«Ніхто і ніщо не розлучить з нею…»



Скачати 192.56 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір192.56 Kb.
+`


(Українські письменники в еміграції)








Підготувала Вчителька української мови

та літератури

Топор В.В.

Мартоніська ЗШ

I-II‌‌‌I ступенів


Урок-засідання « круглого столу »

Тема: «Ніхто і ніщо не розлучить з нею…»

Мета: вивчити географію української діаспори, з'ясувати поняття діаспора, міграція, еміграція, імміграція; ознайомити з життям і творчістю українських письменників в еміграції; формувати навички самостійної роботи з науковою літературою, вміння виступити з усним повідомленням; виховувати почуття патріотизму.

Тип уроку: урок-засідання «круглого столу».

Обладнання: політична карта світу з позначенням розселення українців, вишиті рушники, портрети письменників-патріотів, представників української діаспори, грамзапис пісні «Чуєш, Брате мій», виставка літератури.

( Запис на дошці: тема, нові поняття: діаспора, міграція, еміграція. Імміграція. Населення України – 52 млн. осіб. За межами України проживає 15 млн. українців.)

Ми є. Були. І будем ми!

Й Вітчизна наша з нами!

Іван Багряний


Хід уроку

I.Мотивація навчальної діяльності

Вступне слово вчителя

« Нашого цвіту – по всьому світу» - хвилюючу глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді, коли знайомишся з долями українців за кордоном, їхньою невтомною подвижницькою діяльністю. Ще зовсім недавно слово діаспора було мало не лайливим. Вважалося (і ця думка насаджувалася офіційною пропагандою ) Що за кордоном живуть здебільшого ті українці, які вистилають проти радянської влади, що розцінювалося як зрадництво. Їх називали «зрадниками Батьківщини», «відщепенцями».З падінням «залізного занавісу» виявилося, що живуть там українці складної долі, яким, дорога Україна, які там, які і ми тут, хочуть кращої долі.

В умовах української державності стало можливим вивчати реали життя українців за кордоном.

(оголошення теми і мети уроку.)

II.Сприйняття навчального матеріалу

1. Словникова робота

Діаспора - (з грець. - розсіяння) – розсіяння по різних країнах народів, вигнаних за межі батьківщини завойовниками. Релігійні та естетичні групи, що живуть за межами своєї історичної території на положенні національно-культурної меншини.

Міграція-переселення народів у межах однієї країни в іншу.

Імміграція-переселення в іншу країну на постійне проживання.

Еміграція-переселення із своєї Батьківщини в іншу, зумовлене соціально-економічними, політичними або релігійними причинами.



  1. Слово вчителя. Доповіді учнів.

Учитель. Протягом XX ст. мільйони українців покинули свої домівки в пошуках кращого життя на чужині. Що ж примусимо їх у різні часи залишити рідну землю?

Перший учень. Головні причини – соціально-економічні та політичні.

Перша хвиля: імміграція до 1914 року.

Українці, що іммігрували перед Першою світовою війною до Нового Світу, намагалися поліпшити своє незадоволене матеріальне становище. Для цього вони обирали один із двох можливих шляхів. Більшість прямувала до США, де влаштувалися робітниками на шахтах і фабриках, розташованих у великих містах або поблизу них. Ці іммігранти, переважно молоді парубки. Спочатку планували заробити гроші та повернутися додому. Але з часом життя в США здавалося більш привабливим, і вони залишилися. А з приїздом жінок-українок почали формуватися сім'ї. Так зросла українська громада у великих містах.

Другу групу складали ті переселенці, що кидали домівку, сподіваючись зайнятися сільським господарством у чужих краях, де земля була дешевою. Вони виїжджали цілими сім'ями, переважно в незаселені райони Канади, Бразилії, США.

Друга хвиля: імміграція на Захід у міжвоєнний період була значно меншою, виїжджали переважно в США і Канаду. З'являється повний тип українських переселенців – політичний. Люди ставали вигнанцями через свої політичні переконання. Це були офіцери, представники української інтелігенції, прихильники вільної незалежної України.

Третя хвиля: Друга світова війна і «переміщені особи».

Після закінчення Другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало понад 16 млн. іноземців-робітників. Із них 2,3 млн. українців в’язнів, молодь, силою перевезені до Німеччини. Після припинення воєнних дій до Німеччини з СРСР були направлені репатріаційні групи, що мали переконати радянських громадян повернутися додому. Частина повернулися, але багато залишилося. 1945 року при ООН було створено агентство допомоги та реабілітації, що займалося долею цих людей, яких називали «переміщені особи». Протягом було здійснено переселення «переміщених осіб» на місця постійного проживання до США, Канади, Австралії, Бельгії, Латинської Америки.

Вчитель. Не знайдемо жодної країни в світі, яка б поза своєю територією. Мала б так багато визначних представників літератури, як Україна. Письменники Радянської України в умовах тоталітарної системи, панування в мистецтві «соціалістичного реалізму », не могли повністю реалізувати свій талант: їх знищували або фізично (Плужник, Підмогильний, Филипович, Зеров, Стус) або морально (Рильський, Тичина. Сосюра, Малишко, Бажан).

Українці в діаспорі не тільки зберегли мову, традиції, мистецтво, а й в собі найталановитіших своїх представників розвинули українську літературу, культуру, науку.

В українській діаспорі і снували школи , творчі угруповання, літературні об'єднання письменників. Найважливіші з цих осередків були в Празі, Парижі, Берліні. Великий внесок у розвиток української поезії зробили представники «паризької школи»: Є. Маланюк, Ю. Дараган, Юрій Клен, О. Ольжик, О. Теліга. У статті « Три роки літературного життя в еміграції» В. Державін, один із провідних українських літературознавців, писав: « Творча доля нашої національної літератури в другій еміграції залежить насамперед від безперервності і чинності духовних традицій нашого передвоєнного письменства, піднесеного празькою поетичною школою на небувалу мистецьку височину». І далі: «Героїчна творчість Олега Ольжича (Олега Кандиби, сина Олександра Олеся), замордованого німецькими нацистами в Заксенхаузені в червні 1944 року, і Олени Теліги, тієї найбільшої, після Лесі Українки, поетеси (розстріляної в лютому-березні 1942р. в Бабиному Яру) становить і на сьогодні національний прапор нашої духовності. Наше найглибше національне слово в поетичному мистецтві».

(Читання поезій представників празької школи, які учні дібрали вдома.)

Другий учень.

Розкрийте зіниці, розкрийте серця,

Черпайте криштальне повітря.

Одвіку земля не зазнала-бо ця

Такого безкрайого вітру.

Він віє, шалений, над стернями днів

Дихання нестримної волі

Від дальніх пікетів, вартових огнів

Імперії двох суходолів.

Він дихає солоним, як кров,

Що їх Севастополь на все розпоров

Кількатерним ладом ескадри.

Над диким простором Карпати – Памір

Дзвінка і сліпуча, як слова,

Напруженим луком на цоколі гір –

Ясніє Залізна Держава.



О, Націє, дужа і вічна, як Бог –

Не це покоління холопів –

Хто злото знеславить твоїх перемог

При Корсуні і Конотопі.

О, Націє, що над добро і над зло,

Над долю і ласку, і кару,

Хто, темний, не схилить подібне чоло

В сліпучому сяйві Базару!

Хто, мертвий, не стане у праведний слід

На путі, що славою бита,

У громі грядущих огненних побід,

Що ними вкриєш півсвіта.

А гострозоре, мужнє покоління



Уже росте на молодій землі

Воно зросло з шукання і розпуки,

Безжурно-мужнє; повне буйних сил,

Закохане в свої тугі муки

І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчутті бою,

Не знаючи благання і квилінь,

Покірну землю чути під ногою

Гострі очі розкриті в морок,



Б'є годинник, чотири, п'ять…

Моє серце в гарячих зморах,

Я й сьогодні не можу спать.

Але завтра спокійно встану,

Так, як завжди, без жодних змін,

І в життя, як в безжурний танок,

Увійду до нічних годин.

Придушу свій непевний спогад

Буду радість давати і сміх.

Тільки тим дана перемога,

Хто й у болі сміятися зміг.

Юрій Клен «Прокляті роки»

(уривок з поеми)

Блажен, хто гордо кинув рідний край

І посохом в руці пішов шукати рай,

Куди веде його весна крилата,

Та тричі той блажен, який за чай

І хліб теж не схотів себе продати,

Але, минаючи тропу розлук,

Зостався, щоб зазнати хресних мук.


Третій учень. Олександр Олесь – представник поетів-емігрантів. Його поетичний літопис, створений на чужині, - це історія мук і сліз, «жалю по рідній стороні».
Як пес голодний…

Як пес голодний, кинутий і гнаний,

Блукаю я по вулицях чужих…

З думок сполоханих моїх.

Сміється цілий світ…

Мовчать спокійно друзі,

Вмира без вигуку мій крик,

Іду кудись в сльозах, в ганьбі, в напрузі,

За роки я до всього звик.

А сни вночі, як яструби прокляті,

На частинки душу рвуть. Встаю.

З кутка в куток ходжу у темряві по хаті

І втому, змучений ловлю.

Впаду, і ніжний тихий дивний сон злітає.

Далеко все – і сльози і ганьба…

Мене хтось піснею широко стріває,

І квіти кидає захоплена юрба.

О принесіть, як не надію,



То крихту рідної землі,

Я притулю її до вуст

І так застигну, так зомлію.

Хоч кухоль з рідною водою!..

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душою вогняною.

Болем, стражданням за Україну пройняті рядки поезії «Я знаю – тяжко вам».Ліричний герой, вважаючи, що мало зміг допомогти рідному народові, краю, готовий прийняти смерть навіть від «рідної руки».

Я знаю – тяжко вам.. І чую я докори:

«Ти, наче зрадник, кинув нас

І щастя власного пішов шукать в простори

В такий страшний, проклятий час…»

Схилю голову, становлюсь на коліна…

Простіть мене, брати мої…

Нехай простить мене і мати Україна,

О, не забув, не зрадив я її.

Я справді, кинув вас, мої степи, луки,

Тремтіли роси ваших сліз.

Чому ж вагаюсь я розкрить свої змагання,

Усю пожежу дум моїх?..

Але як соромно в часи свого конання

В знесиллі згадувати їх.

О, як тяжко вас любив колись в дитинстві,

Мої степи . мої лани!

Я кинув вас… Але в моїм злочинстві

Сліпий, не бачив я вини.

Я марив лицарем з'явитись перед вами,

Гінцем і вісником життя!

І ось стою з порожніми руками

В сльозах ганьби і каяття

Хай громом – присуд ваш мене ударе,

О рідний громе, рідні хмари,

О смерть від рідної руки!..

Учитель. А зараз давайте розглянемо географію української діаспори.

Масове переселення українців до Канади почалося наприкінці XIX ст.. Канада виправдала сподівання українських емігрантів. Родючі землі, вдосталь води, великі запаси деревини, клімат майже такий як в Україні. Українцям дозволяли селитися компактно, поряд зі своїми співвітчизниками. Українці в Канаді зберегли і розвинули мову, звичаї, народну хореографію, музичне, образотворче і прикладне мистецтво. Значна кількість українців працює у професійному канадському кіно, на телебаченні. У багатьох українських громадян Канади можна почути регулярні радіопередачі українською мовою. Українську мову, культуру вивчають у широкій мережі громадських шкіл, відомих під назвою «рідні школи». Це суботні або вечірні школи, які утримуються українськими церквами, громадами, вони розраховані на учнів початкових класів. Для класів середньої школи працюють «курси українознавства».

Представниками діаспори в Канаді є Дмитро Донцов, Ілля Самчук, Борис Олександрів, Олександр Смотрич, Іоан Онужич, Ліда Талій.

П'ятий учень. Імміграція в США.

Перші українці потрапили до США ще задовго до масової імміграції кінця XIX ст.. Вони перетинали океан з Шевченковим «Кобзарем»як найдорожчою святинею, сумною піснею-тугою за рідним краєм. Дбаючи про рідну культуру, мистецтво, українська діаспора зберігає національну ідентичність у багатонаціональному американському суспільстві.

Євген Маланюк належить до когорти найславетніших синів і найзначніших майстрів слова України XX ст.. Це поет національного болю, гніву, боротьби. Він відступив від України ще 1920 р. разом з Українською Армією під командуванням Симона Петлюри. І з того часу він жодного разу не бачив Україну, але жодного разу не забував про неї. Спогади про рідну землю живили його творчість.

Чужі: й земля, і небо тут, і люди,

І місяця золотосрібний ріг.

Життя давно, як божевільне, блудиль

По манівцях заплутаних доріг.

Десь кревний край кона в останній муці,

Дикун над ним заносить ятаган,

А він, скажений, біль терпить, як Муціцй,

І крапле кров росою з чорних ран.

Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить

Безглузда путь, і хто остереже,

Чужа земля, чужі похмурі люди.

Й саме життя, здається, все чуже.

Поезія Євгена Маланюка є пристрасним свідченням повної драматизму історичної долі України, доносить до нас біль і тугу вигнанців з рідного краю на чужину, що стала їм другою батьківщиною, силу любові й ненависті. Ми повертаємо собі ще одне ім'я справжнього сина України. І як пророчо звучать слова самого поета:

Ми повертаємося знов

До Ґрунту, до джерел, до корня

Збудити плодоносну кров,

Зростити у високості горні.

Останні слова поета звернені до отчої землі («Ностальгія»):

Ти виникаєш і зникаєш

В жагучих чорториях сна,

Моя контійська Навсікає,

Нетлінним сяєвом ясна.

І виникатимеш довіку,

Рокам і добам навпаки,

Усупереч страшному віку –

Крізь всі епохи і віки.

Вся спадщина позначена тугою емігранта за Батьківщиною. Дуже болісно переживає розлуку за рідним краєм ліричний герой Є. Маланюка у поезії «Чужина».

Яким тином життя притулилося?

Яка ще стріне чужина?

Ось – тиша. Ніч. Прозора вулиця

В чужих сузір'ях виника.

Мовчить асфальт. Я п'яний муками,

Як ніч, тиняюсь я без сну.

Ні. Тут ось, над отчими бруками,

Вже не зустрінути весну.

З кожною збіркою біль поетового серця посилюється і набуває навіть фори каяття. Про це свідчить його поезія «Війна».

Купив цей час фальшивою ціною,

Ісходом, втечею, роками болю й зла,

А треба було впасти серед бою.

На тій траві де молодість цвіла.

А треба було вдряпатись кігтями

Заклятих рук в той кревно рідний грунт.

Зерном лишитись, хай би в вовчій ямі,

Що виросли в землі і гнів, і бунт.

Шостий учень. Імміграція до Південної Америки.

Перші українці ступили на південноамериканський континент наприкінці XIX ст.. Найстаріша етнічна група проживає в Бразилії. 1989 р. тут відзначилося 110- річчя проголошення республіки, а першу українські емігранти з'явилися ще раніше – 1872 р.. Нетипові кліматичні умови, невідомі хвороби, ворожість індійців призвели до того, що частина українців загинула, а інші згодом подалися до Північної Америки. У міжвоєнний період до Бразилії прибули ще 9 тис. українців, переважно з Волині. 1938 р. асиміляторська політика тодішнього уряду Бразилії припинила культурне та освітнє життя багатьох етнічних груп, в тому числі й української. Нині українських шкіл немає, але українська мова, література, історія викладається в малій семінарії Святого Йостафа у Прудентополісі, при українських церквах існують суботні курси українознавства.

У Південній Америці українська діаспора існує ще в Аргентині, Парагваї, Уругваї, Венесуелі. У Парагваї навіть збереглися українські назви населених пунктів – Нова Волинь, Богданівка, Тарасівка.

Сьомий учень. Імміграція до Європи.

Процес формування території української держави відбувалося в порівняно різні часи, тривав майже десятиліття і завершився лише після Другої світової війни. Тому значна кількість українців, які одвічно проживали на рідних землях, опинилися за межами Батьківщини – в Росії, Польщі, Чехословаччині, Румунії. На території Польщі нині мешкає, за різними даними, від 400 до 600 тис. українців. Політика колишнього польського уряду забороняла компактне розселення українських громад, українську мову. Нині становище українців у Польщі покращилося – засноване українське суспільно-культурне товариство, об'єднання українців у Польщі (ОУП), видається український тижневик «Наше слово». ОУП налічує 60 художніх колективів, серед яких найбільш відомий чоловічий хор «Журавлі».

В Великобританії українська громада порівняно невелика – 35 тис. . Більшість українців проживає в Англії та Шотландії. У Лондоні розташовані фактично всі організації українців. Більшість українського населення не має британського підданства і не користується виборчим правом, але їх життєвий рівень навіть вищий, ніж у середньому по країні. Українська мова вживається лише на побутовому рівні, оскільки більшість сімей – змішані.

В інших країнах Європи українців проживає: у Румунії – 300 тис., У Чехії та Словаччині – 150 тис., у Франції – 35 тис., у Німеччині – 22 тис., у Австрії – 6 тис., у Бельгії – 5 тис., в Угорщині – 3,5 тис.

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Саме такою любов'ю пройнята поезія Івана Багряного.

Рідна мова

Мово рідна колискова,

Материнська ніжна мова!

Мово сили й простоти –

Гей, яка прекрасна ти!

Перше слово – крик любові,

Сміх і радість немовляти –

Неповторне слово «Мати» -

Про життя найперше слово…

Друге слово – гімн величний,

Гімн звитяг і клекіт бою

Звук «Вітчизни» неповторний

І простий, і предковічний.

Ну а третє слово – «Мила» -

Буря крові, пісня рвійна

І така як пах любистку,

І така, як мрія мрійна…

Перейшов усі світи я –

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна.

Ти велична і проста

Ти стара і вічно нова

Ти могутня й рідна мова!

Мова – пісня колискова,

Мова – матері уста.

Восьмий учень. Михайло Орест – рідний брат Миколи Зерова.

Отчизні

Твоїх натхненнях краєвидів мова



Моєї пам'яті. Без їх Покрова

Тяжкі путі скидальної душі.

Шле ніч безсоння і порожню втому,

Не чую зову я твоїх доріг

У селах, за вікнами чужого дому,

Сивіє чужини скорботний сніг.

А за нічними і німими млами

Ти шепчеш, шепчеш предків заповіт

Безкровними, беззвучними устами:

Свій білий міт.

Києву

Твого я не чую гомону,



О місто величне моє,

Лише в ароматі спомин у

Серце потіху п'є.

Ти послане нам і позначене

Дотиком вищих крил.

Був перший твір камінь освячений

Любов'ю надземних сил.

Дар безлічі весен і осеней

Ще приймеш; як вічності вічності син

Ще ранок, живий і росяний,

Відродженням прийде він!

Пронизана світлими білими

Щастя твого далечінь

Присниться мені, спочилому

По втомі земній. Амінь.

Дев'ятий учень. Спиридон Черкасенко.

На чужині

Про Україну ані чутки!

Живе? Умерла? Міцно спить?

У серці гадом в'ються смутки,

Душа замерла і мовчить,

Холодним болем отупіння

Ущерть налита голова,

І ринуть милі і слова…

Де взять його, отрути зілля,

Заворожить гнітючий сум,

Розвіять чорне божевілля,

Розбити долі наглий глум.

І в чарах тихої дрімоти

Згубити болі і гризоти

В міцних обіймах небуття!

О крає, мов кохання!

Лани широкі, гір шпилі,

О сльози рідної землі! –

Вас не забути до сконання.

Богдан Лепкий

«Вона там є…»

Стояв я сам-сам один, немов на варті,

Забутий вояк у чужій землі,

І України я шукав на карті,

Шукав, шукав, та не було її.

Розірвана граничними стовпами,

Осяяна загравою пожеж

І розпанахана ворожими мечами,

Котила тихо серед власних меж.

Незвісного не пройдений простір,

А в тім просторі, чую – ближче й ближче

Іде і вовком виє голод-звір.

Ні-ні! Не встою довго я на варті

Закрию очі, кину, піду…

Я України не знайшов на карті

Може, в душі її я віднайду.

Вона там є. Єдина, неподільна,

Від Сяну срібнолетного по Дон

Така розкішна, чиста, ясна, вільна,

Немов найкращий молодечий сон.

Прийде момент, коли сей сон скінчиться,

І буде дійсність кращою від мрій,

А поки що на цілий світ валиться!

Хоч сам-один, ти вір, і кріпко стій!

Десятий учень. Імміграція до Австралії.

Українська етнічна група в Австралії об'єднує 35 тис. населення. За даними Федерації українських асоціацій, громада розміщена переважно в містах (Сідней, Мельбурн, Алелаїда, Брісбен). Незважаючи на географічну ізольованість, українська громада в Австралії є однією з найкраще організованих і найактивніших серед діаспори.

Діяльність українських шкільних закладів координує центральна шкільна рада. Вона об'єднує 40 «рідних шкіл» українських, 9 українознавства. Працюють українські суботні школи. Існують українські наукові об'єднання в Австралійському науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка, низка українських культурних центрів. Працює відомий український театр ім. Л. Курбаса в Мельбурні, діє відділеннях письменницької організації на Заході «Слово».

Учитель. У країнах, що утворилися на тернах колишнього СРСР. Проживають 10 млн. українців. Найбільше в Росії та Казахстані. Тільки тепер ми можемо говорити про українську діаспору в цих регіонах. Нажаль, українська мова, культура, традиції тут майже не збереглися, не було створено умов для їх розвитку. Нині життя українців у цих країнах активізується.

III. Підбиття підсумків.


  1. Слово вчителя.

Як бачимо, українці в діаспорі зробили значний внесок у культуру, мистецтво, літературу, освіту. Тому вивчення їх творчості є надзвичайно важливим. Без знання надбань української діаспори не матимемо цілісного уявлення про самобутність українства, перспективи державотворення.

Микола Вересень

Братам-емігрантам

Ви розбрелись, друзяки, по планеті,

Мов журавлів стривожених ключі,

Що курс до гнізда утратили в полеті.

Та спраглі йдуть в піщаному заметі,

До вод оази втому несучи…

Де не стою, на кожному роздоллі,

Куди не йдуть крізь будні сірих днів,

Зустріну все товариша недолі,

А між товпи, в цілком чужому колі,

Дзвінку почую мову краянів…

І хай один родився у Карпатах,

З Волині другий, Третій – із Черкас,

Йдучи у рейс, повинні пам'ятати:

В нас дім один, одна у ньому мати.

Одна мета єднати мусить нас.

Одні думки, дороги і стремління,

І нас тоді не спинить буревій.

Вперед, брати! Для краю-воскресіння!

Ми попливем ці гавані чужинні,

Щоб на рейді в гавані своїй!

Хто ще з українських поетів виспівував у своїх творах тему еміграції?

(І. Франко, із циклу «До Бразилії», Б. Лепкий).

І. Франко

До Бразилії

Коли почуєш, як в тиші нічній

Залізним шляхом стугонять вагони,

А в них, гуде, шумить, пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорботні стони.

Важке зітхання і гіркий поклін

Тужливий спів дівочої дискани

То ж питай: Сей поїзд – звідки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?

Се-емігранти.

Коли побачиш – на пероні десь

Людей, мов оселедців тих, набито,

Жінок, худих, блідих, аж серце рвець,

Зів'ялих, мов побите градом жито.

Мужчин, понурих і дітей дрібних

І купою брудні старії Франції

Навалені під ними і при них,

На лицях слід терпінь, надії марних,

Се-емігранти.

(Звучить пісня на слова Б.Лепкого «Чуєш, брате мій» у виконанні учнів.)


  • З чим порівнюють Микола Верес і Богдан Лепкий емігрантів (з журавлиним ключем).

  1. Бесіда.

  • Що об'єднує письменників-емігрантів? Давайте повернемося до теми уроку.

З таким же «З нею» ніхто і ніщо не розлучить письменників діаспори?

- Як ви розумієте епіграф? Чи вдало він підібраний?



IV. Домашнє завдання

Написати твір-роздум на тему: «Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами!»


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка