Офіційно-діловий стиль — мова ділових паперів



Скачати 115.14 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір115.14 Kb.
Офіційно-діловий стиль — мова ділових паперів

Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю - інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість, а більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування.



Документ — основний вид офіційно-ділового стилю

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об'єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому поняття "документ» 6агатозначне і залежить від того, у якій галузі й для чого він використовується.

З латинської documentum означає взірець, посвідчення, доказ. Енциклопедичний словник трактує документ як:

1) письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;

2) офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо);

3) достовірне історичне письмове джерело;

4) матеріальний об'єкт, у якому міститься певна інфор­мація (наприклад, перфораційна картка).

Автори "Універсального довідника – практикума з ділових паперів» тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Отже, документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою.

Наукова дисципліна, яка вивчає структуру і властивості документальної інформації, розвиток форм документів, методи і засоби автоматизованої обробки, зберігання, пошуку й використання їх, називається документалістикою.

Під діловодством (справочинством) розуміють діяльність, яка охоплює питання документування й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носії інформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Так, планування відбувається за допомогою різних планів; облік - у вигляді складання й обробки статистичної бухгалтерської та оперативно-технічної документації; інструктування — шляхом видання інструкцій, методичних вказівок; контроль — збиранням відомостей (письмово) і видання вказівок тощо.

Отже, документація використовується як спосіб і засіб реалізації функцій, покладених на управлінський апарат.

Поняття літературної мови

Українська мова — слов'янська мова. Вона є національ­ною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій у формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різнови­дах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його сус­пільної діяльності.

За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-мате­ріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі: державної, політичної, господарської, наукової діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", «Наталка Полтавка», "Москаль-чарівник''). Він першим використав народнорозмовні багатств полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, за­клав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови". Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

В основу української літературної мови деякі письменни­ки й до Т. Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова Г. Котляревського спиралася на полтавську говірку, мова Г. Квітки-Основ'яненка — на харківську, мова І. Вагилевича, М, Шашкевича, Я. Головацького — на говірки Галичини тощо. Т. Шевченко першим "піднісся до розуміння синтетичності і соборності" літературної мови. Проте ще довго точилася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. За збагачення її галицькими елементами доступали,О. Пчілка, М. Драгоманов, В. Мова (Лиманський), М. Старицький, І. Франко, Леся Українка, М. Коцю­бинський. Проти були П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, А. Кримський. Через певний час дискусія привела до засудження крайностей і ствердження середньої лінії. Однак сучасна літературна мова широко використовує галицькі еле­менти: в абстрактній лексиці (засада, властивість, заро­зумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); адміністра­тивно-канцелярській сфері (звіт, уряд),подвійний наголос (засідання, роки, тисячі, часу); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді) .

Українська літературна мова постійно розвивається і зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфу­ванням обов'язкових для всіх літературних норм.

Мовна норма

Українська літературна мова як вища форма загально­народної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови.



Норма літературної мови — це сукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, закріплених в про­цесі суспільної комунікації.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опануван­ня якими сприяє підвищенню культури мови.



Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, зву­косполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих зву­косполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всере­дині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є пору­шенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найпов­ніший список слів з літерою ґ подано в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися. оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:

біографія гатунок

монографія але ґрунт

організація підґрунтя



Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформо­вана, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській мові кількість слів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок, оди­надцять, чотирнадцять, рукопис, машинопис, перепис, книжки, шляхи тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970-1980); Російсько - українським словником у 3-х томах (1983-1985); Орфо­графічним словником української мови (1994) та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова — кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Норма Калька



постачальник поставщик

навчальний учбовий

численний багаточисельний

нечисленний малочисельний

захід міропрнємство

збігатися співпадати

зіставляти співставляти

наступний слідуючий

ставитися відноситися

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими мо­делями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.



Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, заміню­ються прикметниками або іменниками:

Українські Російські

відповідники дієприкметники

вирішальний решающий

наступний последующий

попередній предшествующий

бездіяльний бездействующий

вступник поступающий

завідувач заведующий

службовець служащий

На особливу увагу заслуговують прийменникові конст­рукції, насамперед поширені у діловому мовленні. Порушен­ням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте:



Українські відповідники Російські конструкції

На ваш погляд по вашому усмотрению

у службових справах по делам службы

зі службового обов’язку по долгу службы

за наказом по приказу

після закінчення терміну по истечении срока

через недбалість по небрежности

за законом по закону



Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення — мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма Порушення норми

укладати угоду заключати угоду

брати участь приймати участь

впроваджувати у виробництво внедряти у виробництво

відшкодувати збитки возмістити убитки

витяг із протоколу виписка із протоколу

чинне законодавство діюче законодавство

обіймати посаду займати посаду

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1) фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): випро­бувати, підрозділ, дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укла­дається, безстроковий, .зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми/слова пи­шуться за традицією, а не відповідно до норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;



4) смисловим (диференціюючим) (різне написання одно­звучних слів, що мають неоднакове значення): напам'ять - на пам'ять, вишневе — Вишневе, проте –про те.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматич­ному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, с обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою ре­чення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак окли­ку, знак питання, три крапки); між частинами складного ре­чення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підме­том і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання доку­ментів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури. Проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу вживання розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки. -

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку: історію — можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу його нелегку історію. Цей принцип є допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розу­міють видозміни однієї і тієї й самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфо­логічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок — моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідни­ках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто корис­тується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і по­слідовно дотримуватися їх.


Норми літературної мови

Регулюють правильність

Приклади

Орфоепічні

Вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів

(веидец’:а)

(шчиепити), (ноушу)



(к’іхт’і), (іинод’і),

позаочі, добродій

Орфографічні

Написання слів

пів’яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати

Лексичні

Вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів

будь-яке (любе –непр.)

питання,

випрасував(погладив-непр.) одяг,

наступна(слідуюча –непр.) зупинка

Граматичні

Творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень

по містах і селах (по містам і селам –непр.),

згідно з наказом,

відповідно до наказу (згідно наказу –непр.),

найбільший(самий більший –непр.)

Стилістичні

Використання мовних засобів, властивих певному стилю

Ти (з якого питання-непр.) чому плачеш? Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце (займає-непр.) посідає…

Пунктуаційні

Вживання розділових знаків

Це, може, й так, а може, й ні.

Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка