Новели проекту нового Кримінального процесуального кодексу




Скачати 86.76 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір86.76 Kb.
Новели проекту нового Кримінального процесуального кодексу.
Історія створення проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України починає свій відлік з моменту прийняття Верховною Радою України в 1992 році постанови про схвалення "Концепції судово-правової реформи в Україні" та створення того ж року першої робочої групи з напрацювання нового КПК.

Додатковим стимулом до реформування КПК став вступ України до Ради Європи, коли вона взяла на себе зобов’язання щодо прийняття нового КПК. Радою Європи було констатовано наступні основні недоліки чинного КПК:



  1. надмірну авторитарність та забюрократизованість процесу, в якому, власне, судове засідання відіграє дуже обмежену роль;

  2. практично повну відсутність змагальності та усунення сторони захисту від участі у збиранні та фіксації доказів;

  3. надмірність та неврегульованість повноважень прокуратури, яка головним чином відповідає за забезпечення законності, а не за проведення розслідування;

  4. відсутність судового контролю за діяльністю слідчих органів та міліції;

  5. сильний інституційний тиск щодо винесення обвинувального вироку.

В Україні було здійснено 8 спроб підготувати проект КПК. Однак більшості з них бракувало чіткої концепції оновлень кримінального процесу, які б забезпечили його відповідність міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини з одного боку та ефективну незаформалізовану роботу правоохоронних органів з іншого.

Основна ідея нового проекту КПК полягає у тому, що кримінальний процес повинен перетворитися із засобу боротьби зі злочинністю на засіб захисту осіб, які зазнали шкоди у результаті злочину, і якнайшвидшого та найефективнішого відновлення порушених злочином прав.

У новому проекті КПК авторитарність та забюрократизованість кримінального процесу ліквідується у розумних межах. Наприклад, за чинним КПК особа, якій злочином завдано матеріальну, фізичну чи моральну шкоду, може набути статусу потерпілого лише за рішенням органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду. Це призводить до того, що постраждала від злочину особа місяцями, а то й роками чекає, доки її визнають потерпілим і вона отримає право активно впливати на рух кримінальної справи. З іншого боку, якщо вже особу визнали потерпілим, то вона не має права відмовитися від участі у кримінальній справі у такому статусі. Попри те, що кримінальний процес в Україні є справою публічною, тобто здійснюється у публічних інтересах, держава примушує приватну особу до участі у справі як потерпілого. Причому на потерпілого покладено обов’язок з’являтися за викликом органів і посадових осіб, які ведуть процес. Потерпілого навіть можуть доставити приводом для давання показань, від давання яких він має право відмовитися.

Проект КПК скасовує авторитарність і бюрократизм процедур визнання потерпілим і його участі у кримінальній справі. Зроблено це за рахунок надання процесуального статусу потерпілого автоматично із поданням заяви про злочин. Якщо ж особа не подавала такої заяви, то слідчий, державний обвинувач, суд мають право визнати особу потерпілим лише за її письмовою згодою. У разі відмови потерпілого від участі у кримінальній справі, його не можна буде примусити до цього.

На відміну від чинного КПК, судовому засіданню у проекті відводиться ключова роль. Якщо наразі суд лише констатує наявність доказів, зібраних органами досудового розслідування, то за проектом КПК суд досліджуватиме не докази, а фактичні дані, і лише на підставі безпосереднього дослідження (за деякими винятками) визнаватиме ці дані доказами і покладатиме їх в основу судового рішення. Отже, на суд покладається відповідальність за належне дослідження фактичних даних. Обсяг і значимість кримінально-процесуальної діяльності переміщаються від органів розслідування до суду. Такий підхід до регламентації діяльності суду покликаний виключити "штампування" судами у вироках висновків органів досудового слідства і прокурорів.

Змагальність сторін

Наступним недоліком, на який звернула увагу РЄ, є практично повна відсутність змагальності та усунення сторони захисту від участі у збиранні та фіксації доказів.

За чинним КПК сторона захисту дійсно значною мірою відсторонена від участі у збиранні та фіксації доказів. Приміром, пунктом 4 ч. 2 ст. 48 КПК передбачене право захисника бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних за їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій – з дозволу дізнавача, слідчого. Але жодною нормою КПК не передбачене право захисника, який є присутнім під час слідчої дії, ставити запитання допитуваним! Проект КПК усуває цю недоречність.

Проектом також усувається монопольне право державних органів на призначення експертизи. Захисник матиме право самостійно призначати експертизу і ставити на її вирішення власні запитання.

Причому проект передбачає не лише право ознайомлення із матеріалами обвинувачуваного та його захисника, а й обов’язок сторони захисту по завершенні досудового розслідування "відкрити" державному обвинувачеві зібрані нею матеріали. Втаємничення матеріалів однією із сторін під час досудового розслідування і подання їх у суді тягнутиме за собою неприйняття цих матеріалів судом як доказів.

Таким чином, кожна із сторін матиме рівні можливості в доведенні перед судом винності або невинності особи у вчиненні злочину

Функції прокуратури

Ще одним недоліком чинного кримінально-процесуального законодавства вважається надмірність та неврегульованість повноважень прокуратури, яка головним чином відповідає за забезпечення законності, а не за проведення розслідування.

За чинним КПК прокурор під час досудового розслідування має значні повноваження, що дозволяють йому суттєво впливати на хід розслідування. Однак уся відповідальність за результати провадження як окремих процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень, так і за результати розслідування в цілому покладається на слідчого.

Принцип змагальності, а отже і розподіл кримінально-процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і правосуддя), за проектом КПК діє від самого початку досудового розслідування. У зв’язку з цим прокурор уже у досудовому провадженні отримує статус державного обвинувача. На нього покладено конституційну функцію нагляду за додержанням законів при проведенні досудового розслідування у формі процесуального керівництва. Виконуючи ці функції, прокурор (державний обвинувач) під час досудового розслідування починає формувати обвинувачення для того, аби подати його на розгляд суду. Така регламентація діяльності державного обвинувача змусить його здійснювати процесуальне керівництво і нагляд за додержанням законів органами досудового розслідування з метою законного і обґрунтованого формування і формулювання обвинувачення і його підтримання під час судового розгляду.

Слідчий суддя

Четвертим із згаданих на початку статті недоліків є відсутність судового контролю за діяльністю слідчих органів та міліції.

Цей недолік чинного КПК було частково виправлено шляхом внесення до нього змін і доповнень під час "малої судової реформи" 2001 року щодо вирішення судом під час досудового розслідування питань, пов’язаних із суттєвим обмеженням конституційних прав громадян (взяття під варту, обшук у житлі тощо). Проектом передбачено такого учасника кримінального процесу, як слідчий суддя. На останнього, окрім вирішення питань про обмеження конституційних прав громадян, покладено також провадження спеціальних судових процедур під час досудового провадження, змістом яких стане отримання і фіксація показань від учасників процесу, які в силу тих чи інших причин (можлива смерть, тяжка хвороба, тривале закордонне відрядження) не зможуть дати показання під час судового розгляду справи.

Усунення інституційного тиску на суд

На сьогодні особа, яка звинувачена системою досудового слідства у вчиненні злочину майже не має шансів довести у суді свою невинуватість.

Таке положення в українських судах обумовлене тією обставиною, що як кримінально-процесуальна доктрина, так і слідча та судова практика сприймають зібрані слідчими органами матеріали як докази у кримінальній справі. Виходить, що суд, отримавши від прокурора справу у порядку ст. 225 КПК із зібраними доказами, просто зобов’язаний підтвердити висновки органів досудового розслідування і прокурора щодо винності особи. До суду також направляється уся кримінальна справа, підготовлена стороною обвинувачення. Суддя перед початком судового засідання ознайомлюється зі справою, у якій фактично на кожному аркуші йдеться про винність особи.

Для усунення тиску на суд матеріалів, зібраних стороною обвинувачення, проектом передбачено, що прокурор направлятиме до суду не кримінальну справу, а лише реєстр матеріалів кримінального провадження. Реєстр повинен буде містити номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час розслідування; дату та строк застосування заходу забезпечення кримінального провадження (за чинним КПК – запобіжного заходу). Обвинувачуваний і його захисник також матимуть право подавати до суду свої матеріали. Отже, суд виступатиме у ролі арбітра, який буде досліджувати безпосередньо у суді докази, надані не лише стороною обвинувачення, а й захистом.

Розумні строки

До числа новел проекту КПК слід віднести підвищення гарантій захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних. Мова, зокрема, йде про заборону порушувати кримінальну справу щодо конкретної особи, що дасть змогу захистити права людини, убезпечивши її від необґрунтованого кримінального переслідування з боку правоохоронних органів.

Одночасно запроваджується поняття "розумних строків досудового розслідування". Слід зазначити, що найбільший обсяг критики нового проекту КПК був спрямований саме на запровадження у проект інституту розумних строків. Критики цього інституту вважають, що розумність строків може призвести до затягування провадження, що строки мають бути формалізованими, тобто чітко встановленими законом.

За новим проектом КПК строки досудового розслідування є досить стислими, проте розпочинатимуться вони не з моменту отримання повідомлення про злочин і початку розслідування (на сьогодні це момент винесення постанови про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи), а з моменту визнання особи підозрюваною чи висунення їй обвинувачення, тобто з часу фактичного обмеження прав та свобод особи у зв’язку із кримінальним провадженням. Такий підхід дозволить суттєво зменшити випадки порушення права людини на розумний строк розгляду її справи та сприятиме посиленню дисципліни осіб, які проводять досудове розслідування.

Оновлене доказове право

У проекті нового КПК сформовано оновлене доказове право. Складовими елементами цього надзвичайно важливого інституту стануть: встановлення критеріїв, необхідних для прийняття рішень різного правового характеру (про застосування запобіжного заходу, про визнання винним обвинувачуваного тощо), визнання доказами даних, що отримані під час пояснень і показань, предметів і документів, наданих сторонами провадження безпосередньо суду та встановлення чітких правил допустимості доказів або визнання доказів недопустимими, внаслідок порушення прав людини під час їх одержання.

Частиною 2 ст. 79 проекту встановлено обов’язок суду визнати суттєвими порушеннями прав людини і основоположних свобод вчинення наступних дій: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання пояснень, показань внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання пояснень, показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати пояснення, показання; 5) отримання пояснень, показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинувачуваним у цьому кримінальному провадженні.

Відмінність пояснень від показань полягає у тому, що пояснення свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачувані, експерти дають сторонам, а показання – суду за участю сторін. Учасник процесу, який дає пояснення не попереджається про кримінальну відповідальність за надання неправдивої інформації, а той, хто дає показання, – попереджається про таку відповідальність.

Нові види кримінального провадження

Окремо слід відзначити, що проектом запроваджуються нові види кримінального провадження, які забезпечуватимуть процесуальну економію та дозволять значно розвантажити суди та органи розслідування. Ідеться про дізнання, тобто спрощену форму розслідування кримінальних проступків, яка певною мірою є аналогом сьогоднішньої протокольної форми досудової підготовки матеріалів, та наказне провадження, яке є спрощеною процедурою постановлення судом рішення про покарання особи без проведення судового засідання у випадках, якщо вина особи доведена матеріалами розслідування і така особа визнає свою вину та не заперечує проти покарання. Таким чином, сукупність цих ідеологічно нових постулатів провадження кримінальних процедур надасть змогу суттєво посилити захист прав людини та підвищити ефективність розслідування злочинів.



Провідний спеціаліст М.І.Дворовенко


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка