Ненсі Л. Розенблюм



Дата конвертації10.09.2017
Розмір0.53 Mb.

Стаття, перекладена з англійської Антоніною Колодій і Юрієм Колодієм для часопису “Ї” і опублікована в 21 числі за 2001 р.

Ненсі Л. Розенблюм.

  1. ГРОМАДЯНСЬКІ СУСПІЛЬСТВА: ЛІБЕРАЛІЗМ І МОРАЛЬНІ ВПЛИВИ ПЛЮРАЛІЗМУ.

Вступ


Не існує єдиної, систематичної теорії взаємозв’язку між ліберальним урядом і громадянським суспільством – "тією сферою автономних інститутів, захищених законо­давством, у межах якої індивіди і спільноти, маючи різні вірування і цінності, можуть мирно співіснувати" (Gray, 1993a, p. 157).1 Політичні теоретики зазвичай менше цікавляться напрямом причинних зв’язків, ніж загальним твердженням, що ліберальний уряд і громадянське суспільство взаємно підтримують одне одного. Оскільки вторинні асоціації можуть бути не ліберальними і не лібера­лізуючими, то для уточнення цього твердження можна сказати, що їхні взаємовигідні стосунки – стабільність, законодавча підтримка і спільна участь у творенні моральних засад поведінки громадян – залежать від відповідності між суспільними нормами та інституціями і внутрішнім життям та організацією асоціацій.2 У політичній теорії ступінь бажаної відповідності (або, навпаки, припустимої невідповідності, як я стверджуватиму) може бути різним і залежить від ліберальних цілей, до яких прагне громадянське суспільство.

Варіації ступеня, до якого асоціації мусять дотримуватись ліберальних норм і практик, є визначальною рисою ліберальної думки і темою цієї статті. Але важливо відразу зазначити, що ліберальні теоретики погоджуються принаймні щодо широких параметрів відповідності. Ліберальний уряд не вимагає, щоб внутрішнє життя кожної асоціації відповідало суспільним нормам і практикам — шляхом заборони дискримінації, забезпечення відповідних правових процедур, підтримання ліберального приватного життя (забороняючи полігамію як "патріархальну"), підтримання демократичних інституцій (конгрегаційних церков замість ієрархічних, робітничого контролю, а не інших форм управління). Лібералізм не вимагає повної узгодженості всюди і "згори до низу". Але з іншого боку, асоціації не мають безмежної автономії у провадженні своїх справ: навіть церкви підпорядковуються низці цивільних законів. Ліберальний уряд може сприяти (однак рідко) певним групам і спільнотам, звільняючи їх від деяких загальних обов'язків, але сепаратне самоврядування, так само як і "внутрішня ізоляція" виходять за ці межі. Існує також загальна згода щодо іншого параметра; в його межах громадянське суспільство вторгається в справи уряду. Ліберальний уряд повинен бути представницьким, але ця умова допускає значні варіації міри, в якій державні інститути повинні відображати чи включати в себе вічно змінний соціальний плюралізм. І, якщо усі види напівгромадських / напів­приватних організацій беруть участь у таких видах діяльності як освіта чи соціальний захист, які вважаються "сферою державної дії", то діяльність сильної, за визна­ченням лібералів, держави завжди доповнюється передачею частини її відповідаль­ності вторинним асоціаціям і має бути піддана політичному перегляду.

У межах цих дуже загальних параметрів уявлення про те, які асоціації вважаються вкрай необхідними для підтримки лібералізму та яким має бути вид і ступінь бажаної відповідності чи невідповідності, залежать від розуміння мети, якій громадянське суспільство покликане служити. Сьогодні в ліберальній думці, особливо в теорії американського лібералізму, домінує одна мета: основною для процвітання ліберальної демократії вважається роль громадянського суспільства в культивуванні моральних цінностей.1

У цій статті я пропоную типологію сучасних ліберальних трактувань моральних цілей громадянського суспільства, кожне з яких має особливу позицію і щодо питання відповідності. Я стверджую, що невпорядковане, несистематичне "виборче громадянське суспільство", яке користає з невідповідності, має перевагу над "демократичним" і "посередницьким” типами. Для обгрунтування цієї типології я вказую, що питання відповідності виникає через те, що співпраця ліберального уряду і громадянського суспільства є непростою; я вказую на сенс подання мети громадянського суспільства саме в моральних термінах; і я коротко звертаюся до Гегеля, зовсім не ліберала, але філософа, для якого "утворення громадянського суспільства [є] досягненням сучасного світу" (Hegel, 1952, p. 266 [addition to §182]) – щоб підкреслити головні елементи і деякі обмеження цієї особливої етичної перспективи.


Непроста взаємність: ліберальний уряд і громадянське суспільство


Виникнення лібералізму в контексті релігійних воєн — це знайоме нагадування про взаємодію в історичній ретроспективі: обмежений уряд і політика терпимості захищає асоціативне життя релігійних груп, а множинність незалежних релігійних груп допомагає забезпечити світський, громадянський характер уряду. Звичайно, громадянські і політичні свободи поширювались, окрім згаданих груп і корпорацій, на все зростаючу кількість груп і асоціацій. Серцевина лібералізму — забезпечення умов для особистої свободи, а також відмова від спадкової і станової приналежності (або їхніх новітніх аналогів), формування нових об’єднань для кожного мислимого наміру, змінюване членство індивіда в групах — все це є умови свободи, і вони неможливі за відсутності плюралізму.

Передбачається, що зі свого боку громадянське суспільство повинне підтримувати лібе­ралізм. Класичне формулювання каже, що широка дисперсія (розпорошення) приватної власності і таких ресурсів як лідерство та організаційні здібності, тримає уряд під контролем. Медісон був переконаний, що взаємодія багаточисленних груп, які захищають свої різноманітні інтереси і думки, запобігає консолідації постійної тиранічної більшості. Нарешті, особисті чесноти чи моральні диспозиції (якості, переконання), необхідні для підтримки лібералізму, виробляються не тільки в державних установах на зразок державних шкіл, але також у групах і асоціаціях громадянського суспільства. Вторинні асоціації виховують диспозиції починаючи від простої законослухняності, працелюбності і вміння володіти собою, необхідних, щоб утримуватись від застосування сили та прилюдних виявів неповаги (звідси, "цивільний" в цивільному / громадян­ському суспільстві) до якостей вищого рівня, таких як толерантність, навички співробітництва, і, якщо і не повної громадянської доброчесності, то принаймні мінімальної турботи про суспільне благо.

Існує суперечність між очікуванням, що громадянське суспільство підтримує лібера­льні інститути і практики, та очікуванням, що воно служить противагою уряду. Перед­бачається, що плюралістичні групи інтегрують членів у ліберальну громадську культуру непрямо — позаяк участь у їхньому внутрішньому житті створює переконання і практики сумісні з лібералізмом, і прямо — через політичне представництво. Водночас, від них очікують здатності протистояти уряду, стримувати конформізм і давати простір різноманітним (у тому числі потенційно неліберальним і недемократичним) переконан­ням і практикам в суспільному житті, які можуть наближатись до закритих анклавів, самоізоляції, і категоричного відходу від політичного життя, так само як і чинити відвертий опір. Як доповнюючі, так і врівноважуючі тенденції бувають необхідні і підходящі у певний час, але як ті, так і інші мають невиправдані крайнощі. Чи більшу небезпеку становлять нетолерантні соціальні групи, які ведуть культурні війни з ліберальними нормами і установами, чи офіційне втручання в автономію груп, яке загрожує їхній специфіці — це питання політичної історії. Різноманітність груп і асоціацій означає, що процеси інте­грації в ліберальне громадське життя та дезінтеграції часто ідуть одночасно; в результаті можемо очікувати, що характеристика стану громадянського суспільства сильно відрізнятиметься в залежності від того, який елемент громадянського суспільства будемо розглядати, а більше регулювання і більше сприяння асоціативному життю можуть одночасно бути запропоновані як корективи.

Таким чином стверджується, що в Сполучених Штатах ліберальний уряд бере на себе надто багато, є недружнім до "конкретних особливостей", і зрештою руйнує плюралізм не тільки звичайними методами офіційного регулювання, контролю і субсидіювання на певних умовах, але також у результаті гомогенізуючого ефекту зростаючої ролі уряду як оратора, педагога, роботодавця і учасника ринку4. З іншого боку, відданий свободі асоціацій, лібералізм є притулком для усіх можливих формальних організацій і неформальних об'єднань – внутрішньо авторитар­них, елітарних, бюрократичних та ієрархічних, сексуальних, расистських, сліпо традиціоналіст­ських і воєнізованих, створених задля втечі від суспільства, ніцшеанськи нігілістичних або квазі-аристократично богемних (не кажучи вже про досі нечисленні і слабкі в Сполучених Штатах групи, чиї інтереси і ідентичність виразно схиляють їх до грубого домінування або політичного сепаратизму). Суперечність між інтегруючою і врівноважуючою роллю громадянського суспільства є більш ніж структурною і політичною. Вона пронизує особистісний досвід лібералізму. Американці, зрештою, є членами "двох взаємопо­в’язаних громадських систем": ліберальної громадської культури, де громадяни мають (або повинні мати) однаковий суспільний статус, і сфери [існування] плюралістичних груп та асоціацій, де нерівність і соціальні винятковості є повсякденним явищем (Shklar, 1991, p. 63).

Звичайно, вказувати на взаємне підсилення громадянського суспільства і лібералізму легше, якщо виключити невідповідність. Твердження про те, що термін громадянське суспільство має "сильний резонанс і небагато змісту" добре сприймається (Bendix, 1990-91). Означення коливаються від дуже загальних (наприклад, "простір непримусової асоціації людей" або "конкретна і автентична солідарність" [Walzer, 1991, pp. 293, 298]) до звужених, що ідентифікують громадянське суспільство тільки з тими соціальними утвореннями, які оцінюються як такі, що підтримують лібералізм (наприклад, інститути вільного ринку, політичні партії і групи інтересів, добровільні асоціації і соціальні рухи з неекономічними цілями5).

Можна також з упевненістю говорити про взаємну підтримку та відкинути проблему відповідності на задній план, обмеживши очікування. Джон Грей не враховував стимули до нецивілізованих конфліктів і корисливої фракційності, обмеживши повнова­ження уряду розпо­ділом благ. Таке обмеження зможе або не зможе зігнорувати державу як "зброю у війні усіх проти усіх", однак напрошується питання, який вид і ступінь невід­повідності між вторинними асоціаціями і лібералізмом є допустимий? Зрештою, захист асоціацій з боку закону обов’язково призведе до появи груп, що підривають суворі, за Греєм, конституційні рамки або активно протистоять їм. І навіть мінімальний лібералізм може витримати лише певну дозу апатії, відчуження, індиферентності, девіації і аномії. Грей сподівається на "ліберальну перспективу" – на те , що зменшення політичних розподілів [благ] забезпечить необхідну відповідність і створить моральний і політичний клімат, у якому ліберальні інститути (хоча б їх кістяк) зможуть процві­тати — позиція, до якої я ще повернусь. Тим не менше, із його наголосом скорше на громадянськості, ніж на економічній ефективності або добробуті та з увагою до того, що "сучасна цивілізація самовідтворюється", лібертаризм Грея гармоніює з головним питанням сучасної ліберальної думки: моралізуючими цілями громадянського суспільства (Gray, 1993c, p. 4, Gray, 1993b, p. 288).


Моральні цілі та психологічна динаміка громадянського суспільства


Наголос ортодоксальних лібералів на політичних умовах, що уможливлють соціальну і культурну різноманітність, та на політичних функціях асоціацій як буфера між урядом і учасниками групової політики змінилась їх заклопотаністю конституюючим ефектом асоціаціативного життя. Знайоме суспільствознавче питання про відповідність пере­форму­льоване політичними теоретиками у винятково моральних термінах. Об’єднуючою ідеєю є те, що плюралізм є нормативним, так само як і емпіричним, і що асоціації громадянського суспільства можуть сприяти особистому моральному розвитку, соціальній взаємопов’язаності і фомуванню громадянських цінностей, які підтримують лібералізм. Стверджується, що офіційні "розсадники громадянської доброчесності" самі по собі не можуть виконати роботу з формування особистості чи будівництва спільнот, та що відтворення громадян, від яких залежить стабільність і процвітання лібералізму, здійснюється в мережах громадянського суспільства. Постулат, який раніше належав консерваторам, що "в сучасному світі нам треба відновити інтенсивність асоціативного життя і заново навчитися тих видів діяльності і розумінь, які його супроводжують", уже сприймається скоріше з розумінням, аніж відкидається зі зневагою — лібералами як “реакційний”, а лівими як "буржуазний" чи як “приватна погань” (Walzer, 1991, p. 304).

Цілі, які ставляться перед громадянським суспільством, пов’язані, звичайно, з перед­бачуваними небезпеками, і виразна зацікавленість американських лібералів мо­раль­ними аспектами проблеми стає очевидною завдяки порівнянню. У роботах про Центральну і Східну Європу (так само, як і про Китай та Латинську Америку) громадянське суспільство пов’язується з добровільниими асоціаціями, релігійними і культурними групами та "тіньовою" економікою, які доводять нестримну соціабельність людей і творять опозицію до партійної або військової диктатури й офіційної ідеології. Наголос робиться на розбіжності в поглядах і урізноманітнію­ючих, відцентрових силах плюралізму. При цьому очікують, що свобода асоціацій веде до політичного представництва і здорової атмосфери змагальної політики. Вважається, що "соціальна самоорганізація суспільства" повинна проникати в кожну сферу, яку залишає держава (Skilling, 1988). Грей пропонує свою, сумісну з авторитаризмом, модель громадянського суспільства, відокремленого від демократичної політики, без особливих претензій до держави, як варіант лібералізму, що годиться для пост-тоталітарної Східної Європи. Це сумнівна пропозиція. Враховуючи історію централізованих однопартійних держав, ідея уряду, як арени для представлення конфліктуючих інтересів, не є неприйнятною6. Заключення угод, переговори, і партійні альянси не виглядають як аморальне переслідування "чистої користі" чи Гоббсової війни всіх проти всіх; вони є скорше виразом свободи та її найкращою гарантією. Всупереч цьому, американські теоретики лібералізму протиставляють громадянське суспільство атомістичному індивідуалізму і "злу фракційності", а не партійному чи державному доміну­ван­ню. Вони цінують плюралістичні групи як засіб проти відсутності, а не надлишку офіцій­них норм.

Отже, нема нічого важливішого, ніж правильно зрозуміти небезпеки. На початку 1970-х років Пітер Бергер і Річард Ньюхаус попереджали, що "мегаструктури" американського уряду бу­ли ознаками тоталітаризму. Існувала потреба в посередницьких соціальних структурах, здатних "да­ти приватному життю певну міру стабільності" і "перенести зміст і цінність на мегаструк­тури громадської сфери" (Berger and Neuhaus, 1977, pp. 6, 3, 41).7 У своєму аналізі Америки як масового суспільства вони пропонують відновити сильні формуючі асоціації задля прищеплення змісту і цінності: "психоло­гіч­но і соціологічно ми повинні запропонувати аксіому, що будь-яка ідентичність краща, ніж її відсутність." Побоювання аномії очевидно сильніше, ніж побоювання антиліберального, недемократичного потенціалу сильної партикуляристської приналежності. Результатом стало часткове врахування моральних впливів плюралізму. Сьогодні, коли ліберальні теоретики говорять, що "все більше асоціативне життя в “розвинутих” капіталістичних і соціал-демократичних державах виглядає загроженим," фантомом є не масове суспіль­ство, позбавлене посередницьких структур, а той факт, що могутні посередницькі асоціації нарощують чистий егоїзм і обслуговують неплідний плюралізм групових інтересів. Це також є урізаний аналіз, що веде до такого ж часткового врахування моральних впливів плюралізму.

Певна міра соціологічного і психологічного реалізму підказує, що речі є складнішими, ніж їх можна представити через будь-який опис громадянського суспільства. Аномія і агресивний егоїзм співіснують пліч-о-пліч з могутніми соціальними солідаристськими групами, чиї члени не мають психологічної свободи, щоб подивитися назовні та ідентифікувати себе як громадян. Немає єдиного морального використання плюралізму. Установчі і коригуючі цілі громадянського суспі­ль­ства включають в себе стримання его­їзму, інтегрування роз’єднаних індивідів у формуючі асо­ціа­ції і послаблення сили тиску інколи тоталітарних спільнот.

Це означає, що якщо політичні теоретики збираються робити щось більше, ніж просто звертатися до громадянського суспільства як моральної категорії, вони повинні зайнятися динамікою моральної і політичної психології. Інакше вони продовжуватимуть виробляти чудові концепції лібералізму, як системної нормативної теорії, але матимуть мало що сказати про громадянське суспільство, яке не є ні ідеальним, ні умоглядним. Особливо, якщо ми спостері­гаємо, що зовнішня структура і формальні норми будь-якої асоціації не говорять усього про її конституюючий ефект. Справа в тому, що неуважні до психологіч­ної динаміки асоціативного життя, політичні теоретики несуть відповідальність за перебільшення значення відповідності. Вони відповідальні за те, що ігнорували способи, якими змінне членство та роз’єднаність (так само як і часто згадувана "взаємопов’яза­ність") можуть служити лібералізму. Що для цього необхідно? Передовсім, “вловити” той механізм, яким асоціативне життя формує або пере­шкод­жає формуванню ліберальних диспозицій. Політичні теоретики повинні також зайнятися тим, як впливають один на одного досвіди у різних соціальних сферах. Психологічна динаміка показує, що досвід індивіда в різних соціальних групах і сферах інколи вигідно сумується (ефект "переливу"), інколи буває вигідно несумісний (ефект "компенсації"), і, що з точки зору лібералізму, кожний ефект має свого руйнівного двійника.

Динаміка плюралістичного громадянського суспільства є так само важлива, як і структура. Звернімо увагу, наприклад, що коли соціальні теоретики вивчали походження тоталітаризму і масових рухів, вони повинні були зробити більше, ніж просто задокументувати відхід у тінь посередницьких асоціацій. Нагальною потребою було зрозуміти механізми, якими атомізація привела до ірраціональної масової поведінки, а не до альтернативних наслідків, таких як відчуження, індивідуальна девіація, або аполітичні рухи (Halebsky, 1976, p. 86). Подібне застереження стосовно теоретиків громадянського суспільства чинне і сьогодні. Юрген Габермас відшліфував версію цієї критики на твердженні Клауса Оффе, згідно якого "відносини асоціації" "приготують громадян до “відповідальної поведінки"; Габермас запитував, де є гарантія, що плюралізація забезпечить нові джерела громадської ідентичності, а не породить "безсилля перед лицем недоступної системної складності?" (Habermas, 1992; Offe, 1985).

Перед тим як звернутися до моєї типології сучасних інтерпретацій моральних цілей громадянського суспільства, корисно зробити крок назад і оцінити той пункт, до якого ми підійшли. Тут безмірно повчальний Гегель. Незважаючи на вододіл, який відокремлює німецькі стани дев'ятнадцятого століття від складного і змінного сучасного громадян­ського суспільства, “Філософія права” визначає основні складові процесу інтегрування атомістичних індивідів в етичне життя громадянського суспільства, що є саме тим виміром проблеми, яким займаються сучасні ліберали. Гегель також вказує на конкретні перешкоди для моральних впливів громадянського суспільства.

Гегелівський момент


Перше, що висвітлює Гегель, це питання про те, якою мірою громадянське суспільство вирізняється на тлі зростання індивідуалізму. Громадянське суспільство не тільки створює особистість, як особу наділену правами; воно робить остаточний крок у напрямі відмови від досучасних (домодерних) груп і партикулярних привілеїв. Воно “відриває індивіда від його сімейних зв'язків, відчужує членів сім'ї один від одного і визнає їх як самостійних осіб”. Похмура картина атомістичного індивідуалізму, описана Гегелем, не була чимось новим, але Гегель був унікальний у визначенні шляху до примирення. Тому що в той же час, коли громадянське суспільство позбавляє індивідів традиціоналістських пут, воно є "величезною силою", яка втягує індивідів у себе, забезпечує їм "другу сім'ю" і переорієнтовує їх: "священність шлюбу і гідність членства в Корпорації — це дві точки, навкруг яких обертаються неорганізовані атоми громадянського суспільства." Де інші бачать тільки свавілля і суперництво роз'єднаних індивідів, Гегель проникає в "світ етичних явищ " (Hegel, 1952, pp. 148 [(§238], 276 [addition to §238], 154 [§255]).8

У зв'язку з цим його спостереженням, ми думаємо, що громадянське суспільство є "система потреб." Політичні економісти відкрили, що утримання від випадкових бажань і потреб та задоволення решти є законним і раціональним, і цей аргумент "притаманний неперервній системі людських потреб" (Hegel, 1952, pp. 126 [§189], 130 [§200]). Але громадянське суспільство не вичерпується ринком, і проникнення в суть економічної взаємозалежністі є початком, а не кінцем тієї "культури дисциплінованості", яку забезпечує громадянське суспільство.

Другий повчальний аспект гегелівської концепції громадянського суспільства, який зауважують рідше, ніж перший, полягає у визнанні, що "право особливості суб’єкта, його право на задоволення потреб або, іншими словами, право суб'єктивної свободи є поворотним і центральним пунктом відмінностей між античністю і новим часом". Через те, що задоволення потреб обумовлює розвиток і вияв індивідуального потенціалу, а не тільки володіння і споживання, власність і праця є не лише інструментальними засобами, а й засобами розвитку та самовиразу. Більш того, необмежене зростання і взаємозв'язок потреб індивіда, що вимагають щоденного задоволення, веде до вибуху "винахідництва та організацій":

"вся сфера громадянського суспільства є простором посередництва, де є місце для кожної особливості, кожного таланту, кожного випадку народження і фортуни, і де хвилі кожної пристрасті ринуть вперед, регульовані тільки глуздом, який зблискує через них" (Hegel, 1952, pp. 84 [§124], 147 [§235], 267 [addition to 182]). У тверезий аналіз громадянського суспільства Гегель вносить романтичне наповнення.

Та все ж, існує "визволяюча дисципліна" цього звільнення особистості і невпинного творення нових потреб і асоціацій, які лише частково регу­люються обмеженнями контракту і приватного цивільного права. "Самовдоволена суб'єктивність" стримується також діяльністю згідно з цивільним законодавством і у визнаних державою асоціаціях громадянського суспільства.9 Корпорація — це "етична сутність", яка надає членам "громадську роботу окрім їхнього приватного бізнесу... який сучасна держава не завжди забезпечує." У контексті асоціаціативного життя бажання працювати, укладати угоди і визнавати права є справді етичними диспозиціями, тому що освіта, яка продовжується в корпораціях, що сприймаються як "друга сім'я", не є просто нав’язаною ззовні. Не є вона також і просто необхідним засобом для вигод приватного життя (Hegel, 1952, p.278 [addition to §255]).10 Без членства, "індивід не має становища чи гідності, його ізольованість зводить його бізнес до простого кар’єризму, а його заробіток та задово­лення потреб стають ненадійними." Корпорації мають, звичайно, різні "sittlichkeits". (мор. кодекси) Соціальна ідентичність їхніх членів, спосіб життя, характерні чесности і практики, так само як і представництво в уряді — відрізняються. (Є тільки один "універсальний клас," "безсторонній, чесний і чемний," чиє колективне покликання – державна служба.) (Hegel, 1952, pp. 153 [§253], 193 [§296]). Плюралістичні корпорації забезпечують "культуру дисциплінованості" і почуття власної гідності. Громадянське суспільство є одночасно економічною системою визнаного взаємного добробуту, ареною для вільного самовиразу, і громадською правовою культурою.

Гегелівська концепція не є цілком оптимістична, і Філософія Права” висвітлює межі моральних впливів громадянського суспільства, починаючи з “найбільш хвилюючої” проблеми бідності. Бідність позначена "аморальністю, убозтвом і фізичним та етичним занепадом". Вона відриває людей від формуючих асоціацій, з "наступною втратою відчуття правильного і неправильного, чесності і самоповаги, яке примушує людину наполегливо підтримувати себе своєю власною працею і зусиллями." От що робить бідних "голотою". Без почуття власної гідності, але озброєний публічно визнаною вимогою суб'єктивного задоволення і вимогами прав, бідняк може схилятись до злочинності і соціальної деструкції (Hegel, 1952, pp. 123—24, 150 [§244])." Висновок для сучасних теоретиків зрозумілий: проблема егоїстичного індивідуалізму і політика групових інтересів не повинні закривати проблему відсутності формуючої соціальної приналежності і "визволяючої дисципліни"; аномія є найбільш серйозним випробуванням для моральних впливів громадянського суспільства.

Праці ж Гегеля попереджають і про другу небезпеку у сфері моральних впливів громадянського суспільства. Займаючись питаннями розвитку і надмірностей індиві­дуалізму, Гегель не розглядає проблеми відродження організацій, які кидають виклик громадській правовій культурі. Він таки боявся, що корпорації можуть, закам’янівши, перетворитися "в убогу систему каст" (Hegel, 1952, p. 278 [addition to §255]).12 Але Гегель не був налаштований сприймати постійну силу релігійних або етнічних громад (а ще менше — претензії міріади інших самозваних груп інтересів), які не поділяють і можуть не хотіти прийняти норми громадської культури і можуть дивитися на ліберальні диспозиції як на жорстку асиміляцію. Не міг Гегель уявити собі і нового повернення до тверд­жень, що сім'я — це найважливіше формуюче соціальне середовище і що ролі, які асоціюються з сімейним життям, як наприклад материнство, повинні бути моделлю для політичної етики.

Цей огляд “Філософії Права” мав на меті підвести до простого висновку: виходячи з моральних та інтегруючих цілей, що їх ліберальні теоретики приписують громадянському суспільству, воно повинне виконувати два цілком протилежні завдання — на додачу до звичного гальмування гонитви за приватними цілями. Воно мусить забезпечувати зв'язки між людьми, які відірвались від основних соціальних утворень, де виховується лібераль­на поведінка (або й ніколи не знали про них). І воно повинне послабити прив’язаності до агресивних груп так, щоб їх члени мали моральну і психологічну можливість подивитися поза межі своєї групи і розпізнати в собі вільних громадян, що можуть формувати чи приєднуватись до інших груп. Бо для того, щоб мав місце моральний вплив плюралізму, повинні працювати механізми як набуття членства, так і його припинення. Звичайно ж, ці механізми мусять діяти вибірково, щоб компенсувати кожній людині те, чого їй бракує особисто й індивідуально. Через це виникає сумнів щодо можливості і бажаності відповідності.


Три моделі громадянського суспільства


Що має сказати ліберальна теорія? Типологія з поділом на три моделі: "демократичне", “посередницьке" і "виборче" громадянське суспільство — є корисна (хоча й тут зберігаються звичні застереження про змішаність типів та ілюстративність прикладів). У демократич­ному громадянському суспільстві, вторинні асоціації є школами доброчесності. Головне завдання громадянського суспільства – формувати громадян з почуттям політичної дієздатності, спроможних вести відкриті дискусії і схильних обговорювати проблеми з точки зору загального добра (блага).13 Для цього вони внутрішньо повинні бути ліберально-демократичними "міні-громадами", зорієнтованими на відкриті арени дискусій і вироблення політичного курсу. Згідно з деякими концепціями громадянське суспільство виключає внутрішньо недемократичні інститути, які за означенням представляють часткові інтереси – скажімо корпорації, чия політична участь і право висловлення мають регулюватися. З іншого боку, асоціації, що не відповідають вимогам [демократичності], могли б бути реформовані, в даному випадку через робітничий контроль, демократичність у стосунках акціонерів або представництво громадських інтересів в органах управління корпорацій (Michelman, 1988; Sunstein, 1988). “Заохочення стійкої і демократичної (popular) громадської свідомості може вважатись основною метою інституційного дизайну, що впливає як на громадські так і на приватні інститути." Відповідно, в одній з концепцій демократичного громадянського суспільства рекомендовано, щоб уряд визнавав і фінансово підтримував групи, які уособлюють важливі соціальні перспективи і сприяють більш якісному прийняттю рішень, фокусуючи громадське обговорення на загальному блазі (і накладав санкції на групи, які не демонструють прихильності до демократичнио-ліберальних норм). Активний державний вплив формує організоване представництво фрагментар­них або виключених інтересів і заохочує організовані групи бути уважнішими до інтересів інших (Cohen and Rogers, 1992, pp. 421, 425).

Попросту, важливим політичним питанням, що його піднімають теорії демократичного громадянського суспільства, є те, скільки саме відповідності між демократично-ліберальними нормами і організацією та діяльностю груп повинно впроваджуватися законом. Де є межа, що відділяє внутрішні справи церкви або профспілки від регульованих видів діяльності? Якщо це питання адресоване не відповідно або відповідь є ухильна, в тому немає нічого дивного; ліберальна демократія є на порядку денному і зростання тривоги за свободу — цілком зрозуміле, оскільки логіка відповідності, що лежить в основі цього погляду на громадянське суспільство, є очевидна. Якщо сім'ї є школами справедливості, нерівність статей повинна бути мінімізована спільним доглядом за дітьми і чесним поділом оплачуваної і неоплачуваної домашньої праці (Okin, 1989). Релігійні групи повинні бути відсторонені від участі в політиці, якщо вони не формулюють свої аргументи в універсальних, світських термінах (Audi, 1989, p. 265). Jaycees або Ротарі-клуби не можуть успішно апелювати до першої поправки Конституції [США] щодо прав асоціацій, щоб регулювати своє членство, виключивши жінок як повноправних членів; об’єднання можна законодавчо регулювати, тому що, як і багато інших добровільних асоціацій, вони є "навчальними таборами громадянства" (Sullivan, 1988, p. 1720). На кожній урядовій і квазі-державній арені, де розподіляються суспільні блага, соціальні та культурні групи мають бути представлені так, щоб їхні "голоси" (а не грубі інтереси) були почуті (Young, 1990).

Ліберальна демократія є не стільки дзеркалом плюралістичного суспільства, скільки вчите­лем і творцем демократичного громадянського суспільства. Дійсно, в деяких концепціях вторинні групи і асоціації зображені як дійсні результати діяльності уряду, що завдячують державній політиці своїми установчими намірами.

У посередницького громадянського суспільства суть протилежна: зорієнтувати людей у напрямку соціальних мереж, від яких очікують прищеплення ввічливості, соціабельності і відповідальності, які тримають будь-яке суспільство, а особливо плюралістичну лібераль­ну демократію, вкупі. Церкви, сусідські об’єднання, культурні та етнічні асоціації беруть на себе відповідальність за артикулювання і адресацію зростаючої кількості потреб і інтересів, скажімо піклуючись про престарілих і виховання дітей. Громадянське суспільство є посередником між тими функціями, які зарезервовані за урядом, і тими, які індивіди виконують самостійно або в приватному житті. Термін "децентралізація" тут не підходить, тому що асоціації є суспільні, а не урядові; термін "приватизація" є невідповідним теж, бо передбачається, що ми визнаємо громадське обличчя громадянського суспільства.

Посередницьке громадянське суспільство передовсім прищеплює звички відповідаль­ності і співробітництва, і вони є сумісними з культивуванням усієї різноманітності партикуляр­них цінностей і особистих якостей в усіх соціальних утвореннях — від культурних громад до робочих місць. Більш того, від вторинних асоціацій не очікують культивування політичних чеснот, а соціальне співробітництво не мусить переходити у політичне представництво. Згідно з версією Грея взагалі не обов’язково мати сильну демократію для процвітання громадянського суспіль­ства; досить і авторитаризму. Отже, відповідність не повинна бути строга. З іншого боку, посередницьке громадянське суспільство без сумніву не підтримує невідповідність і не сприймає плюралізм заради плюралізму. Суть не в "протекціонізмі", який не зважає на автономію культурних груп, не дбає про автентичне життя асоціацій, або не приймає властивої даній групі інтерпретації того, що їй необхідне для виживання чи самоповаги як вимоги справедливості. Незалежність — це не економічні інститути надані заради ефективності чи вибору. Скоріше через те, що мовчазна соціалізація ліберальної поведінки недостатня, деякі вторинні асоціації заохочуються до виконання завдань моральної освіти. Таким чином, групи "функціонально традиціоналістські" поступово прищеплюють почуття приналежності і турботу про добробут інших; ринкові механізми культивують цивілізованість (Galston, 1992).

Залишається звичайно питання розподілу: чи повинен уряд визнавати, оподатковувати, санкціонувати, субсидіювати і підтримувати ці соціальні мережі? Чи повинен ліберальний уряд активно заохочувати асоціації громадянського суспільства і як саме? Грей переконує, що за наявності правового каркасу, який включає механізми приватного позову і офіційні обмеження, що не дають урядові змоги хапатися за соціальні ролі і відповідальності та розпалювати “політичні війни за перерозподіл”, громадянське суспільство процвітатиме. Його жахають банди­тизм і "субсидовані державою гетто", і він волів би залишити на самих себе не тільки економічні інститути, але й усі асоціації (Gray, 1993c, p. 17; Gray, 1993d, p. 266). Він не бачить прийнятної середини між дуже обмеженим урядом і корпоративним монстром. Інші захисники посеред­ницького громадянського суспільства не відчувають аж такої відрази до шахраювання в плюра­лістичній політиці, і не бояться так дуже агресивної експансії держави або пасивного клієнтелізму, щоб очікувати, що асоціації оберуть неучасть в політиці та уряді. Вони виступають за урядове фінансування як релігійної, так і світської громадської освіти, благодійних організацій та систем пенсійного забезпечення доти, доки утримання і допомога розподіляється між соціальними групами в такий спосіб, який не може бути витлумачений як надання привілеїв (McConnell, 1992).

Навіть якщо ми припустимо, як це, без сумніву, роблять теоретики посередницького громадянського суспільства, що групи та асоціації з'являються спонтанно, виникає сумнів, чи їхня прихильність до лібералізму також спонтанна. Але турбота про асоціативне життя не дорівнює турботі про ліберальні цінності та установи. Грей розглядає умови, що сприяють асоціаціям, але не умови, які приводять до підтримки асоціаціями ліберального уряду і властивих йому суспільних норм, особливо, якщо ці норми нав’язують певну ціну місцевій груповій культурі. Пропозиції щодо державного фінансування і підтримки дають підстави зрозуміти, чому прихильність асоціацій до ліберального уряду могла б бути достатньо сильною, щоб служити противагою їхній відданості власним інтересам вдома і за кордоном, однак це пояснення рідко є явним. Коротко кажучи, соціальні мережі повинні не тільки бути внутрішньо кооперованими, турбуватись про самих себе, вони повинні кооперуватися одні з одними. "Соціальний капітал" — як-то довіра, норми і мережі — повинен відповідати ліберальному політичному суспільству в цілому, а не асоціаціям як самовідокремленим анклавам. Уже сама причина, через яку деякі ліберали прагнуть посередницького громадян­ського суспільства, повинна примусити їх відчути потребу в сильній політичній інтеграції і громадській підтримці.

Проблема з "демократичним громадянським суспільством" в тому, що ця теорія надає надмірної пріоритетності політичній участі, знецінюючи інші впливи громадянського суспільства – приватні відносини і особисті задоволення, економічні амбіціі, культурну ідентичність, ідеологію та індивідуальне самовираження. Небезпека полягає в колонізації соціального життя політичною культурою. Проблема з "посередницьким громадянським суспільством" у тому, що ентузіазм щодо асоціативного життя затуляє політичні і правові інститути, необхідні для його підтримки. Небезпекою є балканізація громадського життя і недостатня прихильність до суспіль­них інститутів ліберальної демократії.

Обидва підходи ігнорують уроки гегелівського моменту: справжній егоїзм, жахлива аномія і жорстке рекрутування співіснують в громадянському суспільстві і вимагають різних коректив. Кожен по-своєму, демократичний і посередницький плюралізм обмежують егоїзм, забезпечують приналежність, розширюють кругозір і збільшують почуття, через що обидва часом можуть бути корисні і через що жоден з них не заміняє іншого. Але вони не вичерпують можливостей використання громадянського суспільства для моральних цілей; справді, вони дають небагато для пояснення комплексної динаміки, яка розкривається в третьому підході.

У громадянському суспільстві, яке на мій погляд може називатися виборчим, невідпо­відність є умовою для створення ліберальних диспозицій, а ключем до ліберального громадян­ського суспільства є використання моральних впливів плюралізму чоловіками і жінками особисто й індивідуально. Ліберальний уряд повинен створити клімат для постійного формування нових асоціацій та для динамічного взаємообміну членами між ними. Свобода об'єднань часто призводи­тиме до демократичної участі і посередницьких структур, які формуватимуть конкретні моральні переконання і забезпечать виникнення соціально небайдужих громад. Але позитивний досвід плюралізму на цьому не закінчується.

Які ж є аргументи на користь невідповідності і руху [людей] між асоціаціями і сферами? З точки зору моральних впливів плюралізму, потужна підтримка для виборчого громадянського суспільства приходить з неочікуваного боку — від непередбачуваності індивідуального мораль­ного розвитку. Якщо існують достатні політичні та психологічні підстави думати, що жодні важливі обставини не є вирішальним фактором для моральної позиції; що досвід однієї асоціації не може компенсувати позбавлення досвіду іншої; що майже будь-яка асоціація (за винятком жорстоких і насильницьких) має потенціал для того, щоб бути або не бути конс­т­руктив­ною чи руйнівною для ліберальних норм і що це залежить від того, чи є перешкодою в кожному індивідуальному випадку вузький егоїзм, жорстке рекрутування чи аномія, то ми не повинні поспішати робити висновок, що невідповідності між громадським і суспільним життям можна ігнорувати виходячи виключно з моральних міркувань. З цього випливає що, якщо деякі асоціації і придушують ліберальні чесноти, то не всі неліберальні утворення це роблять; навіть вони можуть не підривати [моральні] сили усіх членів, а стосовно декого — навіть виконувати життєво необхідні функції морального виховання і соціалізації; їх вади не можуть зовсім не піддаватись стримуванню та виправленню. Жоден тип асоціацій не є єдиноою підтримкою для лібералізму, бо соціальні і психологічні джерела антилібералізму різноманітні. Жодні зміни не відбуваються в одному напрямі весь час, і жодні зміни не впливають весь час на кожного індивіда; а те, чи практика плюралізму є комплементарною чи компенсуючою, є змінним і загалом непередба­чува­ним фактом.

Вплив влади на моральний розвиток — це лише один аспект особистого впливу плюралізму, але він дає відчути, про що йде мова. Дж. Ст. Мілль вказав на просту відмінність між моральними потребами дитини і дорослої людини, стверджуючи, що батьківська опіка дає дитині можливість розвинути свої здібності. Але ми знаємо приклади, коли влада служить самороз­виткові особи більш складними способами. Моральні впливи різних типів влади різняться від особи до особи – тому ми і вибираємо певну вчительку або школу для дитини або шукаємо певних стосунків пацієнта з терапевтом, які є патерналістські або партнерські, не кажучи вже про прихований вибір типу залежності, коли ми обираємо певну людину на роль партнера, чоловіка, чи жінки.

Глибинні потреби (і достатні підстави) для різних владних відносин очевидно зберігаються і в дорослому віці, який, як кажуть тепер психологи, має свої завдання в розвитку [особистості]. Праці про стосунки з вихователем описують те, як влада може полегшити перехід до повної відповідаль­ності, і ми знаємо, що деякі люди працюють продуктивно всередині чіткої ієрархії, а інші — в умовах співробітництва або навіть ізоляції.14 В різні моменти їхнього життя, залежно від особистих, так само як і соціальних обставин, люди почувають себе більш захищеними, впевненими і гідними за одного типу владних стосунків, ніж за іншого. Тут варто на­га­дати, що не завжди тільки безсилля, неміч, або моральна слабкість змушує обрати підпорядко­ваність владі, навіть у ситуаціях, коли від нас очікують автономності або вона є загально­прийнятим ідеалом.15 Ця думка повинна бути добре відомою з концепцій "етики влади" та "етики асоціацій” Джона Роулза. "Ми інколи сумніваємось у правильності наших моральних установок, коли дивимось на їхнє психологічне походження, — зауважує Роулз, — гадаючи, що ці думки з'явилися в ситуаціях, позначених підкоренням владі, ми можемо ставити запитання, а чи не повинні вони бути відкинені зовсім." Але моральні почуття перестануть сприйматись як невротичні примуси, "якщо ми зрозуміємо головні риси психології морального розвитку" (Rawls, 1971, pp. 514-15).

Питанням для лібералізму є і те, чи приходить досвід з різних сфер грома­дянського суспіль­ства в життя індивідів одночасно і як це відбувається. Індивідуальна непостійність робить моральну освіту мінливою і непередбачуваною. Але поява ліберальних установок не є питанням інтуїтивного прозріння, і саме по собі існування плюралістичної сукупності асоціацій може не сприяти творенню ліберальних установок, оскільки необхідний досвід плюралізму. Критичним питанням є міра, якою життя індивідів пов’язане з окремою групою чи асоціацією; чи певне членство забороняє чи заохочує інші; які практики асоціативного життя є доступні; які є можливості для зміни членства. Оскільки не ясно, яка динаміка має місце: компенсаційна чи підсилююча — передбачення і, значно меншою мірою, загальна теорія громадянського суспіль­ства можуть бути неможливими. Але доволі правдоподібним буде сказати, що досвід плюралізму виховує звичку робити різницю між сферами і пристосовувати до них моральну поведінку. Навіть якщо ми піддаємося упередженості, сваволі, чи поступливості (або самі їх нав’язуємо) в одній сфері, ми можемо також бути здатними проявити толерантність, скажімо, у громадській діяльності і чесність у питаннях найму.

Але необхідне підгрунтя сильної ліберальної громадської культури і громадської політики, щоб підтримати особисте практикування плюралізму. Що саме сприяє цій меті? Виборче громадянське суспільство передбачає, що наша позиція як громадян не залежить від нашої приналежності чи неприналежності; таким чином, суть заперечення проти групових прав і групового представництва полягає не в тому, що вони несправедливі (компенсаційні заходи можуть мати виправдання), але в тому, що розподіл громадянських прав і благ на основі групового членства має тенденцію заморожувати асоціації і утруднювати індивідам зміну чи поновленя членства. Соціальна політика може підтримувати моральні впливи плюралізму не прив’язуючи, наприклад, виплати в галузі охорони здоров'я і пенсій до конкретного місця праці або наполягаючи, щоб навіть автономні релігійні громади платили мінімальну зарплату та вносили податки на соціальне страхування з тим, щоб їхніх членів не можна було примусити економічно залишатись [у групі] (Rosenblum, 1993a).

Ідея зв'язку між моральною диспозицією і плюралізмом зовсім не нова – у Мілля є аргументи щодо умов індивідуального розвитку, а у Адама Сміта — про зв'язок ринкових відносин і доброчесності. Теперішнє завдання — подумати ширше і з більшою увагою до моральної психології про формування ліберальних диспозицій за умов сучасного плюралістич­ного громадянського суспільства.


Примітки


1 Аналіз підходів див.: Putnam, 1993.

2 ­­­"Тільки демократична держава може створити демократичне громадянське суспільство; тільки демократичне громадянське суспільство може підтримувати демократичну державу" (Walzer, 1991, p. 302).

3 Перелік основних статтей на цю тему див. Rosenblum, 1989.

4 Вона руйнує специфіку культурного і громадського життя; вона підриває форми життя (і “до-ліберальні цінності”), від яких вона хоч-не-хоч залежить; вона ослаблює життєво необхідні асоціації. Грей невдоволений “зарозумілістю фундаменталіст­ського лібералізму”. Див.: Gray, 1993b.

5 Громадянське суспільство може включати в себе групи, що ідентифікують себе за культурною приналежністю, але теоретики зазвичай ігнорують самостворені (self-invented) групи, як наприк­лад ті, члени яких намагаються позбутися спільних поганих звичок.

6 Винятком, звичайно, є випадки, коли вимоги групових прав тягнуть за собою позбавлення громадянства та етнічні чистки.

7 Ось одне з перших висловлювань відносно того, що терміни “балканізація”, “ре­трай­балізація”, “парохизація” не є зневажливими: “вороги партикуляризму (“трайба­ліз­му”) самі стали елітним племенем, яке пробує насадити порядок на позірні ірраціо­нальності реального світу і діє на заса­дах, які більшість американців вважають не­можливими і ворожими до їхніх цінностей” (Berger and Neuhaus, 1977, p. 42).

8Тон Гегеля ніби провіщає Марксове благоговіння перед творчою силою індустріалі­зації та захоплення Уітмена безконечним парадом демократичних особистостей.

9 “Особиста сваволя ... розбивається об такі уповноважені органи.” Державна сваволя також ламається; як наглядач, захисник і забезпечувач загального добра “суспільні власті можуть взятися працювати дуже педантично і не давати спокою людям у їх щоденному житті” – громадянське суспільство пропонує захист (Hegel, 1952, pp. 291 [addition to §297], 276 [addition to §234]).

10 ­­ Є цікава паралель до другого рівня морального розвитку за Джоном Роулзом – “моральність асоціацій”, див. його працю “Теорія справедливості” (Rawls, 1971).

11 У контексті проблем непереборної бідності, зазначає Гегель, зменшення злочинності може й не бути успішним; в інших місцях Гегель каже, що злочинність є рідкісним винятком. Він визнає, що можливе існування за рахунок громади, можлива навіть всезагальна бідність, однак вони руйнують незалежність і самоповагу (Hegel, 1952, p. 150 [§245]).

12 Див. Avineri (1972, pp. 240-41) and Pelczynski (1984, pp. 262-78).

13 Про широку дискусію з даного питання див. Rosenblum (1994). Коротку версію даної типології див. Rosenblum (1993b).

14 Автори “Звичок серця” показують, що членство в консервативних церквах є відпо­віддю на відчуту потребу зовнішнього контролю заради захисту від відчутого хаосу внутрішніх і зовнішніх потреб. Менш очевидним є той факт, що одна й та ж людина може отримати користь від усього перелічного в певний час (Bellah, Madsen, Sullivan, Swidler, and Tipton, 1985, pp. 236, 414).

15 Див. Rosenblum (1987, p. 124).

Бібліографія


Audi, Robert, "The Separation of Church and State and the Obligations of Citizenship," Philosophy and Public Affairs 18 (Summer 1989): 269-296.

Avineri, Shlorno, Hegel's Theory of Modern State (Cambridge: Cambridge University Press, 1972).

Bellah, Robert. Madsen, Richard, Sullivan, William, Swidler, Ann, and Tipton, Steven, Habits of the Heart (Berkeley, CA: University of California Press, 1985).

Bendix, Richard, "State, Legitimation, and 'Civil Society'," Telos 86 (Winter 1990-91): 143-52.

Berger, Peter L. and Neuhaus, Richard John, To Empower People: The Role of Mediating Structures in Public Policy (Washington, DC: The American Enterprise Institute, 1977).

Cohen, Joshua and Rogers, Joel, "Secondary Associations and Democratic Governance," Politics and Society, 20 (December 1992),: 393-472.

Galston, William, Liberal Purposes (Cambridge: Cambridge University Press, 1992).

Gray, John, "Totalitarianism, Reform and Civil Society," Post Liberalism: Studies in Political Thought (London: Routledge, 1993a).

Gray, John, "What Is Living in Liberalism?" Post Liberalism: Studies in Political Thought (London: Routledge, 1993b).

Gray, John, "Hobbes and the Modern State," Post Liberalism: Studies in Political Thought (London: Routledge, 1993c).

Gray, John, "The Politics of Cultural Diversity," Post Liberalism: Studies in Political Thought (London: Routledge, 1993d).

Habermas, Jurgen, "Further Reflections on the Public Sphere," in Calhoun, Craig, ed,, Habermas and the Public Sphere (Cambridge, MA: MIT Press, 1992), pp. 453-56.

Halebsky, Sandor, Mass Society and Political Conflict (Cambridge: Cambridge University Press, 1976).

Hegel, Georg Wilhelm Friedrich, The Philosophy of Right (Oxford: Oxford University Press, 1952).

McConnell, Michael, "Accommodation of Religion: An Update and a Response to the Critics," 60 George Washington Law Review 685 (March 1992).

Michelman, Frank, "Law's Republic," 97 Yale L.J. 1493 (1988).

Offe, Claus, "New Social Movements: Challenging the Boundaries of Institutional Politics," Social Research 52:4 (Winter 1985): 817-868.

Okin, Susan, Justice, Gender, and the Family (New York: Basic Books, 1989).

Pelczynski, Z.A., "Nation, Civil Society, State: Hegelian Sources of the Marxian Non-Theory of Nationality," The State and Civil Society: Studies in Hegel's Political Philosophy (Cambridge: Cam­bridge University Press, 1984).

Putnam, Roben D., Making Democracy Work: Civic Traditions in Modern Italy (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1993).

Rawls,John, A Theory of Justice (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1971).

Rosenblum, Nancy L., "Studying Authority: Keeping Pluralism in Mind," in Pennock, J. Roland and Chapman, John W., eds., Nomos XXIX: Authority Revisited (New York: New York University Press, 1987), pp. 102-130.

Rosenblum, Nancy L.., Liberalism and the Moral Life (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1989).

Rosenblum, Nancy L., "The Moral Uses of Pluralism: Freedom of Association and Liberal Virtue Illustrated with Cases on Religious Exemption and Accommodation," Working Papers no, 3, The University Center for Human Values, Princeton University (1993a).

Rosenblum, Nancv L., "The Moral Uses of Civil Society," PEGS: The Newsletter of the Committee on the Political Economy of the Good Society 3 (Summer 1993b): 5-6.

Rosenblum, Nancy L., "Democratic Character and Community: The Logic of Congruence," Journal of Political Philosophy 2 (1994);.-67-97.

Shklar, Judith, American Citizenship: The Quest for Inclusion (Cam­bridge, MA: Harvard University Press, 1991).

Skilling, H. Gordon, "Parallel Polls, or An Independent Society in Central and Eastern Europe: An Inquiry," Social Research 55: 1-2 (Spring/Summer 1988): 211-246.

Sullivan, Kathleen, "Rainbow Republicanism," 97 Yale L.J. 1713 (1988).

Sunstein, Cass, "Beyond the Republican Revival," 97 Yale L.]. 1593 (1988).

Walzer, Michael, "The Idea of Cavil Society," Dissent (Spring 1991): 293-304.



Young, Iris. Justice and the Politics of Difference (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1990).


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка