Обґрунтування вибору його методичного забезпечення



Скачати 413.46 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації15.04.2016
Розмір413.46 Kb.
  1   2



Для заказа доставки диссертации сделайте запрос через форму обратной связи по ссылке: http://mydisser.com/ru/contact.html
Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет
На правах рукопису
УДК 159.923

Коврига Наталія Валентинівна

Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту




19.00.01 – загальна психологія, історія психології


Науковий керівник

Носенко Елеонора Львівна

чл-кор. АПН України, доктор психологічних наук, професор


Дніпропетровськ - 2003

ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………….. 3


РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ СТРЕСОЗАХИСНОЇ ТА АДАПТИВНОЇ

ФУНКЦІЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ІНТЕГРАЛЬНОЇ

ОСОБИСТІСНОЇ ВЛАСТИВОСТІ …………………………………………. 19


    1. Напрями досліджень механізму інтегрування досвіду у формуванні властивостей особистості і стилю її поведінки ………………………... 19

1.2 Витоки емоційного інтелекту та концептуалізація поняття ………….. 29

1.3 Стан розробки підходів до вимірювання емоційного інтелекту …….… 41

РОЗДІЛ 2. методологічні засади та програма

дослідження стресозахисної та адаптивної функціЙ емоційного інтелекту …………………………………………….…. .51

2.1 Особистість у стресогених ситуаціях: диференційна модель ………… 51

2.2 Внутрішні та зовнішні компоненти емоційного інтелекту

та особливості їх виявлення як динамічної єдності ……………………..…. 59


РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОЗАХИСНОЇ


ТА АДАПТИВНОЇ ФУНКЦІЙ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ…………..….83

    1. Організація та процедура проведення емпіричного дослідження,

Обґрунтування вибору його методичного забезпечення ………..………… 83

3.2. Аналіз результатів емпіричного дослідження внутрішніх

детермінант емоційної розумності в аспекті їх стресозахисної

та адаптивної функцій………………………………………………..…..……. 95



3.3. Результати емпіричного дослідження інформативності

зовнішніх ознак емоційного інтелекту …………………….……….………. 113

Висновки …………………………………………………….………..……… 146

Список використаних джерел ………………………………………..……… 154

Додатки ………………………………………………………………..……….170


ВСТУП
Актуальність теми дослідження та рівень розробленості проблеми. Ще біля десяти років тому словосполучення “емоційний інтелект”, яке з’явилось у психологічному тезаурусі з проблем психології особистості з появою робіт американських психологів H.Gardner[163, 164], J.Mayer and P.Salovey [175, 176], D.Goleman [166] та інших [177, 147, 187], викликало здивування завдяки незвичному поєднанню понять “емоція” і “інтелект”, які здавались протилежними за глибинним змістом. Не менше здивування викликало твердження авторів, що ввели у науковий перебіг поняття “емоційний інтелект”, відносно ролі цієї інтегральної властивості особистості у детермінації успіху будь-якої діяльності людини в будь-яких умовах [167, 192, 195].

Й досі, хоча проблематика, пов’язана з вивченням емоційного інтелекту, знаходить достатньо широке відображення в тематиці авторитетних наукових психологічних конгресів та спеціальних конференцій з проблем психології особистості, зокрема останньої [184], відчувається певна обережність у визначенні теоретичної значущості проблеми, практичний інтерес до якої значно випереджає рівень її теоретичної розробки. Достатньо зазначити, що після виходу у світ у 1995 році монографії D.Goleman “Емоційний інтелект”[166] вона миттєво перетворилась на бестселер. Це не дивно, адже автор у цій роботі не тільки визначив значущість емоційного інтелекту як провідної детермінанти успіху життєдіяльності, але й запропонував шляхи до опанування такими особистісними властивостями, як самоконтроль, завзятість та наполегливість, самомотивування на діяльність, розуміння власних емоцій і емоцій інших людей та урахування їх у підтриманні сприятливих стосунків з оточуючими.

Ці властивості він назвав узагальнено “емоційним інтелектом” використавши термін, що раніше був введений у науковий перебіг J.Mayer та P.Salovey [176]. Епіграфом до книги дуже доречно було обрано висловлювання Аристотеля: “Будь-хто може розгніватись – це легко. Але виявити гнів по відношенню саме до тієї людини, яка на це заслуговує, в потрібній мірі, у відповідний час, з приводу гідної мети і у відповідній формі – це не легко”. Твердження ж відносно того, що емоційний інтелект, на відміну від загального інтелекту (вимірюваного за допомогою IQ і значною мірою детермінованого генетично), піддається розвитку у будь-якому віці та й ще надає перевагу тому, хто їм володіє, перед носіями високого IQ у досягненні успіху життєдіяльності, “прирекло” проблему на роль проблеми “номер один” у психології особистості. Її почали активно висвітлювати популярні загальнонаукові видання, з’явились різноманітні варіанти вербальних тестів емоційного інтелекту, що базуються як на самооцінюванні людиною рівня притаманності їй та оточуючим її особам емоційного інтелекту, так і на результатах розв’язання суб’єктом спеціально підібраних проблемних задач [147, 153, 158]. Почали друкуватись популярні брошури серії “Допоможи собі сам – як вдосконалити свій емоційний інтелект”. В Інтернеті проходить широку апробацію комбінований тест емоційного інтелекту, що містить завдання обох зазначених вище типів [158]. Розробники останнього тесту, що базується на теоретичному підході до визначення поняття емоційний інтелект, запропонованому D.Goleman та іншими дослідниками, не тільки надають виконавцям тесту коментар відносно рівня сформованості в них емоційного інтелекту, а й пропонують конкретні рекомендації щодо його вдосконалення шляхом участі у відповідних тренінгах. Останнє, власне, і викликає широкий практичний інтерес до проблеми. Якщо емоційний інтелект, як стверджують автори, дійсно можна формувати, починаючи з дитинства, та вдосконалювати у дорослому віці, то розвиток цієї інтегральної властивості особистості може цілком претендувати на роль своєрідної панацеї від тієї жахливої біди ХХІ століття, яку психологи, на наш погляд цілком виправдано, називають “психічною кризою” [ 4, 21].

Як правомірно стверджують автори, що започаткували розробку проблеми емоційного інтелекту в психології, у світі в цілому спостерігається зараз такий рівень вибуху негативних емоцій людей, який дійсно нагадує “колективне божевілля” [7], що не дивно у світлі “соціального божевілля”, в умовах якого живе сучасне покоління людей [39].

Емоції виходять з під контролю у повсякденному спілкуванні людей і це навіть вже не викликає здивування з боку оточуючих [3, 7, 14]. В останнє десятиліття, як справедливо відмічає D.Goleman [166], з’явилась велика кількість повідомлень, що свідчать про найвищий за всю історію людства рівень емоційної нестриманості, нехтування будь-якими нормами у виявленні почуттів на всіх рівнях спілкування людей, починаючи з родини і закінчуючи колективом, в якому люди працюють разом. Це виявляється і у відчаї “мовчазної самотності” маленьких дітей, залишених батьками наодинці з телебаченням у ролі “вихователя” або взагалі позбавлених будь-якого батьківського піклування [152], у жахливому насильству в шлюбних відносинах [13], і, кінець кінцем, у тероризмі на рівні міждержавних відносин, що в останні роки набув міжнародного масштабу. Повна емоційна неосвіченість, яка виказує себе у кількісних показниках різко зростаючої депресії практично у всіх країнах світу, у зростанні вибухів жорстокості, насильства, агресивної поведінки, невмотивованих вбивствах, вандалізмі [14. 27 146], на жаль, набуває вигляду однієї з найхарактерніших ознак цивілізації ХХІ століття [131].

Недарма на стиці соціальних та гуманітарних наук народжується новий напрям міждисциплінарних наукових досліджень – пейнетика (panetics [188]), предметом якої є вивчення витоків та форм виявлення страждань, що люди спричиняють один одному. Ці страждання додаються до страждань, породжуваних недосконалістю економіки, соціального устрою, політики, перетворюючись у стресор величезної руйнуючої сили, що загрожує не тільки духовному (емоційному), але й фізичному здоров’ю людини. Хоча агресивна поведінка особистості активно вивчається у психології і в її дослідження зробили і роблять значний внесок як зарубіжні [14, 27], так і вітчизняні дослідники [3, 7, 81, 87], в науці поки що не існує, як правомірно зазначає А.О.Реан [108], загально прийнятої теорії агресії і жодна з концепцій агресії не може претендувати на наявність в ній вичерпного пояснювального потенціалу. З нашої точки зору це є наслідком недостатньої уваги до вивчення глибинних витоків, особливостей детермінації та форм виявлення й перебігу емоційних проявів особистості.

Метод самоспостереження у вивченні емоційної сфери людини, започаткований В.Вундтом, не вичерпав повністю свої можливості і був витіснений іншими методами, зокрема, поведінковими, психофізіологічними, що, як здається, спричинило певне відставання у вивченні емоцій. Доцільно згадати у цьому зв’язку, що в останній проблемній монографії, виданій в Інституті психології Академії наук колишнього СРСР (Москва, 1989) [127], що була присвячена визначенню основних тенденцій розвитку психологічної науки на найближче десятиліття, В.К.Вілюнас (автор розділу відносно шляхів розвитку дослідження емоцій), прогнозував, що психологію чекає пожвавлення інтересу до вивчення емоцій, зокрема саме методом інтроспекції.

Про те, що це передбачення виявилось виправданим, свідчить, на наш погляд, поява в останні часи нового напряму в експериментальному вивченні емоції – досліджень з проблеми емоційного інтелекту, або “емоційної розумності”, як цей термін запропоновано перекладати на українську мову науковим керівником цієї дисертаційної роботи Е.Л.Носенко [91].

Отже, проблема, якій присвячено дане дисертаційне дослідження, є актуальною у декількох аспектах: теоретичному, бо вона, як зазначалось вище, є недостатньо розробленою у цьому плані; соціальному, бо людська цивілізація може опинитись у стані саморуйнування, якщо й далі емоції будуть розглядатись як протилежні розуму, як такі, що є недоступними свідомому контролю і регулюванню; педагогічному, якщо на підставі експериментального вивчення особливостей перебігу емоційних процесів і станів та стійких властивостей особистості не будуть розроблені науково обгрунтовані підходи до цілеспрямованого формування в процесі навчання та виховання емоційної розумності суб’єктів учіння.

Попри термінологічну неузгодженість, проблема емоційного інтелекту ідентифікована: емоційну сферу людини необхідно вивчати в аспекті її усвідомлення людиною і саморегулювання. Які для цього існують спонукаючи фактори, крім соціального усвідомлення того, що емоційна сфера людини потребує уваги саме у зазначеному вище аспекті і що, можливо, це позбавить людство від “божевілля”, спричиненого повною відсутністю спроб інтелектуального ставлення людини до власних емоцій, буде детальніше розглянуто далі.

По-перше, в останнє десятиліття зроблені великі досягнення в інструментальному вивченні емоцій завдяки розробці інноваційних методів досліджень їх енергетичних аспектів, впровадженню методів резонансної томографії мозку [125, 166]. Вперше в історії людства стало можливим візуально спостерігати те, що було джерелом глибокої таємниці, бачити точну картину того, як по-різному функціонують складні маси нервових клітин під час, коли людина мислить, переживає певні почуття, уявляє щось, або мріє про щось. Як підкреслюють дослідники емоційного інтелекту [166], цей потік нейробіологічних даних дає змогу усвідомити більш чітко, ніж будь-коли раніше, як центри мозку, що відповідають за емоційне реагування, зумовлюють появу людських сліз, або вибухів гніву; і як більш “старі” відділи мозку, які спонукають людину до бійки або вияву любові, налаштовують її на більш чи менш адекватну ситуації поведінку. Ця безпрецедентна ясність відносно нейрофізіологічних механізмів функціонування емоцій [120, 121, 124] і розуміння причин їх виходу з під контролю людини [125] дає можливість сконцентрувати увагу на виявленні нових засобів для подолання колективної емоційної кризи, у якій перебуває людство. Можна погодитись з авторами робіт з проблеми емоційного інтелекту, які зазначають, що місце почуттів у ментальному житті людини було дивовижно призменшено дослідниками у попередні часи, залишаючи емоції значною мірою “недослідженим континентом” у науковій психології. І в цю пустелю устрімились книги з самодопомоги, про які згадувалось вище, поради з благими намірами, але, у кращому випадку, такими, що базуються на клінічних даних і позбавлені достатнього наукового фундаменту. Зараз психологія взмозі відповісти з достатньою мірою авторитетності на відповідні складні питання відносно появи емоцій та можливих форм їх свідомого регулювання.

У вітчизняній психології існують певні теоретичні традиції вивчення складної детермінації психічної діяльності людини, на які можуть спиратися подальші дослідження проблеми емоційного інтелекту [2, 5, 10, 29, 36, 32, 33, 34, 72, 110, 111]. Одним з теоретичних завдань на сучасному етапі розвитку досліджень у зазначеній вище галузі ми вбачаємо розробку теоретичного фундаменту вирішення проблеми операціоналізації емоційного інтелекту. З нашої точки зору [94], вербальні тести, які створені для оцінювання рівня сформованості емоційного інтелекту, мають певні недоліки. Вони базуються переважно на самооцінюванні і спираються на аналіз змісту ситуацій, особливості поведінки в яких можуть свідчити, на думку розробників тестів, про відсутність чи наявність у виконавця тесту відповідного рівня розвитку емоційного інтелекту. Як будь-які вербальні тести, що базуються на аналізі змісту, тести емоційного інтелекту, побудовані на методі аналізу запропонованих більш-менш типових ситуацій, допускають різні тлумачення якості їх виконання і тому не можуть бути в достатній мірі об’єктивними. Крім того, ці тести, розроблені представниками індивідуалістської культури - авторами фундаментальних робіт з проблеми емоційного інтелекту, потребують адаптації до умов іншої культури. І, - що головне, - вибір ситуацій для побудови тесту не обгрунтований теоретично, а серед варіантів альтернативного вибору правильної відповіді є декілька тверджень, настільки подібних одне до одного, що в певних умовах кожне з них можна вважати правильним. Тому нагальною теоретичною проблемою, яка потребує подальшого рішення і яка зумовлює актуальність обраної нами в даному дисертаційному дослідженні теми, є, крім основної проблеми – розкриття стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту, проблема адекватної операціоналізації цього конструкту з опорою на теоретичний аналіз особливостей внутрішнього світу людини і складної детермінації психічної реальності людини.

У вітчизняній психологічній літературі існує декілька теоретичних підходів, які можуть бути обрані для вирішення задачі операціоналізації емоційного інтелекту. Це теорія єдності зовнішнього і внутрішнього у детермінації психічного [110, 111, 52, 100, 139, 140]; системний підхід до вивчення психічних явищ [36, 76, 77, 65], який, зокрема, знайшов нове цікаве відбиття в останній роботі російських психологів А.В.Петровського та М.Г.Ярошевського [105], що містить так звану категоріальну мережу основних психологічних понять з розкриттям їх змістовних зв’язків як по горизонталях, так і по вертикалях мережі. Крім того, в українській психології активно розробляється структурно-генетичний підхід до вивчення життєвого світу особистості [80, 81, 129 та інші], є певні досягнення у вивченні емоцій як одного з провідних компонентів детермінації поведінки людини [137, 115, 89, 90, 93 та інші], у тому числі в умовах професійної та навчальної діяльності (Чебикін А.Я. [136]; Саннікова О.П. [113, 116]; Носенко Е.Л. [93], та інші).

Визначенню впливу стійких ознак емоційності у структурі особистості на різних рівнях їх виявлення як детермінант успішності професійної діяльності, зокрема у соціономічних професіях, присвячені роботи О.П.Саннікової та її учнів [113, 114, 115]. О.П.Саннікова дослідила, зокрема, вплив чотирьох базових емоцій, які притаманні людині, на успішність її професійної діяльності (радості, гніву, суму, страху). Виявилось, що існують певні закономірності цього зв’язку. Дослідження О.П.Саннікової з’явились, певною мірою, предтечею досліджень емоційного інтелекту, бо нею та деякими російськими дослідниками [61, 21, 49 та ін.] запропоновано вивчення психологічної проникливості як багаторівневого складного структурного утворення, яке пов’язане зі стійкими ознаками емоційності в структурі особистості. Автор правомірно розглядає емоційність як стійку характеристику індивідуальності, яка, поряд з психічною активністю, є найважливішою складовою темпераменту. Вона трактується також як ситемостворюючий фактор у структурі особистості [115] і в структурі її властивостей, у тому числі професійно важливих. Емоційність розглядається як регулятор професійної діяльності і детермінанта її успішності. У дослідженні ролі емоційності як важливої детермінанти успішності діяльності, зокрема професійної, значний внесок зробили такі російські дослідники, як А.Я.Ольшанікова [97], І.В.Пацявічус [101], І.А.Переверзева [102], а також українські – О.П.Саннікова [116], А.Я.Чебикін [137], Е.Л.Носенко [93] та інші.

Отже, основним напрямком цього дисертаційного дослідження є вивчення загальних закономірностей виявлення емоційного інтелекту як стресозахисного фактору, що сприяє успішній самореалізації особистості у житті. Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту, які обрані як предмет дослідження в даній роботі, є, на наш погляд, важливим фактором у з’ясуванні ролі емоційного інтелекту як особистісної детермінанти успіху життєдіяльності. Доведення того факту, що від рівня сформованості емоційного інтелекту залежать інтенсивність і частота стресових виявів у різних ситуаціях життєдіяльності, з’явиться суттєвим внеском у розробку реальних заходів для зниження інтенсивності емоційної кризи, що породжує небезпечно високий рівень агресивності у цивілізованому суспільстві.

Ця проблема має два аспекти, а саме: виявлення стресозахисної функції емоційної розумності як фактору, який сприяє особистісній самореалізації людини, та як фактору, що оптимізує спілкування людини з оточуючими. Останнє, як підкреслюють провідні дослідники в галузі соціальної психології [16, 17], є однією з важливих психологічних проблем, від вирішення якої залежить створення типології особистості за критерієм рівня сформованості соціального інтелекту: вміння пізнавати інших людей, спілкуватись з ними, формувати сприятливе ставлення до них в процесі сумісної діяльності і таке інше.

Дане дисертаційне дослідження замислене як таке, що повинне відповідати новій парадигмі досліджень у галузі психології особистості. Йдеться про заміну парадигми урахування фактору людини, що була провідною в середині 60 років, цілковито новою парадигмою управління людським ресурсом, яка, як стверджують сучасні дослідники у галузі прикладної психології [48, 64], вже реально формується.

Ця парадигма передбачає розкриття можливостей і закономірностей розвитку суб’єкта як цілісної істоти, що перебуває у безперервній взаємодії зі світом у своєму найближчому оточенні, в певному соціальному середовищі [11, 12, 40, 58, 99, 100, 126, 138].

На наш погляд, саме дослідження такого спрямування відповідають і вимогам нової ситуації в сучасному суспільстві, характерної, як можна уявити, не тільки для України, але особливо актуальної саме для неї з її специфікою сучасного перехідного етапу соціально економічного розвитку. Цей етап гостро потребує зміни ставлення до людини, зміни усіх основ гуманітарної культури.

Дане дисертаційне дослідження має в якості “зверхмети”, так би мовити, спробу продемонструвати на конкретному прикладі вивчення стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту людини важливість урахування в дослідженнях з психології особистості ролі відповідних знань та вмінь поводження в конкретних ситуаціях життєдіяльності, які, як правомірно стверджують сучасні дослідники [71, 154, 169, 170], не меншою мірою визначають успішність життєдіяльності людини, ніж її диспозиційні особистісні фактори.



Зв’язок роботи з науковими планами. Дане дисертаційне дослідження виконувалось у відповідності з темою: „Психологічні проблеми дослідження емоційної сфери людини”, яка входила до координаційного плану наукових досліджень Академії педагогічних наук України в період з 1998 по 2001 рік (відділення психології, вікової фізіології та дефектології; науковий керівник теми – член - кор. АПН України, доктор психологічних наук, проф. Носенко Е.Л.)

Об’єкт дослідження: внутрішні (диспозиційні) та зовнішні (ті, що виявляються у формі актуальних переживань) аспекти емоційного інтелекту людини в їх динамічній єдності.

Предмет дослідження: стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту і їх зв’язок з рівнем сформованості останнього.

Мета дослідження: вивчити різні форми взаємозв’язку внутрішніх та зовнішніх аспектів емоційного інтелекту як основу виявлення його стресозахисної і адаптивної функцій.

Завдання дослідження:

  1. на підставі теоретичного аналізу змісту та аспектів виявлення емоційного інтелекту як системної інтегральної особистісної властивості визначити його внутрішні (диспозиційні) та зовнішні (ті, що виявляються у актуальних переживаннях) компоненти емоційного інтелекту як основи для операціоналізації цього особистісного конструкту;

  2. з урахуванням особливостей взаємозв’язку зовнішнього та внутрішнього як єдності психічного визначити різні варіанти реалізації внутрішньої природи актів емоційно зумовленої поведінки та психологічні закономірності їх зовнішнього об’єктивного перебігу як основи для диференціації рівнів сформованості емоційного інтелекту;

  3. з’ясувати форми репрезентації у свідомості людини рівня сформованості в неї емоційного інтелекту;

  4. розробити методичний інструментарій та підібрати систему методичних процедур, адекватних меті та завданням дослідження;

  5. емпірично перевірити адекватність підходу до оцінки рівня сформованості емоційного інтелекту людини, запропонованого у роботі, шляхом аналізу диспозиційних та зовнішніх компонентів емоційного інтелекту та особливостей їх відображення у свідомості людини.

Методологічну основу дослідження становили: концепція множинності форм виявлення інтелекту та уявлення про структуру і функції емоційного інтелекту як одної з форм виявлення інтелекту (H.Gardner [163, 164], J,Mayer & P.Salovey [175,176]; D.Goleman [166] та інші); психологічний підхід до вивчення детермінації і закономірностей розвитку психіки (Л.І.Божович [18], С.Д.Максименко [78, 78, 80]); уявлення про роль особистісних факторів, зокрема, стійких ознак емоційності в структурі особистості у регуляції поведінки (В.М.Теплов [128], В.Д.Небиліцин [88], А.Є.Ольшаннікова [97], О.П.Саннікова [61, 115], К.Изард [54], R.Hogan [170], De Raad [154], R.Larsen & T.Ketelaar [173] та інші); системний підхід до вивчення механізму впливу емоцій на різні аспекти діяльності та успішність адаптаційних процесів (О.М.Леонтьєв [71, 72], П.В,Сімонов [119, 120, 121], В.К.Вілюнас [32, 33, 34], Ф.Є.Василюк [29], Р.Лазарус [174], О.Я.Чебикін [136, 137], Е.Л.Носенко [89, 183], Л.В.Занюк [50], N.Bolger &A.Zukerman [150] та інші); принцип єдності внутрішнього і зовнішнього у детермінації психічного і теоретична модель вільної особистості (С.Л.Рубінштейн [110, 111], Б.Ф.Ломов [77], К.О.Абульханова-Славська [2], В.П.Зінченко [51, 52, 53], А.В.Петровський і М.Г.Ярошевський [105], В.М.М”ясищев [85, 86], О.Б.Орлов [99, 100], В.Є.Чудновський [139, 140], Д.О.Леонтьєв [73, 74, 75], В.І.Чирков [138], Г.О.Балл [11, 12], Я.В.Васил”єв [28] та інші); когнітивно-екперієнціальна теорія внутрішнього світу особистості (S.Epstein [161] та інші); концепція психологічного благополуччя (F.Bryant & J.Veroff [151], C.D.Ryff [185] та інші); системно-цільова концепція особистості (Б.Б.Косов [65, 66]та інші).

Для вирішення поставлених задач використовувався комплекс методів:



  • емпіричні методи (тестування та опитування досліджуваних: із застосуванням різноманітних психометричних тестів [149, 158, 159, 165, 180 та інші] та щоденникової методики [168]);

  • статистичні методи обробки даних (кореляційний та кластерний аналіз, оцінка достовірності розбіжностей між групами досліджуваних за допомогою статистичних критеріїв t-Стьюдента та багатофункціонального критерію * з кутовим перетворенням Фішера);

  • якісний метод обробки даних (аналіз та синтез отриманих даних, їх систематизація та порівняння з результатами інших досліджень).

Тестування проводилось за методиками, спрямованими на діагностику широкого спектру індивідуально психологічних характеристик досліджуваних, зокрема, був використаний тест емоційного інтелекту, який проходив у період проведення емпіричного дослідження апробацію в мережі Internet [158]. Тест був перекладений на українську мову і містив 70 запитань, відповіді на які надсилались для централізованої обробки через мережу Internet. Варіанти коментарів, які надавались по результатах виконання тесту, наведені у Додатку А. Надходило чотири варіанти коментарів з кількісною оцінкою результатів виконання тестів: коментар, який засвідчував відмінний рівень сформованості емоційного інтелекту, вищий за середній; або середній рівень; нижчий за середній та низький.

За допомогою таксономічного варіанту п’ятифакторного особистісного опитувальника [165] проводилась оцінка п’яти великих факторів особистості (модель Голдберга, адаптована для української вибірки Л.Ф.Бурлачуком та Д.Корольовим [26]).

Оцінювались також ситуаційна та особистісна тривожність, рівень самооцінки досліджуваних, рівень відчуття ними стану психологічного благополуччя на момент дослідження (за авторською анкетою, яка була розроблена з урахуванням шести основних конструктів психологічного благополуччя [185]); особливості подолаючої поведінки [35, 159], толерантність до невизначеності (методика Р.Нортона [180] як особистісна властивість та ряд інших особистісних вимірювань, які детальніше проаналізовані у відповідному розділі дисертаційного дослідження.

Крім того, проводився аналіз результатів діяльності досліджуваних (у даному конкретному випадку аналіз академічної успішності студентів) із застосуванням емпіричного методу аналізу продуктів діяльності.


  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка