Об’єднаний інститут при Національній академії оборони України На правах рукопису Храбан Ігор Анатолійович (477) Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації національних інтересів України



Сторінка1/4
Дата конвертації01.05.2016
Розмір0.78 Mb.
  1   2   3   4


Для заказа доставки данной работы воспользуйтесь поиском на сайте по ссылке: http://www.mydisser.com/search.html


Об’єднаний інститут при Національній академії оборони України
На правах рукопису
Храбан Ігор Анатолійович
УДК 329.733 (477)
Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації

національних інтересів України (воєнно-політичний аспект)
21.01.01  основи національної безпеки держави

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Науковий консультант:

Перепелиця Григорій Миколайович,

доктор політичних наук, професор
Київ  2007

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження європейської

безпеки як системного утворення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17

1.1. Джерельно-документальна база та понятійно-категоріальний апарат

дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17

1.2. Системний підхід до політологічного аналізу проблеми . . . . . . . . . . . . . . . .46

1.3. Теоретичне осмислення конвергенції неолібералізму та неореалізму

щодо будівництва нової системи європейської безпеки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66

1.4. Концептуальні основи та етапи еволюції системи європейської

безпеки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87


Розділ 2. Динаміка розвитку системних зв’язків між основними елементами
сучасної архітектури європейської безпеки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .143

2.1. Специфіка політики провідних “архітекторів” системи європейської

безпеки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143

2.2. Структурно-функціональне співвідношення між глобальною

системою і сучасними регіональними системами європейської безпеки. . . . . .202

Розділ 3. Воєнно-політичний аспект в реалізації національних інтересів

України шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції. . . . . . . . . . . . . . .296

3.1. Кореляція між європейським та євроатлантичним курсом

України і політикою провідних первинних суб’єктів створення

системи європейської безпеки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 298

3.2. Стан та перспективи розвитку відносин України з глобальною

та регіональними європейськими міжнародними організаціями у

воєнно-політичній сфері . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .337

3.3. Пріоритетні національні інтереси та напрями реалізації європейського та

євроатлантичного інтеграційного курсу України у воєнно-політичній

сфері. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .376

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 397

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 421

ВСТУП

Людство вступило в XXI сторіччя в умовах руйнації старої системи світового порядку і наростання неоднозначних, часом взаємовиключних, явищ та тенденцій у міжнародних відносинах. Докорінні зміни глобальної геополітичної ситуації ще не повною мірою осмислені світовою спільнотою, однак уже сьогодні можна констатувати беззаперечність деяких реалій.



Насамперед це – кінець існування біполярного світу в результаті занепаду одного з його полюсів. Проте руйнування двополюсної системи міжнародних відносин не принесло нашій планеті довгоочікуваної безпеки та стабільності. Хоча, на думку багатьох політологів та експертів, загроза розв’язання великомасштабної війни із застосуванням зброї масового ураження між великими державами минула, але з розпадом СРСР та саморозпуском Організації Варшавського Договору (ОВД) у світі виникли нові загрози і виклики національній та міжнародній безпеці. Вони проявилися у великій кількості релігійних та етнічних конфліктів, що стали звичним явищем не лише на теренах країн колишнього соціалістичного табору, а майже в усіх регіонах світу, стабільність і мир яким раніше більш менш успішно забезпечувала належність до сфери впливу однієї з двох наддержав. Спільними міжнародними загрозами стали міжнародний тероризм, що упродовж останніх років набув нових, більш загрозливих форм; проблеми екології, які дедалі частіше нагадують про себе і набувають міждержавних масштабів; швидке зростання чисельності населення і пов’язана з цим нерегульована міграція з бідного Півдня на багату Північ; погіршення міжнародної криміногенної ситуації, перш за все у сфері торгівлі наркотиками та людьми і т.ін.

У нових геополітичних умовах Сполучені Штати Америки опинилися в унікальному становищі єдиної супердержави, їхній потенціал в економічній, фінансовій та військовій сферах сьогодні набагато перевищує потенціали інших, навіть великих держав світу. Користуючись своїм історичним шансом, США намагаються грати роль світового гегемона. Так, спираючись на свою силу, вони безапеляційно надають ряду держав статус “світового ізгоя”, ухвалюють доктрину превентивних війн й одразу випробують її проти Іраку без санкції на те ООН, ігноруючи позицію багатьох держав, навіть деяких своїх наймогутніших трансатлантичних союзників. Однак не можна не погодитися з думкою Г.Кіссинджера, колишнього держсекретаря в адміністрації президента США Р.Ніксона, про те, що “становище Сполучених Штатів насправді є не таким блискучим, щоб в однобічному порядку диктувати глобальну міжнародну діяльність. Америка домоглася більшої переваги, ніж десять років тому, але за іронією долі сила її стала більш розосередженою. Таким чином, здатність Америки скористатися нею, щоб змінити вигляд іншого світу, насправді зменшилася” [126, с.737-738].

Протягом останніх трьох десятиліть ми спостерігаємо процес глобалізації міжнародної політики і транскордонного переплетення численних проблем. Глобалізація означає дедалі тіснішу міжнародну взаємодію, насамперед у галузях економіки, технології, комунікації, науки і транспорту. Вона втягує, хоча і з різним рівнем глибини, майже всі держави, суспільства, організації тощо у комплексну систему взаємозалежності. У контексті забезпечення міжнародної безпеки глобалізація супроводжується зростанням ризиків і небезпек: екологічних, міграційних, пов’язаних з міжнародним тероризмом, злочинністю, з поширенням зброї масового ураження і т.д.

Суперечливість міжнародної системи проявляється у рівнобіжних із глобалізацією процесах децентралізації, регіоналізації і багатополярності. Біполярна конфігурація конфлікту Схід  Захід вже не є структурно визначальною для міжнародної системи. Формуються нові регіональні центри сил. Багатополярність виявляється у зростанні могутності Японії і Німеччини, а також Китаю, Індії і Бразилії як найбільш впливових регіональних держав. Разом з ними зміцнюються й інші суб’єкти міжнародних відносин – міжнародні організації, деякі з них цілком можуть претендувати на статус базових структур нових світових геополітичних центрів: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Європейський Союз (ЄС), Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ), Організація Ісламська конференція (ОІК), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Північноамериканська угода про зону вільної торгівлі, Організація Африканської єдності (ОАЄ) та ін. Разом з тим, як наслідок глобалізації, зростає роль та вплив на міжнародну політику й економіку недержавних акторів, передусім міжнародних неурядових організацій і транснаціональних компаній.

Руйнування біполярної системи міжнародної безпеки та виникнення нових загроз миру і стабільності на європейському континенті змусило країни Європи вживати заходів для створення нової системи європейської безпеки, використовуючи у воєнно-політичній сфері вже випробуваний за роки “холодної війни” міждержавний інститут – Організацію Північноатлантичного договору (євроатлантична система безпеки), і проводячи політику безпеки і оборони країн  членів ЄС (система безпеки Євросоюзу  власне європейська система безпеки) у рамках ухваленої Маастрихтським договором Спільної зовнішньої політики і політики безпеки. В контексті будівництва нової архітектури європейської безпеки НАТО і ЄС успішно розширяються на Схід і Південь в основному за рахунок колишніх соціалістичних країн, подовжуючи свої кордони з територіями держав  членів Організації Договору про колективну безпеку (євразійська система безпеки), створеної навколо Росії шісткою колишніх радянських республік. Разом з тим в Європі є низка держав (у дисертації їх умовно названо “неінтегровані країни”), що не входять до жодної з вищезазначених міжнародних організацій, деякі з них прагнуть приєднатися до НАТО та ЄС і таким чином забезпечити свою безпеку.

Актуальність теми зумовлена необхідністю системного дослідження сутності, змісту, умов та особливостей створення у постбіполярному світі нової системи безпеки європейського континенту, пошуку історичних витоків та джерел її формування, визначення її основних елементів, структурних зв’язків між ними, що дає можливість дослідити вплив розвитку системотворних процесів на гарантування національної безпеки України.

Україна лежить на перехресті католицької, православної та ісламської цивілізацій і завдяки саме такому геополітичному положенню впродовж майже всієї своєї історії була частиною інших країн або окремі її частини одночасно належали іншим державам. Як зауважив Д.Коннел, один з високих посадовців НАТО, “… природа була до України милостивою, але історія такою не була. Незважаючи на свої природні багатства, а можливо, через них вона потерпала від руйнувань та іноземного поневолення більше, ніж будь-які інші країни Європи” [137, с.23]. Протягом останнього тисячоліття на територію України було принесено ззовні близько 200 війн з їх величезними людськими та матеріальними втратами. Тільки за період з 1921 до 1947 року, за деякими оцінками, вона втратила майже 15 мільйонів чоловік. Про особливе геополітичне положення України говорить і той факт, що з 50 стратегічних операцій, проведених за роки Великої Вітчизняної війни, 16 було здійснено на її території [201, c.44].

Усвідомлюючи свої геополітичні реалії та розуміючи, що сьогодні жодна країна світу не може забезпечити свою безпеку тільки власними силами, Україна, яка належить до групи “неінтегрованих країн”, офіційно на міжнародному та державному рівні проголосила, що її зовнішньополітичним пріоритетом є інтеграція до європейської та євроатлантичної систем безпеки. Активна миротворча діяльність, динаміка співробітництва з державами  учасницями міжнародних організацій Європи у військовій та військово-технічній сферах, результативна участь у здійсненні контролю над озброєнням та роззброєння й інші воєнно-політичні заходи – все це свідчить про те що, Україна має реальну можливість реалізувати плани щодо входження в майбутньому до європейської та євроатлантичної систем міжнародної безпеки на правах рівноправного елемента. Наслідки глибокої економічної кризи останніх років значно ускладнюють шлях України до цієї мети. Тому здійснення накреслених планів потребує всебічного наукового дослідження даної проблеми, теоретичного обґрунтування засобів та методів її вирішення, виявлення напрямів співробітництва та досягнення рівня справжніх партнерських відносин нашої держави з усіма можливими підсистемами майбутньої загальноєвропейської системи безпеки.

Дослідження мало за мету зосередитися лише на одній зі сфер європейської безпеки: воєнно-політичній. Такий вибір продиктовано тим, що, на нашу думку, саме ця галузь найбільше сприяє прискоренню залучення України до європейських інтеграційних процесів.

Отже, історична необхідність вирішення нових завдань, які постали у зв’язку з необхідністю формування нової системи європейської безпеки після завершення ідеологічної конфронтації біполярного світу та реалізації зовнішньополітичного курсу молодою незалежною Україною на входження до її структур з метою кращого забезпечення своєї національної безпеки, дозволяють зробити висновок про те, що завдання комплексного розгляду поставлених вище питань є вельми актуальним.

Актуальність теми дослідження визначила наукову проблему дисертаційної роботи  концептуальне обґрунтування вірогідних моделей майбутньої загальноєвропейської системи безпеки, безпосереднє і повне членство України в якій створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національній безпеці.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в рамках планів наукової та науково-технічної роботи Об’єднаного інституту при Національній академії оборони України (ОІ НАОУ) на 2000-2007 роки. Воно безпосередньо пов’язано з розв’язанням завдання щодо створення умов для інтеграції України до європейської спільноти, яке вище керівництво держави проголосило однією з основних цілей в процесі становлення демократичного суспільства в нашій країні. Це завдання закріплено Україною в міжнародних і державних офіційних документах. Результати дослідження використано в ході виконання науково-дослідних робіт ОІ НАОУ: шифри “Стугна” (2000-2004), “Досвід” (2003-2004) та “Глобус” (2006-2008). Матеріали дисертації надавалися для підготовки Комплексного огляду сектору безпеки України в частині, що стосується Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ, 2006), та Військового стандарту 01.101 “Воєнна розвідка. Терміни та визначення” (спільна науково-дослідна робота Науково-дослідного інституту ГУР МОУ та ОІ НАОУ, 2006).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу системного характеру європейської безпеки та розгляді можливостей реалізації національних інтересів України у воєнно-політичній сфері в разі інтеграції її до відповідних сучасних систем безпеки Європи.

Згідно з названої метою, були поставлені такі завдання:

 виявити сутність майбутньої європейської безпеки як системного утворення через призму основних категорій політології, які розкривають властивості систем національної та міжнародної безпеки та їх взаємозв’язок;

 провести порівняльне дослідження позицій неолібералізму та неореалізму, які на сьогодні є найвпливовішими парадигмами політології міжнародних відносин, щодо проблем світової безпеки та визначити основні закономірності сучасного міжнародного політичного процесу, що безпосередньо впливають на формування загальноєвропейської системи безпеки;

 на основі ретроспективного аналізу еволюції системи європейської безпеки дослідити концептуальні основи та етапи цього процесу;

 розробити класифікацію моделей систем європейської безпеки і методом порівняння їх характеристик виявити основні тенденції та закономірності їх розвитку;

 проаналізувати політику первинних елементів сучасних систем європейської безпеки  провідних учасників процесу будівництва нової архітектури європейської безпеки та специфіку їх відносин з Україною;

 на основі дослідження специфіки і тенденцій діяльності таких організацій колективної безпеки, як ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС і ОДКБ виявити особливості взаємозв’язку й взаємообумовленості структур глобальної та регіональної безпеки в процесі створення загальноєвропейської системи безпеки;

 розглянути сценарії розвитку відносин між сучасними системами колективної безпеки Європи та змоделювати їх можливе об’єднання на основі співробітництва в спільну систему;

– виокремити пріоритетні національні інтереси України щодо забезпечення національної безпеки у воєнно-політичній сфері та напрями їх реалізації шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції.



Об’єктом дослідження є європейська безпека як системне утворення.

Предметом дослідження є трансформація сучасних систем безпеки в Європі та відносини України з їх структурами в контексті забезпечення її національної безпеки у воєнно-політичній сфері.

Методи дослідження. В методологічну основу дисертації покладено широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження (аналіз, синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, моделювання, прогнозування, комплексність, екстраполяція тощо). Для більш повного висвітлення нелінійного та суперечливого розвитку системи європейської безпеки в Новий час та процесів її нинішньої трансформації у можливу загальноєвропейську систему в довгостроковій перспективі основними методами дослідження, автор використовує під час дисертаційного дослідження, став історичний підхід, що розглядає проблеми в ретроспективному і діалектичному розрізі, дає можливість правильно зрозуміти геополітичне сьогодення та уявити геополітичне майбутнє європейського континенту; порівняльний метод, який передбачає зіставлення однотипних політичних явищ та структур з метою виявлення їхніх загальних рис і специфіки, та системний підхід, що виявляє багатоманітну цілісність об’єкта та предмета дослідження, структуру та функціональні взаємозв’язки його елементів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження є однією з перших в Україні дисертаційних робіт, в якій на основі системного підходу здійснено аналіз історичного розвитку системи європейської безпеки, теоретичне обґрунтування етапів її еволюції і формування підґрунтя для будівництва нової загальноєвропейської системи безпеки. У цьому контексті розглянуто сутність, зміст та напрями розвитку елементно-структурних імовірних складових такої системи – сучасних структур безпеки Європи, стан і перспективи розвитку їх відносин з Україною в процесі реалізації національних інтересів України в аспекті забезпечення її національної безпеки у воєнно-політичній сфері шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції.

У результаті наукового дослідження у дисертації вперше:

– проведено порівняльне дослідження характеристик основних систем європейської безпеки згідно з наданою авторською класифікацією та виявлено тенденції і закономірності розвитку зазначених систем;

– розглянуто сучасну конфігурацію загальноєвропейської безпеки як сукупності трьох систем міжнародної безпеки, що опікуються воєнно-політичними проблемами: євроатлантичної, власне європейської та євразійської;

 на основі аналізу динаміки зв’язків між системами європейської безпеки розроблено сценарії подальшого розвитку їх відносин в контексті формування майбутньої загальноєвропейської системи безпеки;

– на базі розгляду характеристик кооперативної системи безпеки створено теоретичну модель загальноєвропейської системи безпеки на основі співробітництва між євроатлантичною, власне європейською та євразійською системами.

У процесі дослідження удосконалено понятійно-категоріальний апарат теорії забезпечення національної та міжнародної безпеки.

Набуло подальшого розвитку:

– теоретичне осмислення проблем міжнародної безпеки з позицій сучасного політичного лібералізму та реалізму щодо розвитку міжнародних відносин і визначено основні закономірності їх розвитку, які безпосередньо впливають на створення загальноєвропейської системи безпеки;

– наукове обґрунтування системотворних інтегральних чинників сучасних систем європейської безпеки та здійснено їх порівняльний аналіз, виходячи з основних атрибутів складноорганізованих систем.

– визначення пріоритетних національних інтересів нашої держави щодо гарантування національної безпеки у воєнно-політичній сфері та основних умов і напрямів їх реалізації в разі проведення Україною європейської та євроатлантичної інтеграційної політики.

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки, сформульовані в дисертації, в сукупності дають певну цілісну картину тенденцій і закономірностей еволюції системи європейської безпеки, етапів її розвитку та можливих шляхів формування в нинішніх геополітичних реаліях загальноєвропейської системи безпеки як одного з найважливіших елементів системи забезпечення глобальної планетарної безпеки. Вони також визначають основні закономірності сучасного міжнародного процесу, які безпосередньо впливають на створення єдиної системи безпеки європейського континенту. Проведене в роботі дослідження сучасних структур безпеки Європи дозволяє усвідомити їх системотворні чинники та основні характеристики, які визначають їх взаємовідносини в загальноєвропейських інтеграційних процесах у воєнно-політичній сфері. Це в свою чергу дає можливість виокремити пріоритетні національні інтереси України у воєнно-політичній сфері та визначити основні напрями їх реалізації шляхом провадження європейського та євроатлантичного курсу нашої держави.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки нормативно-правової бази зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур безпеки, та практичної реалізації його в діяльності урядових інститутів і громадських організацій; у науково-дослідній роботі щодо аналізу теоретичних та прагматичних проблем становлення глобальної та європейських регіональних систем безпеки, пошуку шляхів і механізмів їх вирішення в контексті національних інтересів України. Результати дисертаційної роботи можна використовувати в процесі викладання загальних та спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, для підготовки й видання підручників та навчальних посібників з даної тематики.



Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено в наукових статтях та виступах на VІ науковій конференції Об’єднаного інституту при Національній академії оборони України (травень 2004 р., м. Київ); на інтерактивному семінарі Національної академії державного управління при Президенті України “Актуальні проблеми державного управління в сфері забезпечення національної безпеки” (листопад 2004 р., м. Київ); на постійно діючому науково-практичному семінарі Головного управління розвідки Міністерства оборони України (лютий 2005 р., м. Київ); на науково-методичній конференції Національної академії оборони України “Євроатлантична інтеграція України: формування у особового складу Збройних Сил України позитивного ставлення до НАТО” (листопад 2005 р., м. Київ); на ІІ міжнародній науково-практичній конференції Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (жовтень 2006 р., м. Київ); на VII науково-методичній конференції Об’єднаного інституту при Національній академії оборони України (листопад 2006 р., м. Київ); на IV міжнародно-практичній конференції “Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи” (травень 2007 р., м. Київ); на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (жовтень 2007 р., м. Київ). Матеріали дисертації використовувалися у навчально-педагогічній діяльності викладачів кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри міжнародних відносин та євроатлантичної інтеграції України Національної академії оборони України, кафедри інформаційно-аналітичної підготовки Об’єднаного інституту при НАОУ.

Публікації. Основний зміст роботи відображено в одноосібній авторській монографії загальним обсягом 34 ум. друк. арк., 25 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України з політичних наук та 2 статтях, надрукованих в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертація містить перелік умовних скорочень, вступ, три розділи, поділені на підрозділи, висновки, список використаних джерел (507 найменувань). Обсяг дисертації  462 сторінок, з них 420 сторінок основного тексту.

ВИСНОВКИ

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка