Новоград-Волинська Загальноосвітняя школа I-III ступенів №2



Сторінка1/5
Дата конвертації08.09.2017
Розмір0.76 Mb.
  1   2   3   4   5




Новоград-Волинська

Загальноосвітняя школа

I-III ступенів №2

Практичний психолог, соціальний педагог



Матвєєва Галина Владиславівна


2013 р.
Початок шкільного навчання – це час великих надій і великих розчарувань, перших життєвих перемог і перших життєвих поразок. Тому саме цей період часто пов'язаний з виникненням у дитини проблем у спілкуванні, конфліктів з іншими дітьми та дорослими.

Дитина з агресивними проявами створює масу проблем не тільки навколишнім, але й самій собі. Незріла дитяча психіка не в змозі перебороти фруструючі впливи без грамотної допомоги дорослого. Учителеві молодших класів, психологові й батькам необхідно знати й ураховувати особливості прояву агресії у дітей для того, щоб вчасно корегувати й запобігати деструктивним проявам. Отож, що ж робити, якщо дитина – шибеник?

Посібник містить теоретичний матеріал, діагностичний інструментарій та поради для батьків, а також практичні рекомендації, методики діагностики та корекції дитячої агресивності, що стануть у нагоді педагогам та практичним психологам.





Зміст


  1. Психологічна грамотність – перший крок назустріч. Особливості прояву агресивності у дітей молодшого шкільного віку………………………….…4

  2. На замітку вчителеві молодших класів……………………………………….7

2.1. Особливості роботи з агресивними дітьми…………..…..………..…….9

    1. Техніка продуктивного спілкування…………………..…..…..…..…...11

    2. Який стиль керівництва Ви використовуєте? Опитувальник домінуючого стилю керівництва педагога…………..…………….…14

    3. Визначте вміння дитини довільно керувати своїми діями за інструкцією дорослого………………..……………………………………………....17

    4. З’ясуйте рівень агресивності дитини. Анкета «Критерії агресивності дитини»………………..…………………………………………….….19

    5. Ігри та вправи з профілактики та подолання дитячої агресивності….21

  1. На допомогу батькам дитини з агресивними проявами поведінки……..…44

3.1. Що батьки можуть зробити для своєї дитини……………………….…45

3.2. Перевірте себе. Тест «Чи правильно Ви чинете?»……………………..49

3.2 Який стиль спілкування з дитиною Ви використовуєте? Тест на виявлення стилю батьківського спілкування…………………………...50

3.3 Як почувається Ваша дитина. Тест «Рівень тривожності та психічного напруження дитини»……………………………………………………..54


3.4 Ігри, що сприяють зниженню емоційної напруги…………………...….56


4. Золоті розсипи мудрості……………………………………………………..63

4.1. Як зберегти з дитиною довірливі стосунки?...........................................63

4.2. Десять заповідей для батьків…………………………………………....64

5. Використана та рекомендована література…………………………………66



Психологічна грамотність – перший крок назустріч

Особливості прояву агресивності у дітей молодшого шкільного віку
Агресія (лат. aggressio — напад) – це природна захисна реакція людини на загрозу її інтересам. Але якщо вона завдає шкоди іншим людям, тоді агресія втрачає свій позитив і стає руйнівною.

Прояви агресії дуже різноманітні. Психологи виділяють два основних типи агресивних проявів:



  • цільова агресія;

  • інструментальна агресія.

Цільова агресія виступає як здійснення насильницьких дій в якості раніш спланованого акту, метою якого є нанесення шкоди об’єкту. Інструментальна агресія здійснюється як засіб досягнення певного результату, який сам по собі не являється агресивним актом.

Згідно з багаточисельними дослідженнями, в наш час прояви дитячої агресивності є однією з найбільш розповсюджених форм дитячої поведінки, з якою доводиться мати справу дорослим. Сюди відносяться спалахи роздратованості, неслухняність, надмірна активність, жорстокість. У більшості дітей спостерігається пряма і опосередкована вербальна агресія – від скарг і агресивних фантазій, до прямих образ і погроз.

І.А.Фурманов, доктор психологічних наук, провідний спеціаліст у сфері вивчення дитячої агресивності, зауважує, що в якийсь період багатьом дітям притаманна агресивність. Вона обумовлена розчаруваннями, викликаними позбавленнями і обмеженнями, які стають травмуючими для дитини. І найбільш задовільним рішенням для дитини може здаватися агресивна реакція. Особливо, якщо у дитини обмежені здібності до самовираження або вона позбавлена можливості іншим способом задовольнити істотну для неї потребу. Наприклад, нерідко буває так, що батьки, або хто-небудь з близьких забороняють що-небудь, позбавляють її предмету виниклої потреби або не дозволяють задовольнити її тим способом, яким бажає дитина. В цьому випадку напруга, яка виникає через потребу (іграшки, цукерки), переміщується на тих, хто заважає задовольнити цю потребу. Процес несвідомого зняття напруги (злість, ненависть) звичайно приймає форму фізичної, або психічної дії дитини на оточуючих – агресію.

Вчений відмічає, що агресія може виникати в двох випадках:

1) як крайня міра, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб;

2) як «вивчена» поведінка, коли дитина поступає агресивно, слідуючи зразку (поведінка батьків, інших значущих осіб, літературних або кінематографічних персонажів).

Згідно з цією точкою зору, стає очевидним, що дитині в ранньому віці неможливо уникнути певної агресивності.

Таким чином, характер агресивної поведінки в багатьох випадках визначається віковими особливостями. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку і висовує певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується агресивною поведінкою. Кожна людина протягом життя переживає вікові кризи, які поєднані з невдоволеністю своїм положенням, протесаною поведінкою, капризністю і неврівноваженістю. Вони супроводжуються зростанням агресивності, пов`язані з появою нових потреб, які не задовольняються існуючими відносинами і уміннями.



Молодший шкільний вік – необхідний, але в той же час складний етап розвитку дитини. За Ельконіним цей період супроводжується кризою 7-ми років. Це криза саморегуляції, яка виникає на основі особистої свідомості. Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Раніш слухняна, вона раптом починає пред`являти претензії на увагу до себе. В поведінці з`являється з одного боку, демонстративна наївність, яка роздратовує, так як інтуїтивно сприймається оточуючими як неправдивість. З іншої здається занадто дорослою: пред`являє до оточуючих норми. Для дитини розпадається єдність афекту і інтелекту. Дитина в цей період не володіє своїми почуттями (не може стримувати, але й не вміє управляти ними). Справа в тому, що втративши одні форми поведінки, вона не набула інші. В цьому віці діти вступають до школи. Перший рік навчання в школі – дуже складний переломний період в житті дитини. Зі зміною соціальної ситуації, змінюється весь склад життя дитини, місце в системі суспільних відносин, психоемоційне навантаження, до якого потрібно пристосовуватися.

Адаптація до нових вимог нерідко супроводжується різноманітними проявами агресивної поведінки. У дітей молодшого шкільного віку більш частими стають агресивні хобі і спалахи вербальної агресії. Частіше проявляється агресія по відношенню до слабких учнів в формі насмішок, тиску, образ, бійок. Ініціаторами агресії є не окремі особистості, як в дошкільному віці, а угрупування дітей, агресивна поведінка стає більш організованою. Інструментальна агресія поступово змінюється конструктивним способом досягнення мети, а ворожа деструктивність залишається незмінною. Окрім цього, діти все частіше намагаються вирішити проблеми в своєму колі. Формування угрупувань взагалі помітно змінює агресивну поведінку школярів. Перебування в групі дає можливість відчути почуття комфорті і захищеності, збільшення своїх можливостей. Наслідком цього буває зникнення страху покарання за прояв агресії, загострене бажання ствердитися в ролі повноправного учасника подій, зайняти в групі гідне місце. Тому жорстокість, руйнівництво, і інші прояви ворожої деструктивності різко зростають вже серед учнів початкової школи.

Беручи до уваги той факт, що конструктивна агресія сама пособі необхідна людині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам, можна зробити висновок, що головним завданням виховання є не усунення агресивності в апріорі, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

На замітку вчителеві молодших класів

Майже у кожному класі зустрічається бодай одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває і б’є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисне вживає грубі слова – одним словом, стає «грозою» усього дитячого колективу, джерелом засмучень вихователів та батьків. Цю колючу, забіякувату, грубу дитину важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.

Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу  в ніжності й допомозі дорослих, тому що її агресія – це насамперед виявлення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються довкола неї.

Учитель в школі є джерелом тієї сили, яка приводить в рух навчально-виховний процес, вдихає в нього життя. Для молодшого школяра вчитель - це „плодотворний промінь сонця для молодшої душі, який нічим замінити не можна" (К.Д.Ушинський). І першочергове завдання будь-якого вчителя – вчасно розпізнати прояви агресивності.

Отож, дитина, має високу агресивність, якщо вона:

1.    Часто втрачає контроль над собою.

2.    Часто сперечається, лається з дорослими.

3.    Часто відмовляється виконувати правила.

4.    Часто спеціально дратує людей.

5.    Часто звинувачує інших у своїх помилках.

6.    Часто сердиться і відмовляється зробити що-небудь.

7.    Часто заздрісна, мстива.

8.    Чуттєва, дуже швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.

Припустити, що дитина агресивна, можна лише в тому разі, якщо протягом шести місяців у її поведінці виявлялися бодай чотири з восьми перелічених ознак.

Подолання агресивної поведінки дитини – складний процес. . Якщо ж ви все ж таки переконані, що маєте справу з агресивною дитиною, необхідно знайти ті причини, які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її сім’ї дає змогу вчителю успішно досягти мети.

Аґресивна поведінка з’являється у дитини, як правило, внаслідок переймання її з інших джерел. Такими джерелами може стати:



  • Сім’я. Тут може проходити вивчення аґресивної моделі поведінки та її закріплення.

  • Спілкування з ровесниками. Тут часто проявляється аґресивна модель поведінки, оскільки в іграх «без правил» застосовується єдине правило: «я сильніший — мені все мож­на». Відомо, що діти, які постійно відвідують дитячий садок, часто є більш аґресивними, аніж діти, що відвідують його нерегулярно або й взагалі туди не ходять.

  • Символічні приклади. Не секрет, що телебачення несе велику кількість неґативної інформації, зокрема у художніх фільмах бачимо велику кількість аґресії. Дж. А. Вілкінз підрахував, що на одну звичайну годину на екрані припадає 9 актів насилля, а на одну годину дитячих мультиків — 21 акт насилля.

Вихідною позицію у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Провідна ідея у подоланні дитячої агресії: не можна відповідати агресією на агресію.

Здається все добре зрозуміло, але як цього досягти вчителю?





Особливості роботи з агресивними дітьми:

Дотримуйтесь таких основних правил:



  1. Бути уважним до потреб дитини.

Агресивна дитина часто відчуває себе самотньою, нікому не потрібною. Жорстокість й байдужість дорослих призводить до порушення стосунків і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. Як стати улюбленою і потрібною – невирішена проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона і шукає таких способів, щоб на неї звернули увагу дорослі та однолітки. 

  1. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

Слідкуйте за своєю поведінкою та мовленням, контролюйте свій гнів, не надаючи йому форму погроз та звинувачень.

  1. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

Ніколи не виховуйте в поганому настрої. Ясно визначите, чого ви хочете від учня й поясніть йому це,а також довідайтеся, що він думає із цього приводу.

  1. Покарання не мають принижувати дитину.

  2. Навчати прийнятних способів вираження гніву.

Існує безліч способів вираження гніву, і зняття фізичного напруження дитини. Це ігри з піском, водою, глиною, пластиліном, папером. З глини можна зліпити фігурку свого кривдника, розбити, зім’яти її, розплющити між долоньками, а потім при бажання відновити. 

  1. Давати дитині можливість виражати гнів безпосередньо після фрустраційної події.

Загнавши гнів усередину людина, швидше за все, рано чи пізно усе ж таки відчує потребу виплеснути його. Але вже не на того, хто викликав це почуття, а на першого зустрічного чи на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч. Дослідження  свідчать про те, що людина, яка постійно приборкує свій гнів, більше піддана ризику психосоматичних розладів. Тому важливо, щоб дитина все ж таки виразила свій гнів, але конструктивно.

  1. Навчати розпізнавання власного емоційного стану і стану навколишніх людей.

Коли дитина навчиться розпізнавати власні емоції і говорити про них, можна перейти до наступного етапу роботи - формування здатності до емпатії, довіри , співчуття, співпереживання.

  1. Розвивати здатність до емпатії.

Агресивні діти мають , як правило, низький рівень емпатії. Емпатія – це здатність почувати стан іншої людини, уміння ставати на її позицію, Однією з форм роботи може бути рольова гра, під час якої дитина зможе поставити себе на місце інших, оцінити свою поведінку збоку. Навчившись співчувати навколишнім людям, агресивна дитина зможе позбутися підозрілості й поміркованості, які завдають неприємностей і самому агресору, і тим, хто поруч з ним. у результаті – навчиться брати на себе відповідальність за вчинені нею дії, а не звалювати провину на інших. 

  1. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

Розвивати вміння тримати себе в руках у ситуаціях, які провокують вибухи гніву, вчити способам поведінки у конфліктних ситуаціях.

  1. Відпрацьовувати навички реагування в складних ситуаціях.

  2. Учити брати відповідальність на себе.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

  • Пам’ятайте, що заборони, та підвищення голосу – найменш ефективні способи у виправленні агресивності.

  • Дайте можливість таким дітям своєчасно виплеснути напруження за допомогою фізкультурних хвилинок, читання вголос, хором тощо.

  • Важливо, щоб дитина зрозуміла, що вона потрібна в класі, що її цінують та приймають. А для цього вам необхідно дізнатися про інтереси та здібності такого учня. Та перевести активність у корисне русло.

  • Таким учням слід частіше надавати можливість працювати в групах, де успіх залежить від колективної роботи, вміння спілкуватися, домовлятися.

  • Один із самих корисних способів змінити поведінку дитини – це піймати її на хорошому вчинку. Кожен раз, коли дитина стримує себе і не починає бійку, просто відмітьте, що вона стала сильнішою. Дитина реагує на похвалу, користуйтеся цим, для того, щоб зробити добру відношення – звичкою.

  • Введіть штрафні санкції. Головне, щоб учень знав про можливі наслідки своєї поведінки.

  • Допоможуть класні години, де піде мова про почуття, емоції, та методи їх контролювання. Але не у якому разі не акцентуйте увагу класу на проблемних дітях.

Звичайно, слід завжди пам’ятати про те, що дитині, з ознаками агресивності, необхідна допомога фахівця — психолога або лікаря.
ТЕХНІКА ПРОДУКТИВНОГО СПІЛКУВАННЯ

Інструкція. Спробуйте уявити поведінку дитини (особливо тієї, яка викликає занепокоєння, з якою у вас ніяк не налагоджуються доброзичливі стосунки) або цілого класу у вигляді прямокутника: територія в середині - це поведінка дитини (дітей), з якою стикається дорослий. Кожен дитячий учинок можна подати у вигляді маленької крапки.

А тепер уявімо, що цей прямокутник - вікно, через яке дорослий дивиться на дитину.



  • Адекватна поведінка дитини

  • Неадекватна поведінка дитини

Усе, що може сказати чи зробити дитина, дорослий бачить крізь це вікно. Кожній людині притаманне своє власне сприйняття інших людей. Спробуйте поділити прямокутник на дві частини: одна з них - територія - адекватна поведінка дитини, те, що ви приймаєте як педагог-вихователь, інша - неадекватна, те, що ви в ній (них) не приймаєте.

Зробіть висновок про власний стиль керівника (авторитарний, демократичний, гуманний).


Пам'ятайте, що у спілкуванні неможливо зайняти позицію "поруч" із партнером, якщо залишатися на позиції несприйняття поведінки інших.
Спробуйте чесно відповісти самим собі на запитання: "Що я найбільше ціную у своїх вихованцях?", "Що я найбільше ціную в собі (як учителі)?" і запишіть відповіді. Частіше перечитуйте ваші міркування. Доброзичливі стосунки - важлива основа продуктивного стилю взаємодії.

Побудувати їх - велике мистецтво. Спробуємо разом оволодіти цим мистецтвом.


Психологи вважають, що допомогти людині відчути себе такою, якою її сприймають, можна, якщо просто слухати її.

Чотири різних варіанти слухання (за Т. Гордоном), що дозволять вихователю допомогти учням, коли в них виникають проблеми:



1. Пасивне слухання (тиша).

Воно дозволяє дитині відчути себе тим, кого дійсно сприймають. Це може надихнути її на більшу відвертість.

2. Реакція визнання, підтвердження (кивання головою, нахил уперед, посмішка, похмурий вираз обличчя, репліки "Угу", "О-о", "Я розумію"). Усе це спонукає дитину продовжувати, відчуваючи, що її уважно слухають.
3. "Відкриття дверей".

Інколи дитині потрібні додаткові заохочення, щоби почати говорити або стати більш відвертою. Такими фразами-заохоченнями можуть бути такі:

"Чи не хочеш ти ще більше розповісти про це?";

"Це цікаво. Чи хочеш ти продовжувати?";

"Мені цікаво те, про що ти говориш";

"Ти хотів би поговорити про це?" тощо.

4. Активне слухання.

Цей прийом допомагає зрозуміти, що стоїть за тим чи іншим висловлюванням людини. Він унаочнює увагу до дитини, зацікавленість у ній, намагання зрозуміти. Щоб переконатись у правильності своєї догадки, дорослий має переформулювати те, що сказала дитина: "Таким чином...", "Іншими словами...", "Якщо я правильно зрозумів..." - і далі своїми словами викладається суть проблеми. І якщо дитина відповість "Так" або "Угу", це означатиме, що наше підтвердження справедливе.

На жаль, більшість "мовних реакцій", які використовують учителі стосовно вихованців, утілюються у трьох варіантах:


  • директивні зауваження;

  • зауваження, що придушують, містять негативну оцінку, критику, засудження, насмішку;

  • непрямі зауваження, які вміщують сарказм, підсміювання, розважальні коментарі, відступ тощо. Більшість із них - це "Ти-зауваження", тобто вміщують займенник "Ти" ("Ви") або передбачають його застосування.

Це відбувається за умов концентрації уваги лише на поганій поведінці дитини. Але ці зауваження можна перетворити (за Т. Гордоном) у "Я-зауваження" - ті, які переймають "відповідальність", передають справжній стан речей, уміщують мінімум негативної оцінки, не завдають дитині образи, не викликають у неї захисної реакції, а навпаки - уміщують "фотографію того, що відбулося", звертають увагу не на саму дитину, а на конкретний учинок, підтверджують прийняття дитини, її поцінування. Більшість - "Я-зауважень" починаються зі слова "коли": "Коли я бачу..."; "Коли мене переривають під час пояснення..."; "Коли я потрапляю у штовханину"; "Коли чую, що ви обзиваєте один одного..." тощо. На цій техніці ґрунтується один із безпрограшних методів розв'язання конфліктів.

Перший крок - визначення проблеми (з'ясування причин дитячої поведінки, яку ви не сприймаєте, використовуючи методи слухання, "Я-зауваження", завершуючи визначення проблеми: "Якщо ти закінчив завдання..." "Як можна поспілкуватись із сусідом по парті, не заважаючи дітям у класі?").


Другий крок - пошук можливих варіантів рішення (так званий колективний "Мозковий штурм").

Третій крок - обговорення й оцінка запропонованих варіантів рішення (принцип задоволення потреб обох сторін).

Четвертий крок - вибір кращого рішення. Можна письмово зафіксувати прийняте рішення підписом "контракту".

П'ятий крок - це правила виконання рішення: що слід робити, щоб розпочати, хто буде нести відповідальність за той чи інший пункт "контракту".

Шостий крок - оцінка, визначення, наскільки правильно було намічено спосіб дії, вирішення проблеми.

Методики, що наводяться нижче, допоможуть навчити дитину відповідальності, не втручаючись у її простір, зберігаючи довіру до неї.


Перевірте себе!

Який стиль керівництва Ви використовуєте?

(Опитувальник домінуючого стилю керівництва педагога)


1. Чи вважаєте ви, що дитина повинна:

а) ділитися з вами своїми думками, по­чуттями;

б) говорити вам тільки те, що вона сама захоче;

в) залишати свої думки й переживання при собі.



2. Якщо учень узяв у іншого учня олівець чи ручку, то ви:

а) щиро з ним поговорите й дасте можли­вість йому самому прийняти потрібне рішення;

б) дасте можливість самим дітям розібра­тись у своїх проблемах;

в) повідомите про це всім дітям і примусите повернути взяте з вибаченням.



3. Рухливий, іноді недисциплінований учень сьогодні на занятті був зосереджений, азартний і добре виконав завдання. Як ви вчините:

а) похвалите його і покажете його роботу всім дітям;

б) проявите зацікавленість, з'ясуєте, чому так добре вийшло сьогодні;

в) скажете йому: «Завжди б так займався».



4. Учень, заходячи до класу, не привітався з вами. Як ви вчините:

а) примусите його голосно при всіх при­вітатися з вами;

б) не звернете на це уваги;

в) зразу почнете спілкуватися з учнями не згадуючи про вчинок.


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка