Немає переводу добрим звичаям народу



Скачати 82.77 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір82.77 Kb.
Сценарій Свята Майстрів

Тема: “Немає переводу добрим звичаям народу”


Форма проведення : вечір – зустріч


Для учнів 5 – 11 класів


Сценарій підготувала : Ковальська Наталія Іванівна

заступник директора

з навчально-виховної роботи

Волошинівського НВК

Баришівського району

Київської області



Мета:

  • активізувати роботу туристсько – краєзнавчої експедиції

“Україна вишивана”;

  • зібрати і дослідити орнамент та символіку вишивки жителів села;

  • освоїти різні техніки вишивання, властивих певним етнографічним регіонам на уроках трудового навчання;

  • продовжити роботу з народознавства, поповнити цінними

матеріалами кімнату народознавства (вишиванки жителів села)

  • прививати в учнів любов до українських традицій;

  • виховувати в учнів естетичні смаки, почуття поваги до свого народу, своєї країни;

  • виховувати бережливе ставлення до своєї народної культури.

- дослідження династій вишивальниць села Волошинівка

Наочне оформлення:

  • На сцені намальована арка.

З неї до гостей всміхається, намальований на рушниках

вусатий дід:

“Недаремно Вас зустрів – завітайте до майстрів”,


  • оформлена виставка дитячих робіт та робіт рукодільниць

села: вишивки рушників, сорочок, ікон, серветок...

- квіти у вазі

- квіти гостям


  • рушник з короваєм

Музичне оформлення:

  • А. Малишко “Пісня про рушник”

- “Зеленеє жито, зелене...”

- вірш І. Михайлівської “Дивлюся мовчки на рушник”

- пісня “Кущ калини...”


  • пісня “Два кольори, два кольори...”

  • пісня “Моє рідне село”

Обладнання:

  • Ваза для квітів,

  • Столики для короваю (1 шт.)

  • Столики для вишивок (6 шт.)

  • Стільці

  • Музичний центр

  • Синтезатор

  • Мікрофон

  • акордион

Вступ



Ведуча:

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя, доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Ведучий:

Ми гостей своїх стрічаєм

Хлібом – сіллю пригощаєм.

З рушником берем таріль,

І кладемо хліб і сіль.

Шанобливо хліб підносим

І, вклонившись, щиро просим:

- Любий гостю наш, приймай

І рушник, і коровай.

(вручає хліб найстаршій вишивальниці)

Ведуча:

Шановні гості, любі учні! Сьогодні у нас свято, свято народних звичаїв та традицій. Усі ми з вами добре знаємо, що традиції і звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в минулому.



Ведучий:

В усіх народів існує повір’я, що той, хто забув звичаї батьків карається людьми і Богом. Відродження культурної пам’яті народу – завдання всіх нас, українців. Без такої пам’яті немає майбутнього.


(звучить пісня “Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене...”

у виконанні дітей)

Основна частина


Ведуча:

Сьогодні наше свято створили нам наші майстрині села, які поділяться з нами своїми уміннями, розкажуть про улюблене дозвілля – вишивку.

Вітайте!

(представляють гостей – вишивальниць села,

діти аплодують)

Вишивкою називають техніку прикрашання текстильного чи іншого виробу за допомогою різного виду стібків нитками, а також перлами, бісером, коштовним камінням. Виникла вишивка ще в глибоку давнину. За часів Київської Русі мистецтво художньої вишивки досягло великого розквіту. В Андріївському монастирі в Києві була створена школа, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.


Ведучий:

Ручною вишивкою здавна оздоблювали не лише одяг, а й інші вироби, необхідні у побуті: рушники, доріжки, скатерті тощо. Вишиванням в Україні в основному займалися жінки. Воно було одним з улюблених занять. Довгі осінні та зимові вечори дівчата скрашували вишиванням, часто супроводжуючи його піснями. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не навчилася змалку вишивати. Дорогі друзі! Шановні гості свята! Погляньте уважніше на вишиванки... Це ж диво – дивовижне! Он їх стільки! Поруч з роботами майстрів – вишиванки дітей, вихованців школи.

Я думаю, що і наші майстрині, співали пісні, коли творили свої вишиванки. Пригадайте, які це були пісні.

(майстрині співають)

Ведуча:

Як ви бачите дуже часто у вишивках зустрічаємо рушники. Український рушник – символ, оберіг народу України. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам і зустрічали молодих після вінчання. З ним збирали в дорогу чоловіків і синів, проводжали людину в останню путь. Двічі на рік прикрашали помешкання – на Різдво та на Пасху.



(учень декламує вірш Ірини Михайлівської “Дивлюся мовчки на рушник”)

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута – м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась рідна мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало...

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

Ведучий:

У народі існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реліквією. Українські поети і письменники не раз оспівували цю реліквію у своїх творах. Рушники були різні за зовнішнім виглядом, за призначенням (утирач, обрядовий, святковий), але завжди він був на видному місці у хаті.



Ведуча:

Рушник... Як багато говорить це слово. Сьогодні на свято принесли лише невелику частинку тих рушників, що зберігаються у багатьох господинь, але, якби всі, які є у наших односельчан, рушники ми принесли сюди, то, мабуть, не вистачило б стін у школі, не вмістилися б вони тут. Просимо шановних гостей розповісти про свої рушники



(майстри і діти розповідають про свої рушники, звертають увагу на техніку виконання, стиль, підбори кольорів.)

А ось біля короваю ви бачите рушники учениць нашого закладу



(називають прізвища та імена дітей)

Ведучий:

У кожному рушникові є улюблені кольори: червоний та чорний. Рушники різних регіонів України різняться кольорами і узорами. Червоний колір – колір калини, щастя, любові, щасливої долі. Чорний колір – колір землі нашої родючої, а інколи й смутку. Старі люди кажуть, що то віддавна, мало не від древлянських племен горе переплітається з радістю.

Ви впевнились у тому, що в Україні немає більш цінної реліквії ніж рушник. Хіба що наша чарівна українська пісня.

(звучить “Пісня про рушник” у виконанні дітей під акордион)
Ведуча:

Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг , а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину від негоди, ворожих сил. Мова вишиваних сорочок – це сукупність візерунків, кольорів , майстерності вишивальниці. Мріючи про достаток , майстрині вишивали баранячі ріжки як символ багатства, вишивали квіти, калину, як символ краси, доброти, цнотливості, вишивали барвінок як символ немеркнучого життя. Вишивали яблучне коло як символ кохання. Україна знає близько 100 способів вишивання.

Будь-ласка, розкажіть про свої вишивані сорочки.

(майстрині розповідають)

Ведучий:

Всі ми добре знаємо, що символом України є червона калина. Дуже часто у вишивка можемо побачити калину.

Із давніх – давен існує і такий звичай.

Біля щойно зведеної оселі на примітному місці в першу чергу висаджували калину. Калина – це той символ, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, рідної хати , отчого краю. Як символ , увійшло це дерево і в християнські вірування.



Ведуча:

Я хочу розповісти легенду про калину і звідки взявся цей символ ( калиновий кущ) на нашій українській землі.

Колись дуже давно на нашу українську землю нападали кочівники загарбники – турки і татари . Вони спалювали села, вбивали старих і дітей, а молодих хлопців і дівчат брали у полон. Але одного разу дуже тяжко захворів турецький султан. Ніхто не міг його вилікувати. А в неволі була у Туреччині українська дівчина Калина ,якій приснився сон, що вона може вилікувати султана червоними ягодами з куща. І вона це зробила. А натомість він виконав свою обіцянку і відпустив на волю молодих українців. Український народ був дуже вдячний Калині і на честь назвав кущ з червоними ягодами калиною.

( звучить пісня “Кущ калини...” у виконанні дітей)
Ведучий:

Кожна місцевість і навіть окремі села в Україні мають свої особливі традиції вишивання: перевагу віддають тому чи іншому кольору, узору, техніці вишивання. У слов’янських народних вишивках розрізняють чотири способи техніки вишивання:



  1. вишивання на основі відліку ниток;

  2. вишивання по переведеному малюнку;

  3. тамбур;

  4. аплікація.

Ведуча:

Так, на Вінниччині вишивають переважно чорними нитками у поєднанні з червоними. На Полтавщині багато вишивок виконують білими нитками, використовуючи голубі і жовті відтінки. На Житомирщині та Рівненщині – узори червоного кольору у поєднанні з синім або чорним. На Закарпатті вишивають яскраві багатоколірні узори. На Київщині - також вишивають переважно чорними нитками у поєднанні з червоними.

За кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах завжди можна визначити місце виготовлення вишивки.

( Звучить пісня “Два кольори, два кольори...”

у виконанні дітей)

Ведучий:

Українська вишивка є одним з найбільш поширених і доступних видів народної художньої творчості. Вона вдосконалювалась на протязі багатьох століть і до нас дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, якими виконана, цікавих кольорових поєднань.


Заключна частина


Ведуча:

А ще ви тільки уявіть собі руки і обличчя тих людей, які творили ці неповторні вишиванки. Перш за все, скільки тут праці, вигадки! І, мабуть, той, хто обирав той чи інший візерунок, щось знаходив у ньому дороге для своєї душі, свого серця.

Справді, робота вишивальниць не легка, але ж яка то радість, коли у твоїх руках голка творить отаку красу.
Ведучий:

Благослови, мати – Батьківщина кожного, хто має золоті руки. Нехай їм стелиться барвінком творчий шлях, ніколи не болять їм руки, бо ж наші майстри вміють не тільки шити, вишивати, доріжки ткати, їжу смачно готувати, співати, танцювати, діток доглядати, а й ще багато чого.


Ведуча:

Ми щиро вдячні нашим гостям, які люб’язно погодилися прийти до нас на свято, за їх цікаві розповіді. Думаємо, що наша зустріч не буде останньою, адже те, чим ви займаєтеся буде завжди. Ви передасте свою майстерність дітям, онукам, правнукам. А Вам бажаємо здоров’я та творчості.


(звучить пісня у виконанні Датхудаєвої Яніни

Моє рідне село... “)



Перелік використаної літератури



  1. Корольова В. П.На допомогу вчителю .Хата господинею

красна.(народознавчі матеріали)- Київ –1993 “Учбові посібники” – 50 ст.

  1. Островська Т. “155 знаків української вишивки” - Бібліотечка журналу

“Соняшник” –Київ, 1992 – 72 ст.

  1. Овдієнко М. Г. “Доля на рушникові” уроки народознавства для 9 – 10 кл. управління освіти Київської державної адміністрації. – Фастів , 1993 р.- 63 ст.

  2. Марнова М. “Вышивки” Праца Издательство Братислава, 1982 р. ,147 ст.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка