається одним із найбагатших і різнопланових напрямів хореографії. Щоб з’ясувати шляхи і принципи стилізації народного танцю, насамперед слід визначити, що ж означає це поняття. У тлумачних словниках “стилізація” фор-мулюється, зокрема, як “надання творові мистецтва характерних рис якого-небудь стилю, особливостей чиєїсь творчої манери і т. ін.”, а також як “твір мистецтва, який за формою є наслідуванням певного стилю”.

Але для народного танцю поняття стилізації не обмежується цими визна-ченнями. Стилізація танцю передбачає не лише надання йому тих чи інших стильових ознак, а й – що найголовніше – збереження його першооснови. В цьому випадку стилізація сприймається як гра, віртуозне обігравання жанру, коли твір набуває ознак сучасного танцю і водночас передає національний колорит. Загалом феномен стилізації хореографічного твору проявляється в тому, що, з одного боку, професійний підхід балетмейстера до створення стилізованого народного танцю піднімає народний танець на вищий щабель, надаючи йому сучасного звучання та видовищності, з іншого, сучасна хореографія збагачується і отримує поштовх до подальшого розвитку завдяки використанню елементів народного танцю.

Спроби стилізації танцю відносять до часів, давніших, ніж поява самого поняття стилізації. Це можна простежити на прикладі бальних танців: в основу фігурного вальсу, міньйона, падеграса та інших було покладено стилізовані рухи класичного танцю.

Пізніше за основу лексики бальних танців на характерній основі (полька, полонез, краков’як та інші) було взято рухи народного танцю, стилізовані в академічній манері. В середині минулого століття в українській бальній хореографії окремо класифікувалася група вітчизняних бальних танців на фольклорній основі: гуцулка, ятраночка, закарпатський бальний, український ліричний та інші, за лексику яких було взято рухи народних хореографічних зразків того чи іншого регіону України, стилізовані до умов бального виконання. Окремо виділялась підгрупа бальних танців на фольклорній основі країн близького зарубіжжя : сударушка (російський), молдовеняска (молдовський), полька-янка (білоруський), латиська полька; чеська полька; німецька полька та інші. Основою лексики цих танців стали рухи, притаманні тій чи іншій народній танцювальній культурі, стилізовані до вимог бального танцювання. За принципом обробки фольклорної основи та її адаптації до сценічного виконання з’явилися бальні танці на фольклорній основі країн далекого зарубіжжя: сертакі, мамба, ламбада, сальса тощо.

Стилізовані народні танці на нинішньому етапі існують у двох формах: 1) як невід’ємна складова естради та шоу-програм; 2) як окремий жанр хореографічного мистецтва зі своїми специфічними ознаками та критеріями оцінювання.

Сучасні балетмейстери постійно шукають нових шляхів і форм народно-сценічної хореографії. Вдаючись до стилізації народного танцю, балетмейстери мають змогу проявити власне бачення того чи іншого хореографічного твору. Одні поєднанують народний і класичний танець, інші – класичний, народний і сучасний або тільки народний і модерн. Це може проявлятися як у загальній композиції та лексиці танцю, так і в окремих елементах.

Стилізовані народні танці ми все частіше зустрічаємо в репертуарах дитячих та професійних колективів. Деякі з них зробили стилізацію народної хореографії основним видом своєї творчої діяльності, інші “спеціалізуються” на поєднанні народного танцю і класики.

Таким чином, народний танець зазнає сучасної обробки, крокуючи в ногу з часом.



Список використаних джерел:

  1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання : науково-методичний пособник / І.Д. Бех. – К. : ІЗИН, 1998. – 204 с.

  2. Білецька Л.Д. Застосування методу проектів у виховній системі [Электронный ресурс]. - // Сайт Світлани Іванівни Зварічук— Текст. дан.— Режим доступу: http: //zastupnik.at.ua/publ/rizne/ (дата звернення: 16.03.12). —Назва з екрану.

  3. Бернадська Д. П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній українській сценічній хорео-графії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.01 “Теорія й історія культури”/ Д. П. Бернадська. – К., 2005. – 20 с.

  4. Галицький О. Навчаємо і виховуємо / Проектна діяльність у школі / О. Галицький. – К. : Шк. світ, 2007. – С. 79- 86.

  5. Голдрич О. Хореографія: посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю / Олег Голдрич. – Львів: Край, 2003. – 160 с.

  6. Головко М.В. Загальні тенденції та психолого-педагогічні проблеми
    запровадження сучасних технологій навчання. Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. /Кол. авт.-К.: НМЦСО освіти, 2001. - Вик.30. - 254с.

  7. Гутник І. Постановка дитячих хореографічних номерів на основі народних ігор та розваг: матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції [“Театральне та хо-реографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів”], (Київ, 12–13 трав. 2005 р.) – КНУКіМ, 2005. – С. 55–57.

  8. Демченко О.П. Проблеми використання проектної технології у навчально-виховній роботі з молодшими школярами [Электронный ресурс]. - Режим доступу: http: //vuzlib.com/content/view/204/84

  9. Кривохижа А. Гармонія танцю: навчально-методичний посібник з викладання курсу “Мистецтво балетмейстера” для хореографічних відділень педагогічних університетів/ Ана-толій Кривохижа. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. Винниченка, 2006. – 100 с.

  10. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій/ автор-укладач Н.П.Наволокова.- Х.: Вид.група «Основа», 2009.- С.78-83.

  11. Освітні технології: навчально-методичний посібник / за ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2003. – 255 с.

  12. Проектна діяльність у школі / упорядник М. Голубенко. – К. : Шкільний світ, 2007. – 128 с.

  13. Програма «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» [Электронный ресурс]. – // Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України — Текст. дан. — Режим доступу: http: //www.mon.gov.ua/index.php/ua/component/search

  14. Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії / Денис Ігоревич Шариков. – К.: Вид-во Карпенко В. М., 2008. – 168 с.

  15. Шевченко В.Т. Мистецтво балетмейстера в народно-сценічній хореографії: навча-льно-методичний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв України / Валентин Тихонович Шевченко. – К.: ДАКККіМ, 2006. – 184 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка