Нерівномірність вікового розвитку обдарованих дітей



Скачати 92.97 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір92.97 Kb.
Нерівномірність вікового розвитку обдарованих дітей

Уявлення про обдаровану дитину як про кволу, слабку й соціальне недоладну істоту не завжди виправдане на практиці. Можливо, навпаки, це так званий гармонійний розвиток, підтверджений цілою низкою досліджень. Однак у частини обдарованих дітей, насамперед винятково обдарованих у якій-небудь одній галузі, можна спостерігати дисгармонійний розвиток (дисинхронія розвитку), який прямо впливає на особистість у період її становлення і є джерелом багатьох проблем незвичайної дитини.

Вище ми вже вказували, що серед таких обдарованих дітей спостерігають значне випередження, скажімо, в розумовому та художньо-естетичному розвитку, яке сягає іноді 5—6 років. Зрозуміло, що всі інші сфери розвитку - емоційна, соціальна, фізична, будучи цілком нормальними за своїм рівнем, не завжди встигають за таким бурхливим зростанням, що призводить до вираженої нерівномірності розвитку.

Іншою причиною нерівномірності є особлива система основних інтересів, які принципово відрізняються в обдарованих дітей порівняно зі звичайними: головне місце в ній належить діяльності, яка відповідає їхнім видатним здібностям. І нерідко, скажімо, особливий пізнавальний розвиток відбувається в певному розумінні за рахунок інших сфер розвитку. Так, до певного часу спілкування з однолітками у сфері особистісних інтересів займає в деяких обдарованих дітей набагато менше місця, ніж у звичайних. (Мова, звичайно, не йде про школярів, обдарованих лідерськими здібностями. Тут ситуація, як пра­вило, зовсім протилежна). Багато хто з надзвичайно обдарованих дітей недостатньо часу приділяє спорту та будь-якій іншій, не пов'язаній з їхнім головним інтересом діяльності. В цьому разі фізичне відставання виявляється нібито в ускладненому варіанті, коли на природну вікову невідповідність до старших за віком однокласників накладається і явне небажання дитини займатися нудною, на її думку, діяльністю.



Родина обдарованої дитини

Родина обдарованої дитини має безпосереднє відношення до розвитку її особистості й обдарованості. Зовні, здавалося б, неспри­ятливі умови розвитку (погані побутові умови, недостатня матеріальна забезпеченість, неповна сім'я) виявляються не настільки важливими для розвитку здібностей, а от підвищена увага батьків має критичне зна­чення.

Виділимо особливості сімей, які мають принципове значення для розвитку обдарованості:

1)висока цінність освіти, причому часто дуже освіченими є й самі батьки;

2) підвищена, значно збільшена порівняно зі звичайними сім'ями,
увага до дитини, коли все життя сім'ї

зосереджене на ній. Дуже часто в надзвичайно обдарованих дітей батьки літнього віку, для яких дитина — єдиний сенс життя. Ще частіше надзвичайно обдаровані діти — єдині діти в родині.

3)У багатьох випадках саме батьки починають навчати обдаровану дитину, і досить часто хто-небудь із них на довгі роки стає справжнім наставником (ментором) своєї дитини;

4)певна дітоцентричність сім'ї обдарованої дитини, фанатичне бажання батьків розвинути здібності дитини, має в деяких випадках і свої негативні сторони. Так, у цих сім'ях спостерігається певна потуральна позиція відносно деяких соціальних і особливо побутових навичок; немає нічого дивного в тому, що батьки цих дітей виявляють особливу увагу до шкільного навчання дитини, вибираючи своїй ди­тині підручники чи додаткову літературу і радячись з учителем, як їх краще вивчати.


Взаємини обдарованої дитини з однолітками й дорослими

Однолітки ставляться до обдарованих дітей по-різному, залежно від характеру їхньої обдарованості та від ступеня нестандартності її проявів. Завдяки більшій навченості, зокрема соціальним і побутовим навичкам, багато обдарованих дітей користується більшою популярністю в колективі однолітків, ніж звичайні діти. Особливо це стосується дітей із підвищеними фізичними можливостями і, звичайно, дітей-лідерів.

Набагато складніша ситуація з так званою винятковою обдарованістю. В багатьох випадках вона супроводжується незвичайною поведінкою і дивацтвом, що викликає в їхніх однокласників здивування чи глузування. Іноді життя такої дитини в колективі складається дуже драматично. Якоюсь мірою саме в результаті цих взаємин з однолітками діти з таким розвитком потрапляють до групи ризику.

Вчителі теж неоднозначне сприймають обдарованих дітей. Єдина група дітей, яка завжди відчуває явну прихильність учителів — це діти з підвищеними навчальними здібностями. У всіх інших випадках усе залежить від особистості самого вчителя. Якщо це

вчитель із вільним від стереотипів мисленням, який уміє відкинути звичайну вчительську позицію непогрішності, який не використовує методів виховання «з позиції сили», то в такому випадку підвищена критичність інтелектуальної дитини, її високий розумовий розвиток, які іноді навіть перевищують рівень самого педагога, викликають у нього го повагу й розуміння. В інших випадках взаємини з учителем характеризуються конфліктністю, несприйманням одне одного.

Особливо важко доводиться обдарованим дітям, у яких яскраво виражений творчий потенціал. Деякі особливості їхньої особис­тості викликають у вчителів явне обурення й уявлення про них як про страшенних індивідуалістів. Саме тому розуміння особливостей обдарованої дитини, яка виявляє надзвичайні творчі можливості, є необхідною умовою успішної роботи вчителя .з обдарованими дітьми.



Особистість обдарованої дитини

Хоча всі обдаровані діти різні — за темпераментом, інтересами, вихованням і, відповідно, в особистісних проявах, усе ж існують загальні особливості особистості, які характеризують більшість дітей і підлітків з підвищеними можливостями.

Найважливішою характеристикою особистості дітей із проявами обдарованості є особлива система цінностей, тобто система особистісних пріоритетів, найважливіше місце в якій посідає діяльність, що відповідає змісту обдарованості. У таких дітей упереджено-емоційне, особистісне ставлення до діяльності, яка становить сферу їхніх інтересів. Інтереси та схильності, які складають зміст їхніх здібностей, займають не тільки час, а й душу такої дитини. Слід планувати заняття цих дітей так, щоб у них залишалося досить часу для вільних, нерегламентованих занять улюбленою діяльністю.

У багатьох обдарованих дітей спостерігається позавіиова вразливість і пов'язана з нею підвищена емоційна чутливість, яка виявляється в найрізноманітніших формах. Події, не надто значні для звичайних дітей, для цих дітей стають джерелом найяскравіших переживань, які іноді навіть змінюють усе життя дитини.

Підвищена емоційність іноді має досить «голосний» характер, виявляючись у схильності до бурхливих, яскравих афектів. В інших випадках вона має прихований, внутрішній характер, виявляючись у надмірній сором'язливості під час спілкування, у труднощах із засинанням, а іноді й у деяких психосоматичних захворюваннях. Для значної частини обдарованих дітей характерний так званий перфекціонизм, тобто прагнення домогтися досконалості у виконанні роботи. Іноді дитина годинами переробляє вже закінчену роботу (твір, малюнок, модель), домагаючись лише їй відомої досконалості.

Хоча в цілому ця характеристика має дуже позитивний характер, у майбутньому перетворюючись на запоруку високого рівня професійних досягнень, проте вчителю і психологу необхідно ввести розумні межі для такої вимогливості до себе. В іншому разі ця якість перетворюється на своєрідне «самоїдство», невміння довести роботу до кінця.

Особливою в обдарованих дітей є самооцінка, тобто уявлення дитини про свої сили й можливості. Цілком закономірно, що самооцінка у цих дітей і підлітків дуже висока, однак іноді, в надто емоційних дітей, самооцінка відрізняється суперечливістю, нестабільністю — від дуже високої самооцінки дитини в одних випадках до іншої крайності в інших, коли вона вважає, що нічого не може і не вміє.

Дуже важливою особливістю особистості дитини, яка виявляє ознаки обдарованості, є так званий внутрішній локус контролю, тобто взяття на себе відповідальності за результати своєї діяльності (а надалі й за все, що відбувається з нею). Як правило, дитина з такими підвищеними здібностями вважає, що саме в ній самій криється причина її вдач і невдач. Ця риса обдарованої дитини, з одного боку, допомагає їй справлятися з певними пе­ріодами неуспіху і є найважливішим чинником поступального розвитку її неабияких здібностей. З іншого боку, ця ж риса призводить до не завжди обґрунтованого відчуття провини, іноді навіть до депресивних станів.

Для вчителя вкрай важливо знати особливості особистості обдарованих дітей із творчими проявами, тому що саме цей варіант обдарованості йому найважче побачити. Скажімо, інтелектуальну обдарованість у своєму класичному, пізнавально-аналітичному варіанті, тим більше навчальну (що засвоюється) як один із її підвидів, безумовно «прочитує» вчитель і легко диференціює її від успішності.

Інша справа - творчі прояви будь-якої обдарованості. Дуже часто вчителі за творчі здібності приймають самостійність учня у вико­нанні завдань (сам знайшов матеріал, сам його проаналізував і написав реферат) або глибину й обґрунтованість його інтелектуального аналізу. Саму ж по собі нестандартність мислення, вихід за межі усталеної думки, смаку або способу діяльності не завжди оцінюють як творчий результат, скоріше, як «відсебеньки», безвідпо­відальність, іноді навіть свідому неповагу до педагога (йому конкретно й чітко пояснили завдання, а він, бачите, зробив по-своєму, наплював на завдання вчи теля). Точнісінько так само не цілком адекватно оцінюють і деякі особистісні особливості учнів із творчими проявами.

Одна з основних особистісних характеристик дітей та підлітків із підвищеними творчими можливостями — автономність, труднощі,

а іноді й неможливість діяти в групі, думати й чинити так, як більшість. Діти з творчими можливостями, у якій би галузі діяльності не виявлялася їхня обдарованість, мало, порівняно з іншими людьми, орієнтуються на спільну думку, на сформований принцип, на усталені правила. Хоча ця особистісна характеристика допома­гає їм у діяльності й навіть у певному розумінні формує самі творчі можливості, однак саме вона робить їх незручними для оточуючих. Обдаровані діти цього типу поводяться менш передбачувано, ніж цього хотілося б оточуючим. Це призводить іноді до конфліктів. Учителю слід завжди враховувати цю конституціональну особливість творчих дітей, правильно її оцінюючи й розуміючи.

Явно-обдарований у творчому відношенні підліток, виконуючи завдання написати географічний твір, пише есе «Чи є наукою гео­графія?», де яскраво й зухвало за формою, без особливої обережності, доводить описовий характер цього предмета і позбавляє географію права на статус науки. Йому немає діла до того, що географію викладає один із завучів. Усе це не може не викликати певної настороженості педагогічного колективу стосовно таких дітей, їх внутрішнього, а часто й відкритого неприйняття. В багатьох випадках такі прояви творчої дитини неправильно тракту­ють як недостатню вихованість чи навіть аморальність (небажання діяти в колективі).

Загалом, мабуть, можна говорити про деяку дезадаптовність дітей із творчими проявами обдарованості, недостатню їх включеність у соціальні норми та вимоги колективу, де вони навчаються. За досвідом, діти з творчими проявами помітно частіше, ніж інші обдаровані діти, перебувають у зоні виховного ризику.



Проблеми обдарованих дітей

Психологічні дослідження й соціальні спостереження свідчать, що обдаровані діти загалом набагато благополучніші, ніж звичайні діти: не мають проблем у навчанні, краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються до нової обстановки, а вкорінені інтереси і схильності, розвинуті вже з дитинства, є хорошою основою для їх успішного професійного самовизначення й відповідних досягнень.

Щоправда, у цих дітей можуть виникати проблеми, якщо не враховувати їхні підвищені можливості і якщо навчання стає надто легким чи немає можливостей для розвитку їхніх творчих потенцій.

Принципово інша ситуація складається у дітей з винятковою обдарованістю. Так, через нерівномірність розвитку в частини дітей з дуже високими інтелектуальними та художньо-естетичними можливостями часто виникають проблеми спілкування, відсутні достатньою мірою сформовані й ефективні навички соціальної поведінки. Це може виявлятися в зайвій конфліктності та/або своєрідній відчуженості обдарованої дитини від групи однолітків і призводити до того, що обдарована дитина починає шукати інші ніші для спілкування: суспільство молодших чи, навпаки, значно старших дітей, спілкування тільки з дорослими тощо. Нерідко такі діти мають проблеми емоційного розвитку, коли в складних ситуаціях вони виявляють явно інфантильну реакцію: наприклад, критичне зауваження викликає негайні сльози, а будь-який неуспіх призводить до розпачу.

У багатьох надзвичайно обдарованих дітей помітні Проблеми, пов'язані з їхнім фізичним розвитком. Деякі з них явно уникають усього, що вимагає фізичних зусиль, для них явно обтяжливі уроки фізкультури.

Особливою, дуже складно, з погляду допомоги цим дітям, є проблема вольових навичок, або ширше — саморегуляції. Для надзвичайно обдарованих дітей ситуація розвитку часто складається так, що вони займаються тільки тим, що досить цікаво й легко для них, тобто тим, що складає мотив і суть їхньої обдарованості. Будь-яку іншу діяльність, що не входить до сфери їхніх схильностей, багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням дорослих людей. Врешті-решт, виникає специфічна ситуація, коли надзвичайно обдаровані діти, будучи певною мірою «трудоголіками», тобто виявляючи очевидну схильність до улюбленої праці, все-таки не вміють працювати, коли це вимагає від них вираження вольових зусиль.



Набагато більше це стосується дітей з підвищеними пізнавальними здібностями.

Іншою серйозною проблемою деякої частини обдарованих дітей є відсутність у них потреби, а іноді й здібностей до творчої діяльності. Як це не парадоксально, значна частина надзвичайно обдарованих дітей, виявляючи яскраві інтелектуальні й навчальні здібності,


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка